ВИСНОВКИ

1. Зараз елемент «забезпеченості» визначений у нормах позитивного права є, і залишатиметься надалі обов’язковим компонентом соціально- правового феномену прав дітей. Обмежена здатність дітей через власти­ві їм психофізіологічні особливості самостійно та повноцінно реалізову­вати свої права і свободи дає підстави розглядати забезпечення прав ді­тей як окремий інститут правового регулювання, що потребує наукової уваги.

На сучасному етапі інститут забезпечення прав і свобод дітей у кон­цептуальному розумінні має будуватися, виходячи з принципу «субсиді- арності». В авторському баченні субсидіарний підхід у забезпеченні прав і свобод дітей має передбачати режим збалансованого правового регулювання та впливу або втручання (через заходи соціального, еконо­мічного, правового, культурно-виховного та організаційного характеру) державних органів та суспільства (місцевої громади) у ювенальні відно­сини з приводу створення або підтримання належних умов життєдіяль­ності та розвитку дитини, охорони та захисту її прав і свобод, своєчасної кореляції негативних факторів, що впливають на соціалізацію дитини, з тим щоб з віком вона могла повністю покласти на себе зобов’язання в рамках суспільства як його повноцінний член.

2. Окреслені основні концептуальні ознаки забезпечення прав і сво­бод дітей як соціально-правового явища: 1) є результатом соціально- історичної та філософсько-правової еволюції прав людини; 2) становить сукупність суспільних відносин, які є обов’язковим елементом об’єктивації та реалізації природних прав дитини; 3) становить сукуп­ність заходів політичного, правового, соціального, економічного, куль­турно-виховного та організаційного характеру; 4) знаходить правове за­кріплення в нормах позитивного права, як вияв владної волі держави; 5) є об’єктом правового регулювання нормами різних галузей права: конституційного, сімейного, трудового, цивільного, цивільно- процесуального, адміністративного, кримінального, кримінально- процесуального; 6) становить органічну сукупність процесів: а) створення відповідних умов для ефективної реалізації, б) охорони, в) захисту й г) відновлення порушених прав і свобод дитини; 7) передбачає наступні рівні реалізації: а) самозабезпечення - безпосе­редньо реалізується в межах дієздатності дитини залежно від її біологіч­ного віку (юридичний аспект) та інтелектуальних і вольових здібностей (фактичний аспект); б) забезпечення прав і свобод дитини через дії або рішення батьків чи інших законних представників; в) забезпечення прав і свобод дитини через громадські інститути; г) державно-правове забез­печення - втілюється через діяльність уповноважених законом органів, посадових осіб в межах їх компетенції з урахуванням принципу субсиді- арності втручання; д) міжнародно-правове забезпечення - втілюється через визнання національними інституціями міжнародних правових ак­тів з прав дитини, моніторинг міжнародними організаціями стану забез­печення прав дітей в країні, можливості звернення до міжнародних су­дових установ з приводу порушених прав дитини; 8) у випадку наявності конфлікту інтересів пріоритетними є інтереси дитини з урахуванням ро­зумного співставлення природних потреб дитини з суспільними інте­ресами; 9) передбачає взаємопов'язаність елементів, впорядкованість, підпорядкованість загальним принципам забезпечення прав людини - тобто є явищем системним; 10) є здатним зберігати свою якісну специ­фічність в умовах різноманітних суб’єктивних та об’єктивних факторів, що можуть змінюватися - тобто є явищем динамічним але цілісним; 11) передбачає певну дискретність структури, тобто здатність змінювати обсяги та характер заходів залежно від віку дитини або її соціального становища; 12) є явищем публічним - тобто сім’я, громада та держава активно сприяє всебічному розвитку дитини та реалізації її прав, ство­рює правові гарантії їх дотримання, посадові особи у кожному випадку реагують на відомі факти недотримання чи порушення прав дитини з метою припинення таких діянь та відновлення порушених прав.

3. Сформовано ряд положень щодо кращого уявлення про співвідно­шення основних ювенально-правових категорій та понять: дитина, не­повнолітній, малолітній. По-перше, у юридичній науці відсутнє єдине концептуальне усвідомлення змісту та співвідношення ювенально- правових термінів таких як «дитина», «неповнолітній», а наявні погляди на це питання є подекуди суперечливими. По-друге, такий стан справ багато у чому обумовлений розмитістю визначень та відсутністю уніфі­кації ювенально-правової термінології у нормативно-правових актах як національного, так і міжнародного права. По-третє, за загальним юриди­чним визначенням дитиною є особа, від народження до набуття нею по­вноліття (18 років). В такому контексті розуміння «дитини» є тотожнім терміну «неповнолітня особа» (у загальному значенні) та, включає в себе й інші ювенально-правові терміни: «новонароджена дитина», «малоліт­ній», «малолітня дитина», зокрема і «неповнолітній» (у спеціальному значенні), там, де цей вік прямо обумовлений іншими віковими межами. По-четверте, в нормативних актах адміністративно-правового характеру превалює переважно застосування терміну «дитина», а термін «неповно­літній» вживається, як правило, у питаннях притягнення осіб, які не до- сягли повноліття, до юридичної відповідальності, зокрема адміністрати­вної. По-п’яте, включення в окремих випадках до категорії «діти» осіб, вік яких виходить за межі повноліття (наприклад, до 23 років) не прирі­внює цих осіб в правовому статусі до дітей (неповнолітніх осіб), а лише розповсюджує на них окремі права чи гарантії передбачені тим норма­тивно-правовим актом, який встановлює таке виключення. І навпаки, набуття дитиною у передбачених законом випадках статусу дорослої особи (повної цивільної, сімейної чи цивільно-процесуальної дієздатно­сті) до настання повноліття не позбавляє її гарантій та правового статусу дитини в усіх без виключень правовідносинах. По-шосте, урахування бі­ологічних, соціальних та психологічних вікових особливостей дитини в різні періоди її дорослішання є основою субсидіарного підходу в норма­тивному визначенні правового статусу дитини, а також створенні окре­мої системи правосуддя щодо дітей і зумовлюють інше (відмінне від по­внолітніх) поводження з дітьми під час забезпечення їх прав і свобод.

4. Удосконалено поняття системи забезпечення прав дітей, під якою пропонується розуміти історично та традиційно обумовлену суку­пність первинних та складених елементів (форм/інститутів), способи ор­ганізаційно-правових зв’язків між якими обумовлюють її структуру та порядок взаємодії, об’єднаних єдиною метою - створення необхідних умов реалізації, охорони, захисту та відновлення прав осіб віком до 18 років.

Доведено, що ця система одночасно може розглядатися як: а) сукупність наукових (теоретичних) уявлень про засади забезпечення прав дітей (гносеологічне явище); б) комплексна практична діяльність суб’єктів забезпечення, заснована на нормах позитивного права, спрямо­вана на досягнення загальної корисної мети (корисно-правова діяль­ність); в) методологічна засада правового регулювання, організації та здійснення такої діяльності на підставі наукових здобутків. Такий підхід дає можливість побачити діалектику динамічного і статичного рівнів за­безпечення прав дітей як соціально-правового феномену.

5. Обґрунтовується, що дослідження системи забезпечення прав ді­тей доцільно проводити за двома основними напрямками: 1) системним та 2) ціннісно-нормативним, які у сукупності дозволяють утворити більш цілісне сприйняття елементного складу системи забезпечення прав дітей, дають можливість побачити еволюцію розвитку її окремих компонентів, та, у багатьох випадках, пояснюють наявні в окремих краї­нах, традиційно обумовлені, недоліки у забезпеченні таких прав, порів­няно з міжнародними стандартами.

Зокрема такий підхід дозволив окреслити абстрактну модель сере­довища, в якому діє система забезпечення прав дитини у вигляді бага­тошарової оболонки, яка включає: суспільство та суспільні відносини; державу; правову систему; ювенальну політику; систему ювенального права; систему ювенально-правових відносин, систему забезпечення прав і свобод людини. У методологічному значенні аналіз представленої моделі створив умови розуміння «рефлексивності» зв'язків між наведе­ними системами та пояснив «лабільність» системи забезпечення прав ді­тей.

Крім того, сформовано бачення структурно-елементного складу системи забезпечення прав дітей, яка утворюється з: 1) первинних елементів: а) дитина та її правовий статус; б) дорослі особи з їх правами та обов’язками щодо дитини; в) органи влади (посадові особи) та їх ком­петенція у цій сфері; г) норми права, які закріплюють права і свободи дитини, визначають права та обов’язки інших фізичних та юридичних осіб щодо реалізації, охорони, захисту та відновлення прав дитини; д) норми моралі та релігії, етнічні традиції та звичаї; е) теоретично- прикладні уявлення про забезпечення прав дітей в різних галузях науко­вих знань; ж) заходи забезпечення прав дітей (правові, соціальні, еконо­мічні, організаційні, профілактичні, освітні, виховні, психологічні, інфо­рмаційні, санітарно-медичні і т. ін.); 2) компонентів більш складного рі­вня - форм чи інститутів: надання адміністративних послуг; опіка та піклування; позбавлення батьківських прав; представництво інтересів дітей (прокуратурою, іншими державними та недержавними органами); надання правової допомоги дітям, сім’ям з дітьми; цензура (на підтрим­ку суспільної моралі) інформаційного контенту з боку держави; соціаль­ний захист; запобігання та протидію домашньому насильству; ювеналь­на превенція; ювенальна юстиція, встановлення юридичної відповідаль­ності за порушення прав дітей тощо; 3) комбінаторики елементів, які групуються за сферами державного управління (адміністрування): за­безпечення прав дітей у сфері охорони здоров’я, освіти, культурного та спортивного виховання; соціальній сфері, правоохоронній діяльності тощо.

6. Проведений аналіз наявних уявлень про ювенальну юстицію до­зволив сформувати власне бачення праксеологічного виміру цього суспі­льно-правового інституту у системі забезпечення прав, свобод та ін­тересів дітей.

По-перше, функціонування ювенальної юстиції (в переліку завдань системи забезпечення прав, свобод та інтересів дітей) покликано сприя­ти: гарантуванню, охороні та захисту прав дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах; появі дружніх до дитини послуг та сис­тем допомоги; викоріненню всіх форм насильства та дискримінації щодо дітей; удосконаленню різноманітних форм превенції протиправної та іншої девіантної поведінки дітей, а також виправлення та соціальної ре­абілітації неповнолітніх, які перебувають у конфлікті з законом.

По-друге, від інших форм та інститутів забезпечення прав дітей, крім специфічних завдань, ювенальна юстиція відрізняється ще особливими функціями, серед яких: 1) загальною функцією є - охоронна;

2) спеціальними функціями - реститутивна; пацифікаційна (примирна); реабілітаційна; 3) додатковими функціями - соціально-профілактична; освітньо-виховна, а також способом реалізації таких прав - доступ до правосуддя та судовий захист.

По-третє, не зважаючи на те, що ваговим компонентом функціону­вання зазначеного суспільно-правового інституту є реагування на юве­нальні правопорушення, ювенальна юстиція - це не лише інший підхід до неповнолітнього правопорушника в межах кримінального прова­дження чи провадження у справах про адміністративні правопорушення, а й сукупність правових механізмів, медико-соціальних, психолого- педагогічних і реабілітаційних процедур та програм, призначених для вилучення дитини з умов несприятливого оточення, які на неї справля­ють негативний вплив, з метою усунення загрози її життю чи здоров’ю або запобігання її подальшої девіації, а також повернення дитини до су­спільного життя у разі вчинення нею правопорушення.

По-четверте, виходячи з завдань ювенальної юстиції її інституційне забезпечення та зміст обумовлюють такі чотири основні напрями: пра­вова допомога (патронаж) дітям, що перебувають у складних життєвих обставинах; ювенальна превенція та профілактика порушень прав дити­ни; ювенальне правосуддя (судочинство); реабілітація (ресоціалізація) дітей, що перебувають у конфлікті з законом.

По-п’яте, ювенальна юстиція це система державних та недержавних органів, чия діяльність спрямована на захист прав, свобод і законних ін­тересів дітей в зазначеній сфері правовідносин, серед яких провідне міс­це займають спеціалізовані (ювенальні) суди чи судді. Взаємодія судо­вих органів з іншими службами та органами є ключовою, але не завжди обов’язковою умовою ювенальної юстиції.

По-шосте, ювенальна юстиція - це система, що включає не лише комплекс державних та інших органів і організацій, що мають своїм призначенням захист прав, свобод і законних інтересів дітей, профілак­тику правопорушень, здійснення правосуддя щодо них та реабілітацію, а й відповідне національне законодавство, яке до речі має бути засновано на міжнародних стандартах забезпечення прав дитини.

По-сьоме, враховуючи тенденції імплементації норм міжнародного права до національного законодавства, використання терміну «ювеналь­на юстиція» є більш універсальним (порівняно з таким термінами як «юстиція щодо дітей» та «правосуддя щодо дітей»), оскільки включає юстицію не лише щодо дітей (які перебувають в конфлікті з законом), а й для дітей (там, де це стосується судового захисту їх прав та найкращих інтересів), а також комплекс інших заходів, які здійснюються не лише в межах правосуддя.

По-восьме, бачення ювенальної юстиції як комплексного системного та поліінституційного виду діяльності, що трансцендує за межі криміна­льного судочинства, обумовлює наявність широкого адміністративно- правового компоненту у функціонуванні цієї форми забезпечення прав дітей.

Отже, в нашому розумінні ювенальна юстиція - це суспільно- правовий інститут, що утворює спеціалізовану систему правосуддя щодо дітей і для дітей, а також сукупність правових механізмів, медико- соціальних, психолого-педагогічних і реабілітаційних процедур і про­грам, призначених для забезпечення прав, свобод і законних інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізується системою державних і недержавних органів.

7. Відправним моментом початку історії ювенальної юстиції як соці­ально-правового інституту (у світовому масштабі) ми вважаємо період створення перших ювенальних судів в Австралії (1890 рік), Канаді (1894 рік), США (1899 рік). З цього часу в процесі співіснування кримі­нального судочинства та ювенальної юстиції як інституту забезпечення прав дітей, що підлягають реабілітації відбувається вичленення нового предмету (соціального, організаційного, профілактичного), який стає об’єктом регулювання не лише норм кримінального, а й інших галузей права, зокрема адміністративного (в сучасному нашому уявленні).

Процесу еволюції ювенальної юстиції властиві такі риси як:

- асиміляція (перейняття країнами або спільнотою позитивних ідей та апробованих в інших країнах інституційно-правових моделей функці­онування ювенальної юстиції);

- інтегрованість (утворення взаємозв’язків між інститутом правосуд­дя, державним адмініструванням та інститутом громадськості; взаємоп­роникнення адміністративно-правових відносин в процес правосуддя щодо неповнолітніх та ресоціалізації останніх);

- циклічність (зміна діючих парадигм ювенальної юстиції в країні під впливом соціально-політичних чинників (може мати як негативні, так і позитивні тенденції), що обумовлює зміни законодавства; з розвитком системи правового регулювання адміністративне право стає консоліду­ючим елементом державної стратегії розвитку нової парадигми).

Історичний досвід розвитку інституту ювенальної системи на укра­їнських землях, за нашим баченням, починається зі створення спеціаліза­ції суду для малолітніх у м. Києві (1913 рік) та включає наступні етапи:

- дореволюційний період початку ХХ ст. (1913-1918 роки) - включає утворення ювенальних (дитячих) судів в українських містах Києві, Хар­кові, Одесі, Катеринославі (Дніпрі), Миколаєві. Адміністративно - правовий аспект цього періоду включав такі елементи як розробка прое­кту організації ювенального суду і положення про його введення, орга­нізація діяльності цих судів з боку Міністерства юстиції; організація ді­яльності виправних закладів для неповнолітніх; виконання контрольно- наглядових функцій «дитячих» судів за діяльністю названих установ;

- післяреволюційний радянський період (1918-1935 роки) - ліквіда­ція ювенальних (дитячих) судів, утворення комісій у справах неповнолі­тніх (адміністративний колегіальний орган); адміністрування щодо дія­льності притулків для дітей та забезпечення прав та благополуччя дітей у скрутні перехідні часи; забезпечення реалізації призначених народни­ми судами до неповнолітніх злочинців медико-педагогічних заходів;

- середній радянській («карально-центричний») період (1935­1960 роки) - ліквідація комісій у справах неповнолітніх; посилення ка­рального впливу на неповнолітніх правопорушників; посилення адмініс­тративно-правових превентивних (по-суті - примусових) заходів міліції у сфері протидії дитячій безпритульності, бездоглядності та дитячим правопорушенням; запровадження адміністративної відповідальності батьків за неналежний догляд за поведінкою дітей; створення у складі НКВС спеціалізованих підрозділів з боротьби з дитячої безпритульніс­тю, бездоглядністю та злочинами тощо;

- пізній радянській («адміністративно-центричний») період (1960­1990 роки) - відновлення комісій в справах неповнолітніх; запрова­дження інституту громадських вихователів;

- ранній (пострадянській) період української самостійності (1991­2011 роки) - поступове реформування соціального забезпечення та охо­рони дитинства в Україні; створення встановлення виключної компетен­ції суду у розгляді справ про адміністративні правопорушення неповно­літніх; правове забезпечення системи органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей тощо;

- сучасний український період (з 2011 року - по теперішній час) - ухвалення Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей; утворення підрозділів ювенальної пробації; реформування у скла­ді Національної поліції підрозділів ювенальної превенції; тощо.

Зміни парадигм ювенальної юстиції та особливості інституційно- правової системи в цій сфері за радянських часів вплинули на процес формування національної моделі і зумовили наявні проблеми функціо­нування інституту ювенальної юстиції в сучасній (суверенній) Україні.

8. Національні системи ювенальної юстиції пострадянських країн (за виключенням держав Прибалтики) можна включити до окремої самос­тійної моделі - «перехідної» чи «транзитної». У свою чергу у складі цієї моделі можна виділити дві підгрупи: а) транзитно-адміністративну (Ро­сія, Білорусь, Азербайджан, Таджикистан) - спеціалізація судів чи суд­дів у справах неповнолітніх законодавчо не визначено (можуть мати мі­сце пілотні проекти запровадження ювенальних судів в окремих регіо­нах), функціонують квазісудові (адміністративні) органи; б) транзитно- судовоцентричну (Україна, Казахстан, Грузія, Киргизстан тощо) - пе­редбачена спеціалізація судів чи суддів, прокурорів, слідчих щодо розг­ляду справ неповнолітніх.

Запропоновано більш розширену класифікацію сучасних основних моделей ювенальної юстиції: 1) англо-американська, 2) континентальна,

3) скандинавська, 4) азіатська, 5) перехідна чи транзитна (транзитно - адміністративна та транзитно-судовоцентрична).

9. Встановлено наявність загальних системних закономірностей між принципами, що діють в різних галузях права, принципами діяльності щодо забезпечення прав дітей та принципами ювенальної юстиції (мето­дологічний принцип ізоморфізму), що водночас не виключає і специфіки функціонування та розвитку останніх.

Представлено удосконалену модель систематизації принципів фу­нкціонування та розвитку ювенальної юстиції:

1) група загальних принципів:

1.1) загальноправові принципи (як-то: верховенство права, закон­ність, справедливість, гуманізм, охорона інтересів держави і особи то­що);

1.2) міжгалузеві принципи (як-то: доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, право на правову допомогу, принцип на­ціональної мови, змагальність, диспозитивність, контроль тощо);

1.3) галузеві принципи (як-то: презумпція невинуватості та забезпе­чення доведеності вини, неприпустимість зловживання процесуальними правами, пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчинен­ню адміністративних правопорушень тощо);

2) група спеціальних принципів (створюють відповідний правовий режим цієї діяльності):

2.1) основні (керівні) принципи (як-то: першочергове врахування найкращих інтересів дитини; справедливе та однакове ставлення до ко­жної дитини без будь-якої дискримінації; вільне висловлювання дити­ною своїх поглядів та можливість бути почутою, заборона тортур, жорс­токого чи принизливого поводження або покарання, диференціація юве­нальних проступків, пріоритет виховного, а не карального впливу щодо дитини правопорушника, пріоритет альтернативних засобів реагування на правопорушення дітей, рівність уваги системи правосуддя до інте­ресів неповнолітнього в небезпеці, індивідуалізація підходу до дитини в контакті та в конфлікті із законом, організаційно -функціональна спеціа­лізація органів і установ ювенальної юстиції тощо);

2.2) конкретно-функціональні принципи (як-то: участь дитини у ви­рішенні справ, які її стосуються, активна участь суспільства в протидії правопорушенням дітей, співрозмірність та пропорційність заходів впливу щодо неповнолітніх, раннє запобігання та втручання, узгодження зусиль різних соціальних секторів, визнання державою сім’ї як найбільш прийнятного та природного середовища для проживання неповнолітньо­го, з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, спеціальна підготовка суддів щодо справ неповнолі­тніх тощо);

2.3) специфічні принципи (як-то: забезпечення освіти дітей, що від­бувають покарання, пов’язаного з позбавленням волі, адміністративна відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють за вчинення непов­нолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які пе­редбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність тощо).

10. Надано поняття принципів адміністративно-правового забез­печення функціонування та розвитку ювенальної юстиції, під якими пропонуємо розуміти закріплені в адміністративно-правових нормах ос­новоположні засади, керівні ідеї, що відбивають сутність і специфіку публічного адміністрування та правосуддя у справах про адміністратив­ні правопорушення у вказаній сфері правовідносин.

Окреслено перелік цих принципів, які розподілено на три групи:

1) організаційно-забезпечувальні принципи: професійна компетент­ність; плановість; науковість; злагодженість; системність та наступність; принцип програмування; сбір статистичної інформації, моніторинг та аналіз тенденцій, проблем і причин правопорушень і злочинності серед неповнолітніх, а також різних конкретних потреб дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах; ефективність та результативність; на­лежне фінансування, а також забезпечення матеріальними та людськими ресурсами; підконтрольність і підзвітність;

2) функціональні принципи: юридична визначеність; дискреційність повноважень адміністративних органів (посадових осіб); принцип нале­жного управління; різнобічність та комплексність заходів; принцип суб- сидіарності; принцип пропорційності; принцип прозорості; збереження конфіденційності інформації про дітей, які перебувають у конфлікті з законом; позитивні зобов’язання органів (посадових осіб) публічного адміністрування, притаманні ефективній «повазі» до сімейного життя; участь громадськості в прийнятті управлінських рішень та їх реалізації; принцип відповідальності публічної адміністрації;

3) адміністративно-юрисдикційні принципи: економія кримінальної репресії; диференційований підхід; пріоритет та адекватність заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників деліктній ситуації; принцип самостійності в ухваленні рішень; принцип змагаль­ності; презумпція невинуватості в провадженнях у справах про адмініст­ративні правопорушення та дисциплінарних провадженнях щодо дітей; позитивна дискримінація; своєчасність та розумний строк здійснення адміністративної процедури; мінімальна формалізація прийняття, офор­млення та виконання рішення органу (посадової особи) публічного ад­міністрування; принцип презумпції правомірності дій і вимог особи; можливість скасування (або відкликання) незаконного адміністративно­го акту тощо.

11. Встановлено, що механізм адміністративно-правового забез­печення функціонування ювенальної юстиції представляє собою сис­тему засобів, які є складовою впливу елементів як адміністративної га­лузі права так й інших (кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального) на суспільні відносини та встановлювані їх нормами гарантії реалізації, охорони та захисту прав та найкращих інте­ресів дитини.

Визначено властивості адміністративно-правового механізму у сфері функціонування ювенальної юстиції:

1) походить від держави та обумовлений необхідністю реалізації її функцій з публічного адміністрування у сфері ювенальної юстиції;

2) опосередковується через процеси публічного адміністрування та адміністративно-деліктної діяльності органів суду, прокуратури, досу- дового розслідування інших органів публічного адміністрування щодо реалізації завдань забезпечення прав дитини в межах адміністративно- процедурної та адміністративно-юрисдикційної компетенції цих суб’єктів;

3) через його складові здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації не лише виконавчої влади в державі, а й правосуддя у справах про адміністративні правопорушення у сфері превенції та правової реакції держави на протиправну поведінку непов­нолітніх, інші прояви негативної девіації з їх боку, а також забезпечення прав дітей, які опинилися (перебувають) у складних життєвих обстави­нах (у сфері ювенальної юстиції);

4) у процесі здійснення правосуддя щодо дітей (кримінального) чи для дітей (цивільного) адміністративно-правовий механізм виконує до­поміжні ролі (забезпечувальну та комунікативну);

5) спрямований на забезпечення досягнення конкретного суспільно - державного результату (сприяння в здійсненні та захисті суб’єктивних прав, свобод, законних інтересів дітей, урахування під час здійснення правосуддя щодо них чи для них найкращих законних інтересів остан­ніх; організація ефективної зовнішньої взаємодії та внутрішньої діяльно­сті з виконання покладених на конкретного суб’єкта системи ювенальної юстиції завдань і функцій тощо);

6) існує у вигляді взаємопов’язаної сукупності матеріальних і проце­суальних юридичних засобів та способів (юридичних технологій), які мають адміністративно-правову форму опосередкування;

7) система цих правових засобів організована таким чином, що до­зволяє уповноваженим суб’єктам послідовно та ефективно здійснювати свою діяльність щодо виконання завдань ювенальної юстиції за допомо­гою заходів організаційно-правового характеру та заходів адміністрати­вного примусу;

8) на відміну від кримінально-правового механізму не обов’язково обумовлений фактом кримінального чи іншого протиправного діяння, відтак має не лише ретроспективний, а й превентивний характер функ­ціонування;

9) на відміну від цивільно-правового механізму не завжди обумовле­ний захистом прав та інтересів дітей у судовому порядку, а передбачає й інші позасудові форми забезпечення їх прав;

10) характеризується сучасно-перспективною спрямованістю право­вого впливу;

11) має певну структуру.

У структурі адміністративно-правового механізму забезпечення функціонування ювенальної юстиції виділено такі складові:

- інституційна: система суб’єктів ювенальної юстиції;

- нормативна: адміністративно-правові норми, які регламентують правила поведінки та специфіку реалізації суб’єктами ювенальної юсти­ції своїх повноважень; правові принципи та правові гарантії такої діяль­ності;

- функціональна: адміністративно-правові форми та методи реаліза­ції функцій держави у сфері ювенальної юстиції; акти застосування норм права у сфері ювенальної юстиції; ювенальні технології; правовід­носини, в яких відбувається переведення приписів, що містяться в нор­мативно-правових актах, у практичну площину; юридичні факти; право­ва свідомість та правова культура; адміністративна відповідальність, як складова адміністративного примусу, що застосовується у випадку по­рушення норм чинного законодавства.

Основними функціями адміністративно-правового механізму забез­печення функціонування ювенальної юстиції є: а) регулятивна, у складі якої додатково можна виділити: забезпечувальну, комунікативну та пер­спективну підфункції; б) правоохоронна, у складі якої додатково можна виділити: адміністративно-деліктну; превентивну та ресоціалізаційну (реінтеграційну) підфункції.

12. З’ясовано принципові аспекти законодавчого регулювання відно­син у сфері ювенальної юстиції в інших країнах: по-перше, витоки такого регулювання беруть початок з законодавства про права дитини та їх за­безпечення (що знаходить втілення у нормах адміністративного права); по-друге, відокремлені закони про ювенальну юстицію мають неоднако­ву природу: в одних випадках вони є спеціальним кодифікованим право­вим актом суто кримінального та кримінально-процесуального законо­давства але реалізація їх положень, у багатьох ситуаціях, вимагає адмі­ністративно-правового урегулювання на підзаконному рівні; в других - такі закони є комбінованим поєднанням норм адміністративного та кри­мінального права; в третіх - регулюють відносини виключно у сфері пу­блічного адміністрування.

Додатково підкреслено важливість прийняття в Україні закону «Про ювенальну юстицію». Цей правовий акт має поглинути (в удосконале- ному вигляді) норми чинного Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та включати положення щодо: загальних засад функціонування та розвитку ювенальної юстиції (визначення термінів, завдання ювенальної юстиції, сфера дії законодав­ства про ювенальну юстицію, принципи функціонування та розвитку ювенальної юстиції, зокрема, засади для здійснення правосуддя щодо дитини, а також за участю дитини (потерпілого, свідка)); системи суб’єктів ювенальної юстиції (включаючи спеціальні установи для ді­тей), їх завдань, прав та обов’язків; вимог та адміністративно-правового механізму забезпечення ювенальної спеціалізації проваджень за участю дітей, соціалізації учасників кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо дітей; формування інформаційних та статистичних ресурсів у цій сфері; організації та про­ведення соціального захисту та підтримки, дітей, сімей з дітьми, запобі­гання дитячої безпритульності та бездоглядності; організації заходів щодо встановлення місцезнаходження дитини, яка безвісти зникла; про­філактичної роботи з дітьми та їх найближчим оточенням (ювенальної превенції); реабілітації дітей, які потрапили у конфлікт із законом, зок­рема розроблення та затвердження мультимодальних реабілітаційних програм для таких дітей; системи превентивних заходів з догляду (пат­ронажу) за дітьми з поведінковими проблемами та надання комплексної допомоги їх законним представникам; джерел та порядку фінансування заходів у сфері ювенальної юстиції; критеріїв оцінювання ефективності діяльності суб’єктів ювенальної юстиції; форм участі громадськості у заходах функціонування ювенальної юстиції; засад, підстав та порядку здійснення контролю за діяльністю суб’єктів ювенальної юстиції тощо.

У прикінцевих його положеннях слід передбачити внесення змін до низки пов’язаних з цими аспектами Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську дія­льність», «Про пробацію», Кодексу України про адміністративні право­порушення та деяких ін..

Обґрунтовано доцільність замість Закону України «Про охорону ди­тинства» розробити більш досконалий Закон про забезпечення прав ди­тини в Україні, який би включав розширений перелік прав дитини (порі­вняно з редакцією чинного Закону), а також адміністративно-правові (судові та позасудові) засоби їх забезпечення.

13. Представлено перспективну модель системи суб’єктів ювена­льної юстиції у такому вигляді: 1) суди (суддя, що уповноважений здій­снювати провадження щодо неповнолітніх - з усіх питань за участю або стосовно захисту інтересів дітей у суді); 2) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 3) Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав дитини; 4) Уповноважений Президента України з прав дитини; 5) Кабінет Міністрів України; 6) Міжвідомча координаційна рада з пи­тань ювенальної юстиції; 7) прокуратура України (ювенальна прокура­тура); 8) адвокатура; 9) Міністерство юстиції України; Координаційний центр ювенальної юстиції та превенції; Координаційний центр з надання правової допомоги; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 10) центральний орган виконавчої влади, що реалізує держав­ну політику у сфері виконання кримінальних покарань та проба- ції; органи пробації (сектори ювенальної пробації); спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; виховні колонії; 11) Міністерство внутрішніх справ України; 12) Національна поліція України; приймальники-розподільники для дітей;

13) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань сім’ї та захисту дітей; служби у справах дітей; органи опіки та піклування; притулки для дітей служб у справах дітей; центри соціаль-

но-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (ди­тячі містечка); центри соціальних служб; 14) центральний орган вико­навчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки; заклади освіти; дитячі центри соціаліза­ції; загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабіліта­ції; 15) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я; центри медико-соціальної реабілітації; заклади з надання психіатричної допомоги; заклади охоро­ни здоров’я; 16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мис­тецтв, фізичної культури і спорту, національно-патріотичного вихован­ня, інформаційної безпеки і т. ін.; 17) Державна служба статистики України; 18) органи місцевого самоврядування; комісії з питань захисту прав дитини; територіальні координаційні ради з питань ювенальної юс­тиції; мультидисциплінарні ювенальні команди; громадсько-

профілактичні центри; 19) громадські, в тому числі волонтерські органі­зації; 20) міжнародні та іноземні громадські організації, фонди та асоці­ації; 21) засоби масової інформації.

Обґрунтовано доцільність реформування Міжвідомчої координацій­ної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх у Міжвідомчу коорди­наційну раду з питань ювенальної юстиції, утворення таких нових спе­ціальних суб’єктів системи ювенальної юстиції як-от: Уповноважений Верховної Ради України з прав дитини, Координаційний центр ювеналь­ної юстиції та превенції, дитячі центри соціалізації, територіальні ко­ординаційні ради з питань ювенальної юстиції; мультидисциплінарні ювенальні команди; громадсько-профілактичні центри.

14. Запропоновано створити єдину інформаційно-аналітичну сис­тему ювенальної юстиції, яка повинна включати два інтегрованих бло­ки: а) базу даних ювенальної статистики, поєднану з інформаційними ресурсами (реєстрами) прокуратури, поліції, судової влади; б) базу адмі­ністративних даних щодо неповнолітніх у контакті з законом. Спільни­ми держателями цієї автоматизованої системи мають стати Державна служба статистики України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань сім’ї та захисту дітей. Інші уповно­важені органи повинні забезпечити уніфікацію статистичних даних сто­совно неповнолітніх та передачу їх до цієї інформаційно-аналітичної си­стеми. Основні засади формування інформаційних та статистичних ре­сурсів у сфері ювенальної юстиції в перспективі мають бути закріплені у проекті закону «Про ювенальну юстицію».

Визначено сучасні організаційно-правові проблеми статистичного аналізу процесів ювенальної деліктності в Україні:

- відсутність єдиної автоматизованої інформаційної платформи (сис­теми), яка б забезпечувала цілеспрямоване збирання, зберігання, уза­гальнення та аналітичне опрацювання статистичної інформації у сфері ювенальної юстиції;

- відсутність сталих методик взаємного статистичного аналізу юве­нальних кримінальних правопорушень та адміністративних проступків;

- низька релевантність офіційної статистичної інформації про адмі­ністративні правопорушення;

- відсутність серед статистичних даних у сфері правоохоронної дія­льності відносних показників, поєднаних з демографічними процесами в країні;

- вплив негативних соціально-політичних процесів в Україні (зброй­ний конфлікт та анексія Криму) на повноту збору та обліку статистичної інформації в масштабах держави.

15. Стверджується, що завдяки сприянню міжнародних (іноземних) інституцій, ювенальна юстиція в уявленні українського суспільства все більше постає як система діагностування та превенції (профілактики) проблем ювенальної девіації. З урахуванням цього, значну частину тако­го соціально-правового інституту, як ювенальна юстиція на сьогодні утворює ювенальна превенція. Вона розглядається як: а) вихідна засада (принцип) ювенальної юстиції; б) найкраща форма забезпечення інте­ресів дитини, що перебуває в групі ризику чи в конфлікті із законом або потребує державного захисту й підтримки; в) відносно окремий (авто­номний напрям у системі ювенальної юстиції) вид суспільно-правових відносин, який має свій об’єкт правового впливу й систему суб’єктів, які цей вплив здійснюють у визначених законодавством межах;

г) мультидисциплінарний вид діяльності цих суб’єктів, який включає комплекс правових та неправових (соціально-економічних, освітньо- виховних, медичних, психологічних та організаційно-фінансових) захо­дів.

Залежно від узятого за основу розподілу критерію, виділено такі ви­ди ювенальної превенції:

1) за функційно-адресною направленістю - ювенально-девіантну та ювенально-протекційну;

2) за характером спрямованості та об’єктом впливу - загальну та спеціальну;

3) за масштабами та територією здійснення - загальнодержавну, ре­гіональну (у межах однієї чи декількох областей), місцеву, чи муніципа­льну (у межах району, міста, селища), локальну (у межах одного чи де­кількох органів установ, закладів).

З метою підвищення рівня ефективності превентивного компоненту ювенальної юстиції (в частині удосконалення системи адміністративно- правових (превентивних) заходів) запропоновано:

1) Для здійснення заходів індивідуальної профілактики слід розши­рити перелік категорій неповнолітніх, які підлягають взяттю на про­філактичний облік в поліції, закріпивши його на законодавчому рівні, та, включивши до нього дітей: а) яким оголошено повідомлення про підозру в учиненні кримінального правопорушення чи здійснюється проваджен­ня щодо застосування примусових заходів виховного характеру;

б) засуджених судом до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі;

в) звільнених за рішенням суду від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, переда­чею особи на поруки, зміною обстановки, закінченням строків давності;

г) звільнених за рішенням суду від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру без поміщення до школи або професійного училища соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання; д) звільнених зі спеціальної ви­ховної установи; е) які були притягнуті до адміністративної відповідаль­ності чи до яких за адміністративне правопорушення було застосовано заходи впливу; є) які самовільно залишали сім’ю, навчально-виховний заклад чи спеціальну установу для дітей; ж) які вчинили діяння, що міс­тять ознаки адміністративних правопорушень, але не досягли на час ско­єння таких діянь віку, з якого настає адміністративна відповідальність; з) які не досягла 18 років і вчинили домашнє насильство у будь-якій фо­рмі (діти-кривдники); і) які самостійно чи разом з іншими дорослими особами займалися бродяжництвом або жебрацтвом; і) щодо яких були встановлені відповідно до законодавства факти споживання наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів, токсичних або інших одурманюючих речовин, вживання алкогольних напоїв; к) які вчинили діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, але на момент вчинення такого діяння не досяг одинадцятирічного віку; л) які є учнями закладів середньої освіти та були відсутні на навчальних заняттях протя­гом 14 робочих днів поспіль або на третині навчальних занять протягом навчального року без поважних причин; м) які є неповнолітніми учасни­ками освітнього процесу та вчинили встановлені відповідно до закону діяння булінг (цькування) щодо інших неповнолітніх учасників освіт­нього процесу; н) які впродовж навчального року систематично три і бі­льше разів скоїли грубі порушення (зафіксовані у матеріалах проведених внутрішніх розслідувань) правил внутрішнього розпорядку закладу осві­ти, етичних норм, виявили неповагу до інших учасників освітнього про­цесу.

2) Впровадити до системи ювенальних технологій комплекс заходів превентивного догляду за дитиною з проблемами поведінки. Це захо­ди адміністративно-правового втручання, що включають освітню підт­римку, охорону здоров’я, соціальні, психологічні та інші послуги як для дитини, так і для її батьків (осіб, що їх замінюють), для досягнення ди­тиною позитивних змін у її поведінці, відволікання від асоціальних зви­чок та схильностей, створення умов її потрібної соціалізації. Цей ком­плекс включає заходи мінімального та помірного превентивного догляду (патронажу) за дитиною, а також комплексну допомогу членам її сім’ї, коли дитині призначено мінімальний превентивний догляд (патронаж).

3) Створити в Україні правові гарантії захисту дитини від шкідливо­го впливу негативних факторів соціального середовища, включивши до українського законодавства норми щодо обмеження вільного поширення цих негативних факторів, їх активного пропагування та заборони досту­пу до них дітей, а також (в перспективі ці норми мають бути включені до Проекту закону «Про забезпечення прав дитини в Україні»). В межах цього, пропонується закріпити у законодавстві термін «шкідливий вплив» - вплив, який вчиняється на свідомість дитини шляхом вільного доступу до інформаційних ресурсів, показом фільмів, споживанням і ре­алізацією друкованої продукції, алкогольних напоїв і тютюну, участю в азартних іграх, незаконних сектах (групах), в тому числі в режимі відда­леного (дистанційного) спілкування (онлайн), яке може завдати шкоди психічному і (або) фізичному здоров’ю неповнолітнього, його мораль­ному і соціальному розвитку, впливати на його асоціальну (девіантну) поведінку.

4) Створити правові передумови та поглиблювати в Україні заходи системного спостереження за перебуванням та поведінкою неповноліт­ніх в громадських місцях, закладах освіти, закладах, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування. З цією метою пропонується: а) вжити заходів щодо обладнання громадських місць, закладів освіти системою зовнішнього відеоспостереження;

б) організувати періодичне патрулювання мобільними командами у ве­чірній час (у складі поліції, фахівця служби у справах дітей, лікаря, пси­холога, громадських волонтерів) вищеназваних закладів, вокзалів, тор­говельних центрів інших місць постійного скупчення підлітків та моло­ді, з метою застереження неповнолітніх від протиправних дій, втручання при виявленні фактів дитячої бездоглядності та безпритульності, жебра­кування, правопорушень з боку та щодо дітей; в) розвивати серед насе­лення інститут «добровільного інформаторства» про відомі факти пору­шень як з боку, так і щодо дітей тощо.

16. Стверджується, що окремі напрями реформування кримінального правосуддя дружнього до дітей мають реалізовуватися завдяки поєднан- ню норм кримінального процесуального права та механізму адміністра­тивно-правового регулювання забезпечення такої спеціалізації.

1) Зокрема, ювенальна спеціалізація в кримінальному провадженні має досягатися завдяки:

а) встановленню у нормах КПК України обов’язкових вимог щодо спеціалізації суддів (щодо розгляду всіх питань стосовно неповнолітньої особи, у тому числі і під час виконання судових рішень), слідчих суддів, прокурорів, слідчих у кримінальних провадженнях стосовно неповнолі­тніх, а також рекомендацій щодо аналогічної спеціалізації адвокатів;

б) встановленню в нормах законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про проба- цію», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу», проекту закону «Про правосуддя дружнє до дитини» вимог щодо «ювенальної» спеціалізації суддів, прокурорів, слідчих ор­ганів досудового розслідування Національної поліції, персоналу органів пробації, адвокатів;

в) виділенню в складі Національної поліції ювенальної поліції, яка включатиме ювенальну кримінальну поліцію, ювенальну превенцію, службу шкільних офіцерів поліції; в складі Державної установи «Центр пробації» - секторів ювенальної пробації; в структурі Офісу Генераль­ного прокурора, обласних та окружних прокуратур - підрозділів ювена­льної прокуратури;

д) окресленню в нормах законів та деталізації в підзаконних норма­тивно-правових актах, рішеннях Ради суддів України, Національної асо­ціації адвокатів України:

- вимог до кандидатів та умов їх призначення (обрання чи отриман­ня статусу);

- процедури призначення (обрання чи отримання статусу) зазначе­них вище учасників кримінального провадження;

- вимог обов’язкового чи рекомендованого спеціального навчання або підвищення кваліфікації, проходження тренінгів зазначених вище учасників кримінального провадження;

е) затвердженню єдиних стандартів та визначенню відомчих базових органів (установ) навчання «ювенальних» спеціалістів;

є) затвердженню інструкцій чи методичних рекомендацій з організа­ції роботи відповідних спеціалізованих підрозділів чи посадових осіб, суддів, адвокатів;

ж) прийняття адміністративно-правових актів реалізації норм права в конкретних судах, прокуратурах, органах досудового розслідування, ор­ганах пробації, підрозділах поліції, центрах надання правової допомоги, органах самоврядування адвокатури.

2) З’ясування умов життя та виховання неповнолітнього учас­ника кримінального провадження вимагає створення адміністративно- правових передумов для реалізації таких заходів, які мають включати:

а) інформування відповідних регіональних центрів з надання безо­платної вторинної правової допомоги та місцевих територіальних муль- тидисциплінарних команд (в перспективі їх утворення) про затримання неповнолітнього чи за наявності достатньої інформації, що свідчить про причетність дитини до злочину, для здійснення координації та взаємодії суб’єктів правової системи, соціальних служб, громадськості стосовно захисту її прав та забезпечення найкращих інтересів;

б) нормативне закріплення у Типових положеннях про службу у справах дітей, комісію з питань захисту прав дитини, «мультидисциплі- нарні ювенальні команди» (в перспективі їх утворення) (затверджених правовими актами Уряду України), завдань цих органів щодо організації чи координації проведення з’ясування умов життя та виховання непов­нолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, особи, стосовно якої пе­редбачається застосування примусових заходів виховного характеру (дитини, яка не досягла віку кримінальної відповідальності);

в) затвердження Постановою КМУ Порядку взаємодії органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час проведення з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього пі­дозрюваного чи обвинуваченого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру;

г) вжиття органам опіки та піклування спільно з поліцією заходів (у порядку затвердженому Постановами КМУ від 24.09.2008 р. № 866 та/або від 03.10.2018 р. № 800), у разі виявлення під час з’ясування умов життя та виховання дитини-делінквента обставин, що можуть загрожу­вати її життю та здоров’ю чи інших підстав для позбавлення батьківсь­ких прав, відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав, в порядку;

д) врахування судом (слідчим суддею) результатів обстеження умов проживання та взаємовідносин у сім’ї повинні при вирішенні питання про передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд (у законодавстві повинен бути передбачений варіант поміщення дитини-делінквента до центру соціально-психологічної реабілітації дітей або центру медико-соціальної реабілітації дітей (залежно від обставин та віку дитини), якщо, батьки або особи, що виконують їх обов’язки не зда­тні чи, не бажають контролювати та впливати на поведінку неповноліт­ньої особи);

е) запровадження єдиної системи збору адміністративних даних що­до неповнолітніх у контакті із законом, розробку нормативно-технічної платформи інформатизованої бази даних для функціонування цієї сис­теми.

3) Напрацювання в Україні єдиної методики «Зеленої кімнати» має бути забезпечено шляхом організації їх діяльності (включаючи матеріа­льно-технічне облаштування, кваліфікований персонал та методичне за­безпечення) на базі центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, що потребує:

а) внесення змін (доповнень) до Типового положення про такий Центр (затвердженого Постановою КМУ від 28.01.2004 р. № 87) та, роз­роблених на його основі положень про конкретні центри, щодо завдань цих закладів (надання практичної допомоги у галузі психології судам, прокуратурі, органам досудового розслідування та дізнання, поліції у кримінальних та інших видах проваджень за участю дітей) та порядку роботи з дітьми, що є учасниками кримінального провадження;

б) прийняття рішення (адміністративного акту) місцевого органу пу­блічного адміністрування про створення таких кімнат на базі місцевих Центрів та фінансування їх діяльності.

17. Запропоновано під реабілітацією дитини, що потрапила у конфлікт із законом розуміти систему організаційно-правових, контро­льно-наглядових, медичних, психологічних, педагогічних, освітніх, со­ціально-побутових заходів, спрямованих на сприяння виправленню та соціальній адаптації неповнолітнього правопорушника шляхом переви­ховання, ресоціалізації, включаючи формування в нього почуття гідності та усвідомлення цінності особистості, а також виховання поваги до прав інших людей, відновлення порушених сімейних комунікацій, підтри­мання соціальної та матеріальної незалежності, з метою запобігання по­вторних правопорушень з боку такої особи.

З метою модернізації адміністративно-правової реабілітації цієї ка­тегорії дітей пропонується:

а) розвивати в межах напрямку «громадська підтримка» новітні ор­ганізаційно-правові форми соціальної роботи з неповнолітніми правопо­рушниками: утворити громадсько-профілактичні центри - некомерційні організації на базі місцевих громад, які у взаємодії з органами місцевого самоврядування сприяютимуть залученню позабюджетних фінансових та матеріальних ресурсів юридичних та фізичних осіб (безоплатної доб­ровільної допомоги), розробці та реалізації мультимодальних реабіліта­ційних програм для дітей-правопорушників тощо;

б) створити організаційно-правові, науково-методологічні та фінан­сові передумови моніторингу та оцінювання ефективності мультимода- льних реабілітаційних програм для дітей, які потрапили у конфлікт із за­коном;

в) включити до проекту Закону «Про ювенальну юстицію», систему основних видів мультимодальних реабілітаційних програм для дітей, що потрапили у конфлікт з законом, їх призначення, завдання, очікувані ре­зультати, відповідальних за їх розробку та реалізацію (виконання) суб’єктів, а також розробити та затвердити Типові положення про такі програми;

г) передбачити у КУпАП механізм реалізації «реверсивного штрафу» для неповнолітніх правопорушників, які мають самостійний дохід, а та­кож батьків, осіб, що їх замінюють за правопорушення передбачені час­тинами 3 та 4 ст. 184 цього Кодексу - суд скасовує накладене раніше грошове стягнення повністю або частково, якщо особа, яку покарали протягом п’ятнадцяти днів - одного місяця, виправляє свою поведінку або починає виконувати покладені на неї зобов’язання;

д) як засіб реабілітації неповнолітніх правопорушників активно ви­користовувати систему заходів мінімального та середнього (помірного) превентивного догляду (патронажу) за дитиною, а також комплексної допомоги членам її сім’ї, коли дитині призначено такі заходи;

е) передбачити можливість призначення територіальними координа­ційними радами з питань ювенальної юстиції заходів мінімального пре­вентивного догляду (патронажу) за дитиною у разі вчинення адміністра­тивного правопорушення особою, яка не досягла віку адміністративної відповідальності чи особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого КК України до досягнен­ня одинадцятирічного віку.

18. З’ясовано, що адміністративна відповідальність у системі ювенальної юстиції має подвійну природу: по-перше, це особлива пра­вова форма реакції держави на адміністративні правопорушення з боку дитини, яка полягає в сукупності встановлених державою матеріальних і процесуальних правових норм з метою спонукання неповнолітнього правопорушника заходами виховного чи примусового характеру до на­лежної поведінки; по-друге, це один із засобів гарантування належної, законної та професійної діяльності посадових осіб та інших фізичних і юридичних осіб щодо прав та інтересів дітей у правовідносинах, що ви­никають у сфері ювенальної юстиції.

Додатково аргументовано та запропоновано знизити в українському законодавстві про адміністративні правопорушення загальний вік адмі­ністративної відповідальності за всіма складами адміністративних пра­вопорушень до 14 років, за умови, що до осіб, які скоїли адміністративне правопорушення у віці від 14 до 16 років повинні застосовуватися ви­ключно виховні, реституційні та реабілітаційні заходи:

- «Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення чотирнадця­тирічного віку», - пропонована редакція ст. 12 КУпАП;

- «До осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які вчини­ли адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу», - пропонована редакція ч. 1 ст. 13 КУпАП;

З метою удосконалення забезпечення прав неповнолітніх під час провадження у справах про адміністративні правопорушення пропону­ється внести низку змін та доповнень до чинної редакції КУпАП, Закону України «Про судовий збір»:

- ст. 22 КУпАП доповнити частинами другою та третьою у такій ре­дакції:

«При малозначності адміністративного правопорушення, вчиненого неповнолітнім суд може звільнити порушника від адміністративної ві­дповідальності з покладенням на таку особу певних обов’язків (відвіду­вання корекційних (реабілітаційних) програм, закладу освіти), призна­чити превентивні заходи мінімального догляду за дитиною»;

«При виявленні та своєчасному припиненні органами Національної поліції малозначного адміністративного правопорушення, вчиненого не­повнолітнім, за умови щирого розкаяння винного та відсутності обста­вин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопору­шення, уповноважені працівники підрозділів Національної поліції мо­жуть після передачі його під нагляд батьків, осіб, які їх замінюють, або адміністрації навчального чи іншого дитячого закладу звільнити пору­шника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним за­уваженням»;

- доповнити Кодекс новою статтею 35-1 «Обставини, що врахову­ються при накладенні стягнення чи застосуванні заходів впливу за адмі­ністративні правопорушення до неповнолітніх» у такій редакції:

«При накладенні стягнення чи застосуванні заходів впливу за адміні­стративні правопорушення до неповнолітніх у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, крім обставин вказаних у частині 2 статті 33 цьо­го Кодексу має бути враховано: 1) кількість адміністративних право­порушень, які є предметом розгляду; 2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння чи діянь, усвідомлення ним їх протиправного та шкідливого характеру; 3) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників адміністративного правопорушення; 4) перебування непо­внолітнього на профілактичному обліку дітей, що ведеться уповнова­женими підрозділами Національної поліції України та підстави взяття на такий облік; 5) соціальний статус неповнолітнього (учень, студент, вихованець закладів освіти інтернатного типу, працює тощо) та наяв­ність самостійного заробітку; 6) умови життя та виховання неповно­літнього, склад та відносини у сім 'ї; 7) здатність батьків чи осіб, що 'їх замінюють впливати на правослухняну поведінку дитини; 8) стан здо­ров’я та рівень розвитку дитини»;

- ст. 40-1 КУпАП доповнити новою частиною такого змісту:

«Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне право­порушення, скоєне неповнолітнім не сплачується»;

- ч. 3 та 4 ст. 184 КУпАП викласти у новій редакції:

«Ті самі дії, що призвели до вчинення неповнолітніми віком від чо­тирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частина­ми третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу»;

«Ті самі дії, що призвели до вчинення неповнолітніми діянь, що міс­тять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає криміналь­на відповідальність»;

- ст. 268 КУпАП доповнити новою частиною у такій редакції:

«Крім зазначеного у частині першій цієї статті неповнолітня осо­ба, яка притягається до адміністративної відповідальності має право на: належне та своєчасне повідомлення батьків або законних представ­ників неповнолітнього про його затримання; ефективний доступ до бе­зоплатної вторинної правової допомоги шляхом забезпечення через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги участі за­хисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення; конфі­денційність, утримування неповнолітнього під час адміністративного затримання окремо від дорослих правопорушників; розгляд справи про адміністративні правопорушення суддею, що спеціалізується на розгля­ді справ за участю неповнолітніх; заявлення відводів»;

- ст. 5 Закону України «Про судовий збір», в частині «від сплати су­дового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільня­ються» доповнити підпунктом 5-1 наступного змісту:

«малодітні та неповнолітні особи, їх законні представники та представники у всіх видах проваджень».