Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Висновки

Дослідження показало, що законодавцем, науковцями та суб’єктами судового тлумачення закону проблемі кримінально-правового захисту здоров’я населення приділяється значна увага. І все ж, не всі питання належним чином урегульовані законодавчо, багато питань як загальнотеоретичних, так і тих, що безпосередньо пов’язані із вказаною проблемою, залишаються недостатньо вивченими або дискусійними, є значні розходження у практиці застосування закону.

Розгляд цих проблем дав підстави для таких основних висновків та внесення наступних пропозицій.

1. Останнім часом у теорії кримінального права загострилася дискусія щодо проблеми об’єкта злочину. Між тим з’ясування цих питань має велике значення для визначення напрямків кримінально-правової боротьби зі злочинністю в цілому, в тому числі злочинів, що вчиняються у сфері охорони здоров’я населення. На погляд автора, оптимально вирішити цю проблему можна під кутом зору розробленої ним ціннісної теорії об’єкта злочину. Таким пропонується визнати охоронювані законом цінності, проти яких спрямовано злочинне діяння і яким спричиняється чи може бути заподіяна шкода. Компонентами (різновидами) вказаних цінностей є потерпілі, їхні права та інтереси, соціальні зв’язки, а також матеріалізовані або нематеріалізовані блага.

В цьому аспекті зазначені поняття визначено таким чином:

До потерпілих належать як окремі індивіди, так і група осіб, юридичні особи, суспільні об’єднання, держава (в тому числі й іноземна) та її структури тощо. Отже поняття «потерпілий» як один з різновидів цінностей, на які посягає злочин, має більш широкий зміст порівняно до поняття потерпілий, що вживається в кримінально-процесуальному законодавстві.

Інтереси – це нормативно захищена чи об’єктивізована у формі загальновизнаної загальновизнаної настанови зацікавленість потерпілої сторони у задоволенні її потреб законним способом.

Права – це суб’єктивні права потерпілих, закріплені тим чи тим нормативним актом, який надає потерпілому відповідного правового статусу, повноваження діяти певним чином або не вчинювати певних дій, мати певні блага тощо.

Соціальні зв’язки, – це суспільно корисні взаємозв’язки або взаємодії учасників суспільних відносин. При цьому під поняттям «взаємозв’язок» розуміється обопільно усвідомлений суб’єктами фактичний стан відносин між ними, за якого вони можуть вчинювати певні дії, що торкаються їхніх інтересів чи інтересів третьої сторони, або утримуватися від певних дій. А взаємодії – це активна поведінка учасників суспільних відносин, спрямована на певні зміни у сфері інтересів цих суб’єктів чи третьої сторони або на недопущення таких змін.

Блага – це те, що задовольняє потреби людей, відповідає їхнім інтересам, цілям і намірам.

Матеріалізоване благо в означеному аспекті – це предмет злочину, тобто один із різновидів людських благ, матеріалізоване утворення, безпосередньо діючи (впливаючи) на яке способом його вилучення, знищення, створення, зміни вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на охоронювані законом цінності.

Нематеріалізованими є блага фізичного, психологічного, етичного, естетичного, духовного або політичного чи іншого соціального характеру, що задовольняють потреби індивіда або групи людей, громадських і державних структур чи суспільства в цілому, яким може бути заподіяна чи спричиняється шкода внаслідок вчинення злочину.

Зазначені вище різновиди цінностей відповідно до їх призначення відображувати специфіку того чи того злочину виконують такі функції:

а) інформація про потерпілих та їхні інтереси дає можливість визначити, проти кого і проти чого було спрямоване злочинне діяння;

б) визначення прав, порушених злочинним діянням або порушених чи дезорганізованих ним соціальних зв’язків або предметів, на які діяла винна особа, дає інформацію щодо механізму заподіяння шкоди об’єктові злочину;

в) вказівка на блага, їхній конкретний вид і зміст дозволяє відповісти на питання, чому саме могла бути заподіяна чи спричиняється шкода.

