Загальна система принципів ювенальної юстиції

У попередньому підрозділі було з’ясовано, що сучасна українська система ювенальної юстиції належить до так званої перехідної (транзит- но-судовоцентричної) моделі. Цим підкреслюється, що ця система фун­кціонує, але вимагає подальшого розвитку з метою більш якісного та ефективного забезпечення прав дітей, які перебувають у складних жит­тєвих обставинах, а також мінімізації ювенальної деліктності.

Функціонування та розвиток - дві сторони одного процесу існування системи. Іноді важко провести між ними межу, оскільки одночасно з по­всякденним функціонуванням системи може відбуватися поетапний роз­виток її окремих компонентів. Разом з тим, це два відносно самостійних режими єдиного процесу. Деякі вчені (І. В. Блауберг, Е. Г. Юдін) проце­си функціонування та розвитку розглядають як обов’язкові ознаки сис- темності^[308], - в контексті одного з багатьох підходів до визначення по­няття «система» (див. роботу О. А. Єрохиної^[309]). Функціонування сис­теми ювенальної юстиції - це поточна робота певних її суб’єктів, виконання ними традиційних (обов’язкових) функцій задля яких вони були утворені чи наділені певними повноваженнями у цій сфері. Функ­ція в перекладі з лат. означає «виконання» - це спосіб прояву активності системи, стійкі активні взаємини речей, при яких зміни одних об’єктів призводять до змін інших. Поняття вживається в самих різних значен­нях. Воно може означати здатність до діяльності і саму діяльність тощо. Функції виражають поведінку системи, причому така поведінка при ви­значенні її функцією стає впорядкованою, закономірною та організова­ною. Тому, на думку Ю. П. Сурміна, функції являють собою напрями активності системи, яка взаємодіє із середовищем^[310]. Нагадаємо, що до функцій ювенальної юстиції відносять: охоронну; реститутивну; паци- фікаційну (примирну); реабілітаційну; соціально-профілактичну; освіт­ньо-виховну тощо.

Фактично функціонування системи ювенальної юстиції полягає у виконанні стандартних операцій правового, організаційного чи техніч­ного характеру, спрямованих на виконання функцій цієї системи (обу­мовлених зовнішніми чинниками) та забезпечення повсякденних потреб компонентів цієї системи у відносно незмінних умовах. Така робота чи діяльність відбувається без зміни (головної) мети системи. В процесі функціонування система досягає певного результату - ефекту. Ефектив­ність або результативність системи слід розглядати як ступінь досягнен- ня результату, заданого її функцією, як ступінь відповідності дійсного результату тому, який повинен мати місце при всій повноті виконання системою своїх функції в середовищі^[313].

У свою чергу розвитком вважається діяльність системи ювенальної юстиції з трансформацією її мети, зміною змісту основних завдань чи принципово новий підхід до їх якісного наповнення. В такому режимі відбувається формування нових рис системи, становлення її нових стру­ктурних та (або) якісних характеристик. Іноді розвиток означає стійкі зміни спрямованості діяльності системи, з метою підвищення рівня ефе­ктивності і якості роботи окремих її компонентів чи системи в цілому.

Як функціонування, так і розвиток системи ювенальної юстиції має відбуватися за певними принципами. За ствердженням Е.

багатобічність цього інституту держави та громадянського суспільст-

ва

317

В Настанові Генерального Секретаріату ООН щодо правосуддя для дітей визначено дев’ять важливих керівних принципів, якими повинні керуватися всі держави у ювенальних правовідносинах, від розробки державної політики до безпосередньої роботи з дітьми: 1) першочергове врахування найкращих інтересів дитини; 2) справедливе та однакове ставлення до кожної дитини без будь-якої дискримінації; 3) вільне ви­словлювання дитиною своїх поглядів та можливість бути почутою; 4) захист кожної дитини від жорстокого поводження, експлуатації та на­сильства; 5) ставлення до кожної дитини з гідністю та співчуттям;

6) належні правові гарантії в усіх видах юридичних проваджень;

7) запобігання конфлікту дитини із законом як найважливіший елемент будь-якої політики щодо ювенальної юстиції; 8) застосування позбав­лення волі дітей лише як виключний захід і на необхідно найкоротший термін; 9) урахування верховенства права у всіх заходах щодо вирішен­ня проблем дітей^{[317] [318].}

У своєму дослідженні К. Г амільтон виокремлює чотири принципи, які закріплені в Конвенції ООН про права дитини і стосуються будь- якого аспекту забезпечення прав дітей. Ними є: найкращі інтереси дити-

ни (ст. 3); недискримінація (ст. 2); право на життя, виживання та здоро­вий розвиток (ст. 6); можливість бути заслуханою, (а відповідно почу­тою. - Прим. авт.) (ст. 12). Так само ці принципи повинні знайти свій відбиток і у функціонуванні ювенальній юстиції^[319]. Виокремленні К. Гамільтон та наведені в Настанові Генерального Секретаріату ООН принципи щільно пов’язані із засадами забезпечення прав дітей в ціло­му, тому знаходять втілення у нормах низки міжнародних правових ак­тів з прав людини.

Аналіз представленого нижче у цьому підрозділі матеріалу підкрес­лює достатню увагу науковців до принципів ювенальної юстиції, водно­час демонструє відсутність чіткої картини щодо їх належного упорядку­вання, систематизації та ієрархічності. Одночасно в теорії існує розподіл принципів на основні та специфічні, загальні та спеціальні, ключові, мі­жгалузеві, галузеві тощо. Крім того міжнародне право оперує такими те­рмінами як керівні засади, мінімальні стандарти. Деякі принципи згаду­ються в переважній більшості досліджень, разом з тим, залежно від по­зиції того чи іншого автора в представлених систематизаціях вони можуть бути включені до різних груп. При цьому, слід наголосити, що визначення системи та змісту принципів має не лише теоретичне зна­чення (знання про принципи створює методологічну базу дослідження), а й прикладне, оскільки вони є «наріжним каменем побудови будь-якого право­вого механізму розв 'язання правових конфліктів» (див. публікацію Ю. Д. Притики^[320]. - Прим. авт.) А. М. Колодій до найсуттєвіших ознак принципів відносить, насамперед, їх регулятивність. Принципи, зафіксо­вані у праві, набувають значення загальних правил поведінки учасників правовідносин, які мають загальнообов’язковий, владний характер. При цьому, такий характер стає притаманним як безпосередньо нормам- принципам, так і принципам, які виводяться з норм^{[321] [322].}

льний ресурс кожного з них та всієї системи ювенальної юстиції в ціло-

му

322

Оскільки функціонування та розвиток системи ювенальної юстиції має соціально-правову природу то підґрунтям систематизації їх принци­пів має стати знання про принципи права. В теорії права (так само як і на рівні галузевих наук) склалися дві основні точки зору щодо системи правових принципів (їх класифікації). У першому випадку правові засади поділяють на загальні (властиві всій системі права), міжгалузеві (влас­тиві галузям права єдиного циклу: кримінального, цивільного і т.п.) і га­лузеві (характерні для окремої галузі, наприклад законодавства про ад­міністративні правопорушення). Ця наукова позиція знаходить відобра­ження у працях О. В. Кузьменко, О. Ф. Скакун, В. І. Тертишникова, М. Й. Штефана та низки інших науковців. Розглядаючи проблеми кла­сифікації принципів адміністративного процесу, С. В. Потапенко, підт­римуючи вищевказану точку зору вчених щодо даної систематизації, пі­дкреслює її практичну та базову значимість і для окремо взятого напря­му правого дослідження^[323]. У другому випадку такого поділу не проводять, а галузеві принципи «виводять» з загальноправових, наділяючи останні деякою «галузевою» специфікою. На погляд, О. В. Сумачева остання точка зору видається більш справедливою з де­кількох причин. По-перше, трьохланкова класифікація принципів права не має яскраво вираженої практичної значущості (а надмірна теоретиза- ції наукової проблеми не завжди є обгрунтованою). По-друге, набагато важливіше виділити принципи, що відображають природу законодавства у конкретній галузі чи сфері правовідносин^[324].

А. М. Колодій, розглядаючи питання про класифікацію принципів системи права, її критерії та види, наведений ланцюг (загальноправові (основні), міжгалузеві, галузеві) доповнює ще одним рівнем - принципи інститутів права^[325]. У свою чергу П. О. Баранчик принципи окремої га­лузі права (адміністративного) поділяє на загальні, принципи його під- галузей та інститутів^[326]. Є. В. Сердюк серед принципів сучасного адміні­стративного права виділяє загальні та спеціальногалузеві. Загальні принципи виявляються і деталізуються в галузевих принципах, які в свою чергу поділяються на основні принципи та принципи формування й функціонування його окремих інститутів (наприклад, принципи дер­жавної служби, принципи адміністративної відповідальності, принципи адміністративної процедури тощо)^[327].

Подібний підхід щодо систематизації принципів ювенальної юстиції пропонує О. С. Автономов, який умовно поділяє їх на три рівні: принци- пи першого рівня «широкі» мають загальний характер і за своїм значен­ням виходять далеко за рамки ювенальної юстиції, наприклад, принципи конституційності, законності (можна сказати, що ці принципи прита­манні всім правовідносинам. - Прим. авт.); принципи другого рівня - це фактично принципи окремих галузей судочинства (кримінального чи ци­вільного) або комплексних інститутів (протидія злочинності), які сто­совно ювенальної юстиції мають деякі особливості реалізації, але аж ні­як не обмежуються винятково цим інститутом; третій рівень утворю­ють так звані специфічні принципи, які властиві саме ювенальній юстиції^[328].

Присутній в приведених випадках методологічний принцип ізомор­фізму (від грец. «isos» однаковий, подібний і «morphe» форма) підкрес­лює наявність загальних системних закономірностей між принципами, що діють в різних галузях права, діяльності щодо забезпечення прав ді­тей та принципами ювенальної юстиції, що водночас не виключає і їх специфіки функціонування та розвитку.

Оскільки ювенальна юстиція базується на здійсненні правосуддя щодо неповнолітніх, то і принципи ювенальної юстиції не можливо роз­глядати відірвано від цієї галузі державної діяльності. З загальним пра­восуддям ювенальна юстиція має ряд спільних принципів побудови і функціонування, при цьому щільність зв’язку обумовлена ступенем ав­тономності ювенального судочинства у тій чи іншій країні. Разом з тим, принципи і норми, яких немає в загальному правосудді і які створюва­лися додатково для підвищення рівня правового захисту неповнолітніх обумовлюють специфіку ювенальної юстиції. Специфічні ознаки цього інституту відносяться як до організації спеціальної судової (квазісудо- вої) системи, так і до процесу здійснення правосуддя^[329].

М. Фріас Армента та Л. Гомес Мартінес згадують про принципи права, що встановлюють інтегровану систему правосуддя для неповно­літніх: найкращі інтереси дитини; законність; вилучення дитини з пра­восуддя (можливість застосування позасудових заходів); належні проце­суальні права та інші процедурні гарантії; застосування «некаральних» заходів; пропорційність заходів; спеціалізація суб’єктів юстиції та допо­міжних суб’єктів^[330]. Інтегрована система - це сукупність кількох стан­дартів у рамках однієї системи або система, яка об’єднує дві або більше адаптованих системи (див. визначення «інтегрована система управлін­ня» (п. 1.3 Наказу Мінтрансзв’язку України від 23.03.2007 р. № 233). - Прим. авт.). Риса інтегрованості беззаперечно властива системі ювена­льної юстиції, а відповідно це знаходить втілення і в її принципах, які одночасно наслідують засади, наприклад, того ж кримінального прова­дження і засади забезпечення прав дитини, що у сукупності інтегрує специфічні принципи властиві саме ювенальній юстиції.

Проте обмежувати розгляд спеціальних принципів лише колом пра­вовідносин з приводу судочинства чи правосуддя також буде не прави­льним, оскільки специфіка ювенальної юстиції проявляється за всіма ос­новними напрями цього інституту: превенція та профілактика порушень прав дитини; правосуддя; реабілітація дітей. Так Л. Чжан і Ц. Лю, аналі­зуючи китайський Закон про запобігання правопорушенням серед непо­внолітніх (1999 року), акцентують увагу на принципах, які стосуються не лише профілактики відповідних правопорушень, а й судочинства та реабілітації цієї категорії правопорушників^[331]. Аналізуючи наукову пра­цю Дж. Баттса та Д. Мірса можна припустити, що реабілітацію, профі­лактику та раннє втручання (складають окремі частини їх публікації) ав­тори взагалі ототожнюють з засадами ювенальної юстиції^[332].

Враховуючи міжнародні та європейські стандарти ювенальної юсти­ції, Н. М. Крестовська систему принципів юстиції щодо дітей в її націо­нальному українському вимірі пропонує як поєднання принципів ювена­льного права (принципів Конвенції прав дітей) та принципів справедли­вого правосуддя. Відповідно, на думку вченої, система принципів, які мають бути покладені в основу реформування ювенальної юстиції Укра­їни, має виглядати так: 1) принцип забезпечення найкращих інтересів дитини; 2) принцип поваги до людської гідності дитини; 3) принцип не­допущення дискримінації дитини в контакті із законом; 4) принцип уча­сті дитини у вирішенні справ, які її стосуються; 5) принцип верховенства права, а саме законність, юридична визначеність, заборона свавілля в рішеннях державних органів щодо дитини в контакті із законом, доступ­ність правосуддя для дитини, дотримання прав дитини, заборона дис­кримінації та рівність перед законом мають бути застосовані у справах дітей і контакті із законом так само, як і для дорослих, і не можуть бути зменшені або скасовані під приводом кращих інтересів дитини; 6) принцип спеціалізації юстиції щодо дітей (втілюється у наявності спеціальної мети, яка полягає в превенції та профілактиці правопору­шень дітей і проти дітей, ресоціалізації та реабілітації дітей у конфлікті із законом; системи спеціалізованих органів і установ; спеціальних юри­дичних процедур, відмінних від процедур загального правосуддя, а та­кож передбачає спеціалізовану підготовку персоналу); 7) принцип дос­тупності та оперативності юстиції щодо дітей; 8) принцип участі суспі­льства в протидії правопорушенням дітей; 9) принцип проактивності у функціонуванні юстиції щодо дітей (превентивний підхід); 10) принцип пріоритету альтернативних засобів реагування на правопорушення дітей (відновний підхід) у функціонуванні юстиції щодо дітей; 11) принцип індивідуалізації підходу до дитини в контакті із законом; 12) принцип співрозмірності (пропорційності) у застосуванні заходів юридичної від­повідальності дитини в конфлікті із законом^[333].

Як бачимо, приведена системи принципів не містить їх поділу, але демонструє так би мовити «галузеву» специфіку правосуддя щодо та для дітей. У згадуваних нижче дослідженнях принципи ювенальної юстиції представлені з урахуванням їх виділення чи поділу на окремі групи (ос­новні, специфічні чи спеціальні і т. ін.).

Т. Ю. Новікова основними принципами побудови і функціонування системи ювенального правосуддя вважає: верховенство інтересів непов­нолітнього; пріоритет відновного (не карального) підходу при здійсненні правосуддя щодо неповнолітніх; рівність уваги системи правосуддя до інтересів неповнолітнього в небезпеці, неповнолітнього-жертви і непов- нолітнього-правопорушника; визнання державою сім’ї як найбільш при­йнятного та природного середовища для проживання неповнолітнього; сталість зусиль держави щодо пошуку і впровадження перспективних соціально-правових технологій та методів захисту та охорони прав не- повнолітніх^[334]. Ж. Зерматтен вважає, що основними принципами ювена­льної юстиції є: недискримінація; принцип інтересів дитини; принцип, який виключає смертну кару; принцип, який дає дитині право бути по­чутою^[335]. К. Манфреді, розглядаючи основоположні принципи ювеналь­ної юстиції, виокремлював так званий реабілітаційний ідеал, що лежить в основі правосуддя для неповнолітніх, але перебуває у стані занепа­ду^[336]. Дж. Мансі основними принципами ювенальної юстиції називає: «найкращі інтереси» дитини; арешт як крайній захід; відмежування від дорослих; процеси, що поважають гідність дитини^[337].

Е. Б. Мельникова до специфічних принципів відносить: 1) переважно охоронну орієнтацію ювенальної юстиції; 2) соціальну насиченість юве­нальної юстиції; 3) максимальну індивідуалізацію судового процесу в рамках ювенальної юстиції^[338]. О. С. Автономов до специфічних принци­пів, притаманних саме ювенальній юстиції відносить: 1) спрямованість на соціалізацію неповнолітнього; 2) деформалізація, наскільки це мож­ливо, судового процесу; 3) широке застосування позаюридичних знань і методів^{[339] [340].}

В. О. Левченко принципи побудови та функціонування ювенальної юстиції поділяє на загальні та спеціальні'³". До загальних принципів вона включає ті ж самі принципи, які Т. Ю. Новікова називає основними (за виключенням принципу пріоритету відновного підходу при здійсненні правосуддя), а до спеціальних - ті ж самі принципи, які Е. Б. Мельникова, М. П. Мелешко та О. М. Нікітіна називали специфіч­ними.

Дж. Гілберт, Р. Грімм та Дж. Парнхем, розглядаючи прикладні аспе­кти сімейно-орієнтованої моделі ювенальної юстиції (запобігання пра­вопорушенням), зосереджують увагу на таких керівних принципах: гро­мадська безпека; належна процесуальна процедура; розширення можли­востей (за цим принципом суд та соціальні служби враховують особли­вості психологічного клімату в сім’ї та інші соціальні фактори, їх здат­ність впливати на поведінку та реабілітацію дитини); співпраця та «команда» (орієнтація на сім’ю, яка взаємодіє з громадою, правоохорон­ними та правозахисними інституціями, де кожен учасник повинен бути готовий взяти на себе додаткові вимоги та сумлінно виконує свою роль); диференціація судових засідань (існує три типи судових засідань, в яких буде задіяна сім’я: диспозиційне слухання (неповнолітньому признача­ється на випробувальний термін), судові статутні слухання (щотижневі відвідування суду неповнолітньою особою та членами сім’ї для співбе­сід з суддею про хід виконання умов випробування) і проміжні судові засідання (оперативне вирішення поточних питань виконання чи неви­конання вимог випробування, розгляд скарг щодо порушення прав ди­тини)); багатопрофільний персонал служб ювенальної юстиції; наслідки та стимули для неповнолітніх; підзвітність системи (через усвідомлення цілей та заходів, механізмів оцінювання та систем обміну інформацією суд може контролювати ефективність системи та визначати області сис­темних збоїв)^[341].

Для подальшої власної систематизації принципів ювенальної юстиції розумним буде додатково визначитися з лексичним значенням система­тизуючих назв. За словниковим тлумаченням поняття «загальний» має декілька близьких за змістом значень: «спільний», «такий, що охоплює, стосується всіх», а також «основний, головний, без деталей», «без спеці­алізації». Слово «керівний» тлумачиться як такий, яким слід керуватися, що містить настанову, вказівки як діяти; друге значення - найважливі­ший, чільний. Отже слова «загальний», «основний» та «керівний» бли­зькі за значенням, втім кожне з них робить свій особливий наголос у ле­ксичному змісті терміну (словосполучення), в якому те чи інше слово застосовується. Як уже зазначалося, загальні принципи є спільними для всіх правовідносин. Якщо порівнювати керівні та основні принципи, то спільним між ними є те, що обидві групи містять визначальні засади та гарантії правовідносин у певній сфері (тієї ж ювенальної юстиції), а різ­ниця полягає у тому, що перша категорія (керівні принципи) становить вихідні ідеї, які мають більш орієнтуюче значення, а друга категорія - прикладне (функціональне). У свою чергу прикметник «спеціальний» пі­дкреслює таке відношення речей, їх значення, коли вони призначаються виключно для кого-, чого-небудь або мають особливе призначення. Прикметник «специфічний» фактично є синонімом слову «спеціальний» - він так само означає, що предмет чи явище має відмінні особливості. Стосовно систематизації принципів ювенальної юстиції термін «специ­фічні», за нашим переконанням, доцільно використовувати в тих випад­ках, коли розглядаються принципи функціонування особливих (нестан­дартних чи пробаційних) проявів інституту ювенальної юстиції.

Наприклад, План змін «Комплексна модель виявлення та лікування молоді з психічними захворюваннями, що має контакт з системою юве­нальної юстиції» (розроблений Національним центром психічного здо­ров’я та ювенальної юстиції США) містить певний перелік перспектив­них принципів. Одна група принципів стосується загальних засад діяль­ності ювенальної юстиції зі всіма категоріями дітей. Інша група враховує специфіку роботи у системі ювенальної юстиції зі згаданою «нестандартною» категорією неповнолітніх девіантів (осіб, що мають так звані «психічні потреби») та визначає ключові перспективи змін у цьому напрямку. До цієї групи належать такі специфічні принципи як: «дітей не слід вводити до системи ювенальної юстиції для отримання доступу до психічно-медичного обслуговування»; «якщо уникнути впливу системи ювенальної юстиції неможливо, дітей слід помістити в найменш обмежуюче середовище з доступом до лікування» і т. ін.^[342].

Для зручності сприйняття та упорядкування усього масиву принци­пів, на яких засновано функціонування та подальший розвиток ювеналь­ної юстиції їх доцільно поділити на два основні блоки (групи): загальні та спеціальні. Крім того, до групи спеціальних принципів (які втілюють ідеї особливого статусу дітей та поводження з ними) пропонуємо ввести таку категорію як «конкретно-функціональні принципи» (функціональ­ний - пов’язаний з виконанням певної функції, залежний від діяльності, призначення, а не від структури, будови), які поєднають вихідні засади ювенальної юстиції, актуальні для окремих її напрямів чи форм здійс­нення (забезпечення окремих процесів).

Отже, за нашим переконанням система принципів функціонування та розвитку ювенальної юстиції повинна мати наступний вигляд:

1) група загальних принципів:

1.1) загальноправові принципи (як-то: верховенство права, закон­ність, справедливість, гуманізм, охорона інтересів держави і особи то­що);

1.2) міжгалузеві принципи (як-то: доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, право на правову допомогу, принцип на­ціональної мови, змагальність, диспозитивність, контроль тощо);

1.3) галузеві принципи (як-то: презумпція невинуватості та забезпе­чення доведеності вини, неприпустимість зловживання процесуальними правами, пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчинен­ню адміністративних правопорушень тощо);

2) група спеціальних принципів (створюють відповідний правовий режим цієї діяльності):

2.1) основні (керівні) принципи (як-то: першочергове врахування найкращих інтересів дитини; справедливе та однакове ставлення до ко­жної дитини без будь-якої дискримінації; вільне висловлювання дити­ною своїх поглядів та можливість бути почутою, заборона тортур, жорс­токого чи принизливого поводження або покарання, диференціація юве­нальних проступків, пріоритет виховного, а не карального впливу щодо дитини правопорушника, пріоритет альтернативних засобів реагування на правопорушення дітей, рівність уваги системи правосуддя до інте­ресів неповнолітнього в небезпеці, індивідуалізація підходу до дитини в контакті та в конфлікті із законом, організаційно -функціональна спеціа­лізація органів і установ ювенальної юстиції тощо);

2.2) конкретно-функціональні принципи (як-то: участь дитини у вирішенні справ, які її стосуються, активна участь суспільства в протидії правопорушенням дітей, співрозмірність та пропорційність заходів впливу щодо неповнолітніх, раннє запобігання та втручання, узгодження зусиль різних соціальних секторів, визнання державою сім’ї як найбільш прийнятного та природного середовища для проживання неповнолітньо­го, з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, спеціальна підготовка суддів щодо справ неповнолі­тніх тощо);

2.3) специфічні принципи (як-то: забезпечення освіти дітей, що від­бувають покарання, пов’язаного з позбавленням волі, адміністративна відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють за вчинення непов­нолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які пе­редбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність тощо)^[343].

2.4.2.