<<
>>

Класифікація документальних і наративних джерел

Систематизація джерел є невід’ємною складовою аналізу джерельної бази та засобом створення моделі реконструкції історичної реальності досліджуваного часу, шляхом до з’ясування інформативних можливостей актуалізованої джерельної бази.

Відтак, систематизація, насамперед, спрямована на об’єднання структурних елементів інформаційних систем конкретних історичних періодів - документів і наративів, - у тому числі на визначення їхньої ієрархії та детермінованості взаємовпливів.

У зв’язку із цим визначений алгоритм систематизації джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. повинен враховувати потенційну здатність окремих елементів системи - документальних, або наративних джерел, різних за видовою належністю, віддзеркалювати історичну дійсність, що колись існувала. Функціональна дієвість побудованої моделі реконструкції інформативних можливостей інформаційних систем прямо зумовлена послідовністю реалізації окремих її компонентів, але неодмінно із врахуванням їх ієрархічності. При цьому, послідовність ця не носить регламентованого характеру та не претендує на універсалізм, а окремо визначається та застосовується в процесі здійснення систематизації кожного із напрямків соціального розвитку запорозької громади [1323, с. 90-93].

Загальну систему джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. складають документальні та наративні джерела різних типів, родів та видів, які, у свою чергу, є складовою підсистем джерельної бази напрямків соціального розвитку населення Вольностей ВЗН з кінця XVII-го та впродовж усього XVIII ст.: формування окремих станових верств у процесі колонізації земель Запорожжя, взаємовідносин січової громади із соціумами- контрагентами сусідніх українських регіонів - Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережжя, та із соціальними структурами держав (та їх окремими представниками), у сфері політичного впливу яких опинялося ВЗН і окремі групи запорожців у досліджуваний період; соціальних рухів у середовищі січовиків й ін.

Детермінованість системного аналізу джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. передбачає здійснення комплексу заходів із класифікації документальних і наративних джерел шляхом групування їх за загальними ознаками, шляхом з’ясування їх специфічних, унікальних характеристик.

Класифікація є одним із головних методів внутрішньої критики документальних джерел, який дає змогу реконструювати рівні та типологічну структуру джерельної бази, з’ясувати її репрезентативність і визначити оптимальний інструментарій аналізу інформативних можливостей різних видів джерел. Крім цього, класифікація джерел із соціальної історії запорозького козацтва є важливою складовою реконструкції генеральної джерельної бази з історії Південної України, а ширше й усієї Центрально-Східної Європи XVIII ст. [1323, с. 95, 98, 111-112].

Класифікація джерел за походженням надає можливість підійти до вирішення проблеми репрезентативності актуалізованої джерельної бази. Сукупність документальних джерел, які продукували запорозькі військові канцелярії і канцелярії державних установ країн, в адміністративному підпорядкуванні яких знаходилося ВЗН і окремі козацькі громади (див. Додатки В - З), та якими вони обмінювалася між собою, за походженням можуть бути розподілені на кілька відповідних груп - українські, російські, турецькі/кримські та австрійські.

Кожна із них, відповідно, представлена кількома ієрархічними підгрупами.

Документи, які походять від українських (запорозьких, гетьманських, чорноморських й ін.) продуцентів репрезентовано:

• розпорядчими документами: а) універсалами гетьманів І.Мазепи, П.Орлика, К.Розумовського; б) наказами та інструкціями кошових і військових отаманів ВЗН, Чорноморського та Буткальського козацьких військ [59, арк. 2223, 37-37 зв; 60, арк.7-10; 108, арк. 121; 109, арк. 103-107;193, арк. 14, 18-22; 194, арк. 2-3; 197, арк. 4-12; 991, к. 4-7, 9-11, 22-25, 31-34].

•донесеннями та рапортами козацької старшини: а) кримським ханам, російським царям (імператорам), турецьким султанам та ін.; б) вищим державним установам цих держав; в) місцевому військовому та цивільному командуванню країн, у підданстві яких перебувало ВЗН, або окремі групи січовиків [232, арк. 2-3; 235, арк. 5-5 зв; 544, арк. 12, 33-33 зв; 699, арк. 2-28]·

• обліковою документацією: а) Коша ВЗН та паланкових канцелярій [113, арк. 1-146, 147-182]; б) Коша та військової канцелярії Чорноморського козацького війська [500, арк. 2-2 зв, 3, 4-6, 8 зв, 9-9 зв; 509, арк. 1-36].

• клопотаннями окремих осіб і груп рядового козацтва та старшини перед російським урядом стосовно: а) отримання армійських чинів; б) повернення до козацького стану з інших соціальних верств; в) скарг на утиски з боку місцевої військової та цивільної адміністрації і поміщиків Півдня [226, арк. 8-8 зв., 1212 зв., 13-16]; 459, арк. 24-26, 28-29, 31-31 зв; 485, арк. 2-3 зв, 10-14, 1517 зв.;510, арк.14-16, 17-23, 24-24 зв; 653, арк. 3-12; 654-656, арк. 1-2, 4-4 зв, 7-7 зв, 9-11; 657-659, арк. 2-4, 6-8 зв721, арк. 34-46 зв; 723, арк. 12-18].

• матеріалами службового та приватного листування старшини та рядових козаків [233, арк. 2-4; 241, арк. 2-3; 463, арк. 2-3, 4-6; 482, арк. 8-12, 14-14 зв; 761, арк.1-3; 766, арк. 1-1 зв; 784, арк. 2-3 зв; 813, арк. 2-2 зв].·

Документальні джерела російського походження переважно представлено:

• розпорядженнями: а) монархів і вищих органів влади Російської держави - приказів і колегій (грамотами, маніфестами, указами) [61, арк. 9-10; 63, арк. 2-3; 516, арк. 114, 117; 522, арк. 78-79 зв; 526, арк. 35-37; 533, арк. 2-3 зв; 534, арк. 2-2 зв; 535, арк. 1-3;559, арк. 2-3; 697, арк. 2-3, 5-5 зв; 991, к. 5, 14-16, 2224]; б) командирів та правителів Півдня - Ф.Апраксіна, І.Леонтьєва, І.Глєбова, П.Текелія, Г.Потьомкіна та ін., а також керованих ними губернських, провінційних і намісницьких канцелярій [15, арк. 99, 101 зв, 112, 117 зв; 64, арк. 11-11зв; 70, арк. 7-8; 74, арк. 24; 229, арк. 7-12; 620, арк. 78-80 зв; 622, арк. 213-213 зв].

• донесеннями, пропозиціями та рапортами: а) вищого військового та цивільного командування - генерал-губернаторів, командуючих арміями та ін. - І.Вейсбаха, Б.-Х.Мініха, В.Долгорукова, О.Прозоровського та ін., до російських монархів і вищих державних установ; б) військових командирів, правителів і губернаторів Півдня (після 1775 р.) до Г.Потьомкіна стосовно соціального устрою колишніх Вольностей ВЗН - В.Черткова, М.Язикова, М.Муромцева, В.Каховського, С.Жигуліна, А.Головатого, З.Чепіги та ін. [17, арк. 34, 36 зв, 39-49, 78; 21-29; 545, арк. 2-4, 5-6 зв, 546, арк. 7-8; 550, арк. 146, 201, 278; 744, арк. 12-15].

• звітною статистичною документацією губернських, намісницьких і провінційних канцелярій щодо: а) кількості населення на Запорожжі; б) самовільних переселенців на землі Вольностей з території Новоросійської губернії [716, арк. 16-23 зв,25-32 зв, 34-43 зв]; в) козацьких поселенців у Чорноморії [458, арк. 9-145; 461, арк. 74-80, 109-115; 471, арк. 24-28; 483, арк. 5-50, 86-130].

Документи турецького та кримського походження представлено:

• директивними актами турецьких султанів і кримських ханів - фірманами та ярликами, до ВЗН та Буткальського козацького війська [716, арк. 7-9 зв, 2324 зв; 880, к. 12-13; 881, к. 2-3, 5-6; 997, с. 4, 6-9; 998, с. 2, 5, 15, 17; 999, с. 13].

•обліковою та діловодною документацією прикордонних комісій із врегулювання конфліктів підданців Османської імперії/Кримського ханства (у тому числі запорожців) з підданцями Російської держави та Речі Посполитої [320, арк. 2-7 зв; 321, арк. 13-21, 24-27 зв; 323, арк. 324, арк. 3-14 зв; 341, арк. 3-8, 12-23; 342, арк. 12-24 зв].