2. Класифікувати об’єкти злочинів «по вертикалі» доцільніше не за загальноприйнятою схемою «загальний, родовий та безпосередній об’єкти», а поділяти їх на такі види, як родовий, видовий та безпосередній об’єкти. Що стосується загального об’єкту, то це поняття відображує об’єкт злочинності в цілому, але не є критерієм визначення об’єкта як елемента складу злочину. У теорії кримінального права традиційно вважається, що об’єкт як елемент складу злочину включає два класи (категорії) ознак: безпосередній об’єкт та предмет. Науковий аналіз цієї проблеми показав, що логічніше відносити до таких класів (категорій) об’єкта будь-якого рівня потерпілих, їх інтереси та права, соціальні зв’язки, блага (матеріалізовані – предмети і нематеріалізовані). Ці класи (категорії) ознак в тій чи іншій комбінації відповідають тим різновидам цінностей , на які посягає будь-який злочин.

3. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділу XIII КК, є здоров’я населення, а також система заходів, спрямованих на його охорону. На цій підставі визнано, що така назва цього розділу була б точнішою і пропонується відповідно змінити її у чинному КК.

4. Аналіз історії кримінально-правової боротьби зі злочинністю та сучасних її характеристик, а також стану здоров’я населення показав необхідність створення розгалуженої системи кримінально-правових норм для захисту означених цінностей. Ці норми мають установлювати диференційо- вану відповідальність за спрямовані проти них суспільно небезпечні діяння. Для вирішення вказаної задачі є важливим точне визначення видових об’єктів зазначеної категорії.

5. За цими критеріями злочини у сфері охорони здоров’я населення поділяються на такі види:

5.1. Злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань масового поширення. Конструкцію видового об’єкта цього злочину, крім зазначених вище родових ознак, складають соціальні зв’язки, що виникли і функціонують для захисту їхнього здоров’я. Змістом таких соціальних зв’язків є система заходів, що вживаються в інтересах недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань масового поширення. До останніх належать епідемічні та інші заразні захворювання.

5.2. Злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань, викликаних шкідливим впливом певних речовин тощо, яких не віднесено до наркотичних або психотропних. Зазначені інтереси потерпілих, соціальні зв’язки та предмет є конструктивними компонентами об’єкта кожного з цих злочинів.

5.3. Злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань населення на наркоманію.

Різновидами останніх є:

а) Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження із засобами або речовинами, що можуть викликати наркоманію. Компонентами видового об’єкта злочинів цієї групи, крім потерпілих і належного їм нематеріалізованого блага – здоров’я, є предмет (наркотичні засоби, психотропні речовини, їхні аналоги), а також соціальні зв’язки – певний порядок поводження з цими засобами та речовинами, встановлений з метою недопущення захворювань людей на наркоманію.

б) Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження з предметами, які можуть бути сировиною або технологічними компонентами для виготовлення (вироблення) наркотичних засобів. Такими предметами є снотворний мак, коноплі та прекурсори.

в) Злочини, що посягають на встановлений порядок, спрямований на перекриття шляхів поширення наркоманії. Йдеться про порядок поводження з обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, введення в організм іншої особи таких засобів, речовин або їх аналогів, установлений із зазначеною метою. Компонентом безпосереднього об’єкта одного з цих злочинів є також комплекс заходів, спрямованих на перекриття такого шляху поширення наркоманії, як використання особами, що вживають наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, спеціально обраних ними для цього місць, та інтереси суспільства у виявленні зазначених осіб для їх своєчасного лікування та боротьби з наркотизмом. Може бути компонентом об’єкта деяких з цих злочинів порядок отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів або видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.

г) Злочини, що посягають на встановлений порядок, спрямований на створення умов для боротьби зі злочинністю, пов’язаною з наркотизмом. Їх специфіка полягає в тому, що важливим компонентом цінностей, на які вони посягають, є порядок, установлений в Україні та інших країнах, спрямований на недопущення легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним способом, зокрема й від наркобізнесу.

Отже відповідальність за ці злочини передбачено системою норм, які в цілому забезпечують можливість належного кримінально-правового реагування держави на випадки вчинення більшості злочинних посягань проти здоров’я населення, однак окремі положення цієї системи норм потребують удосконалення.

6. Оптимальним інструментарієм для кримінально-правової характеристики та кваліфікації цих та інших злочинних діянь є традиційне для вітчизняної науки вчення про склад злочину. Цьому сприяє не лише з’ясування ознак об’єкта, а й характерних рис інших елементів складу злочину.

6.1. Для об’єктивної сторони значної кількості складів злочинів, що розглянуто, є бланкетність її ознак. Проблема застосування бланкетних диспозицій статей КК, враховуючи їх чисельність, а іноді й суперечливість, залишається складною. До того ж ця частка законодавчих актів продовжує зростати. З огляду на складність проблеми застосування таких норм, вважається за доцільне створення моніторингу нормативних актів, які конкретизують зміст таких диспозицій по окремих категоріях злочинів.

За конструкцією об’єктивної сторони складу цих злочинів переважна більшість із них є злочинами з формальним складом, що цілком виправдано. У тих випадках, якщо має місце злочин з матеріальним складом, важливе точне встановлення наслідку, під яким слід розуміти передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або нематеріальну шкоду, що спричиняється злочинною дією (бездіяльністю) об’єкту посягання. При цьому наслідок, якщо йому надається кваліфікуюче значення, має піддаватись або кількісним вимірам, або конкретному якісному визначенню, якщо його навіть сформульовано як оціночне поняття. Уніфікованого тлумачення таких ознак можна досягти способом їх конкретизації у самому законі, роз’яснень Пленумом Верховного Суду України, можливе і їх офіційне тлумачення Конституційним Судом України.

Якщо в результаті вчиненого діяння не було заподіяно і не могло бути заподіяно істотної шкоди, таке діяння не є злочином через малозначність. Цей висновок випливає з цілком правильного положення, закріпленого ч. 2 ст. 11 КК. Водночас недоліком чинного законодавства є те, що цю норму не узгоджено з нормами інших статей КК, у яких істотна шкода зазначена як ознака кваліфікованого виду складу злочину. Тому ці недоречності пропонується усунути уточненням редакцій частин других статей 359, 363, 382, 410, 424, а також ч. 3 ст. 362 Особливої частини КК.

6.2. Дослідження показало, що для вирішення питань щодо наявності (відсутності) причинного зв’язку між діянням та наслідком при кваліфікації злочинів проти здоров’я населення прийнятною є теорія необхідного спричинення, оскільки вона вказує чіткі межі таких зв’язків, і не надає кваліфікуючого значення випадковому причинному зв’язку та умовам, за яких вчинено злочин.

Особливістю злочинів проти здоров’я населення з матеріальним складом є те, що їх наслідки найчастіше породжуються, крім діяння, комплексом інших факторів. У таких ситуаціях стверджувати про наявність причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу цих злочинів можна тільки у двох випадках:

а) Дії особи збудили або викликали силу, що приєдналася. При цьому діючий відповідає за наслідок незалежно від того, чи настав він одночасно з дією, чи після певного проміжку часу.

б) Винний хоч і не збудив або не викликав силу, що приєдналася, але надав діючим силам такого спрямування, завдяки якому воно потягло наслідок.

Якщо ж сила, що приєдналася, не була збуджена або викликана винним, а існувала та діяла самостійно, через що і настав наслідок, підстав для відповідальності особи за цей наслідок немає.

Неабияке значення у площині характеристики ознак об’єктивної сторони складу злочину, особливо розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, може мати спосіб вчинення злочину, зокрема викрадення цих предметів. Однак істотною вадою кримінального є неоднозначність змісту цього терміну у різних статтях КК. На наш погляд, краще було вживати термін «розкрадання» як родового поняття всіх його форм, а термін «викрадення» застосовувати тільки щодо крадіжки та грабежу. Тому у ст. 188, ч. 3 ст. 234 слово «викрадення» пропонується замінити словом «розкрадання», а в ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 слово «викрадення» замінити словом «заволодіння».

6.3. Конструктивною ознакою об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 305, 316, є місце та обстановка вчинення діяння. Оскільки науковцями ці поняття визначаються по-різному, в роботі уточнено, що під поняттям «місце» вчинення злочину розуміється певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. А обстановка – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. При цьому поняття «прилюдність» охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (переважно свідка).

6.4. З суб’єктивної сторони для переважної кількості складів злочинів проти здоров’я населення характерна умисна вина. Вид умислу у вчиненні цих злочинів прямий. Оскільки більшість таких діянь – злочини з формальним складом, формула умислу визначається усвідомленням особою суспільно небезпечного характеру діяння та бажанням їх вчинення. Однак це не повною мірою відповідає визначенню видів умислу в ст. 24 КК, яка вміщає в поняття обох видів умислу психічне ставлення особи як до діяння, так і до наслідків. Усунути таку суперечливість доцільно шляхом доповнення ст. 24 КК положеннями, зазначеними вище, і викладення ч. 2 ст. 24 у такій редакції:

«Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії та бажала її вчинення, або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання».

6.5. В теорії кримінального права спірним залишається питання щодо кримінально-правового значення усвідомлення або неусвідомлення особою невідповідності вчиненого діяння вимогам норм інших, крім кримінального, галузей права, тобто його протиправності в широкому розумінні цього слова. Дослідження цієї проблеми призвело до висновку, що у всіх випадках, коли незаконність діяння зазначена безпосередньо в диспозиції або ця ознака однозначно випливає зі змісту диспозиції статті КК, що передбачає відповідальність за умисний злочин, неусвідомлення особою незаконності своїх дій свідчить про відсутність підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності за цією статтею. Якщо ж скоєно злочин проти здоров’я населення з необережної вини, особа може і не усвідомлювати протиправності свого діяння. Але вона не підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати протиправності свого діяння.

6.6. Труднощі для правозастосовної практики становлять питання кваліфікації злочинів проти здоров’я населення, суб’єктивна сторона яких містить складну вину. Не вирішені вони є і теорією кримінального права. На наш погляд, ці питання, оскільки вони стосуються кримінальної відповідальності особи, необхідно регулювати законодавчо. Зокрема, доцільно доповнити КК України ст. 251 ст. 251 «Складна вина», у якій сформулювати положення щодо подвійної та змішаної вини.

6.7. Для суб’єктивної сторони деяких складів злочинів, що проаналізовано, обов’язковою ознакою є мета. Дослідження показало, що зазначення в ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 312, ч. 3 ст. 313 мети як ознаки суб’єктивної сторони складу цих злочинів є зайвим. Тому редакція диспозицій цих статей потребує уточнень.

6.8. Дослідження підтвердило, що визнання юридичної особи суб’єктом злочину, як це пропонувалося авторами одного з проектів нового КК, не було б виправданим – цілком слушною є традиційна для вітчизняного кримінального права визнання таким суб’єктом тільки особи фізичної. На позитивну оцінку заслуговує і законодавча новела – врегулювання у ст. 20 КК положень щодо обмеженої осудності. Вдалою є також законодавча позиція щодо юридичних наслідків визнання особи обмежено осудною. Така законодавча конструкція дозволяє поєднання покарання із заходами лікувального характеру, що має особливо важливе значення в засудженні осіб, що вчинили злочини на ґрунті наркоманії.

6.9. Злочини, передбачені ст. 320, ч. 2 статей 321, 325, 326, вчиняються спеціальним суб’єктом, в тому числі й службовою особою. Аналіз цієї проблеми показав недосконалість кримінального законодавства, що регулює ці питання. Зокрема, У КК 1960 р. точніше застосовувався термін «посадова особа», а не «службова», як у новому кодексі. Тому в усі відповідні статті КК 2001 р. доцільно внести уточнення: замінити в усіх відмінках слова «службова особа», «службовий злочин», «службова діяльність» словами «посадова особа», «посадовий злочин», «посадова діяльність».

7. У переважній більшості статей розділу XIII КК закріплюються ознаки кваліфікованих або особливо кваліфікованих видів складів злочинів, що є позитивною рисою українського кримінального законодавства, оскільки це дозволяє диференційувати відповідальність залежно від типового ступеню суспільної небезпеки злочинних діянь цієї категорії. Аналіз цих статей засвідчив, що деякі з них потребують удосконалення;

7.1. У ст. 309 доцільно передбачити лише однорідну повторність. При цьому доповнити перелік раніше вчинених злочинів, що становлять таку повторність, злочином, передбаченим ст. 315.

7.2. Ст. 315 необхідно зазначити і у аналогічному переліку ознак, що утворюють однорідну повторність, який дається у ч. 2 статей 308, 310.

7.3. Доповнити ст. 310 частиною 3, в якій зазначити таку особливо кваліфікуючу ознаку, як мета збуту.

7.4. У ч. 1 ст. 311 та ст. 312 передбачити значний розмір прекурсорів як кількісний критерій злочинності дій з цими речовинами.

7.5. Уточнити ч. 3 ст. 311 КК, встановивши посилену відповідальність за дії, передбачені як частиною першою, так і другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великих розмірах.

7.6. У ч. 2 ст. 317 виключити такі ознаки, як корисливий мотив та вчинення злочину групою осіб.

7.7. Доповнити ст. 321 частиною 3, якою встановити відповідальність за діяння, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили загибель людини або інші тяжкі наслідки.

7.8. У ч. 2 ст. 326 встановити відповідальність за таке саме діяння, якщо воно заподіяло шкоду здоров’ю людини, а в ч. 3 – за діяння, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили загибель людини або інші тяжкі наслідки.

8. Проблемними в теорії кримінального права є окремі питання тлумачення ознак, які характеризують злочин, вчинений у співучасті, не зовсім досконалим є в цій частині і чинне законодавство. З огляду на це ч. 3 ст. 28 доцільно було б викласти у такій редакції: «Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у згуртоване об’єднання для вчинення одного або кількох злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.»

9. У вирішенні питань відмежування складів означених злочинів від суміжних пропонується виходити з таких положень:

суміжними слід вважати не злочинні діяння, що мають загальні ознаки, як рекомендується попередніми дослідниками цієї проблеми, а склади злочинів, котрі містять схожі ознаки (загальні та латентні відмінні) у різних комбінаціях. При цьому роль критеріїв розмежування відіграють відмінні ознаки;

методика розмежування суміжних складів злочинів має зводитися до конкретизації саме схожих ознак об’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін і суб’єкта складів злочинів, що порівнюються з метою виявлення розмежувальних критеріїв;

критеріями розмежування складів злочинів, що вчиняються у сфері охорони здоров’я населення, та складів суміжних злочинних діянь доцільно визнати латентні відмінні ознаки, що характеризують цінності, на які вони посягають, специфіку діянь, способів і знарядь як ознак об’єктивної сторони їх складу та мету вчинення деяких із цих злочинів.

10. Для вирішення питань щодо кваліфікації злочинів, що вчиняються у сфері охорони здоров’я населення, за сукупністю злочинів, у цілому прийнятною є класифікація форм множинності, закріплена в розділі VII Загальної частини КК, та рекомендації вітчизняних науковців. Водночас зазначена проблема залишається складною, недостатньо вирішеною та дискусійною, що викликає значні труднощі у практиці застосування закону. При цьому питання про наявність (відсутність) сукупності злочинів слід вирішувати не лише за формально-правовими критеріями, а й за змістовними, тобто з врахуванням суспільної небезпеки вчиненого. Редакцію деяких статей розділу XIII (наприклад, ст.311, ст. 312) викладено не зовсім вдало, через що доводиться штучно кваліфікувати діяння як сукупність злочинів. Диспозиції вказаних статей з цих та інших міркувань пропонується уточнити, про що йдеться нижче.

11. Проблемними є питання з’ясування змісту ознак конкретних складів злочинів, що проаналізовано. Низка цих питань є предметом дискусії в юридичній літературі або не вирішеними. Дослідження показало також, що для вирішення питання з’ясування змісту ознак конкретних складів злочинів, що проаналізовано, доктринального та судового тлумачення недостатньо – необхідні уточнення диспозицій окремих статей розділу XIII КК .

11.1. Серйозною проблемою, що не вирішена і досі, залишається кримінально-правове реагування на діяння, що полягають у небезпечному для здоров’я населення поводженні з отруйними та сильнодіючими речовинами, які не є лікарськими засобами. На наш погляд, такі речовини треба визнати предметом злочину, передбаченого ст. 321, але точно визнати їх перелік. Зокрема є потреба у виданні єдиного нормативного акту, який містив би списки отруйних і сильнодіючих речовин.

11.2. Кримінальний закон має бути за можливістю лаконічним. Але у заголовку та диспозиції статті 322 (незаконна організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів) термін «незаконна» вживається зайво, оскільки описані в ній дії за будь-яких умов не можуть бути визнані правомірними. Тому у заголовку та диспозиції ст. 322 слово «незаконна» пропонується виключити.

11.3. Аналізуючи спірні питання щодо ознак злочину, передбаченого ст. 323 (спонукання неповнолітніх до застосування допінгу), автор дійшов висновку, що термін «спонукання» необхідно тлумачити не аналогічно терміну «схиляння», а більш звужено, тобто як такий вплив на неповнолітнього, який відзначається елементами психічного примусу, є імперативним, обмежує його волевиявлення.

11.4. Спірним в юридичній літературі є питання щодо віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ст. 324 (схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів). Аналіз проблеми показав, що така відповідальність може наставати з 16-річного віку.

