<<
>>

3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти

Екологічні конфлікти стали реальністю нашого життя. Вони мають соціальний зміст, оскільки їхнє існування нерозривно пов'язано з

соціальною діяльністю, яка стосовно природи може бути як конструктивною, так і руйнівною.

Якщо природні катаклізми виникають

незалежно від діяльності людей, то самі по

собі вони не можуть стати еколого правовими конфліктами.В основі екологічних конфліктів — глобальна суперечність між сус+

пільством і природою. Тривалий час природа розглядалась як невичерпне джерело задоволення потреб людини та потужний регенератор відходів людської діяльності. Призначенням “людини — покорителя природи” вважалося якнайшвидше отримання від неї всіх багатств. Лише у ХХ ст. люди почали усвідомлювати, що сировинні запаси природи та її регенеруючі можливості не є безмежними. По суті

сьогодні людство живе в борг у природи, бо рівень споживання природних ресурсів перевищує здатність природи до їх відновлення, поповнення та відтворення. Мало того, через екстенсивний розвиток

економіки, поширення небезпечності виробництва, нераціональне використання техніки Землі загрожує екологічна катастрофа.Джерелом екологічної загрози є соціальний конфлікт, основу якого

становить боротьба за природні ресурси. Екологічні конфлікти мають

комплексний характер, незрідка вони спричинюються політичними,

економічними, національними, технічними конфліктами. Так, воєнні

акції США та їхніх союзників у Югославії та Іраку як радикальний

варіант розв'язання політичних, міжнаціональних та релігійних конфліктів призвели до масштабних екологічних конфліктів, завдали

суттєвої екологічної шкоди цим регіонам. Наявність екологічних конфліктів спричинює потребу специфічного, такого, що базується на

праві, втручання з боку міжнародної спільноти, суспільства, держави

та її структур, соціальних груп, органів місцевого самоврядування.У ХХІ ст. люди змушені жити в умовах екологічних конфліктів,

рахуватися з ними, а також з можливістю їх виникнення і необхідністю подолання. Щодо України, то це зумовлено [52]:

• значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території країни;

• негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи;

• неефективним використанням природних ресурсів;

• широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій;

• неконтрольованим ввезенням у країну екологічно небезпечних

технологій, речовин і матеріалів; негативними екологічними наслідками оборонної і військової діяльності.Екологічні конфлікти відрізняються масштабами і наслідками,

певну специфіку мають процеси їх виникнення, перебігу та вирішення. Різним може бути ступінь протистояння сторін щодо долі при54родних об'єктів, характеру пріоритетних для них цілей у співвіднесенні з проблемою охорони довкілля. Найсуттєвішою ознакою екологічного конфлікту є його предмет, тобто дії, які відбуваються

(мають відбуватися) стосовно навколишнього середовища, внаслідок

чого завдається шкода екологічній безпеці.Розглядаючи екологічний конфлікт як соціальний феномен,

О. Л. Дубовік виокремлює його специфічні риси.

1. Іманентність (внутрішня притаманність) екологічних конфлік+

тів суспільству. Спричинені взаємодією суспільства і природи екологічні конфлікти відображають зміст процесів життя людей в існуючих природних умовах.

Взаємодія суспільства і природи відбувається на принципово обмеженій основі і пов'язана з витрачанням

об'єктивно обмежених, важковідновлюваних або взагалі невідновлюваних ресурсів. Практично кожне великомасштабне рішення у сфері

взаємодії з природою є початком конфлікту або спробою його вирішення.2. Соціальність екологічних конфліктів, їх суспільна природа та

значимість. Екологічні конфлікти — це завжди зіткнення між людьми. Будь яка екологічна втрата одного учасника є втратою і всіх інших. Це означає, що неможливо завдати шкоди навколишньому середовищу так, щоб не зачіпати інтересів третіх осіб. Зрозуміло, в конкретній ситуації вирішення конфлікту можуть бути меншою чи

більшою мірою враховані інтереси групи населення або країни, але

загалом наслідки екологічного конфлікту пов'язані із збереженням

або порушенням спільного і єдиного базису життя людей. Можливо,

політичний вибір, політичний конфлікт є менш значущим для людей, ніж екологічний, бо він може і не підривати умов життя, тоді як

екологічні конфлікти співвідносяться саме з ними.

3. Гносеологічні труднощі щодо їх вирішення. Знання людей у сфері

взаємодії з природою є недостатніми, а їх переоцінка вже не раз призводила до хибних рішень. Так, катастрофічні наслідки мали “екперименти” на Чорнобильській АЕС, чималу екологічну шкоду завдало

будівництво гідроелектростанцій на Дніпрі. Відтак необхідно досить

обережно ставитися до можливостей мислення людини, науки, а відповідно й до державного регулювання екологічних конфліктів правовими засобами. Намагання усвідомлювати і вирішувати екологічні

конфлікти повинно ґрунтуватися на розумінні обмеженості можливостей людини та необхідності приділяти постійну увагу екологічним процесам. Щодо правової та державно правової точок зору, то

55власне цим обмежуються можливості імперативного регулювання та

наголошується на потребі розширити засади диспозитивності і навіть альтернативності правових приписів [131, с. 143–146].Юридична конфліктологія крім реальних екологічних конфліктів

виокремлює також формальні та псевдоекологічні конфлікти.

Формальний екологічний конфлікт полягає у протистоянні сторін,

які розглядають екологічний стан певного об'єкта не як підставу і

мету конфлікту, а як аргумент для протистояння. Прикладом цього

можуть бути конфлікти, коли екологічні складнощі були використані певними політичними силами для ініціації вимог негайного закриття в Україні всіх атомних електростанцій, що мало призвести країну до енергетичного колапсу.Псевдоекологічний конфлікт — це навмисне сфальсифіковане штучне використання екологічних аргументів для досягнення політичних,

економічних або інших цілей, наприклад, захоплення політичної влади, отримання права розпоряджатися економічно значимими природними ресурсами, дискредитація політичних супротивників тощо.

З огляду на сказане для юридичної конфліктології актуальна проблема ідентифікації того чи іншого конфлікту як екологічного. У цьому сенсі пропонується визначити ідентифікаційні риси (ознаки) еко+

логічного конфлікту, до яких можна зарахувати [131, с. 148–149]:

• наявність несумісних цілей суб'єктів взаємодії з довкіллям, що

може проявлятися у намаганні особи або групи осіб використати той

чи інший об'єкт або ресурс; застосувати певний спосіб впливу на

навколишнє середовище; зберегти недоторканними або, навпаки, змінити титул і зміст прав на об'єкти природи та можливість їх привласнення;

• формування цілей одностороннього виграшу в разі виникнення

ситуації вибору, яка по суті постійно присутня у сфері взаємодії суспільства та навколишнього середовища;

• підготовка та здійснення дій, спрямованих на виграш.Суб'єктами еколого+правових конфліктів є міжнародні організації,

держави, органи управління, громадські рухи та об'єднання, юридичні

та фізичні особи. Конституція України розширила склад фізичних

осіб, які можуть стати суб'єктами еколого правових конфліктів. Якщо Конституція УРСР 1978 року закріплювала суб'єктом екологоправового обов'язку лише громадян УРСР, то нині Основний Закон

України правову вимогу не заподіювати шкоду природі відносить і до

осіб, які не мають українського громадянства (ст. 66).56Особлива роль серед суб'єктів еколого правового обов'язку належить державі, на яку покладається “забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу” (ст. 16).Серед органів держави, на які покладено завдання забезпечення

запобігання та ефективного вирішення еколого правових конфліктів, В. І. Андрейцев виокремлює [32, с. 113–165]:

• органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури (Верховна Рада України, Президент України, Рада Національної безпеки

і оборони України, Комісія з питань ядерної політики та екологічної

безпеки при Президентові України, Державна комісія з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, органи місцевої

виконавчої влади та місцевого самоврядування);

• органи спеціальної надвідомчої компетенції (органи Міністерства

охорони навколишнього природного середовища, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства охорони здоров'я,

Державного комітету природних ресурсів);

• органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні

екологічні ситуації (аварійно рятувальна служба, міжвідомча наукова рада “Геодинаміка і прогноз землетрусів”, служба моніторингу геологічного середовища, система гідрометеорологічних і геофізичних

спостережень, служба сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж

та ін.).

За радянських часів характерною була деформація суб'єктного складу еколого правових конфліктів. Лише держава через свої міністерства

і відомства здійснювала: а) експлуатацію природних ресурсів; б) контроль за охороною природи; в) міру відповідальності за порушення екологічних вимог. Таким чином, відбувалося “розмивання” протилежних

позицій контрагентів еколого правового конфлікту. Замість протистояння сторін утверджувалася звичайна “кругова порука”.

Не випадково, що найбільшої шкоди довкіллю завдали саме державні підприємства. Монополія державної власності на природні ресурси виключала будь які економічні стимули щодо охорони навколишнього середовища.По суті, не відбулося суттєвих змін у суб'єктному складі екологічного конфлікту й нині. Незважаючи на значне збільшення контрагентів держави у сфері екологічної безпеки стан екології в Україні й далі

57викликає занепокоєння. Численні еколого правові конфлікти (забруднення водоймищ, загазованість міст, вибухи та пожежі на численних військових складах тощо) набувають кризової форми.Характерною особливістю протистояння між суб'єктами екологоправових конфліктів є його тривалість та довгостроковість. Як правило, такі конфлікти не є наслідком спонтанних дій або дій у стані афекту, що спостерігається у кримінально правових конфліктах. Незрідка

це протистояння має також і дистанційний характер. Так, румунські

підприємства неодноразово забруднювали води р. Сірет, а негативні

наслідки забруднення відчувалися на українській території.Підґрунтям об'єктивної сторони еколого правового конфлікту є

протиріччя між економічними та екологічними інтересами. Зазвичай

поки що перемагають економічні важелі. Реалії сьогодення призводять до загострення протиріччя: в умовах ранньокапіталістичних відносин перевага віддається якнайшвидшому досягненню надприбутків.Що ж до екологічних інтересів, зокрема їх захисту, то нині існує

чимало проблем як теоретичного, так і практичного характеру. Так,

на думку В. І. Андрейцева [32, с. 27]:

• категорія “екологічні інтереси” надто загальна і зміст її чітко не

визначено чинним законодавством;

• екологічні інтереси поки що неперсоніфіковані, а тому належать

усім громадянам, суспільству, державі, що ускладнює процес їх захисту;

• у законодавстві немає чіткої класифікації екологічних інтересів

стосовно зазначених об'єктів, а тому говорити про їх захищеність

(незахищеність) безпредметно;

• екологічні інтереси не гарантуються конкретними нормами екологічного законодавства, а випливають з мети, завдань і характеру

екологічних правовідносин і норм екологічного законодавства;

• екологічні інтереси суспільства й держави не завжди збігаються,

а інколи стоять на полярних позиціях або ж не кореспондують один

одного;

• екологічні інтереси реалізуються в процесі здійснення сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, технологічних, економічних, превентивних, а також у процесі забезпечення законності й

екологічного правопорядку у державі, на відміну від екологічних

прав, порушення яких дає підстави для їх поновлення та захисту в

юрисдикційному, зокрема судовому порядку. Тобто це такі природні й

соціально зумовлені потреби особи, суспільства і держави у сфері ви58користання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення

екологічної безпеки, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства і не забезпечені сьогодні системою засобів захисту.

Розглядаючи екологічний конфлікт як об'єкт правового регулювання, можна виокремити три рівні, на яких здійснюється цей процес: міжнародно правовий, державно правовий та рівень регіональної екологічної політики.

Початком цілеспрямованого міжнародно+правового процесу запо+

бігання та розв'язання екологічних конфліктів можна вважати Стокгольмську конференцію ООН з навколишнього середовища 1972 р.

Саме там слово і поняття “екологія” набуло політико правового змісту, стало першою концепцією у світовій екологічній політиці. На цій

основі в 70–80 х роках було прийнято переважну більшість існуючих

(кілька десятків) регіональних угод і конвенцій щодо боротьби із забрудненням морів, атмосфери, зміною клімату, боротьби з відходами

та ін. Проте вже наприкінці 80 х років стало зрозуміло, що окремі

конвенції та угоди не припиняють стрімкого погіршення навколишнього середовища у світі.Тому на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р., що відбулася в Ріо де Жанейро, було зроблено спробу

кардинально змінити цю ситуацію. Парадигма екологізації змінилася

парадигмою стійкого розвитку кожної країни і світу, яка передбачає

не вирішення окремих екологічних конфліктів, а жорсткий взаємозв'язок екології, економіки та соціальних проблем. У кожному із

цих трьох напрямів за останнє десятиріччя відбулися важливі зрушення.Проте, як зазначає віце президент Всесвітнього союзу охорони

природи академік РАН А. В. Яблоков, дійсність розвіяла наші мрії.

Жодна країна не може похвалитися, що стоїть на шляху стійкого розвитку. За останнє десятиріччя у світі стало більше людей, які позбавлені доступу до чистої води, Світовий океан небезпечно спорожнів,

темпи скорочення біорозмаїтості не зупиняються, а збільшуються,

площі лісів катастрофічно зменшуються, зони пустель розширюються, смертність населення від забруднення повітря перевищує кількість загиблих в автокатастрофах.

Після Ріо виявилися дві тенденції: гальмування концепції стійкого розвитку з боку бізнесу і надання їй більшої соціальної спрямованості (соціалізація світової екополітики). З останньою світова спільнота пов'язує процес подальшого запобігання екологічним конфлік59там. Разом з тим акцент робиться на забезпеченні здоров'я середовища, що можна аналізувати за певними критеріями (передусім за станом живих організмів). Аналіз та оцінка стану навколишнього середовища у зрозумілих кожній людини термінах і поняттях здоров'я

(здоров'я лісу, здоров'я океану, здоров'я міста, здоров'я екосистем)

стають дедалі звичнішими. Із включенням концепції здоров'я до концепції стійкого розвитку уся концепція стійкого розвитку наближається до реального життя, стає більш зрозумілою будь якій людині,

сім'ї, муніципалітету [132, с. 19–22].

Провідне місце у системі попередження та ефективного вирішення екологічних конфліктів на глобальному рівні належить Конвенції

ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій у

1992 р. в м. Гельсінкі. Конвенція застосовується у відносинах щодо

попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них

та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвести до транскордонного впливу, а також у сфері міжнародного співробітництва щодо

взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інформацією та

технологіями у цій сфері.

Важливе значення для запобігання значним екологічним конфліктам має механізм правового реагування, встановлений Директивою

Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 р.

Певний законотворчий та науково практичний інтерес викликає

Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища, від 21 червня 1993 р. (Лузано).

На запобігання та ефективне розв'язання екологічних конфліктів на

державному рівні спрямовано конституційне регулювання охорони

довкілля, національне екологічне законодавство країни. Екологічна

політика в Україні ґрунтується на гуманістичних конституційних засадах, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у державі найвищою соціальною

цінністю. Конституція України заклала принципи ефективного природокористування, охорони довкілля та утвердження екологічної

безпеки. Кожній людині гарантується невід'ємне право на життя; ніхто не може свавільно позбавити його; кожному громадянину в Україні гарантується право на безпечне для життя і здоров'я довкілля

(екологічну безпеку) та відшкодування збитків, заподіяних порушенням цього права. Конституція України передбачає право грома60дян на вільний доступ до екологічної інформації, в тому числі про

якість харчових продуктів.Крім положень Конституції до нормативно правової бази екологічної політики України належать:

• Декларація про державний суверенітет України від 16 липня

1990 р. В її окремому розділі “Екологічна безпека” зазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу,

його молоде покоління, а також має право заборонити будівництво

та припинити функціонування будь яких суб'єктів, які створюють

загрозу екологічній безпеці.

• Концепція (основи державної політики) національної безпеки

України від 16 січня 1997 р., яка передбачає екологічну сферу як складову національної безпеки України та визначає її основні напрями:а) впровадження науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля і контроль за їх дотриманням;

б) контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;

в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків

шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;г) впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

д) реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

е) недопущення ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

• Основні напрями державної політики України в галузі охорони

довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від

5 березня 1998 р., які визначають стан довкілля, причини його загрозливого рівня, передбачають екологічно безпечне використання земельних, водних та інших природних ресурсів, розвиток заповідної

справи та збереження біорозмаїття, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети в цій сфері.

• Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., який є базовим актом у системі екологічного законодавства, та інші акти екологічного законодавства (Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Кодекс України про

адміністративні правопорушення, закони “Про охорону атмосферного повітря”, “Про екологічну експертизу” “Про відходи” та ін.).

61Важлива роль у запобіганні та правовому врегулюванні локальних

екологічних конфліктів належить регіональній екологічній політиці,

місцевим та іншим територіальним екологічним програмам. На цьому

рівні відбувається перехід від загальних приписів правових норм до

конкретної моделі еколого політичної діяльності конкретних учасників (суб'єктів). Заходи регіональної та місцевої екологічної політики є змістом регіональної та місцевої екологічної діяльності і становлять систему суб'єктів екологічної політики з метою комплексного

розвитку регіону з урахуванням його екологічних особливостей,

створення умов для вирішення екологічних проблем забезпечення

балансу екологічних і соціально економічних інтересів суспільства.

Правові заходи попередження та вирішення екологічних конфліктів,

несучи в собі дозвіл або заборону, стимул чи примус, спрямовані на

досягнення екологічної безпеки.Залежно від характеру впливу О. Заржицький виокремлює такі заходи регіональної екологічної політики [35, с. 56–59]:

• інформаційного характеру;• еколого освітнього характеру;

• економічного характеру;

• стимулювання і примусу;• контролю та нагляду;

• юридичної відповідальності (позитивної та негативної).

Особливе значення належить заходам економічного характеру, серед яких ефективними можуть бути:• встановлення лімітів використання викидів і скидів забруднюючих

речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у

навколишнє природне середовище;• розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу;

• надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних

видів енергії;

• відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного

середовища.Як свідчить світова практика, запорукою запобігання та вирішен+

ня екологічних конфліктів є розширення кола їх суб'єктного складу

62за рахунок збільшення питомої ваги суб'єктів недержавних форм

власності за умови наявності ефективного державного контролю за

дотриманням екологонебезпечних стандартів їх функціонування, а

також підвищення ролі екологічних громадських рухів та міжнародних організацій (“Грінпіс”, Партії зелених тощо). До речі, загострення екологічної ситуації у постчорнобильський період призвело до

значного сплеску екологічного громадського руху в Україні, що мало

незаперечні позитивні наслідки.

Можливості права, наголошує О. Л. Дубовік, у вирішенні екологічних конфліктів є в принципі обмеженими. Це може бути спричинено тим, що сторони конфлікту протиставляють себе праву і правові приписи у такому разі не спрацьовують; позиції сторін не кваліфікуються на основі правових норм, тобто є юридично нейтральними;

не визначаються правом і процедури розв'язання конфліктів. Серед

найближчих до проблеми вирішення конфліктів груп норм можна

назвати: норми, які визначають права та обов'язки потенційних учасників конфлікту; норми, що встановлюють відношення різних

суб'єктів права до природного об'єкта й фіксують їхні інтереси; норми, які встановлюють режим використання або охорони об'єкта природи; процедурні норми, які регламентують порядок вирішення конфліктів саме у сфері екології.З урахуванням зазначеного серед продуктивних напрямів адаптації екологічного права до впливу на екологічну конфліктність можна

зарахувати [131, с. 154–155]:

• подальшу розробку права власності на довкілля та природні ресурси;

• юридико технічне вдосконалення екологічних прав та обов'язків

щодо своєї та чужої, державної, приватної, муніципальної та іншої

власності;

• поповнення, розвиток і вдосконалення процедур вирішення екологічних конфліктів;

• диверсифікацію та поглиблення екологічної відповідальності

(припинення шкідливої підприємницької діяльності, кримінальне

покарання за екологічні злочини та ін.).Значна роль у врегулюванні еколого правових конфліктів належить

дотриманню екологічних природних прав, які близькі до явищ природного порядку. Вони не підвладні конкретним ситуаціям, бажанням,

а їх ігнорування безумовно призводить до виникнення негативних

наслідків та процесів для людини та екосистеми. В основі їх такі “ідеї

63розуму” (І. Кант), як об'єктивна неможливість біологічного існування

людини поза екосистемою, природна потреба людини у чистому навколишньому середовищі, природна здатність до всебічного задоволення різноманітних інтересів людини шляхом взаємодії з довкіллям, безумовна необхідність відтворення та збереження довкілля.Деякі з природних екологічних прав закріплені в законодавстві

[101, с. 63–68]. Це право на життя; право на безпечне життя та здоров'я довкілля; право на відновлення психофізіологічних життєвих

сил організму шляхом взаємодії з природою; право на задоволення

матеріальних та духовних інтересів шляхом використання як окремих елементів, їх комплексів, так і всієї екосистеми загалом.64

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти:

  1. § 33. Поняття і види тлумачення норм права. Суб'єкти і значення тлумачення норм права.
  2. 1.1. Ранні та загальнонауковіпогляди на конфлікти
  3. 1.2. Філософсько соціологічніпогляди на конфлікти
  4. 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти
  5. 3.3. Міжнародні(міжнародно правові) конфлікти
  6. 3.4. Конфліктив державно правовій сфері
  7. 3.5. Адміністративно правові конфлікти
  8. 3.6. Конфлікти в цивільно правовій та господарсько правовій сферах
  9. 3.7. Кримінальні та кримінальнопроцесуальні конфлікти
  10. 3.8. Трудові конфлікти
  11. 3.9. Сімейні конфлікти
  12. 4.3. Міжнародно правовіпроцедури
  13. 4.4. Конституційні процедурита конституційне судочинство
  14. 5.2. Конфліктна поведінкаяк взаємодія сторін
  15. Види конфліктів.
  16. Як долати конфлікти за допомогоюключових елементів спілкування
  17. Зміст
  18. ДОДАТОК А СПРАВА «ГОФМАН ПРОТИ ДЖОНС» (Верховний суд штату Флорида)
  19. Газові конфлікти з Росією (2005-2006 рр., 2008-2009 рр.)
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -