§ 4.1. Ювенальна превенція та профілактика порушень прав ди­тини

Інституціоналізація ювенальної юстиції знаходить об’єктивне вира­ження в інституційних моделях, формах і одиницях. Інституційні моделі ювенальної юстиції становлять теоретичну конструкцію, яка відбиває загальні напрями її організації.

У найкращому розумінні запобігання та боротьба з ювенальними правопорушеннями є процесом, що складається з різного ступеня втру­чання в соціальні відносини, включно із правовою освітою, превентив­ним вихованням та профілактикою на рівні первинних соціальних інсти­тутів (родини, закладів освіти, громади), а також заходами кримінально- правового реагування та реабілітацією неповнолітніх делінквентів, реін- тегруванням їх у суспільному житті^{[484] [485] [486]. Попередження правопорушень серед дітей має бути загальним соціальним завданням, на якому краще 488}

зосереджувати увагу до того, як із ними трапиться лихо. Тому першим серед завдань Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року постає профілактика саме таких пра­вопорушень.

Розв’язання проблем превенції (профілактики) правопорушень серед дітей привернуло увагу як закордонних, так і українських дослідників. Поміж них - Р. Дізлі та Д. О’Махоні, Р. Лобер, Д. Фаррінгтон та Д. Петечук, Е. Недзінскас та А. Янушаускас, С. Г. Поволоцька, О. Є. Користін, Н. В. Лесько, - аналізували стан та причини ювенальної злочинності, підкреслювали значення превенції в недопущенні цього не­гативного явища; Я. В. Костенко - розглядала цю діяльність уже як юве­нальну превенцію, І. В. Іщенко - як нову парадигму профілактики юве­нальних правопорушень і захисту дітей. До того ж у вітчизняній науці ще не сформовано єдиного уявлення про поняття ювенальної превенції, її змістовне наповнення та співвідношення з інститутом ювенальної юс­тиції.

Комітет ООН із прав дитини вважає, що політика здійснення право­суддя щодо неповнолітніх без комплексу заходів, спрямованих на пре- венцію ювенальних порушень, страждає від серйозних недоліків. Дж. Ван Буерен слушно підкреслює: «Утручання установ або закладів у життя дітей має використовуватися як «засіб останньої надії»»^[487]. В анг­лійському (Закон про злочин та безладдя 1998 р., (ст. 37)^[488]), канадсько­му (Закон про кримінальне правосуддя молоді 2002 р., (преамбула)^[489]) законодавствах наголошується, що основною метою ювенального пра­восуддя є попередження правопорушень із боку дітей та молоді. Отже, будь-яка система ювенальної юстиції таку діяльність, як превенція (про­філактика) правопорушень з боку дітей повинна розглядати як один з основних своїх принципів та першочергових напрямів функціонування.

Кілька слів скажемо стосовно основної термінології із цього питан­ня. Ми переконані, терміни «профілактика», «запобігання», «попере­дження», «превенція» за системно-смисловим зв’язком є видовими, де­які з них - навіть синонімічними, але не абсолютно тотожними поняття­ми.

У широкому баченні ювенальна превенція - це відносно окремий (автономний напрям у системі ювенальної юстиції) вид суспільно- правових відносин, який має свій об’єкт правового впливу і систему суб’єктів, які цей вплив здійснюють у визначених законодавством ме­жах. Крім того, вона одночасно є складовою частиною як соціальної так і антідевіантной політики держави, а тому щільно пов’язана з такими суміжними інститутами як соціальний захист сім’ї, дітей та молоді; пре­вентивне виховання, освіта, які у сукупності вирішують комплекс зага­льних та спеціальних завдань охорони дитинства, забезпечення їх прав і законних інтересів^493,494. У контексті ювенальної юстиції об’єктом пре­вентивного впливу є дуалістичне поєднання суб’єктивно-ювенальних (особистість дитини та її поведінка) та об’єктивно-соціальних факторів (середовище дитини: сім’я, освіта, громада, ЗМІ).

Залежно від функційно-адресної спрямованості в структурі ювена­льної превенції можна виділити два блоки: 1) профілактику правопору­шень серед дітей - ювенально-девіантну превенцію (від лат. «deviatio» - «відхилення»); 2) профілактику порушень прав дітей, попередження і усунення небезпеки для них самих - ювенально-протекційну превенцію (від лат.

До сфери уваги ювенально-девіантної превенції входить профілак­тика маргіналізації, деморалізації дітей, адміністративної деліктності, нарешті, ювенальної злочинності. Така послідовність відповідає стадіям формування антисуспільної поведінки дитини (див. формулу Р. Лобера, Д. Фаррінгтона та Д. Петечука. - Прим. авт.)^{[490] [491] [492]).}

На підставі аналізу національних та деяких іноземних правових актів у цій сфері публічного адміністрування можна виділити такі загальні за­вдання ювенальної превенції, як-от:

- проведення роботи із соціально-правового захисту дітей, соціаль­но-психологічної реабілітації найбільш уразливих їхніх категорій;

- ужиття заходів стосовно запобігання дитячій бездоглядності, у то­му числі здійснення поліцейського піклування щодо неповнолітніх осіб;

- ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обстави­нах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усинов­лених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

- забезпечення нормального фізичного й психічного розвитку непо­внолітніх осіб, профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитив­них змін особистості та поліпшення соціальних стосунків;

- профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню дітьми кримінальних і адміністративних правопорушень, виявлення причин і умов, які цьому сприяють, ужиття в межах своєї компетенції заходів для їхнього усунення;

- ведення профілактичного обліку дітей, схильних до вчинення пра­вопорушень та проведення з ними заходів індивідуальної профілактики;

- участь в установленні місцезнаходження дитини в разі її безвісного зникнення чи отриманні даних для цього в межах кримінального прова­дження, відкритого за фактом її безвісного зникнення;

- ужиття заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильс­тву, насильству в навчальних закладах (булінгу), учиненому дітьми та стосовно них, а також жорстокому поводженню з дітьми;

- провадження діяльності, пов’язаної із захистом права дитини на здобуття загальної середньої освіти;

- здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незале­жно від форми власності;

- забезпечення проведення соціально-виховної роботи із засуджени­ми неповнолітніми із залученням батьків або їхніх законних представ­ників;

- дотримання прав дитини при виконанні покарань у спеціальних установах для дітей та покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, а також у процесі здійснення заходів пробації щодо неповнолітніх;

- захист неповнолітніх від шкідливого впливу, пов’язаного з мас- медіа, споживанням і реалізацією алкогольних напоїв, тютюнових виро­бів та участю в азартних іграх.

Реалізація окреслених завдань ювенальної превенції здійснюється за допомогою: 1) утворення раціональної системи відповідних державних органів; 2) виявлення, оцінки та прогнозування криміногенних факторів соціального характеру; 3) правового регулювання профілактики право­порушень та бездоглядності серед дітей; 4) розробки державних і муні­ципальних програм в окресленій сфері; 5) вдосконалення механізмів ефективної взаємодії суб’єктів ювенальної превенції з іншими суб’єктами ювенальної юстиції; 6) виявлення та усунення причин і умов, що сприяють маргіналізації, деморалізації дітей та молоді, їх асоціальній поведінці та вчинення ними правопорушень, в тому числі на ґрунті соці­альної, расової, національної або релігійної ворожнечі; 7) виявлення не­повнолітніх осіб, що входять до так званої «групи ризику», схильних до скоєння правопорушень, мають психологічні потреби; 8) виявлення ді­тей, які постраждали від протиправної поведінки або перебувають в умовах чи ситуації потенційної загрози їх життю, здоров’ю, іншій важ­кій життєвій ситуації (в тому числі осіб, які страждають на захворюван­ня наркоманією, алкоголізмом, іншими психічними розладами); 9) використання видів профілактики правопорушень і форм профілакти­чного впливу, встановлених законодавством; 10) застосування спеціаль­них заходів профілактики правопорушень адміністративного, криміна­льного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та опе- ративно-розшукової характеру з метою попередження правопорушень та втягнення неповнолітніх до протиправних діянь; 11) підвищення загаль­ного рівня правової культури та соціальної толерантності у суспільстві; 12) проведення моніторингу в сфері профілактики правопорушень серед дітей та щодо дітей; 13) здійснення контрольно-наглядових заходів за дотриманням прав дітей та врахуванням їх найкращих інтересів під час реалізації заходів ювенальної превенції.

Багато в чому ювенальна превенція наслідує ознаки профілактики, а остання переважно є видом соціально-управлінської діяльності.

Залежно від узятого за основу розподілу критерію, виділено такі ви­ди ювенальної превенції:

1) за функційно-адресною направленістю - ювенально-девіантну та ювенально-протекційну (про це детальніше йшлося раніше);

2) за характером спрямованості та об’єктом впливу - загальну та спеціальну;

3) за масштабами та територією здійснення - загальнодержавну, ре­гіональну (у межах однієї чи декількох областей), місцеву, чи муніципа- льну (у межах району, міста, селища), локальну (у межах одного чи декі­лькох органів установ, закладів).

Крім того, залежно від характеру, функціональної та адресної спря­мованості, підлягають певній диференціації і заходи, які становлять ювенальну превенцію:

1) залежно від об'єкту впливу - заходи спрямовані на: а) дитину без­посередньо (індивідуальна профілактика); б) її соціальне оточення (соці­альна профілактика);

2) залежно від каузальності ювенальних правопорушень чи порушень прав дітей, виділяють такі підходи до здійснення ювенальної превенції:

а) структурний (соціально-економічні перетворення в суспільстві);

б) психологічний (психодіагностика та вплив на внутрішній (психологі­чний) стан неповнолітньої особи, правове інформування та виховання, стримування); в) ситуаційний (вплив на соціальні та фізичні фактори зо­внішнього середовища, що впливають на дитину та її поведінку);

3) залежно від настання правових наслідків: а) правові заходи (ті, що спричиняють юридичні наслідки); б) неправові, чи організаційно- функціональні заходи (ті, що не спричиняють правових наслідків);

4) залежно від суб'єктів здійснення - заходи, що здійснюються: а) державними органами; б) органами місцевого самоврядування;

в) неурядовими громадськими організаціями та активно налаштованими представниками місцевих громад; г) міжнародними установами та іно­земними громадськими організаціями; ґ) науково-дослідними установа­ми (незалежно від форми власності); д) юридичними та фізичними осо­бами;

5) залежно від ретро-перспективного відношення до негативного факту чи фактору, у межах спеціальної ювенальної превенції виділя­ють заходи: а) первинної профілактики (ранньої превенції) - усунення негативних факторів зовнішнього середовища, тобто нівелювання соціа­льних умов, що лежать в основі причин девіантної поведінки; правове виховання; створення або підтримання сприятливого клімату для норма­льної соціалізації та розвитку комунікативних зв’язків дітей та молоді;

б) вторинної профілактики (у англомовних публікаціях та правових ак­тах можна зустріти такий їхній аналог, як «заходи втручання») - запобі­гання деліктолізації та криміналізації неповнолітніх маргіналів, робота з дітьми «групи ризику», певними категоріями дітей, що перебувають на профілактичному обліку; в) третинної профілактики («заходи відволі­кання») - попередження рецидиву з боку неповнолітніх, що вже вчиняли правопорушення;

6) залежно від методу та форми впливу на об’єкт превенції, серед заходів ювенальної превенції можна виділити: а) заходи позитивної профілактики (інформування, виховання, правова пропаганда, заохочен­ня, психокорекція, соціальна допомога, наставництво і т. ін.); б) установлення певних нормативних правил (обмежень, зобов’язань, заборон) і контроль їхнього дотримання фізичними, юридичними, поса­довими особами; в) заходи адміністративного попередження, у тому чи­слі превентивні поліцейські заходи; г) припинення ювенальних правопо­рушень, порушень прав та законних інтересів дітей.

Завдяки сприянню міжнародних (іноземних) інституцій, ювенальна юстиція в уявленні українського суспільства все більше постає як систе­ма діагностування та превенції (профілактики) проблем ювенальної де­віації. Це зумовлює розширення кола суб’єктів ювенальної юстиції, форм та методів їхньої діяльності, необхідність координації спільних дій. З урахуванням цього, можемо стверджувати, що значну частину та­кого соціально-правового інституту, як ювенальна юстиція на сьогодні утворює ювенальна превенція. Вона розглядається як: а) вихідна засада (принцип) ювенальної юстиції; б) найкраща форма забезпечення інте­ресів дитини, що перебуває в групі ризику чи в конфлікті із законом або потребує державного захисту й підтримки; в) відносно окремий (автоно­мний напрям у системі ювенальної юстиції) вид суспільно-правових від­носин, який має свій об’єкт правового впливу й систему суб’єктів, які цей вплив здійснюють у визначених законодавством межах;

г) мультидисциплінарний вид діяльності цих суб’єктів, який включає комплекс правових та неправових (соціально-економічних, освітньо- виховних, медичних, психологічних та організаційно-фінансових) захо- дів^[493].

Представлена в підрозділі класифікація, крім суто теоретичного ін­тересу, має і прикладне значення, оскільки дозволяє здійснити система­тизований аналіз заходів різних рівнів (видів) ювенальної превенції, компетенцію суб’єктів цієї діяльності, їхнє правове врегулювання.

Успіх будь-якої превентивної діяльності залежить від уявлення про детермінанти тих негативних явищ, які слід не допустити. Що відомо про причини ювенальної девіації? У дослідницькій літературі поширю­ється розуміння того, що коріння ювенальної делінквентності лежать в широкому соціальному і економічному оточенні дитини. При цьому такі фактори практично однаково впливають на характер відхилень у поведі­нці дитини, будь-то протиправні чи аутодиструктивні дії.

На думку С. Ехімуа одним з основних чинників, що робить істотний вплив на розвиток і формування соціальної чи асоціальної особистості дитини є практика батьківського виховання. У зв’язку з цим виділяються авторитетний стиль (пильне виховання дітей, прищеплення власним прикладом поваги до людини, соціальних цінностей), вважається най­більш підходящим для запобігання правопорушенням серед неповноліт­ніх; авторитарний стиль (суворе виховання дітей з використанням при­мусового впливу і каральних заходів); «дозвільний» стиль (вседозволе­ність і потурання примхам дітей з боку батьків). Багато в чому, певні ві­дмінності у вихованні дітей залежать від глибоко укорінених культур­них традицій або соціальних стандартів суспільства, нації^[494]. Ті, хто помилково розглядають інститут ювенальної юстиції виключно як втру­чання держави у відносини дітей і батьків (вилучення дітей з родинного оточення), вважають, що впровадження його елементів суперечить тра­диціям сімейного виховання населення країн Східної Європи, Середньої Азії, Кавказу. Але як слушно зауважує Т. Г олговскі, турбота, виховання, захист дитини від самого початку є обов’язком батьків, і держава може втрутитися у ці відносини, тільки якщо батьки не можуть або не бажа­ють дотримуватися цих обов’язків. Вимушене вилучення дитини з роди­ни є ще однією проблемою. Коли держава або влада забирає дітей з їх родини і поміщає до соціальної установи, - такий спосіб життя також є серйозною небезпекою подальшої девіації для неповнолітніх^[495]. Задля правильного розвитку дитини стиль її виховання у будь-якому соціаль­ному оточенні слід зіставляти з її природними потребами. К. Карсаї за­значає, що у тих родинах, де не були адекватно задоволені ані матеріа­льні ані емоційні потреби дитини, дуже вірогідне виникненні у неї про­блем із законом, пов’язаних з корисливими деліктами. У неповнолітніх, які виросли в матеріально забезпеченій сім’ї, але не були забезпечені їх емоційні потреби (нехтування духовним та культурним вихованням ди­тини), девіація таких осіб проявляється, як правило, в їх агресивній по­ведінці^{[496] [497] [498] [499].}

Виділені в численних дослідженнях інших науковців так звані фак­тори ризику девіантної поведінки дитини ми згрупували за суб’єктивно- об’єктивним принципом:

1) генетично-психологічні фактори: імпульсивність і гіперактив- ність дітей; невміння контролювати емоційний стан; надмірна агресія; недостатній розвиток когнітивних навичок; низький інтелект, психоло­гічна травма; неадекватна самооцінка; схильність до бродяжництва, інші проблеми психічного характеру;

2) суб’єктивно-поведінкові фактори або фактори-провісники: про­гули дітьми занять у закладах освіти; відрахування зі школи; зв’язок з однолітками-правопорушниками; зловживання наркотиками, алкоголем, інші прояви адиктивної поведінки і т.ін.;

3) об’єктивні фактори (детермінанти соціального мікросередови- ща): неадекватний батьківський контроль; неповна сім’я або несподівана смерть одного з батьків чи особи, яка підтримувала дитину; зневага до дітей і зловживання з боку батьків; сімейні конфлікти; домашнє насиль­ство; кримінальні батьки; батьки з алкогольною чи наркотичною про­блемою; бідність і незадовільні житлові умови; відсутність навчання та зайнятості; постійна зміна оточення в результаті регулярних переїздів; погана соціально-психологічна атмосфера у дитячому будинку, школі і

небезпечна девіантна вікова група в безпосередньому оточенні кожного

неповнолітнього

500,501,502

Чи можна вважати причиною ювенальних правопорушень та пору­шень прав дітей неналежний рівень правового механізму протидії цим явищам з боку держави та суспільства? Наприкінці 90-х років минулого століття, Дж. Дженсон та М. Говард, дослідивши циклічні коливання правової практики правосуддя щодо неповнолітніх у США протягом останніх трьох десятиліть, встановили, що загальний рівень ювенальної злочинності залишався відносно стабільним і не залежав від існуючої політики у цій сфері. На їх думку, отримані результати свідчать, що для вирішення зазначеної проблеми необхідні планомірні превентивні захо­ди, спрямовані на усунення першопричин правопорушень серед дітей^[500]. І. М. Стеценко вважає, що діти, у яких наявні будь-які з генетично- психологічних факторів у поєднанні з детермінантами соціального мік- росередовища зазнають ще більшого ризику, якщо школа або громада, в якій вони проживають, не спроможна запропонувати допомогу і підтри­мку, аби змінити поведінку таких осіб^[501]. Разом з тим, аналіз структури ювенальної превенції та заходів, що її утворюють показує, що система превентивного впливу не є повною та достатньою.

Для прикладу, американська система ювенальної юстиції та профі­лактики (в англ. варіанті - «prevention») правопорушень зараз здійснює функціонування в таких сферах як-от: профілактика, втручання, робота з дітьми-жертвами (специфічних форм насильства: сексуального, домаш­нього, трудової експлуатації, кіднепінгу, булінгу), з дітьми- правопорушниками, регулювання державних відносин та допомоги. За­стосування превентивних, когнітивних та соціальних програм загально­го чи індивідуального характеру, на яких ґрунтується така робота, спря­мовується на захист дітей та громади, притягнення підлітків до відпові­дальності за протиправну поведінку та допомогу молодим людям розви­вати життєві навички, необхідні для побудови їх успішного майбутнього у суспільстві^[502]. Тобто різноманітні превентивні заходи у поєднанні з публічним адмініструванням і кримінально-правовими заходами утво­рюють сучасну правову доктрину функціонування ювенальної юстиції.

В енциклопедичних виданнях «превенція» (лат. «praeventivus») ви­значається як профілактика, запобігання, попередження. В праві превен­тивними заходами називають профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням^[503]. Треба зробити наголос на тих особливих властивостях, які ми вбачаємо у суто профіла­ктичних та превентивних заходах - останні мають більш виражений примусово-владний характер. Фізична чи юридична особа під час засто­сування таких заходів (не залежно від свого ставлення до них) мусить їм підкорюватися (виконувати), що забезпечує дієвість ефекту. Спрямова­ність та змістове наповнення превентивних заходів в сфері ювенальної юстиції виходять з забезпечення визнаних суспільством найкращих ін­тересів дитини. З огляду на це, умови та порядок застосування таких за­ходів мають бути гранично регламентовані у законі.

Відповідно до вимог міжнародних актів про права людини система юстиції щодо дітей повинна бути спрямована на сприяння виправленню, ресоціалізації та соціальній реінтеграції дитини, включаючи формування в неї почуття гідності та усвідомлення цінності особистості, а також ви­ховання поваги до прав інших людей. Серед принципів реалізації Націо­нальної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року згадується про економію кримінальної репресії; різнобічність та комплексність заходів; системність та наступність; підтримку сімей у вихованні дітей та забезпечення їх повноцінного розвитку. З цього ви­никає питання, яку структуру має система превентивного та постделікт- ного впливу на неповнолітню особу та її найближче соціальне оточення в Україні зараз і наскільки вона має довершений вигляд?

Перший рівень - заходи первинної ювенальної превенції.

1.1. Виявлення сімей з дітьми, які перебувають у складних життє­

вих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей. Зазвичай, більшість заходів, спрямованих на до­рослих членів родини має рекомендаційний або допоміжний характер, та розраховані на власне бажання членів родини подолати з наданою допо­могою ці труднощі, або інформаційний, наприклад, подання до служби у справах дітей інформації про дитину, батьки якої ухиляються від вико­нання батьківських обов’язків або виконують їх неналежним чином то­що (детальніше див. Постанову КМУ від 21.11.2013 р. № 896. -

Прим. авт.).

1.2. Забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть за­грожувати їх життю та здоров’ю. Заходи реагування умовно можна поділити на: а) невідкладні (наприклад, негайне відібрання дитини у ба­тьків або осіб, які їх замінюють) та б) подальші (наприклад, соціальний супровід сімей з дітьми з метою відновлення батьківського потенціалу та формування навичок відповідального батьківства) (детальніше див. Постанову КМУ від 03.10.2018 р. № 800. - Прим. авт)

1.3. Профілактика дитячої безпритульності та бездоглядності. Цей напрям первинної ювенальної превенції включає виявлення фактів та реагування на будь-які повідомлення про залишення дитини без бать­ківського піклування, встановлення місцезнаходження дитини, яка без­вісти зникла, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь-

кого піклування (див. Постанову КМУ від 24.09.2008 р. № 866. -

Прим. авт.). Так, закон надає право поліції здійснювати поліцейське піклування щодо неповнолітньої особи віком до 16 років, яка залишила­ся без догляду (ст. 41 ЗУ «Про Національну поліцію»); затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей, які за­лишилися без опіки та піклування, - на період до передачі їх законним представникам або до влаштування в установленому порядку, але не бі­льше 8 годин; повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для дітей у термін не більше восьми годин з моменту виявлення дітей, яких було підкинуто, або які заблука­ли, або залишили сім’ю чи навчально-виховні заклади (ст. 5 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»).

Другий рівень - заходи вторинної ювенальної превенції.

2.1. Профілактика та припинення «статусних порушень» з боку дитини (як-от: пропуски навчальних занять без поважних причин, по­рушення внутрішньої дисципліни в закладах освіти, паління чи поява у стані алкогольного чи іншого сп’яніння в громадських місцях, прояви булінгу тощо).

2.2. Профілактика та припинення «ризикованої» (небезпечної для себе та/або оточуючих) поведінки дитини.

2.3. Діагностування та лікування девіантних проявів у дітей, вклю­чаючи наміри та спроби суїциду, обумовлених розладами психіки або за­лежністю від психоактивних речовин та алкоголю. Крім добровільної госпіталізації діти віком старше 14 років (у випадках передбачених ст.ст. 14 та 15 Закону України «Про психіатричну допомогу») можуть бути го­спіталізовані до психіатричного закладу без їх усвідомленої згоди або без згоди їх законних представників (детальніше див. Наказ МОЗ Украї- ни від 18.05.2013 р. № 400 «Про вдосконалення порядку надання психіа­тричної допомоги дітям». - Прим. авт.).

Третій рівень - заходи третинної ювенальної превенції.

3.1. Профілактичний облік правопорушників та індивідуальна про­філактика з ними.

3.2. Ресоціалізація дітей, що потрапили у конфлікт із законом. Ви­ходячи з аналізу чинних нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання у цій сфері правовідносин, основними суб’єктами здійснення превентивних заходів на цьому рівні переважно виступають підрозділи поліції та сектори ювенальної пробації. З дітьми, які перебу­вають на профілактичному обліку поліцейські проводять ознайомлюва- льні, попереджувальні і виховні бесіди з неповнолітніми їх батьками ін­шими законними представниками; складають план заходів з індивідуа­льної профілактики; відвідують дитину за місцем проживання для з’ясування умов проживання тощо (див. Інструкцію з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвер­джену Наказом МВС України від 19.12.2017 р. № 1044. - Прим. авт.). За наявності підстав перебування дитини на профілактичному обліку ці за­ходи проводяться не залежно (або, краще сказати, паралельно) від засто­сування до неповнолітніх заходів впливу за вчинення адміністративних правопорушень; виконання адміністративних стягнень; реалізація про- баційних програм щодо неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; здійснення наглядових та соціально- виховних заходів щодо неповнолітніх, засуджених до покарань у виді громадських робіт, виправних робіт; примусових заходів виховного ха­рактеру тощо.

Самим дієвим заходом з боку органів та закладів освіти може бути лише офіційне інформування органів поліції та службі у справах дітей про випадки булінгу, інші правопорушення серед здобувачів освіти (ст. 26 ЗУ «Про освіту»). Інші заходи, які можуть проводити адміністра­ція та персонал закладів освіти справляють лише профілактичний вплив та розраховані на свідомість дитини, її батьків. Втім, в багатьох ситуаці­ях цього видається недостатньо для забезпечення нормальної поведінки учнів.

Таким чином, виявляється, що індивідуальна профілактика, яка про­водиться з неповнолітніми, що перебувають на профілактичному обліку поліції є фактично єдиним дієвим механізмом в арсеналі вторинної та третинної ювенальної превенції. На сьогодні категорії дітей, які підля­гають взяттю на профілактичний облік визначено лише на відомчому рі­вні (Інструкція з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України). З семи категорій - чотири, так чи інакше, пов’язані з вчиненням дитиною кримінального правопорушення (суспі­льно-небезпечного діяння), інші три - з домашнім насильством, неодно­разовим адміністративним правопорушенням та залишенням сім’ї. В та­кому ракурсі, індивідуальною профілактикою не охоплюється ще доволі значна частина дітей, які фактично входять до групи ризику чи є поруш­никами правових установлень. Досвід інших країн (Білорусі, Грузії, Ка­захстану, Литви, Росії) переконливо свідчить, що перелік категорій ді­тей, які підлягають взяттю на профілактичний облік в поліції, має бути суттєво збільшений.

До того ж, можна помітити, що в арсеналі превентивних заходів ювенальної юстиції є певні «провали» на середньому рівні ювенальної превенції - поза належної уваги ювенально-превентивного механізму залишаються численні категорії дітей «групи ризику» (з проблемами по­ведінки). Крім застосування до неповнолітніх осіб кримінально- правових заходів та заходів адміністративної відповідальності, система ювенальних технологій має бути доповнена комплексом заходів превен­тивного догляду за дитиною з проблемами поведінки (за основу взято досвід Литовської Республіки - Закон про мінімальний та середній до­гляд за дитиною^[504]. - Прим. авт.), які є поєднанням адміністративно - правового втручання та надання допомоги дитині та її батькам (закон­ним представникам). Цей комплекс включає заходи мінімального та се­реднього (помірного) превентивного догляду за дитиною, а також ком­плексну допомогу членам її сім’ї.

Мінімальний превентивний догляд (патронаж) за дитиною включа­тиме такі заходи: 1) призначення відвідування відповідного фахівця (на­приклад, дитячого психолога); 2) відвідування дитячого чи юнацького закладу чи організації, що надає освітні, культурні, спортивні, соціальні чи інші послуги, включаючи неурядові громадські організації; 3) продовження навчання в тому чи іншому загальноосвітньому навча­льному закладі чи закладі професійно-технічної освіти згідно з програ­мами обов’язкового навчання; 4) участь у спортивній, мистецькій або іншій терапії, конкретних програмах неформальної освіти, зміни поведі­нки, соціальної освіти, профілактики, що здійснюються державними, комунальними та неурядовими організаціями, установами, закладами з метою позитивного впливу на поведінку дитини та формування у неї здорового способу життя; 5) лікування психічних і поведінкових розла­дів через патологічну залежність від психоактивних речовин, алкоголю, азартних ігор, інших негативних звичок; 6) участь у медіаційному про­цесі; 7) здійснення корисної для громади або навчального чи іншого за­кладу чи установи діяльності; 8) утримання від відвідування спортивних секцій, що викликають у дитини надмірну агресію та конфліктність; 9) утримання або обмеження у спілкуванні з деякими членами родини чи

іншими особами, які ведуть асоціальний спосіб життя; 10) заборона за­лишати місце мешкання після 20-ї години. Рішення про призначення мі­німального превентивного догляду (патронажу) доцільно приймати у позасудовому порядку спеціалізованим колегіальним органом, що здійс­нює адміністрування у сфері ювенальної юстиції. Передбачається, що це має бути рішення територіальної координаційної ради з питань ювена­льної юстиції (систему цих інституцій пропонується утворити в перспе­ктиві. - Прим. авт.), яке приймається у разі наявності підстав, передба­чених для взяття дитини на профілактичний облік. В межах такого до­гляду дитині може бути призначено один або декілька взаємно узгоджуваних заходів. Організація і забезпечення виконання заходів та контроль їх реалізації пропонується покласти на мультидисциплінарні ювенальні команди (ще одна пропозиція щодо удосконалення системи суб’єктів ювенальної юстиції. - Прим. авт.) - робочі органи територіа­льних координаційних рад з питань ювенальної юстиції, які комплекту­ються відповідними фахівцями.

Середній (помірний) превентивний догляд за дитиною може бути призначений особі не молодше 11 років і полягатиме у поміщені її до дитячого центру соціалізації (з перспективою їх утворення у системі спеціальних установ для дітей) на строк від одного до двох місяців. У встановленому порядку цей термін може бути продовжено ще до двох місяців, але у загальній сукупності не більше одного року або до досяг­нення особою 18 років. Цей рівень превентивного догляду має признача­тися лише місцевими судами (при чому суддею, що має відповідну так звану «ювенальну» спеціалізацію) за клопотанням територіальної коор­динаційної ради з питань ювенальної юстиції чи прокурора (слідчого за погодженням з прокурором) лише у виняткових випадках, якщо під час застосування мінімальних превентивних заходів нагляду не було досяг­нуто позитивних змін у поведінці дитини.

Батькам чи іншим представникам дитини (крім установ по догляду за дитиною), коли остання підлягає мінімальному або середньому пре­вентивному догляду також може бути запропонована комплексна допо­мога у вигляді: 1) відвідування фахівця; 2) проходження курсів для по­ліпшення спілкування з дитиною; 3) участь у культурних заходах чи ін­ших методах терапії, позитивному вихованні, зміні поведінки, профілактиці, реабілітації, реінтеграції та інших програмах, заходах чи тренінгах; 4) отримання послуг мультидисциплінарної ювенальної ко­манди, що складається з фахівців різних галузей; 5) лікування залежнос­ті від алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, що впли­вають на психіку людини; 6) інших заходів підтримки, які позитивно впливають на ефективне виконання мінімальних або середніх превенти­вних заходів по догляду за дитиною та зміни її поведінки.

Держава повинна захищати дитину від вживання алкогольних засо­бів, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, шкідливого впливу суспільної інформації, азартних ігор, масових розважальних закладів, втягнення її до незаконних сект. Задля цього українське законодавство повинно встановлювати обмеження щодо вільного поширення цих нега­тивних факторів, їх активного пропагування та заборони доступу до них дітей (частково такі норми зараз існують, але не у системному вигляді). Має бути створений дієвий інституційно-правовий механізм забезпечен­ня попередження поширенню їх впливу. З цього приводу доцільно про­аналізувати правовий досвід Грузії - Закон про захист неповнолітніх від шкідливого впливу^[505]; Кодекс про права дитини (гл. ІХ)^[506]; Литовської Республіки - Закон про захист неповнолітніх від шкідливих наслідків публічної інформації^[507]. До того ж, слід удосконалити заходи системного спостереження за перебуванням та поведінкою неповнолітніх в громад­ських місцях, закладах освіти тощо.

Таким чином, для підвищення рівня ефективності превентивного компоненту ювенальної юстиції (в частині удосконалення системи ад­міністративно-правових (превентивних) заходів) пропонуємо наступне:

1. Для здійснення заходів індивідуальної профілактики слід розши­рити перелік категорій неповнолітніх, які підлягають взяттю на профілактичний облік в поліції, закріпивши його на законодавчому рі­вні, та, включивши до нього дітей: 1) яким оголошено повідомлення про підозру в учиненні кримінального правопорушення чи здійснюється провадження щодо застосування примусових заходів виховного харак­теру; 2) засуджених судом до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; 3) звільнених за рішенням суду від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, переда­чею особи на поруки, зміною обстановки, закінченням строків давності; 4) звільнених за рішенням суду від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру без поміщення до школи або професійного училища соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання; 5) звільнених зі спеціальної ви­ховної установи; 6) які були притягнуті до адміністративної відповіда­льності чи до яких за адміністративне правопорушення було застосовано заходи впливу; 7) які самовільно залишали сім’ю, навчально-виховний заклад чи спеціальну установу для дітей; 8) які вчинили діяння, що міс­тять ознаки адміністративних правопорушень, але не досягли на час ско­єння таких діянь віку, з якого настає адміністративна відповідальність;

9) які не досягла 18 років і вчинили домашнє насильство у будь-якій фо­рмі (діти-кривдники); 10) які самостійно чи разом з іншими дорослими особами займалися бродяжництвом або жебрацтвом; 11) щодо яких були встановлені відповідно до законодавства факти споживання наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів, токсичних або інших одурманюючих речовин, вживання алкогольних напоїв; 12) які вчинили діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, але на момент вчинення такого діяння не досяг одинадцятирічного віку; 13) які є учня­ми закладів середньої освіти та були відсутні на навчальних заняттях протягом 14 робочих днів поспіль або на третині навчальних занять про­тягом навчального року без поважних причин; 14) які є неповнолітніми учасниками освітнього процесу та вчинили встановлені відповідно до закону діяння булінг (цькування) щодо інших неповнолітніх учасників освітнього процесу; 15) які впродовж навчального року систематично три і більше разів скоїли грубі порушення (зафіксовані у матеріалах проведених внутрішніх розслідувань) правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, етичних норм, виявили неповагу до інших учасників освітнього процесу.

2. Впровадити до системи ювенальних технологій комплекс заходів превентивного догляду (патронажу) за дитиною з проблемами пове­дінки. Це заходи адміністративно-правового втручання, що включають освітню підтримку, охорону здоров’я, соціальні, психологічні та інші послуги як для дитини, так і для її батьків (осіб, що їх замінюють), для досягнення дитиною позитивних змін у її поведінці, відволікання від асоціальних звичок та схильностей, створення умов її потрібної соціалі­зації. Цей комплекс включає заходи мінімального превентивного догля­ду (патронажу) за дитиною та середнього (помірного) превентивного до­гляду за дитиною, а також комплексну допомогу членам її сім’ї, коли дитині призначено мінімальний превентивний догляд (патронаж).

3. Для здійснення середнього (помірного) превентивного догляду за дитиною створити у системі спеціальних установ для дітей (розд. IV За­кону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні уста­нови для дітей», а в перспективі - Закон «Про ювенальну юстицію») дитячі центри соціалізації - спеціалізовані навчально-виховні заклади для дітей, які мають стійкі проблеми з поведінкою, в яких навчально- виховний процес поєднуються із корекцією агресивної поведінки непов­нолітньої особи та відновлення у неї соціальних комунікаційних зв 'язків.

4. Створити в Україні правові гарантії захисту дитини від шкідливо­го впливу негативних факторів соціального середовища, включивши до українського законодавства норми щодо обмеження вільного поширення цих негативних факторів, їх активного пропагування та заборони досту­пу до них дітей, а також (в перспективі ці норми мають бути включені до Проекту закону «Про забезпечення прав дитини в Україні»). В межах цього, пропонується закріпити у законодавстві термін «шкідливий вплив» - вплив, який вчиняється на свідомість дитини шляхом вільного доступу до інформаційних ресурсів, показом фільмів, споживанням і ре­алізацією друкованої продукції, алкогольних напоїв і тютюну, участю в азартних іграх, незаконних сектах (групах), в тому числі в режимі від­даленого (дистанційного) спілкування (онлайн), яке може завдати шко­ди психічному і (або) фізичному здоров'ю неповнолітнього, його мораль­ному і соціальному розвитку, впливати на його асоціальну (девіантну) поведінку.

5. Створити правові передумови та поглиблювати в Україні заходи системного спостереження за перебуванням та поведінкою неповно­літніх в громадських місцях, закладах освіти, закладах, в яких прова­диться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування. З цією метою пропонується: а) вжити заходів щодо обладнання громад­ських місць, закладів освіти системою зовнішнього відеоспостереження; б) організувати періодичне патрулювання мобільними командами у ве­чірній час (у складі поліції, фахівця служби у справах дітей, лікаря, пси­холога, громадських волонтерів) вищеназваних закладів, вокзалів, тор­говельних центрів інших місць постійного скупчення підлітків та моло­ді, з метою застереження неповнолітніх від протиправних дій, втручання при виявленні фактів дитячої бездоглядності та безпритульності, жебра­кування, правопорушень з боку та щодо дітей; в) розвивати серед насе­лення інститут «добровільного інформаторства» про відомі факти пору­шень як з боку, так і щодо дітей тощо^[508].