<<
>>

3.5. Адміністративно правові конфлікти

Адміністративно правові конфлікти, як і

державно правові, відбуваються у сфері

функціонування публічної влади в державі.

Зрештою, адміністративно правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно правових норм і багато в чому конкретизує їх дію.

Поширений нині термін “адміністрація” в перекладі з латинської означає “управління”. Для того щоб управляти,

потрібно мати відповідні повноваження та

право, тобто мати владу. Державна влада

складається з політичної (політичне керівництво) та адміністративної (адміністративне управління або адміністрування) влад.

Адміністрування — це управління переважно директивне, яке полягає у керуванні

людьми, групами, спільнотами, організаціями через використання законів, норм, наказів, розпоряджень, санкцій та інших способів впливу.Сфера адміністрування є надзвичайно конфліктогенною: взаємодія

суб'єктів і об'єктів управління породжує різноманітні можливості

для виникнення суперечностей та конфліктів. Потенційну суперечність має кожен елемент адміністративних відносин, але не всяке

протиріччя розвивається у конфлікт. Специфіка таких конфліктів

полягає в тому, що стосунки між людьми спричинюються спеціалізованими, чітко визначеними управлінськими функціями, регламентуються нормами, притаманними певній сфері, а також формами, способами і методами діяльності.У теорії адміністративного права і процесу ще не вироблено єдиного підходу до визначення правової природи адміністративно правового конфлікту, його властивостей і особливостей порівняно з іншими видами юридичних конфліктів. У законодавстві України

немає не тільки визначення адміністративно правового спору, його

предмета та змісту, а й взагалі не використовується поняття “адмініс 75

тративно правовий спір”, що негативно впливає на встановлення

чітких законодавчих меж адміністративно юрисдикційної діяльності [82, с. 28].Аналіз змісту адміністративно правових конфліктів, особливостей їх виникнення та перебігу дає змогу виокремити такі характер+

ні особливості:

1. Конфлікти виникають внаслідок управлінської діяльності з реалізації публічних, найчастіше державно управлінських інтересів:

а) з ініціативи сторони, яка відчуває на собі владний вплив органу

виконавчої влади і при цьому вважає такий вплив протиправним;

б) з ініціативи сторони, яка має владні повноваження (наприклад,

при порушенні справи про адміністративне правопорушення);

в) у випадках, коли ті чи інші спірні питання виникають за ініціативою різних контрольно наглядових органів (наприклад, органів

пожежного нагляду, ДАІ та ін.).

2. У них обов'язково бере участь суб'єкт, наділений державою відповідними управлінськими повноваженнями.

3. Вони так чи інакше пов'язані з порушенням прав суб'єктів адміністративних правовідносин та режиму законності у сфері діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

4. Для них, як і для сфери управління загалом, характерні відносини владності і цілеспрямованості.

Виходячи із загальносоціального розуміння конфлікту та особливостей прояву конфліктів в адміністративно правовій галузі, можна

запропонувати таке визначення. Адміністративно+правовий кон+

флікт — це відкрите протистояння сторін адміністративно+право+

вих відносин, спричинене дією (або невиконанням вимог) певних норм

права, які встановлюють правила поведінки зазначених суб'єктів.

Об'єктом адміністративно правового конфлікту є суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями.

Ці відносини (економічні, політичні, соціально культурні та ін.) об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління.Об'єктний склад адміністративно правових конфліктів, зокрема

деліктного характеру, визначає Кодекс України про адміністративні

правопорушення, в якому виокремлюються адміністративні правопорушення:

• в галузі охорони праці та здоров'я населення;

• правопорушення, що посягають на власність;• в галузі охорони природи, використання природних ресурсів,

охорони пам'яток історії та культури;

• у промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

• у сільському господарстві, порушення ветеринарно санітарних

правил;

• на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

• в галузі житлових прав громадян, житлово комунального господарства та благоустрою;

• в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності;

• в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Для адміністративно правових конфліктів характерна велика

кількість їх потенційних суб'єктів, які мають різні повноваження,

структуру і властивості. Тому може застосовуватися кілька варіантів

їх кваліфікації: а) державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники; б) суб'єкти колективні та індивідуальні; в) фізичні та юридичні особи тощо.Загалом до суб'єктів адміністративно правових конфліктів можуть належати всі носії суб'єктивних прав і обов'язків у сфері адміністративного права. З одного боку, стороною таких конфліктів можуть виступати: органи виконавчої влади (вищий, центральні, місцеві та спеціальні); державні службовці (як суб'єкти, у діяльності яких

об'єктивуються повноваження державних органів управління); органи місцевого самоврядування. З іншого боку, сторону адміністративно правових конфліктів можуть становити: громадяни України, іноземці, особи без громадянства; об'єднання громадян; суб'єкти підприємницької діяльності. Проте можуть бути й інші варіанти суб'єктного складу конфліктів. Так, відомі випадки тривалого конфліктного

протиборства органів місцевого самоврядування та місцевої державної адміністрації, конфліктів юридичного характеру між державними

службовцями та керівництвом органів виконавчої влади. Наведеного

переліку суб'єктного складу достатньо, щоб визначити ще одну характерну особливість адміністративно правового конфлікту — значну відмінність у “вагових категоріях” його сторін.76Виходячи з юридичного змісту адміністративно правового конфлікту, можна виокремити два основних його види:

1) конфлікти організаційно управлінського характеру, змістом

яких є порушення прав фізичних чи юридичних осіб неправомірними діями або бездіяльністю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.

2) конфлікти адміністративно деліктного характеру, змістом яких

є виявлення наявності (або відсутності) в діях фізичних та юридичних осіб складу адміністративного правопорушення.

Традиційно теорія і практика адміністративного права розглядає

передусім конфлікти адміністративно+деліктного характеру. Це

конфлікти, які виникають внаслідок адміністративного правопорушення і породжують права та обов'язки, змістом яких є обов'язок порушника нести відповідальність і повноваження суб'єкта адміністративної юрисдикції застосувати до нього передбачений законом захід

адміністративного стягнення.

Аналіз чинного адміністративного законодавства дає можливість

виокремити такі ознаки конфліктів адміністративно деліктного характеру:

• спричиненість винятково діяннями, тобто діями (наприклад, дрібне хуліганство) чи бездіяльністю (наприклад, ухилення від реєстрації

вогнепальної зброї);

• протиправність, тобто це діяння, заборонене адміністративно правовими нормами як таке, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою;

• винність, яка передбачає наявність у особи відповідного ставлення

до свого діяння і його наслідків;

• адміністративна караність, тобто за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне

покарання Це дає змогу відмежувати цю групу конфліктів від інших,

пов'язаних із порушенням адміністративних норм, які не спричиняють застосування адміністративних стягнень;

• посягання на державний чи громадський порядок, власність,

права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.Проте адміністративне правопорушення — це лише різновид адміністративно правового конфлікту, сутність якого полягає у вчиненні

фізичною чи юридичною особою протиправного діяння. Іншим різновидом адміністративно правового конфлікту є спори організацій+

но+управлінського характеру, які виникають внаслідок порушення

прав фізичних та юридичних осіб неправомірними діями або безді77яльністю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.Характер організаційно адміністративних конфліктів різниться

залежно від двох основних сфер діяльності управлінської організацій:

а) внутрішньої сфери; б) сфери взаємодії з об'єктом управління.Специфічними конфліктами у внутрішній сфері функціонування адміністративних систем російський конфліктолог Д. П. Зеркін вважає:

1. Конфлікт, пов'язаний з розподіленням статусів та влади. Такі

конфлікти спричиняються невідповідністю статусів високого рангу

наявним та потенційним домаганням суб'єктів адміністрування, випадками адміністративного свавілля у владно ієрархічних стосунках.

2. Конфлікт, що викликає дисфункції в організації, спричинені

об'єктивними та суб'єктивними обставинами. До об'єктивних

належить ситуація соціальних змін. Умови функціонування адміністративної структури не є постійно незмінними, особливо це стосується кризових ситуацій. Дисфункціональність може бути також

спровокованою, коли органам державного управління замість адміністрування доводиться займатися політичними питаннями. Частогусто саме так відбувається під час виборчих кампаній.3. Конфлікт, зумовлений неадекватним розподілом праці між членами організації. Це своєрідна “хвороба організації”, яка спричинена діяльністю “другорядних” керівників та “третьорядних” виконавців.

4. Конфлікт, який виникає на ґрунті порушень формальних і неформальних норм, “правил гри”. До таких конфліктів призводять

відхилення в поведінці від встановлених норм, отже, серед причин

цих конфліктів переважають причини особистісного характеру.5. Конфлікт, який відбувається внаслідок застосування санкцій та

стимулів праці, прийнятих у певній адміністративній системі; зокрема, конфлікт між стимулами та антистимулами [37, с. 339–342].Потенційно конфліктогенною є основна (“зовнішня”) сфера адмі+

ністрування — сфера взаємодії органів державної влади, місцевого

самоврядування та їх посадових осіб з об'єктами управління. Так,

розробка та прийняття управлінського рішення завжди передбачає

оцінку різних варіантів (проектів) можливих дій. У свою чергу, це

пов'язано із зіткненням позицій, поглядів, точок зору, офіційних та

неофіційних підходів, досвіду суб'єктів управління, так званого здорового глузду й науково обґрунтованої концепції щодо вирішення

проблеми. Загострення конфліктних ситуацій у процесі прийняття, а

також у ході реалізації рішень зумовлено діалектикою цілей та засо78бів, цілей та результатів. У разі їх невідповідності створюється відповідний “живильний ґрунт” для виникнення конфліктів.

Конфліктність та безконфліктність, характер та гострота конфлікту,

узгодженість або її відсутність при прийнятті та реалізації рішень багато в чому залежать від професійних якостей керівника.

Загальною формою прояву переважно об'єктивних за складом організаційно адміністративних конфліктів можна вважати дезоргані+

зацію адміністративної системи, тобто такий її стан, коли нормативні

та стереотипні еталони дій приходять у невідповідність з новими

потребами. Проявом дезорганізації на суб'єктивному рівні є порушення узгодженості дій суб'єктів управління, або їхня неузгодже+

ність. Типовим прикладом такого конфлікту є конфлікт між консерваторами та новаторами. Первинною формою прояву такого конфлікту є саме незгода із застарілими елементами адміністрування.

Поглиблення незгоди породжує напруженість як форму прояву вищого етапу у розвитку конфлікту. Напруженість як момент дезорганізації, пов'язаної з необхідними змінами, може бути як позитивною,

так і негативною. Позитивна напруженість стимулює перехід на нові

рівні діяльності з урахуванням нової ситуації і може характеризуватися як конструктивна. Негативна напруженість підриває ґрунт адміністративної влади, її авторитет, призводить до девальвації норм і

цінностей цієї адміністративної системи, а зрештою — до її дезінтеграції та агонії.Найвищий рівень і неминучий елемент напруженості — конфрон+

тація — має різні форми прояву. Це може бути жорстка конкуренція

на ґрунті кар'єрних домагань, боротьби за розгром опозиційних сил,

за різні привілеї тощо. Небезпечною для позитивної діяльності є конфронтація, яка призводить до розколу організації, що проявляється у

кристалізації групових та приватних інтересів і підміні ними загальних.

Нові перспективи щодо запобігання та цивілізованого вирішення

адміністративно правових конфліктів пов'язані із запровадженням

інституту адміністративно+правового договору, який, наприклад,

ефективно використовується у ФРН. Це договір, побудований на

публічно правових нормах, який регулює погодження волі двох (або

більше) суб'єктів права, один з яких є суб'єктом управління, про

встановлення (припинення, зміну) взаємних адміністративних правовідносин. В Україні адміністративний договір почав набувати актуальності лише останніми роками, що можна пояснити процесом

79перетворення відносин власності, ліквідацією планового розподілу,

прагненням упорядкувати систему адміністративних розпоряджень.

Принципово нові можливості запобігання й вирішення адміністра+

тивно+правових конфліктів установила Конституція України, яка головним обов'язком держави визначила утвердження і забезпечення

прав і свобод людини. Відтепер держава відповідає перед людиною за

свою діяльність. Владарювання не є однобічними стосунками, за якими покора забезпечується виключно силовою перевагою влади, держава й громадяни мають права й обов'язки, тобто пов'язані стосунками взаємності. Гарантується право направляти письмові звернення

або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст.

40), право захищати свої права і свободи особисто засобами, які не заборонені законом (ст. 55). Як наслідок захисту права від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і службових осіб — гарантується право громадян на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56).Подальше вдосконалення механізмів та процедур врегулювання й

вирішення адміністративно правових конфліктів пов'язано із запровадженням адміністративного судочинства в Україні. Як зазначає

В. Стефанюк, предметом оскарження до адміністративного суду можуть бути нормативно правові акти й рішення, в тому числі нормативні акти органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також дії або бездіяльність цих органів, які, на думку фізичних

осіб чи інших суб'єктів адміністративно правових відносин, порушують чи обмежують права і свободи людини й громадянина. Передбачається, що в адміністративній справі, яка розглядається суддею, має

вирішуватися конфлікт між державою та фізичною особою. При цьому судді повинні поважати як право держави, так і право громадян,

яке в цих відносинах є пріоритетним. Якщо немає впевненості в неупередженому розгляді справи суддею, при якому пересічна людина

може, зрештою, виграти справу, скажімо, проти прем'єр міністра, міністра чи інших представників держави, то навіть найкраща, найрозвиненіша правова система не дасть позитивних результатів [97, с. 6].

Отже, концептуальні підходи до розуміння сутності адміністративно правових конфліктів мають ґрунтуватися на застосуванні

принципу верховенства права, згідно з яким “ключовими характеристиками адміністративного права мають стати не “управлінська”, а

тим більше “каральна” його функції, а дві нові: правозабезпечувальна

80(пов'язана із забезпеченням прав і свобод людини) і правозахисна

(яка полягає в захисті порушених прав)” [97, с. 4].Верховенство права, правова культура, повага до влади, закону,

дотримання професійної етики — гаранти попередження та цивілізованого розв'язання деструктивних адміністративно правових конфліктів.

81

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 3.5. Адміністративно правові конфлікти:

  1. Предмет і метод адміністративного права
  2. РО3ДІЛ І Державне управління і адміністративне право
  3. 4. Співвідношення виконавчої влади, державногоуправління та адміністративного права
  4. 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти
  5. 3.3. Міжнародні(міжнародно правові) конфлікти
  6. 3.5. Адміністративно правові конфлікти
  7. ОУНЮА. Адміністративне право України, 2000
  8. Адміністративне право України
  9. Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права
  10. § 56. Джерела адміністративного права.
  11. § 57. Адміністративно-правові відносини, види, особливості.
  12. § 60. Конституція як основне джерело адміністративного права.
  13. § 79. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
  14. ОУНЮА. Адміністративне право України, 2000
  15. 15. Адміністративно – правові режими.
  16. 28. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -