§ 3.2. Адміністративно-правове регулювання функціонування ювенальної юстиції у сфері забезпечення прав дітей

414

ції.

Сучасну систему ювенальної юстиції у Франції регулює Закон про правопорушення неповнолітніх 1945 року. Слід зазначити, що францу­зька система ювенальної юстиції характеризується перевагою виховних заходів над каральними; вивченням особистості неповнолітнього право­порушника; спеціалізацією суддів, які займаються виключно справами неповнолітніх. Заходи, аналогічні тим, що застосовуються до неповнолі­тніх правопорушників, застосовуються також і до дітей, які потрапили у

небезпеку. Суддя може застосувати: кураторство (нагляд) за неповнолі­тнім в сім’ї; направлення до установи для неповнолітніх; поміщення у, 415

в язницю.

У Польщі Закон про провадження у справах щодо неповнолітніх 1982 року спрямований на протидію деморалізації та правопорушенням серед неповнолітніх, а також створення умови для повернення до нор­мального життя дітей, які потрапили у конфлікт із законом або правила­ми соціального співіснування. Його мета - посилити піклувальну та ви­ховну роль держави та громади у правосудді щодо дітей, почуття відпо­відальності сімей за виховання неповнолітніх членів суспільства. Положення Закону поширюються на: 1) запобігання та протидію демо­ралізації осіб віком до 18 років; 2) провадження у справах про криміна­льні правопорушення щодо осіб у віці від 13 до 17 років; 3) проведення виховних чи виправних заходів стосовно неповнолітніх осіб. Закон за­кріплює суспільний обов’язок для будь-яких осіб повідомляти батькам, школам, поліції, судам про відомі факти деморалізації дітей, ухилення від обов’язкової освіти, бродяжництва тощо. У деяких нормах передба­чено, що механізм реалізації згадуваних положень більш детально має бути окреслено у відповідних правилах та процедурах, схвалених орга­нами публічного адміністрування^{[415] [416].}

У Литві основу ювенального права складає Закон про основи захис­ту прав дитини 1996 року. Метою цього Закону є забезпечення реаліза­ції, охорони та захисту прав і свобод дитини, посилення обов’язків та можливостей батьків та інших представників дитини щодо піклування про дитину, визначення механізмів такого забезпечення. Закон закріп­лює права дитини, містить положення щодо захисту дитини від шкідли­вого впливу соціального середовища, шкідливих речовин, негативного впливу публічної інформації, злочинних діянь та насильства, права, обов’язки та відповідальність батьків дитини та інших її законних пред­ставників, організації профілактичної та іншої підтримки дитини та сім’ї, оцінювання ситуацій та заходи реагування у разі встановлення за­грози для дитини тощо^[417]. У разі протиправної поведінки з боку дитини, паралельно із заходами, які застосовуються за кримінальним та криміна­льно-процесуальним законодавством функціонує Закон про мінімальний та середній догляд за дитиною з поведінковими проблемами 2007 року. Цей Закон встановлює принципи, заходи мінімального та середнього рі­вня догляду за дитиною, підстави та порядок призначення, продовження, внесення змін та скасування таких заходів, переведення до спеціальних навчальних закладів (захід впливу), ключові положення щодо перебу­вання неповнолітніх осіб у центрах соціалізації дітей. Примітно, що за­кон містить і заходи комплексної допомоги законним представникам ді­тей з поведінковими проблемами. Аналіз цього правового акту свідчить, що за своєю природою такі заходи є суто адміністративно-правовими, хоча деякі ситуації вимагають рішення суду^[418].

Канадський закон про ювенальну юстицію 2003 року по суті є нор­мативним актом кримінального процесуального права, який передбачає інший (відмінний від дорослих) підхід до здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Основними завданнями Закону є зменшення частки не­повнолітніх, залучених до суду і, засуджених до позбавлення волі. Ви­рішення першого завдання втілюється за рахунок системи альтернатив­них заходів, не пов’язаних зі стандартним судочинством, в рамках «Про­грами позасудових заходів». До законодавства додані нові кодифіковані заходи для застосування поліцією щодо неповнолітніх, які обвинувачу­ються у кримінальних правопорушення. Ці заходи характеризуються профілактичною спрямованістю, припускають активне використання соціального компоненту. Закон передбачає спеціалізацію ювенальних судів і ювенальних суддів, заснування інституту соціальних працівників, що спеціалізуються на роботі з дітьми-правопорушниками^[419]. Також слід звернути увагу, що канадський закон включає в себе багато положень, стосовно допомоги в процесі реінтеграції неповнолітніх засуджених до суспільства. За кожним періодом ув’язнення слідує період нагляду та пі­дтримки в громаді, як частина вироку для підлітка. Сюди входять при­писи про опіку та нагляд, інтенсивні заходи щодо реабілітаційного ув’язнення та нагляду, план реінтеграції, який визначає програми та за­ходи, спрямовані на максимізацію шансів молодої людини на успішну реінтеграцію в громаді^[420]. Ці положення обумовлюють наявність значно­го масиву підзаконних адміністративно-правових актів, завдяки яким знаходить практичне втілення певна частина кримінальних приписів у сфері ювенальної юстиції.

Дещо відмінним від усіх приведених раніше законів про ювенальну юстицію та унікальним за своїм змістом є Закон США про ювенальну юстицію та профілактику (превенцію) правопорушень 1974 року (з по­дальшими змінами). Простежується суто «комерційний» підхід у вирі­шені проблем ювенальної делінквентності - американські фахівці розра­хували, що потурання залишенню однією дитиною навчання у школі че­рез злочинний спосіб життя та зловживання наркотиками у підсумку коштує суспільству від 1,7 млн. до 2,3 млн. доларів щорічно. А це врази більше ніж можна витрачати на профілактичні програми, які дозволяють запобігати вчиненню правопорушень серед дітей та повертати до суспі­льства осіб з девіантною поведінкою. Закон створює перш за все належ­ні фінансові та організаційні передумови для розвитку та впровадження програм, що сприяють притягненню неповнолітніх до відповідальності за свої дії та розвитку компетенції, необхідної для того, щоб стати від­повідальними та продуктивними членами їхніх громад, включаючи сис­тему поступових санкцій для реагування на кожен протиправний акт з їх боку. Закон визначає засади публічного адміністрування у сфері ювена­льної юстиції. Зокрема, передбачає утворення та функціонування Депар­таменту ювенальної юстиції та превенції у складі Мін’юста під загаль­ним керівництвом Генерального прокурора; Координаційної ради юве­нальної юстиції та превенції; визначення пріоритетів та розробку (на підставі наукових знань) довгострокових планів вдосконалення системи ювенальної юстиції у США; отримання та порядок розподілу державних коштів (грантів) на превентивні та реабілітаційні заходи (програми); аналіз та порядок внутрішнього контролю Департаменту ювенальної юстиції та превенції за витрачанням державних коштів, ефективністю

421

превентивних програм тощо.

На доповнення цього закону у сфері забезпечення прав дитини в США діють закони «Про захист втікачів, бездомних і зниклих дітей» (№ 108-096), «Про профілактику і лікування насильства над дітьми» (№ 108-036), «Про захист (№ 108-021), «Про боротьбу зі злочинністю та безпечні вулиці» - гл. I (ч. R, гл. 46, підрозділ XII-F), надає гранти для неповнолітніх та ін. (інформація з веб-сайту Офісу ювенальної юстиції та профілактики правопорушень США). ^[421]

У Китаї Закон про профілактику правопорушень серед неповноліт­ніх підкреслює пріоритетність в такій роботі виховання і захисту дітей. Норми закону надають рекомендації щодо поводження з неповнолітніми під час здійснення правосуддя. Хоча ці вказівки все ще дуже загальні та абстрактні, вони демонструють зусилля Китаю щодо стандартизації та формалізації практики ювенальної юстиції^[422]. Закон поширює принцип захисту неповнолітніх на відносини щодо профілактики правопорушень, включаючи «статусні», реабілітації неповнолітніх правопорушників та запобігання рецидиву з боку таких осіб. Закон чітко визначає, яким не­значним протиправним проявам з боку дітей слід запобігати, які серйоз­ні злочинні діяння заслуговують на реабілітацію та виправлення, а також як неповнолітніх правопорушників слід реабілітувати. Норми закону пе­редбачають освіту як головний захід превенції ювенальних правопору- шень^[423]. Школи визначені як основний заклад, що забезпечує навчаль­ний аспект ювенальної превенції за умови активного сприяння та підт­римки з боку батьків, органів кримінальної юстиції. Для неповнолітніх, які причетні до більш серйозних правопорушень закон передбачає засто­сування неформальних (спільні зусилля батьків та персоналу шкіл щодо забезпечення навчання, та нагляд за дотриманням дисципліни) та офі­ційних реабілітаційних заходів. Офіційні заходи полягають у направ­ленні «проблемних» дітей до навчально-виховних шкіл. Втім, це зали­шається адміністративним а не судовим (кримінально-правовим) захо­дом щодо поводження з неповнолітніми правопорушниками. Неповнолітні мають право повідомляти про зловживання з боку батьків і вимагати захисту. Будь-який орган (посадова особа), який отримав таке звернення повинен вжити ефективних заходів у відповідь. Діти також мають право повідомляти про тих, хто їх підбурює або спонукає до про­типравної поведінки^[424].

Положення чинного Закону Індії про ювенальну юстицію 2015 року враховують специфіку обох категорій дітей: тих, які потребують допо­моги і, які перебувають у конфлікті з законом. З огляду на це, у кожній адміністративно-територіальній одиниці створюються два основних ор­гани для роботи з цими дітьми: ради у справах неповнолітніх і комітети по захисту дітей. У новому законі також передбачається, що діти у віці від 16 до 18 років можуть бути засуджені як дорослі за насильницькі злочини, з урахуванням рівня їх розумового розвитку^[425].

У Новій Зеландії Закон про дітей, молодь та сім’ю 1989 року на сьо­годні є основним законодавчим актом у сфері ювенальної юстиції. Разом із Законом про злочини 1961 року він встановлює вік, підстави та поря­док кримінального переслідування (що в принципі трапляється не час­то), а також заходи відволікання, які спрямовуються на виправлення та реабілітацію неповнолітніх правопорушників^[426].

У Киргизькій Республіці основу законодавств про дітей становить відповідний Кодекс 2012 року, який регулює відносини в сфері забезпе­чення прав та інтересів дітей, включаючи забезпечення захисту дітей, які перебувають у важкій життєвій ситуації. Закон закріплює права та інте­реси дітей, гарантії їх забезпечення, окреслює систему відповідних орга­нів в цій сфері. Основні розділи закону деталізують організаційні засади: захисту дітей, які перебувають у важка життєвою ситуації; захисту ді­тей, що залишилися без піклування батьків; ювенальної юстиції (що включає особливості захисту дітей, які перебувають у конфлікті з зако­ном, а також дітей, які є жертвою насильства або злочину). Зокрема за-

кон встановлює принципи, систему органів ювенальної юстиції, визна­чає засади підготовки кадрів, профілактики правопорушень серед непо­внолітніх. Характерним є те, що заходи захисту неповнолітнього право­порушника, який не досяг віку кримінальної відповідальності мають ад­міністративно-превентивний характер (не пов’язані з кримінальним переслідуванням), а до осіб віком до 18 років, які вчинили злочини неве­ликої тяжкості і менш тяжкі злочини, можуть застосовуватися так звані альтернативні заходи впливу, рішення про які приймаються у позасудо- 427

вому порядку.

Цікавим є досвід правового регулювання відносин у сфері ювеналь­ної юстиції в Грузії. У вересні 2019 року у країні було прийнято Кодекс про права дитини. Він закріплює основні права і свободи дитини, право­ві основи функціонування системи їх захисту та підтримки дитини з бо­ку держави та суспільства. З урахуванням національних традицій, серед іншого, його положення націлені сприяти захисту і підтримці сім’ї як основного осередку суспільства, особливо - оточення, важливого для виховання і благополуччя дитини. Кодекс закладає правове підґрунтя для реалізації програм, що здійснюються органами публічного адмініст­рування, неурядовими юридичними особами приватного права Грузії для забезпечення функціонування національної системи захисту дитини та підтримки дитини, які спрямовані на вжиття превентивних заходів та заходів реагування з метою зміцнення і захисту дітей, особливо тих, які перебувають у складних життєвих обставинах. Окремо доцільно зверну­ти увагу на приписи Кодексу, які гарантують та створюють умови для захисту дитини від насильства (гл. VIII), від шкідливого впливу різних негативних факторів соціального середовища (гл. ІХ), забезпечують реа­лізацію права дитини на правосуддя (гл. Х). Стаття 72 Кодексу нормати- ^[427] вно закріплює засади так званого «мультидисциплінарного підходу», ві­дповідно до якого адміністративне провадження і судовий процес у ци­вільних та адміністративних справах, що ведуться за участю дитини по­винні здійснюватися з використанням мультидисциплінарного підходу з метою оцінки психологічного, соціального, емоційного та фізичного здоров’я дитини і встановлення його найкращих інтересів. Такий підхід органи публічного адміністрування та суд здійснюють за допомогою процедури формального співробітництва між фахівцями державних ві­домств, що працюють у справах дітей, запрошеними експертами або (і) організаціями^[428]. Слід наголосити, що Кодекс про права дитини не ска­совує інші чинні законодавчі регуляції пов’язані з правами дитини, але закріплює зобов’язання щодо відповідності норм інших законодавчих і підзаконних нормативних актів положенням цього Кодексу, Конституції Грузії, Конвенції про права дитини, іншим міжнародним правовим ак­там. Особливості притягнення неповнолітніх до відповідальності, при­чому не лише до кримінальної, а й до адміністративної визначає Кодекс правосуддя для неповнолітніх Грузії 2016 року. Основна частина поло­жень присвячена регламентуванню правового статусу неповнолітніх, що знаходяться у конфлікті з законом, але поряд з цим цей Кодекс приділяє увагу і особливостям неповнолітніх потерпілих і свідків. При визначені правового статусу неповнолітнього правопорушника, принципів здійс­нення проваджень, вимого до спеціалізації інших учасників, межа між адміністративними та кримінальними процесами фактично усувається. Кодекс визнає пріоритетом звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та позасудовий процес здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, і деталізує це у нормах четвертого розділу. Зокрема зга­дується про такий захід як переконання, рішення про яке, за згодою не­повнолітнього правопорушника може прийняти прокурор до судового розгляду. Кодекс включає процедурні питання провадження щодо непо­внолітніх, призначення та відбуття покарань пов’язаних та непов’язаних з позбавленням волі, заходи ресоціалізації засуджених осіб після відбу-

429

вання покарання.

З огляду на викладене, можна виділити наступні транснаціональні варіанти форматів законодавчого регулювання питань ювенальної юстиції:

1) особливості адміністративної та кримінальної відповідальності у державі знаходять формальне закріплення у нормах (главах чи розділах) відповідних кодексів, а на рівні окремих законів регламентуються адмі­ністративно-правові засади профілактики правопорушень та/чи ресоціа­лізації неповнолітніх правопорушників, - наприклад, Білорусь, Казах­стан, Україна, Російська Федерація;

2) в країні є окремий закон (кодекс), який встановлює загальні засади судового та позасудового, адміністративно-правового забезпечення прав дітей (в тому числі і у сфері ювенальної юстиції), захисту їх від будь- яких проявів насильства, шкідливого впливу негативних чинників соціа­льного середовища, але особливості проваджень (адміністративного чи кримінального) щодо неповнолітніх знаходять формальне закріплення у нормах (главах чи розділах) відповідних кодексів, - наприклад, Німеч­чина, Литовська Республіка (Закон про основи захисту прав дитини 1996 року), Киргизька Республіка (Кодекс про дітей 2012 року);

3) країна має закон (кодекс), який встановлює загальні засади судо­вого та позасудового, адміністративно-правового забезпечення прав ді­тей (в тому числі і у сфері ювенальної юстиції), захисту їх від будь-яких

⁴²⁹ Juvenile Justice Code. (2015). Law of Georgia, Nr. 3708-IIb. Date of issuing: 12.06.2015. Consolidated publications: 29.11.2019. проявів насильства, шкідливого впливу негативних чинників соціально­го середовища, але особливості кримінального (а в деяких випадках і адміністративного) провадження щодо неповнолітніх регулюються окремим законом про ювенальну юстицію (здійснення правосуддя щодо дітей), - наприклад, Об’єднане Королівство (Англія, Північна Ірландія, Уельс) (Закон про дітей 1989 року, Закон про злочинність та безладдя 1998 року), Нова Зеландія (Закон про дітей, молодь та сім’ю 1989 року), Індія (Закон про ювенальну юстицію 2015 року), Грузія (Кодекс про права дитини 2019 року та Кодекс правосуддя для неповнолітніх 2016 року);

4) в державі є окремий закон про ювенальну юстицію, який кодифі­кує усі норми права щодо особливостей здійснення кримінального про­вадження стосовно дітей, виконання кримінальних покарань. Правове регулювання профілактики (превенції) ювенальної деліктності здійсню­ється іншими законодавчими актами, - наприклад, Франція (Закон про правопорушення неповнолітніх 1945 року), Канада (Закон про ювеналь­ну юстицію 2003 року), Австрія (Закон про здійснення правосуддя щодо неповнолітніх 1988 року), Республіка Хорватія (Закон про суди у спра­вах неповнолітніх 2011 року);

5) в країні є закон, який поєднує норми щодо встановлення гарантій забезпечення прав та інтересів дитини під час здійснення кримінального провадження, водночас, є ще інші окремі законодавчі акти, які визнача­ють судові та позасудові адміністративні порядки роботи з дітьми, які скоїли правопорушення (суспільно небезпечне діяння) чи перебувають у групі ризику, - наприклад, Шотландія (Закон про слухання дітей 2011 року), Литовська Республіка (Закон про мінімальний та середній догляд за дитиною з поведінковими проблемами 2007 року);

6) держава має окремий закон про ювенальну юстицію, який, зокре­ма і через адміністративно-правові норми забезпечує додаткові гарантії дотримання прав та найкращих інтересів неповнолітньої особи під час здійснення правосуддя, створює єдиний континуум превенції, адмініст­ративно- та кримінально-правового впливу та реабілітації дітей, - на­приклад, Республіка Польща (Закон про провадження у справах щодо неповнолітніх 1982 року), Швеція;

7) в країні є окремий закон про ювенальну юстицію, який за своїм змістом регулює питання суто публічного адміністрування у цій сфері, - наприклад, США (Закон про ювенальну юстицію та превенцію правопо­рушень 1974 року);

8) особливості ювенальної юстиції в державі, поряд з кримінальним законодавством знаходять відображення через правове регулювання си­стеми профілактичних (превентивних) заходів, - наприклад, Китай (За­кон про превенцію правопорушень серед неповнолітніх)^[429].

Проведений аналіз дозволяє побачити, декілька принципових аспек­тів правового регулювання відносин у сфері ювенальної юстиції:

- по-перше, витоки такого регулювання беруть початок з законодав­ства про права дитини та їх забезпечення (що є частиною адміністратив­ного права);

- по-друге, відокремлені закони про ювенальну юстицію мають не­однакову природу: в одних випадках вони є спеціальним кодифікованим правовим актом суто кримінального та кримінально-процесуального за­конодавства але реалізація їх положень, у багатьох ситуаціях, вимагає адміністративно-правового урегулювання на підзаконному рівні; в дру­гих - такі закони є комбінованим поєднанням норм адміністративного та кримінального права; в третіх - регулюють відносини виключно у сфе­рі публічного адміністрування.

На сучасному етапі адміністративно-правові норми, які регулюють питання функціонування ювенальної юстиції в Україні включені до низ­ки різноманітних правових актів. Функцію «буферного» закону між кримінально- та адміністративно-правовими відносинами певним чином виконує Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціа­льні установи для дітей», проте, попри чисельні правки до його змісту, він вже суттєво застарів.

Аналіз законодавчого досвіду інших країн свідчить про те, що закон про ювенальну юстицію в ідеалі повинен являти собою окремий ціліс­ний нормативно-правовий акт, який, в логічній послідовності з законом про забезпечення прав дітей, має забезпечувати регулювання специфіч­них правовідносин що виникають у зв’язку з профілактикою (превенці- єю) деморалізації дітей та ювенальних правопорушень, реагуванням на такі події та реабілітацією дітей, які потрапили у конфлікт із законом. Ми підтримуємо позицію тих фахівців, які вважають, що намагання зо­середити абсолютно всі норми стосовно правосуддя для дітей в одному законодавчому акті, зруйнує наявну стійку структуру законодавства, створить колізійність, і потягне за собою значні складнощі юридично- технічого та правозастосовчого характеру. Зважаючи на те, що питання кримінальної відповідальності та процедури притягнення до криміналь­ної відповідальності за наявною традицією та станом розвитку законо­давства України мають бути зосереджені лише у КК України та КПК України відповідно, то майбутній Закон про ювенальну юстицію може містити у своїх прикінцевих положеннях лише зміни до вказаних кодексів, але не самостійні положення^[430].

Цей закон має поглинути (в удосконаленому вигляді) норми Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а в оновленому варіанті включати положення щодо:

- загальних засад функціонування та розвитку ювенальної юстиції (визначення термінів, завдання ювенальної юстиції, сфера дії законодав­ства про ювенальну юстицію, принципи функціонування та розвитку ювенальної юстиції, зокрема, засади для здійснення правосуддя щодо дитини, а також за участю дитини (потерпілого, свідка));

- системи суб’єктів ювенальної юстиції (включаючи спеціальні установи для дітей), їх завдань, прав та обов’язків;

- вимог та адміністративно-правового механізму забезпечення юве­нальної спеціалізації проваджень за участю дітей, соціалізації учасників кримінального провадження, провадження у справах про адміністратив­ні правопорушення щодо дітей;

- формування інформаційних та статистичних ресурсів у цій сфері;

- організації та проведення соціального захисту та підтримки, дітей, сімей з дітьми, запобігання дитячої безпритульності та бездоглядності;

- організації заходів щодо встановлення місцезнаходження дитини, яка безвісти зникла;

- профілактичної роботи з дітьми та їх найближчим оточенням (ювенальної превенції);

- реабілітації дітей, які потрапили у конфлікт із законом, зокрема ро­зроблення та затвердження мультимодальних реабілітаційних програм для таких дітей;

- системи превентивних заходів з догляду (патронажу) за дітьми з поведінковими проблемами та надання комплексної допомоги їх закон­ним представникам;

- джерел та порядку фінансування заходів у сфері ювенальної юсти­ції;

- критеріїв оцінювання ефективності діяльності суб’єктів ювеналь­ної юстиції;

- форм участі громадськості у заходах функціонування ювенальної юстиції;

- засад, підстав та порядку здійснення контролю за діяльністю суб’єктів ювенальної юстиції тощо.

Враховуючи це, вважаємо, що назва майбутнього закону має відби­вати не лише особливості правосуддя (які по суті містяться в галузевих кодексах), а діяльність щодо забезпечення прав дітей в широкому розу­мінні. Тому законопроект доцільно назвати «Про ювенальну юстицію», а не «Про правосуддя дружнє до дитини».

Крім прийняття самого закону про ювенальну юстицію, у прикінце­вих його положеннях слід передбачити внесення змін до низки пов’язаних з цими аспектами законів, зокрема Законів України «Про су­доустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адво­катську діяльність», «Про пробацію», Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення та деяких ін.

Зокрема, з метою удосконалення системи судочинства у частині притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення адміністра­тивних правопорушень необхідно удосконалити низку положень КУ- пАП в частині захисту процесуальних прав неповнолітніх, що притягу­ються до адміністративної відповідальності; перегляду мінімального ві­ку адміністративної відповідальності; можливості звільнення неповнолітніх від відповідальності до розгляду справи судом; запрова­дження механізму відстрочки та скасування виконання постанови про ⁴³² Веселов М. Ю. Адміністративно-правове регулювання функціонування ювенальної юстиції у сфері забезпечення прав дітей. Правові горизонти. 2020. № 20 (33). С. 74-78.

накладення штрафу на неповнолітніх та їх батьків або осіб, які їх замі­нюють (так званого «реверсивного штрафу») і т. ін.. Деякі з цих поло­жень більш детально розглянуті в інших частинах нашого дослідження.

Як нами зазначалося, і ЗУ «Про охорону дитинства» так само потре­бує реформування. Замість нього доцільно розробити більш досконалий закон про забезпечення прав дитини в Україні, який би включав розши­рений перелік прав дитини (порівняно з редакцією чинного Закону), а також адміністративно правові (судові та позасудові) засоби їх забезпе­чення. Нарешті, потрібно підтримати пропозиції, які лунали раніше від інших фахівців щодо створення в нашій країні інституту Уповноважено­го ВРУ з прав дитини. Його завдання та правовий статус, а також місце у системі забезпечення прав дітей має бути закріплені в спеціальному за­коні «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав дитини», а особливості реалізації його повноважень під час забезпечення прав ді­тей, що перебувають у конфлікті з законом, стали свідками чи жертвами правопорушень, - ще і в майбутньому законі «Про ювенальну юстицію».

Наведені пропозиції визначають напрями наших подальших науко­вих пошуків в частині формування та аналізу системи суб’єктів ювена­льної юстиції, адміністративно-правового забезпечення їх діяльності в окремих проявах ювенальної юстиції тощо.