“По Реи и ио Сули гради поделиша”

Після трагічної поразки на Каялі половці, очолювані досвідченими полководцями ханами Кончаком та Гзою, вирішили напасти на Русь. Зрозуміло, що в першу чергу їхні удари мали бути націленими на ті землі, звідки набиралися воїни для походу Ігорем Святославичем та його родичами, тобто - на села та міста, залишені без охорони.

Так і вчинили: Кончак напав на Посулля, очевидно, плануючи захопити Переяславль і рушити далі на Київ. Гза, розраховуючи на легку здобич, - на Посеймя, де, після того як стало відомо про розгром русичів, “возмятошося городи Посемъские и быстъ скорбь и туга люта, яко же николи же не бывала во всем Посемьи /.../ Князи изымани и дружина изымана, избита”².

Іпатіївський літопис і “Слово” викладають цей сумний факт майже паралельними рядками. У літописі Святослав Київський докоряє сіверським князям, що вони не “воздержавше уности отвориша ворота на Руськую землю”³.

Цю ж думку поетизовано передає і “Слово”: “О, моя сыновчя, Игорю и Всеволоде! Рано еста начала Половецкую землю мечи цвелити а себе славы искати”, і далі, закінчуючи звернення до князів: “Загородите Полю ворота”. Ворота Полю, тобто ворота через Поле - прохід в районі Вира та Путивля (про Поле йшлося вище). Отже, і літопис, і “Слово” сповіщають про те, що Гза спробував скористатися ситуацією і напав на Путивль, але взяти город не зміг, лише спалив його острог.

Досить детально описує це В.М.Татіщєв. Він подає цінну інформацію, що після невдачі під Путивлем, втративши багато воїнів, Гза послав військо у Посеймя. Але, направлені на допомогу русичам син Святослава Київського Олег і воєвода Туцор, хоча й мали менше військо, перемогли половців, захопивши великий полон.

Таким чином, маємо дві зони бойових дій: Посулля і Посеймя. Стосовно Сули тут дані “Слова”, літописів, В.М.Татіщева і географічні чинники узгоджуються між собою - Кончак дійсно напав на міста, розташовані у Посуллі.

Стосовно ж “Рси”, назва якої фігурує у “Слові”, - виходить, що вона знаходилася десь у Посеймі, адже жодне джерело і аналіз географії нападу Кончака не дають підстав говорити про якісь дії у районі р.Рось - правої притоки Дніпра. Втім, саме так розглядають місцезнаходження цієї річки усі дослідники і коментатори, починаючи з першого видання. “Словарь-справочник “Слова о полку Игоревс” теж подає розташування р.Рось однозначно як притоку Дніпра⁵.

Єдиним вченим, якого певний час не задовольняла така локалізація, був Б.О.Рибаков. Знавець історичної географії, який присвятив аналізу Ігоревого походу низку грунтовних праць, він без коментувань вніс пояснення у рядок “Слова”: “По Pcu (притоку Сейма) и по Сули”, зазначивши, що половці грабували села “но верхнему течению Сейма”⁶. Отже, Б.О.Рибаков вважав, що р.Рось знаходилася десь вище Курська, що й було графічно показано на карто-схемі у його книзі⁷. Через двадцять років він відмовився від такої локалізації і повернувся до традиційного тлумачення, згідно з яким р.Рось - це права притока Дніпра⁸.

Останнім за часом, хто висловив деякий сумнів щодо дій Кончака на правому березі Дніпра, є О.В.Творогов, який стосовно аналізованої фрази “Слова” зазначив, що вона “может быть понята лишь в самом общем смысле: ни о каких захватах половцами городов на P [оси - В.З.] во время событий И 85 летопись не сообщает и, судя по летописному рассказу, Коичак вообще не переправлялся через Днепр”⁹.

Отже, за два століття досліджень “Слова” і реалій походу, описаного у ньому, вироблено фактично загальноприйняту думку, що в аналізованій фразі йдеться про р.Рось - праву притоку Дніпра.

Окрім зазначеного, виходячи лише з самого тексту “Слова” (“77о Pcu и по Сули грады поделиша”), можна дійти висновку, що мова тут про якісь землі, котрі знаходяться поруч, адже “поділити” - розділити (коли йдеться про територію з градами) можна лише щось цілісне, сукупне, таке, що складається з кількох одиниць. Навряд, щоб можна було говорити про поділ земель, що знаходяться одна від одної на відстані 200-250 км (5-6 днів шляху), між якими (якщо мати на увазі Рось правобережну і Путивль з округою) розкидані десятки селищ, городищ, кілька літописних міст і які вже самі по собі природньо “поділені” Дніпром. Якщо ж розуміти ту р.Рось (Русь), що знаходиться десь в районі Путивля, то тоді зона діянь Гзи і Кончака співпадає - Путивль і верхів’я Сули знаходяться поруч, між ними те саме Поле, яке Автор і закликає загородити.

Окрім випадку, що розглядається, найбільш давні згадки про р.Рось містять матеріали XVl-XVII ст. КБЧ сповіщає: “Л ниже Рыльска, с правые стороны Семи по Путивльской дороге пала в Семъ речка Руса; от Рыльска до Русы 25 верст. А на устъ речки Русы пал в Семъ колодезь Колодежь, а по Путивльской дороге Колодежи от речки от Русы отдались прочь 5 верст”¹⁰.

Інший список КБЧ цю ж саму річку Руса називає Русана і доповнює: ⁱⁱPycaua протоку 20 верст” та що місця впадіння Русани і Колодежів у Сейм знаходяться близько один від одного¹¹. Виходить, що і Руса, і Колодежі впадають у Сейм або зовсім поруч, або зливаючись разом. Останнє цілком вірогідно - ця ділянка Середнього Сейму звивиста, з великою кількістю проток, рукавів, стариць, озер та боліт.

Згадуються р.Руса та озеро Руса на території Колодезької волості Пугивльського повіту і у переписних книгах кінця XVI - початку XVII ст.¹²

За останні десятилі ття введено до наукового обігу ще два документи, в яких згадується р.Руса. У першому з них точно вказується її географічне положення у межах Колодезької волості Путивльського повіту: “Дп в Путимском уезде Колодезская волость по речке по Колодезю /.../ да речка Руса от устья до верху во всю волость”¹³.

Друга грамота 1633 р., де йдеться про розмежування земель, містить менше географічної інформації. Тут згадується озеро Руса, місцезнаходження якого не викликає особливих труднощів: “речка Выжилица І...І две речки Молчи, да речка Семица с озерко, да Свята с озерко Мочулищи, с озерко Велесовица, озерко Белое, с озерко Руса”¹⁴. Мочулищі, Молчанське болото, Велесовиця - гідроніми, що піддаються однозначній локалізації в тому ж районі, де знаходилася і р.Руса. Деякий сумнів може викликати вказівка грамоти на приналежність цієї місцевості до Дороголивської волості Путивльського повіту, тоді як у інших випадках вона входила до складу Колодезької волості цього ж повіту. Пояснення тут ми бачимо лише в одному - межі волостей не були сталими і з часом зазнавали змін, як і їхні назви.

Така деталізація нам необхідна для того, щоб якомога точніше з’ясувати місцезнаходження річки. Це, як випливає з документів, була невелика річка (20 верст), що протікала від Рильська на відстані 25 верст. Її пересікала Путивльська дорога, що, без сумніву, активно використовувалася і раніше, - це найкоротший, майже прямий шлях з Путивля до Рильська. Озерко Руса і річка Руса нині не простежуються. Але район, де вони знаходилися, окреслюється досить надійно - біля сс.Уруси та Колодежі (нині Глушковський р-н Курської обл., РФ)¹⁵.

При аналізі інформації В.М.Татіщєва виникає питання: чому половці наполегливо намагалися перейти якусь невеличку річку?

Враховуючи традиційну стратегію половців, котрі, як правило, уникали прямих сутичок з сильним суперником (в даному випадку воєвода Тудор очолював дружину - регулярні війська, що складалися з професійних воїнів) і намагалися нападати або значно переважаючими силами, або діяли підступно, а у разі непередбаченого спротиву швидко відходили, відповідь тут ми бачимо лише в одному - в цьому місці річка перетинала дорогу, якою ворог намагався рухатися далі.

Річка Руса, як випливає з наведених вище документів, дійсно перетинала Путивльську дорогу і при впадінні у Сейм разом з р.Колодежі, ймовірно, утворювала заплаву, болото. Це була єдина річка, яку треба було переходити на шляху з Путивля до Рильська, гарнізон якого, як і частина чоловічого населення навколишніх сіл, поліг на Каялі. Такий варіант розвитку подій, на нашу думку, є логічним поясненням “бою об реку” - половцям треба було вдертися у беззахисний район Рильська (а можливо, і рушити далі - на Курськ), нашим воїнам треба було будь-якою ціною перешкодити цьому.

Стосовно зміни голосної (Рось-Русь), то це звичайне явище, пояснень якому може бути кілька. По-перше, правопис цього іменника (у даному разі гідроніма, у більшості випадків - етноніма або топоніма) не був стабільним.

Рейд Гзи і Кончака у Посеймя та Посулля

У давніх письмових джерелах часто зустрічаються варіанти “Роусь”, “роуськіє” і т.ін.¹⁶ По-друге, давні переписувачі, не розібравшись з географією маршруту Гзи, могли розуміти це місце тексту так, як і дослідники XIX-XX ст., і свідомо написати гідронім через “о”, маючи на увазі правобережну Рось.

¹ останнє. У першому виданні 1800 р. було дещо сумнівне “Рсіи”, що теж не виключає можливість невдалої кон’єктури, внесеної першими видавцями.

Таким чином, виходячи з наведених спостережень, можемо дійти висновку, що р.Рось/Русь “Слова о полку Ігоревім” та р.Русь пізньо- середньовічних джерел - це одна і та ж річка, що протікала приблизно посередені шляху з Путивля до Рильська. Це знімає протиріччя між інформацією писемних джерел з одного боку, та географічними реаліями і логікою руху хана Гзи під час походу у Посеймя з іншого.

¹ΠCPJI.-IL-Cτ6.646.

² Там же. -Стб.645-646.

³ Там же. - Стб.646.

⁴ Татищев В.Н. История Российская. - Till. -M.,1964. -С. 138.

⁵ Словарь-справочник “Слова о полку Игореве”.

⁶ Рыбаков Б.А. “Слово о полку Игореве” и его современники. - M., 1971. - С.263.

⁷ Там же. - С.261.

⁸Рыбаков Б.А. Петр Бориславич. Поиски автора “Слова о полку Игореве”. - M.. 1991.-С.19,115-116,119.

⁹ Teopozoe О.В. Рось // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.4. - СПб., 1995. -С.138.

¹⁰KB4.-C.106.

ⁿ Там же. - С. 106, прим.

¹²Анпилогов Т.Н. Бортные знамена как исторический источник (По Путивльским и Рыльским переписным материалам конца XVl и 20-х годов ХѴП в.) // Археология СССР. -1964.-№4.-С.164.

¹³ Pycina О.Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю (у копіях севського походження) // Український археографічний щорічник. - Вил. 2.-K., 1993.-С.145.

¹⁴ Німенко Н.А., Звагельський В.Б. Грамота XVlI ст. щодо землеволодіння у Путивльському повіті // Сумська старовина.- 2001. -№№ VIII-IX. - С.120.

¹⁵ Звагельський В.Б. До питання про історико-географічні реалії Ігоревого походу /7 Словознавство. - Вип.І. - Київ-Суми-Путивль, 2000. - C. 196.

¹⁶ Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - K., 1985. -С.117-124.