•офіційним листуванням турецьких і кримських можновладців - а) сілістрійського, очаківського та хотинського пашів; б) хана, нурадина, калги та сераскірів, - із кошовою старшиною, російськими та польськими прикордонними командирами [555, арк. 2-3, 5-8; 100, с. 2-3; 1009, с. 8-12].

Документальні джерела польського походження являють собою:

• розпорядчу документацію: а) королів, канцлерів і великих коронних гетьманів; б) військового та дипломатичного відомств Речі Посполитої [312, арк. 2-6, 8-10 зв; 313, арк. 3-3 зв, 6-7 зв; 314, арк. 14-22; 318, арк. 34-37 зв, 4044; 319, арк. 112-114 зв; 914, к. 238, 341 968, к. 167, 176-177].

•документи поточного діловодства польсько-російських і польсько- турецьких (кримських) комісій із врегулювання прикордонних конфліктів [316, арк. 23, 88-90; 317, арк. 6-10 зв, 77-78; 318, арк. 80-81 зв., 96; 846, к. 1-2, 5-6; 850, к. 2-3, 3-4; 833, к. 32-33, 238, 312-314; 885, к. 87-88; 887, к. 565].

•матеріали офіційного листування польських прикордонних командирів з: а) Кошем і паланковою старшиною ВЗН; б) представниками російського та турецького (кримського) військового та місцевого командування [828, к. 1-4; 829, к. 1-2; 830, к. 1, 2- зв, 3-3 зв; 839, к. 232-239;323-326; 900, к. 34-35; 904, к. 13-18, 23-27; 910, к. 34-37].

Документальні джерела австрійського походження за темою дослідження репрезентують:

•розпорядження: а) австрійського імператора; б) Державної Військової Ради; в) військового командування граничарських полків з приводу запорожців [1047, с. 1-2; 1049, с. 1; 1050, с. 1-2. 3, 4, 5].

•звіти: а) австрійських дипломатичних представництв [1052, с. 1, 5; 1053. с. 2; 1054, с. 1]; б) командирів прикордонних військових з’єднань [1048, с. 2-3; 1059, с. 2-3. 1060, с. 7; 1064, с. 1-2; 1066, с. 1-5; 1067, с. 1-4].

• облікові матеріали по особовому складу полків Військового Кордону [1068, с. 3-182; 1069, с. 1-129].

Таким чином, класифікація документальних джерел із соціальної історії запорозького козацтва за критерієм походження дає змогу стверджувати, що найбільшим представництвом і видовим розмаїттям з-поміж них вирізняються документи українського та російського походження.

Видовий принцип класифікації дає змогу більш чітко визначити коло джерел у їх типологічному розмаїтті. Цей метод класифікації дозволяє дослідити зв’язки та взаємовпливи груп історичних джерел із різними ознаками у процесі виконання ними суспільних функцій, тобто реконструювати джерельну базу з соціальної історії запорозького козацтва як цілісну систему, що є продуктом діяльності січової громади та її контрагентів. Крім цього, класифікація джерел за видовим принципом дозволяє конкретизувати структуру корпусу документальних джерел [1432, с. 5-7, 22].

За видовою належністю комплекс документальних джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. розподіляється на актові, справочинні, облікові та епістолярні.

Актові документи, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи: 1) законодавчі акти; 2) приватні акти. Акти першої з цих підгруп - законодавчі, розподіляються за функціональною спрямованістю на розпорядчі та процесуальні. До корпусу розпорядчих законодавчих актів відносяться маніфести, накази та ордери, які походять від вищих органів влади (монархів і вищих державних установ країн Центрально-Східної Європи) та від місцевих адміністративних установ (гетьманських і губернських канцелярій). Друга підгрупа актових джерел за темою нашого дослідження - приватні акти, переважно, представлені засвідчувальними актами - атестатами та свідоцтвами, паспортами. Атестати, як різновид приватних актів, здебільшого представлені зразками діловодства військових канцелярій ВЗН за Нової Січі та Чорноморського козацького війська. Атестати надавалися козакам на підтвердження їхньої служби у Війську. Паспорти можна поділити на два види: закордонні та внутрішні. Внутрішні паспорти видавались для посвідчення особи на теренах Вольностей і використовувались як форма боротьби з гайдамацтвом. Свідоцтва були аналогом атестатів та, подібно до останніх, документально підтверджували проходження тим чи іншим козаком служби у ВЗН.

Справочинна документація представлена наказами, інструкціями, промеморіями, екстрактами. Накази слід вважати найбільш поширеним із різновидів розпорядчих актів, що курсували в документаційних системах досліджуваного періоду. Ордери, як різновид розпорядчо-директивних актів, також були широко використовуваними в документальному обігу між козацькими військовими канцеляріями та рештою суб’єктів. Інструкції містили офіційні регламентації щодо здійснюваних заходів, дій і т. ін. Ці документи висилалися до депутатів від ВЗН у різноманітних комісіях (прикордонних, чи то навіть Законодавчої (1767 - 1768 рр.)), до паланкових старшин та командирів запорозьких загонів, відряджених від Коша для викорінення гайдамацтва. Промеморії виконували функцію основного інструменту зносин козацьких військових канцелярій із канцеляріями адміністративно-територіальних і військових одиниць, які знаходилися на рівнозначному ієрархічному щаблі. Екстракти, за своєю функціональною спрямованістю, мали коротко передавати сутність якоїсь справи. У них стисло, по пунктах, було розкрито хід документального оформлення процесу вирішення конкретних ситуацій. Акцентуємо увагу, що під зазначеним номінативом фігурували також і певні різновиди обліково-статистичної документації (див. нижче). Журнали фіксували інформацію стосовно короткого змісту вхідних і вихідних документів.

Облікова (обліково-статистична) документація представлена відомостями, випродукованими в процесі фіскального та поліційного обліку запорозького (чорноморського) населення та матеріалами церковного обліку - сповідними книгами. Облікові документи (переписи; іменні списки) козаків укладалися з різних приводів: за приклад може слугувати загальний перепис ВЗН, що був зроблений у середині 50-х рр. XVIII ст. на вимогу гетьмана К.Розумовського. Відомості (описи) висвітлювали господарський та демографічний стан по Вольностям ВЗН, землям Чорноморського козацького війська тощо.

Епістолярії (листи) за своїми функціональними ознаками розподіляються на два різновиди - дипломатичні та приватні (класифікацію приватного листування, яке відноситься до наративних джерел, здійснено нами в рамках відповідного тематичного блоку роботи). Дипломатичне листування широко використовувалося в процесі документальних зносин ВЗН із державними установами та можновладцями Російської держави (імперії), Османської (включно з Кримським ханством) та Австрійської імперій, Речі Посполитої, місцевими урядниками та воєначальниками зазначених держав. Попри те, що в залежності від походження від адресатів/адресантів, мова викладення (відповідно спосіб кодування інформації), варіації початкових протоколів й т.п. зовнішні ознаки листів можуть варіюватися достатньо сильно, їх типологічна спорідненість між собою витікає з основної функціональної ознаки - оперативні зносини між суб’єктами інформаційного простору [1433, с. 117].

Писемні наративні джерела за темою дослідження представлені джерелами особового походження. Тут і далі під джерелами особового походження розуміємо вид писемних історичних джерел, основною функцією яких є міжособова комунікація та автокомунікація індивідума (-ів). До таких відносяться наративи-описи, мемуари, приватне листування (епістолярні джерела) та тексти споріднених наративних жанрів - есеї та окремі зразки публіцистики.

Усі писемні наративи за темою дослідження ми можемо віднести до конкретних груп за кількома ознаками, зокрема, за походженням, функціональною спрямованністю та адресованістю та, нарешті, за базовою ознакою - за видовою належністю.

Класифікацію писемних наративів за походженням, у залежності від етнічного та соціо-культурного середовища, з якого походили автори, та від рівня їх наближеності/віддаленості (або симпатії/антипатії) до запорозького козацтва нами вже було здійснено в процесі з’ясування напрямків створення наративних джерел (див. Розділ 3.1), тож немає потреби у тому, щоб дублювати основні положення вже здійсненого аналізу та висновків, які було сформульовано в його процесі.

Основним критерієм класифікації джерел особового походження за функціональною ознакою є заданість і спрямування комунікаційних зв'язків, які вони покликані встановити між різними соціальними групами і суб’єктами- індивідами - як сучасниками авторів, так і такими, які прогнозовано можуть/будуть існувати в недалекому майбутньому (нащадками). За цією ознакою їх можна розподілити на інтер- та авто-комунікативні: перші відпочатково створюються автором із заданістю на те, щоб забезпечити йому можливість «бути почутим» потенційними читачами, другі ж покликані задовольнити потреби того ж автора в саморефлексії.

Власне мемуари (спогади) за функціональною ознакою, мають бути розподілені на мемуари-автобіографії і мемуари-«сучасні історії». Це пояснюється тим, що вони суттєво відрізняються одне від одного за своїми первинними соціальними функціями.

Автобіографії у більшості випадків створюються з достатньо вузькою функціональною заданістю - вони призначаються безпосереднім нащадкам авторів, отже обслуговують (на момент створення) лише сімейні (родові) цілі. Згідно з цим їм притаманний вельми довільний відбір інформації, відповідно до індивідуальних уподобань автора-мемуариста та його представлень про самого себе.

«Сучасні історії» є різновидом мемуарних текстів, головною метою яких також є індивідуальна фіксація, однак не просто власного життєвого шляху, а всього комплексу суспільно значущих подій, з подальшою передачею унікального досвіду не лише вузькій соціальній групі (тим же родичам), а суспільству в цілому. У широкому розумінні «сучасні історії» - це записки сучасників, у яких розповідається про події, учасником яких були самі автори, або ж, які стали відомі їм від інших очевидців. Головною відмінністю «сучасних історій» від історичних хронік є те, що в них на перший план виходить сам автор з його рефлексіями. Ще однією важливою особливістю цього різновиду мемуарів є документальний характер тексту. Це не дивно, адже у більшості випадків «сучасні історії» належать авторству осіб, які відіграли видну роль в історії XVIII ст.

Класифікація писемних наративів за їхньою адресованістю передбачає розподіл на тексти з фіксованим адресатом - сюди слід віднести приватні епістолярії та мемуари-автобіографії (принаймні ті з них, які було адресовано кровним нащадкам мемуариста, його духовним спадкоємцям і т. ін.), та на тексти із невизначеним адресатом - мемуари-«сучасні історії» і мемуари-автобіографії (у тих випадках, коли адресат відсутній) [1307, с. 319].

Як вже було сказано вище всю сукупність писемних наративних джерел тут і далі, за їх видовою належністю, ми розглядатимемо по трьох їх основних підгрупах: 1) наративи-описи (оповіді); 2) мемуари; 3) приватні епістолярії.

Під власне наративами-описами, згідно з формальними ознаками видової належності, розуміються тексти оповідного характеру, в яких йдеться про сукупність якихось реальних історичних подій в їх послідовності. Основним критерієм відособлення подібних текстів оповідного характеру від власне мемуарів є те, що інтерпретація усіх аспектів картини світу в них відбувається з домінуючим абстрагуванням від особистісних рефлексій автора - чи то з позицій «наукового бачення світу», чи то з позицій «врахування інтересів усіх сторін» і т. п.

Мемуари - оповідання про минуле, засновані на особистому досвіді і власній пам’яті їх автора, в свою чергу, розподіляються на спогади (власне «мемуари») і щоденники.

Спогади, в масі своїй, створюються через певний, часом досить значний (до кількох десятків років) відрізок часу, який відокремлює час їх написання від часу подій, які описуються в них. Характерною рисою спогадів є те, що вони є більш суб’єктивним видом мемуарних джерел у порівнянні з тими ж щоденниками та епістоляріями, оскільки значна часова дистанція, про яку сказано вище впливала не тільки на значне коригування особистісних рис авторів, їх життєвої позиції й т. ін., але й на об’єктивність поданої у них інформації.

Щоденники являють собою сукупність різних за обсягом і тематикою фрагментарних записів, які є наративним виявом авторських саморефлексій. Головною їх відмінністю від мемуарів-спогадів є повна (у той же день) або дуже близька (не більше кількох днів) синхронність подіям, які мали місце бути в житті їх авторів [1307, с. 320].

Фактично, такі щоденні (щотижневі, або навіть щомісячні) записи є виявом спроби окремих індивідів здійснити (або скласти основу для здійснення цього в майбутньому) аналіз індивідуального життєвого досвіду. Інституалізація щоденників (діаріушів, «журналов» (joumales), або «поденных записок»), як окремого письмового жанру, супроводжувала процес емансипації та індивідуалізації особистості в умовах Нового Часу та епохи Просвітництва.

Показово, що ці щоденники, разом з іншою офіційною документацією, часто були обов’язковими звітними документами та представляють собою докладний виклад по дням перебігу подій, подорожніх вражень і спостережень за всіма сферами життя, причому, із аплікацією в тест копій з офіційного листування та іншої службової документації. Тож, хоча за своїми функціями ці джерела - відомча, звітна документація, але за формою це безперечно взірці мемуарного жанру - щоденники.

Епістолярії неофіційного характеру представлено двома різновидами - листами і цидулами. Листи (епістоли) являють собою тематичні інформаційні повідомлення з чітко визначеними адресатом і адресантом, datum’ом, переважно приватного, неофіційного характеру. Цидули - короткі записки, які могли виконувати кілька функцій: як приписок, додатків до основного змісту листів (фактично - «post scriptum» або «nota bene»), так і окремих тематичних блоків інформації. У останньому випадку вони, частіше за все, являли собою секретні повідомлення, які за змістом доповнювали основні, однак несли в собі інформацію, яка була строго конфіденційною. Приватне листування, що закарбувало в собі інформаційний шар з соціальної історії запорозького козацтва, характеризується великою прагматичністю як за формою подачі, так і за своїм змістом.

Таким чином, за видовою належністю всі документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. були віднесені до трьох груп - актові, справочинні та обліково-статистичні документи. Актові документи, на загал, розподіляються на законодавчі - грамоти, маніфести та накази, універсали; та засвідчувальні - атестати, паспорти, свідоцтва. Попри відмінності в походженні та складі, всі актові джерела за темою дослідження споріднені функціонально, оскільки встановлювали певні правові стосунки між контрагентами. Справочинні документи за їх функціями було віднесено до кількох різновидів - адміністративно-розпорядчих: ордер, пропозиція, інструкція; інформаційно-звітних: рапорт, донесення, промеморія. Головним призначенням справочинної документації є засвідчення прийняття та виконання управлінських рішень у відносинах між індивідом і соціумом, окремими соціальними групами, соціальними структурами та державою. Облікові (обліково-статистичні) документи за функціональною ознакою розподіляються на матеріали: фіскально-поліційного - реєстри (регістри), відомості, переписи, іменні списки, та церковного - сповідні книги, обліку козацького та посполитого населення в регіонах розселення громад січовиків.

Беззаперечним виявився той факт, що за своєю функціональною спрямованістю всі джерела особового походження розподіляються на такі, які покликані забезпечувати широку зовнішню комунікацію їх автора, та на ті, які створені з метою забезпечення його авто-комунікації і міжгенераційного зв’язку в межах його родинного оточення.

Також можна стверджувати, що всі писемні наративи, за своєю видовою належністю, було віднесено до трьох основних підгруп: 1) наративи-описи (оповіді); 2) мемуари; 3) приватні епістолярії. Описи переважно представлені текстами оповідного характеру - «історіями», «записками», «журналами» та ін., авторство яких належить як запорозьким козакам - насамперед, військовим писарям, так і офіцерам російського війська, академічним вченим і мандрівникам-іноземцям, які побували в південноукраїнському регіоні під час російсько-турецьких війн XVIII ст. Мемуари - «сучасні історії», автобіографії, щоденники, та матеріали приватного листування репрезентують наративний здобуток представників всіх без виключення соціальних груп краю - як запорозьких козаків і їх нащадків, так і решту контрагентів - компліментарних і антагоністичних.

5.2.

<< | >>
Источник: МІЛЬЧЕВ Володимир Іванович. ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА XYIII СТОЛІТТЯ. 2011

Еще по теме Класифікація документальних і наративних джерел:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Теоретичні засади та методи дослідження
  4. Класифікація документальних і наративних джерел
  5. Особливості формуляру документальних і наративних джерел
  6. ВИСНОВКИ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -