§ 4.4. Інститут адміністративної відповідальності у системі за­безпечення прав дітей

Поміж компонентів ювенальної юстиції не меншої уваги потребує інститут адміністративної відповідальності, в якому також проявля­ється її примусовий та превентивний характер. Порівняно з криміналь­ними правопорушеннями, стримуючий фактор юридичної відповідаль­ності за адміністративні правопорушення значно нижчий, тому неповно­літні деліквенти часто не замислюються над наслідками асоціальної неправомірної поведінки.

Як згадувалося нами раніше внутрішній зв’язок, що поєднує особу дитини-правопорушника в кримінальній чи адміністративно-правовій кваліфікації часто видається дуже близьким, а риси що характеризують ці особистості є надто подібними. Так, за десять місяців 2019 року лише персоналом патрульної поліції України було складено близько 2 тис. протоколів про адміністративні правопорушення на осіб у віці від 16 до 18 років (див. Додаток 1). Недостатня увага органів державної влади та громадськості детермінантам адміністративних правопорушень, вчине­них дітьми, у подальшому дуже часто призводить до вчинення подібних за характером, але більш суспільно небезпечних ювенальних криміналь­них правопорушень (кримінальних проступків чи злочинів)^[567].

З метою удосконалення раннього втручання у процес деліктолізації дітей прокуратурою було проаналізовано стан додержання законів упов­новаженими державними органами під час притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності. Встановлено, що впродовж 2018 року стосовно неповнолітніх складено більш ніж 14 тис протоколів про адміністративне правопорушення, понад 12,5 тис з яких складено працівниками поліції.

Отже, наведене переконливо свідчить про наявність суттєвих про­блем у частині притягнення неповнолітніх до юридичної відповідально­сті за адміністративні правопорушення і взагалі застосування цього ін­ституту у системі соціалізації дітей та превенції ювенальної злочинності. Наукове та практичне вирішення цього завдання також є частиною захо­дів Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року.

Серед багатьох визначень терміну «адміністративна відповідаль­ність» приведемо визначення В. А. Крижановської, яка каже, що нею є особлива правова форма реакції держави на захист публічних і приват­них інтересів, яка полягає в сукупності встановлених державою матеріа­льних і процесуальних правових норм з метою спонукання правопоруш­ника, який добровільно не бажає дотримуватися встановлених норм, до належної поведінки та покладання обов’язку зазнавати несприятливі для нього наслідки, а також досягнення мети попередження правопорушень, охоплюючи всі існуючі способи впливу на правопорушника - виховний (доповнено авт.), каральний, відновлювальний, компенсаційний, профі­лактичний і попереджувальний»^{[569] [570]. З приводу забезпечення прав дитини інститут адміністративної відповідальності виступає і як сфера право­відносин (діяльність суб’єктів владних повноважень та суду), в якій ма­ють бути передбачені та втілені гарантії такого забезпечення, і як один із засіб забезпечення прав дітей або захід реагування у відповідь на їх по­рушення та відновлення.}

577

збитків, поновленні порушеного права».

Вважаємо, що у сфері ювенальної юстиції цей інститут слід розгля­дати за такими напрямами його реалізації:

- захист прав неповнолітніх, що притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень (адміністративна відповіда­льність неповнолітніх);

- адміністративна відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють за невиконання обов’язків щодо виховання дітей, зокрема, так зване пе­рекладання відповідальності («трансмісія») за вчинення особою віком від 14 до 16 років адміністративного проступку чи особою, яка не досяг­ла віку кримінальної відповідальності (віком до 14 або 16 років) суспі­льно-небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена Криміна­льним кодексом України (далі - КК України);

- адміністративна відповідальність посадових осіб за протиправні дії чи бездіяльність, що порушують права дітей або не забезпечують їх до­тримання іншими фізичними чи юридичними особами.

Представлені напрями інституту адміністративної відповідальності приблизно збігаються з трьома основними концепціями (про які у своє­му дисертаційному дослідженні веде мову Д. М. Лук’янець): управлін­ською (адміністративна відповідальність неповнолітніх) - «представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу публічного управління»; публічно-сервісною (адміністративна відповідальність ба­тьків або осіб, що їх замінюють...) - «може виступати як засіб забезпе­чення виконання зобов’язань, що випливають із договорів та інших від­носин, що не відносяться до публічного управління»; правозахисною (адміністративна відповідальність посадових осіб) - «є елементом меха­нізму захисту прав і свобод громадян», які розкривають уявленням про роль адміністративної відповідальності^[571], в тому ж числі й у сфері юве­нальної юстиції.

Адміністративна відповідальність неповнолітніх, як основна скла­дова інституту адміністративної відповідальності включає такі компоне­нти як: мінімальний вік адміністративної відповідальності; гарантії за­хисту прав неповнолітніх осіб, передбачених міжнародними стандарта­ми; процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення; заходи забезпечення такого провадження; систему ад­міністративних стягнень, заходів впливу, що можуть застосовуватися до дітей-правопорушників і порядок їх виконання; альтернативні способи проваджень у справах про адміністративні правопорушення неповноліт­ніх; можливість звільнення від адміністративної відповідальності.

На сьогодні загальним суб’єктом адміністративного правопорушен­ня може вважатися осудна особа, яка досягла на момент вчинення такого проступку 16 років. Разом з тим, до настання повноліття до адміністра­тивних правопорушників закон здебільшого передбачає застосування заходів впливу, які мають не каральний, а виховний характер (статті 13, 24-1 КУпАП). Водночас це питання не позбавлено наукової дискусії. Деякі науковці та практики (наприклад, Н. В. Гришина^[572], Б. П. Урбанський^[573]) встановлення віку адміністративної відповідально­сті з 16 років вважають найбільш доцільним, пов’язуючи це з психічною здатністю особи цілком розуміти характер свої вчинків і нести за них ві­дповідальність. Низка фахівців у галузі адміністративного права (О. В. Горбач, І. В. Іщенко, Ю. І. Ковальчук, Є. Ю. Колосовський та ін.) наполегливо доводять доцільність зниження мінімального віку адмініст­ративної відповідальності або застосування до неповнолітніх деяких ад­міністративних стягнень, вживання яких на сьогодні обмежено. В Наці­ональній стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року зауважується, що «В Україні процедури притягнення до адмініст­ративної відповідальності є значною мірою застарілими у зв 'язку з тим, що КУпАП прийнято Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984року та введено в дію з 1 червня 1985 року.

повідальність в повному обсязі за всі склади адміністративних правопо­рушень. У Латвійській Республіці також адміністративна відповідаль­ність настає у віці від 14 до 16 років^[575]. До того ж, примусові заходи ви­ховного характеру можуть застосовуватися до неповнолітніх у віці від 11 до 14 років, якщо вони вчинили правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність (ст. 12-1)^[576].

У нормативно-правових актах та аналітичних оглядах міжнародних організацій, таких як ВООЗ та ін., період підліткового віку визначається неоднаково: як період між 15-19 роками, 15-24 роками, або 10-24 рока­ми. Втім, навіть біологічні показники можуть змінюватися з часом, що пояснюється поліпшенням здоров’я і харчування^{[577] [578]. Це призводить до соціальної, а далі й правової емансипації підлітків (наприклад, визнання їх повністю дієздатними у цивільно-правових відносинах). Слід вказати, що навіть українське кримінальне законодавство передбачає застосуван­ня примусових заходів виховного характеру і до осіб у віці від 11 років (до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідаль­ність), якщо вони вчиняють суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законодавством про кримінальну від­повідальність. За аналогією з ч. 2 ст. 22 КК України І. В. Іщенко пропо­нує диференційований підхід у визначенні нижчої межі віку адміністра­тивної відповідальності залежно від кваліфікації вчиненого правопору-}

585

шення .

За нашим переконанням, загальний вік адміністративної відповіда­льності за всіма складами адміністративних правопорушень в українсь­кому законодавстві має бути знижений до 14 років. Але до осіб, які скої­ли адміністративне правопорушення у віці від 14 до 16 років мають за­стосовуватися виключно виховні та реституційні заходи. Це аж ніяк не суперечить загальній спрямованості ювенальної юстиції («гуманної та кращої версією правосуддя»^[579]), оскільки включення підлітка до адмініс­тративно-деліктних відносин та застосування до нього виховних заходів буде мати суб’єктивний ефект - справлятиме превентивний вплив, спри­ятиме розвитку у дитини відчуття особистої відповідальності та невід­воротності караності у майбутньому (у разі вчинення інших проступків в старшому віці), як наслідок - запобігання рецидиву протиправної пове­дінки у будь-якому її прояві. Крім суб’єктивного ефекту адміністратив­ної відповідальності, провадження у справі про адміністративне право­порушення для неповнолітнього правопорушника у віці з 14 років мати­ме і об’єктивний (зовнішній) ефект. Це втілюватиметься у приверненні увагу системи адміністративної ювенальної юстиції до причин такої по­ведінки з боку дитини та умов, що сприяють деструктивним змінам у її поведінці. Ними можуть бути несприятливі умови у родинному оточен­ні, незадовільний догляд чи утримання дітей, асоціальні зв’язки тощо.

О. В. Горбач слушно підкреслює, що адміністративній відповідаль­ності неповнолітніх притаманні ті ж самі ознаки, що й інституту адміні­стративної відповідальності у цілому^[580]. Відповідно, так само і процеду­ри провадження у справах про адміністративні правопорушення вчиню­вані дітьми матимуть подібні вади, серед яких очевидними на сьогодні є, наприклад, невизначеність із реалізацією права на правову допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення тощо. Однак, крім загальних ознак, адміністративна відповідальність неповнолітніх має свої, характерні тільки для неї, специфічні особливості. Національна стратегія реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року звертає увагу на потребі законодавчого вирішення таких питань у частині притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення ад­міністративних правопорушень як: «дотримання принципу презумпції невину­ватості особи; належне та своєчасне повідомлення батьків або законних предста­вників неповнолітнього про його затримання; ефективний доступ неповнолітніх до безоплатної вторинної правової допомоги шляхом удосконалення механізму швидко­го залучення захисника; спеціалізацію суддів, що розглядають справи про адмініст­ративні правопорушення за участю неповнолітніх; дотримання принципу пропор­ційності призначеного адміністративного стягнення або заходу впливу вчиненому правопорушенню; дотримання принципу індивідуалізації відповідальності - скасу­вання адміністративної відповідальності батьків за вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 років адміністративних правопорушень та діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність... »^[581] тощо.

З більшістю з них ми в цілому погоджуємось. Раніше, в тій чи іншій мірі, зазначені напрямки вдосконалення адміністративно-деліктного за­конодавства знаходили певне обґрунтування в працях українських вче­них (таких як, наприклад, О. В. Алєксєєвої, Є. Ю. Колосовського, М. М. Стефанчука та деяких інших). Але не всі з них слід визнати безза­перечними. Так, ми не підтримуємо намір скасувати адміністративну ві­дповідальність батьків, чи осіб, що їх замінюють за вчинення неповнолі­тніми віком від 14 до 16 років адміністративних правопорушень та діянь, що містять ознаки злочину. За нашим переконанням, за наявності при- чино-наслідкового зв’язку між недбалим ставленням цих осіб до своїх обов’язків щодо виховання та нагляду за дітьми та вчиненням останніми протиправних дій це становить самостійний склад адміністративного правопорушення, а від так, не суперечить принципу індивідуалізації від­повідальності. Інша річ, що доцільно змінити диспозиції частин 3 та 4 ст. 184 КУпАП та викласти їх у такій редакції: «Ті самі дії (мається на увазі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання перед­бачених законодавством обов'язків...), що призвели до вчинення непов­нолітніми... ».

