<<
>>

Особливості формуляру документальних і наративних джерел

Формулярний аналіз документальних джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. дає можливість визначити особливості: 1) видів документальних джерел; 2) позицію управлінських органів і можновладців держав-сюзеренів стосовно документальних зносин із запорожцями; 3) особисте ставлення козацької маси та старшин до практик ведення окремих видів документації; 4) соціального статусу представників певних верств запорозького козацтва.

Під формуляром тут і далі розуміємо структуру тексту документу, побудовану зі стандартних зворотів, розташованих згідно з визначеною ієрархією. Згідно із таксономічними ознаками, за принципом сходження від загального до конкретного, розрізняється чотири рівні організації клаузул у формулярах документів:

1) умовний формуляр: найбільш узагальнена схема побудови документів в цілому;

2) абстрактний формуляр: спільна схема побудови документів певного різновиду;

3) конкретний формуляр: схематична структура певних невеликих груп документів усередині різновиду;

4) індивідуальний формуляр: схема побудови одного окремо взятого документу.

Умовний формуляр абсолютної більшості актових і справочинних документів за темою дослідження, що продукувалися запорозькими канцеляріями та канцеляріями державних установ Російської імперії, Речі Посполитої та Австрійської імперії впродовж XVIII ст., є достатньо універсальним і включає в себе такі блоки клаузул, як:

• «початковий протокол»: intitulatio (позначення особи, від якої виходить документ); inscriptio (позначення адресата); salutatio (вітання);

• «основна частина>: nominatio (вказівка на видову належність документу); preambula (пролог); narratio (викладення обставин справи); dispositio (розпорядження по суті справи); sanctio (заборона порушення документу); corroboratio (відомості стосовно посвідчувальних ознак документу);

• «кінцевий протокол>: apprecatio (заключне побажання), subscriptio (вказівка на продуцента), datum (місце та дата видачі); засвідчувальна частина: signature (підпис) [1307, с.

257-258].

Поясненням подібного універсалізму формулярів документальних джерел, які походять із зазначених країн, є сукупність факторів культурних взаємовпливів, що мали місце в Центрально-Східній Європі з кінця ХѴІІ-го та впродовж усього XVIII ст. у зв’язку з процесами модернізації систем управління та впровадженням, відповідно до цього, уніфікованих документальних систем (див. Розділ 2.2).

Турецько-кримська система документування мала свої, притаманні тільки їй, риси, що неминуче позначилося на відмінності видового складу документації, яка продукувалася в процесі прийнятті відповідних управлінських рішень стосовно запорожців, які перебували в підданстві Османської імперії, від основного масиву документальних джерел українського, російського, польського та австрійського походження. Втім, окремі види документальних джерел, перш за все, законодавчі акти, демонструють достатньо великий рівень тотожності в побудові формуляру з аналогічними «європейськими> актами, що дозволяє включити їх до процесу здійснення компаративного аналізу формулярів.

З метою з’ясування територіальних особливостей формуляру певних видів документальних джерел, які співіснували синхронно - наприклад, законодавчих актів, структурні елементи їх формулярів, виявлені при аналізі актів споріднених за видовою належністю, однак таких, що мають різні генетичні витоки, було піддано компаративному аналізу. Для цього окремі клаузули, з яких складаються абстрактні формуляри того чи іншого різновиду документальних джерел, було зведено в таблиці. Основним рубрикатором, при цьому, слугувало зазначення походження документу, його належність до сфери документального обігу тих чи інших козацьких військових канцелярій і держав-сюзеренів.

Окрім порівняльного аналізу формулярів, споріднених за типологічними ознаками, але відмінних за походженням, різновидів синхронно створених і функціонуючих документальних джерел, доцільним є проведення подібного ж аналізу по відношенню до конкретних різновидів актових джерел, які продукувалися впродовж достатньо тривалого відрізку часу з метою з’ясування основних тенденцій розвитку їх формулярів, що були прямим слідством еволюціонування соціального устрою запорозького козацтва, урізноманітнення форм їх відносин із соціальними структурами держав-сюзеренів.

Для цього, у зведених таблицях було подано, в хронологічній послідовності, дані стосовно кожного індивідуального акту, із зазначенням наявності або відсутності клаузул абстрактного формуляру. Поява, або навпаки, зникнення одних із них, наочно відображає зміни, що відбувалися у внутрішній структурі даного різновиду документальних джерел упродовж досліджуваного періоду часу.

Подібний порівняльний аналіз текстів документів дозволить виявити спільні риси у формулярах груп документальних джерел, з яких складаються їх конкретні різновиди, що є основним завданням дипломатичного аналізу внутрішньої форми актів. Крім цього, це дасть можливість простежити напрямки еволюції формулярів конкретних видів документальних джерел - актових, справочинних і облікових.

Питання щодо атрибуції писемного джерела, його віднесення до певної групи, згідно з етнічним, соціальним, політичним походженням (належності) їх авторів, окрім формулярно-клаузульного методу вирішується також за допомогою методу текстологічного. Це дозволяє прослідити еволюцію тексту документальних і наративних джерел, зокрема, розвиток формулярів споріднених груп мемуарних джерел, встановити окремішні відзнаки кожного, окремо взятого їх тексту від інших подібних до нього у межах різновиду [1307, с. 259-260].

Оскільки історія розвитку документальних джерел є прямим наслідком розвитку договірних стосунків між різними соціальними групами в суспільстві, вона відображає становлення та еволюцію соціальних прав козацьких громад (як запорозької, так і пост-ічових), їх стосунки із різноманітними соціальними контрагентами, зокрема із владними структурами, державою.

Абсолютна більшість подібних соціальних компромісів, або ж навпаки - конфронтацій, якими супроводжувалася історична екзистенція запорозької громади впродовж досліджуваного періоду, знайшли своє відображення в актових джерелах (перш за все - законодавчих), різноманітного походження - російських, польських, турецьких та ін.

Таблиця 5.1

Порівняльний аналіз

абстрактного формуляру законодавчих актів XVTTT ст.

[196, арк. 56 зв; 199, арк. 22-22 зв; 202, арк. 23-25;936, к. 26-27; 916, к. 7; 964, к. 17; 991, к. 14-16; 999, s. 23; 1047, s. 3; 1049, s. 1, 18; 1050, s. 1-2, 4]
Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Початковий

протокол

intitulatio inscriptio _____ salutatio___
Українське + + +
Російське + + -
Польське + + -
Австрійське + +

Продовження Таблиці 5.1

Турецьке/ Кримське + + +
Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Основна

частина

nomin

atio

pream

bula

narr

atio

dis

positio

san

ctio

corro

boratio

Українське - + + + - +
Російське + + + + + +
Польське + + + + - +
Австрійське + - + + + +
Турецьке/ Кримське - + + + + +

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Кінцевий

протокол

apprecatio subscriptio datum signature
Українське + + + +
Російське + + +
Польське + + +
Австрійське + + +
Турецьке/ Кримське + + +

Констатуючи високий рівень типологічної подібності абстрактних формулярів законодавчих актів, які було створено впродовж досліджуваного періоду та які прямо стосувалися запорозького козацтва, не в залежності від їх походження, ми можемо констатувати, що конкретні (окремих груп всередині різновиду) та індивідуальні (окремих документів) формуляри були більш диференційованими.

При цьому простежується взаємозв’язок між специфікою формуляру та походженням кожної конкретної групи актових джерел.

Так, якщо вести розмову стосовно формулярів законодавчих актів російського походження, випродукованих упродовж усього XVIII ст., то можна стверджувати, що їм притаманний ряд індивідуальних рис. Зокрема, вказівка на адресата - inscriptio, та на видову належність документу були обов’язковими клаузулами початкового протоколу всіх без виключення актових законодавчих документів - маніфестів, грамот наказів, наприклад: «Нашего царского величества подданным Малыя России городовым, и охотницким, и полковым, и запорожским, куренным атаманам, и ясаулом, и рядовым казаком, и всему посполству грамота» [562, арк. 1 зв, 2].

У більшості випадків присутня й вказівка на адресанта (intitulatio). Особливо це характерно для актів монархів і вищих органів влади: «От великого государя царя и великого князя Петра Алексеевича, Всея Великия и Малыя, и Белыя России Самодержца» [562, арк. 1 зв, 2].

Основна частина формулярів законодавчих актів складається з таких стандартних клаузул як narratio - виклад обставин справи, та dispositio - розпорядження стосовно необхідності виконання. Як приклад можна навести narratio цієї ж грамоти: «Известно нам великому Г осударю, нашему Царскому Величеству учинилось что ваше посполство, своих нам Великому Гсдрю, Нашему Царскому Величеству, и [раде...] службах, которые по нашему Царского Величества изволению, и по своему [...дному] радению имели над неприятели нашими над свейскими войски с полководцы своими под Печерами, и под Ригою немалое время, и получа Нашего Царского Величества указ, о возвращении своем в домы, презрев тою свою службу, и радение, и нашу государскую к себе милость, от региментарев своих отлучились, и отечество свое оставили, и в домы свои не пошли, а пристали к другой стороне, неведомо для чего, И Нам Великому Государю, Нашему Царскому Величеству слышать о том прискорбно». У його ж розпорядчій частині - dispositio, наказувалося, що вчинити по тій чи іншій справі: «Мы Великий Государь, Наше Царское Величество вас атаманов и казаков и все посполство Милостию нашею Г осударскою, и сею грамотою увещеваем, дабы вы припомня Бога, и крестное свое Целованье, и службы предков своих и свои верные труды, и отечество свое, возвратились по прежнему в домы свои безо всякого сумнения; А Наше Великого Государя, Нашего Царского Величества милость к вам никогда отемлема не будет, А будете в Нашей Государской Милости по прежнему, И за службы свои, и за военные труды восприимите наше Царского Величества щедрое жалованье, и того ради сею нашею Царского Величества грамотою всех призываем, и нашею Государскою милостию обнадеживаем, и обещаем» [562, арк.

2-2 зв].

Кінцевий протокол наказів включає в себе такі клаузули як дата, місце (datum) та підпис (subscriptio). Як правило, для subscriptio існували стандартні формули для підпису: «Государь Царь и великий князь Петр Алексеевич всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец». Вказівка дати та місця завершували собою формуляр документа. Datum представлений наступним

чином: «Писан Государствия Нашего во дворе, в Царствующем Велицем граде Москве лета 1702, генваря в 9.д.» [562. арк. 2 зв].

Продовжуючи атрибуцію документальних джерел із соціальної історії запорозького козацтва, можна дійти висновку про те, що формулярний аналіз справочинної розпорядчої документації - наказів, ордерів та інструкцій, дає змогу встановити, що конкретний формуляр цього різновиду справочинної документації також був уніфікованим та, в переважній більшості випадків, об’єднував у собі стандартний набір клаузул.

Слід зазначити, що той факт, що основні її різновиди, які поширилися упродовж другої третини XVIII ст. у діловодній практиці Запорожжя та Гетьманщини під російським впливом, мали прямі аналоги та являли собою запозичення форм, вже функціонуючих у документаційній сфері інших європейських країн і, перш за все - в Австрійській імперії (див. Розділ 2.2). Це підтверджується й формулярним аналізом відповідних різновидів документів, насамперед, наказів і ордерів, випродукованих військовими канцеляріями зазначених держав:

Таблиця 5.2

Порівняльний аналіз конкретного формуляру розпорядчої документації канцелярій військових установ XVTTT ст. [114, арк. 5-7; 115, арк. 10-10 зв, 11-13; 119, арк. 27-27 зв;127, арк. 12-12 зв., 15-16; 550, арк. 146146 зв., 184-185, 201, 278; 1047, s. 7; 1052, s. 3, 1053, s. 4-5]

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Початковий

протокол

intitulatio inscriptio salutatio
Українське/

Російське

+ + -
Австрійське + + -

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Основна

частина

nomi

natio

preamb

ula

narr

atio

dis

positio

san

ctio

corro

boratio

Українське/

Російське

+ + + + +
Австрійське + + + + +

Продовження Таблиці 5.2

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Кінцевий

протокол

subscriptio datum _____ signature____
Українське/

Російське

+ + +
Австрійське + + +

Аналіз індивідуального формуляру типових зразків розпорядчої документації, випродукованої в процесі документальних зносин запорозького козацтва із зовнішніми контрагентами, і навпаки, дає змогу стверджувати, що дані порівняльного аналізу абстрактного формуляру, у більшості випадків, можуть бути поширені й на них.

Так, обов’язковими клаузулами в початковому протоколі наказів були вказівка на адресата/адресанта (intitulatio та inscriptio) та на належність документу до певного виду (подекуди переносилася з основної частини): «Правителствующий Сенат по доношению генерал маиора Глебова от .28. прошедшаго февраля... Указ обявляет...» [587, арк. 891].

Основна частина формуляру наказів, подібно до інших різновидів справочинної документації, складається з narratio та dispositio. У основній оповідній частині - narratio, висвітлювалася суть справи: «Тамо до получения оного указу и кроме других обстоятелств по одной пограничности предосторожность от соседственных а паче от турецкой стороны чинитца, и разъезды по близости границы иметь определено и ныне о том же подтверждено, а понеже де весма безопасно чтоб от тамошних закрывателных команд и поселян что могло соседъственным а паче турецкой стороне важная притчина к неудоволствиям и жалобам дойти, чрез которую б к несогласию и ссорам повод подать могло как паче от гайдамак которые из отбылых из Запорожского войска болшею частию бывают» [587, арк. 891-891 зв].

У розпорядчій частині - dispositio, вказувалося, що саме треба чинити для вирішення тієї чи іншої справи: «ПРИКАЗАЛИ по вышеписанному генерал маиора Г лебова представлению каким образом ему в случае иногда будущих с турецкой стороны от тех гайдамацких злодейств претензей и в поиске оных и в ответствии к турецким командирам поступать, исключая токмо требования о дозволении вступлением в их границу здешних команд чего чинить не разсуждается, дабы по тому примеру и с их стороны такого ж требования быть не могло» [587, 892].

Кінцевий протокол наказів включав в себе такі клаузули як дата та місце (datum) та підпис (subscriptio). Кінцевий протокол - datum, у розпорядчих документів є стандартним і представлений наступним чином: «Апреля 5 дня 1755 году» [587, арк. 892 зв.].

Аналогічні наказам клаузули початкового протоколу присутні, також, і в ордерах. Як і у випадку з наказами, вони представлені вказівками адресата- адресанта (inscriptio) - «Из генералной войсковой канцелярии Войска Низового Запорожского гспдну атаману кошевому, старшин- войсковой, куренним атаманам и всему товариству», та зазначенням форми документу: «Ордер». Тотожною є й основна частина формуляру ордерів, яка представлена викладом обставин (narratio) «Чрез присланное в Генералную войсковую канцелярию от пограничних учрежденной коммисии з Брацлавским воеводством комисаров писмо требуется о предложении к вам, чтоб оговоренние ворами и разбойниками бившими при коммисии запорожские козаки без всякого укривателства чрез нарочно посланние команди со всем при них грабежем сискани и до востребования пограничной коммисии в войске Запорожском под крепким караулом, а пограбленние вещи, також скот и лошади под смотрением содержани били и чтоб запорожские козаки от самоволних поступков и чинимаго ими в полше безпереривнаго воровства воздержани били», та dispositio - розпорядженням по суті справи: «по определению Генералной войсковой канцелярии предлагается вам о сиску чрез нарочние команди оговоренних ворами и разбойниками бившими при коммиссии запорожских козаков и о содержании их со всем грабежем под крепким караулом до востребования коммисии и о воздержании запорожских козаков от самоволних поступков чинити исполнение как оная коммисия требует непременно». Кінцевий протокол ордерів також дублює клаузули цієї частини наказів: як і у попередньому випадку, він включає в себе datum - місце та дату складання документа - «1758-го года. Генваря 29 д. Глухов», та subscriptio - «Семен Кочубей. Андрей Безбородко. Николай Ханенко» [115, арк. 61].

Подібно до ордерів і наказів, початковий протокол формуляру ще одного різновиду розпорядчої діловодної документації - інструкцій, складається з intitulatio та inscriptio «Из Коша Войска Запорожского Низового войсковому осавулу пану Петру Калнишевському» та вказівкою форми документа: «Инструкция». Основна частина формуляру інструкцій складається з narratio та dispositio. Оповідна частина - narratio, представлена викладом змісту справи: «Доволно всем козакам Запорожского Низового Войска есть известно, як много недобрих синов-злодеев между Воиском Запорожским по всем местам - по степам, в речках, в лугах и в плавнях, так умножилось, что безперестанно в российских границах, в Волностях войско[вих] по степам на шляхах купцов и чумаков, а особливо в полской, турецкой и крымской областях, переправах чрез Днепр, Буг и Синюху нападения чинят, воли, кони да [...] руже, також и протчие пожитки грабят, разбойническо очевидно и таино крадут, и [с теми] покраденними, коимы товаром рогатим, денгами [с] протчими пожитками в наши Волности, чрез Днепр и чрез Буг и Синюху реки переправясь, уходят и так проходящим разного звания россииским, яко турецким, кримским и полским купцам и другим людям, а особливо полским, турецким и кримским жителям теми своими безпрестаннимы злодейства и смертними убийствамы турок, татар, поляков и жидов, да и христианам нестерпимие обиды причиняют, чрез что не толь к ясневелможному господину гетману и разних ординов кавалеру, его сиятелству Разумовскому, и в Киев к господину генералу, да и прочиим високим генералитетом, но и к височайшему ЕИВ двору безпрестанние жалобы заходят на нас, Войско Запорожское Низовое» [115, арк. 126-126 зв.]. Dispositio, яке являє собою заключне розпорядження за суттю справи та є обов’язковими до виконання, у переважній більшості випадків подає інформації по пунктах - «1) ... 2)... 3...», а не суцільним текстовим потоком: «Того ради, по силе оних указов и ордеров для сиску и поимки и искоренения оних воров и других безпашпортных бродяг, вы, по сей инструкции определенни, которую приняв, имеете поступать по вышеписанному: 1. Следовать вам з будучою при вас командою в наши войсковие надлежащие Волности по разним степним речкам в Гард, оттудова понад Богом к лиману, от лиману в гору понад Днепром и всеми местами старатся проведать, в каких местах вори, собрався конно или пешо, чатами стоят и намеревают в полскую и татарскую граници иттить воровать, или уже от них якие воровства или грабителства учиненни. 2. Собрав козаков запорожских доброконных и оружеиних, самих хазяинов, следовать за оними ворами и весма искусним порядком оних воров старателство приложить переловить даже до единого, и сюда оних, в Кош, под крепким караулом присилать. 3. Буди же они ружем вам и команде вашей супротивление имели чинить, в таком случаи, яко неприят[ел]ей выстреляти, чего не опасаясь и не чиня оним ворам никакои потачки. 4. Всем козакам запорожским по степних речках и по лугам, зімовниками жиючим и на рыбних добичах зостаючим, самим хозяинам или их подчиненным и жиючим при них, сию инструкцию вичитав и внушив крепкие укази о искоренении злодеев, накрепко приказивать, дабы они пред писаних злодеев и безпашпортних бродяг, и никого другого без пашпортов кого б зимовники не принимали, и так оним злодеям, яко и их коням, пристановища в себе иметь не давали» [115, арк. 128-128 зв.]. Кінцевий протокол формуляру інструкцій традиційно завершує datum: «З Коша 4 дня сентября 1754 году. Атаман кошовий Иаким Игнатович з товариством».

Формуляри звітно-виконавчої документації - донесень, рапортів, чолобитних і т. п., також є стандартизованими. Клаузули початкового протоколу їх формулярів складаються з inscriptio, та вказівки на видову належність документу: «Ясне Велможному Пану Разумовскому репорт». При цьому, на чернетках та відпусках документів, вказівка отримувача часта мала спрощений варіант, аж до абревіатури включно: «Я. В. п. р.». Основну частину формуляру традиційно формують narratio та dispositi. Подібно до директивно- розпорядчої документації, перше представлено викладом справи: «По високоповелителному 5 д. сего генваря полученному вашей ясновелможности ордеру по оговору разбойником Котлярем грабителем неженского каравана греческого гардовие полковник Швец он же Белий да асаул Мандро с места их правления будут перемененнии в генералний В.Суд ко изследованию пошлются...». Dispositio ж репрезентовано проханням вирішити справу: «Об оном делу и как с оною отправкою поступить високого повеления прошу». У кінцевому протоколі традиційно присутні subscriptio і datum залежно від адресанта відображений в різних варіантах: «Из Коша. Генваря 15 д. 758» [115, арк. 60].

Засвідчувальні документи за темою дослідження, як вже йшлося вище, переважно, представлені такими різновидами приватних актів, як атестати, паспорти та свідоцтва.

Якщо проаналізувати формуляр найбільш інформативних із них - атестатів, то можна помітити, що на відміну від законодавчих актів (як розпорядчих, так і процесуальних), у початковому протоколі атестатів не фігурує intitulatio (для монарших грамот і наказів характерне її поєднання з inscriptio). Поодинокі випадки, коли ми їх зустрічаємо, пов’язані зі створенням атестатів, адресованих конкретним особам, таким які виконували функції рекомендаційного листа. Наприклад тоді, коли адресатом виступала персона впливова й наділена широкими повноваженнями, така, від якої багато в чому залежало вирішення долі рекомендованої особи - «Высокосиятелнейший граф Петр Александрович / Мылостивый Государь и Патрон» (з атестату козака

Коренівського куреня Георгія Велінова, виданого у зв’язку з виходом зі служби у ВЗН, виданому кошовим отаманом П.Калнишевським 2 березня 1775 р.) [143, арк. 191].

У абсолютній же більшості випадків присутня лише nominatio - вказівка на видову належність документу. У нашому випадку - «атестат», хоча можуть бути й варіантні номінативи, наприклад - «салвогвардия» або «свидетелство».

Основна частина формуляру засвідчувальних атестатів, свідоцтв, салвогвардій і т.п. представлена викладом обставин (narratio) та розпорядчою/прохальною формулою - dispositio. Як приклад наведемо narratio одного з атестатів: «Сего подносытель войска Запорожского нызового куреня Кореневского козак Георгий Павлов сын Велинов нации болгарской родился ж в городе болгарском Софии, оттуду пошедши пришел в войско запорожское нызовое в 1765 году, скоего до ныне находис пры курене Кореневском с козаками отправлял службу бывши в присяге Ея императорскому величеству, как донедавнокончившейся с турками войны, так и вту войну» [143, арк. 191]. Dispositio даного атестату, відповідно, представлена наступним чином: «...начто исписать ему атестат, и уволыть из Войска Запорожского Низового внутрь Российской империи к женитьбе и всегдашнему жителству...» [143, арк. 191].

У ряді випадків, основна частина формуляру атестатів представлена лише narratio. Зазвичай, подібне зустрічаємо тоді, коли засвідчувальний акт видавався особам зі сталим соціальним статусом, які по виходу із ВЗН не потребували особливої протекції для подальшого влаштування свого життя. Характерним у цьому відношенні є атестат «польського шляхтича» М.Лозовського (не виключено, що православного сповідання), який був козаком Кущівського куреня: «Он, Михайло Лозовский, в битност его в Сечи Запорожской по его доброму постоянству и честному обходителству и желанию к службе в Войско Запорожское в число куреня Кущевского товариства принят и в реестр куренной вписан» [1077, с. 530].

Кінцевий протокол (subscriptio), разом із вказівкою на місце й дату створення засвідчувальних документів, варіюються у залежності від канцелярського різновиду. Так, оригіналам і відпускам притаманний розгорнутий, деталізований варіант subscriptio, який має наступний вигляд: «Высокомилостиво вас пребывающих с высокопочтителной преданостью нижайшие слуги атаман войсковый Петр Калнышевский войсковая старшина и товаричество» [143, арк. 191], або «Ея императорскаго величества Войска Запорожского Низового» [1077, с. 514]. У чернетках навпаки здебільшого представлений скорочений варіант, часто навіть з тенденцією до створення абревіатурних форм - «Е. И. В.-ва Войска З.Н. атаман к. Г.Ф. с...» [1077, с. 508, 523].

Datum в атестатах (як у відпусках, так і в чернетках) є стандартизованими та мають універсальну формулу: «Видан з Коша сентябра 12 д. 1761 году» [1077, с. 509], «Марта 2 д. 1775 году. З Коша» [143, арк. 191] й т.п.

Прикметною рисою формулярів облікової (обліково-статистичної) документації, яка виникла в процесі фіскального, поліційного та церковного обліку - списків, переписів, реєстрів (регістрів) описів і журналів - є те, що клаузули всередині формуляру, зазвичай, є рубрикованими у вигляді таблиць.

Прикладом цього можуть слугувати як відомості стосовно складу ВЗН, укладені впродовж 1756 - 1757 рр., так і переписи посполитого населення Вольностей, здійснені під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр.

Разом із цим, у ряді випадків рубрикація в облікових документах могла й бути відсутньою, як-от у реєстрах козаків по січових куренях 1756 р., де єдиним елементом рубрикації можна вважати виокремлення курінного отамана з-поміж решти козаків. При цьому основна частина списку теж не завжди була репрезентована належною вказівкою на форму облікового документу на кшталт - «Реестр куреня Корсунского», обмежуючись виключно зазначенням його тематики - «Куреня... Кальниболотского, ...Вишестеблеевского...» [1080, с. 45, 51, 66].

Слід відзначити, що найбільш рубрикованими є ті види облікової документації часів Нової Січі, які мали виконувати функцію фіскального обліку населення Вольностей ВЗН. Наприклад, у відомості податкового обліку населення Самарської паланки за 1759 р. присутні чотири рубрикатори:

• вказівка на населений пункт (під рубрикою «Значится»);

• зазначення кількості козацького населення;

•вказівка кількості посполитого населення;

•зазначення суми податку, який має бути сплачений (в карбованцях):

Козаков з Посполитие
Значится сего

ведомства

Тяглих Пеших Того тяглих и пеших дворов Рублей

При цьому, у рубриці, що стосувалася посполитого населення, маємо три підрубрики, чия присутність пов’язана з необхідністю градації посполитих на дві категорії - піших і тяглих (ті, в чиїх господарствах є воли та коні), у залежності від їх спроможності сплачувати грошовий податок [120, арк. 7-7 зв].

Можна стверджувати, що загальною тенденцією розвитку формулярів облікової документації було ускладнення їх основної частини - narratio, шляхом його розростання за рахунок появи нових рубрик. Особливо добре це можна прослідкувати за статистичними матеріалами, випродукованими паланковими канцеляріями за часів Нової Січі. Прикладом можуть слугувати відомості обліку посполитого населення Кодацької паланки за 1756, 1762 і 1770 роки:

Таблиця 5.3

Порівняльний аналіз рубрикаторів narratio обліково-статистичної документації паланкових канцелярій за Нової Січі

Рік Назви документу та рубрикаторів у narratio
1 1756 Ведомость, подданства Войска Запорожского Низового людей
Коликое

число

Кто по имени и прозваниям З якого полку, сотне, села или деревне_____ Нине в яких селах живут

Ведомость посполитым, жительство имеющим в паланке

В каком От коли Кто Числом Податку
местцу зашедши имянно домочадцов положено

2

3

1770

Ведомость посполитого звания людем

Селения Посполитых Подсуседков На Кош И того
паланки Тяглих Пеших их положено

При цьому, досить часто облікові документи подібного роду не мали ані початкового, ані кінцевого протоколу: в основній частині присутня була вказівка на видову належність документу, оповідна частина та datum.

Після цих структурних елементів формуляру наступною із клаузул виступала власне таблиця, у вигляді якої групувалася облікова інформація. Наприклад: «Опись села Самарчика, також и приписными к оному Самарчику протчими селами: сколко имеется налице захожих з разних полков, и над какими урочищами сидят, и какого звания, и кто именно - о том явствует под

сим. 1756 году» [1079, с. 281-292]:

Число козаков
В селе Самарчику - захожих з полку Полтавского козаков
Андрий Заика, села Лучок, жил при дядку своему Ивану 1
Носаню, отбувал должность козацкую
Кирило Рубак, з Новосанджарова, отбувал козацкую 1
повинность [1079, с. 281]

У випадку з ще одним різновидом обліково-статистичної документації - з реєстрами (регістрами) формуляр також може бути представлений як у вигляді таблиці, так і без неї. Початковий протокол при цьому, як у першому, так і в другому випадках, зазвичай містив у собі зазначення різновиду документу (nominatio) та datum: «Реестр взятим воисковим гспдном асаулом с командою в ниже писаних воров при поимки вещам значит под сим 1757 году ноябра 17 дня» [115. арк. 25]. Основну частину narratio при цьому подано як таблицю [115. арк. 25 зв]:

В куренного Калниболотского Коваленка лошад одна. Число вещам
В Мишастовского Артема Тупице денег три рубле; 1
Сорочка одна; 1
Полотна несколко локот;
Каптан один; 1
Салник один. 1

Наприкінці поданого у вигляді таблиці narratio облікового документу, зазвичай ставився підпис (signature), однак лише на оригіналах - на чернетках та відпусках вони відсутні. У комплексі з signature, у деяких випадках, подано й notes з приводу копійності чи оригінальності документу, наприклад - «З сего реестра послана точная копия и к ясневелможному при репорте ноябра 20 д. 1757 году» [115, арк. 25].

Другим, за критерієм наявності чи відсутності рубрикованості, із різновидів реєстрів є ті, в яких narratio представлено не у вигляді таблиці, як простий текст. У початковому протоколі таких облікових документів, на відміну від попереднього випадку, зазвичай присутні лише nominatio, без datum, наприклад: «Реэстр кто имянно Сечи Запорожскои разних куренеи казаки здесь содержащиися гаидамаками оговорени значит под сим» [115, арк. 26], «Реэстр учиненной во учрежденной с полским Брацлавским воеводством пограничной коммисии кто именно Воиска Запорожского казаки и которих куреней по оговорам подлежит в коммисию от Войска Запорожского к сиску и поставке об оних явствует» [115, арк. 55-56] й ін.

Основна частина, подібно до попереднього варіанту групування клаузул у формулярі, починається з narratio, але вже не у вигляді таблиці, а як нерубрикований список:

«Куреня Дятковского Яков Солоп и Василий.

Мишастовского Г ригорей Калита и Бурила.

Корсунского Федор Волк и Сукур, Иван Жаболда и Иван Бойко да Бандурка.

Криловского Иван Жаболда и Малой Жаболденя и Иван Малой...» [115, арк. 46 зв].

«Тематичними» рубрикаторами у деяких випадках, при цьому, виступають конкретні пункти - текстові «статті», які вказують на приналежність тієї чи іншої групи запорожців до фігурантів конкретного порубіжного конфлікту: «Во отгоне под полским селом Шестеринцами от полского подъезду шестидесят шести лошадей и в смертном убивстве двух почтових», «При отгоне ис под полского местечка Умани четирех сот лошадей и в смертном убивстве полских уманских казаков», «При грабеже греческих караванов и в смертном убивстве бивших при том купецких людей», «По починенним грабежам в полских селах Киреевке, Копеевке, Лецковке и в местечке Ладижине о грабеже у бившаго тамо шляхтича и у жидов денег, товаров и пожитков немалого числа» [115, арк. 55-56].

Подібно до попереднього, «табличного» варіанту оформлення реєстрів, signature не зустрічаємо, більш того - відсутнім є й datum, та й взагалі весь кінцевий протокол. Проте, присутніми є notes (фактично - nota bene), які доповнюють деякі із пропущених тематичних блоків narratio та конкретизують викладений загал інформації особливо важливими деталями за суттю справи, з приводу якої було випродуковано обліковий документ. Наприклад, як приписка до проаналізованого вище реєстру виказаних схопленими гайдамаками козаків різних січових куренів: «Сверх же того во оговоре состоят во братии от гаидамак в подарок воровских вещей: полковник бугогардовий бруховецкаго куреня Швец да асаул Мандра» [115, арк. 47].

У вигляді таблиць подано й narratio такого різновиду облікових документів, як журнали, в яких фіксувалося прийняття тих чи інших управлінських рішень січової та паланкової адміністрацій ВЗН і видача відповідних документів. Характерною прикметою їх є не тільки рубрикований характер narratio, але й відсутність, у багатьох випадках, не тільки кінцевого, але й початкового протоколів: переважно маємо лише початковий протокол зі стандартним зазначенням «Журнал» [182, арк. 2].

Числа №__ __________________ Месяц декабрь__________________
Ордер до кодацкого полковника Свитого з старшиною
4 ...36 уволнителный кодацкой жителки Анны Липанки з мужем
ее на год.
...41 Ордер господыну полковныку кодацкому Свитому з старшиною. Старокодацкую жителку Олену Дыку в разсуждение ее старости, убожества, одыначества и то, что она имеет в себе единственно малолетного толко сына, от всех повынностей уволняем на два года от нинешнего дня. О чем ко известию и исполнению сым предлагаем [190, арк. 5 зв]._

Крім того, трапляються журнали без таблиць. Один з таких журналів в початковому протоколі має вказівку на різновид документу та datum: «Журнал [поездки] Его велможност атаман кошевый Петр Иванович Калнышевский, пан судя войсковый Николай Тимофиевич, пан писар войсковый Иван Яковлевич Глоба, 23 числа февраля в четверток до сходу сонца 1772 г.». При цьому, основна частина narratio фактично являє собою опис обставин інспекційної поїздки кошового теренами Кодацької паланки для врегулювання різноманітних аспектів життя громад козацької і посполитої людності: «И от 27 числа февраля за пощение принялис и в суботу сообщалис все пани, а от суботи до волторка в Кодаки жия, всякие порядки обществу тамошнему полезние учреждали, и по учреждени у волторник 6 числа марта о полдни взялис за обратны марш пан кошевый, пан судя и отец началник, кои скоро с квартиры виехали» [182, арк. 10 зв.].

Продовжуючи здійснювати атрибуцію документальних і наративних джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., вважаємо за доцільне провести формулярний аналіз зразків як службового, так і приватного листування, комплексу - в порівнянні між собою, що дозволить краще осягнути детермінованість цих двох різновидів джерел. Це виглядає тим більше доцільним, якщо врахувати їх генетичну спорідненість і типологічну подібність.

Характерною прикметою як офіційних, так і приватних епістолярій є те, що в їх початковому протоколі представлена лише inscriptio (у ряді випадків - із salutatio): «Високопочтеннеиший Войска Запорожского Низового гсдн кошевой атаман. Мой благодетел Данила Стефанович» [115, арк. 45]. Nominatio - вказівки на видову належність практично ніде не зустрічаємо.

Основна частина тексту службових листів, зазвичай, складається не тільки з narratio, але й з dispositio, що наближає їх до таких різновидів звітно- розпорядчої документації, як ордери/рапорти та промеморії, що не є дивним з огляду на те, що переважна більшість подібних епістолярій являла собою продовження інформаційних комунікацій по службових каналах, й були тісно пов’язані з проблемами розв’язання практичних завдань, пов’язаних із службовою діяльністю їх адресатів та адресантів. Прикладом, який підтверджує та ілюструє подібне твердження, може слугувати основна частина листів коменданта фортеці Святої Єлизавети Ф.Юста до кошового отамана Д.Гладкого від 22 грудня 1757 р., у якій присутні всі типологічні ознаки промеморій:

1) Narratio: «По причине оговору содержащегося здес под караулом поиманного гайдамака которие учинили следующим из Нежина грецким купцам с товарами в Макидонию смертное убивтсво и пограбление немалого числа вещей в чем товарищи их без малого на двадцати тисячную сумму претенцию имеют, о чем и евоеною челобитну ко мне подали, потребни в присилку сюда запорожския козаки, а которих куреней и кто имени и прозваниями о том виписав с их допросом регистр приложен, котория при следовании и в пограничнии от россискои сторони каммисии сходственно показали» [115, арк. 45-45 зв].

2) Dispositio: «Того ради ваше високопочтенность благоволите приказат по приложенному у сего регистру к надлежащему изследованию в том смертно убивстве греков в пограблении на немалою сумму вещей без укривателства сискат под крепким караулом сюда тех оговоренних прислат, где следствие учинено в силе Ея Императорскаго Величества указов и куда подлежить к главнои команде и к афицерам представлено бит имеет, очем уже от меня по их поданнои явочной челобитной, как оне оную и просили, неусмолтчать Правителствующему Сенату и Государственной коллегии иностранних дел донесено, и что по сему ваше високопочтенност предпримете в том учинит меня прошу уведомлением неоставит» [115, арк.45 зв.].

Кінцевий протокол - офіційних листів традиційно складається з: 1) apprecatio, 2) subscriptio, 3) datum та 4) signatura (у деяких випадках лише з datum та signatura). Наведемо характерний приклад з того ж листа:

«За сим остаюсь всякого добра Вам желаючи, /

Вашего високопочтенства доброжелателний слуга. /

Ф. Юст.

Декабря 22 дня 1757 году. /

[Підпис]» [115, арк. 45].

На загал, матеріали офіційного листування демонструють майже абсолютну тотожність абстрактного формуляру. Варіативна частина конкретних формулярів різниться в них наявністю або відсутністю таких, необов’язкових для систем службового документування, клаузул, як: salutatio - в початковому протколі; preambula - в основній частині; apprecatio та subscriptio наприкінці.

Таблиця 5.4

Порівняльний аналіз

конкретного формуляру офіційних листів XVTTT ст.

[233, арк. 2-3; 555, арк. 2-3. 5-5 зв; 480, арк. 5-6, 8-9; 481, арк. 14, 3232 зв, 35; 755, арк. 17, 756, арк. 7-8 зв; 765, арк. 1-2, 766, арк. 1-1 зв; 780, арк. 1-1 зв, 2-2 зв; 828, к. 3, 4; 829, к. 1-2; 830, к. 1, 3-v; 893-910; 1007, s. 13;

1014, s. 2-4]

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Початковий

протокол

intitulatio inscriptio _____ salutatio____
Українське + +
Російське + +
Польське + +
Турецьке/

Кримське

+ +

Продовження Таблиці 5.4

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Основна

частина

nominatio preambula narratio dispositio
Українське + + +
Російське + + +
Польське + + +
Турецьке/

Кримське

+ + +

Продовження Таблиці 5.4

Походження Частина

формуляру

Структурний елемент
Кінцевий

протокол

apprecatio subscriptio datum signature
Українське + + + +
Російське + + + +
Польське + + + +
Турецьке/

Кримське

+ + + +

На підставі здійсненого компаративного аналізу конкретного формуляру матеріалів службового листування можна стверджувати, що епістолярії турецького (з кримським включно) походження зберігали найбільше рис, притаманних неофіційним, приватним зразкам того ж жанру. Свідченням того є обов’язкова присутність salutatio в початковому протоколі, preambula в основній частині, apprecatio та subscriptio в протоколі кінцевому. Подібні особливості конкретного формуляру в матеріалах офіційного листування можновладців та місцевого командування Османської імперії та Кримського ханства є прямим слідством відсутності прямого впливу практик і традицій західноєвропейського офіційного діловодства на систему управлінського документування зазначених держав.

Продовжуючи здійснювати атрибуцію епістолярій, зазначимо, що такому їх різновиду, як цидули, у більшості випадків притаманна лише основна частина, яка складається з самого лише narratio.

На загал, ті випадки, коли в тексті службових листів зустрічаємо лише narratio, без конкретних пропозицій, зазвичай стосуються коротких інформативних повідомлень, якими обмінювалася козацька старшина між собою та з, приблизно тотожними за ієрархією, командирами російських, польських і турецьких (кримських) прикордонних територій і військових з’єднань - саме цидул.

Наприклад: «При сем же писании нашем ведати милости вашей господской доносим чрез сию нашу цыдулу (підкреслення наше - В.М.), что еще когда Ачакова и не было слыхано, тогда Войско Запорожское по место то Ачаковское Днепром владели, ни с кем неразграничиваючи, и о том бы милости твоей ведать, что наша Граница Войсковая по самой Ачаков пространством обретается» (цидула до листа кошового отамана К.Гордієнка до російського комісара О.Украінцева від 21 травня 1705 р.) [557, арк. 45-45 зв].

Втім, у окремих випадках епістолярії, що ідентифіковано самими адресатами та адресантами саме як «цидули», мають як narratio, так і dispositio: «Понеже живущия в нашем соседстве запорожские козаки, завсегда великия обиды и утеснении нашему нагайскому народу и купцам нашим чинят, и как лошадей так и прочей скот отгоняют, о чем уже вам небезизвестно, того ради уповаем, что вы к пресечению всего того дружеское ваше старание употреблять имеете» (цидула сераскір-султана Будджацької орди Девлет-Гірея до командира Нової Сербії генерал-майора І.Хорвата, листопад 1751 р.) [587, арк. 14 зв].

Подібно до офіційного листування, листування приватне у більшості випадків мало усталений, дуже подібний формуляр.

У якості характерного прикладу проаналізуємо лист Сави Чалого, полковника запорозького, до польського шляхтича Луговського, комісара рашківського, датований першою половиною 1730-х рр. У ньому нами було виокремлено наступні структурні елементи формуляру (клаузули):

1) Inscriptio: «Panie Lugowskij komisaru Raszkowskij».

2) Narratio: «Piszesz do mene, ze ja pana waszogo majetnosci razoriaiu, a toie ne znaidetsia na mene, chiba wam zal za toe, szczo tut kawalek chleba uziem a wsich ludej odbronim od waszych ze zownir. Znaete wy dobre ze wy sami swoich ludej pozahonili zahranicu y wyz porabowali y konie pobrali y czeredy zaimali. Y iszcze nie tylko rabowali ale y ludei rubali y sela palili, ze kolib ne ia odbronil, tob wsie Poberezczyny wyrubali, az teper priszow tut do tych ludej zeby perepoczyti iakiy tyzdeή y kawalek chleba yzisty, bo maiu dalekuiu dorohu, a lude dla toho szmatka chleba niezubozaiut, a za toho Pisarza Jahorlickoho szczo piszeic do mene ze pobiw ieho nebezpriczyny za toe ze prosiw mene do sebe y naczaw laiaty, a druheho za toe ze ja pisal listy do Dubasar, a on poodpeczatowal, pritom ze byli y wasze lude, y zatoe udariw, a wy pochwaliaetisia y zbiraietisia na mene biti».

3) Dispositio: «Ja yz wami choczu dobre zyti, a wy na mene pochwaliaetisia, a koli schoczyte to priiditj, maiu u Bozi nadiu szczo nocha wasza niewydet, koli wam zal zatoie szczo ja tut postoiu jakis tyzde^ a ja was nie budu zaczepati aby wy mene nie zaczepali, poki ja maiu ukaz od moskala to yz wami [...ia], a teper postoiu odpoczynu y poidu do Siczy».

4) Apprecatio: «Pri siom zostaiu nazawsze wseho dobra zyczliwym priatelem».

5) Subscriptio: «Sawa polkownik Zaporoskiy»

6) Signature: [Підпис] [913, к. 217].

Тут слід зауважити, що, попри можливість та необхідність застосування при аналізі писемних наративів формулярно-клаузульного методу, він один не може вирішити розв’язання всіх дослідницьких завдань комплексного джерелознавчого аналізу. Зокрема, актуальним залишається питання визначення оптимального інструментарію для деталізованого аналізу основної текстової частини наративних джерел.

У випадку з документальними джерелами їх формуляр, традиційно, аналізується шляхом виокремлення в ньому клаузул - усталених елементів тексту. Зрозуміло, що для текстів, які, за своїм змістовим наповненням і пропорційною часткою, фактично, являють собою суцільне narratio, за необхідне є застосування більш спеціалізованих методів, які б допомогли найбільш повно з’ясувати інформаційний потенціал оповідної частини наративів.

Доцільним видається використання граматично-дипломатичного методу, покладеного в основу аналізу індивідуальних формулярів наративних джерел. Згідно з ним текст (narratio) розчленовується на «статті», що являють собою закінчені за думкою вирази, оформлені граматично самостійними простими або складними реченнями. У тому випадку, коли стаття представлена складним реченням, в якому кожна зі складових є тематично відмінною від інших, вона поділяється на одиниці нижчого ієрархічного порядку - «звороти» [1324, с. 173].

Базовою, неподільною часткою дипломатичного розчленовування тексту за запропонованою схемою, є «елементи», які, в залежності від типологічних ознак, розподіляються на три підгрупи: реалії, формули та описи. До реалій відносяться антропоніми та топоніми, до формул - стійкі вирази, звороти мови, що часто дублюються в текстах конкретного різновиду джерел, а описи являють собою оригінальні авторські вирази, що характеризують особливі обставини або умови, про які йдеться в оповіді, а тому й відрізняються від звичайних штампів (формул) [1324, с. 173-175].

Слід зазначити, що використання граматично-дипломатичного методу при аналізі є виправданим і бажаним не тільки у випадку із наративними джерелами, але й під час аналізу документальних джерел. Особливо це стосується тих із них, в яких оповідна частина є представницькою, а самі вони, за своєю видовою належністю, займають проміжне становище та можуть бути віднесені як до документальних, так і до наративних джерел.

Оперуючи інструментарієм формулярно-клаузульного аналізу, можна стверджувати, що абсолютна більшість допитів побудована за єдиною схемою, яка, втім, є досить нестандартною та значно відрізняється від формулярів актових і справочинних джерел того ж часу. Зокрема, datum перенесено з кінцевого до початкового протоколу та розміщено на самому початку документу: «1747-го году июля 11 д.». оригінальним є й компонування клаузул основної частини. Так, nominatio - вказівку на видову належність документу («допрос») вміщено в preambula (пролозі) - «Присланной от полковника кодацкого Василя Зеленка вор бил допрашиван а в допросе сказал», унаслідок чого ці дві клаузули основної частини в формулярі допитів традиційно є об’єднаними [115, арк. 51]. За ними розміщується власне narratio, яким є свідчення того чи іншого козака. Завершує ж документ signature, який у формулярі розміщений стандартно та знаходиться в кінцевому протоколі, та представлений підписом або позначкою особи, яка є автором свідчень: «К сему допросу вор Алексей Теплицкий своеручно яко неумеючи божественного писания крестное изображение приложил +» [115, арк. 52 зв].

Власне narratio, яке у допитах становить переважну частину документу, зазвичай передається прямим мовленням, у більшості випадків без поділу на абзаци, як одне мегаречення, до того ж, із вкрай недосконалим членуванням на звороти за допомогою пунктуаційних знаків.

Використання граматично-дипломатичного методу дає змогу проаналізувати основну клаузулу даного різновиду документальних/наративних джерел. Першим практичним кроком при цьому є розчленування narratio на статті. В якості приклада було взято оповідну частину із вже знаного нам допиту запорожця О.Теплицького, знятого в Коші. Шляхом формально-логічного аналізу його було розбито на тринадцять відповідних статей:

Стаття 1: «Зовут де ево Алексей Теплицкий, родился он в селе Крушеновке под Камянцем-Подолским, отец ево бил Г рицко Г арасименко а мат Анастасия, жил он при отце своем год пятнатцать».

Стаття 2: «а от оца своего в сеч Камянку пришол и чумаковал год из Гнатом Шилимовцем куренним Левушковским, а потом бил в походах Очаковском, в Днестровском, а после Днестровского походу бил в корпусе Волоском и из оного корпуса бил же в походе Хотинском, а потом несхотел в корпусе Волоском служить и к козакам запорожским под Хотин же пришол, а спод Хотеня в Остер местечко малороссийское пошел и тамо оженился и жил в Остре из женою мсцев десет и жену оставивши до Киева пошел и жил в Печерском мнстире с полгода, а ис Киева пошел до Сечи с казаками запорожскими, а именно Антоном Висоцким куреня Пластуновского да з Сидором Каневским (которои нине в местечке Кременчуке жителство имеет)».

Стаття 3: «и пришедши в Сеч ходил целое лето в Крим по соль при возах козаков запорожских Левка Титаровского и товарищей ево за наем, а отишовши от показанного Левка в курене Вишшестеблевском жил целую зиму, а по прошествии онои зими при Алексею Гузю козаку куреня Вишшестеблевского ж лето целое прожил, а от Алексея отшедши жил в курене показанном Стеблевском».

Стаття 4: «а с куреня пошедши на низу Днепра в рибалки Илка Репешна рибу ловил за наем болше полгода, оставивши же рибалство жил при господине Якиму Игнатову бившому атаману кошовому Воиска Запорожского Низового годов два за заплату, а именно дал мне кафтан, кожух вовчий, коней двое з седлами и убранье, а от ево Якима Игнатова пошедши жил в Кодаци два года несходно в паланце» [115, арк. 51].

Стаття 5: «и тамо будучи в Кодаце согласясь с Пилипчам Каневским да Ивашиною Пластуновским и Иваном Рябенким да Иваном Теслею куреня Нижестеблевского ходили под Калмики в Калмию коней красти и показанний Пилипчан им и коней своих давал ездить».

Стаття 6: «егда же приехали в зимовник, которой на усте Волновахи стоит Ивана Дрижченка куренного Бруховецкого то он нам сказал, что де великая сторожа стоит и ми тое почувши от него назад возвратились и показанние Пилипча да Ивашина во время кочування и очного поехавши реченного Дрижченка обикрали и приехавши к нам сказали, якоби прежние их злодейская краденная добич в похоронце била и между собою тем краденним имуществом они поделилис, а мне толко сорочку дали».

Стаття 7: «и прошлого 746-го году мсця декабря в первих числех приехавши в Кодак Старий показанной Пилипча и его вишшеписанное злодеиское товариство я оставил, а я сам в показанном Старом Кодаце зимовался» [115, арк. 51 зв.].

Стаття 8: «а сего 747-го году в великий пост на первои седмице сшедшися з Степаном Ревуцким, Федором Слюсаром куренними Пластуновскими, в коих от сотника кишинского Потоцкого пашпорт бил, да Иваном Писменним он же Серий, согласились красти и в острове Братерском жили и хотели в Г ард итти красти».

Стаття 9: «егда же увидели следуючого баидаком по Днепру з горелками Антона Рудзенского киевского мещенина и согласилис розбит и егда он Рудзенский пристал к острову то ми пришедши к нему на баидак пили в нево горелку и ели хлеб и взяли в нево казан с бутелю горелки».

Стаття 10: «егда же попилис то прибегши в другое на баидак ево Антона и служителей ево повязали взяли денег шестдесят восем рублеи битих, денежок тритцат четире копейки и едну полушку, кафтан материялной, жупан накрапленний тонкий, яничарку, пистолет один, две шапки: зелену едну, а другую гвоздиковую, епанчу сукна гранатового, а протчее что показанние мои товарищи пограбили я отом неизвестен».

Стаття 11: «с того ж вишеписанного имущества и денег показанние товарищи мои дали мне дувану денег семнатцат рублей тритцат четире копейки и едну полушку, ножов пять складних, ленти разной три шматка, маниста кривавчатого малое число, которие денги, ножи и ленту и манисто кодацкий полковник Васил Зеленко за поимкою меня отобрал».

Стаття 12: «Пререченние же мои товарищи подуванившис осталними денгами и имуществом в Малую Россию бежали».

Стаття 13: «Сверх же сего показанного мною воровства болш за собою ничего незнаю и в дополнение сказат ничегож немогу, и сие я по самой сущей християнской совести показал» [115, арк. 52].

Через низький рівень структурованості тексту в цілому, більшість із статей, фактично, є складними реченнями і являє собою сукупність «зворотів», поєднаних між собою союзами, або ж навпаки, відокремленими одне від одного знаками пунктуації, переважно комами. Наприклад, восьму статтю narratio, що аналізується, можна розподілити на шість зворотів: «1) а сего 747-го году в великий пост на первои седмице 2) сшедшися з Степаном Ревуцким, Федором Слюсаром куренними Пластуновскими, 3) в коих от сотника кишинского Потоцкого пашпорт бил, да Иваном Писменним он же Серий, 4) согласились красти 5) и в острове Братерском жили 6) и хотели в Г ард итти красти».

Подальший поділ як статей, так і зворотів на «елементи» - реалії, формули та описи, дозволяє прослідкувати співвідношення канцелярського та оповідного стилів у тексті, з’ясувати напрямки просування діловодних фразеологічних зворотів у писемну культуру запорозького козацтва, їх генетичні витоки та широкий спектр зв’язків і взаємовпливів.

Реаліями є всі антропоніми - імена, прізвища та прізвиська: «Алексей Теплицкий», «Анастасия», «Федор Слюсар», «Иван Писменний, он же Серий», «Васил Зленко», та топоніми - політоніми, астіоніми, дромоніми, гідроніми, мікротопоніми та ін.: «Малая Россия», «Сеч», «Киев», «Остер», «Кодак», «Днепр», «устье Волоновахи», які присутні у виокремлених із narratio статтях.

Присутні в тексті й формули. Зокрема, ними слід вважати такі звороти, як: «злодейская краденная добич», «показанние товарищи», «злодейское товариство» та інші подібні. Те, що їх використання було характерним для криміналістичних практик XVIII ст., засвідчують різні за часом створення зразки аналогічних документів, що були продуктом функціонування судово- слідчої системи документування виконавчих органів різноманітних установ - кошової і паланкових канцелярій, прикордонних судових комісії, полкових канцелярій Нової Сербії, губернських канцелярій.

Заключна, тринадцята стаття narratio допиту, який було нами проаналізовано, є стійким фразеологічним зворотом і, фактично, являє собою суцільну формулу «Сверх же сего показанного мною воровства болш за собою ничего незнаю и в дополнение сказат ничегож немогу, и сие я по самойи сущей християнской совести показал» [115, 52-52 зв.].

Нерубрикований характер narratio «допитів» пояснюється тим, що процедура їх проведення, у переважній більшості випадків, була довільною, так само як і їх письмове оформлення. Ті нечисленні «допити», які мають чіткий формуляр саме «протоколу», тобто їх структура, побудована у відповідності з принципом «запитання - відповідь», було випродуковано російськими офіцерами, які перебували на Запорожжі в якості повноважних представників уряду для розбору прикордонних конфліктів запорожців із їхніми сусідами. Як приклад цього можна навести протокол допиту козака Пластунівського куреня В.Черненка, здійснений секунд-майором О.Нікіфоровим 28 квітня 1749 р., в якому narratio від самого початку є розбитим на логічні текстові блоки по кілька «статей» у кожному:

... Зовут ево Василем Андреев сын Черненко. Сколько ему от роду лет не знает. Родился в малороссиском местечке Келеберде. Отец ево родной Андрей Черненко из оного местечка бежал в Полскую область, а в котором году - не знает же точию, ему Василью тогда было от роду четыре года ...

... Смертного убивства казакам и татарам, и сверх показанного им в сем допросе воровства не чинил; и з

... Как тебя зовут, чей сын и прозвание, сколко от роду лет и где родился, и давно ль в Сечь Запорожскую пришол, и в котором курене козаком счисляется, и куренной атамана тебя знает ли, и давно л от того куреня отлучился, и с позволения л атаманского, и где шетался и пристанище имел? ...

... Смертного убивства казакам и татарам и сверх показанного в допросе воровства не чинил ли; из

злодеями, кроме показанных товарыщей ево, не знает и с ними сообщения не имел. И в сем допросе показал самую сущую правду, и ничего не утаил [1078, арк. 290-294]

злодеими, кроме показанных тобою таварыщей, не знаеш ли и с ними сообщения не имел ли? И в сем допросе показал самую ль сущую правду, и ничего не утаил?

Однак, подібні документи є одиничними, переважна ж більшість формулярів протоколів допитів не є рубрикованими та потребують комплексного дослідження за допомогою як формулярно-клаузульного, так і граматично-дипломатичного (з текстологічним) методів.

Підсумовуючи викладений матеріал, треба зазначити , що абстрактний формуляр документальних джерел - актових, справочинних і облікових та ін., упродовж XVIII ст., незалежно від їх походження, зазнав великого ступеню уніфікації та набув універсальних рис, що підтверджується результатами проведеного порівняльного аналізу їх клаузул.

Загальною тенденцією розвитку конкретного формуляру окремих різновидів документальних джерел (особливо обліково-статистичних) було ускладнення структури narratio за рахунок введення додаткових рубрик. Для індивідуальних формулярів документів характерним було збереження автентичних рис, притаманних їм у залежності від установ-продуцентів: найбільша індивідуалізація спостерігалася в формулярах документів, випродукованих козацькими військовими канцеляріями.

Аналіз формуляру наративних джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., на відміну від джерел документальних, потребує вузькоспеціальних методів - граматично-дипломатичного та текстологічного. Його проведення дозволило з’ясувати специфіку формування індивідуального та конкретного формулярів мемуарів та епістолярій. Зокрема, було встановлено, що найбільший ступінь формалізації мають різновиди писемних наративів, які також являли собою частину спеціалізованих систем документації - автобіографії-«допити», або розвивалися під відчутним впливом перенесення в приватну сферу практик ведення офіційного документообігу - приватне листування козацької старшини.

Таким чином, класифікація та атрибуція актуалізованої джерельної бази дозволяє на рівні тенденції визначити: а) специфіку видозмін у корпусі документальних джерел унаслідок уніфікації систем документообігу між козацькими канцеляріями та їх контрагентами; б) регіональні особливості видової належності актових, справочинних і облікових документів; в) механізми детермінації видової належності наративних джерел їх функціональними властивостями; г) трансформації, що відбулися в абстрактному формулярі окремих різновидів документальних джерел упродовж досліджуваного періоду; д) напрямки формування індивідуального формуляру джерел особового походження - автобіографій, спогадів, епістолярій.

<< | >>
Источник: МІЛЬЧЕВ Володимир Іванович. ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА XYIII СТОЛІТТЯ. 2011

Еще по теме Особливості формуляру документальних і наративних джерел:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Теоретичні засади та методи дослідження
  4. Особливості формуляру документальних і наративних джерел
  5. ВИСНОВКИ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -