“Сняшася у Переяславля”

Питання щодо розташування внутрішніх кордонів Переяславщини та Сіверщини і зовнішніх зі Степом зберігають актуальність ще з часів В.М.Татіщева. Така ситуація обумовлена не стільки слабкою розробленістю теми, скільки об’єктивним чинником - відсутністю власне самих кордонів у сучасному розумінні, коли їхні контури були вельми умовними і становили так звані буферні зони, що інколи сягали десятків кілометрів.

Таким чином, головним джерелом історико-географічної інформації південного сходу Русі 2-ї половини XII ст. є давньоруські літописи - в першу чергу Іпатїївський та Лаврентїївський. Вони містять велику кількість назв річок, міст та поселень, локалізація яких у сукупності з матеріалами археології часто відкриває можливість розглядати ті чи інші питання порубіжжя. Але справа значно складніша, ніж може здаватися при аналізі писемної інформації, - географічні уявлення давньоруських авторів та їхня термінологія значно відрізнялися від уявлень пізніших часів, а тим паче - сучасних.

Часто у джерелах географічні орієнтири подаються у сталих, звичних для людини XII ст. формах, але викликаючих непорозуміння у читача XXI ст. Наприклад, речення Іпатіївського літопису: ¹¹Bлето 6661 [1153 - В.З.] посла Изяслав сына своего Мстислава на половци к Песлу [Пслу - В.З.] зане пакостяхутъ тогда по Суле"^х. Це ж речення дослівно повторено у Лаврентїївському літописі². Фраза виглядає абсурдною,! може здатися, що тут наявна плутанина з річками - чи то літописець, чи пізніший переписувач помилилися. Але достатньо поглянути на карту; щоб переконатися, що літопис правий - верхів’я Сули майже впритул підходять до Середнього Псла у районі стику Лосицької дороги з магістраллю Булгар-Київ, яку наші літописи і “Слово о полку Ігоревім” називають Полем. Тобто Лосицькою дорогою половці черговий раз намагалися вдертися через внутрішнє порубіжжя Сіверщини і Переяславщини у Посулля, очевидно, щоб ''"пакостити"', тобто грабувати міста і селища.

Можна навести схожі приклади, коли визначення місцевості, такі як “у Переяславля", “у Курська", “к Чернигову" та ін., ніби досить точно вказують на конкретний орієнтир, але при детальному аналізі контекста викликають значні труднощі у з’ясуванні географії тих чи інших подій.

Далі розглянемо окремі писемні дефініції 2-ї половини XII ст. історико- гсографічного змісту, що містяться у літописах та у “Слові о полку Ігоревім”, та зробимо спробу їхньої прив’язки до місцевості.

У травні 1151р. Юрій Долгорукий, черговий раз невдало намагаючись сісти на Київський стіл, відійшов до Білгорода, жителі якого його не прийняли, і тоді Юрій “йде черес боръ к Черняву и оттоле йде за вал и ста оу Бьзянице”³. Відомий дослідник давньоруського літописання Л.Є.Махновець у коментарі до цих рядків резонно підкреслив, що Юрій рухався не у город Чернев, а у напрямку до нього, тому що “у нього не було необхідності переходити на лівий берег Ірпіня '\ Дійсно, Білгород розташований на правому березі Ірпіня, і рухаючись в напрямку Чернява, Юрій спочатку перейшов вал, а потім “ста оу Бьзянице” - правої притоки Ірпіня. Чернев же знаходиться дещо вище за течією останньої, на лівому її березі. Таким чином, в цьому повідомленні фразу “к Черняву” не слід сприймати буквально, а розглядати її як вказівку на загальний напрямок руху.

29 червня 1171 р. ( у Іпатіївському літописі цю подію датовано 1174 р.) майбутній герой “Слова о полку Ігоревім” сіверський князь Ігор Святославич за Ворсклою зустрів половецьких розвідників, які “ту ловятъ языка”. Захопивши “колодника” і дізнавшись, що хани Кобяк і Кончак пішли “к Переяславлю”, Ігор вийшов назустріч і переправився через Ворсклу, як зафіксовано у літописі, “у Лтави к Переяславлю”. Тут він зустрів половців, які поверталися з грабіжницького походу від Серебряного та Баруча, і переміг їх. “От Переяславля” Ігор Святославич вирушив на Київ⁵. Це літописне повідомлення містить багато важливої інформації. Виходить, що сіверський князь “совокупив полки свои”, їздив по лівому берегу Ворскли суходолом між басейнів Дніпра та Дону - там, де проходив великий сухопутній шлях, пізніше відомий під назвою Муравського.

Останнє пояснюється тим, що коли Ігор переправився через Ворсклу біля Лтави (місцевість, скоріше за все брід, в межах суч. м.Полтава), то літописець зробив уточнення: “кПереяславлю”, що слід розуміти лише як рух у напрямку до території Переяславського князівства, а не города (!) Переяславль. Це цілком узгоджується також і з інформацією про половців, які йшли “кПереяславлю”, але при цьому займались розбоєм біля Серебряного та Баруча. Перший розташований майже на однаковій відстані як від Лтави, так і від Переяславля, але на Середній Сулі - між Прилуком та Pomhom (помилка літописця тут виключена - ця подія дуже добре деталізована: 6 разів - географічно і 3 - хронологічно); другий - Баруч - традиційно локалізується неподалік Переяславля, хоча точка зору ПЛ.Толочка, згідно з якою він міг розташовуватися неподалік від Серебряного, нам здається більш реалістичною⁷.

Втім, більшість дослідників, буквально сприймаючи текст літопису, вважають, що ці події відбувалися біля города Переяславль. Так, наприклад, Б.О.Рибаков, присвятивший питанням історичної географії цілу низку праць, вважав, що Кончак і Кобяк після пограбування двох міст підійшли до Переяславля⁸.

С.А.Плєтньова вважала, що половці планували захопити Переяславль: “Соединив полки, Кончак и Кобяк направились к Переяславлю. Город они не взяли, но основательно пограбили у сел Серебряного и Баруча и начали отступать в степъ”⁹.

В “Энциклопедии “Слова о полку Игореве” автори теж дотримуються такої ж точки зору, стверджуючи, що Ігор “сразился с половцами у Переяславля' ’¹⁰.

У новітньому дослідженні А.А.Горського - аналогічне: “Кобяк и Кончак двигаются к Переяславлю”¹¹.

Втім, існувало й інше тлумачення цього місця літопису. Так, вже понад сто років тому П.Я.Голубовський аргументовано показав, що тут йдеться про переяславський кордон¹².

Аналізуючи ці події, схожу думку висловлював і відомий фахівець з історичної географії Південної Русі В.ГЛяскоронський.

Таким чином, доводиться констатувати - не дивлячись на достатньо переконливу аргументацію названих та інших дослідників, одностайного висновку з цього питання нині не існує. Отже, з проведеного аналізу літописного повідомлення 1174 р. випливає: біля Лтави пролягало зовнішнє порубіжжя Русі зі Степом; тут же проходила і внутрішня межа між Сіверською і Переяславською землями; під назвою Переяславль слід розуміти ділянку переяславського кордону.

Розглянемо ще один випадок. У липні 1184 р. Святослав Київський організував великий похід проти половців. Акція була успішною - за Оріллю вдалося розгромити ворога і захопити великий полон, у тому числі - ханів. Перед початком походу Святослав закликав Ольговичів приєднатися, на що вони відповіли: “Далече ны есть ити в низ Днепра, не можем своеє земле пусты оставити. Но же поидеше на Переяславль, то скупимся с тобой на Суле”¹⁵. Ця фраза, якщо знову розуміти її буквально (тобто, сприймаючи Переяславль як місто), не має сенсу - Переяславль розташовувався нижче по Дніпру від Києва з якого вийшов Святослав, а Сула впадає у Дніпро майже на 100 км нижче Переяславля. В такому випадку виходить, що Ольговичі пропонували Святославу рухатися на північ від Дніпра в район Вира-Путивля - “до своее земле”, або - вниз по Дніпру, а потім повертатися до Переяславля. Тоді у відмові Ольговичів (“ити в низ Днепра’”) наявне логічне протиріччя, адже вони самі пропонують зустрітися у Переяславля - традиційний рух у пониззя Дні пра проходив біля Переяслава. Цей похід теж: “Идущю же ему по Днепру".

Цей літописний пасаж, що виглядає недоладним, привернув увагу Б.О.Рибакова, який, співставивши його з рядком Лаврентіївського літопису про початок походу Ігоря 1185 р. (“ сняшасяу Переяславля", про це мова нижче), відмітив, що це “ единственное близкое по времени упоминание Переяславля как предполагаемого сборного пункта Олеговичей"¹⁶.

З цього ж приводу О.В.Творогов, немов відповідаючи Б.О.Рибакову, резонно підкреслював, що і у цій ситуації “встреча все же должна была состояться не в Переяславле, а на Суле", і що “упоминание Переяславля в Лаврентиевской летописи остается не до конца объясненным"¹⁷.

В.Г.Ляскоронський, як і стосовно походу 1171 p., зазначав, що: “летописное выражение “на Переяславль ’’ надо понимать в широком смысле"™.

Непрямим підтвердженням, що у даному літописному повідомленні про події 1184 р. йдеться не про місто, а про порубіжжя Переяславщини, знаходимо у В.М.Татіщева. Якщо порівняти відповідні тексти 1-ї та 2-ї редакції його “Истории” з паралельним текстом Іпатіївського літопису, то у тому місці, де у останній стоїть “Переяславль”, у 1-й редакції стоїть “поле”, а у 2-й - “Донець”, тобто мова у В.М.Татіщева, вірогідно, йде про місцевість на схід від Лтави¹⁹. Вигадати, що під “Переяславлем” мається на увазі Ворсклинсько-Донецьке порубіжжя видатний історіограф не міг, бо весь контекст (якщо його трактувати буквально) ніби вказує на південний напрямок: район нижнього Посулля, міста Переяславля, пониззя Дніпра. Також не виключено, що під “полем” 1 -їредакції слід розуміти Поле - вже згадувану вище магістраль.

Тепер спробуємо поглянути на “Переяславль” з позиції виїдемо вченого. Якщо, як і у повідомленні 1174 р., мова йде про переяславське порубіжжя у Поворсклі, тоді все стає на свої місця. Ярослав Чернігівський і Ігор Сіверський відповідають Святославу Київському, що вони не можуть йти у пониззя Дніпра, залишивши свої землі без захисту (“не може своее земле пусты оставити"), але якщо він піде до переяславського кордону, то тоді вони з’єднаються на Сулі. Логіка такої поведінки Ольговичів цілком виправдана - сіверські князі мали в першу чергу боронити своє порубіжжя, найбільш небезпечною ділянкою якого було Поворскля; Святослав же Київський, зрозуміло, відстоював більш широкі, державницькі інтереси, і закликаючи йти на південь Переяславщини, об’єктивно допомагав Володимиру Глібовичу.

Важко сказати, що могло б статися, аби Ігор і його родичі послухалися Святослава і рушили з ним до Орілі, залишивши відкритими і беззахисними свої землі.

Наступна фраза Лаврентіївського літопису, де знову зустрічаємо складне місце, пов’язане з походом, оспіваним у “Слові о полку Ігоревім”. Так, згідно з текстом цього літопису, сіверську полки “сняшася у Переяславля”, тобто немов вирушили, виступили у свій сумновідомий похід з Переяславля²¹. Більшість дослідників дотримувалися буквального тлумачення цього словосполучення. Наприклад, вдумливий, досвідчений вчений М.Я.Арістов вважав, що наші полки з’єдналися у Переяславлі, а вже звідти вирушили у степ²².

Видатний філолог О.О.Шахматов писав, що '"Игоревы союзники сошлись у Переяславля; уже это обстоятельство послужило основанием для переяславцев интересоваться исходом похода”²³. Близької точки зору дотримувався Д.І.Багалій: Ігор “отправился из Новгорода-Северского в Переяславль”²*. Відомий дослідник давньоруського літописання М. Д.Прісєлков теж вважав, що “съезд” військ відбувся у Переяславлі²⁵. Як назву міста розглядали цей іменник М.М.Тихомиров²⁶ та С.О.Плєтньова²⁷.

Дещо інакше трактував аналізовану фразу С.Лєсной (Парамонов). Дослідник писав, що у Переяславлі відбулася лише нарада князів, а “действительным исходным пунктом похода был Новгород-Северский”²³. При цьому, на думку С.Лєсного, нарада князів відбулася у Переяславлі чернігівському, що знаходився у Чернігівський землі²⁹. Про яке місто йдеться в останньому випадку, автор не пояснив.

Наведені трактування вчених базуються на поглядах щодо Переяславля як реального географічного об’єкта: чи то міста, чи ділянки кордону.

Є й інші гіпотези, коли фраза “у Переяславля” сприймається як помилкова, або й навіть є доказом недостовірності усієї оповіді про Ігорев похід Лаврентіївського літопису.

Так, ще один з перших істориків і філологів-дослідників походу Ольговичів М.Ф.Грамматін писав щодо місця зустрічі військ: “не у Путивля ли? зачем союзникам заходить в Переяславль, где князем был Владимир Глебович, не учавствовавший в походе /.../ союзники выступили в поход из Путивля, находящегося на половине дороги между Новгород-Северским и Курском, который был у них впереди”³⁰.

Положення щодо помилковості літописних слів було детально розглянуто П.В.Голубовським, який підкреслював, що по його “крайнему разумению нельзя согласиться с толкованием известия летописей об этом походе, сделанном г. Аристовым /.../ ясно, что Игорь собрал всех в Новгороде- Северском, а не в Переяславле /.../ Для чего Игорю нужно было идти в Переяславль, затем тащить туда всех князей из Курска, Рыльска, Путивля, и снова двигаться назад?”³¹.

Військовий інженер Г.Є. Пядишев теж вважав, що тут наявна помилка - замість Переяславля треба - Путивль³².

Певним підсумком щодо слабкої обізнаності автора оповіді про цей похід у Лаврентіївському літописі або про значну деформованість тексту пізнішими редакторами та переписувачами, є висловлювання М.М.Тихомирова:“Рассказ Лаврентиевской летописи явно составлен по разным источникам и лишен местного колорита. Если бы не было другого рассказа о походе Игоря в Ипатьевской летописи, мы были бы лишены возможности даже предположительно говорить о месте битвы и маршруте похода Игоря Святославича.

Объяснитъ эти особенности рассказа о походе Игоря в Лаврентиевской летописи можно двояким путем: или летописец пользовался устными рассказами и сделал запись на севере, где плохо представляли топографию Половецкой степи, а Переяславль казался постоянным местом, откуда совершались походы в степь; или рассказ о походе Игоря против половцев был настолько сокращен, что от него остались одни выдержки"³³.

3 таким категоричним твердженням відомого історика важко погодитися, хоча б тому, що оповідь Іпатіївського літопису багато у чому співпадає з даними В.М.Татіщева, і при відсутності першої - інформація про похід, що міститься в “Истории Российской”, майже повністю компенсувала б прогалину.

Уперше реалістично, із врахуванням історико-географічних реалій підійшов до вирішення цієї проблеми В.ЕЛяскоронський. Як і при аналізі інших походів, вчений стверджував, що йдеться про порубіжжя: “Конечно, это выражение летописи “у Переяславля ” нельзя понимать в буквальном смысле, так как трудно предположить, чтобы князья от Посемья уклонились так далеко в сторону, откуда они должны были опятъ идти обратно в те же места, из которых вышли". Далі вчений наводить розрахунки відстаней, доводячи, що такий шлях - через Переяславль - було неможливо здійснити фізично, а під аналізованою фразою слід розуміти, що “соединение северских войск І...! произошло у границ Переяславской земли". На жаль, В.Г.Ляскоронський не уточнив, яку саме ділянку кордону він мав на увазі. Втім, далі по тексту статті відзначив, що збірний пункт міг бути “у Выря или вблизи последнего"³⁴.

Приєднався до такої точки зору і М.В.Сібільов (згідно із свого варіанта маршруту Ольговичів через середні Псел та Ворсклу): “Поблизу Сум, треба думати, проходив кордон Переяславського князівства (тому за літописом “снявшись у Переяслави ”)"³⁵.

На статтю М.Д.Прісєлкова критично відгукнувся Є.М.Добрушкін, який без конкретної географічної прив’яки все ж стверджував, що йдеться про кордони Переяславського княжества³⁶.

Чернігівщина і Сіверщина (за П.П.Толочком)

Відомий перекладач і дослідник “Слова о полку Ігоревім” А.Ю.Чернов теж зазначає, що мається на увазі Переяславщина, і уточнює: ''восточная граница этого княжества”³⁷.

Б.О.Рибаков вважав це помилкою, ніби літописець переплутав цей похід з подіями 1184 p.^3s (про це йшлося вище).

“Недоразумением” пояснював це О.В.Творогов³⁹.

Таким чином, якщо під фразою “у Переяславля” розуміти город Переяславль, то тоді і ці слова Лаврентіївського 1185 р., і повідомлення Іпатіївського 1174 та 1184 років літописів теж доведеться вважати помилковими. Але, здається, наявна ситуація, навпаки, відкриває можливість говорити про правильність цих повідомлень. Дійсно, сіверські полки не могли збиратися біля м.Переяславль з двох причин. Перша, про яку вже йшлося, - складні, якщо не ворожі, стосунки Ігоря з Володимиром Глібовичем. Друга - Переяславль розташовувався у стороні від визначаємого більшістю дослідників напрямку руху сіверських полків. Якщо навіть теоретично уявити, що вони “сняшася” з Переяславля, то на рух до нього з Новгорода-Сіверського, а потім у степ пішло б значно більше часу, ніж це дає нам календаризація походу (на це звертав увагу ще В.ГЛяскоронський). Проте, усі численні варіанти маршруту Ольговичів свідчать, що темп руху був досить напруженим, і жодного зайвого дня розрахунки не дають.

Після фрази, що ми розглянули лише через десяток рядків знову зустрічаємо назву Переяславль.

Коли вже під час походу сіверські вої святкували першу перемогу, то, за літописом, вони згадували, як рік тому об’єднані полки під керівництвом Святослава Київського ходили на половців за Оріль де билися “зря на Переяславль, а в землю их [половців - В.З.] не смели идти, а мы в земли их и самих избили”⁴⁰. У більшості випадків дослідники не розглядали цю фразу з позиції географічної як паралелі до попередньої - “сняшасяу Переяславля”, акцентуючи увагу на похвальбі русичів. Правда, К.В.Кудряшов зазначив, що це відбувалося, коли війська знаходилися неподалік від південного кордону Переяславського князівства: “То есть находясь близко к южной границе Переяславского княжества”⁴¹.

Нещодавно географ і історик І.П.Сирнєв впритул наблизився до розв’язання даної проблеми. Аналізуючи обидві фрази літописів (“сняшася у Переяславля”, ‘"зря на Переяславль”), він, на наш погляд, правильно зазначив, погоджуючись з Б.Г.Бутковим та В.Г.Ляскорейським, що і у другому випадку “также под названием города подразумевается само княжество”⁴². Здавалося, було б логічно продовжити у цілому стрункий хід суджень цього дослідника і дійти висновку, що коли у першому випадку йдеться про порубіжжя у Поворсклі, то і у другому має бути закладений схожий зміст - адже події відбуваються в одному регіоні і викладені в одному фрагменті тексту Іпатіївського літопису.

Але подальший напрямок своїх пошуків І.П.Сирнєв, як і К.В.Кудряшов, спрямував на інший кінець Переяславщини - до району Вира.

Дещо підсумовуючи, мусимо дійти висновку, що і у даному випадку йдеться про порубіжжя Переяславщини - самої східної його ділянки, точніше, це вже була власне половецька територія за Оріллю. Адже рік тому руські полки під керівництвом Святослава Київського перемогли половців на Орілі, і тепер сіверські вої насміхаються над ними, що вони, полки Святослава, воювали поруч з Руссю “зря на Переяславль”, а ми перемогли ворога на його, половецький землі.

Це важливе місце, що дозволяє уточнити одну з точок на гіпотетичному шляху сіверських дружин. Принаймні, слід виключати близькість подій першої перемоги до району р.Оріль.

Перебуваючи у половецькому полоні, Ігор Святославич розкаюється у здійсненому раніше гріху. Цей катарсис майже як зразок класичного провіденциалізму детально описаний літописцем - Ігор кається за те, що “взять на щитъ городъ Глебовъ оу Переяславля"''.

Щодо локалізації цього города існує велика література, знову таки пов’язана з досить нечіткими вказівками джерел і дещо різною передачею його назви на письмі (Глібль, Глебов), що дозволяє, у свою чергу, пов’язувати його з кількома археологічними об’єктами або говорити про існування двох міст з майже тотожними іменами.

Під 1147 р. маємо повідомлення Іпатіївського літопису “поидоша на Глеблъ к Черниговоу І...І и тако пршиедше къ Глеблю”⁴⁴.

Очевидно, що саме дефініції на кшталт “у Переяславля" та “к Чернигову" і додають непорозуміння і протиріччя щодо локалізації Глібля, стосовно якої нині існують дві основні точки зору, якщо не враховувати, за відсутності будь-якої аргументації, думку Б.О.Рибакова, що Глібль знаходився “недалеко от Киева”, “на пути от Переяславля в Киев”⁴⁵.

Тут ми знову зіштовхуємося з буквальним розумінням дослідниками давньоруських текстів. Так, М.С.Грушевський локалізує Глібль біля Переяславля⁴⁶.

Л.Е.Махновец теж буквально перекладає літописний рядок: “город Глебов возле Переяславля”⁴¹.

Розгромом “переяславской крепости Глебов” як головної мети походу 1185 р. пояснює цю подію Б.ГЯценко, причому, ця фортеця, за словами вченого, була “опорным пунктом Владимира Глебовича в войне против Северской земли (отсюда и намек летописца - “сняшася у Переяславля”). Відбулося це у середині квітня⁴⁸.

Ніяких наукових даних, що могли б підтвердити ці думки, Б.ГЯценко не наводить, та й, скільки нам відомо, їх і не існує.

Більшість дослідників вважають, що Глібль слід ототожнювати з городищем біля с.Красний Колядин (нині Таталаївський р-н Чернігівської обл.). У наш час цю точку зору, полемізуючи з Ю.Ю.Моргуновим, відстоює Ю.М.Ситий, доводячи, що городище літописного Глібля знаходиться у межах с.Красний Колядин⁴⁹. Ю.Ю.Моргунов на основі проведеного історіографічного аналізу стверджує, що така локалізація, запропонована ще на початку XIX ст. М.С.Арцибашевим, є непорозумінням, і ототожнює літописний Глібль з городищем біля с.Шевченкове у Середньому Посеймі (нині Конотопський р-н Сумської обл.)⁵⁰. Детально проаналізувавши літописні матеріали і дані археології, у тому числі залучивши результати своєї власної археологічної розвідки, Ю.Ю.Моргунов висуває переконливу аргументацію на користь того, що “городище Красного Колядина суть летописный город KpacH^,'^il.

Наші багатолітні візуальні спостереження та археологічні розвідки на городищі і селищі біля с.Шевченкове⁵² дають підстави повністю погодитися з локалізацією, запропонованою Ю.Ю.Моргуновим. При цьому, думається, буде доцільним навести ще два суттєвих аргументи, що залишилися поза увагою дослідників.

Це географічне розташування цього городища прямо посередині між басейнами Сейму та Сули у найбільш вузькому місці, тобто у центрі Поля - воно ніби замикає східний край чернігівського Задесення, перекриваючи рух супротивника з північного сходу.

Про важливість цієї місцевості свідчать також пізньосередньовічні джерела. Починаючи з XV ст. і до середини XVII ст. тут були відомі “городище пустая Торговица в пустой степи Торговице '. У період чергових суперечок за “Путивльскийрубеж ' (1638 р.) “волость Торговице" була вже “впусти"^. Як йшлося вище, у XVII ст. цими землями активно пересувалися і купці, і контрабандисти.

Окрім цього, важко, майже неможливо допустити думку, що Ігор міг вторгнутися у глиб Переяславського князівства (якщо буквально сприймати фрази “у Переяславля") і влаштувати там справжній погром. Така агресивна акція викликала б справжню громадянську війну. Подібного з середини XII ст. на Лівобережжі не траплялося. Захопити ж порубіжне містечко на Переяславсько-Сіверському кордоні, яке, очевидно, могло переходити з рук у руки то до Переяславщини, то до Сіверщини, думається, було можливим.

Якщо ще згадати напад Володимира Переяславського на сіверські городи Ігоря, то реванш сіверського князя буде ніби резонним.

Розглянемо ще одне важливе місце історико-географічної інформації, безпосередньо пов’язане з походом сіверських полків у квітні-травні 1185 р. В Іпатїівському літописі серед його учасників названий і брат Ігоря Святославича Всеволод Курський. У “Слові” поетично, що зовсім не виключає точність і достовірність, описано, що на початку похода Ігор чекає Всеволода, який закликає Ігоря сідлати своїх борзих коней, бо його, Всеволода, коні вже готові “оседлани у Курьска напереди".

Цей рядок теж викликає багато сумнівів у дослідників, тому що у давньоруський мові можливі два значення лексеми ''Hanepedu"-. як визначення часу, хронологічне - завчасно, перед, до цього часу, попередньо; і як географічна вказівка - попереду, перебуваючи на маршруті руху⁵⁴.

Таке розуміння дає можливість подвійного тлумачення словосполучення - військо Всеволода рухалося з Трубчевська через Курськ, тобто ці слова були ним мовлені раніше, ще до початку власне походу, ''напереди”.

Навіть такий відомий фахівець, якВ.Г.Ляскоронский,не зміг переконливо пояснити це місце: “...выступив из своего стольного города Трубчевска - пише вчений - он шел прямым путем через курские пределы", далі несподівано продовжує: “вместо более прямого пути на Посемъе, через леса, болота и реки, он избрал кружный, через поля, на Курск, откуда уже открывался прямой путъ в степи"⁵⁵ [підкреслено нами - В.З.].

О.В.Творогов однозначно вважає, що Всеволод Святославич, рухаючись на з’єднання з Ігорем, проходив через Курськ. І далі як аргумент на користь мовленого наводить рядки “Слова” з фразою, що ми розглядаємо⁵⁶.

Деякі дослідники взагалі схильні розглядати цю інформацію як уточнення слів “сняіиася у Переяславля”, тобто про Курськ йшлося на нараді у Переяславлі. Як приклад наведемо лише погляд сучасного дослідника JI.О.Гурченка, який зазначає, що ця фраза була вимовлена Всеволодом “неу р.Оскола, как принято считать, где Игорь ожидал войско Всеволода, а на совещании в Переяславле /.../ как упомянуто об этом в Лаврентьевской летописи"⁵⁷.

Але і перше, і друге, і трете (що є поєднанням перших двох) пояснення викликають вагомі заперечення - якщо Ігор очікує Всеволода, то як Всеволод може бути попереду (у даному випадку неважливо - хронологічно, чи географічно), коли у будь-якому разі Курськ по відношенню і до Новгорода- Сіверського, і до Путивля розташований не “напереди", а при русі Ігоря на південний схід з названих міст до Середнього Сіверського Донця (нагадаємо, загальний рух сіверських полків не викликає сумнівів), - позаду?

“Словарь-справочник “Слова о полку Игореве” наводить цілу низку прикладів вживання відповідної лексеми і як означення відстані, і як покажчик хронологічний⁵⁸. Серед них характерне повідомлення Іпатїївського літопису про вже згадуваний конфлікт Володимира Глібовича з Ігорем Святославичем, коли князь переяславський “посла ко Игореви, прося у него ездити напереди полком своим, князи бо русции дале бяхуть напереде ездити в Рускои земли”⁵⁹ [підкреслено нами - В.З.].

Після розглянутих вище випадків, уявляється можливим стверджувати, що і у рядку “Слова” йдеться не про город Курськ, а про порубіжжя Курського князівства зі Степом.

Літопис повідомляє, що Всеволод рухався “инем путем”. На думку більшості вчених, цим шляхом була відома Бакаева дорога, що пролягала межиріччям верхів’їв Сули, Псла, Ворскли та Середнім і Верхнім Сеймом.

Скоріш за все зустріч братів повинна була статися у районі Середньої Ворскли, яка й дійсно знаходилося попереду, - “"впереди” по відношенню до полків Ігоря, що рухалися з Посеймя, і полку Всеволода, що рухався майже пералельно Бакаєвою дорогою.

Підсумуємо. Ми розглянули наступні рядки літописів і “Слова о полку Ігоревім”: “к Черняву”, “к Переяславлю”, “у Переяславля”, “зря на Переяславль”, “город Глебов у Переяславля”, “у Курська”.

У цих випадках наявна своєрідна термінологія, характерною рисою якої було дещо узагальнене вживання географічних назв. Літописець (або вправний редактор) був знавцем географії східних земель Південної Русі і закидати йому у неточностях або помилках, принаймні у тих місцях текстів,про які йдеться, немає підстав.

Отже, у проаналізованих випадках мова йде не про міста-городи, а про прикордонні землі князівств. Це примушує, на відміну від традиційних поглядів, що склалися у науці, підходити до розуміння складних історико-географічних питань на означених територіях 2-ї половини ХП ст.

' ПСРЛ. - II. - Стб.465.

² ПСРЛ. -1. - Стб.340.

³ΠCPJI.-II.-Стб.433

⁴ Махновець Л. Є. Географічно-археологічно-етнографічний покажчик // Літопис Руський. - K., 1989. - С.246.

⁵ΠCRJI.- IL-Cτ6.568-569.

⁶Моргунов Ю.Ю. Посульская граница: этапы формирования и развития. - Курск, 1998.-С.88.

⁷ Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. - K., 1999. - С.92.

⁸Рыбаков Б. А. “Слово о полку Игореве” и его современники. - M., 1971. - С.203.

⁹ Плетнева С.А. Донские половцы // “Слово о полку Игореве” и его время. - M., 1985.-С.266.

¹⁰Прохоров ГМ., Творогов О.В. Игорь Святославич // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.2. - СПб., 1995. - С.236.

¹ ’ Слово о полку Игоревъ, Игоря, сына Святьславля, внука Ольгова. / Вступительная статья, подготовка текста, перевод с древнерусского, комментарии и приложения А.А.Горского. - M., 2002. - С.6.

¹²Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южно- русских степей IX-XIII вв. - К., 1884. - С. 103.

¹³ Ляскоронский В.Г. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход кн. Витовта на татар в 1399 г. // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1907. - Апрель. - С.37.

¹⁴ Див.: Звагелъсъкий В.Б. Про географию походів Ігоря Сіверського у степ // Сіверянський літопис. -1998. -№6.-С.114-120.

^І5ПСРЛ.-І1.-Стб.631.

¹⁶Рыбаков Б. А. Указ. соч. -С.197.

¹⁷ !ворогов О.В. Переяславль // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.4. - CΠ6., 1995.-С.87.

¹⁸ Ляскороиский В.Г. Указ. сон. - С.44.

¹⁹ Татищев В.Н. История Российская. - M.-JI., 1964. - Т.З. - С. 131; Т.4. - С.299. ²⁰ПСРЛ.-ІІ.-Сгб.633.

²¹ ПСРЛ. -1. - Стб.397.

²²Apucmoe H. O земле половецкой: (Историко-географический очерк) // Известия историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине. - К., 1877. - С.224.

²³ Шахматов А.А. Радзивиловская, или Кенигсбергская летопись. - СПб., 1902. - С.75-76.

²⁴ Базах ей Д. История Северской земли до половины XIV столетия // Сборник сочинений студентов Университета св.Владимира. - K., 1882. - Вып.4. - С.249.

²⁵Приселков М.Д. “Слово о полку Игореве” как исторический источник // Историк- марксист. - 1938. -№6. - С.115.

²⁶ Тихомиров М.Н. Историко-географический кругозор “Слова о полку Игореве” как произведения XII в. ZZ Тихомиров М.Н. Русская культура X-XVIII в. - M., 1968. - С.79.

²⁷Плетнева С.А. Донские половцы // “Слово о полку Игореве” и его время. - M., 1985.-С.266.

²⁸Лесной С. Златое слово Руси. Крах антирусских наветов. - M., 2008. - С. 148. ²⁹TaM же.-С. 147,

³⁰Грамматин Н. Слово о полю,' Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XIII века на славянском языке прозою и с оной переложенная стихами древнейшего русского размера с присовокуплением другого буквального приложения, с историческими и критическими же рассуждениями и родословною. - M., 1823. - С. 125, прим.31.

_r ³¹ГолубовскийПУказ. соч. - С.107-108.

ⁱ² Пябышев ГЕ. Поход Игоря в 1185 году. Место битвы // История СССР. - №4. - 1980.-С.48.

³³ Тихомиров М.Н. Указ. соч. - С.81.

³⁴ Ляскоронский В.Г. Северский князья и половцы перед нашествием на Русь монголов ZZ Сборник статей, посвященных Д.А.Корсакову. - Казань, 1912. - С.289-290.

³⁵ Сібільов М.В. Археологічні пам’ятки на Дінці в зв’язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського ZZ Археологія. - K., 1950. - TIV - С. 108-109.

³⁶Добрушкін Є.М. До історії походу руських князів на половців 1185 р. ZZ Український історичний журнал. -1972. - №8. - С. 109.

³⁷ Чернов А.Ю. Хроники изнаночного времени. “Слово о полку Игореве”: тексти его окрестности. - СПб., 2006. - C.257.

³⁸ Рыбаков Б. А. Указ. соч. - С.196.

³⁹ Teopozoe О.В. Переяславль ZZ Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Том 4. - С.87.

⁴⁰ΠCPΛ. -L- Стб.397.

⁴¹ Кудряшов К. В. Про Игоря Северского, про землю Русскую. -M., 1959. -С.28, 34-35.

⁴² Сырнев И.П. Путь Игоревой рати. - M., 1996. - С.40.

⁴³ ПСРЛ. -II. -Стб.643.

⁴⁴ ПСРЛ. -II. -Стб.357-358.

ⁱ⁵ Рыбаков Б.А. Указ. соч. - С. 189,205.

^ГрушевсъкийМ.С. Історія України-Руси. - Т.2. XI-XIII вік. - K., 1992. -C.354.

⁴⁷МахновецЛ.Є. Вказ. праця. - С.339.

⁴⁸ Яценко Борис. “Слово о полку Ігоревім” та його доба (Комплексне дослідження). -К., 2000.-С.25,45.

⁴⁹ Сытый Ю.Н. К истории изучения Черниговского Задесенья ZZ Проблемы археологии Южной Руси: Материалы историко- археологического семинара “Чернигов и его округа в IX-XIII вв.” - К., 1990. - С.62-64.

^κМоргунов Ю.Ю. Древнерусские памятники Поречья Сулы. - Курск, 1996. - С.38-42.

⁵¹ Там же.-С.41-42.

⁵² Бєлінська Л.І., Звагельський В.Б., Борошнев В.О., Нога М.П. Розвідки в Середньому Посеймі И Сумська старовина. - №Ш-ІѴ. -1998. - С.39-41.

⁵³Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Том второй. Полк Нижинский. Конотопская сотня. - К., 1893. - С.51,72,97-98.

⁵⁴Словарь-справочник “Слова о полку !Ігореве”. - Вып.З. - JI., 1969. - С. 141-142.

⁵⁵ Ляскоронский В.Г. Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов. - С.289.

⁵⁶ Творогов О.В. Курск // Энциклопедия “Слова о полку Игоревс”. - Т.З. - СПб., 1995. -С. 122.

^Гурченко Л.А. Русские древности “Слова о полку Игореве”. - M., 2004. - С. 103-104.

⁵⁸ Словарь-справочник “Слова о полку Игореве”. - С. 141 -142.

⁵⁹ΠCPJI.-II. - Стб.628.