11.5. У зв’язку з неоднозначністю доктринального тлумачення поняття предмета злочину, передбаченого ст. 326 (порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами), слід уточнити, що під токсинами треба розуміти не будь-які токсичні речовини, а ті з них, що виділяється живим організмом. У ч. 1 цієї ж статті слова «якщо воно створює загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого» пропонується виключити, оскільки це лише перевантажує законодавчу дефініцію, а по суті така вказівка є зайвою.

11.6. Розгляд питань щодо кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 307, показав, що теорією кримінального права і судовою практикою чітко не визначено поняття «виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів». На думку автора, причиною цього є недосконалість як роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, так і їх законодавчого врегулювання. Тому доцільно було б повернутися до попередньої позиції законодавця і в ч. 1 ст. 307, а також у ст. 1 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» замість терміна «виробництво» вказати «вироблення», тобто відокремлення макової соломи, опію від рослин опієвмісного маку або ж листя, суцвіть, пилку, смоли – від конопель.

11.7. З приводу спірного в юридичній літературі питання щодо ознак суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 308, автор дійшов висновку, що мотив та мета не є конструктивними ознаками цього елемента. Дослідження показало також необхідність розмежування розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин та їх незаконного придбання. Зокрема, якщо особа купує ці предмети за підробленими рецептами, має місце не розкрадання, як стверджується деякими дослідниками цієї проблеми, а придбання зазначених засобів або речовин.

Як відмічалось вище, ч. 3 ст. 308 містить вкрай невдале формулювання розбою як діяння, що вчиняється з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів. Цю хибу необхідно усунути законодавчо.

11.8. Аналіз спірного в теорії кримінального права питання щодо кваліфікації одночасного виготовлення наркотичного засобу або психотропної речовини і для власного вживання, і для збуту, показав , що дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 і 309 КК.

11.9. Вивчення питань щодо відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 320, показало необхідність привернути увагу суб’єктів застосування цієї норми, що діяння може потягти таку відповідальність лише за умови, якщо порушення було істотним, тобто створювало реальну небезпеку для здоро- в’я людей або виходу наркотиків чи психотропних речовин з-під контролю.

11.10. Стосовно до висловлених в юридичній літературі пропозицій встановити у ст. 310 (посів або вирощування снотворного маку чи конопель) диференційовану відповідальність залежно від виду рослин автор дійшов висновку, що це навряд чи буде ефективним.

11.11. Значна кількість спірних та недостатньо вирішених питань пов’язана з кримінальною відповідальністю за злочини, передбачені ст. ст. 311, 312, зокрема тлумаченням ознак об’єктивної та суб’єктивної сторін складу цих злочинів. Законодавцем встановлено у ч. 1 ст. 311 мету використання прекурсорів для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, а для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 311, додатково ще й мету збуту прекурсорів, а також мету збуту для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин у ч. 1 ст. 312. Більш того, в обох цих статтях зазначено збут прекурсорів. Це вкрай ускладнило питання доктринального тлумачення цих положень та їх застосування у судовій практиці. Неясними є й питання розмежування цих складів злочинів. Тому у ч. 1 ст. 311 слова «з метою їх (прекурсорів. – Є. Ф.) використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин», і слова «з метою подальшого збуту, а також їх збут для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин», зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 312, пропонується виключити.

Автор дійшов висновку, що за діючого законодавства за наявності доказів, які свідчать про те, що особа незаконно виготовила, придбала, зберігала або переслала чи перевезла прекурсори для виготовлення наркотиків або психотропних речовин, її дії додатково кваліфікуються за ч. 1 ст. 14 і ст. 307 або ст. 309.

Розкрадання прекурсорів без мети збуту чи без подальшого їх збуту кваліфікується за відповідними статтями розділу VІ КК. У разі, коли особа вчинила розкрадання прекурсорів без мети збуту, а через певний проміжок часу збула їх особам, які виготовляють наркотичні засоби або психотропні речовини, вчинене нею слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, за статтями, що передбачають відповідальність за розкрадання майна, та ст. 312 КК.

Розкрадання прекурсорів без мети збуту для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин для особистого вживання має кваліфікуватися за сукупністю злочинів як розкрадання майна та готування до незаконного виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (відповідно за статтями 185–187, 189–191, ч. 1 ст. 14, та ст. 309), а якщо викрадені прекурсори певний час зберігалися,– то й за ст. 311 КК.

У разі розкрадання прекурсорів, вартість яких згідно з приміткою до ст. 185 КК має особливо великі розміри, дії винного необхідно кваліфікувати за ст. 312 та ч. 4 відповідної статті розділу VІ, що передбачає відповідальність за розкрадання майна в особливо великих розмірах.

Отже за такої редакції закону суб’єкт застосування норми має вдаватись до штучної кваліфікацію діянь як сукупності злочинів.

11.12. Дискусійними є й окремі питання кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 313. Вельми спірно роз’яснив ці положення Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 12 постанови від 26 квітня 2002 р. Пленум без достатніх підстав дав розширене тлумачення закону, який не містить вказівки на мету використання для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. У законі йдеться не про мету дій винного, а про призначення обладнання для виготовлення цих засобів або речовин, що має усвідомлювати особа. Тому процитоване роз’яснення Пленуму Верховного Суду України потребує уточнень.

11.13. Аналізуючи ознаки складу злочину, передбаченого ст. 314, автор дійшов висновку, що у разі, коли умисел винного спрямований на позбавлення потерпілого життя, злочинні дії підлягають кваліфікації за ст. 115 КК, а додаткова кваліфікація за ст. 314 не потрібна. Проте Пленум Верховного Суду України в в абз. 6 п. 13 постанови від 26 квітня 2002 р. № 4 висловив іншу позицію, відповідно до якої такі дії потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 чи 3 ст. 314 КК. З такою позицією погодитися важко, оскільки в цьому випадку має місце не сукупність злочинів, а конкуренція норм. Тому цей пункт постанови також потребує уточнень.

11.14. В результаті аналізу складу злочину, передбаченого ст. 315, в зв’язку з спірністю тлумачення окремих їх ознак в юридичній літературі зроблено висновок, що схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин або їх аналогів – це ненасильницькі дії, спрямовані на збудження бажання певної особи вжити наркотичні засоби або психотропні речовини хоча б один раз, незалежно від того, чи пропонувала особа безпосередньо вжити зазначені засоби.

11.15. Неоднозначно вирішуються теорією кримінального права та судовою практикою питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 317. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 16 постанови від 26 квітня 2002 р. відзначив, що обов’язковою ознакою такого діяння є спеціальна мета – забезпечити незаконне вживання, виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Утім, така позиція є досить спірною. Певною мірою причиною саме такого роз’яснення Пленумом Верховного Суду України цього положення є невдала редакція ч. 1 ст. 317. Оскільки невдала редакція диспозиції ч. 1 ст. 317 породжує її різночитання, до неї необхідно внести відповідні уточнення, після чого скорегувати і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. З наведених міркувань у ч. 1 ст. 317 слова «з такою метою» пропонується замінити словами «для такого ж призначення».

12. Кримінально-правова політика в Україні в основному здійснюється за напрямками, обраними відповідно до соціальної значущості здоров’я людей, та ситуації, що склалась у сфері захисту такого блага. Втім, боротьба зі злочинністю у сфері охорони здоров’я населення недостатньо ефективна. Це свідчить про необхідність, насамперед, удосконалення системи кримінально-правових норм, що регулюють ці відносини, та усунення прогалин чинного законодавства.

12.1. Відповідно до чинного КК зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, а також зараження потерпілого особою, хворою на венеричне захворювання, тягнуть відповідальність за злочини, передбачені статтями 130, 131, 133. Така законодавча позиція не зовсім вірна, оскільки такі діяння по суті є злочинами проти здоров’я населення. Тому ці норми необхідно трансформувати до розділу XIII КК.

12.2. Нагальною потребою є віднесення до злочинів проти здоров’я населення порушення правил виробництва, зберігання та реалізації продуктів харчування, а також встановлення кримінальної відповідальності за виготовлення неякісних ліків. Тому необхідно прийняти спеціальну норму, помістивши її у розділі XIII КК, якою передбачити відповідальність за виробництво, зберігання, перевезення з метою збуту або збут товарів чи продукції, виконання робіт або надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки. Кваліфікованими видами складу цього злочину визначити дії, вчинені щодо товарів, робіт або послуг, що призначені дітям віком до шести років, або потягли спричинення шкоди здоров’ю двох чи більше осіб або смерть людини (ч. 2 цієї статті). Якщо ж такі дії потягли смерть двох чи більше осіб, вони мають бути передбачені у ч. 3 цієї статті.

12.3. Доповнити також цей розділ КК статтею про відповідальність за ввезення в Україну, виробництво, виготовлення, зберігання з метою збуту або збут неякісних ліків з аналогічними кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками.

12.4. Аналіз норм розділу XIII КК, а також узагальнення судової практики показують, що не всі з них застосовуються в судовій практиці, зокрема норми, встановлені статтями 313, 316. Тому ці статті доцільно виключити з КК.

12.5. Досить проблемним є питання щодо встановлення попереднім і чинним законодавством кримінальної відповідальності за незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами без мети збуту. Аналіз цього питання показав недоцільність повної його декриміналізації. Проте є підстави для декриміналізації часткової, зокрема встановлення кримінальної відповідальності лише за незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту у великому чи особливо великому розмірі.

13. Необхідним є також коригування законодавчих положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності та покарання або, навпаки, його встановлення і призначення.

Відповідно до заохочувальних норм, встановлених частинами 4 ст. 307 та ст.309, особа за певних умов звільняється від кримінальної відповідальності. По суті це можливо лише після пред’явлення обвинувачення, що є початковим моментом притягнення до кримінальної відповідальності. На думку автора, доцільно перенести дію цих заохочувальних норм ще на більш ранній етап, тобто до моменту пред’явлення обвинувачення. Тому в частинах 4 ст. ст. 307 та 309 бажано уточнити, що за наявності зазначених у цих нормах підстав особа не підлягає кримінальній відповідальності або звільняється від такої. З огляду на це має бути доповнена і ч. 2 ст. 44 КК положенням про те, що закриття кримінальної справи без притягнення до кримінальної відповідальності, а також звільнення від такої у випадках, передбачених цим кодексом, здійснюється винятково судом. Водночас потрібно внести відповідні доповнення і до кримінально-процесуального законодавства, передбачивши, що закриття справи у таких випадках допускається лише за згодою особи.

14. Дослідження показало певну розбалансованість санкцій статей, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони, їх неузгодженість як між собою, так і порівняно до санкцій статей інших розділів КК. З метою удосконалення законодавства в цій частині є підстава для таких пропозицій.

14. 1. У ч. 2 ст. 306 передбачити спеціальну конфіскацію.

14.2. Передбачити в санкціях ч. 3 ст. 308 та ч. 3 ст. 313 розмір покарання, не менший за розмір такої міри, встановленої ч. 4 ст. 187.

14.3. У ч. 2 ст. 310 знизити розмір покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 3 років, передбачити також альтернативні позбавленню волі види покарання.

14.4. Якщо законодавцем не буде підтримана викладена вище пропозиція щодо внесення змін до диспозицій ст.ст. 311, 312, скорегувати відповідальність і покарання за вчинення злочинів, передбачених цими статтями, встановивши суворіше покарання за розкрадання прекурсорів із метою збуту порівняно з виготовленням прекурсорів із такою метою. Усунути також колізійність санкцій статті 311 та статей 307 і 309.

15. Важливим для виправлення осіб, що вчинили злочини на грунті наркоманії, може бути поєднання покарання з іншими заходами впливу.

Одним з таких заходів може бути примусове лікування наркоманів. Судами України такі заходи застосовуються до наркоманів і досі, проте це суперечить положенням ч. 1 ст. 96 КК, оскільки наркоманія не відноситься до захворювань, небезпечних для життя та здоров’я інших людей.

Поряд з цим не виключається вчинення наркоманами злочинів у стані обмеженої осудності і в такому разі у повній відповідності до чинного законодавства (статей 20, 92–94 КК) до них можуть застосовуватись поряд з покаранням примусові заходи медичного характеру. Вивчення цих питань показало наявність складнощів у практичному застосуванні зазначених законодавчих вимог, однак їх необхідно долати, враховуючи важливість проблеми протидії наркотизму.

Автор сподівається, що реалізація цих рекомендацій сприятиме ефектив- нішому кримінально-правовому захистові одного з найцінніших благ людей – їхнього здоров’я. Викладені положення й виносяться на захист дисертаційного дослідження.

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу
  14. Висновки до розділу 3
  15. ВИСНОВКИ
  16. Висновки до Розділу ІІІ
  17. Висновки до Розділу IV