“У Плесньска на болони”

Після трагічних подій на Каялі половці рушили у Русь. Цим подіям присвячене одне з найбільш складночитаємих, темних місць “Слова о полку Ігоревім”, що міститься у відомому “мутному”, тобто незрозумілому сні великого київського князя Святослава Всеволодовича: "Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху у Плесньска на болони, беша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю”.

Більшість дослідників не без підстав вважають цей фрагмент зіпсованим, тобто таким, що не піддається розшифровці в силу граматичної неузгодженості окремих одиниць речення, межі якого теж важко точно визначити, незрозумілості смислу окремих лексем і навіть функціональної нез’ясованості останніх як членів речення та частин мови. Для більш-менш логічного прочитання і розуміння цього фрагменту необхідно провести кілька досить складних операцій, таких, як заміну окремих літер, перестановку слів або їхніх частин, зміну в пунктуації.

Зрозуміло, що все це призводить до певних, інколи принципових новацій і досить критично сприймається дослідниками.

Отже, пропонується багато різних тлумачень, але все ж залишаються не до кінця зрозумілими і “босуви врани” (бісові або сірі вовки), і “дебрь кисаню” або “дебрьськи сани” (болотні змії або похоронні сані), і хто кого чи що несе до синього моря? Прочитання цього місця дещо прояснюється майже паралельними фразами з тлумачення сна Святослава боярами. Так, “врани взграяху” перегукуються зі словами “Готския красныя девы вспеша”, “босуви врани” - з “время бусово”, певне співзвуччя спостерігається і у словосполученнях “дебрь Кисаню” та “месть Шароканю”. Також синє море згадується в обох випадках. По кожному з цих слів існує велика література з багатьма варіантами дефініцій, що дозволяють досить довільно трактувати зміст аналізованого місця тексту.

Єдине, що є відносно зрозумілим у сні Святослава і в останніх його рядках, це те, що йдеться про велику біду, про передчуття смерті. Святослав Всеволодович, який в цей час реально перебуває у Києві на горах, грізний і великий, зі срібною бородою, бачить себе не у столиці, а десь біля Пліснеська та ще й “на болоні”, тобто десь за городом, у низькому місці, і не на золотому столі київському, а в погребальних санях, що несуть його до синього моря - у даному випадку - символу “того світу”, очевидно - до половців у полон. Всі події хронологічно розмиті, дієві особи і географічні прив’язки піддаються визначенню лише умовно, з великою долею гіпотетичності.

Єдиною реалією всього цього місця є географічний орієнтир - події відбуваються біля Пліснеська “на балони”, десь, очевидно, неподалік з “дебрь Кисаню”. Отже, щоб з’ясувати, де відбувалися ті події, які князь Святослав бачить уві сні, треба встановити, де розташовувався Пліснеськ.

Погляди дослідників на це питання досить суперечливі - від упевненої локалізації на конкретній території до іншого словоподілу тексту, в результаті якого зникає сама назва і з’являються інші слова. Такі різні погляди багатьох авторів на сьогодні загалом вже згрупувалися, і тепер відкривається можливість на їхній основі сформулювати 3 гіпотези. Зупинимося на них.

Перша - галицька, що є найбільш поширеною. Вже перші видавці у 1800 р., з посиланням на В.М.Татіщева, у примітках зазначають: “Городъ Галичскаго Княженія, смежный съ Владимірскимъ на Волыне”. З деякими варіаціями та уточненнями до цієї точки зору приєдналися М.М.Карамзін, ПЛ.Вяземський, О.М.Огоновський, М.П.Барсов, Р.Заклинський, В.Щурат'.

Вона навіть знайшла відбиття в історичній енциклопедії, де зазначено, що Пліснеськ згадується у літописі і “Слові о полку Ігоревім”, і що від нього збереглося городище площею 160 га та 7 рядів валів та ровів².

Ця точка зору обумовлена згадкою Пліснеська в Іпатіївському літописі під 1188 р., де йдеться про те, що волинський князь Роман Мстиславич, готуючись до походу на Галич, направив своїх воїв до Пліснеська (в інших списках літопису назву подано: Пресньск, Преснеск, Пленск).

Літописний Пліснеськ пов’язується багатьма істориками з городищем біля с.Підгірці Бродівського району Львівської області. Особливо послідовно впродовж багатьох років обгрунтовував цю точку зору М.П.Кучера. Зокрема дослідник підкреслював, що ототожнення городища біля с.Підгірці з давньоруським м.Пліснеськ цілком відповідає літописним даним щодо місцеположення цього города, тому що до 1946 р. тут знаходився монастир, що раніше звався Плесницький, а нині хутір, розташований на городищі, зветься Пліснесько. Тому “можна думать, что “Плеснеск” “Слова” - это древнерусский город Плеснеск”⁵.

Також важливим аргументом на користь галицької гіпотези є те, що частина Пліснеського городища і нині зветься, як зазначає М.П.Кучера, “Кисарки (Кицарки)”. На його думку, “в современной “Кисарке” следует усматривать один и тот же коренъ, что и в древней “Кисани ” “Слова”⁶.

Виходячи з наведених даних, виникає закономірне питання, що складається з двох частин: чи є згадуване городище дійсно залишками літописного Пліснеська і чи правомірно ототожнювати останній з тим об’єктом, що згадується у “Слові”?

Важливі матеріали для вирішення цього питання містять результати археологічних розкопок. Городище біля с.Підгірці і розташований поруч могильник досліджуються з початку XIX ст., особливо активно з середини XX ст. Археологічні розкопки тут проводили І.Д.Старчук, В.К.Гончаров, М.П.Кучера. Спорадично проводяться дослідження і в наш час⁷.

Археологами було виявлено багатий речовий матеріал і з’ясовано, що на пам’ятнику простежуються 9 ліній валів зі рвами, і що це городище слід ототожнювати з літописним Пліснеськом, а останній, в свою чергу, з Пліснеськом “Слова о полку Ігоревім”. Від цього об’єкта, за даними М.П.Кучери (стаття написана у 1959 р.), “сохранилось до наших дней большое древнерусское городище площадью около 160 га”^ъ і “во второй половине XII в.

Останнє твердження щодо потужних укріплень з 11 ліній валів (у роботі 1986 р. цей же автор називає 9 рядів валів зі рвами¹⁰) та величезної площі, з нашої точки зору, зовсім не пояснює, чому це місто стало об’єктом “Слова”. В межах Русі є десятки пам’яток з більш виразними штучними історико- топографічними характеристиками, що не потрапили на сторінки давньоруських писемних творів, оскільки не були задіяні в свій час у тих чи інших важливих подіях. Отже, єдину для XII ст. згадку в літописі ніяк не можна трактувати як “широкую известность”.

Ця повна невідповідність гігантських розмірів об’єкта з зовсім скромною його згадкою у літописі є надзвичайно дивною: менші у 80-40 разів тогочасні міста-гради, тобто площею у 2-4 га, згадуються у літописах по 2-3 і більше разів.

На цю невідповідність звернув увагу Π.O∙Paππoπopτ, який писав, що “если учитывать всю его площадь, то она достигает 160 га и, следовательно, превосходит по размерам защищенной валами територии все древнерусские города, включая даже такие большие, как Киев, Чернигов, Рязань”¹¹. Така велика площа городища та складна система валів, яких цей вчений нараховує 7¹², є характерними для городищ скіфського часу, а не давньоруського, що й підтверджується наявністю відповідної кераміки¹³. П.О.Раппопорт пише: якщо вважати, що давньоруський Пліснеськ складався з дитинця і одного окольного града, то площа його укріпленої території буде близько 4 га¹⁴. При цьому він зазначає, що Пліснеськ “Слова”, дуже вірогідно, не має ніякого відношення до галицького міста Пліснеська¹⁵.

Правда, у своїй останній грунтовній монографії (вийшла друком у 1999 р.) М.П.Кучера в спеціальній примітці зазначив, що великі розміри городища Пліснеська пояснюються їх походженням з ранньозалізного віку¹⁶.

Сумнівався в ототожненні Пліснеська літописного, тобто галицького, і того, що згадується у “Слові”, М.С.Грушевський. Зокрема вчений писав у відомій “Історії України-Руси”, що згадка в останньому випадку є непевною¹⁷, а в перекладі взагалі опустив цей рядок, пояснюючи: “Се, може, найбільш прикре місце тексту, яке не вдається розв ’язати; я тому упускаю слова: “у Плесьнска на болони беша дебрь Кисаню”^і&.

Головне ж, що викликає особливо скептичне ставлення до галицької локалізації Пліснеська “Слова”, - це абсолютна відсутність будь-якої географічної прив’язки до подій, пов’язаних з походом Ігоря Святославича. З тексту “Слова” і контексту “сна Святослава” випливає, що київський князь знає про поразку русичів на Каялі і про те, що половці, очолювані Кончаком та Гзою, вдерлися на Переяславщину та Путивльщину.

Отже, великому київському князю треба було терміново організовувати мобілізацію своїх військ і звертатися за допомогою до інших князів, що він і зробив, і що відбито у його “золотому слові”.

Дослідники намагалися якимсь чином пояснити функцію згадки цього, галицького Пліснеська у “Слові”.

Так, М.В.Щепкіна погоджується з галицькою локалізацією: “Город Плесенск [так - В.З.] был, no-видимому каким-то важным стратегическим пунктом на границе между Галицким и Волынским княжествами. Поэтому он и включен в сон Святослава"¹⁹. На основі палеографічних особливостей тексту М.В.Щепкіна заперечувала варіант моделювання, запропонований В.В.Капністом і підтриманий М.В.Шарлеманєм: “Плъсньскь как “Плоское - плиске ” не только возвращает к ошибочному чтению первого издания, но и вносит в него еще новое искажение При этом оба предполагаемых урочища в сущности безымянные: плеске-плиске - имя нарицательное"²⁰. Далі цілком логічно М.В.Щепкіна зазначає, що у “Слові” нічим не помітні в історії яри, переліски, обмілини не могли бути символами подій загальнодержавного значення²¹.

Як “місцевість в Галичині” розглядав Пліснеськ і М.К.Гудзій²².

Цікаві пояснення згадки Пліснеська у “Слові” викладені у монографії М.Ю.Брайчевського (вийшла друком у 2005 р.), присвяченій багатьом аспектам твору і подіям, у ньому описаним. Окремі правки до тексту книги автор вносив впродовж тривалого часу до останніх років життя, хоча в цілому роботу було закінчено наприкінці 60-х років минулого століття, тому, на жаль, багато цінних спостережень відомого історика і археолога майже на сорок років опинилися поза науковим обігом.

М.Ю.Брайчевський стверджує, що Пліснеськ - це населений пункт Галицької землі²³, а згадку про нього у творі, спираючись на літописну інформацію, пояснює тим, що у 1188 р. Роман Мстиславич - один з головних претендентів на Галицький стіл, зазнав поразки біля Пліснеська. Оскільки, на думку М.Ю.Брайчевського, подальші плани Романа Мстиславича “прихо­вували в собі смертельну небезпеку'" для Святослава Київського і він був ^itHameoesneuH Ішим претендентом на велике княжіння'¹¹', ця поразка була рятівною для київського князя. Але в такому випадку незрозумілим залишається, чому цей фрагмент сну Святослава містить явно трагічні мотиви, адже в цей час (якщо погодитися, що йдеться про 1188 р.) Роман Мстиславич вже не становив загрози для київського князя.

При цьому виходить, що “Слово” було створене не раніше 1188 р., що суперечить згадкам у ньому живими Ярослава Осмомисла і Володимира Глібовича, які до 1188 р. вже померли, та іншим прямим і непрямим фактичним даним. Розглядати ж можливість певних реальних дій, пов’язаних із Пліснеськом в той час, взагалі не має сенсу - від галицького Пліснеська до Києва близько 450 км, до Путивля - близько 700, тобто відповідно - понад 2 та З тижнів руху.

Єдиним аргументом на користь ототожнення Пліснеська “Слова” з городищем біля с.Підгірці залишається згадка майже ідентичного топоніма у літописі і така ж назва, розташованого неподалік хутора.

Отже, якщо більшість дослідників згодні з ототожненням городища біля с.Підгірці з літописним Пліснеськом, то ототожнення останнього з тим, що згадується у “Слові”, викликає великі сумніви. Це і примушує дослідників шукати інші пояснення і розробляти інші гіпотези.

Згідно з другою, київською, гіпотезою Пліснеськ слід шукати десь в районі Києва, або навіть у самому місті.

В.В.Капніст висловив “догадку", що Пліснеськ знаходився на околиці Києва тому, що “селение за Подолом, за Кирилловский монастырь продолжающееся, и ныне называется Плоское. Не сие ли имя, испорченное переписчиками переменено в Плеснъск?"²⁵. Далі В.В.Капніст розвиває думку, що ця назва могла бути пов’язаною з іменем билинного героя Пленки. Ця робота відомого поета була створена у 1809-1813 рр. і залишалася невідомою, доки її не опублікував у 1950 р. Д.С.Бабкін.

Через 100 років, незалежно від В.В.Капніста, аналогічної думки дійшов А.В.Лонгинов, який писав, що Пліснеськ “находился под Києвом на болони у озера Ерданского”²⁶, таким чином заклавши основу нової гіпотези.

Особливо активно її обстоював М.В.Шарлемань. У своїх відомих “Заметках натуралиста” він, зокрема, писав: “Я признавая Плисенск Плоским, однако, в отличие от Капниста и А.В.Лонгинова, передвинул это древнее урочище на 2-4 км к р.Глубочице, к нынешней улице Нижнему и Верхнему валам"¹².

Погоджується з М.В.Шарлеманєм і Б.О.Рибаков, який вважає, що з багатьох варіантів таке тлумачення є одним з найбільш прийнятних²⁸.

З київською локалізацією Пліснеська погоджуються Д.С.Ліхачов та Л.А.Дмитрієв²⁹.

М.О.Мещерський та О.О.Бурикін у коментарях до тексту “Слова” зазначають: “Топоним “Плесньскъ ” приурочивается к пойме Днепра в окрестностях Киева”³⁰.

До речі, відстоюючи свою точку зору, про як}' йшлося вище, М.П.Кучера наголошує, що М.В.Шарлемань не наводить даних про жодне урочище “Плеска” у Києві, і це “вообще ставит под сомнение их существование”. Далі М.П.Кучера пише, що урочище “Плоское”, що згадується у Закревського, на якого і посилається М.В.Шарлемань, “все же “Плоское ”, а не “Плеске”³¹.

Не погоджуючись в цілому з версією М.В.Шарле маня, ми у даному випадку мусимо не погодитися і з М.П.Кучерою, тому що ці лексеми явно споріднені, з однаковим коренем і семантикою, а зміна голосних обумовлена їхнім функціонуванням в україно- та російськомовних середовищах.

Спочатку приєднався до київської гіпотези Л.Є.Махновець, який у 1983 р. писав: “Пліснеськ-місцевістьу подільській частині Києва, урочище Плоске, чи Пліске”³'¹. Цікава еволюція поглядів цього відомого медієвіста, знавця давньоруських літописів.

Через 6 років у грунтовній монографії, присвяченій встановленню імені автора “Слова о полку Ігоревім”, яким, на думку Л.Є.Махновця, був князь галицький Володимир Ярославич, він змінив свою позицію і погодився з галицькою локалізацією Пліснеська.

Правда, дещо несподіваною виявилася аргументація - мовляв, раніше, коли можна було припускати авторство “киянина, або киянина чернігівського походження, чи навіть чернігівця, що знав Київ, то пояснити, чому в його свідомості /.../ постав далекий Пліснеськ та ще й з реаліями (а дебри справді є в Києві), - неможливо. Авторство ж Володимира пояснює все. Так, він знав город Пліснеськ, бо це був город Галицького князівства, його землі”³³.

“Кисаня існує реально” стверджує далі Л.Є.Махновець з посиланням на Р.Заклинського, який у 1906 р. спеціально їздив до Пліснеська для з’ясування цього питання і знайшов там “довгу дебру”, що зветься “Кисаня, або Кисниця”^ЗА.

Отже, за такою логікою виходить, що Пліснеськ слід пов’язувати не з подіями “Слова” і описаного в ньому походу, а з біографією, зокрема автопсією Автора, що (враховуючи, що маємо десятки (!) “претендентів” на авторство і десятки географічних об’єктів, згадуваних у “Слові”), очевидно, не є визначальним фактором. Адже йдеться про високохудожній твір, що в силу своєї жанрової специфіки є одночасно і першокласним історичним джерелом з яскраво вираженою громадянською позицією Автора-мислителя, а не про белетристичну автобіографію генія. Таку методику розв’язання проблеми з локалізацією Пліснеська взагалі вважаємо неприйнятною.

Третя гіпотеза, лінгвістична, містить в собі спробу прочитання цього темного місця не як назви географічного об’єкта, що складається з одного слова, а як двох або кількох слів зовсім іншого значення.

Так, іще майже 100 років тому П.Мирний у своєму відомому перекладі (1883-1914) моделює нову конструкцію: “...на плаці в місті та на оболоні”³⁵.

Н.І.Гаген-Горн, не погоджуючись з О.С.Орловим, який характеризує аналізоване місце твору як дуже складне в розшифровці, вважає, що їй вдалося “розкрити кожну деталь “сну Святослава”³⁶. Так, дослідниця пропонує таке читання: а біля плеса були звиті, покривалами покриті...”³⁷.

М.ТГойгел-Сокол, вважаючи, що аналізована фраза являє собою “исправный текст, ясный поэтический образ и смысл”, пропонує такий варіант: “У плеснъ скана болони беша...”, а в перекладі: “В плесень затканы поречья были...”³*.

Також модернізує текст і відомий поет і фольклорист С.П.Пушик. Він пропонує варіант: “Вусові ворони грали у пліс низько”³⁹, аргументуючи це тим, що “босуві врани” не випадково з’являються у Києві на горах, де “було Bycoee поле, річка Вуслівка й гора Бусовиця. Тому й “у Пльсньска " треба розглядати не як назву галицького Пліснеська-міста, а як два окремих слова”⁴⁰. Цю ж думку С.П.Пушик розвинув у розлогому есе, де стверджує, що “князю Святославу снилося не галицьке Пліснесько, а снилися ворони Вусові десь у районі Печорська /.../ Снилася йому київська оболонь”⁴¹.

Про неприпустимість таких лексичних конструювань ми вже писали свого часу⁴², цілком погоджуючись з Л.Є.Махновцем, який влучно охарактиризував ці новації як “неймовірно фантастичні тлумачення й безоглядні “поліпшення ” тексту”⁴³.

Ю.В.Підлипчук у новітньому розлогому дослідженні теж обстоює думку, що у “Слові” взагалі йдеться не про місто Пліснеськ. Він вважає, що у тексті необхідно змінити пунктуацію і здійснити інший словоподіл. В результаті замість словосполучення “уПлесньска на болони” вийшло “у пленъ с кана бо лони”⁴⁴, в перекладі Ю.В.Підлипчука “Плен из-за хана ведь с прошлого года”⁴⁵.

Всі пропоновані варіанти прочитання назви міста, що складають лінгвістичну гіпотезу, не можна вважати задовільними, адже вони вносять більше питань, ніж дають відповідей, і відкривають можливість для всіляких модернізацій тексту, нічим не обгрунтованих домислів і припущень, не кажучи вже про свідоме псування тексту великого твору.

Ми розглянули три основні гіпотези щодо згадки назви міста Пліснеська у “Слові о полку Ігоревім”: галицьку, київську, лінгвістичну. Всі вони суперечать одна одній і, головне, позбавлені логічної прив’язки до географії подій походу Ольговичів навесні 1185 р. Отже, питання з локалізацією Пліснеська “Слова” виявляється досить складним і заплутаним.

Втім, деякі спостереження дослідників відкривають можливість говорити ще про одну гіпотезу. Назвемо її, виходячи з географічного чинника, путивльською. У 1961 р. С.І.Котков серед кількох лексичних паралелей до “Слова” у документах XVl-XVII ст. у Путивльській писцовій книзі 1594 р. зустрів гідронім Плесна, де розташовувався “ухожей бортной в Городецкой волости на речке на Плесне”. Вчений зазначає, що назви старих міст, які походять від назв річок з допомогою суфікса -ьск, є звичайною справою, і таким чином, побудова “Плесньск” від “Плесни” є закономірною. Він наводить ще один випадок із Бєлєвських книжок 1614 р., де згадується річка з такою ж назвою та “плесненские отвертки'¹*⁶.

Наведений приклад є надзвичайно важливим, оскільки наявно підтверджує правильність лінгвістичного моделювання. Виходить, що на початку XVII ст. (а документ, звичайно, фіксує вже сталу для свого часу форму. Отже, функціонування гідроніма можна хронологічно відсунути на більш ранній час) конструкція “плесна” - “плеснеськ” була звичайною. Неважко помітити, що “Плесньск” тексту “Слова” ідентичний назві “отвершков”, наведеній у документі, - “плесненские'\\).

В.І.Стелецький зазначав, що невідомо, де була “місцевість” Пліснеськ і, посилаючись на С.І.Коткова, підкреслював, що “скорее всего название ее происходит от названия речки Плесны”, і далі - “Речек с таким названием было много, одна из них, возможно, была где-то около Путивля''^1,1.

Проблему з локалізацією об’єкта було б легко розв’язати, якби йшлося про один-два топоніми. Але справа значно складніша тому, що маємо дуже великий кількісно і широкий географічно ареал поширення схожих назв.

Переважна більшість дослідників одностайна в тому, що топооснова плес- /плесн- є похідною від слов’янського географічного терміну *рІезъ, відомого у різних варіантах майже у всіх слов’янських мовах, а іменники з цією основою означають відкриту широку ділянку ріки без поворотів, коліно ріки між луками, розширене і вільне від рослинності місце річки між поворотами, де вода тече повільно, майже стоїть⁴⁸.

Взагалі схожих назв, що несуть в собі ознаки плеса у Східній Європі, і зокрема на Лівобережжі, - десятки. Досить згадати широко відомі й нині використання однокореневих слів в близьких значеннях: плеска поверхня, плескати в долоні, плескатися у воді. Мали вони аналогічний смисл і за часів КиївськоїРусі⁴⁹. У самому ж “Слові” двічі зустрічаємо явно споріднені лексеми: “въсплескала лебедиными крылы” та “плещучи убуди жирня времена”.

Майже ідентичною за побудовою і тотожною за смислом є і назва міста Псков, що в такому варіанті вперше згадується під 903 р., а у формі Плесков - під 947 р.⁵⁰ Сучасна форма назви цього міста, без сумніву, є спрощенням давньоруської назви Пльсков, - стверджує П.Я.Черних, і як приклад наводить назву цього міста німецькою, яка передає її давньоруську форму: Pleskau⁵¹.

В.П.Нерознак теж вважає, що Плесковъ є початковою формою, а Псков - вторинною⁵².

Таким чином виходить, що сподіватися на повну співзвучність і фонетичну відповідність між письмовими формами XII ст. і сучасними назвами, часто побудованими за правилами народної етимології, не доводиться. Втім, пошуки лексем з відповідним коренем, враховуючи випадки, наведені С.І.Котковим (“Плесна” - “Плесненские”), та ситуацію з назвою м.Псков, є цілком перспективними.

У документах XVI-XVII ст. теж зустрічаються лексеми з відповідним коренем. Наприклад, у жалуваній грамоті Івана IV Новгород-Сіверському монастирю за 1551 р. серед переліку земельних володінь зазначається: “за рекою Десною рыбная ловля от Грицкова плеса по правой стороне”. До речі, в цьому ж документі кілька разів згадується Оболонь. З контексту зрозуміло, що йдеться про низину біля річки⁵³.

Описи Харківського намісництва кінця ХѴІП ст. теж називають с.Плехов Миропільської округи та притоку Сіверського Донця р.Плотва⁵⁴.

Аналогічну картину подають і описи Лівобережної України кінця XVIII - початку XIX ст. Тут згадуються у Ніжинському, Чернігівському, Полтавському, Кбзелецькому та Золотоноському повітах річки Плоска та Плиска, села Плиски, Плоска, Плоске, Плоский⁵⁵.

Довідник населених пунктів України кінця 60-х років минулого століття теж фіксує десятки відповідних назв на Лівобережжі: кілька Плисок, Плисків, Плисових, поодинокі назви Плисецьке, Плескачі, Плесове, Плоскоярка, 2 села Плескачівка і 8 (!) Плоских⁵⁶.

У межах чернігово-сумського полісся теж зафіксовані відповідні назви, лише гідронімів близько 20-ти: Великий Плес, Плес, Плесо, Плесинка, Плескало, Плісневате, Плісняве, Плюсок та ін.⁵⁷

Отже, ідентифікувати певний історичний об’єкт на підставі лише назви в даному випадку не вдається, адже схожість чи навіть тотожність назв не може бути вирішальним фактором сама по собі. І нині, і за часів Київської Русі існувало багато населених пунктів і річок з однаковими або майже однаковими назвами. Маємо Рим і Римів, Глібль і Глібов, Глухів, Глушець та Глушкове, по два Переяслава, Галича, Прилук, Торческів, Поділ у Києві та Подільську землю, кілька річок Остер, Уд, Волжиних та ін. До речі, в багатьох містах є і своя Оболонь.

Основою четвертої гіпотези, путивльської, ми вважаємо думку про те, що сумний, страшний сон князя Святослава був пов’язаний з відповідним ударом половців, котрі, як зазначає Автор, “По Pcu и по Сули гради поделиша”.

Отже, очевидно Пліснеськ “Слова” мав знаходитися десь у районі р.Руса (детальніше про її локалізацію у наступного розділі).

Неподалік привертає увагу городище з місцевою назвою Городок, розташоване біля с.Горки Путивльського району Сумської області, поруч з місцем впадіння у Сейм невеличкоїрічки з красномовною назвою Плюсква. Ця місцевість знаходиться за ЗО км від Путивля, що дорівнює середньому денному переходу кінноти. Городище має вали та рови. Тут проходить єдиний найкоротший шлях з Пугивля до Рильська (Путивльська дорога, відома ще з кінця XVI ст.^[58]), рухаючись яким і треба було переправлятися через р.Руса. Дослідник цієї пам’ятки Ю.Ю.Моргунов зазначає, що рухаючись від с.Горки до Путивля, неможливо обминути Городок і розташоване неподалік урочище з характерною назвою Кесарів Сад. В останньому урочищі теж розташоване давньоруське поселення. Ю.Ю.Моргунов, виходячи з топографічних особливостей рельєфу, припускає, що цей об’єкт міг бути укріпленим^[59].

Звичайно, назви Плюсква і Кесарів Сад, не дивлячись на їхню фонетичну схожість з лексемами “Слова” Кисань та Пліснеськ, слід також сприймати критично, як і аналогічні біля с.Підгірці та у Києві. Але тут, нарешті, маємо ситуацію, коли наявна головна локалізаційна складова - географічна, тобто йдеться про конкретний район р.Руса, де відбувався бій з половцями. Якби їм вдалося перетнути цю річку, то шлях на Рильськ і далі на Курськ фактично залишився б відкритим. Саме це і могло турбувати Святослава Київського, що метафорично зображено в його сні.

Висловлені міркування щодо путивльської локалізації Пліснсська “Слова о полку Ігоревім”, сподіваємося, знайдуть підтвердження у подальших обстеженнях району р.Руса та археологічних дослідженнях на Городку та у Кесарівому Саду.

^v, Грушевський Михайло. Історія України-Руси. - Т.П. - K., 1992. - С.611.

^ιs Він же. Історія української літератури. - Т.П. - K., 1993. - С. 177.

¹⁹ Щепкина М.В. Замечания о палеографических особенностях рукописи “Слова о полку Игореве” (К вопросу об исправлении текста памятника) // Труды отдела древней русской литературы. - Т.ІХ. -М.-Л., 1953. -С.28.

²⁰ Там же.-С.29.

²¹ Там же.

²²Tydaiii М.К. Примітки до оригінального тексту “Слова о полку Ігоревім” // Слово о полку Ігоревім. -К., 1955.-С.363.

²³ Брайчевсъкий М.Ю. Автор “Слова о полку Ігоревім” та культура Київської Русі. -К., 2005.-С.217.

²⁴TaM же.-С.218.

²⁵ Бабкин Д.С. “Слово о полку Игореве” в переводе В.В.Капниста // “Слово о полку Игореве”. Сборник исследований и статей. - М.-Л., 1950. - С.375.

²⁶JIoHZiiHoe А.В. “Слово о полку Игореве”: Источники и мифология “Слова”. Его научное и воспитательное значения И Записки Одесского общества истории и древностей. -Т.29.-1911.-С.113.

²⁷ Шарлемань Н.В. Заметки натуралиста к “Слову о полку Игореве” // Труды отдела древней русской литературы. - TVIIL - М.-Л., 1951.

²⁸ Рыбаков Б. А. “Слово о полку Игореве” и его современники. - M., 1971. - С.264.

²⁹Cm.: Teopozoe О. В. Плиспеск // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.4. - СПб, 1995.-С.118.

³⁰ Мещерский М. О., Бурыкин А. А. Комментарии к тексту “Слова о полку Игореве” И Слово о полку Игореве: Сборник. - Л, 1985. - С.464.

³¹ Кучера М.П. “Плеснеск” “Слова о полку Игореве” и древнерусский город Плеснеск.-С.115.

³² Махновець Леонід. Примітки// Слово о полку Ігоревім. - К, 1983. - С.211.

³³ Maxfioeeifb Л. Є. Про автора “Слова о полку Ігоревім”. - К, 1989. - С.203.

³⁴TaM же.

³⁵ Мирний Панас. Дума про військо Ігореве // “Слово о плъку Игоревъ” в українських перекладах і переспівах XIX-XX ст.-К, 1953. -С.178.

³⁶ Гаген-Торн Н.І. Думки з приводу “сна князя Святослава” у “Слові о полку Ігоревім” // Народна творчість та етнографія. - 1963. - №4. - С. 104.

³⁷Тамже.-С.1О1.

³⁸ Тойгел-Сокол М. Т. Историко-географические аспекты “Слова о полку Игореве”. Автореф. дис....канд. истор. наук. - Днепропетровск, 1978. - С.17.

³⁹ Пушик Степан. Луни. - К, 1990. - С.156.

⁴⁰ Там же. - С. 173-174.

⁴¹ Пушик Степан. Дараби пливуть у легенду. - К, 1990. - С. 164.

⁴² Звагельський Віктор. Луни “Слова” //Прапор. -1990. - №10. - С. 165-168.

⁴³ Махновецъ Л. Є. Про автора “Слова о полку Ігоревім”. - К, 1989. - С.222.

⁴⁴ Подлипчук Ю.В. “Слово о полку Игореве”: Научный перевод и комментарий. - М, 2004.-С. 190.

⁴⁵Там же.-С.194.

⁴⁶ Котков С. И. Из старых южновеликорусских параллелей к лексике “Слова о полку Игореве” И Труды отдела древней русской литературы. - Т.ХѴІІ. - М.-Л, 1961. - С.67-68.

⁴⁷ Стеллецкий В. И. Комментарий // Слово о полку Игореве: Древнерусский текст и переводы. - М, 1981.-С.257.

^ѵНерознак В.П. Названия древнерусских городов. - М, 1983. - С.140; Мурзаев Є.М. Словарь народных географических терминов. - М, 1984. - С.439; [Масенко Л.] Плесьньскъ //Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - К, 1985.-С.102.

⁴⁹ Словарь-справочник “Слова о полку Игореве”. - Л, 1973. - Вып.4. - С.82-83.

⁵⁰ΠCPJI. -L- Стб.29,60; НерознакВ.П. Названия древнерусских городов. - С.142- 143.

⁵¹ ЧерныхП.Я. Историческая грамматика русского языка. -M., 1952.-С.104.

⁵²НерознакВ.П. Указ. соч. - С.142-143.

⁵³ Pycina О.Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю (у копіях севського походження) // Український археографічний щорічник. - K., 1993.-Bhπ.2.-C.143,145.

⁵⁴ Описи Харківського намісництва кінця ХѴШ ст.-K., 1991.-С.27,100,101,155.

⁵⁵ Описи Лівобережної України кінця XVIII - початку XIX ст. - K., 1997. - С.95,118, 133,136,142,179.

⁵⁶Українська PCP. Адміністративно-територіальний поділ. - Том другий. -K., 1969. -С.130.

⁵⁷ Черепанова Е.А. Микротопонимия Черниговско-Северского Полесья. - Сумы, 1984.-С.223-224.

⁵⁸KE4-C.106.

⁵⁹МоргуновЮ.Ю. “Полю ворота” по археологическим данным // “Слово о полку Игореве” и Путивльщина. Тез. докл. и сообщений обл. истор.-краевед, конф., посвященной 800-летию “Слова о полку Игореве”. - Путивль, 1986. - С.24.