Правова система держави.
Нормативна підсистема є однією із складових політичної системи. Вона включає в себе закони та підзаконні акти, які видаються органами державної влади та місцевого самоврядування, а також „неписані” норми, які регулюють функціонування політичної системи.
Починаючи з Нового часу, юридична наука розділяє позитивне та природне право. Перше втілюється в законодавстві держави, друге - віддзеркалює уявлення суспільства про справедливість. До норм природного права новочасні філософи відносили право на життя, свободу, власність, протидію тиранії тощо.
Держава є правовою, якщо позитивне право найповніше віддзеркалює право природне. Хоча слід зауважити складність виокремлення природного права на сучасному етапі розвитку суспільства, яке характеризується як трансформаційне суспільство (суспільство, яке перманентно знаходиться в стані соціальних змін). Адже на даному етапі старі уявлення про справедливість руйнуються та народжуються нові. В умовах плюралістичності соціальної структури, безлічі соціальних груп їм доволі важко дійти до спільної думки про те, що є справедливим, а що не є таким. Законодавство держави складається з законів та підзаконних актів. Закони приймаються органом законодавчої влади - парламентом.
Основним законом держави, центральним елементом правової підсистеми політичної системи є Конституція. Вона регулює суспільні відносини в усіх сферах суспільного життя.
Існують різні класифікації конституцій країн світу:
а) за формою: писані і неписані (приклад останньої - Великобританія, де існує велика кількість документів у різних книгах, які сукупно відіграють роль Конституції);
б) за часом дії: тимчасові і постійні. В Україні роль тимчасової конституції у червні 1995 - червні 1996 рр. відігравав Конституційний Договір, який регламентував функціонування державної влади в країні;
в) залежно від способу зміни: гнучкі (легко змінювані) і тверді (важко змінювані);
г) за способами прийняття: - октройовані (як правило, у монархіях; вводяться в дію шляхом видання однобічного акту глави держави, наприклад, у 1814 р.
у Франції королем Людовиком XVII); договірні (як правило, результат договору між парламентом і главою держави - у Греції, Болгарії, Конституційний договір 1995 р. в Україні); прийняті на референдумі або парламентом.Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Нині діюча її редакція була ухвалена Верховною Радою України 8 грудня 2004 р. та набрала чинності 1 січня 2006 р.
Конституція складається з розділів, які стосуються різних сфер суспільного та державного життя. Вона проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, правовою соціальною державою, в якій забезпечуються основні права та свободи громадян. Народ проголошується єдиним джерелом державної влади в Україні. Згідно з Конституцією, політичне життя в Україні базується на ідеологічному плюралізмі.
Щодо форми державного правління, то редакція Конституції, яка діяла у 1996-2005 рр., встановлювала президентсько-парламентську республіку, нині діюча редакція - парламентсько-президентську республіку.
В Україні закони ухвалюються Верховною Радою України. Право законодавчої ініціативи, тобто внесення проектів законів на розгляд Верховної Ради, мають громадяни України (за умови дотримання встановленої відповідним законом процедури), депутати Верховної Ради, Президент, Кабінет Міністрів. В разі їх ухвали Верховною Радою закони підписуються Президентом. Останній, в разі незгоди з законом, може накласти на нього вето та повернути його на розгляд Верховної Ради з зауваженнями. Парламент може подолати вето 300 голосами, прийняти закон в новій редакції (з урахуванням або без урахування президентських зауважень) або скасувати закон.
Важливою характеристикою правової системи держави є співвідношення національного та міжнародного законодавства. Демократичні держави, як правило, визнають примат міжнародних правових актів, згоду на які вони дали (тобто якщо парламенти цих держав ратифікували відповідні міжнародні акти). Це стосується, зокрема, й України. Якщо певні суспільні відносини регулюються водночас національними законами та міжнародними правовими актами, які ратифіковані Верховною Радою, і при цьому положення національних законів суперечать міжнародним правовим актам, то діють саме останні.
Президент України видає укази, розпорядження.
Правові акти також видають:
- Кабінет Міністрів України - постанови та розпорядження;
- міністерства та відомства - накази, постанови тощо;
- місцеві органи виконавчої влади - розпорядження тощо..
Законодавство, що включає закони та підзаконні акти, поділяється на галузі згідно з сферами суспільних відносин, які воно регламентує. Відповідно виділяють цивільне, конституційне, господарське, трудове, кримінальне, сімейне та інші види законодавства.