Руська земля у “Слові о полку Ігоревім”
Політико-геоі'рафічний термін “Руська земля” згадується у “Слові о полку Ігоревім” 21 раз. Стосовно тлумачення смислу цього словосполучення існує велика література. Більшість вчених схиляються до думки, що у ХП-ХІП ст.
існувало два значення Руської землі, Русі (останній термін часто є прямим синонімом попереднього): вузьке - Середнє Подніпров’я (Київське, Чернігівське і Переяславське князівства) і розширене - усі землі Давньоруської держави, що ніби відбито у “Слові” і в літописах1.В переважній більшості праць їхні автори аналізували ситуацію з “Руською землею” з політичної точки зору, що, звичайно, не викликало необхідності та й не давало можливості детальної розробки питання з позиції географічної. Між тим, якомога точне географічне означення цих двох “Руських земель” має сенс не лише для з’ясування відносин між князями, передачі тих чи інших територій з одних рук в інші, а й для уточнення суто “прикладних” нюансів, пов’язанихз розмежуванням земель, кордонами князівств, топонімікою. Останнє може бути особливо важливим і показовим, оскільки назва певного об’єкту, як правило, буде відбивати не сучасну для джерела ситуацію, фіксувати дещо ранішу картину, хронологічно заглиблюватися на десятки або й сотні років, тобто з категорії політичних реалій сучасності переходити в іншу якість і набувати рис реалій історико-географічних.
Отже, топонімічні сліди є надзвичайно важливими, тим більше, коли йдеться про поняття, значення якого важко переоцінити. Самий термін “Руська земля” на відміну від більшості назв Східної Європи має свою особливість, можна казати - унікальність. На відміну від тисяч інших назв, він завжди містив у собі певний політичний або адміністративний смисл. Причому, в даному випадку не є принциповим - що саме вкладалося в це поняття в різні часи: назва племені, союзу, народу чи землі-території, державного формування.
Головне, що топонімом з відповідним коренем немовби маркувався самий факт наявності конкретного населення чи адміністрації на конкретній території.Це питання ускладнюється ще й тим, що під аналізованим терміном часто в середньовічних джерелах розумівся певний народ - його ім’я, назва сусідів або завойовників, адміністрація останніх. Все це в сукупності з розлогим питанням щодо самої етимології назви становить складну проблему й нині.
Окремі вчені аналізували словосполучення з позиції географічної, намагаючись накреслити кордони як Русі Великої, так і Південної, тобто власне Русі. У грунтовній праці, спеціально присвяченій означеному питанню, О.М.Насонов дійшов висновку, що Русь, Руська земля охоплювала Переяславщину і Київщину за виключенням Деревськоїта Дреговицької земель. Що стосується Чернігово-Сіверщини, то дослідник підкреслював, що Чернігівська “область” входила до складу Руської землі “за исключением северных и северо-восточных ее частей”. На його думку, дані про Верхнє Посеймя з Курськом відсутні, але не можна бути цілком упевненим, “что северянская территория по верхнему Посемъю не входила в состав “Русской земли”; во всяком случае, вопрос этот приходится оставить открытым”2.
За Б.О.Рибаковим, “Руська земля” теж обіймала два різних поняття: Південну Русь “лесостепное пространство на юге Руси от Киева до Курска” та “всю совокупность восточнославянских земель”3. Південну Русь, тобто Русь у вузькому смислі, дослідник умовно розподіляє на три сектори: Київська земля (північно-західний сектор); Чернігово-Сіверська земля (північно- східний сектор); Переяславська земля (південно-східний сектор). Усю Чернігово-Сіверську землю, тобто північно-східний сектор із містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ тримали Ольговичі4. У даному випадку нас цікавить саме той - північно-східний - сектор із прилягаючими землями, що був пов’язаний з полком Ігоря Святославича.
Зупинимося на питанні - що саме вкладав Автор у поняття “Руська земля” з позиції географічного або хронологічного чинників, тобто спробуємо визначити, коли це словосполучення вживається у безпосередньому зв’язку з походом сіверських князів.
Згадаємо ті фрагменти тексту “Слова”, де зустрічається аналізований термін.
1. Почнемъ же, братіє, повесть сію оть старого Владимера до нынешняго Игоря, иже истягну умъ крепостію своею и поостри сердца своего мужествомъ; наплънився ратнаго духа, наведе своя храбрыя плъкы на землю Половецькую за землю Руськую;
2. О Руская земле! Уже за шеломянемъ еси!;
3. О Руская земле! Уже за шеломянемъ еси!;
4. Тогда по Руской земли ретко ратаеве кикахуть, нъ часто врани граяхуть;
5. Чръна земля подъ копыты костьми была посеяна, а кровію польяна; тугою взыдоша по Руской земли!;
6. ту кровавого вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую;
7. а поганій съ всехъ странъ прихождаху съ победами на землю Рускую;
8. За нимъ кликну Карна и Ждя, поскочи по Руской земли, смагу людем мычючи въ пламяне розе;
9. Тоска разліяся по Руской земли;
10. печаль жирна тече средь земли Рускыи. А князи сами на себе крамолу коваху, а поганій сами, победами нарищуще на
И. Русскую землю, емляху данъ...;
12. по Руской земли прострошася половци, аки пардуже гнездо...;
13. Вступита, господина, въ злата стременъ за обиду сего времени, за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Святославлича!;
14. Стреляй, господине, Кончака, поганого кощея, за землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святславлича!;
15. Загородите полю ворота своими острыми стрелами, за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Святъславлича!;
16. Вы бо своими крамолами начясте наводити поганыя на землю Рускую, на жизнь Всеславлю;
17. О, стонати Руской земли, помянувше пръвую годину и пръвыхъ князей!;
18. Игореви князю Богъ путь кажетъ изъ земли Половецкой на землю Рускую, къ огню злату столу;
19. Княже Игорю! Не мало ти величія, а Кончаку нелюбія, а Руской земли веселіа!;
20. Тяжко ти голови кроме плечю, зло ти телу кроме головы, Руской земли безъ Игоря! Солнце светится на небесе;
21. Игорь князь въ Руской земли.
Спочатку слід підкреслити, що у “Слові” Ігор Святославич, інші князі, війська і воїни названі руськими: русичі, руські полки, хоробрі русичі і т.ін.
Отже, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Рильськ, Курськ, Путивль і їхні землі, звідки, зрозуміло, і були хоробрі русичі та курські кметі, відносяться Автором однозначно до Русі. Інші випадки у “Слові” відсутні.Отже, розглянемо випадки вживання словосполучення “Руська земля”.
Позиція 7 не дає можливості точного географічного визначення. Але враховуючи, що половці приходили з усіх сторін, то, скоріш за все, йдеться про Південну Русь.
Позиції 9,10,11 - враховуючи, що згадуються Київ і Чернігів, що половці “нарищуще” на Руську землю і те, що цей текст є логічним продовженням розповіді про нашестя, що сталося після поразки на Каялі (позиція 8), то йдеться явно про власне Русь.
Позиції 16,17 - вірогідно, йдеться про Русь Велику.
Позиції 1,19,20 - це той випадок, коли і географічне, і політичне визначення ускладнене, оскільки можна розуміти і Русь Південну, і Русь Велику. Тут доцільно буде навести слова Б.О.Рибакова, мовлені ним, правда, з приводу рядків, згадуваних нами нижче (позиції 13, 14, 15): Автор “Слова”, “скорбя о прорыве обороны Южной Руси на северском участке /.../ очень умело и тонко сливает воедино оба понятия Русской земли, обращаясь к далеким русским князям так, что нельзя понятъ за какую “Русскую землю" призывает он князей встать в золотые стремена - только ли за Южную Русъ, которая была заслоном всех остальных земелъ, или же за весь русский народ на всем пространстве его расселения. Во всяком случае
автор “Слова” считает совершенно естественным, что Галицкий князь будет стрелять Кончака, поганого кащея, что Суздальский князь может прилететь издалече, а Смоленский князь должен встать в стремя “за обиду сего времени”5.
Все ж, якщо розглядати ці рядки з урахуванням фактора географічного, то більш вірогідно, що тут мається на увазі Русь Південна. Автор був поетом, поетом геніальним і енциклопедично освіченою людиною, і вважати, що він розглядав акцію Ольговичів як подію, що могла вплинути на усю Русь Велику, тобто майже па усю Східну Європу, означає вбачати в ньому, по-перше, посереднього політика, який зовсім не орієнтується у розстановці сил і у принципах князівської ієрархії, а по-друге, - схильність до надмірних, майже фантастичних гіперболізацій.
Жодних таких або аналогічних підстав “Слово” не дає.
Позиція 4. Мова йде про часи Олега Святославича, географія неспокійної вдачі якого виходить далеко за межі і власне Русі, і Русі Великої. Враховуючи, що в цьом}' вірші половці не згадуються, хоча вони активно залучалися Олегом Святославичем до військових акцій, а акцентується увага на “'княжих крамолах”, можна говорити про Русь Велику.
Позиція 5 композиційно відноситься до “полку Ігоря”, але стилістично (зокрема особливою, вишуканою метафоричністю) її слід розглядати як закінчення вірша про “полки Ольгові” (позиція 4). Отже, у першому випадку, в такому разі, йшлося б про власне Русь, у другому - про Русь Велику. Враховуючи неможливість порушення цілісності тексту, тобто важливість збереження архетипної його композиції, доводиться зупинитися на другому випадку.
Всі інші місця (позиції 2, 3, 6, 8,12, 13, 14, 15,18, 21) прямо пов’язані з походом сіверських полків, відповідними ударами Гзи і Кончака та поверненням Ігоря Святославича. Тобто в усіх цих випадках, де згадується “Руська земля”, йдеться про власне Русь. Окрім цього, тепер ми можемо виділити місця, безпосередньо пов’язані з географією походу, - це позиції2,3,15.
Шеломянь, згідно з науково обгрунтованими версіями, - це реальний топографічний об’єкт, розташований безпосередньо за кордонами Русі у Поворсклі або Подонцов’ї6. Минаючи його при виході у ворожий Степ, русичі немовби прощалися з батьківщиною.
Стосовно згадуваних вже нами позицій 13, 14, 15 і цитованих рядків Б.О.Рибакова. Як нам здається, і як це видно з вище наведеного, дійсно, у “Слові” є кілька випадків вживання словосполучення “Руська земля” з подвійним смислом, коли мається на увазі і Південна Русь, і Русь Велика. Але для ілюстрації цього положення більш підійшли б рядки позицій 1,19,20. Місця ж, на яких акцентує увагу Б.О.Рибаков, містять звернення до князів далеких земель стати на оборону землі Руської, тобто тієї, яка опинилася беззахисною. А це, в першу чергу, - Сіверщина і, зокрема, Середнє Посеймя.
Отже, коли Автор закликає вступити в золоте стремено, стріляти Кончака та перекрити шлях по Полю гострими стрілами, то йдеться про конкретну територію, володарем якої і був Ігор Святославич. Це своєрідна формула заклику, тричі повторений рефрен, де тричі названо ім’я князя руського:за землю Русскую,
за раны Игоревы, буего Святославича!
У цих зверненнях все логічно і послідовно, вони аналізувалися багатьма дослідниками. Тут Автор знову виявляє свою географічну обізнаність - панорамність бачення - від Дунаю до Волги, від Києва до Дону. Але це не заважає йому залишатися точним у деталях. Він знає, що Кончак намагався захопити Переяслав, а Гза - Путивль, він немовби маркує події географічно, закликаючи перекрити половцям шлях Полем (позиція 15), тобто через вузький прохід-“ворота” в районі Виру-Путивля.
Але в цих віршах є два малозрозумілих місця. Як випливає з перебігу подій і тексту “Слова”, метою цих закликів, так би мовити, їхньою географічною спрямованістю є захист тих територій, які опинилися без охорони у зв’язку з походом Ігоря. В такому випадку залишається без пояснень - до чого тут Кончак, сват Ігорів, чому треба його стріляти “за раны Игоревы", якщо хан напав на Переяславщину і взагалі відмовляв Гзу рушити у Посеймя на Ігореві землі? Закономірно було б закликати князів помститися Гзі або таки ж Кончаку, але тоді - за рани Володимира Глібовича, який, обороняючи Переяслав, був поранений, як, до речі, і Ігор на Каялі.
Єдиним поясненням, на нашу думку, тут може бути те, що шлях Кончака до Переяслава або від Переяслава пролягав не вздовж Дніпра, а Полем - між Сулою і Сеймом7. В такому випадку стає логічною і фраза “Слова”, що теж вважається дослідниками малозрозумілою: “Уже бо Сула не течетъ сребреными струями к граду Переяславлю".
Коментар Д.С.ЛІхачова, що Сула для Переяслава вже “не служит для него защитой"9 неприйнятний тому, що ця річка впадає в Дніпро майже на 100 км нижче, ніж стоїть Переяслав, а це 2-3 дні шляху. Якщо ж небезпека загрожує не зі Степу, а з протилежного боку - з межиріччя Сули-Сейму, тобто з Поля, то тоді і ця фраза набуває логічного смислу. В такому випадку' знаходять повне узгодження і слова літописів про те, що половці “...взяша все городы по Суле и у Переяславля бишася весь день"іа, і що Кончак “снесе Сулу”11, і рядок “Слова”, що половці “по Pcu и по Сули грады поделиша".
Верхів’я Сули знаходяться в районі Виру, далі вниз по ній до Дніпра тягнеться потужний ланцюг городищ Посульської лінії оборони. Верхня, північна ланка цієї лінії (від Виру майже до Ромна) входила до складу Сіверської землі. Отже, і заклики загородити Поле (з якого відкривався шлях на захід - на Путивль, Глухів, Новгород-Сіверський і на південь - на Чернігів і Київ), і постерегти Руську землю, тобто сіверські поселення по Середньому Сейму і Верхній Сулі, були актуальними й обгрунтованими і стосувалися одного й того ж регіону - округи Пугивля-Виру, території, що належала Ігорю Святославичу.
Другим місцем, яке досі залишається остаточно нез’ясованим, є згадка річки Рось (Русь) у фразі про Кончака і Гзу, які після поразки русичів на Каялі “По Pcu и по Сули грады поделиша". Традиційно, без детального обгрунтування, виходячи з назви річки, вважається, що половці дійсно захопили якісь міста по правобережній Росі. В одному з останніх, досить авторитетному коментарі зазначено: “Рось - правый приток Днепра /.../ речь идет о том, что половцы, Кончак и Гза, уже “поделили" между собой русские города, лежащие в приграничной полосе, по правому и левому берегам Днепра^[28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40]. Це є майже дослівним повторенням думки Д.С.Ліхачова, висловленої ним у багатьох працях13, Але, як випливає з усіх наявних джерел, половці цього разу не переходили Дніпро і не могли по цій Росі гради ділити. Як відомо, вони рухалися двома напрямками: Кончак - у Посулля і на Переяслав (або навпаки), а Гза - у Посеймя. Отже, Рось (Русь) слід шукати у Посеймі (про це детально нижче). Підсумовуючи, слід зазначити, що з позиції географічної випадки вживання терміну “Руська земля” у “Слові” в цілому співпадають з висновками дослідників, які підходили до з’ясування цього питання, аналізуючи політичну ситуацію на Русі кінця ХП ст. Але підкреслимо, що переважна більшість випадків свідчить, що йдеться про власне Русь, лише кілька, очевидно, можна трактувати, розуміючи подвійний смисл.