§ 2.1. Поняття ювенальної юстиції та її місце у системі забезпе­чення прав дітей

рона прав і законних інтересів дітей; виправлення - виховання дити-

ни

172

А. В. Комарницький пропонує розглядати ювенальну юстицію у ши­рокому та вузькому значенні. У широкому сенсі ювенальна юстиція роз­глядається як наукова та навчальна дисципліна, система органів, які за­стосовують у своїй діяльності спеціальні правила поводження з непов­нолітніми, як вже в процесі здійснення кримінального судочинства, так і на стадії профілактики правопорушень (злочинів) неповнолітніх. У ву­зькому сенсі - це система органів, які застосовують у своїй діяльності

спеціальні правила поводження з неповнолітніми з приводу вчиненого ним правопорушення або злочину, а також порушення прав і законних інтересів самої дитини. Тобто, ювенальна юстиція - це соціально- • 173

правова охорона неповнолітніх.

Наведені вище цілі та завдання ювенальної юстиції обумовлюють її зміст, оптимальний формат та оцінку ефективності функціонування у системі забезпечення прав дитини, а відповідно і подальші перспективи удосконалення в рамках української суспільно-правової системи, тобто відображають її праксеологічний вимір (див. визначення «праксеологія» у Філософському енциклопедичному словнику^{[173] [174]. - Прим. авт). Т. Котарбінський зазначав, що метою праксеології є пошук загальних законів будь-якої людської діяльності, щоб на їхній основі сформулюва­ти загальні принципи цієї діяльності[175].}

Наприклад, А. В. Комарницький, аналізуючи певну частину науко­вих робіт з цього питання, виділяє три сформованих напрямки в розвит­ку системи ювенальної юстиції. В межах першого пропонується регулю­вати тільки суспільні відносини в стадії здійснення кримінального пра­восуддя щодо неповнолітніх (цей напрямок представлено в дослідженні Е. Б. Мельникової та Г. М. Ветрової). В межах другого - суспільні від­носини за участю неповнолітніх правопорушників і делінквентів (такий проект розроблений групою вчених під керівництвом В. Д. Єрмакова). Представники третього напряму (М. П. Мелешко та ін.) пропонують за допомогою системи ювенальної юстиції регулювати всі відносини, що стосуються сім’ї та всіх дітей від народження до повноліття. Як вважає сам А. В. Комарницький, найбільш перспективним і реальним для країн пострадянського простору є розвиток першого напрямку^[176].

На наш погляд, таке розуміння мети та спрямованості ювенальної юстиції на сьогодні є занадто вузьким. Забезпечення прав дітей винят­ково у межах кримінального судочинства - це фактично ювенальна кри­мінальна юстиція, яку можна розглядати лише як частину більш ємного міжгалузевого інституту ювенальної юстиції. Характерною особливістю ювенальної кримінальною юстиції є те, що більшість пов’язаних з нею відносин є об’єктом кримінально-правового (кримінально-

процесуального) регулювання. Система кримінальної юстиції щодо не­повнолітніх має за мету забезпечити законність, обгрунтованість та ефе­ктивність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов’язаного з її перевихованням та подальшою соціальною під­тримкою. Крім того, до завдань ювенальної кримінальної юстиції також входить захист прав та забезпечення безпеки дітей, які потерпіли від злочинів або стали свідками його вчинення.

Умови конкретної країни визначають відмінності в назві державних систем, які займаються розглядом справ дітей, що перебувають у конф­лікті з законом, а також здійснюють забезпечення їх прав і свобод в ін­шій судовій чи позасудовій формі, а також зумовлюють підходи, що практикуються цими системами. Коли система в тій чи іншій мірі спеці­алізується на розгляді справ дітей - будь то судова система, система со­ціального забезпечення або адміністративна система, - то її часто нази­вають системою правосуддя щодо неповнолітніх. Так зазначено у росій­ськомовному варіанті публікації результатів одного з досліджень, яке проводилося референтною групою експертів під керівництвом О. Юстер за ініціативою ЮНІСЕФ^[178], таке словосполучення можна побачити у ба­гатьох вітчизняних наукових та інформаційно-медійних джерелах. Втім в оригінальній (англомовній) версії цього видання використовується те­рмін «система ювенальної юстиції» («juvenile justice systems»). Автори цього дослідження вислів «система ювенальної юстиції» вживають що­до законів, процедур, керівних принципів, норм звичаєвого права, сис­тем, фахівців, установ і методів впливу, спеціально призначеним для ро­боти з дітьми, які порушили закон^[179].

Аналіз українських нормативних джерел також не демонструє уніфі- кованості щодо офіційної термінології. План дій «Україна - Європейський Союз» - міжнародний документ схвалений Радою з пи­тань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21.02.2005 р. серед пріоритетних реформ згадує про виконання стандар­тів ювенальної юстиції. Те саме містить План дій Україна - ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки від 18.06.2007 р.. У схвалених Постановою ВРУ від 22.09.2005 р. № 2894-IV Рекомендаціях парламентських слухань «Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства» для Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) серед іншого ставилося завдання вивчити питання щодо впровадження в Україні системи юве­нальної юстиції та забезпечення відповідної нормативно-правової бази для цього інституту^[180]. Підводячи підсумки роботи Верховного Суду України за 2004 р. і, окреслюючи завдання на 2005 р., у тексті документа (затвердженому Постановою Верховного суду України від 28.01.2005 р. № 1) згадувалося, що у рамках спільного українсько-канадського проек­ту було підготовлено Концепцію створення та розвитку ювенальної юс­тиції в Україні^[181]. Слід зазначити, що у тому вигляді ця ініціатива так і не була реалізована до кінця. Серед більш наближених до сучасності правових актів термін «ювенальна юстиція» використовується у тексті Концепції Державної соціальної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року, за­твердженої Постановою КМУ від 30.05.2018 р. № 453, а також низці ві­домчих нормативно-правових актів, наприклад, у Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженому Наказом Г енеральної прокуратури України (далі - ГПУ) від 28.03.2019 р. № 51; у Порядку реалізації пілотного про­екту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину», затвердженому спільним Наказом Міністерства юс­тиції України (далі - Мін’юст України) та ГПУ від 21.01.2019 р. № 172/5/10 тощо. Водночас у таких правових актах як Концепція розви­тку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні (було схвалено Указом Президента України від 24.05.2011 р. № 597/2011) зустрічаємо лише певний аналог терміну «ювенальна юстиція», а саме - «юстиція щодо неповнолітніх»; у Національній стратегії у сфері прав людини (схвалено Указом Президента України від 24.05.2011 р. № 597/2011) - «правосуддя щодо неповнолітніх»; у Національній стратегії реформу­вання системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року (схвалено Роз­порядженням КМУ від 18.12.2018 р. № 1027-р.) - «юстиція щодо дітей». У Постанові КМУ від 24.05.2017 р. № 357 «Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх» терміни «правосуддя щодо неповнолітніх» та «ювенальна юстиція» вживаються одночасно у різних частинах тексту як тотожні.

Проте така ситуація характерна не лише для України. Як мінімум, дуалізм термінології властивий законодавству і деяких інших країн. На­приклад Кодекс Киргизької Республіки про дітей містить визначення двох понять: «юстиція для дітей» і «ювенальна юстиція». Дефініція ювенальної юстиції має такий самий зміст як і юстиції для дітей за ви­ключенням лише того, що не згадує про дітей, які є потерпілими і свід­ками у кримінальних справах (ст.ст. 5, 85 цього Кодексу). Виходить, що в уявленні киргизького законодавця юстиція для дітей так само, як і ювенальна юстиція асоціюється виключно з кримінальним правопору­шенням. При цьому перше з цих двох понять видається більш ємним, оскільки охоплює розширене коло об’єктів впливу (дітей у конфлікті з законом, а також дітей - свідків і потерпілих). Як на нашу думку, від­мінність надто умовна та штучно створена.

На теперішній час єдиного концепту ювенальної юстиції не існує на­віть в розвинутих країнах Європи та Америки. Є декілька типових моде­лей, мова про які буде вестися у наступних підрозділах. Водночас, поряд з певною специфікою ювенальної юстиції кожної моделі, у неї, незалеж­но від країни функціонування, є і загальні риси, які характеризують цей інститут як родове поняття. Серед країн пострадянського простору ста­лої та завершеної системи ювенальної юстиції того чи іншого апробова­ного типу поки що не створено у жодній державі (можна виділити тільки деякі окремі елементи, як правило у межах кримінального та криміналь­но-процесуального законодавства). Втім активні пошуки національного шляху забезпечення прав дітей через розвиток інституту ювенальної юс­тиції в цих країнах, включаючи і нашу державу, з урахуванням міжнаро­дного права та світової практики, створили великий масив наукових ро­біт та теорій, серед яких до сьогодні не існує одностайності у поглядах щодо трактування та змістовного (інституційно-нормативного) напов­нення поняття «ювенальна юстиція». В. О. Левченко слушно підкрес­лює, що концептуальне розуміння ювенальної юстиції залежить, в осно­вному, від об’єму ознак, які включають в це поняття ті чи інші автори^[182]. Щоб краще розуміти основні вихідні позиції сучасного уявлення про ювенальну юстицію та її праксеологічне значення, аналізуючи наявні теорії, деякі вчені робили певну класифікацію природи та змістовного наповнення цього правового явища. Можна привести кілька таких ре­зультатів, що дозволить надалі послідовно та системно ознайомитися з аргументами кожної групи прихильників того чи іншого підходу.

О. С. Автономов виокремлює два підходи до розглянутого явища: прихильники одного з них відносять до ювенальної юстиції переважно і, навіть майже виключно спеціалізовані судові органи, а відповідно і пов’язану з ними діяльність у справах щодо дітей; відповідно до іншого підходу пропонується включити в систему ювенальної юстиції значно ширше коло органів^[183]. В. О. Левченко різноманітні бачення ювенальної юстиції об’єднує у три групи: 1) ювенальна юстиція, як правосуддя, що здійснюється судом; 2) ювенальна юстиція, як система органів, що здій­снюють правосуддя над неповнолітніми; 3) ювенальна юстиція, як суку­пність державних інститутів і правових механізмів та соціально- психологічних чинників, що соціалізують неповнолітню особу. При цьому кожне визначення, як вважає вчена, відображає найважливіші, на думку їхніх авторів, ознаки ювенальної юстиції й у цьому змісті є спра- ведливими^[184]. С. Ф. Бичкова вважає, що зараз найбільш поширеним є та­кі визначення поняття «ювенальна юстиція»: 1) система особливого су­дочинства у справах про правопорушення неповнолітніх, які вчинили кримінально-карані діяння і досягли віку кримінальної відповідальності;

2) система норм та інститутів, пов’язаних з дитиною як суб’єктом пра­вопорушень, незалежно від його віку і категорії правопорушень;

3) система, що включає не тільки відповідне законодавство, але і ком­плекс державних та інших органів і організацій, що мають своїм призна­ченням захист прав і законних інтересів неповнолітніх; здійснення пра­восуддя щодо неповнолітніх; реагування на правопорушення неповнолі- тніх^[185]. В. Р. Шмідт взагалі розглядає ювенальну юстицію як одне з основних джерел розвитку реабілітації неповнолітніх, які вчинили пра- 186

вопорушення.

Критичний аналіз робіт приведених авторів та інших фахівців дає підстави виділити два основні підходи в розумінні сутності та меж юве­нальної юстиції як соціально-правового інституту та форми захисту прав, свобод та інтересів дітей. Перший - це бачення ювенальної юстиції виключно як специфічної форми здійснення правосуддя щодо дітей. Дру­гий підхід передбачає розширення меж цього інституту, включивши до нього низку супутніх заходів превентивного, соціального, медико- психологічного, пенологічного та постпенологічного характеру, спрямо­ваних на забезпечення найкращих інтересів дитини у всіх цих правовід­носинах.

К. І. Смеловцев зазначає, що в класичному розумінні ювенальна юс­тиція є складовою частиною системи загального правосуддя, що реалізує свої завдання на єдиній з ним правовій базі. Але разом з тим ювенальна юстиція має бути специфічною судовою підсистемою в рамках загально­го правосуддя^{[186] [187]. Подібно до попереднього висловлення І. В. Предеїна вказує, що перш за все ювенальна юстиція - це особлива форма реаліза­ції судової влади, що виражена в діяльності по здійсненню правосуддя щодо неповнолітніх, яка характеризується специфічними принципами його реалізації, організацією системи спеціалізованих судових органів і допоміжних служб ювенального профілю, і спрямована на забезпечення належного захисту прав та інтересів неповнолітніх[188].}

Е. Б. Мельникова стверджує, що поняття «ювенальна юстиція» в усьому світі пов’язується з головною її ланкою - судом у справах непо­внолітніх, що визначає поняття юстиції як правосуддя. За переконанням Е. Б. Мельникової, а також М. П. Мелешка концепція ювенальної юсти­ції включає наступні вихідні поняття (компоненти): неповноліття як правова база ювенальної юстиції; юстиція - загальне лінгвістичне та со­ціально-правове поняття; ювенальна юстиція як частина загального по­няття юстиції; ювенальна юстиція як специфічна система юстиції; суд у справах неповнолітніх як центральна ланка ювенальної юстиції; специ­фічні принципи ювенальної юстиції; судова влада і ювенальна юстиція; громадянське суспільство і ювенальна юстиція. Лінгвістично поєднання слів «юстиція» і «ювенальна» означає, що мова йде одночасно і про за­гальне, і про специфічне поняття юстиції. Як частина загальної юстиції, вона «успадковує» її принципи та інститути. Специфічне поняття юве­нальної юстиції відрізняє її від загальної юстиції, створює ступінь її ав- тономності^189,190. Особливість ювенальної юстиції, на думку К. І. Смеловцева, створює специфічну юридичну базу, що включає особ­ливі принципи здійснення правосуддя щодо дітей, які відсутні в загаль­ному судочинстві^{[189] [190] [191]. Своєрідні ознаки ювенальної юстиції відносяться як до організації цієї судової системи, так і до процесу здійснення пра­восуддя. Специфічна «філософія» цього інституту будується на перера­хованих поняттях, що входять до його концепції, які взаємодіють в про­цесі здійснення правосуддя[192].}

Ю. І. Ємець каже, що у світовій практиці неповноліття визнається пом’якшуючою обставиною, хоча й з певними варіаціями правозастосу- вання, виходячи з особливостей національних правових традицій^[193]. В. Р. Шмідт наголошує, що сучасна ювенальна юстиція характеризуєть-

ся подвійністю. З одного боку, це окремі правові норми для неповноліт­ніх (а в багатьох країнах - і для молоді), особливий організаційний ди­зайн здійснення правосуддя (суди, особливі функції прокуратури, орга­нів поліції, виконання покарання). З іншого боку, ювенальна юстиція ча­сто асоціюється з більш гуманної та кращої версією правосуддя, оскільки орієнтована на дитину, а не на систему виконання покарання. Рефлексія відмінностей в міжнародних стандартах ювенальної юстиції складає основу критичної концепції. Провідне питання критичної юве­нальної юстиції: «Чи не стає сам факт існування ювенальної юстиції фактором ексклюзії підлітків від правосуддя?» — визначає різні позиції щодо реформи цієї сфери правосуддя^[194]. Втім серед досліджень у сфері розвитку інсти­туту ювенальної юстиції розглядаються не лише аспекти гуманізації від­повідальності неповнолітніх правопорушників. Наприклад,

К. І. Смеловцев, серед іншого розглядає таке питання, як розширення рамок кримінально караної причетності до злочину, що безумовно, буде сприяти зниженню злочинності неповнолітніх (за умови, що в кожній нормі інституту причетності захист дітей буде поставлений на перше мі- сце)^[195]. В одній з наших публікацій ми зазначали, що допустимість за­стосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, є свого роду суспільно - правовим компромісом, оскільки відсутність складу злочину виключає будь-які кримінальні наслідки. Примусові заходи виховного характеру не є кримінальним покаранням та істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов’язані з певними обмеженнями і позбав­леннями для особи, щодо якої вживаються — вони є мірою державного примусу, що застосовується незалежно від бажання такої особи. Їх пок­ладання, крім іншого, обумовлено необхідністю позбавлення особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності і, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, ілюзії про безкарність її дій. Примусовий характер зазначених заходів обумовлює чітку регламентацію процедури їх засто­сування, тобто кримінального провадження, а також визначення статусу учасників даних кримінально-процесуальних відносин^[196]. Низка вчених- фахівців у галузі адміністративного права (О. В. Горбач, І. В. Іщенко, Ю. І. Ковальчук, Т. Г. Корж-Ікаєва, З. П. Морозова, Є. Ю. Колосовський та ін.) наполегливо доводять доцільність зниження мінімального віку адміністративної відповідальності або застосування до неповнолітніх деяких адміністративних стягнень, застосування яких на сьогодні обме­жено. Наведене свідчить, що не правильним буде вважати, що ювеналь­на юстиція це винятково напрямок в один бік - до гуманізації покарання (відповідальності) та/або заміна на альтернативі види заходів впливу! Науково-практичне та правове розв’язання проблем ювенальних право­порушень має бути засновано на урахуванні тенденцій біологічно - психологічної та соціальної зрілості неповнолітніх делінквентів та сус­пільної небезпеки їх вчинків. Втім, навіть у разі доцільності запрова­дження тих чи інших заходів реагування, пріоритетом таких правовідно­син має бути забезпечення сприятливих умов участі дитини (залежно від її особливостей) в процесі правозастосування.

Наведені вище погляди вчених (за виключенням питань мінімізації віку адміністративної відповідальності) створюють уявлення про ювена­льну юстицію виключно як про інститут реагування на злочин з боку неповнолітньої особи. Але нагадаємо, що статус учасника ювенальної юстиції можуть мати і діти, які є потерпілими, чи свідками у криміналь- ному судочинстві. Закон так само має створювати додаткові гарантії їх участі.

Відповідно до цього формату наука визначає і функції ювенальної юстиції. Крім звичних для традиційного судочинства охоронно- каральних функцій, на думку Н. М. Крестовської, А. І. Гусєва, Ю. Б. Костової, ювенальна юстиція повинна мати такі спеціальні функ­ції: 1) реститутивну (ювенальна юстиція має розглядатись як відновне правосуддя. У цьому її принципова відмінність від сучасного дорослого правосуддя; 2) реабілітаційну (це стосується і дитини, яка стала жертвою жорстокого поводження або недбалого піклування, і дитини- правопорушника, який має бути ресоціалізований. Для цього ювеналь­ний суд має стати центром низки державних та недержавних інституцій, програм, проектів, які працюють з дітьми); 3) пацифікаційну (примирна) (мається на увазі вирішення шляхом порозуміння та взаємних поступок конфліктів, які не мають характеру правопорушення (зловживання пра­вом, порушення моральних норм), хоча й не можуть бути ліквідовані си­лами сторін)^[197]. В. О. Левченко ще окремо називає охоронну функцію, тобто забезпечення судового захисту неповнолітнього в якості потерпі­лого, підсудного, засудженого тощо^[198].

Діти, що перебувають у конфлікті з законом, включаючи тих, що за­тримані та доставлені до спеціальних установ чи органів - це лише час­тина того контингенту, який входить до сфери уваги ювенальної юстиції в форматі «правосуддя для дітей». Ювенальна юстиція спрямована на реалізацію справедливої та дружньої до дітей процедури, включаючи тих, хто конфліктує або контактує із законом^[199].

Необхідно брати до уваги, що Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (1985 року) правопорушенням визнають будь-яку провину (дію або без­діяльність), що карається за законом в рамках існуючої правової системи (п. 2). Відповідно, до сфери дії ювенальної юстиції, з урахуванням особ­ливостей українського законодавства, автоматично включаються ситуа­ції здійснення правосуддя щодо дітей, які вчинили адміністративні пра­вопорушення, а також інші аспекти, що регулюються відповідним зако­нодавством, наприклад, можливість перекладення юридичної відповідальності («трансмісії») за протиправні дії неповнолітніх осіб на інших осіб (батьків або осіб, що їх замінюють) - ч.ч. 2 та 3 ст. 184 КУпАП.

Інша категорія, яка входить до кола уваги ювенальної юстиції - «дитина у контакті з законом» - це дитина, яка в силу різних обставин, що стосуються її життя (розлучення з батьками, усиновлення, міграція, насильство, тощо) вступає в контакт з системою правосуддя в тій чи ін­шій формі та/або в інший передбачений законом спосіб набуває спеціа­льного соціально-правового статусу^[200]. Відповідно, ювенальна юстиція має бути одночасно не лише правосуддям щодо дітей, а й правосуддям для дітей. В межах дослідження міжнародного захисту прав дитини Дж. Тодрес акцентує увагу на важливості ролі судової влади не лише у ситуаціях здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, а й у формуванні правової позиції з усіх питань, які впливають на стан та права дітей, ви­значенні стандарту «найкращих інтересів дитини»^[201]. Втілюючи гасло «правосуддя для дітей», ювенальна юстиція одночасно є формою реалі­зації таких конституційних засад як судовий захист прав дитини та дос-

туп до правосуддя тих неповнолітніх осіб, які потребують правового за­хисту та/або допомоги у реалізації своїх прав та законних інтересів.

Саме судовий захист як форма забезпечення прав дитини у різних сферах її життєдіяльності має розглядатися у якості елементу ювеналь­ної юстиції. Наприклад, комплекс правових організаційно - профілактичних, медичних соціально-економічних заходів, спрямованих на забезпечення права на життя та охорону здоров’я становить самос­тійний напрям забезпечення прав, свобод та інтересів дитини. У разі по­рушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни мусять вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкоду­вання заподіяної шкоди. Водночас, судовий захист прав тих дітей, які перебувають у вразливому стані здійснюється в рамках спеціалізованої системи правосуддя для дітей (ювенальної юстиції). Так, згідно з Осно­вами законодавства України про охорону здоров’я, у разі порушення ба­тьками обов’язку піклуватися про здоров’я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя, якщо це за­вдає істотної шкоди здоров’ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав^[202].

У свою чергу, доступ дітей до національної системи правосуддя є невід’ємною частиною досягнення верховенства права та його дотри­мання при вирішенні пов’язаних цілей. Метою підходу «правосуддя для дітей» є забезпечення кращого обслуговування та захисту дітей у систе­мі правосуддя. Цей підхід спеціально спрямований на забезпечення пов­ного застосування міжнародних норм і стандартів для всіх дітей, які вступають у контакт з системами правосуддя як жертви, свідки та ймо­вірні порушники; або з інших причин, які обумовлюють судове втручан­ня, наприклад, щодо їх догляду, опіки або захисту. Якими б не були причини, коли діти перебувають у контакті з системою правосуддя, во­ни, як правило, мають розглядатися тими ж інституціями та фахівцями. Ця засада включає забезпечення доступу дітей до правосуддя з метою пошуку та отримання захисту як у публічних, так і у приватних прова­дженнях. Доступ до правосуддя може бути визначено як здатність отри­мати справедливий і своєчасний спосіб захисту від порушень права, за­кріплений в національних і міжнародних нормах і стандартах^[203].

Отже, наведене обґрунтовує ту позицію вчених, коли ювенальна юстиція розглядається як система правосуддя, але вже у більш розши­реному форматі, ніж виключно у межах кримінального судочинства. Наприклад, О. С. Автономов веде розмову взагалі про відправлення пра­восуддя щодо неповнолітніх, як у кримінальному, так і в інших видах судочинства (адміністративному, цивільному). Хоча науковець слушно зауважує, що історично ювенальна юстиція виникла шляхом відокрем­лення від кримінального правосуддя^[204]. О. С. Гусарєва зауважує, що ро­зуміння юстиції переважно зводиться до поняття судової системи, судо­чинства в різних варіантах їх інтерпретації (цивільна, адміністративна, конституційна, ювенальна тощо)^[205].

В. Х. Бартон та Дж. А. Баттс констатують, що традиційна «дефіцит­на» система ювенальної юстиції, яка ґрунтується на недоліках дітей та молоді, захищає громадську безпеку шляхом накладання санкцій за по­передні злочини та зменшення ймовірності майбутніх правопорушень (реабілітації). Однак, як наголошують вказані автори, у багатьох грома­дах фахівці починають ставити під сумнів ефективність традиційної «дефіцитної» моделі ювенальної юстиції. Вони віддають перевагу тим проектам, які засновані на культивації позитивних рис у молоді, а не на констатації їх прорахунків. «Позитивний розвиток молоді» - цей підхід передбачає роботу з сім’ями та громадами, спрямований на підвищення позитивної соціальної підтримки та надання можливостей, які можуть покращити становище дітей, збільшити їх шанси на розвиток своїх най­кращих здібностей та потенціалу. Замість того, щоб зосереджуватися виключно на проблемах, такі нові проекти заохочують органи ювеналь­ної юстиції до зосередження уваги на визначенні позитивних аспектів життя молоді та розробці індивідуальних заходів, що спираються на си­льні сторони та інтереси, щоб змусити неповнолітніх бути більш відпо­відальними за свої вчинки^[206].

В. М. Хоміч пропонує включати в поняття ювенальної юстиції крім ювенального судочинства також соціально-правове оточення у вигляді державних і недержавних соціальних інститутів, які власне не здійсню­ють публічне правосуддя, але можуть і повинні брати участь в процесі охорони прав неповнолітніх, в тому числі і в процесі правосуддя на ос­нові введення певних соціально-правових процедур^[207]. М. П. Мелешко переконаний, що застосування до неповнолітнього заходів правового впливу (покарання і т. ін.) не повинно переривати процес соціалізації особистості дитини. Процес цей необхідно продовжити, підключивши до його реалізації органи ювенальної юстиції та надати їм для цього від­повідні матеріальні умови та закріплені у праві повноваження^[208]. Ціка­вим є вислів К. І. Смеловцева: «Якщо під ювенальної юстицією розуміти пра­восуддя щодо неповнолітніх, то вона може стати повноцінною складовою системи соціального профілактики правопорушень неповнолітніх. Якщо ж їй надати більш широке тлумачення і за сенсом і за змістом, то, безумовно, система соціальної профілактики правопорушень неповнолітніх повинна бути поглинена цим правовим інститутом»^[209].

Наведені приклади різноманітного бачення сфери відносин, завдань і функцій ювенальної юстиції дозволяють простежити певну прогресію у поступовому розширенні кола питань, а відповідно, кола задіяних суб’єктів, нормативно-правової бази, процедур та заходів цього багатог­ранного суспільно-правового інституту (форми) забезпечення прав, сво­бод та інтересів дітей. Від так, значення та критерії оцінювання ефекти­вності заходів ювенальної юстиції у зазначеній системі помітно зроста­ють.

І. В. Предеїна доходить висновку, що названа система становить те­оретично-правову конструкцію, що включає комплекс механізмів юри­дичного, соціально-коригуючого, медичного, психолого-

реабілітаційного, виховно-превентивного характеру, спрямованих на за­безпечення благополуччя неповнолітнього в суспільстві і що реалізу­ються в рамках діяльності спеціалізованих служб і установ ювенального профілю. В якості одного з варіантів структури ювенальної системи за­хисту прав неповнолітніх авторкою пропонується розглянути модель, згідно з якою служби та установи ювенального профілю утворюють трирівневу структуру так званої ювенальної системи: профілактика, пра­восуддя, реабілітація. Єдине що, для такої системи вчена у своєму дос­лідженні обгрунтовує введення до наукової термінології такого поняття як «ювенальна система захисту прав неповнолітніх» (тобто така модель в її уявленні виходить за межі ювенальної юстиції. - Прим. авт.). При цьому І. В. Предеїна наголошує, що ювенальна юстиція займає центра­льне місце в ювенальній системі^[210].

Доцільно пригадати, що термін «ювенальна юстиція» є синтезом двох понять, що походять з римського права: дитинство або молодість (від лат. «juvenalis» - юний, молодий) та юстиція (від лат. «justitia» - справедливість, правосуддя). Отже, в буквальному перекладі термін «ювенальна юстиція» означає правосуддя (у більш широкому розумінні - здійснення справедливості) щодо дітей та молоді^[211]. Тому не дивно, що у словниковому тлумаченні юстиція - це система судових установ, а та­кож сфера їх діяльності^[212]. Отже, традиційно під юстицією розуміють лише один бік значення цього слова у латинському варіанті - здійснення правосуддя, тобто діяльність, властиву судам. На прикладі адміністрати­вної юстиції можна побачити значення юстиції як правового засобу під­тримання законності у державному управлінні, який сприяє чіткому ро­змежуванню та виконанню суб’єктами владних повноважень своїх влад­но-розпорядчих функцій^[213]. Проте навіть в офіційній юридичній термінології вживання слова «юстиція» не обмежується виключно від­носно судів і судової діяльності. Практично у всіх державах є міністерс­тва юстиції, які зараз не входять до судової системи і є органами публіч­ного адміністрування^[214].

Доцільно переглянути і друге значення латинського слова «justitia» - справедливість. К. Гесс каже, що юстиція - це справедливість у пово­дженні з законом^[215]. У цілісній системі правових цінностей справедли­вість займає ключове місце. Вона відображає практичну сторону реалі­зації права як ефективного регулятора суспільних відносин. Справедли­вість - це і є таке право, за якого кожен індивід отримує те, чого заслу­говує, що є його невід’ємною частиною блага у суспільстві. Це своєрід­на рівновага та баланс суспільних потреб і можливостей, де право іманентно передбачає справедливість, а справедливість має правову ос­нову, тобто є реальною та захищеною правом^[216]. Загальним і безумов­ним елементом усіх сучасних концепцій справедливості є ідея прав лю­дини. Саме співіснування людей, що базується на ґрунті взаємного ви­знання прав і свобод, власне кажучи, становить порядок їхнього співіснування, який можна назвати справедливим^[217]. Чи дотримано принцип справедливості та рівності у створенні спеціалізації ювеналь­них судових та допоміжних органів, особливих правових та інших про­цедур поводження з дітьми у системі правосуддя, соціалізації, ресоціалі- зації і т. ін. порівняно з дорослими членами суспільства? Відповідь без­умовно є позитивною, оскільки створення інституту ювенальної юстиції у специфічних відносинах, пов’язаних з протидією правопорушенням серед дітей, іншими формами судового захисту їх прав, враховуючи їх особливий правовий статус і є фактично втіленням справедливості. Усі ці соціально-правові гарантії є субсидіарною компенсацією вад біологі­чно-психологічного розвитку та соціального статусу дітей порівняно з дорослими.

З урахуванням цієї точки зору цікавим видається визначення ювена­льної юстиції у розумінні В. О. Левченко - це система органів державної влади і управління, що здійснюють діяльність відносно дітей з метою захисту їх прав та інтересів і відновлення соціальної справедливості^[218]. Така дефініція дає уявлення про ювенальну юстицію через її суб’єктний (інституційний) склад, втім підкреслює важливу мету цього інституту - відновлення соціальної справедливості. За переконанням В. В. Сокуренка втілення ідеї соціальної справедливості означає: забез­печення силами державних і суспільних інститутів належного рівня життя для тих, хто не має можливості самостійно задовольнити свої по­треби, підтримувати рівень життя гідний людини (в нашому випадку та­кою категорією є діти. - Прим. авт.); створення в ідеалі рівних старто­вих можливостей всім членам суспільства через систему виховання, освіти, соціальної підтримки; не лише забезпечення прав, а й надання кожній людині гарантії на соціальний захист, створення належних умов для покращення її добробуту^[219]. Це дає підстави розглядати ювенальну юстицію як більш широке комплексне явище, яке пов’язано зі здійснен­ням правосуддя щодо дітей і забезпеченням їх прав в судочинстві та че­рез судовий захист, але не обмежується виключно цими відносинами.

Н. Л. Хананашвілі та О. В. Зиков слушно наголошують, що потрібно відрізняти ювенальну юстицію та ювенальне судочинство, оскільки су­дочинство являє собою сукупність державних інститутів і правових норм, в той час як юстиція, в розумінні вказаних науковців, передбачає участь і недержавних структур (адвокатура, соціальні працівники з не­урядових структур, інші державні і недержавні інститути) і обов’язковість здійснення певних соціально-правових процедур. Ними також підкреслюється очевидність потреби формування цілої сукупності правових і соціально-психологічних конструкцій, що гармонійно поєд­нуються в пошуках оптимального для дитини і, в кінцевому підсумку, - для суспільства, способу вирішення дуже серйозних проблем^[220]. Саме в ювенальній юстиції, за переконанням О. С. Автономова, проявляється неможливість замкнутися при здійсненні правосуддя виключно в рамках судових органів. Спеціалізовані суди (судді) у справах неповнолітніх можуть успішно працювати лише з опорою на допомогу психологічних служб, педагогічних кадрів, соціальних працівників. Сенс існування ювенальної юстиції полягає не просто в тому, щоб справи неповнолітніх розглядалися спеціалізованими судами, а в тому, щоб завдяки адекват­ним судовим рішенням, а також в результаті профілактичних заходів, в тому числі і шляхом своєчасного захисту прав дитини та вирішення різ­ного роду конфліктів, до яких втягнуті діти, рівень ювенальної девіації та інші порушення прав дітей було мінімізовано. Суди у справах непов­нолітніх не в змозі ефективно здійснювати покладені на них функції по­за системою ювенальної юстиції^[221]. На цьому наголошує і І. В. Предеїна, яка вважає, що формування ювенальної юстиції передбачає комплекс­ний процес вдосконалення існуючих структур і механізмів взаємодії в системі органів, які безпосередньо здійснюють правосуддя у справах не­повнолітніх та установ, які не здійснюють правосуддя, але пов’язані у своїй діяльності із забезпеченням правосуддя щодо дітей, і органічного включення в неї (до цієї системи) нових інститутів і правил у відповід­ності з міжнародними принципами^[222].

Як видається М. В. Валуйскову система установ ювенальної юстиція повинна здійснювати не тільки правосуддя, а й сприяти координації та організації діяльності, пов’язаної з профілактикою бездоглядності та безпритульності, а також соціальної реабілітації дітей. Соціальна скла­дова проваджень щодо ювенальних правопорушень може бути реалізо- вана через сукупність державних і громадських структур, діяльність яких слід здійснювати спільно з педагогічними, медичними фахівцями та психологами, а також соціальними службами, які надають дітям від­повідну допомогу. З огляду на це вчений серед інших функцій ювеналь­ної юстиції додатково називає освітню та виховну^[223].

Американська практика і нормативно і організаційно пов’язує юве­нальну юстицію з профілактикою правопорушень серед дітей та молоді. У Законі США про ювенальну юстицію та попередження злочинності 1974 року наголошується, що координовані проекти ювенальної юстиції та профілактики правопорушень, які відповідають потребам неповноліт­ніх через співпрацю з багатьма місцевими системами надання відповід­них послуг для неповнолітніх, можуть допомогти запобігти ювенальним правопорушенням та повернути дітей до продуктивного суспільного життя (розд. 1)^{[224] [225]. Результати деяких американських досліджень свід­чать, що 65-70% дітей у системі ювенальної юстиції мають діагностич­ний стан психічного розладу здоров’я. Більш ніж у 60% випадків такі розлади викликані вжиттям наркотичних чи психотропних речовин. Близько 75% молоді в системі ювенальної юстиції зазнали травматичної віктимізації, а 93% - повідомили про вплив несприятливого досвіду ди­тинства, включаючи жорстоке поводження з ними, насильство в сім'ї, громаді та серйозні захворювання[226]. За баченням фахівців громадської організації «Психічне здоров’я Америки» діти-правопорушники з психі­чними розладами здоров’я вимагають ще більшої уваги та потребують відповідних соціальних та лікувальних послуг. Серед таких заходів пріоритет повинен надаватися тим, що підтримують відновлення цих неповнолітніх осіб у родині чи громаді, та уникають зайвого ув’язненню чи ізолювання (за винятком небезпечних правопорушень); створюють умови для підтримки участі сім’ї в системі ювенальної юстиції; не вико­ристовують систему правосуддя як альтернативу лікуванню, послугам з підтримки дітей, які мають проблеми з психічним здоров’ям[227].}

У науковій публікації Дж. Г ейнборо та Е. Леан наводиться повідом­лення Дж. К. Віг - директора одного з відділів ювенальної юстиції (США), яка наголошує, що система соціального захисту дітей, так само як і система ювенальної юстиції є основою державної політики щодо за­безпечення прав дитини у будь-якій країні. Фахівець називає окремо на­ведені вище дві системи, втім підкреслює взаємообумовленість їх захо­дів та спільну спрямованість - догляд за дітьми та їх загальне благопо­луччя. Для ювенальної юстиції такі спільні заходи включають забезпечення належного судочинства та превенцію ювенальної девіації; утримання молоді у в’язницях окремо від дорослих; адресне (індивідуа­льне) задоволення потреб у розвитку кожної дитини; захист особливих категорій дітей (залежно від раси, статі, а також обмежених можливос­тей); вирішення питання про вік кримінальної відповідальності. Багато з цих питань є предметом поточних зусиль з переоформлення ювенальної юстиції в систему з елементами соціальної профілактики та допомоги^[228]. Прогресивна модель системи ювенальної юстиції (за переконанням фа­хівців Управління ООН з наркотиків і злочинності) орієнтована на те, що діти повинні вважатися ключовими агентами у захисті своїх власних

прав через особисте їх знання та ефективні методи уникнення ризиків і реагування на порушення. Відповідно, необхідно запровадити механізми участі дітей у програмі розроблення та впровадження законів, політики та програм, спрямованих на просування їхніх прав (що також можна ро­зглядати як якісно новий елемент системи ювенальної юстиції. -

Прим. авт)^[229].

Отже, наведене дає усі підстави стверджувати, що правосуддя щодо дітей або для дітей, ювенальне судочинство, а також ювенальна юстиція є взаємопов’язаними але не абсолютно тотожними поняттями. Перше поняття включає державну діяльність, яку здійснюють спеціалізовані суди чи судді шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях справ за участю чи в інтересах дітей; друге - є спеціальним порядком чи фор­мою вчинення судових дій у певних видах проваджень з урахуванням особливостей неповнолітніх учасників таких проваджень; третє - ком­плексною діяльністю судових та несудових органів, яка виходить за ме­жі правосуддя. Це дозволяє нарешті представити інший - розширений (плюралістичний) підхід у баченні ювенальної юстиції.

За переконанням А. В. Комарницького система ювенальної юстиції є сукупністю наступних елементів: особливий суб’єкт і суб’єктний склад - неповнолітній і неповноліття як правова база ювенальної юстиції; спе­ціалізовані судові органи і установи; особливі процедурні норми, що ре­гламентують процес розслідування і судового розгляду; спеціальні захо­ди кримінально-правового впливу; несудові органи (комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, уповноважений з прав дитини, органи опіки та піклування, служба пробації), спеціальні правоохоронні струк­тури, створені для профілактики правопорушень (злочинів) неповноліт­ніх^[230]. Таке розгорнуте уявлення про ювенальну юстицію виходить за межі суто ювенального правосуддя, але знову ж таки, пов’язує коло ін­тересів названої форми забезпечення прав дітей виключно з ювенально- деліктними правовідносинами. Окреслений підхід в цілому корелюється з державними програмами та стратегіями низки країн, зокрема і України. Так, метою Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року є запровадження ефективних механізмів у системі юстиції щодо дітей, спрямованих на посилення відповідальності держави та суспільства за розвиток дітей, підвищення рівня соціального та правового захисту дітей, які перебувають у конфлікті із законом, зни­ження рівня злочинності, а також виправлення та соціальну реабілітацію неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом. Разом з тим, та­кий вимір ювенальної юстиції залишає поза увагою низку не менш важ­ливих питань, таких як: посилення захисту прав дітей, які потерпіли від правопорушень, зокрема насильницького характеру, які є свідками пра­вопорушень, і дітей, які перебувають у вразливому становищі та потре­бують судового захисту. Наведені категорії неповнолітніх осіб законо­давець (в ЗУ «Про охорону дитинства») об’єднав терміном «діти, які перебувають у складних життєвих обставинах», до яких, до речі, на­лежать і діти у конфлікті з законом.

Низка науковців (М. Р. Арпентьева, Н. Н. Крестовська,

О. О. Навроцький, К. І. Смеловцев, Є. П. Филипенко) дають або приєд­нуються до наступного визначення ювенальної юстиції (з урахуванням деяких можливих варіацій) - це система, що утворює сукупність право­вих механізмів, медико-соціальних, психолого-педагогічних і реабіліта­ційних процедур і програм, призначених для забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, а також діяльність осіб, які відповідають за їх виховання, що реалізується системою державних і не­державних органів, установ та організацій. Н. В. Ортинська ювенальну юстицію розуміє як функціонування спеціальних державних та громад­ських інституцій діяльність яких пов’язана з системою захисту прав і свобод неповнолітньої особи, їх основним завданням є профілактика правопорушень та ефективна соціалізація цієї категорії суб’єктів пра­ва^[231]. В уявленні Р. М. Опацького - це заснована на специфічних прин­ципах особлива система захисту прав неповнолітніх, що включає в себе сукупність державних органів, діяльність яких здійснюється спільно з відповідними медико-психологічними, соціальними службами допомоги дітям і підліткам, що забезпечує реалізацію їх прав^[232]. Приведені дефіні­ції демонструють широкий спектр ювенальної юстиції, підкреслюють таку важливу рису цієї діяльності як системність, водночас, їм бракує завершеності через відсутність конкретизації сфери спрямованості захи­сту таких прав.

Отже, перебуваючи частиною системи забезпечення прав, свобод та інтересів дитини, ювенальна юстиція утворює наступний (по низхідній) рівень абстрактної моделі середовища (піраміди), в якому діє зазначена система, таким чином, наслідуючи рефлективність зв’язків між складо­вими компонентами середовища та лабільність системи. Отже, завдяки дедукції можна дійти висновку, що ювенальна юстиція, так само, як і система забезпечення прав дітей одночасно може розглядатися як:

а) сукупність наукових (теоретичних) уявлень про засади забезпечення прав дітей у певній сфері суспільних відносин (гносеологічне явище);

б) комплексна практична діяльність певного кола суб’єктів, заснована на нормах позитивного права, спрямована на досягнення загальної корисної мети (корисно-правова діяльність); в) методологічна засада правового регулювання, організації та здійснення такої діяльності на підставі нау­кових здобутків.

Вихідним компонентом ювенальної юстиції, так само, як і системи забезпечення прав дітей в цілому є дитина: у правовому вимірі - її права, свободи, інтереси та обов’язки, визначені у нормах позитивного права; фактично - життя, здоров’я, соціальні зв’язки, належні умови існування, розвитку, виховання, поведінка, свобода та особиста недоторканість, об’єктивовані в конкретних умовах реальної дійсності. Разом з тим, ювенальна юстиція має свої особливості, які обумовлюють її автоном­ність у забезпеченні прав дітей поряд з іншими інститутами чи/та фор­мами цієї системи.

Ці особливості обумовлені:

- власною метою ювенальною юстиції;

- об’єктивним та суб’єктивним складом суспільних відносин;

- специфікою правового регулювання цих відносин;

- критеріями оцінювання ефективності такої діяльності.

Проведений аналіз наявних уявлень про ювенальну юстицію дозво­лив сформувати власне бачення праксеологічного виміру цього суспіль­но-правового інституту у системі забезпечення прав, свобод та інте­ресів дітей.

По-перше, серед завдань системи забезпечення прав, свобод та інте­ресів дітей функціонування ювенальної юстиції покликано сприяти: га­рантуванню, охороні та захисту прав дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах; появі дружніх до дитини послуг та систем допо­моги; викоріненню всіх форм насильства та дискримінації щодо дітей; удосконаленню різноманітних форм превенції протиправної та іншої де- віантної поведінки дітей, а також виправлення та соціальної реабілітації неповнолітніх, які перебувають у конфлікті з законом.

По-друге, від інших форм та інститутів забезпечення прав дітей, крім специфічних завдань, ювенальна юстиція відрізняється ще особливими функціями, серед яких: 1) загальною є - охоронна; 2) спеціальними - ре- ститутивна; пацифікаційна (примирна); реабілітаційна; 3) додатковими - соціально-профілактична; освітньо-виховна, а також способом реалізації таких прав - доступ до правосуддя та судовий захист.

По-третє, не зважаючи на те, що ваговим компонентом функціону­вання зазначеного суспільно-правового інституту є реагування на юве­нальні правопорушення, ювенальна юстиція - це не лише інший підхід до неповнолітнього правопорушника в межах кримінального прова­дження чи провадження у справах про адміністративні правопорушення, а й сукупність правових механізмів, медико-соціальних, психолого- педагогічних і реабілітаційних процедур та програм, призначених для вилучення дитини з умов несприятливого оточення, які на неї справля­ють негативний вплив, з метою усунення загрози її життю чи здоров’ю або запобігання її подальшої девіації, а також повернення дитини до су­спільного життя у разі вчинення нею правопорушення.

По-четверте, виходячи з завдань ювенальної юстиції її інституційне забезпечення та зміст обумовлюють такі чотири основні напрями: правова допомога (патронаж) дітям, що перебувають у складних життє­вих обставинах; ювенальна превенція та профілактика порушень прав дитини; ювенальне правосуддя (судочинство); реабілітація (ресоціаліза- ція) дітей, що перебувають у конфлікті з законом.

По-п’яте, ювенальна юстиція це система державних та недержав­них органів, чия діяльність спрямована на захист прав, свобод і законних інтересів дітей в зазначеній сфері правовідносин, серед яких провідне місце займають спеціалізовані (ювенальні) суди чи судді. Взаємодія су­дових органів з іншими службами та органами є ключовою, але не зав­жди обов’язковою умовою ювенальної юстиції.

По-шосте, ювенальна юстиція - це система, що включає не лише комплекс державних та інших органів і організацій, що мають своїм призначенням захист прав, свобод і законних інтересів дітей, профілак­тику правопорушень, здійснення правосуддя щодо них та реабілітацію, а й відповідне національне законодавство, яке до речі має бути засновано на міжнародних стандартах забезпечення прав дитини.

По-сьоме, враховуючи тенденції імплементації норм міжнародного права до національного законодавства, використання терміну «ювена­льна юстиція» є більш універсальним (порівняно з таким термінами як «юстиція щодо дітей» та «правосуддя щодо дітей»), оскільки включає юстицію не лише щодо дітей (які перебувають в конфлікті з законом), а й для дітей (там, де це стосується судового захисту їх прав та найкра­щих інтересів), а також комплекс інших заходів, які здійснюються не лише в межах правосуддя.

По-восьме, бачення ювенальної юстиції як комплексного системного та поліінституційного виду діяльності, що трансцендує за межі кримі­нального судочинства, обумовлює наявність широкого адміністратив­но-правового компоненту у функціонуванні цієї форми забезпечення прав дітей.

Отже, в нашому розумінні ювенальна юстиція - це суспільно- правовий інститут, що утворює спеціалізовану систему правосуддя щодо дітей і для дітей, а також сукупність правових механізмів, меди- ко-соціальних, психолого-педагогічних і реабілітаційних процедур і про­грам, призначених для забезпечення прав, свобод і законних інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізу­ється системою державних і недержавних органів^[233].