<<
>>

3.7. Кримінальні та кримінальнопроцесуальні конфлікти

Кримінальний конфлікт — це “конфлікт із

кримінальним законом”, в який вступає людина, що скоїла суспільно небезпечне діяння. Сферою кримінального конфлікту можуть

бути різноманітні соціальні відносини, що

охороняються кримінальним законодавством: національна безпека держави; життя,

здоров'я, свобода, честь і гідність особи;

власність; громадська безпека; громадський порядок і моральність тощо.

Основу

кримінальних конфліктів становить суперечність між антисуспільними та суспільними інтересами, що в кожному випадку злочинної

поведінки конкретизується на міжособистісному (особистісно груповому чи міжгруповому) рівні в особах злочинця (злочинної групи) та потерпілого (потерпілих).би, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність), що безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Діяння має бути винним (вчиненим умисно або з необережності), протиправним (його караність та

інші кримінально правові наслідки чітко визначені в кримінальному

законі) і караним (підлягати кримінальному покаранню). Суспільна

небезпека такого діяння полягає в тому, що його наслідком є заподіяння (або реальна небезпека заподіяння) шкоди відносинам, які охороняються кримінальним законом.Традиційна модель аналізу злочинів недостатньо враховує характер

міжособистісної взаємодії між злочинцем та жертвою, яка відбувається до скоєння злочину. Проте інколи кримінальні конфлікти, особливо насильницькі, спричиняються конфліктними ситуаціями на міжособистісному рівні (принаймні, їм передують такі негативні дії, як образи, залякування, приниження людської гідності, шантаж тощо). Багато злочинів певною мірою зумовлені віктимною поведінкою самих

жертв (потерпілих), яка сприяла злочину. Роль жертви в настанні небажаних наслідків під кутом зору її морально психологічних якостей

та особливостей поведінки (агресивність, розбещеність, деспотичність,

жадібність, довірливість, схильність до вживання алкоголю, наркотиків тощо) вивчає спеціальна галузь кримінології — віктимологія.

Предметом же вивчення юридичної конфліктології є конфліктна

поведінка усіх суб'єктів кримінальної взаємодії.

Але кримінальний

конфлікт — це не просто суперечність злочинних та суспільних інтересів чи протистояння інтересів суб'єктів конфліктних відносин цього типу. З позицій юридичної конфліктології злочинець та жертва

злочину становлять єдине ціле і лише у своїй сукупності та взаємодії

становлять цілісний кримінальний конфлікт. Як зазначає С. В. Кудрявцев, злочин, де є потерпілі — конкретні особи, як правило, створює конфліктну ситуацію або прямий міжособистісний (міжгруповий) конфлікт, який потім розв'язується шляхом зусиль приватних

осіб, у тому числі самих потерпілих, а також за допомогою державних

інститутів, у процесі кримінального судочинства. Крадіжка особистого майна та приватної власності, тілесні ушкодження... та багато інших видів злочинів являють собою таке ушкодження особистих чи

групових інтересів, яке завжди створює ґрунт для конфліктів [131,

с. 155–156].Отже, сторонами кримінального конфлікту є: а) злочинець; б) носій (особа, організація, суспільство чи держава) соціальних ціннос90тей, на які спрямовано злочин; в) суд, що фіксує наявність злочину,

призначає покарання винному чи звільняє його від покарання.

В основу класифікації кримінальних конфліктів може бути покладено кілька підстав. Так, підставою для класифікації кримінальних

конфліктів можуть бути види злочинів, якими вони завершуються. За

цим чинником кримінальні конфлікти можна систематизувати за

групами споріднених суспільних відносин (проти життя та здоров'я

особи, проти власності, у сфері господарської діяльності, проти довкілля тощо).

Кримінальні конфлікти можуть також розрізнятися за тяжкістю

злочинів, якими вони завершуються: а) невеликої тяжкості; б) середньої тяжкості; в) тяжкі; г) особливо тяжкі. Достеменно різняться як

за змістом, так і за формою, наприклад, конфлікти, результатом одного з яких стало умисне вбивство, а другого — порушення вимог законодавства про охорону праці.В юридичній психології розрізняють кримінальні конфлікти за

складом учасників, поділяючи їх на: а) міжособистісні; б) міжгрупові;

в) особистісно групові.

Міжособистісні, або “парні”, конфлікти, що поширені серед сусідів, родичів, знайомих по роботі, як правило, пов'язані з психологічною несумісністю. За умови низької правосвідомості та

безкультур'я такі конфлікти часто густо реалізуються в агресивній

формі, що має наслідком скоєння насильницьких злочинів. У таких

випадках злочинна поведінка стає способом розв'язання спровокованої конфліктної ситуації. До міжгрупових конфліктів належать, наприклад, конфлікти серед криміногенних молодіжних груп, між злочинними угрупованнями тощо. Особистісно груповий конфлікт — це

конфлікт між особистістю та соціальним середовищем, соціальною

групою. Конфліктогенами тут, на думку В. Л. Васильєва, можуть виступати так звані маргінальні особистості. Вони не здатні глибоко й

повно засвоїти культурні традиції і виробити відповідні соціальні навички поведінки того середовища, у якому ця особистість опинилася.

“Маргінальна” особистість несе в собі високу соціальну напругу й легко вступає у конфлікт із соціальним середовищем [13, с. 350].С. В. Кудрявцев серед важливих критеріїв диференціації кримінальних конфліктів визначає критерій часовий, тобто їх тривалість

та кількість епізодів конфліктної взаємодії. За цим критерієм конфлікти поділяються на тривалі та ситуативні (спонтанні).

Тривалі кримінальні конфлікти — це, як правило, ціла серія конфліктних епізодів. Суб'єктами таких конфліктів виступають родичі, сусіди,

91знайомі, співробітники та інші люди, між якими накопичується незгода,

суперечливість, ворожість і постійно виникають суперечки. Суперечки

відбуваються з приводу влади та підлеглості у міжособистісних відносинах, питань володіння та поділу майна, ревнощів у подружжя, аморальних учинків чи неохайної поведінки когось із родини тощо. Такі конфлікти можуть тривати місяці й роки. Злочин є завершальним епізодом

цього конфліктного протистояння. Проте конфлікти цього типу можуть

мати елементи застосування насилля вже на ранніх стадіях або в процесі розвитку. Насильницькі дії в одних випадках здійснюються однією

стороною (майбутнім злочинцем чи майбутньою жертвою), в інших —

завершальному кримінальному інцидентові передують взаємні побої та

бійки.

За даними зарубіжних дослідників (С. Філд, М. Страус), важлива особливість кримінальних конфліктів з “насильницькою складовою”

полягає в тому, що частота й інтенсивність застосування насилля постійно збільшується і справа завершується, як правило, тяжким злочином.

Так, у разі застосування навіть незначних “доз” насилля у сім'ї значно

підвищується ризик подальшої ескалації насильницьких дій.Ситуативні конфлікти виникають і відбуваються у межах одного епізоду взаємодії; вони, як правило, спостерігаються в інцидентах, що виникають при спілкуванні раніше незнайомих людей. Виникаючи спонтанно, по суті — це конфлікти інтересів. Причини ситуативних конфліктів можуть бути як “об'єкті”, так і “безоб'єктні”. У першому випадку конфлікти характеризуються наявністю “неподільного” об'єкта обопільних

потреб сторін. Наприклад, випадок, коли дві незнайомі раніше особи

претендують на один і той же столик у ресторані чи на одне й те ж таксі,

за певних умов може перерости у сварку, а то і в бійку [131, с. 155–163].В. М. Кудрявцев усі дії, які здійснюються сторонами в таких конфліктах, поділяє на сім груп: 1) створення перешкод; 2) захоплення

об'єкта; 3) прохання, вимоги, відмови; 4) поштовхи; 5) погрози; 6) образи; 7) фізичне насилля.Загальною тенденцією динаміки кримінальних інцидентів є їх ескалація, тобто поступовий перехід від менш інтенсивних до більш інтенсивних дій. Але не завжди цей розвиток відбувається поступово, інколи конфлікт набуває вибухового характеру. Серед ключових механізмів ескалації — безкомпромісність переговорного процесу, застосування погроз, “легких” форм насилля (поштовхів, відштовхувань) тощо.Ескалація кримінальних конфліктів полягає не лише в посиленні

інтенсивності конфліктних дій, а й у якісних змінах сутності конфлікту. Так, на стадії образ та фізичного насилля початковий предмет

92конфлікту відходить на другий план, а головними стають “персоніфіковані” суперечності в особистих стосунках, яких раніше не існувало.

Як зазначає А.

М. Ларін [131, с. 166–176], способом виявлення та

розв'язання кримінального конфлікту є кримінальне судочинство.

Однак у процесі попереднього розслідування та розгляду в судах

кримінальних справ, у свою чергу, виникають, розвиваються та вирішуються кримінально+процесуальні конфлікти.Зміст цього виду конфліктів становить протиборство учасників

кримінального судочинства, яке відбувається в межах кримінальнопроцесуального закону у формі звернень, заяв, клопотань, рішень та

інших дій. Процесуальний конфлікт може полягати у порушенні однією зі сторін (або кількома сторонами) процесуального закону на

шкоду інтересам та цілям іншої сторони. Такі конфлікти кваліфікуються кримінальним законом як злочини (наприклад, свідомо незаконні затримання, привід або арешт; примушування давати показання; порушення права на захист; свідомо неправдиве показання тощо)

й одночасно являють собою кримінальні конфлікти. Проте, як свідчить судова практика, дії сторін кримінально процесуальних конфліктів (слідчого й обвинуваченого, обвинувача та захисника, цивільного позивача і цивільного відповідача) — переважно правомірні.Сторонами кримінально процесуального конфлікту на стадії попереднього слідства є: слідчий і підозрюваний чи обвинувачений (їхній

захисник). Конфлікти між ними виникають у процесі проведення

слідчих дій: у разі застосування запобіжних заходів, допиту, проведення очної ставки, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання, огляду, відтворення обстановки та обставин події, слідчого експерименту, призначення та пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи тощо. Крім того, на стадії попереднього слідства конфлікти

можуть виникати між слідчим і прокурором, слідчим і начальником

слідчого відділу, слідчим і потерпілим (його представником), слідчим і

свідками, слідчим та експертами, спеціалістами, іншими особами.

Судовий розгляд справи полягає у процесуальному спорі між стороною обвинувачення та стороною захисту. Кожна з них, зазначає

М. М. Михеєнко, обстоює тими засобами, які дозволяє кримінальнопроцесуальний закон, свою правову позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно й об'єктивно дослідити всі обставини справи з метою з'ясування істини й прийняття

правильного рішення [70, с.

46]. При розгляді справ у судовому засіданні конфлікти відбуваються між його учасниками:93• прокурором і захисником (підсудним) — як реакція на обвинувачення у випадку, коли підсудний є винним, але намагається ухилитися од відповідальності, або коли підсудний не винний і захисник намагається довести невинність підсудного;

• прокурором та свідком захисту, коли прокурор наводить факти,

що доводять здійснення підсудним протиправних дій, а свідок — відомі йому факти, які свідчать про невинність підсудного;

• адвокатом та свідком обвинувачення, коли адвокат наводить

факти, які свідчать про невинність підсудного, а свідок — відомі йому факти, що доводять здійснення підсудним протиправних дій;

• підсудним та потерпілим, коли підсудний намагається перекласти вину за вчинення злочину або її частку на потерпілого чи коли потерпілий з тих чи інших міркувань намагається переконати суд у скоєнні підсудним більшого злочину, ніж це є насправді;

• захисником та підзахисним, коли останній визнає себе винним у

вчиненні інкримінованого злочину, а захисник за наявності для цього підстав відстоює перед судом його невинність чи меншу винність

або коли підзахисний заперечує свою вину, але адвокат переконаний

у його винності.Крім того, під час попереднього слідства чи судового розгляду справи можуть виникати внутрішньоособистісні конфлікти у суб'єктів

кримінального процесу. Підґрунтям може бути боротьба мотивів, когнітивні суперечності, незгоди морального характеру.Розглянемо можливий внутрішній конфлікт адвоката як фахівця і

як людини. Якщо для слідчого, судді, прокурора головне професійне

завдання — досягнення істини, що, як правило, не суперечить їхнім

внутрішнім переконанням, інша ситуація в адвоката. Він зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдовують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають

його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну

допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону України “Про адвокатуру”; ч. 1 ст. 48 Кримінально процесуального кодексу України).Скажімо, адвокат К. твердо знає, що його підзахисний Г., який не

визнає своєї вини, винен у скоєнні страшних злочинів. Вивчаючи

справу, адвокат знайшов грубі помилки слідства у формуванні доказової бази і, спираючись на це, як професіонал зобов'язаний зробити

все, щоб його підзахисний Г. був виправданий і вийшов на свободу.

Чи сприятиме це досягненню істини і торжеству справедливості?94Зазвичай трудовим конфліктом прийнято вважати стадію максимального розвитку суперечностей між суб'єктами соціально трудових відносин безпосередньо у трудовій чи пов'язаних з нею сферах

діяльності (у сферах розподілу, обміну, споживання та ін.) на підприємствах і установах, у різних галузях виробництва, у суспільстві в цілому.

Серед основних типів трудових конфліктів виокремлюють [96,

с. 252–253]:

• конфлікти з приводу обмеженості ресурсів (наприклад, у випадку скорочення виробництва);

• конфлікти цілей, що виходять з об'єктивної розбіжності цілей підрозділів підприємства, різних суміжних підприємств, галузей економіки;

• конфлікти цінностей, що виходять уже з суб'єктивних чинників

(найчастіше бувають міжгруповими);

• конфлікти комунікацій, що виникають через брак інформації, необхідної для процесу трудової діяльності, прийняття рішень та ін.Як слушно зазначає відомий фахівець з трудового права В. І. Прокопенко, конфлікти у сфері трудових відносин можуть бути пов'яза95

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 3.7. Кримінальні та кримінальнопроцесуальні конфлікти:

  1. 1.1. Ранні та загальнонауковіпогляди на конфлікти
  2. 1.2. Філософсько соціологічніпогляди на конфлікти
  3. 2.1. Поняття юридичного конфлікту
  4. 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти
  5. 3.3. Міжнародні(міжнародно правові) конфлікти
  6. 3.5. Адміністративно правові конфлікти
  7. 3.6. Конфлікти в цивільно правовій та господарсько правовій сферах
  8. 3.7. Кримінальні та кримінальнопроцесуальні конфлікти
  9. 3.8. Трудові конфлікти
  10. 3.9. Сімейні конфлікти
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -