§ 2.3. Сачасні парадигми та моделі функціонування ювенальної юстиції

Сучасна ювенальну юстиція у світовому масштабі це більш єдина ідея - забезпечення прав дітей, аніж уніфікована модель правової бази та системи інституцій. Це система міжнародно-правових засад, наукових уявлень та комплекс концепцій впливу на дітей, їх соціальне оточення, державні та громадські інститути з метою профілактики протиправної поведінки серед неповнолітніх осіб, захисту та надання допомоги тим дітям, що перебувають у конфлікті з законом або опинилися у небезпеч­ній чи шкідливій ситуації (умовах).

У роботі американського вченого Г. Бейзмора, який один з перших провів ґрунтовне вивчення парадигм ювенальної юстиції вони представ­лені у вигляді: 1) реабілітаційної парадигми (заснована на філософії «parens patriae» та інтерпретується з індивідуалізацією поводження з правопорушником); 2) каральної парадигми (пріоритет кримінального покарання з урахуванням поблажливого становлення до неповнолітньо­го правопорушника); 3) альтернативної парадигми або відновної ювена­льної юстиції, яке на думку автора більш відповідає інтересам суспільс- тва^[286]. Інший американський вчений Р. Спон також називає три паради­гми (моделі) ювенальної юстиції: 1) реабілітаційна або модель «лікування»; 2) відплатна модель справедливості як системна реакція на злочинність неповнолітніх, зорієнтована на покарання; 3) модель збала­нсованого і відновного правосуддя. Автор робить критичний аналіз пе­рших двох парадигм та наводить їх «слабкі місця». Водночас третій під­хід, за переконанням вченого, враховує потреби і стосується не тільки правопорушника, а й жертви і місцевої громади, прагнучи домогтися дійсно справедливого результату. «Баланс» в цій моделі не означає про­сто забезпечення рівних доз покарання або лікування на рівні диспози­ції. Скоріше за все, «баланс» означає забезпечення на системному рівні належних потреб і забезпечення прав всіх осіб, які були прямо або опо­середковано порушені незаконними діями^[287].

Серед українських вчених слід виділити дослідження Н. М. Крестовської, яка розробила систему критеріїв та представила на­уковому колу наглядну класифікацію концептів ювенальної юстиції. За телеологічним критерієм вчена виокремлює три основні концепти (під­ходи) ювенальної юстиції (ті ж самі парадигми), які умовно називає ка­ральним, прогресивним (поблажливим) і відновним. Каральний концепт ювенальної юстиції визначає її метою захист суспільства шляхом вста­новлення винуватості правопорушника, призначення йому справедливо­го покарання та ізоляцію його від суспільства. Прогресивний (поблаж­ливий) концепт побудований на ідеї перевиховання неповнолітнього шляхом застосування до нього більш м’яких, ніж до дорослого заходів відповідальності. Відновний підхід передбачає досягнення триєдиної мети: відновлення прав та зцілення жертви; визнання правопорушником завданої ним шкоди і прийняття на себе відповідальності за усунення ці­єї шкоди; досягнення примирення між жертвою, правопорушником і співтовариством, в якому вони живуть^[288].

Всі варіанти цих концептів (парадигм), у тій чи іншій варіації пред­ставлені у чинних моделях ювенальної юстиції, які зараз функціонують в різних країнах світу. О. М. Ярмоц (Слобода) справедливо зауважує, що спірною бачиться теза про існування ювенальної юстиції тільки в тих державах, в судовій системі яких є ювенальний суд^[289]. Водночас, і у ви­падку відсутності такого елементу як спеціалізований суд для неповно­літніх або існування поряд з ним інших квазісудових органів за умови функціонування аналогових механізмів, спрямованих на забезпечення прав дітей у публічно-деліктних відносинах, їх соціалізацію та ресоціа- лізацію, не можна категорично казати про відсутність ювенальної юсти­ції. За наявності таких обставин допустимо казати про гібридну чи пере­хідну модель ювенальної юстиції.

За основу формування класифікації моделей ювенальної юстиції до­цільно взяти такі три критерії: 1) інституційний (певна сукупність (сис­тема) органів і установ для дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах), функціональний (визначає завдання та змістовне наповнен­ня діяльності вказаної системи) і правовий (сукупність норм матеріаль­ного, процесуального і організаційного права, які закріплюють спеціа­льний правовий статус дитини)^[290].

Універсальним критерієм для класифікації моделей ювенальної юс­тиції О. М. Ярмоц (Слобода) вважає правову природу органів, які здійс­нюють свої функції у сфері ювенальної юстиції. За цим критерієм автор­ка виділяє судову (пріоритетним органом виступає суд, який вирішує справи про правопорушення неповнолітніх) та позасудову (пріоритетни­ми органами виступають адміністративні, громадські, змішані органи і установи) та змішану (суди та адміністративні органи функціонують як рівнозначні, кожен в рамках своєї компетенції) моделі ювенальної юс­тиції^[291]. В рамках судової моделі ювенальної юстиції вчена виокремлює дві інституційні форми - автономну, що позначає самостійний суд у справах неповнолітніх, і структуровану, що включає судові колегії, су­дові склади і окремих суддів, що спеціалізуються на розгляді та вирі­шенні справ щодо неповнолітніх. В рамках позасудової моделі ювеналь­ної юстиції - альтернативну і квазісудову інституційні форми. У свою чергу альтернативна форма має два варіанти організації: перший полягає в можливості вибору юрисдикції несудового органу замість юрисдикції суду на досудовій стадії; другий полягає в можливості використання юрисдикційних повноважень несудового органу в рамках судового про­цесу у справах неповнолітніх в якості альтернативи останнього. Якщо ж законодавство взагалі виключає можливість вибору юрисдикції органу, що розглядає справу, то така форма організації ювенальної юстиції є квазісудовою^[292].

Вдалою та більш-менш повною, за нашим переконанням, є класифі­кація, представлена у дослідженні Е. В. Горян та З. К. Забари. Автори виокремлюють чотири основні ювенальні моделі, які існують на даний час у світовому масштабі залежно від комплексу критеріїв: англо- американська, континентальна, скандинавська і азіатська.

1. Англо-американська модель ювенальної юстиції бере свій початок в США, коли в 1899 р було створено перший ювенальний суд.

2. Прикладом континентальної моделі може служити система юве­нальної юстиції Німеччини. Вона ґрунтується на застосуванні, перш за все, виховно-педагогічних заходів до неповнолітніх правопорушників, і лише за умови їх вичерпання держава вдається до кримінально-правових санкцій. В цілому ж, для неповнолітніх порушників німецькі закони пе­редбачають наступні види правових наслідків: а) заходи виховання для забезпечення його подальшої соціалізації та мінімізації ймовірності ре­цидиву скоєння злочину у подальшому; б) заходи-приписи - обов’язки та заборони, що регулюють спосіб життя підлітка; в) заходи попере­дження; г) покладання обов’язку: відшкодувати збитки і особисто виба­читися перед потерпілим, виконати роботу або оплатити грошову суму на користь будь-якої суспільної установи; д) арешт, який може бути призначений у вільний від навчання або роботи час на короткий (кілька днів) або тривалий термін (кілька тижнів); е) заходи виправлення і без­пеки: приміщення в психіатричну клініку або в спеціальну установу для примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, позбавлення пра­ва керувати транспортними засобами або ж позбавлення волі, що засто­совується, як було зазначено вище, як винятковий захід^[296].

Французька система ювенальної юстиції, яка так само є прикладом континентальної моделі займається як неповнолітніми правопорушни­ками, так і дітьми, які перебувають у небезпеці. Тут може матися на ува­зі якесь фізичне несприятливе ставлення батьків або інших дорослих до підлітка чи проблеми харчування, або проблеми батьківського піклуван­ня, інші несприятливі ситуації, скажімо, сексуальні домагання щодо ди­тини. Система органів ювенальної юстиції також займається тими діть­ми які пропускають заняття у школі, тікають з дому, вживають наркоти­ки, займаються проституцією тощо. Система захисту дитинства в цій країні заснована на двох інстанціях. Перша - адміністративна (представ­лена різними департаментами та службами), яка віддає перевагу превен­тивним заходам і працює в щільному контакті з родинним оточенням дитини.

297

права.

3. Для скандинавської моделі ювенальної юстиції характерна відсут­ність спеціальних ювенальних судів. Їх роль виконують соціальні служ­би, які беруть безпосередню участь в розслідуванні правопорушень, ско­єних як самими неповнолітніми, так і по відношенню до них. А. Сторгард взагалі стверджує, що особливих систем ювенальної юсти­ції у Скандинавії не існує. Однак існують винятки із загальної системи правосуддя для забезпечення потреб, інтересів та прав неповнолітніх. Характерним для всіх скандинавських країн є переведення неповноліт­ніх з в’язниці на заходи соціального захисту та заборона поміщати дітей у в’язницю. Крім того, залежно від країни існують індивідуальні риси, наприклад, запровадження безпечних соціальних інститутів як альтерна- ^[297] тиви ув’язненню у Швеції та Данії; процеси посередництва з дітьми як учасниками провадження у Фінляндії та Норвегії^[298].

У Швеції поліція і соціальна служба працюють у взаємодії, і при ко­жному відділенні поліції функціонує спеціальний соціальний відділ по роботі з підлітками. Працівники цього відділу виконують профілактичні функції, а роботу з підлітком починають з моменту його затримання. При цьому вони абсолютно незалежні як від поліції, так і від суду. До їх обов’язків входить проведення соціального розслідування зі складанням спеціального звіту про неповнолітнього правопорушника. Конкретній ситуації дається оцінка, а також висуваються пропозиції про застосуван­ня заходів щодо неповнолітнього. Далі з ним взаємодіє соціальний пра­цівник за місцем його проживання. В кожному місцевому шведському суді працює суддя, який спеціалізується на справах неповнолітніх. Та­кож існують спеціальні ювенальні прокурори, що представляють обви­нувачення в судовому засіданні. Залежно від тяжкості злочину підліток може бути направлений до соціально-реабілітаційного центру (як альте­рнатива ув’язненню) на термін від 2 тижнів до 4 років. Особи до 18 років не можуть бути направлені до місць позбавлення волі, максимум до за­критого виховного будинку^[299]. Уся шведська система ювенальної юсти­ції базується на службі соціального захисту дітей, виходить з потреб ди­тини та необхідних для неї соціальних умов, при цьому враховуються її вік і ступінь зрілості. Особлива увага приділяється тим дітям, у розвитку яких спостерігаються негативні прояви, їм забезпечується захист і підт­римка під час навчання в школі. Надання соціальних послуг підліткам відбувається за їх згоди і згоди їх батьків або опікунів^[300].

4. Ще одна модель ювенальної юстиції - азіатська. Основні засади концепції ювенальної юстиції Японія запозичила з США після Другої світової війни. Як і в багатьох західних державах, правові норми щодо неповнолітніх тут орієнтовані на реабілітацію правопорушника, повер­нення його в соціум і не мають на меті його покарати. В цій країні діють сімейні суди, які розглядають питання, пов’язані з забезпеченням прав дітей або про вчинені ними правопорушення. Японському суспільству притаманна ідея «боротьби за майбутнє молодих людей», а також таке поняття, як «групизм» - соціальна орієнтація, особиста відданість колек­тиву, групові методи прийняття рішень і, відповідно, групова відповіда­льність. У разі скоєння делікту дитина оточується увагою з боку правоо­хоронних органів (поліції, прокуратури), які працюють у щільному кон­такті з батьками, соціальними службами, психологами та органами пробації. Кожний з них вивчає особистість дитини, умови його соціаль­ного оточення. У зв’язку з розвинутими сімейними традиціями на стадії попереднього розслідування інтереси неповнолітнього підлітка предста­вляє не адвокат, а батьки або особи, які їх замінюють. Адвокати запро­шуються у вкрай рідкісних випадках, як правило, ці адвокати спеціалі­зуються саме на справах неповнолітніх. Всі зібрані дані передаються су­дді, який в свою чергу вирішує: проводити судовий розгляд або ж закрити справу. Також суддя може обрати один з наступних заходів: на­правити дитину до піклувального чи виховного закладу; встановити за нею захисний нагляд; направити до виправного центру для неповноліт-

• 301

ніх

Таким чином, міжнародний досвід показує, що ювенальна юстиція являє собою спеціалізовану систему правосуддя для неповнолітніх об’єднану в тих чи інших варіаціях з низкою адміністративних, соціаль- ^[301] них і реабілітаційно-виховних установ (органів, закладів), засновану на комплексі заходів, спрямованих на відновлення зруйнованих або втра­чених дитиною громадських зв’язків і відносин внаслідок зміни соціаль­ного статусу і девіантної поведінки особистості, націлених на подолання наслідків правопорушення чи негативного асоціального середовища і ві­дновлення комунікативних зв’язків неповнолітнього девіанта з суспільс­твом.

Водночас, ознайомлення з законодавством та практикою забезпе­чення прав дітей в державах пострадянського простору дозволяють до­повнити приведену у роботі Е. В. Горян та З. К. Забари класифікацію ще однією моделлю ювенальної юстиції. Історично так склалося, що полі­тичні та соціально-культурні фактори на значний часовий період обумо­вили функціонування на території цих країн, умовно кажучи, радянської моделі ювенальної юстиції, для якої було характерним: квазісудове про­вадження та відсутність чіткої спеціалізації судів при розгляді справ що­до неповнолітніх правопорушників, каральна спрямованість заходів впливу на неповнолітніх осіб і т. ін. (про що, на прикладі України, мова велася раніше у попередньому параграфі). Особливості цієї системи тривалий час наслідувало законодавство колишніх радянських республік - вже суверенних держав і після розпаду СРСР. Наприклад, в Росії, Бі­лорусі, Азербайджані дотепер функціонують комісії у справах неповно­літніх та захисту їх прав. Серед іншого до компетенції цих комісій на­лежить розгляд справ про адміністративні правопорушення неповноліт­ніх. У Таджикистані комісії у справах неповнолітніх були ліквідовані Постановою Уряду «Про забезпечення захисту прав дитини»^[302] лише у

2008 році, а їх функції і повноваження передані комісіям з прав дитини, до речі Положення про які було затверджено тільки у 2017 році^[303].

Втім, під впливом міжнародного права та світової практики прото­типи систем ювенальної юстиції в цих країнах починають набувати за­гальних ознак системи забезпечення прав дітей. Так, реальні зрушення у цій сфері в Казахстані почалися з ухвалення Концепції розвитку системи ювенальної юстиції в Республіці Казахстан на 2009-2011 роки; у Киргиз­стані пов’язані з затвердженням Державної програми з розвитку юстиції для дітей в Киргизькій Республіці на 2014-2018 роки. У жовтні

2009 року комісією при Уряді Республіки Таджикистан з прав дитини був прийнятий Національний план дій з реформування системи ювена­льної юстиції на період 2010-2015 роки. Серед завдань План дій включав розробку ефективних програм реабілітації та реінтеграції неповнолітніх правопорушників у суспільстві; підвищення ефективності реабілітацій­них послуг в закритих установах тощо. Однак, незважаючи на досягнен­ня в сфері здійснення правосуддя щодо дітей, деякі позиції очікуваної реформи не були виконано відповідним чином. Однією з причин неви­конання пунктів Плану була відсутність ефективного механізму коорди- нації^[304], що в цілому є характерним недоліком для багатьох пострадян­ських країн, які знаходяться на шляху реформування національних сис­тем ювенальної юстиції. У червні 2017 року в цій країні було затверджено нову Програму реформування системи здійснення правосу­ддя щодо дітей на 2017-2021 роки^[305] і План дій до неї. Серед недоліків Програми доцільно підкреслити те, що до неї не включена така категорія дітей, як діти-правопорушники, які вчинили адміністративні правопо­рушення.

У Грузії з 2015 року діє Кодекс про правосуддя щодо неповнолітніх. Цей Кодекс встановлює особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх, порядок провадження у справі про ад­міністративне правопорушення та кримінального процесу за участю не­повнолітніх, спеціальні правила виконання покарань та інших заходів. Кодекс Республіки Киргизстан про дітей також передбачає створення спеціалізованого суду у справах неповнолітніх. Крім того, всі співробіт­ники, що працюють з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом, по­винні пройти спеціальну підготовку з питань в галузі ювенальної юсти­ції (ст. 88).

Україна також проходить шлях реформування засад ювенальної юс­тиції, наближаючись до вимог міжнародного права у сфері забезпечення прав дітей. Серед правових заходів можна згадати Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, схвалену Указом Президента України; від 24.05.2011 р. № 597/2011. Важливим кроком стало запровадження нових підходів до здійснення судочинства у прова­дженнях щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, зокрема шляхом прийняття нового КПК України, яким передбачено особливості кримі­нального провадження щодо неповнолітніх, а також ЗУ «Про пробацію», де особливої уваги заслуговують положення про обов’язкове складення досудової доповіді для забезпечення суду інформацією, що характеризує неповнолітніх обвинувачених з метою прийняття рішення про міру від­повідальності. Слід зазначити, що розгляд справ про адміністративні правопорушення скоєні неповнолітніми належить до виключної компе­тенції суду (ст. 221 КУпАП). А відповідно до ЗУ «Про судоустрій і ста­тус суддів» у місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціа­лізація суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповно­літніх (ст. 18).

Зараз українську модель кримінального судочинства щодо неповно­літніх можна охарактеризувати як: інтегровану в галузеву систему судо­чинства (тобто існує правове визначення та виділення в окрему главу КПК України) функціонально-спеціалізовану (спеціальна підготовка ор­ганів та осіб, що мають справу із неповнолітніми в ході здійснення кри­мінального провадження та судочинства) замкнуту модель обмеженого циклу впливу (адже не взаємодіє із громадянським суспільством та при­ватними особами) карального типу, врегульовану галузевою норматив­ною базою^[306]. Характеризуючи адміністративно-правовий аспект право­вого регулювання української моделі ювенальної юстиції, слід звернути увагу на відсутність: дієвих програм профілактики і корекційних про­грам поведінки, надання послуг дітям та їх сім’ям, спрямованих на зме­ншення впливу факторів ризику, які зумовлюють протиправну поведінку дітей і враховують особливості окремо хлопців і дівчат; механізму коор­динації та моніторингу діяльності державних органів, установ та закла­дів, недержавних організацій, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень серед дітей; дезагрегованої статистика за ознакою статі, що негативно впливає на здійснення профілактики правопорушень та реабілітацію дітей; процедура притягнення до адміністративної відпові­дальності неповнолітніх є значною мірою застарілою тощо. На сьогодні Уряд України втілює Національну стратегію реформування системи юс­тиції щодо дітей на період до 2023 року, прийняття якої зумовлене необ­хідністю вдосконалення механізмів юстиції щодо дітей на засадах забез­печення їх прав шляхом виконання програм профілактики правопору­шень серед дітей, здійснення ефективних заходів соціальної адаптації та реабілітації неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом.

Таким чином, слід визнати, що національні системи ювенальної юс­тиції пострадянських країн можна включити до окремої самостійної мо­делі - «перехідної» чи «транзитної» (від лат. «transitus» - «проходжен­ня, перехід»). У свою чергу у складі цієї моделі можна виділити дві під­групи: а) транзитно-адміністративну (Росія, Білорусь, Азербайджан, Таджикистан) - спеціалізація судів чи суддів у справах неповнолітніх законодавчо не визначено (можуть мати місце пілотні проекти запрова­дження ювенальних судів в окремих регіонах), функціонують квазісудо- ві (адміністративні) органи; б) транзитно-судовоцентричну (Україна, Казахстан, Грузія, Киргизстан тощо) - передбачена спеціалізація судів чи суддів, прокурорів, слідчих щодо розгляду справ неповнолітніх.

Тож, за результатами нашого дослідження пропонуємо більш роз­ширену класифікацію сучасних основних моделей ювенальної юсти­ції: 1) англо-американська, 2) континентальна, 3) скандинавська,

4) азіатська, 5) перехідна чи транзитна (транзитно-адміністративна та транзитно-судовоцентрична) [с. 154-155]^[307].

На завершення цієї частини дослідження слід зазначити, що ювена­льна юстиція як міжнародний та комплексний інститут забезпечення прав дітей утворилася не відразу, а пройшла певний шлях становлення та формування у сучасні світові моделі функціонування, які, залежно від країни, мають свої характерні особливості. Певні загальні риси історич­ної ґенези властиві кожній сучасній національній моделі, оскільки цей інститут має спільні витоки, а подальший хід трансформації залежав від таких чинників як правова система країни, національні (культурні) тра­диції, ідейний підхід (парадигма), який покладено до основи побудови системи ювенальної юстиції, рівень політичної та соціально-економічної стабільності, активність громадської спільноти тощо.