3.6. Конфлікти в цивільно правовій та господарсько правовій сферах

Зміст конфліктів у цивільно правовій сфері

становить конфліктна поведінка суб'єктів цивільно правових відносин, результатом якої є

порушення майнових і особистих немайнових прав потерпілої фізичної або юридичної

особи.Серед характерних ознак цивільно+правових конфліктів можна виокремити такі:

• сторони конфлікту виступають як юридично рівні суб'єкти, що

в організаційно правовому і майновому сенсі відокремлені один від

одного;

• конфліктна ситуація виникає з приводу матеріальних і нематеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи;

• предмет спору виникає не тільки з підстав, передбачених актами

цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які на ґрунті загальних засад цивільного права породжують

відповідні цивільні права й обов'язки;

• відносини сторін конфлікту врегульовуються на засадах ініціативи учасників і ґрунтуються передусім на уповноважувальному характері норм цивільного права;

• розгляд цивільно правового спору здійснюється за допомогою

специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило) позовному порядку.82

Сторонами цивільно+правових конфліктів можуть бути здебільшого суб'єкти приватного (цивільного) права:

а) фізичні особи — громадяни України, а також іноземці та особи

без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами;б) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з

іноземними інвестиціями тощо.

Крім того, у певних випадках сторонами цивільно правових конфліктів можуть виступати суб'єкти публічного права: а) держава Україна; б) Автономна Республіка Крим; в) територіальні громади; г) іноземні держави та ін.

ситуацією, оскільки участь у цивільних відносинах для них не є головним призначенням.

Сторони цивільно правових конфліктів — це юридично рівні

суб'єкти, які взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами і обов'язками.

обов'язок іншої і навпаки. Наприклад, зміст права потерпілого на відшкодування, внаслідок заподіяної шкоди, становлять зобов'язання

того, хто заподіяв шкоду.

Питання про об'єкт цивільно+правового конфлікту поєднується з

питанням про матеріальний зміст поведінки його учасників; йдеться

передусім про ті блага, що становлять інтерес для суб'єктів цивільних відносин. Отже, об'єктом цивільно правового конфлікту є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого виникає спір в учасників цивільних правовідносин. Серед об'єктів цивільно правових

конфліктів можуть бути:

• речі;

• дії (в тому числі послуги);

• результати дій;

• результати інтелектуальної, творчої діяльності;

• інформація;

• особисті немайнові блага.

Конфліктогенними сферами цивільно правової регуляції є проблеми забезпечення права власності та інших речових прав. Чимало

конфліктів також виникає у сфері виконання договірних зобов'язань: купівлі продажу, зокрема стосовно захисту прав споживачів, найму (оренди), лізингу, кредиту та ін. Актуальним питанням залишається врегулювання конфліктів, пов'язаних з порушення права

інтелектуальної власності.Підґрунтям запобігання, врегулювання та конструктивного вирі+

шення цивільно правових конфліктів є встановлені Конституцією

України і Цивільним кодексом України засади захисту цивільного

права й інтересу. Захист цивільних прав полягає у правомірних діях сторін цивільно правового конфлікту, а також суспільства та

держави щодо порушення, невизнання чи оспорювання цивільного

права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання

цивільного права або компенсації завданої шкоди. Для особи право

на захист полягає у можливості використовувати у визначених законом межах засоби самозахисту, а також у можливості звернутися

до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу

або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.Запобіганню конфліктам слугує також дотримання правомірності

дій учасників цивільно правових відносин, що спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто чинності правочинів.

його фіктивність (фіктивна угода, здійснена без наміру створити

справжні права й обов'язки сторін) і несправжність (угода укладена

сторонами свідомо у такій формі, що не відповідає дійсним відносинам, з метою приховати реальну угоду), оскільки більшість з них вчиняється шляхом недотримання вимог законодавства. Наочним прикладом несправжності (позірності) правочину є приховування договором найму (оренди) будівлі договору купівлі продажу.Нове цивільне законодавство, спираючись на принцип диспозитивності, надає учасникам цивільного обігу практично необмежені

права на вчинення правочинів. Однак коли свобода договору використовується недобросовісними суб'єктами, це спричиняє цивільноправові конфлікти, наслідком яких є заподіяння майнової шкоди фізичним та юридичним особам.

Умовами чинності правочинів, на думку Є. О. Харитонова, є дотримання вимог [116, с. 202–203]:

1) щодо змісту правочину. Зміст правочину не може суперечити

актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

2) щодо наявності правочинності суб'єктів правочину. Правочини

можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної

дієздатності;

833) щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта

(суб'єктів) правочину. У випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (наприклад, мало

місце насильство), такий правочин визнається недійсним;4) щодо форми правочину. Під час укладення його обов'язкове

дотримання передбаченої законом форми. Порушення вимог щодо

форми правочину призводить до визнання його недійсним або до

настання інших наслідків;

5) щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, — недійсний як фіктивний;

6) щодо дотримання спеціальних умов.

вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Порушення зазначених вимог щодо чинності правочинів переводить позиції учасників цивільно правових відносин у площину конфлікту.

Поширеними в умовах ринку є конфлікти, які виникають у зв'язку

з порушенням і невиконанням зобов'язань, а також конфлікти, основу яких становить обов'язок відшкодування заподіяної шкоди. Запобіганню та цивілізованому вирішенню цих конфліктів слугуватиме

вдосконалення цивільного законодавства, приведення його у відповідність до умов сьогодення. Так, новий Цивільний кодекс України

встановлює, що зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості; визначає види і систему

зобов'язального права; передбачає підстави виникнення, зміни та

припинення зобов'язань, що має слугувати попередженню конфліктів. Важливе значення для цивілізованого врегулювання конфліктів

мають передбачені Цивільним кодексом засоби забезпечення договірних зобов'язань (неустойка, застава, завдаток, порука, гарантія,

притримання). Обраний сторонами засіб забезпечення виконання

зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на виконання якого він спрямований, або додатковою

угодою.Конфлікти щодо деліктних зобов'язань (відшкодування заподіяної шкоди) відрізняються способом заподіяння шкоди, особою заподіювача шкоди, особою потерпілого, умовами заподіяння шкоди

тощо.84Конфліктогенними є делікти, основу яких становить шкода [115,

с. 192–201]:

• заподіяна джерелом підвищеної небезпеки;

• заподіяна представниками і працівниками юридичної особи

(працівником при виконанні ним трудових обов'язків, посадовою

особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування, незаконними діями представників правоохоронних органів);

• заподіяна особами з пороками волі (малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, особами, які не усвідомлювали значення своїх дій

або не могли керувати ними);

• завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого (при виконанні трудових обов'язків, не при виконанні трудових обов'язків, при виконанні договірних зобов'язань, фізичній

особі — підприємцю, малолітній або неповнолітній особі);

• заподіяна правомірними діями (необхідною обороною, в стані

крайньої необхідності);

• заподіяна навколишньому середовищу (атмосфері, воді, землі,

флорі, фауні);

• завдана недоліками робіт, послуг, речей та ін.Вирішення конфліктів, що виникають внаслідок майнової шкоди,

завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну,

а також особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, згідно з Цивільним кодексом України передбачає відшкодування

її у повному обсязі особою, яка її завдала.Оскільки конфлікт виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, на сторону, винну у вчиненні цивільного правопорушення, покладається цивільно правова відповідальність. У теорії цивільного права до особливостей цивільно правової відповідальності зараховують:

• державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність

від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

• наявність несприятливих наслідків, що настають для її суб'єкта

(як правило, це наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника тощо);

• державний і суспільний осуд порушника.

Залежно від встановленого чинним законодавством порядку захисту цивільних прав можна виокремити такі юридичні способи вирі+

шення цивільно+правових конфліктів:

851.

цивільно правових спорів. Детальніший огляд судового розгляду

конфліктів буде подано далі.

2. Адміністративний розгляд. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих

органів. Ці органи зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Вони не мають права

самостійно і на власний розсуд вибирати порядок розгляду і вирішення конфліктів щодо захисту прав, оскільки зобов'язані вчиняти

таку діяльність лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Адміністративне вирішення цивільно правових конфліктів здійснюється шляхом:

• скасування правових актів державних органів, їх посадових та

службових осіб органом влади вищого рівня;

• використання органами держави чи місцевого самоврядування,

які наділені юрисдикційними повноваженнями, способів захисту цивільних прав, встановлених Цивільним кодексом.

3. Вчинення виконавчого напису нотаріусом на борговому документі, що дає змогу вирішити конфлікти, пов'язані з несплатою боргу

боржником. Такі написи вчинюються у нормативно визначених випадках (наприклад, стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами, повернення об'єкта лізингу тощо).

4. Самозахист цивільних прав та інтересів, який може здійснюватися у формах:

• необхідної оборони, що полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення і захистити власний інтерес;

• завдання шкоди у стані крайньої необхідності, що припускає

завдання шкоди невинній особі з метою відвернення небезпеки за

умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала;

• притримання майна кредитором, яке допускається доти, доки

зобов'язання не буде виконане.

5.

родних інституцій (органів прокуратури; Уповноваженого Верховної

Ради України з прав людини; після використання всіх національних

засобів правового захисту — Європейським Судом з прав людини).

86Господарсько+правові конфлікти — це спори, які виникають між

суб'єктами господарської діяльності стосовно виробництва, розподілу

та реалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отримання при+

бутків і вирішуються правовими засобами. Висока динамічність чинного законодавства, особливо у сфері державного регулювання підприємницької діяльності, наявність у ньому колізій та суперечностей зумовлює значну кількість правових конфліктів у господарський сфері та

посилення їх складності. Сам ринок, по суті, зазначає В. Мадіссон, є полем для постійних конфліктів. Йдеться не тільки про конкурентну боротьбу та витіснення супротивника. Форма торговельних операцій завжди поєднується з діалогом, що може супроводжуватися погрозами,

шантажем, насильством, які мають за мету примусити партнера до вигідної угоди. У ситуації ринкової економіки виникають гострі форми

протистояння: кризи в грошовому обігу, страйки та ін. [64, с. 41].Сторонами господарсько+правових конфліктів виступають учасники господарських правовідносин, які на основі юридично відособленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську чи управлінську діяльність. Різноманітний характер конфліктів у господарський сфері зумовлює існування широкого кола їх учасників — суб'єктів господарсько правових конфліктів. До них можуть належати:

• підприємства всіх форм власності та їх структурні підрозділи;

• об'єднання підприємств;

• органи державної влади і управління з управління економікою;

• фінансово кредитні установи;

• посередницькі організації;

• фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства.

Господарсько правові конфлікти мають різноплановий характер і

відбуваються у досить широкій сфері господарських відносин. Вони

мають певну специфіку перебігу та різняться об'єктами і наслідками

залежно від форм і видів власності. Тому доцільно розрізняти об'єк+

ти господарсько+правових конфліктів:

а) у сфері права державної власності (земля, майно, що забезпечує

діяльність державних органів; майно Збройних сил, оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; бюджетні кошти Національного банку України, інших державних банків; майно державних підприємств та ін.);

87б) у сфері права комунальної власності (державний житловий

фонд; об'єкти житлово комунального господарства; майно установ

народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового

обслуговування; майно підприємств; інше майно, необхідне для

здійснення економічного і соціального розвитку відповідної території;

в) у сфері права приватної власності (житлові будинки, дачі, садові ділянки, предмети домашнього побуту, засоби виробництва,

виготовлена продукція, гроші, цінні папери, акції, об'єкти, що служать для організації виробництва, побутового обслуговування і

підприємницької діяльності, будинки, споруди, транспортні засоби

тощо).

У структурі господарсько правових конфліктів переважають майнові спори, передусім конфлікти між суб'єктами господарювання,

пов'язані з розрахунками за продукцію, товари та послуги.Як свідчить практика, серед основних видів конфліктів, які розглядалися господарськими судами за останні роки, поширеними є:

• спори, пов'язані з розрахунками за спожиті енергоносії;

• спори, пов'язані з наповненням державного бюджету та позабюджетних цільових фондів;

• спори, пов'язані з договорами оренди, лізинговими відносинами;

• спори між боржниками та кредиторами;

• справи про банкрутство;

• спори (коли суб'єктний склад учасників відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України) про визнання недійсними актів державних органів (наприклад, органів державної податкової служби), органів місцевого самоврядування;

• спори, пов'язані із захистом права на об'єкти інтелектуальної

власності.Щорічно збільшується кількість розглянутих господарськими судами спорів за позовами суб'єктів господарювання до державних та

інших органів управління про відшкодування шкоди у зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю таких органів. Рівень задоволення таких вимог у 2003 році становив 41 відсоток [84, с. 12].Збільшення кількості конфліктів у цивільно правовій та господарсько правовій сферах спричинено масштабними змінами у сфері

власності, перерозподілом її у процесі приватизації. За своїм змістом

і характером вони пов'язані з економічними інтересами переважної

більшості суспільства.88Зміст кримінального конфлікту становить конфліктна поведінка

(дії або бездіяльність злочинця, а інколи й дії потерпілого у відповідь), результатом якої є скоєння злочину. Відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України “злочином є передбачене цим Кодексом

суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину”. В теорії кримінального права розглядаються такі ознаки злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це

діяння вчинене суб'єктом злочину; 3) воно є винним; 4) вказане діяння є суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою

злочину є також 6) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї

з цих ознак указує на відсутність злочину [56, с. 48–53].Оскільки злочин є результатом кримінальної конфліктної поведінки, його ознаки можна використати для характеристики кримінального конфлікту, принаймні стосовно злочинної сторони. Кульмінацію кримінального конфлікту становить діяння як вольова усвідомлена поведінка (вчинок) суб'єкта злочину (фізичної осудної осо89