§ 4.2. Адміністративно-правові передумови забезпечення прав та найкращих інтересів дитини у кримінальному ювенальному судо­чинстві

У Загальному коментарі № 10 2007 року Комітет ООН з прав дитини наголошує, що органи державної влади можуть вживати два види впли­ву щодо неповнолітніх, які скоїли кримінальне правопорушення: засто­сування правових заходів без вдавання до судового провадження та за­стосування кримінально-правових заходів у контексті кримінального су­дочинства.

На наш погляд, українське суспільство та правова система ще не го­тові перейти до «класичної» реабілітаційної парадигми ювенальної юс­тиції, яка базується на цілковитому перевихованні неповнолітніх право­порушників та виключає кримінальне покарання. Про це свідчить наявна статистика злочинності серед неповнолітніх. Тому кримінальне судо­чинство залишатиметься основною складовою протидії ювенальній зло­чинності, але за умови послідовного реформування ювенальної юстиції.

Пріоритетною засадою формування та здійснення дружнього до ди­тини правосуддя Національна стратегія реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року називає забезпечення найкращих ін­тересів дитини. Стратегія окреслює основні проблеми, що існують у сфері захисту прав дітей у кримінальному провадженні та визначає за­вдання щодо їх подолання. Деякі з напрямів реалізації цих завдань сто­суються удосконалення суто кримінального процесуального законодав­ства. Наприклад, стосовно відсутності чітких положень щодо процесуа­льних прав дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності в деяких з наших публікацій (спільно з М. Ю. Гаврилюк) ми пропонуємо внести ряд доповнень до чинної редакції КПК України щодо визначення правового статусу таких осіб, запровадження інституту повідомлення про підозру у вчиненні суспільно небезпечного діяння тощо^515,516,517. По­ряд з цим, організація фактичного втілення іншої частини наведених у Стратегії напрямів - виходить за межі суто кримінального процесуаль­ного регулювання і, багато в чому, забезпечується нормами адміністра­тивного права (як частина публічного адміністрування). За нашим пере­конанням, до таких напрямів належить забезпечення або впровадження:

- обов’язкового спеціального навчання (підготовки) суддів, які розг­лядають кримінальні провадження, учасником яких є дитина, слідчих, що здійснюють досудове розслідування, прокурорів, що здійснюють на­гляд за додержанням законів під час проведення досудового розсліду­вання у формі процесуального керівництва та підтримують державне обвинувачення у суді у провадженнях щодо неповнолітніх;

- єдиних стандартів навчання захисників, які залучаються для на­дання правової допомоги дитині, яка є підозрюваною чи обвинуваченою;

- єдиного підходу до допиту дітей незалежно від їх статусу у кримі­нальному провадженні, зокрема з використанням таких спеціальних ме­тодик, як «Зелена кімната»;

⁵¹⁵ Веселов М. Ю., Гаврилюк М. Ю. Правовий статус особи, яка не досягла віку кримінальної відпові­дальності у кримінальному провадженні.

⁵¹⁶ Див. Веселов Н. Ю., Гаврилюк М. Ю. Правовой статус лица, в отношении которого предполагается применение принудительных мер воспитательного характера. 2019. С. 36-43.

⁵¹⁷ Веселов М. Ю., Гаврилюк М. Ю. Проблемні питання правового регулювання та практики здійс­нення правосуддя щодо неповнолітніх. Актуальні питання досудового розслідування: матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф., (м. Кривий Ріг, 11 жовтн. 2019 р.). Кривий Ріг, 2019. С. 90-93.

- критеріїв вибору та залучення до участі у кримінальному прова­дженні педагога, психолога, лікаря, представника служби у справах ді­тей, персоналу органу пробації;

- вдосконалення правозастосовної діяльності органів досудового ро­зслідування у провадженнях за участю дітей, з метою захисту їх прав тощо.

Реалізація цих заходів, зокрема створення необхідних для цього ор­ганізаційних, ресурсних та інших передумов знаходиться на стику кри­мінально-процесуального та адміністративно-правового регулювання. Крім того, певні складності в практичній діяльності уповноважених суб’єктів кримінального процесу обумовлена відсутністю належного урегулювання цих питань саме на рівні адміністративних норм. Але саме ця частина їх комплексного забезпечення залишається поза належної уваги фахівців. Подальше спрямування нашого наукового інтересу до окремих проблем організації здійснення кримінального судочинства за участю дітей (в контексті їх адміністративно-правового забезпечення) обумовлені рівнем уваги до цих питань з боку міжнародної правозахис- ної спільноти, як дієвих гарантій забезпечення прав та найкращих інте­ресів дитини.

Перше з таких питань, на якому слід зосередити увагу - спеціалізація учасників кримінального провадження, яка є однією з важливих засад ювенальної юстиції, що гарантує урахування особливих потреб дитини та додатковий захист її прав. Фактичне втілення положень щодо спеціа­лізації осіб, які здійснюють кримінальне провадження або працюють з неповнолітніми, вимагає низки заходів адміністративно-правового за­безпечення, на чому і наголошується у цій частині нашого дослідження.

Спеціалізація або, як мінімум, високий професіоналізм осіб, що упо­вноважені на роботу з дітьми в межах кримінальної юстиції (умовно ка-

жучи, «ювенальна спеціалізація»), у положеннях міжнародних та націо­нальних правових актів, наукових та практичних публікація окремих фахівців, як-от: Г. Д. Анучкіної та Н. Ю. Белокопитової,

С. О. Вєтошкіна, К. Гамільтон, Ю. І. Ємець, В. П. Лобача,

І. І. Мартінович, О. С. Назарової, К. І. Смеловцева, С. П. Старосольської та інших, - розглядається як принцип або гарантія забезпечення прав ді­тей у ювенальній юстиції. Досвід відповідної спеціалізації мають багато країн світу. Так у кожному департаменті Франції були створені суди для неповнолітніх злочинців, призначені спеціалізовані судді в справах не­повнолітніх. Надалі ця спеціалізація перейшла на службовців прокура­тури та адвокатури^[512]. Ключовими елементами нідерландської системи ювенальної юстиції є такі: ювенальний суддя, ювенальний прокурор, ювенальний адвокат, Рада із захисту дітей при Мін’юсті Нідерландів, центри пробації, спеціально підготовлені поліцейські^[513]. У Грузії процес здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ведуть тільки особи, які спе­ціалізуються у сфері здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, крім випадків, передбачених відповідними нормами КПК Грузії (ст. 16 Коде­ксу про правосуддя щодо неповнолітніх)^[514]. КПК та інші закони України передбачають спеціалізацію деяких уповноважених осіб, які здійснюють кримінальне провадження щодо неповнолітніх. Проте, правове визна­чення цього питання в нашому вітчизняному законодавстві не можна вважати абсолютно досконалим (чи, як мінімум, завершеним).

Перше, з чого варто почати, - це визначити коло учасників криміна­льного провадження, стосовно яких доцільно говорити про їхню ювена­льну спеціалізацію. До кола таких осіб належать: судді, включаючи слі­дчого суддю, прокурор, слідчий, співробітники оперативних та інших підрозділів Національної поліції, захисник, представник персоналу ор­гану пробації.

Досудові розслідування та судочинство в кримінальних проваджен­нях щодо неповнолітніх, так само як і у кримінальних провадженнях за злочинами проти дітей, крім дотримання процесуальної форми включа­ють необхідність подолання труднощів у налагодженні довіри, ін­терв’юванні цієї вікової категорії учасників кримінальних процесуаль­них відносин, захисту дитину від подальшої шкоди або криміналізації (рецидиву), вимагають від персоналу уповноважених органів спеціаль­них навичок комунікативного і психологічного підходу до неповноліт­ніх. А. О. Бакаєв небезпідставно заявляє, що кваліфікація таких фахівців передбачає більш широкий спектр знань, ніж в інших їхніх колег (правка авт.)^[516]. На конференції Ради Європи в м. Толедо («Захист дітей в євро­пейських системах правосуддя», 12-13.03.2009 р.) учасники дійшли ви- сновку: «Усі фахівці, зокрема судді, психологи та юристи, що мають справу з ді­тьми у правосудді, повинні отримувати відповідну інформацію, підвищення обізна­ності та навчання відповідним методам проведення опитування». Разом із тим, небагато з них мають знання про права дітей та процедурні питання в •523

цьому контексті.

Слід констатувати, що обов’язкові вимоги з приводу спеціалізації в кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх осіб чинне українське законодавство містить лише стосовно суддів та слідчих (ч.

На рівні підзаконних нормативних актів, які мають адміністративно - правову природу в кримінальному провадженні визначається ювенальна спеціалізація прокурорів та персоналу органів пробації. За наказом ГПУ від 06.12.2014 р. № 16гн процесуальне керівництво досудовим розсліду­ванням, підтримання державного обвинувачення в кримінальних прова­дженнях, вчинених неповнолітніми та за їхньою участю, доручається прокурорам, на яких покладено обов’язок захисту прав і свобод дітей (п.п. 8, 9). Уповноваженим органом із питань пробації, представники якого беруть участь у кримінальному провадженні (забезпечення судів інформацією, що характеризує неповнолітнього обвинуваченого, участь у судових засіданнях), є сектор ювенальної пробації, який є відокремле­ним підрозділом без права юридичної особи. Він утворюється та діє на підставі Типового положення про сектор ювенальної пробації, затвер­дженого наказом Мін’юст України № 2649/5 від 18.08.2017 р.^[519]. Проте, як слушно зауважує М. П. Мелешко, діяльність усіх органів ювенальної юстиції повинна регламентуватися не відомчими розпорядженнями, а законодавчим актом^[520]. Особливо, якщо це стосується кримінально- процесуальних відносин, де має дотримуватися гранично визначена рег­ламентація.

Ситуація щодо умов обрання та вимог до кандидатури уповноваже­ної на роботу з дітьми, більш менш змістовно, визначена стосовно суд­дів, які обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів у порядку, передбаченому ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Об­рання «ювенального судді» на зборах суддів є однією з форм забезпе­чення внутрішньої діяльності судів, яке проводиться в порядку, перед­баченому в Положенні про збори суддів відповідного суду. Ці Положен­ня в судах приймаються на підставі Типового положення про збори суддів судів загальної юрисдикції (затверджене рішенням Ради суддів України № 45 від 04.06.2015 р.), де серед повноважень таких зборів зга­дується про обирання суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх.

Вимог до кандидатури так званого «ювенального слідчого» ані КПК України, ані інші законодавчі акти не містять. Закон лише вказує, що такий слідчий визначається керівником органу досудового розсліду­вання на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх» (ч. 2 ст. 484, ч. 1 ст. 499 КПК України). Це положення дублюється у Наказі МВС України № 570 від 06.07.2017 р. (п. 3, 4 розд. V), але не окреслю­ються вимоги чи рекомендацій до таких кандидатів, не визначаються додаткові завдання, не акцентується увага на специфічних повноважен­нях «ювенальних слідчих» відповідно до особливостей досудового розс­лідування. Слід віддати належне тому факту, що, хоча закон і не містить прямої вказівка на ювенальну спеціалізацію в кримінальному прова­дженні прокурорів, це питання знаходить певної уваги на відомчому рі­вні правового регулювання. По-перше, з метою організації діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей (цей напрям охо­плює значно ширшу сферу правовідносин, а не лише участь у криміна­льних провадженнях), у складі Офісу Г енерального прокурора створено та функціонує управління захисту прав і свобод дітей, а у прокуратурах обласного та окружного рівня - відповідні галузеві структурні підрозді­ли. По-друге, зазначено, що безпосереднє виконання таких обов’язків доручається досвідченим працівникам (хоча конкретні вимоги до таких осіб також відсутні). По-третє, рекомендовано в прокуратурах місцевого рівня, за можливості, на цих прокурорів не покладати виконання обов’язків з інших напрямів прокурорської діяльності (п. 3 Наказу ГПУ від 06.12.2014 р. № 16гн). Нагадаємо, що навіть закон не звільняє суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолі­тніх, від виконання обов’язків судді відповідної інстанції. Будь-яких вказівок на цей рахунок щодо слідчих взагалі не існує ані в законах, ані в підзаконних актах. Позитивним прикладом є організація ювенальної спеціалізації служби пробації, де, як зазначалося, утворено відокремле­ний підрозділ. Відповідні сектори ювенальної пробації діють на підставі Типового положення, затвердженого наказом Мін’юст України № 2649/5 від 18.08.2017 р., яке окреслює основні завдання і функції секторів, пра­ва та повноваження їх персоналу, що органічно доповнює положення за­конів.

Першими з уповноважених осіб, хто стикається з фактами порушень з боку дітей, є працівники поліції. У разі безпосереднього виявлення протиправних діянь із боку дитини, не залежно від спеціалізації, вони мають діяти відповідно до закону, який у певних ситуаціях враховує ві­кові особливості неповнолітніх правопорушників. Але, якщо казати про цілеспрямовані заходи оперативних підрозділів у межах кримінального провадження за участю неповнолітніх, відповідна спеціалізація таких поліцейських напевно матиме позитивний ефект як для найкращого га­рантування прав дітей, так і для інтересів правоохоронної діяльності. Світова практика єдиної уніфікованої моделі щодо спеціалізації підрозді­лів поліції у сфері ювенальної юстиції поки що не створила. Але можна виділити декілька основних варіантів організації їх діяльності: а) підрозділи кримінальної поліції, які спеціалізуються на розслідуванні злочинів, учинених неповнолітніми; б) система спеціалізованих підроз­ділів, які структурно входять до складу кримінальної поліції та, крім участі в розслідуванні ювенальної злочинності, активно займаються превентивною роботою в цій сфері; в) підрозділи, які в межах загальної превентивної діяльності виконують завдання ювенальної превенції; г) система спеціалізованих підрозділів, які займаються виключно питан­нями ювенальної превенції^[521].

Українська модель належить до останнього з приведених типів. Упо­вноважені підрозділи органів Національної поліції, про які згадується в статтях 496, 500 КПК України, - це підрозділи ювенальної превенції На­ціональної поліції України, серед повноважень яких наказ МВС України № 1044 від 19.12.2017 р. передбачає участь їх персоналу в судовому роз­гляді за участю неповнолітнього обвинуваченого (п. 2). Водночас це не ті підрозділи, працівників яких КПК України у ст. 41 згадує серед учас­ників кримінального провадження і які уповноважені здійснювати слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному про­вадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а ЗУ «Про опе- ративно-розшукову діяльність» наділяє повноваженнями проводити оперативно-розшукові заходи. Сучасні підрозділи ювенальної превенції Національної поліції, хоч і були утворені в результаті реформування ко­лишньої кримінальної міліції у справах дітей, однак на сьогодні відпові­дних оперативно-розшукових повноважень не мають. Ліквідована ж кримінальна міліція в справах дітей поєднувала функції соціально- профілактичної роботи з дітьми та здійснення оперативно-розшукової діяльності як щодо злочинної поведінки неповнолітніх осіб, так і зло­чинних намірів щодо них самих. У такому вигляді, вочевидь, простежу­валася більш поглиблена ювенальна спеціалізація діяльності правоохо­ронців за типом «б» представлених у попередньому абзаці варіантів. Отож, можна констатувати, що на сьогодні персонал оперативних під­розділів поліції, який активно залучаються слідчими та прокуратурою до участі в кримінальних провадженнях щодо дітей, відповідної спеціаліза­ції не має, що не може негативно відбиватися на ефективності врахуван­ня інтересів дітей.

До цього моменту мова йшла про учасників кримінального прова­дження (суд, сторона обвинувачення, інші учасники), які мають безпо­середнє відношення до органів державної влади, із діяльністю яких най­частіше ототожнюється примусовий вплив держави на суспільні право­відносини. Водночас ювенальна спеціалізація стосується не лише аспектів здійснення правосуддя, обвинувачення та превенції протиправ­ної поведінки щодо дітей. Важливе місце в системі ювенальної юстиції відводиться й наданню якісної правової допомоги дітям, що перебува­ють у «конфлікті» із законом. Як зазначає С. О. Вєтошкін, формування ювенальної юстиції передбачає підвищення значущості кваліфікованої юридичної допомоги щодо захисту прав дитини^[522]. Участь захисника в судовому провадженні під час розгляду кримінального провадження, а також перегляду судових рішень за результатами судового розгляду що­до неповнолітніх має бути забезпечено в судах усіх інстанцій незалежно від стадії судового провадження та суб’єкта оскарження. Захисником у кримінальному провадженні може бути лише адвокат, який залучається підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками або забез­печується слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснен­ня захисту за призначенням (у межах надання безоплатної правової до­помоги). Участь захисника у таких провадженнях є обов’язковою (ст. 52 КПК України). Неповнолітнього потерпілого чи свідка може представ­ляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником (адвокат). Додаткових умов стосовно залучення чи ви­мог до кандидатури адвоката, який братиме участь у кримінальному провадженні щодо захисту прав неповнолітнього законодавство не вису­ває. У 2017 році Вищий спеціалізований суд звертав лише увагу місце­вих та апеляційних судів на неприпустимості здійснення захисту непов­нолітнього й дорослого співучасників злочину одним і тим же захисни­ком (п. 4)^[523].

Враховуючи той факт, що більшість дітей, які скоюють кримінальні правопорушення, походять із сімей або неблагонадійних, або з низьким соціально-матеріальним статусом, участь захисника, як правило, забез­печується за рахунок надання безоплатної вторинної правової допомоги через відповідні регіональні чи місцеві ЦНБВПД. На сьогодні, ознайом­лення з практикою діяльності деяких Центрів дозволило виявити такі позитивні тенденції: персонал центрів при веденні реєстру адвокатів, з якими укладається контракт чи тимчасова угода на надання вторинної безоплатної правової допомоги, звертають увагу на сферу їхніх інтересів у наданні правових послуг; при призначенні захисника в кримінальному провадженні щодо неповнолітнього працівники ЦНБВПД віддають пе­ревагу тим адвокатам, які мають найбільший досвід роботи в цій галузі правовідносин, проходили відповідні тренінги або курси підвищення кваліфікації, мають додаткову (педагогічну чи психологічну) освіту то­що. Але нормативно-правові акти Мін’юст України (Координаційного центру з надання правової допомоги) чи Національної асоціації адвока­тів України (Ради адвокатів України) не зосереджують на цьому уваги, а відповідна практика поширюється за неофіційною ініціативою персона­лу ЦНБВПД. На відміну від попередніх учасників, адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професій­ній основі. Натомість, можна навести такий приклад із світової практи­ки: фламандська Асоціація адвокатів (Бельгія) та її Комісія ювенальних адвокатів пропонує своїм членам дворічний курс із прав дітей. Правова інформація доповнює базову підготовку в галузі дитячої психології й ро­звитку, а також практичним навчанням, таким як спілкування з дітьми. Відвідування всіх модулів є обов’язковою для того, щоб отримати сер­тифікат у якості «ювенального адвоката»^[524]. В Україні для адвокатів ме­тодика таких тренінгів уже розробляється партнерами Мін’юста - Про­грамою USAID «Нове правосуддя». Подібні тренінги в Україні уже за­пущено UNICEF і для поліцейських^[525].

Таким чином, створення належних правових засад впровадження до системи кримінальної ювенальної юстиції ювенальної спеціалізації адво­катів (захисників чи представників неповнолітніх потерпілих і свідків) охоплює низку адміністративно-правових передумов.

По-перше, крім включення рекомендацій щодо спеціалізації адвока­тів, які захищають права та інтереси дітей до норм КПК України, такі норми повинні бути передбаченні у ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також ЗУ «Про безоплатну правову допомогу». Зокрема, серед підстав для здійснення адвокатської діяльності у справах, що сто­суються захисту прав та інтересів неповнолітніх осіб, крім загальних умов (наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльніс­тю, ордеру чи договором із захисником або дорученням органу (устано­ви), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомо­ги) має бути рекомендовано отримання сертифікату про проходження спеціальної підготовки у сфері здійснення правосуддя щодо неповноліт­ніх. У ЗУ «Про надання безоплатної правової допомоги», також слід встановити, що під час призначення адвоката для всіх категорій дітей, наведених у п. 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону, крім досвіду роботи, наванта­ження, складності справ, у яких адвокат бере участь, - обов’язково вра­ховується наявність підтвердженої відповідним сертифікатом спеціалі­зації у сфері здійснення правосуддя щодо неповнолітніх.

По-друге, низка адміністративно-правових передумов ювенальної спеціалізації адвокатів у кримінальному провадженні має бути створена на рівні адміністративно-правових актів Уряду держави. В перспективі слід створити та затвердити Постановою КМУ Стандарт спеціалізації осіб, які ведуть процес здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, і осіб, що беруть участь в зазначеному процесі, зокрема щодо захисту їх­ніх законних прав ті інтересів, а також визначити суб’єкта (суб’єктів) владних повноважень, уповноважених здійснювати сертифікацію юве­нальних адвокатів. Серед іншого, такий стандарт повинен передбачати спеціальну підготовку в області педагогіки і дитячої психології. Відпо­відні кореляції слід внести до чинних редакцій Порядку і умов прове­дення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються для надання безо­платної вторинної правової допомоги (затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2011 р. № 1362), Порядку і умов укладення контрактів з адво­катами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу... (затвер­дженого Постановою КМУ від 11.01.2012 р. № 8).

По-третє, низка положень деталізації та практичного втілення у сус­пільні відносини ювенальної спеціалізації адвокатів забезпечується на рівні відомчих нормативно-правових актів Мін’юст України, Координа­ційного центру з надання правової допомоги Мін’юст України, нормати­вних актів організаційних форм адвокатського самоврядування (напри­клад, Ради адвокатів України). Так, певні зміни та доповнення з цього питання повинні бути внесені до Стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (затверджених Наказом Мін’юст України від 21.12.2017 р. № 4125/5), Порядку надання безопла­тної правової допомоги місцевими центрами з надання безоплатної вто­ринної правової допомоги (затверджений Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Мін’юст України від 28.01.2019 р. № 2) тощо.

Нарешті, видання органами публічного адміністрування та адво­катського самоврядування індивідуальних актів правозастосування з приводу закріплення базових установ для спеціальної підготовки адво­катів, затвердження програм такої підготовки, зарахування кандидатів для навчання, видача сертифікатів, утворення конкурсних комісій з від­бору адвокатів, які залучаються для надання безоплатної вторинної пра­вової допомоги у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх, ук­ладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну пра­вову допомогу дітям у кримінальних провадженнях і т. ін., - це також все прояви адміністративно-правового забезпечення ювенальної спеціа­лізації адвокатів у кримінальному провадженні.

Отже, наведене дає підстави стверджувати, що ювенальна спеціалі­зація в кримінальному провадженні має досягатися завдяки поєднанню норм кримінального процесуального права та механізму адміністратив­но-правового регулювання забезпечення такої спеціалізації, що містить або міститиме (з огляду на те, що деякі з наведених елементів на цей час представлені лише у вигляді пропозицій) таке:

а) встановлення у нормах КПК України обов’язкових вимог щодо спеціалізації суддів (щодо розгляду всіх питань стосовно неповнолітньої особи, у тому числі і під час виконання судових рішень), слідчих суддів, прокурорів, слідчих у кримінальних провадженнях стосовно неповнолі­тніх, а також рекомендацій щодо аналогічної спеціалізації адвокатів;

б) встановлення в нормах законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про проба- цію», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Правосуддя дружнє до дитини» (останній, станом на 10.01.2020 р., перебуває на стадії роз­робки) вимог щодо «ювенальної» спеціалізації суддів, прокурорів, слід­чих органів досудового розслідування Національної поліції, персоналу органів пробації, адвокатів;

в) виділення в складі Національної поліції ювенальної поліції, яка включатиме ювенальну кримінальну поліцію, ювенальну превенцію, службу шкільних офіцерів поліції (внесення відповідних змін до ЗУ «Про Національну поліцію», Положення про Національну поліцію, за­твердженого постановою КМУ № 877 від 28.10.2015 р., підготовка та за­твердження наказом МВС України Положення про ювенальну поліцію тощо);

г) виділення в складі Державної установи «Центр пробації» секторів ювенальної пробації (що на сьогодні передбачає Типове положення про сектор ювенальної пробації, затверджене наказом Мін’юст України № 2649/5 від 18.08.2017 р.);

д) окреслення в нормах законів та деталізація в підзаконних норма­тивно-правових актах, рішеннях Ради суддів України, Національної асо­ціації адвокатів України:

- вимог до кандидатів та умов їх призначення (обрання чи отриман­ня статусу);

- процедури призначення (обрання чи отримання статусу) зазначених вище учасників кримінального провадження;

- вимог обов’язкового чи рекомендованого спеціального навчання або підвищення кваліфікації, проходження тренінгів зазначених вище учасників кримінального провадження;

е) затвердження єдиних стандартів та визначення базових органів (установ) навчання «ювенальних» спеціалістів;

є) затвердження інструкцій чи рекомендацій з організації роботи ві­дповідних спеціалізованих підрозділів чи посадових осіб, суддів, адво­катів;

ж) прийняття (видання) адміністративно-правових актів реалізації норм права в конкретних судах, прокуратурах, органах досудового розс­лідування, органах пробації, підрозділах поліції, центрах надання право­вої допомоги, органах самоврядування адвокатури;

з) визначення юридичних фактів - встановлення причетності до кримінального провадження неповнолітньої особи, встановлення віку

неповноліття причетної до кримінального правопорушення особи то-

що

532

Ефективність проведення досудового розслідування, судового про­вадження за участю неповнолітніх безпосередньо залежить як від знання

⁵³² Веселов М. Ю. Адміністративно-правове забезпечення «ювенальної» спеціалізації учасників кри- міняльного провадження. Вісник ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка. 2019. Вип. 4 (88). С. 87-88. судом, прокурором, слідчим основних психологічних характеристик тієї вікової групи, до якої належить неповнолітній учасник такого прова­дження, його особистісних якостей^[526], так і наявності достатньої інфор­мації про соціально-екологічні умови його життя і розвитку.

Судова практика свідчить, що при розгляді проблеми злочинності серед неповнолітніх, необхідно особливу увагу приділяти сукупності обставин та факторів, що сприяють підвищенню її рівня^{[527] [528].}

Національне законодавство низки країн світу наголошує на необхід­ності з’ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис не­повнолітнього учасника кримінального провадження, умов його життя та виховання, що цілком корелюється з п. 16 «Пекінських правил». Вті­лення так званого принципу «соціальної насиченості» кримінального провадження також, не знайде фактичного забезпечення без адміністра­тивно-правової організації цих вимог. Мова йде не тільки про залучення до участі в процесі експертів і спеціалістів, але і про використання в ра­мках ювенальної юстиції даних, отриманих судом і за його спеціальни­ми завданнями, від спеціалізованих неюридичних установ і служб юве­нального профілю (медико-психологічних, соціально-психологічних, соціальних служб, консультаційних центрів). Залучення цих даних - од­на з головних особливостей судового процесу в «класичному» правосу-

535 дді у справах неповнолітніх.

Тут буде доцільно привести деякі приклади правового регулювання збору «соціальної інформації» про дитину для кримінального правосуд­дя в інших країнах світу (на прикладі Грузії, Польщі, Франції).

У Польщі, питання, щодо неповнолітніх, які виходять за межі зага­льного кримінального судочинства, регулюються окремим Законом «Про судочинство у справах неповнолітніх». У таких кримінальних справах слід враховувати: вік, стан здоров’я, ступінь розумового і фізи­чного розвитку дитини, риси його характеру, поведінку, а також причи­ни і ступінь деморалізації, характер навколишнього середовища і умови виховання таких осіб (§ 2 ст. 3). Соціальні установи або органи місцево­го самоврядування, а також довірені особи в межах своєї компетенції надають на запит суду інформацію, необхідну для здійснення правосуд­дя (ст. 4). Зазвичай, проведення екологічної перевірки (збір даних про неповнолітнього і його соціальне оточенне) сімейний суд доручає пер­соналу пробації. У виняткових випадках екологічна перевірка може бути доручена: 1) представникам соціальних організацій; 2) компетентним підрозділам поліції; 3) консультативним групам судових фахівців; 4) педагогічному складу притулків для неповнолітніх або виправних установ. За зверненням співробітників пробації поліція зобов’язана до­помагати їм у виконанні завдань, пов’язаних з проведенням екологічної перевірки. Правила і порядок проведення таких заходів встановлюються правовими актами Мін’юсту за погодженням з МВС (ст. 24). При необ­хідності, суд може звернутися до відповідних державних або соціальних установ органів місцевого самоврядування з приводу надання необхідної допомоги в поліпшенні освітніх, побутових та оздоровчих умов непов­нолітнього (ст.ст. 7, 12)^[529].

Характерною рисою регулювання провадження у справах неповнолі­тніх у Франції також є наявність міжгалузевого законодавчого акту - Ордонансу щодо неповнолітніх правопорушників. Закон підкреслює, що перш ніж приймати будь-які рішення про заходи реагування щодо непо­внолітнього правопорушника, необхідно отримати достатньо інформації про його особистість, соціальне положення і сімейне оточення (ст. 5-1). Усі, зібрані під час розслідування дані накопичуються в окремій справі, що перебуває в розпорядженні прокурора та ювенального судді. Інфор­мація є конфіденційною. Вона включає відомості про особистість непо­внолітнього, а також його соціальне і сімейне оточення, проведені в ході провадження заходи освітньої та соціальної допомоги дитині (ст. 5-2). Письмовий звіт на запит прокурора, ювенального судді або слідчого су­дді готується юридичною службою захисту дітей. Він містить всю необ­хідну інформацію про неповнолітнього, а також пропозиції щодо опти­мальних заходів впливу на нього. Суд проводить необхідне консульту­вання з вказаною службою перед прийняттям будь-якого рішення стосовно обрання запобіжного заходу щодо неповнолітнього (ст. 12)^[530].

Як і в попередніх прикладах, Кодекс Грузії про здійснення правосу­ддя щодо неповнолітніх, який діє поряд з КПК, передбачає обов’язкове з’ясування індивідуальних характеристик неповнолітнього правопоруш­ника, які відображаються в звіті про індивідуальну оцінку. У звіті зазна­чаються особливі потреби неповнолітнього, ризики скоєння криміналь­ного чи адміністративного правопорушення і, відповідно, заходи, реко­мендовані для сприяння належному розвитку дитини та її інтеграції до суспільства. Залежно від стадії провадження звіт готує юридична особа публічного права, що діє в сфері виконання покарань та пробації (Наці­ональне агентство пробації або Пенітенціарний департамент). Методо­логія, порядок і стандарти підготовки звіту про індивідуальну оцінку ви­значаються спільним наказом Мін’юсту, МВС та Міністра виконання покарань і пробації. Даний звіт враховується на будь-якій стадії процесу здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Кодекс згадує і про повно­важення персоналу пробації при проведенні індивідуальної оцінки непо­внолітнього (ст. 27)^[531].

Наведені приклади іноземних правових актів мають міжгалузевий характер. Вони наглядно демонструють симбіоз норм кримінально- процесуального та адміністративного права. Перші - встановлюють ім­ператив з’ясування особистісних характеристик та умов життя і вихо­вання неповнолітніх учасників кримінального провадження, визначають роль та процесуальний статус відповідних органів публічного адмініст­рування, які приймають участь у цьому провадженні. Останні - створю­ють підстави для належної взаємодії та фактичної реалізації цих право­вих та соціально-психологічних заходів в межах завдань та адміністра­тивної юрисдикції цих суб’єктів.

Аналізуючи КПК України, умовно можна виділити три форми ви­значення індивідуальних соціально-особистісних характеристик непов­нолітнього делінквента: а) досудова пробація (складання досудової до­повіді) (ст. 314-1); б) з’ясування умов життя та виховання неповноліт­нього підозрюваного чи обвинуваченого (ст. 487); в) проведення психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи не­повнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого (ст. 486).

Складання досудової доповіді забезпечує суд формалізованою інфо­рмацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його відповідальності. Форма, зміст та порядок скла­дання досудової доповіді про неповнолітнього обвинуваченого визнача­ються ЗУ «Про пробацію», а також Порядком складення досудової до­повіді, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері пробації (затвердженим Наказом Мін’юст України від 27.01.2017 р. № 200/5). Порядок визначає, що саме повинна містити досудова доповідь. Багато в чому, вимоги до її змісту відповідають згаданим вище іноземним аналогам подібного звіту. Втім у зазначеній формі слід звернути увагу на декілька особливостей: по- перше досудова пробація здійснюється зі стадії підготовчого прова­дження (перший етап судового провадження); по-друге, досудова допо­відь не складається у певних випадках, зокрема у разі застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Більш універсальною формою видається вимога щодо з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинува­ченого. При дослідженні таких умов належить з’ясувати: 1) склад сім’ї неповнолітнього, обстановку в ній, морально-побутові умови сім’ї тощо; 2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробниц­тві, де навчається або працює неповнолітній; 3) зв’язки і поведінку не­повнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою (див. ст. 487 КПК України).

На відміну від досудової пробації та психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи, з’ясування обставин окреслених у ст. 487 КПК України не вимагає ухвали суду (слідчого судді). Водночас українське кримінальне процесуальне законодавство не містить і прямих вказівок про виконавців та процедуру таких дій. Слідчий, який здійснює досудове розслідування, може виконувати лише первинний моніторинг умов життя дитини - учасника кримінального провадження. Як слушно зазначає В. В. Романюк, в переважній більшості слідчі обмежуються приєднанням до матеріалів кримінального провадження щодо неповно­літніх копії свідоцтва про народження, характеристики з місця навчання та довідки про перебування на обліку в психіатра^[532]. Подальші дії вихо­дять за межі його кримінально-процесуальної юрисдикції (не належать до повноважень і завдань органів досудового розслідування).

Єдиним джерелом, яке дещо проливає світло на це запитання є Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та криміна­льних справ (далі - ВССУ) від 18.07.2013 р. № 223-1134/0/4-13. У ньому зазначається, що під час підготовчого судового засідання суд зобов’язує представника служби у справах дітей надати суду інформацію про особу неповнолітнього, в тому числі й з урахуванням відомостей отриманих від колишньої кримінальної міліцій у справах дітей. У свою чергу, за­значені органи, здійснюючи покладені на них Законом України «Про ор­гани і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» повно­важення, збирають відомості, що характеризують неповнолітнього, його поведінку в повсякденному житті, як до, так і після вчинення криміна­льного правопорушення, середовище, в якому він зростає, навчається, коло осіб, з якими спілкується, які узагальнюють та подають суду у фо­рмі «звіту про неповнолітнього обвинуваченого у кримінальному прова­дженні щодо неповнолітніх». Рекомендована форма звіту та інструкції про порядок його складання викладені у додатку до цього листу ВССУ (п. 9)^[533]. Але слід зазначити, що у такому ракурсі ці дії фактично дуб­люють досудову пробацію, а відповідний звіт - досудову доповідь, хіба що за участю інших суб’єктів. Таке положення справ можна пояснити тими обставинами, що спочатку редакція КПК України 2012 року не мі­стила положень про досудову доповідь. Ці зміни набули чинності лише у 2016 році. Тому, частково актуальні до 2017 року, ці рекомендації ВССУ вже не виконують потрібної функції на теперішній час.

Потреба у з’ясуванні вказаних відомостей, з метою забезпечення прав, найкращих інтересів та потреб дитини, виникає з самого початку залучення неповнолітньої особи до участі у кримінальному провадженні (а не з часу передання провадження до суду), при цьому, за нашим пере­конанням, незалежно від її процесуального статусу - підозрюваний (об­винувачений), потерпілий чи свідок. Крім вирішення справи по суті су­дом, така інформація має важливе значення, починаючи зі стадії досудо­вого розслідування. Вона повинна враховуватися при проведенні допиту цих осіб слідчим, призначенні законних представників, обранні запобі­жного заходу тощо. Отримана раніше, така інформація може бути надалі врахована персоналом пробації навіть при складанні досудової доповіді.

Зараз правові акти України визначають порядок обстеження умов перебування, стану здоров’я дитини, яка залишилась без батьківського піклування або, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю дитини. Для роботи з такими дітьми службою у справах дітей утворю­ється міждисциплінарна команда з числа працівників уповноважених суб’єктів: спеціаліста служби у справах дітей; фахівця із соціальної ро­боти, який надає соціальні послуги сім’ї дитини (у разі наявності); пра­цівника закладу освіти, до якого дитина зарахована для здобуття відпо­відного рівня освіти; лікаря загальної практики - сімейного лікаря; представника органу ювенальної превенції Національної поліції, пред­ставника установи з надання безоплатної первинної чи вторинної право­вої допомоги, інших працівників відповідно до пропозицій керівників цих уповноважених суб’єктів. Персональний склад міждисциплінарної команди затверджується на засіданні комісії з питань захисту прав дити­ни за поданням служби у справах дітей. За результатами обстеження умов перебування дитини складається акт. У разі наявності інформації про загрозу життю або здоров’ю дитини - складається акт проведення оцінки рівня безпеки дитини. Ці відносини регулюються Постановами КМУ від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та пік­лування, пов’язаної із захистом прав дитини» та від 03.10.2018 р. № 800 «Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю». Не зважаючи на те, що ці правові акти Уряду ви­значають механізми провадження органами публічного адміністрування діяльності, пов’язаної із захистом прав дітей, які перебувають у склад­них життєвих обставинах, виявлення випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози їх життю або здоров’ю, вони, нажаль, не містять положень щодо взаємодії цих органів з уповноваже­ними суб’єктами кримінального провадження щодо неповнолітніх. В ді­яльності українських слідчих окремих територіальних органів поліції можна знайти приклади звернень (доручень) до місцевих служб у спра­вах дітей стосовно обстеження умов проживання дитини, оцінки рівня безпеки дитини, яка перебуває у статусі не лише потерпілого, а й підоз­рюваного чи особи, стосовно якої здійснюється провадження щодо за­стосування примусових заходів виховного характеру. За поданням слу­жби у справах дітей комісії з питань захисту прав дитини при місцевих органах публічного адміністрування призначають комісійні обстеження. Відповідні акти долучаються до матеріалів кримінального провадження. Викладені у них відомості мають значення при залученні (зокрема замі­ні) законних представників неповнолітньої особи, враховуються при об­ранні запобіжного заходу чи передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або ад­міністрації дитячої установи, надаються для урахування експертам при проведенні психологічної експертизи. Однак, як було зазначено, цей по­рядок взаємодії сторони обвинувачення із зазначеними органами публі­чного адміністрування в даний час не має належного механізму адмініс­тративно-правового врегулювання.

Вважаємо, що механізм з’ясування умов життя та виховання не­повнолітнього учасника кримінального провадження має міжгалузе­вий правовий характер і повинен включати наступні компоненти, які здатні поєднати правові заходи і так звані «неюридичні елементи» (за­ходи соціального, психологічного, медичного характеру тощо).

По-перше, про затримання неповнолітнього чи за наявності достат­ньої інформації, що свідчить про причетність дитини до злочину має бу­ти повідомлено відповідний регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та місцеву територіальну мультидисциплі- нарну команду для забезпечення координації та взаємодії суб’єктів пра­вової системи, соціальних служб, громадськості (на сьогодні передбача­ється лише інформування центрів з надання безоплатної вторинної пра­вової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - див. Постанову КМУ від 28.12.2011 р. № 1363. - Приміт. автору).

По-друге, в Типових положеннях про службу у справах дітей (затв. Постановою КМУ від 30.08.2007 р. № 1068), комісію з питань захисту прав дитини (затв. Постановою КМУ від 24.09.2008 р. № 866), а також «мультидисциплінарні команди з ювенальної юстиції» (в перспективі їх утворення), до завдань цих органів має бути додано обов’язок організа­ції чи координації проведення з’ясування умов життя та виховання не­повнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру (дитина, яка не досягла віку кримінальної відповідальності).

По-третє, потрібно розробити та затвердити Постановою КМУ По­рядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, закладів та установ під час проведення з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, особи,

стосовно якої передбачається застосування примусових заходів вихов­ного характеру.

По-четверте, у разі виявлення під час з’ясування умов життя та ви­ховання дитини-делінквента обставин, що можуть загрожувати її життю та здоров’ю чи інших підстав для позбавлення батьківських прав, відіб­рання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав, органам опі­ки та піклування слід вживати заходів в порядку затвердженому Поста­новами КМУ від 24.09.2008 р. № 866 та/або від 03.10.2018 р. № 800.

По-п 'яте, результати обстеження умов проживання та взаємовідно­син у сім’ї повинні враховуватися судом (слідчим суддею) при вирішен­ні питання про передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинува­ченого під нагляд. Зокрема КПК України повинен передбачати варіант поміщення дитини-делінквента до центру соціально-психологічної реа­білітації дітей або центру медико-соціальної реабілітації дітей (залежно від обставин та віку дитини), якщо, батьки або особи, що виконують їх обов’язки не здатні чи, не бажають контролювати та впливати на пове­дінку неповнолітньої особи.

По-шосте, запровадити єдину системи збору адміністративних да­них щодо неповнолітніх у контакті із законом, розробити нормативно- технічну платформу інформатизованої бази даних для функціонування цієї системи.

Отже, з 'ясування соціально-особистісних рис дитини необхідно вра­ховувати не лише при індивідуалізації відповідальності чи обранні захо­ду виховного характеру, а й для забезпечення прав дитини, як на етапі судового розгляду, так і під час досудового розслідування. Механізм за­безпечення таких прав з приводу кримінального провадження за участю неповнолітніх здійснюється завдяки узгодженому поєднанню норм кри­мінального процесуального та адміністративного права^541,542.

Нарешті останнім проблемним питанням, яке ми воліємо розглянути у цьому підрозділі - це адміністративно-правові передумови розвитку в Україні методики «Зелена кімната». Керівні принципи Комітету мініст­рів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей вказують, що опитування дітей з метою отримання інформації та доказів по справі має бути проведено спеціально навченим фахівцем та проходити у сприят­ливих умовах, враховуючи вік, зрілість та рівень розуміння обставин ди­тиною (п. 64)^{[534] [535] [536]. Інноваційною формою проведення опитування (допи­тів) дітей, які є учасниками кримінальних проваджень, в яких вони фігу­рують як потерпілі чи свідки, в умовах, що мінімізують повторну травматизацію психіки дитини є використання так званих «зелених кім­нат»[537]. Втім цю методику доцільно використовувати й під час допиту неповнолітніх підозрюваних (обвинувачених), як мінімум, віком до 16 років, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до настання віку кримінальної відповідальності. Методика «Зеленої кімнати» навчає того, хто проводить допит, розрізняти, коли дитина говорить правду, а коли фантазує, передбачає, що той, хто проводить допит, знає психоло­гію дитини, може інтерпретувати її дії, оскільки дитяче розуміння ситу­ації дуже відрізняється від дорослого[538]. Адже показання неповнолітньої особи можуть бути визнані належними доказами у кримінальному про­вадженні лише у тому випадку, якщо вони прямо чи непрямо підтвер­джують існування чи відсутність обставин поза розумним сумнівом.}

Раніше, проведення опитування дитини, яка є потерпілою або свід­ком у кримінальному провадженні із застосуванням методики «Зелена кімната» було окреслено в Інструкції з організації роботи підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, затвердженою наказом МВС Укра­їни від 19.12.2012 р. № 1176 (але цей правовий акт втратив чинність 19.12.2017 р. у зв’язку з реформуванням вказаної служби). Зараз в Укра­їні не існує єдиного підходу до створення цих кімнат, а також будь-якої нормативно визначеної методики їх функціонування, залучення психо­лога чи педагога. Улаштування таких кімнат в Україні відбувається, як правило, на базі підрозділів Національної поліції (в більшості випадків), центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, в рідких випадках - місцевих судів. Іноді, це лише формальний розподіл двох кімнат «вене­ціанським» склом, одну з яких пофарбовано у зелений колір. Слід конс­татувати недостатній рівень правової визначеності статусу педагога, психолога, лікаря, відсутність критеріїв їх вибору та залучення. Як пра­вило, їх участь забезпечується за рахунок усної домовленості слідчого з штатним психологом органу поліції (за наявності) чи практичним пси­хологом (соціальним педагогом) закладу загальної середньої освіти (школи), а лікаря - з місцевим закладом охорони здоров’я. Втім така практика не знаходить належного відображення у тому ж Положенні про психологічну службу у системі освіти України (затвердженому Наказом МОН України від 22.05.2018 р. № 509).

В Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо право­суддя, дружнього до дітей урядам держав-учасниць пропонується «ство­рити дружні до дітей, міжвідомчі та міждисциплінарні центри для дітей- жертв і дітей-свідків, де діти могли б заслуховуватись та проходити ме­дичне обстеження для судово-медичних цілей, а також пройти всебічне обстеження та отримати всі відповідні терапевтичні послуги від відпові­дних фахівців» (п. j гл. V)^{[539] [540]. За домовленістю Офісу Г енерального про­курора та Уповноваженого президента України з прав дитини з 2020 ро­ку в Києві та Київській області стартує спільний пілотний проект за принципом американського Children's Justice Centre. Його суть полягає в тому, що дитину, яка була жертвою, опитують лише один раз на стадії досудового розслідування під відеозапис. Допит проводить спеціально підготовлений слідчий суддя, здійснюється обов’язковий психологічний супровід. Процес відбувається у невимушеній обстановці без психологі-}

547 чного тиску.

Вважаємо, що в Україні напрацювання єдиної політики функціону­вання методики «Зеленої кімнати» має бути забезпечено шляхом органі­зації їх діяльності (включаючи матеріально-технічне облаштування, від­повідний кваліфікований персонал та методичне забезпечення) на базі центрів соціально-психологічної реабілітації дітей (далі - Центрів СПРД). Ці заклади утворюються, реорганізуються та ліквідуються міс­цевими держадміністраціями та виконавчими органами місцевого само­врядування за погодженням з Мінсоцполітики і підпорядковуються від­повідній службі у справах дітей. Тож утворення «Зелених кімнат» на ба­зі Центрів СПРД, вимагатиме, по-перше, внесення змін (доповнень) до Типового положення про такий Центр (затвердженого Постановою КМУ від 28.01.2004 р. № 87) та, розроблених на його основі положень про конкретні центри, щодо завдань цих закладів (надання практичної допо­моги у галузі психології судам, прокуратурі, органам досудового розслі­дування та дізнання, поліції у кримінальних та інших видах проваджень за участю дітей) та порядку роботи з дітьми у таких ситуаціях, по-друге, прийняття рішення (адміністративного акту) місцевого органу публічно­го адміністрування про створення таких кімнат на базі місцевих Центрів та фінансування їх діяльності.