З метою гарантування процесуальних прав неповнолітніх осіб у про­вадженнях у справах про адміністративні правопорушення чинну редак­цію ст. 268 КУпАП слід доповнити такими положеннями: «Крім зазна­ченого у частині першій цієї статті неповнолітня особа, яка притяга­ється до адміністративної відповідальності має право на: належне та своєчасне повідомлення батьків або законних представників неповнолі­тнього про його затримання; ефективний доступ до безоплатної вто­ринної правової допомоги шляхом забезпечення через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги участі захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення; конфіденційність, утри­мування неповнолітнього під час адміністративного затримання окре­мо від дорослих правопорушників; розгляд справи про адміністративні правопорушення суддею, що спеціалізується на розгляді справ за участю неповнолітніх; заявлення відводів».

Актуальною проблемою адміністративної відповідальності неповно­літніх є відсутність уніфікованого підходу при призначенні судами та­ким особам адміністративного стягнення або заходу впливу з урахуван­ням принципу пропорційності. З'ясування цього питання аж ніяк не су­перечить принципу індивідуалізації відповідальності, навпаки, наукове розв'язання тих проблем, які зараз мають місце у судовій практиці до­зволить усунути наявний формалізм у реалізації цього принципу. Зі змі- сту ст. 13 КУпАП випливає, що застосування заходів впливу, передба­чених ст. 24-1 цього Кодексу до осіб віком від 16 до 18 років, які вчини­ли адміністративні правопорушення є загальним правилом (тобто «є обов’язковим в усіх випадках вчинення... »^[582]). Водночас ч. 2 цієї статті містить виняток з цього правила, який полягає у тому, що за визначеним у законі переліком складів адміністративних правопорушень неповнолі­тні підлягають адміністративній відповідальності на загальних підста­вах. А річ у тому, що на статті Особливої частини КУпАП, які мають ро­зглядатися на загальних підставах припадає до 87,6% від усіх виявлених адміністративних проступків, скоєних неповнолітніми (за даними офор­млених патрульною поліцією адміністративних правопорушень за 10 мі­сяців 2019 року) (див. Додаток 2). У цій же нормі (ч. 2 ст. 13 КУпАП) за­конодавець також передбачив можливість застосування до цієї категорії правопорушників заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП (за ви­нятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені ст. 185 цього Кодексу), але з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника. Підкреслимо, що в останньому випадку редак­ція закону говорить вже не про обов’язок, а про можливість суду засто­совувати такі заходи, що дозволяє в кожному окремому провадженні ін­дивідуалізувати судове рішення. Однак, підстави застосування замість адміністративного стягнення заходів впливу, на нашу думку, у законі сформульовано недостатньо чітко, що призводить до неоднакового за­стосування норм права у судовій практиці та певних помилок в оформ­ленні судових рішень.

Так, серед обставин, які суди здебільше приймають до уваги та, яки­ми обґрунтовують доцільність застосування заходів впливу чи адмініст­ративного стягнення можна виділити:

- «неповнолітній вік правопорушника»;

- «повне визнання неповнолітнім своєї вини у вчиненні адміністра­тивного правопорушення та щире каяття винного»^590,591,592;

- «притягнення до адміністративної відповідальності вперше»^{[583] [584] [585] [586];}

- «відсутність обставин, що обтяжують відповідальність»^[587].

Половина з них збігається з обставинами, що пом’якшують відпові­дальність за адміністративне правопорушення, визначеними у ч. 1 ст. 34 КУпАП. Разом з тим, аналіз понад сотні постанов у справах про адмініс­тративні правопорушення показав, що, враховуючи наведені обставини, в різноманітних ситуаціях судові рішення не завжди виглядають логіч­ними та послідовними.

Наприклад, в одній ситуації, розглядаючи сукупність правопору­шень передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП (непов­нолітній керував мотоциклом без мотошолома, перебуваючи в стані ал­когольного сп’яніння та, не маючи права керування таким транспортним засобом), суд вважає за доцільне застосувати до нього захід впливу у ви­ді попередження (Постанова Камінь-Каширського районного суду Во­линської області від 11.10.2019 р., справа № 157/1523/19). Інший суд, ро­зглянувши правопорушення передбачене ч. 1 ст. 178 КУпАП (неповно­літній знаходився у парку відпочинку у стані алкогольного сп’яніння, своїм п’яним виглядом ображав людську гідність та принижував гро­мадську мораль), за відсутністю обставин, які пом’якшують або обтя­жують відповідальність, нібито, «враховуючи характер і ступінь вчине­ного правопорушення та неповнолітній вік правопорушника», навіть не зважаючи на те, що ця особа не з’явилася у судове засідання (хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи), вирі­шив «необхідним» застосувати заходи впливу до неповнолітнього у ви­гляді попередження (Постанова Троїцького районного суду Луганської області від 11.10.2019 р., справа № 433/1729/19). У третій ситуації, суд, дослідивши матеріали правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 175-1 КУпАП (неповнолітня особа палила сигарети на зупинці громадського транспорту), визнав її винною та піддав адміністративному стягненню у вигляді попередження зі стягненням на користь державного бюджету України судового збору у розмірі 384,20 грн. (Постанова Білгород- Дністровського міськрайонного суду від 11.10.2019 р., справа № 495/8431/19).

Вважаємо показовим прикладом Постанову Куйбишевського район­ного суду Запорізької області від 15.10.2019 р. (справа № 319/1212/19), в якій, розглядаючи матеріали справи з приводу порушення неповнолітнім вимог ч. 5 ст. 121 та ч. 2 ст. 126 КУпАП (керування мотоциклом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом без одягнутого мотошолома), навіть, приймаючи до уваги повне визнання своєї провини у скоєнні вказаних правопорушень, щире каяття та неповнолітній вік де- ліквента, суд визнав за доцільне «накласти на нього адміністративне стя­гнення на загальних підставах з метою його виховання в дусі додержан­ня законів України та для запобігання вчиненню в подальшому правопо­рушень, тобто без застосування заходів впливу щодо неповнолітніх».

Аналіз постанов у справах про адміністративні правопорушення вчинених неповнолітніми також дозволив виявити низку помилок, які подекуди мають місце при оформленні судових рішень. Типовими з них є такі як:

- у мотивувальній частині постанови суди хибно посилаються на ч. 1 ст. 13 КУпАП, в тих випадках, коли предметом розгляду є адміністрати­вні правопорушення, за які неповнолітні підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах (тобто, передбачені ч. 2 ст. 13 КУпАП) (див., наприклад, Постанову Зборівського районного суду Тер­нопільської області від 11.10.2019 р., справа № 599/2091/19);

- у випадку застосування ч. 2 ст. 13 КУпАП суд у мотивувальній ча­стині постанови не зовсім правильно використовує вислови «слід засто­сувати захід впливу...» (див., наприклад, Постанову Сколівського ра­йонного суду Львівської області від 16.10.2019 р., справа № 453/1258/19) або «повинні бути застосовані заходи впливу.» (див., наприклад, Пос­танову Якимівського районного суду Запорізької області від

16.10.2019 р., справа № 330/2269/19), що властиво для імперативного методу правового регулювання, в той час, як для цих правовідносин за­кон передбачає диспозитивний метод правового регулювання;

- обґрунтовуючи у мотивувальній частині постанови застосування до неповнолітнього правопорушника заходів впливу та, посилаючись на ст.ст. 13 і 24-1 КУпАП, у резолютивній частині постанови захід впливу у вигляді попередження помилково заміщується аналогічним за назвою адміністративним стягненням (хоча при цьому жодним чином не згаду­ється про судовий збір, який у випадку притягнення особи до адмініст­ративної відповідальності є обов’язковим) (див., наприклад, Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

15.10.2019 р., справа № 686/27640/19 або Постанову Сколівського ра­йонного суду Львівської області від 16.10.2019 р., справа № 453/1258/19)).

Не ставлячи під сумнів професійність персоналу органів суду, такі помилки дають підстави вважати, що розгляд справ про адміністративні правопорушення скоєних неповнолітніми та прийняття по ним рішень подекуди носить поверхневий характер, без належного з’ясування та урахування обставин, які в таких ситуаціях мають бути прийняті суддя­ми до уваги.

Обставини, що характеризують вчинене неповнолітнім адміністра­тивне правопорушення та особу правопорушника повинні бути більш детально окреслені в КУпАП (пропонуємо доповнити Кодекс новою статтею 35-1 «Обставини, що враховуються при накладенні стягнення чи застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення до неповнолітніх»). Зокрема при прийнятті такого рішення у випадках пе­редбачених ч. 2 ст. 13 КУпАП, крім обставин вказаних у ч. 2 ст. 33 КУпАП суд має врахувати: 1) кількість адміністративних правопору­шень, які є предметом розгляду; 2) ставлення неповнолітнього до вчине­ного ним діяння чи діянь, усвідомлення ним їх протиправного та шкід­ливого характеру; 3) наявність дорослих підбурювачів та інших співуча­сників адміністративного правопорушення; 4) перебування

неповнолітнього на профілактичному обліку дітей, що ведеться підроз­ділами ювенальної превенції Національної поліції України та підстави взяття на такий облік; 5) соціальний статус дитини (учень, студент, ви­хованець закладів освіти інтернатного типу, працюючий) та наявність самостійного заробітку; 6) умови життя та виховання неповнолітнього, склад та відносини у сім’ї; 7) здатність батьків чи осіб, що їх замінюють впливати на право слухняну поведінку дитини; 8) стан здоров’я та рі-

595 вень розвитку дитини.

Аналіз судової практики у справах про адміністративні правопору­шення привернув нашу увагу до певного прояву дискримінації неповно­літніх порівняно з дорослими правопорушниками. Поняття «дискримі- ⁵⁹⁵ Веселов М. Захист прав неповнолітніх під час притягнення до адміністративної відповідальності. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки. 2020. № 1 (108). С. 80. нація щодо дітей» означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою віку досягнення повноліття. За винятком проявів так званої «позитивної дискримінації», з урахуванням фізичної і розумової незрі­лості дитини, що втілюється у правових механізмах її спеціальної охо­рони і піклування, зокрема належного правового захисту з боку держави та суспільства, інші прояви дискримінації дитини є порушенням прин­ципів верховенства права та справедливості. Верховенство права вима­гає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяль­ність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті пе­редусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Зазвичай справедливість розглядають як властивість пра­ва, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушен­ню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рі-

596

вності всіх перед законом тощо.

За ст. 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, вчи­нені особами віком від 16 до 18 років розглядаються судами. Як зазнача­лося неодноразово у випадках передбачених ч. 2 ст. 13 КУпАП неповно­літні підлягають адміністративній відповідальності на загальних підста­вах. А від так, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення (навіть у вигляді попереджен­ня) неповнолітній особі присуджується обов’язок сплатити судовий збір у розмірі визначеному у ЗУ «Про судовий збір» (ст. 40 КУпАП). До пе­реліку адміністративних правопорушень, за які неповнолітні притяга- ⁵⁹⁶ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду

України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Криміналь­ного кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004. ються на загальних підставах входять і такі делікти, розгляд яких, у ви­падку їх вчинення дорослими (повнолітніми) особами, віднесено до компетенції інших уповноважених суб’єктів (не судів), наприклад, адмі­ністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних, мі­ських рад (ч. 2 ст. 156 КУпАП), поліції (ч. 1 ст. 44; ч.ч. 1-3, 5, 6 і 8 ст. 121; ст. 121-1; ст. 121-2; ч.ч. 1-3 і 5 ст. 122; ч. 1 ст. 123; ст. 124-1; ст. 125; ч.ч. 1, 2 і 4 ст. 126; ч.ч. 1-3 ст. 127; ст. 192; ст. 194; ст. 195 КУ- пАП), а відповідно, сплата судового збору для цих осіб в аналогічних ситуаціях не є актуальною. Така категорія як діти чи неповнолітні особи у разі вчинення ними адміністративного правопорушення пільги щодо сплати судового збору не мають, тобто від сплати судового збору під час розгляду справи не звільняються і навіть не мають підстав для відстро­чення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати (статті 5 та 8 ЗУ «Про судовий збір»). Тож, встановлюючи додаткові гарантії (у вигляді судового розгляду справи) для забезпечення прав дітей у випадку вчинення ними адмініст­ративного правопорушення та призначення адміністративного стягнен­ня, - з іншого боку, законодавець ставить їх у гірше становище порівня­но з дорослими правопорушниками в деяких подібних ситуаціях, що фа­ктично є порушенням принципу юридичної рівності громадян.

Зазначимо, що як адміністративні стягнення, так і заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників в пріоритеті спрямо­вані на виховання таких осіб в дусі додержання законів, поваги до пра­вил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (загальна превенція). Водночас завданням судового збору є забезпечення здійснення правосу­ддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів^{[588] [589] [590], що не має нічого спі­льного із завданнями ювенальною юстиції. Держава не повинна зміцню­вати матеріально-технічну базу судової системи за рахунок тих право­відносин, які виникають з приводу забезпечення (в тому числі і судового захисту) прав дітей. Тому діти, їх законні представники мають бути включені до пільгової категорії осіб, що звільняються від сплати судово­го збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях та видах про­ваджень.}

Задля усунення вказаних суперечностей слід внести наступні зміни до законодавства:

- ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», в частині «від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються» допов­нити підпунктом 5-1 наступного змісту: «малодітні та неповнолітні осо­би, їх законні представники та представники у всіх видах проваджень»;

- ст. 40-1 КУпАП доповнити частиною такого змісту: «судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, скоєне

598,599

неповнолітнім не сплачується».

Перспективним напрямком покращення адміністративно-деліктного впливу на неповнолітнього правопорушника видається можливість зві­льнення підлітків від відповідальності до розгляду справи судом з покла­денням на них певних обов’язків (відвідування корекційних програм, за­кладу освіти тощо). Безумовно, що монополія суду на розгляд справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх покликана створити до­даткові правові гарантії компетентності та справедливості при прийнятті рішення у таких провадженнях з урахуванням особливого статусу дити­ни. Втім закріплення у законі підстав та наділення певних посадових осіб підрозділів поліції та органів у справах дітей компетенцією після припинення деяких незначних адміністративних правопорушень не до­водити справу до суду (в кожному індивідуальному випадку залежно від обставин та особистості дитини) може мати також позитивні наслідки. Ознайомлення з досвідом та правовою регламентацією діяльності аме­риканської поліції вказує, що у разі вчинення неповнолітнім незначного правопорушення, заходи поліцейського у багатьох випадках обмежу­ються консультуванням та попередженням^[591]. За чинним українським законодавством при малозначності вчиненого адміністративного право­порушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і об­межитись усним зауваженням (ст. 22 КУпАП). Зараз усі справи про ад­міністративні правопорушення щодо неповнолітніх розглядає суд, а від так, позасудового звільнення таких осіб від адміністративної відповіда­льності закон не допускає. Для впровадження у практику такого механі­зму слід внести зміни до ст. 22 КУпАП, доповнивши її частинами дру­гою та третьою у такій редакції: «При малозначності адміністративно­го правопорушення, вчиненого неповнолітнім суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності з покладенням на та­ку особу певних обов’язків (відвідування корекційних (реабілітаційних) програм, закладу освіти), призначити превентивні заходи мінімального догляду за дитиною» (ч. 2 ст. 22. - Прим. авт.); «При виявленні та своє­часному припиненні органами Національної поліції малозначного адміні­стративного правопорушення, вчиненого неповнолітнім, за умови щиро­го розкаяння винного та відсутності обставин, що обтяжують відпо-

відальність за адміністративне правопорушення, уповноважені праців­ники підрозділів Національної поліції можуть після передачі його під на­гляд батьків, осіб, які їх замінюють, або адміністрації навчального чи іншого дитячого закладу звільнити порушника від адміністративної ві­дповідальності і обмежитись усним зауваженням» (ч. 3 ст. 22. -

Прим. авт.).

Адміністративна відповідальність посадових осіб (фізичних осіб) за протиправні дії чи бездіяльність, що порушують права дітей або не за­безпечують їх дотримання іншими фізичними чи юридичними особами є не основним засобом ювенальної юстиції. Так, в одній з публікацій ми наводили приклад використання адміністративної відповідальності як засобу покращення права дитини-пасажира на безпечну участь у дорож­ньому русі (внесення змін до ч. 1 ст. 35, ч. 4 ст. 122, ч. 3 ст. 123 КУ- пАП)^[592]. Передбачення цього компоненту в сфері ювенальної юстиції є скоріше додатковою правовою гарантією забезпечення прав дітей, оскі­льки суспільство виходить з презумпції правомірності та дбалого став­лення державних органів (їх посадових осіб) до прав та законних інте­ресів дітей, заснованої на філософії «parens patriae». Але, І. В. Іщенко прикладами з практики поводження з дітьми, що перебувають у склад­них життєвих обставинах обгрунтовує необхідність доповнення КУпАП новими статтями: ст. 184-3 «Невиконання адміністрацією спеціальних установ для дітей, обов’язків щодо нагляду та виховання дітей» та ст. 184-4 «Порушення встановлених строків тримання дітей у спеціаль­них установах для дітей»^[593]. Наведені ним аргументи виправдовують де- ліктолізацію у нормах Особливої частини КУпАП такої бездіяльності з боку посадових осіб, що безумовно негативно впливає на права та най­кращі інтереси дитини. Подібні заходи, як слушно наголошує Н. В. Коломоєць, в переважній більшості мають «ретроспективний ха­рактер, коли певним правилам чи правам дитини загрожує небезпека чи вже є наслідки протиправної поведінки щодо них, а тому слід відновити порушений баланс»^[594]. Втім, існування норми, яка б передбачала адміні­стративну відповідальність для адміністрації спеціальних установ для дітей сприяло б їх внутрішній дисциплінованості при виконанні посадо­вими особами покладених на них обов’язків, а у разі вчинення відповід­ного діяння (бездіяльності) - гарантувало б меншу вірогідність його по­вторення у майбутньому.

Підсумовуючи викладене, слід констатувати, що адміністративна ві­дповідальність у системі ювенальної юстиції має подвійну природу: по- перше, це особлива правова форма реакції держави на адміністративні правопорушення з боку дитини, яка полягає в сукупності встановлених державою матеріальних і процесуальних правових норм з метою спону­кання неповнолітнього правопорушника заходами виховного чи приму­сового характеру до належної поведінки; по-друге, це один із засобів га­рантування належної, законної та професійної діяльності посадових осіб та інших фізичних і юридичних осіб щодо прав та інтересів дітей у пра­вовідносинах, що виникають у сфері ювенальної юстиції. Загальний вік адміністративної відповідальності за всіма складами адміністративних правопорушень в українському законодавстві про адміністративні пра­вопорушення доцільно знизити до 14 років, але до осіб, які скоїли адмі­ністративне правопорушення у віці від 14 до 16 років мають застосову­ватися виключно виховні, реституційні та реабілітаційні заходи (це має знайти відповідне закріплення у ст.ст. 12 та 13 КУпАП).

Крім того, доцільно внести зміни до змісту ч. 3 та 4 ст. 184 КУпАП та викласти їх у такій редакції: «Ті самі дії, що призвели до вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопо­рушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім по­рушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу»; «Ті самі дії, що призвели до вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна від­повідальність»^[595], а також до ст.ст 22 та 268 КУпАП, - в частині можли­вість звільнення неповнолітніх від адміністративної відповідальності та удосконалення їх процесуальних прав під час провадження у справі про адміністративне правопорушення (в редакції, що наведена в основній частині цього підрозділу).

Удосконалення в такий спосіб законодавства матиме необхідні пере­думови для покращення судової практики притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності, а також звільнення їх від адміністра­тивної відповідальності у разі малозначності вчиненого ними адмініст­ративного правопорушення що, своєю чергою, позитивно вплине на за­хист прав і найкращих інтересів дітей у цій сфері ювенальної юстиції.