<<
>>

Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України

Основні засади діяльності органів прокуратури закріплено у статті 131-1 Конституції України [86]. Прокуратура як специфічний орган держави характеризується наявністю системи органів прокуратури України та певною структурою цих органів.

При цьому для комплексного дослідження системи та структури прокуратури України потрібно розглянути категорії «система» та «структура» як окремо, так і в їх логічному взаємозв’язку.

Прокуратура України є органом судової влади з певним особливим статусом. Вона становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави [166]. З цього визначення випливає соціальне призначення прокуратури як органу держави та системний підхід у створенні органів прокуратури в Україні.

Водночас відсутність належного наукового опрацювання системи органів прокуратури та їх структури, з огляду на вимоги нового Закону України «Про прокуратуру», обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження означених питань для більш досконалого визначення місця та ролі органів прокуратури в системі органів держави.

За визначенням С. Ожегова і Н. Шведової, системою є «щось ціле, що становить собою єдність частин, які закономірно розташовані і перебувають у взаємному зв’язку» [142]. Відповідно до позиції Д. Ушакова, «система» - це будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих і функціонуючих частин» [199]. В. Даль у тлумачному словнику визначає систему як «план, порядок розташування частин цілого, визначене улаштування, хід чого-небудь у послідовному, доладному порядку» [200].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови під системою розуміється «сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об’єднуваних за спільною ознакою, призначенням; будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин» [30].

У Новій філософській енциклопедії система розкривається як «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, і яка утворює певну цілісність, єдність» [140].

На думку Т. Тарнавської, головними загальними ознаками категорії «система» є цілісність, єдність елементів, комплексність (сукупність елементів), упорядкованість розташування та взаємопов’язаність її складових частин [192, с.131]. Логічним продовженням цієї думки є застосування визначених ученою критеріїв до побудови системи прокуратури України. Так, Н. Наулік характеризує систему прокуратури України за такими критеріями: «цілісність» - прокуратура України - орган державної влади із визначеними функціями; «єдність елементів» - у такому разі означає, що всі її складові діють на відповідній території або у сфері правових відносин від імені України в цілому, а також наділені в межах своєї компетенції єдиними повноваженнями та правовими засобами їх реалізації; «зв’язок» - згуртованість, цілісність, неподільність; поєднання в одному цілому, нерозривність зв’язку; «структура» - Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та їх структурні підрозділи [129, с. 35-36].

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України;

регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура [166].

Аналізуючи Закон України «Про прокуратуру» доходимо висновку, що новими елементами в системі прокуратури України є військові прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура України, при цьому в Законі визначено, що до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

Щодо взаємозв’язку елементів системи прокуратури, то необхідно відзначити такий критерій, як підпорядкування. За цим критерієм у ч.4 ст.7 Закону визначено, що Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних і місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура - орган прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури [166].

Реформування нашої держави, зокрема процес децентралізації, не оминуло і реформу прокуратури України. Так, беззаперечним є факт, що з прийняттям та введенням в дію нового Закону України «Про прокуратуру» зміниться система та структура органів прокуратури. Тобто раніше прокуратура була побудована відповідно до адміністративного й територіального поділу держави [194, с. 392]. А сьогодні ми доходимо висновку, що місцеві прокуратури створюються без жорсткої прив’язки до окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Ми цілком погоджуємось із твердженням Н. Наулік, яка розкриває систему прокуратури України як єдність органів прокуратури, які функціонують на відповідній території та у сфері правових відносин, наділені в межах своєї компетенції єдиними повноваженнями й правовими засобами їх реалізації з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави [129, с. 39].

Разом із тим слід окремо зауважити, що наявність структури - невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем, зокрема організаційних, до яких належать органи державної влади й органи прокуратури зокрема. При цьому, виходячи з теорії управління, усі органи належать до класу систем управління, структура яких є сукупністю ланок і рівнів управління. Між ними встановлюються підпорядкованість і взаємозв’язок.

Згідно зі словником української мови структура - це устрій, організація чого-небудь [26, с.203]. Укладачі енциклопедичного словника з державного управління визначають структуру як загальний, відносно стійкий, змінний у просторі й часі спосіб взаємозв’язку елементів і відносин системи [191, с.681].

В іншому словнику структура визначається як «будова та внутрішня форма організації системи, що виступає як єдність сталих взаємозв’язків між її елементами». Або ж структура - це взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого, устрій, організація чого -небудь [26, с. 432]. У науці державного управління прийнято вважати, що системотвірним елементом організаційної структури держави постає її орган, що формує та реалізує відповідну політику.

Звернувшись до суміжних наук зауважимо, що в науці адміністративного менеджменту під структурою управління організацією розуміється сукупність його елементів, які перебувають між собою в стійких взаємовідносинах і забезпечують їхнє функціонування й розвиток як одного цілого. Елементами структури є працівники, служби та інші ланки апарату управління. При цьому варто зауважити, що в рамках структури управління відбувається управлінський процес, між учасниками якого розподілено завдання та функції управління, права та відповідальність за їх виконання. З таких позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу та кооперації управлінської діяльності, яка спрямована на досягнення поставлених цілей [205, с.42].

О. Бандурка вважає, що організаційна структура кожного органу держави та будь-якої з її ланок визначається об’єктивними чинниками, ігнорування яких створює небезпеку для формування органу, установи чи апарату, не здатних функціонувати в інтересах системи управління. Матеріальні, політичні й соціально-психологічні витрати від «примусових» організаційних структур є очевидними. Головними чинниками, які детермінують організаційну структуру системи управління, є, по-перше, функції, що ними виконуються, і, по-друге, територіально-галузева будова органів державного управління [15, с. 173].

Розглядаючи вихідні положення теорії держави і права, наводимо точку зору К. Волинки, який серед основних методів дослідження державно- правової дійсності називає системно-структурний метод. При цьому він зазначає, що системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка система становить собою цілісну, упорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості.

Держава і право є складними системними утвореннями, а отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явищ. Тому, як вказує вчений, основними елементами держави як системи є органи державної влади [35, с.15].

Повністю підтримуємо думку К. Волинки, згідно з якою системний і структурний методи нерозривно пов’язані між собою. Таким чином, при дослідженні прокуратури за допомогою цього методу можемо виходити з того, що згідно з системним підходом прокуратура може бути як окремим елементом держави, так і окремою досліджуваною системою. Говорячи про застосування структурного методу, можемо акцентувати увагу на внутрішній організаційній побудові органів прокуратури.

Щодо розуміння структури державного органу в юридичній літературі існують певні тенденції. Так, В. Кравченко вважає, що в структурно- організаційному сенсі орган державної влади становить собою певним чином організований колектив людей (одну особу), який характеризується певними органотворчими ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій [93].

Органи прокуратури як складна соціальна система становлять собою певним чином організований колектив працівників, що виконує покладені на нього функції та має для цього відповідну компетенцію й можливості. Інакше кажучи, органи прокуратури є складним сполученням людських, фінансових, технічних, матеріально-господарських та інформаційних ресурсів, що створюють своєрідні елементи цієї системи. Тому в її складі можна виділити підсистеми, що відповідають цим елементам. Крім того, ефективність функціонування кожного органу прокуратури залежить від злагодженості дій його підсистем, тобто служб і підрозділів, від дотримання ними спільних принципів і вимог усієї системи. Ланкою системи, що пов’язує та координує, є її організаційна підсистема. Саме з її допомогою досягається поєднання всіх компонентів, забезпечується цілісність системи.

Структура цієї підсистеми й розуміється як організаційна [145].

Зв’язки організаційної структури можна поділити на три основних види: 1) організаційно-предметні, що виникають між працівниками з приводу використання ними різних засобів; 2) організаційно-функціональні, тобто взаємозв’язки між працівниками за ступенем їх участі в спільній професійній праці; 3) організаційно-адміністративні, що зумовлені субординацією працівників, тобто зв’язки керівників і підлеглих [15, с. 480].

В юридичній літературі виділяють такі найважливіші ознаки органу державної влади: 1) орган державної влади - організаційно відокремлена й відносно самостійна частина єдиного державного апарату України; 2) внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються лише громадянами України; 3) орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції та законів України, інших нормативних актів; 4) заснування будь-якого органу державної влади зумовлено необхідністю здійснення завдань і функцій держави; 5) визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державновладних повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями [93, с. 28-30].

Прокуратура України є елементом системи стримувань і противаг між різними гілками влади - виконавчою, законодавчою та судовою. Подальший розвиток нашої держави як правової та формування в ній громадського суспільства потребують налагодженої та скоординованої діяльності органів прокуратури. Прокуратура України - це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний устрій, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції [145; 176; 117].

М. Якимчук використовує системний підхід щодо визначення місця прокуратури в механізмі органів державної влади України та вказує на такі аспекти: а) самостійні і незалежні одна від одної законодавча, виконавча і судова гілки державної влади здатні здійснювати взаємний контроль;

б) прокуратура України здійснює самостійний вид державної діяльності, який не дає можливості включити її до системи жодної з гілок влади;

в) прокуратура є єдиною централізованою системою, яка здійснює покладені на неї функції автономно; г) прокуратура є суттєвим і необхідним елементом системи «стримувань і противаг» механізму, що сприяє взаємодії поділених гілок єдиної державної влади; д) підпорядкування прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій владі може зруйнувати систему «стримувань і противаг», яка склалася у державі; е) прокуратура - це поки що єдиний надійно працюючий елемент системи поділу і взаємодії гілок влади, який забезпечує стримування окремих гілок влади від прийняття незаконних актів та здійснення протиправних дій; є) жоден із наявних державних органів не може взяти на себе наглядову функцію прокуратури за додержанням і застосуванням законів учасниками суспільних відносин [219, с. 70-72].

З метою переосмислення багатьох аспектів діяльності прокуратури та модернізації її системи було здійснено низку суттєвих кадрових, структурних і організаційних змін. На сьогодні виконано значну роботу з оновлення кадрового складу на різних рівнях - від регіонів до центрального апарату. В органах прокуратури працюють як досвідчені працівники, так і в багатьох випадках ставка робиться на молодих енергійних прокурорів, адже важливо відновити принцип наступності кадрів, створити необхідне середовище для плекання професіоналів, здатних працювати в сучасних умовах і вирішувати нові завдання [219].

Як вважає О. Проневич, поняття «регіональна прокуратура» є інтегральною теоретичною конструкцією, що охоплює прокуратури на рівні адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня. У сучасній науці уніфіковане бачення сутності поняття «регіон» відсутнє, що зумовило еклектичність його використання представниками різних наукових шкіл для позначення різномасштабних просторових систем (відносно однорідної частини території окремої держави; відносно цілісного складного територіально-економічного комплексу; сукупності держав, об’єднаних спільними ознаками, соціально-територіального співтовариства тощо). Немає чіткого формально-правового визначення цього поняття й у вітчизняному законодавстві, за винятком Закону України «Про засади державної мовної політики», у ст. 1 якого дано невиправдано універсальне тлумачення категорії «регіон» як окремої самоуправної адміністративно-територіальної одиниці, що «може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села» [172; 163].

На користь того, що категорії «система» і «структура» є взаємопов’язаними, можна навести тезу про те, що структура сприяє збереженню стійкого стану системи, тому надає їм цілісності. Тобто стосовно системи структура є показником її зорганізованості. Наприклад, у контексті досліджуваного нами поняття «організаційна структура органу прокуратури» потрібно відзначити, що об’єктом структуризації може бути сама організація (тобто структура прокуратури як організації), окремі її підрозділи, керівний апарат (тобто структура керівництва прокуратури) і кожен елемент як самої організації, так і її апарату управління, якщо розглядати їх окремо (структура кадрів прокуратури, структура технічних засобів, структура методів управління, структура функцій управління і т. ін.).

На думку М. Якимчука, відповідно до класифікації систем структура органів прокуратури характеризується таким чином: 1) за принципом рівнів ієрархії - багаторівнева, а точніше така, що має три рівні з неоднорідними ланками (тобто функції та характеристики ланок одного рівня не ідентичні); 2) за принципом управління та підпорядкованості - централізована; 3) за цільовим призначенням та функціями, що виконуються, - оперативного планування з фіксованою структурою; 4) за принципом розбиття елементів системи на підсистеми розрізняються структури систем, у яких елементи об’єднуються за функціональними чи об’єктними ознаками, тому районні, міжрайонні, міські прокуратури, які функціонують у територіальному розрізі, відносять до територіальних (регіональних) прокуратур, а військові, транспортні та природоохоронні прокуратури - до функціональних [217].

Обласна прокуратура й підпорядковані їй міські та районні прокуратури є органами різних ланок прокурорської системи. У той же час обласна та підпорядковані їй прокуратури утворюють відносно самостійну підсистему єдиної прокурорської системи України регіонального рівня, оскільки мають загальні функціональні завдання, пов’язані між собою організаційно-управлінськими відносинами, мають загальне територіальне та зовнішнє середовище, володіють іншими системотвірними ознаками [141, с. 11-33].

Структура апарату обласної прокуратури в загальному плані має відповідати апарату Генеральної прокуратури України, адже в іншому разі виникнуть проблеми в управлінні прокурорською системою в цілому, оскільки управлінські команди Г енеральної прокуратури не матимуть прямих каналів зв’язку. Водночас апарат обласної прокуратури повинен мати таку структуру, яка була б адекватна її зовнішнім і внутрішнім функціям [217].

Будуючи організаційну структуру апарату, треба виходити з того, що всі функції обласної прокуратури мають бути прив’язані до її підрозділів. Оскільки функції обласної прокуратури поділяються на зовнішні та внутрішні, усі підрозділи апарату можна умовно поділити на дві групи. Першу створюють оперативні підрозділи, що виконують зовнішні та внутрішні функції прокуратури (кримінально-судовий, цивільно-судовий відділи, управління з нагляду за дотриманням законів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання, попереднього слідства, відділ нагляду за дотриманням законів про права неповнолітніх та ін.). Другу групу створюють підрозділи організаційно-управлінського характеру або, за іншою термінологією, неоперативні підрозділи обслуговувального призначення (служби статистики, систематизації, контролю виконання, прийому громадян та ін.) [217].

Ця класифікація є умовною, оскільки управління та відділи, що реалізують зовнішні функції прокуратури, тією чи іншою мірою виконують і організаційно-управлінські функції стосовно вищестоящих прокуратур. Обсяг управлінських повноважень прокурорів областей (та прирівняних до них прокурорів) похідний від повноважень Генерального прокурора України [103, с.127].

Сутність концепції організаційної перебудови апарату обласної прокуратури полягає в тому, що його структура має бути адекватною функціональним завданням цього органу з урахуванням того, що вона постає не лише як суб’єкт управління щодо підпорядкованих прокуратур, але й сама є об’єктом управління з боку Генеральної прокуратури. Тому структура апарату обласної прокуратури має відповідати структурі Генеральної прокуратури, тобто всі підрозділи останньої повинні мати свої аналоги на рівні обласних прокуратур [99, с.29].

Важлива роль у площині оптимізації роботи обласної прокуратури відведена регламенту роботи апарату та положенням про управління, відділи й інші структурні підрозділи. Аналіз документів свідчить, що не у всіх прокуратурах ці документи, а особливо положення, відповідають установленим вимогам. Причина цього полягає в тому, що положення розробляються кожною обласною прокуратурою самостійно. Тому є доцільним підготувати на рівні Г енеральної прокуратури України Положення про відділи та управління обласних прокуратур, чітко визначивши в ньому завдання та основні напрямки діяльності (функції) управлінь та відділів, повноваження їхніх керівників, зональних прокурорів, форми їхньої взаємодії та інші питання [217]. М. Каркач справедливо зазначає, що прийняття такого положення дає змогу: 1) ліквідувати нормотворчу самодіяльність в обласних прокуратурах; 2) підвищити роль керівників відділів та управлінь щодо керівництва підпорядкованим апаратом; 3) чітко визначити права та обов’язки прокурорів відділів; 4) підвищити роль зональних прокурорів і визначити їхній правовий статус; 5) ліквідувати суб’єктивний підхід у визначенні ролі, місця та функцій відділів (правлінь) і прокурорів; 6) поліпшити взаємодію відділів (управлінь) [75, с.25].

Реформування структури органів - процес еволюційний. Структури, що склалися, лише час від часу піддаються ревізії та ще рідше - корінним перетворенням. Відбувається це лише тоді, коли функціонування органів управління починає зсередини деформувати сталу структуру. Тобто на перетворенні структур відбивається переосмислення цілей, а відтак - усвідомлення нових завдань, які мають намір успішно вирішити, створюючи конкретні структури органів управління. Структура органу формується у ході перебудови чи створення органу за допомогою свідомого передбачення необхідних функцій, їхнього угруповання й організаційно правового закріплення. Завдяки цьому досягається стійкість функціонування органів і забезпечується гарантія від довільного трактування функцій посадовими особами [217].

Розробляючи нову структуру органів прокуратури, необхідно виходити з обґрунтування функціонального підходу до дослідження діяльності органів прокуратури, у розробленні теоретичних і правових аспектів управління в апараті Генеральної прокуратури України, у визначенні основних напрямків впливу управлінської дії на процес підвищення ефективності наглядової та іншої діяльності органів прокуратури [213, с.45].

На сьогодні ліквідовано дисбаланс між управлінськими апаратами Генеральної прокуратури, обласних прокуратур і низовими ланками, які виконують головний обсяг прокурорсько-слідчої роботи з метою впровадження оптимального варіанта організації роботи, й опрацьовується питання вдосконалення структури прокуратур міст, де існує районний поділ, з метою підвищення ефективності їхньої діяльності [160, с.25]. Ураховуючи обставини і те, що робота таких прокуратур звичайно дублює функції обласної, а її існування та функціонування завдає зайві перешкоди у зв’язках обласної та районної прокуратур, на думку автора, можливо, потрібно ставити питання не про реорганізацію структур цих прокуратур, а взагалі про їхнє існування. Утім є поборники й іншої думки [187, с. 75].

У ст.8 Закону України «Про прокуратуру» відображено структуру Генеральної прокуратури України. Згідно з п. 2 вказаної статті Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора. Таким чином, структура керівництва Генеральної прокуратури представлена посадовими особами в кількості п’ятьох осіб [166].

Згідно зі ст.8 Закону України «Про прокуратуру» у структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором. У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Г оловна військова прокуратура, яку очолює заступник Г енерального прокурора - Головний військовий прокурор [166].

Отже, з огляду на коментовану статтю, внутрішня організаційна структура Генеральної прокуратури представлена різноплановими структурними підрозділами, що зумовлюється функціями і завданнями, які на них покладені. Це зокрема департаменти, управління, відділи та Г енеральна інспекція.

Аналізуючи організаційну структуру прокуратури обласного рівня, слід зазначити, що окремі структурні підрозділи прокуратури представлені як управління, відділи та окремі посадові особи. При цьому управління є структурними підрозділами вищого рівня, які включають у себе відповідні відділи. Наприклад, структура прокуратури Одеської області представлена такими структурними підрозділами:

- Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності об’єднує такі відділи: відділ нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності; відділ нагляду за

додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення; відділ процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення; відділ нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя; відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації; відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби; відділ нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби; відділ організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності; відділ нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю;

- Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді включає відділ організації представництва в суді та при виконанні судових рішень і відділ забезпечення представництва в суді;

- Управління підтримання державного обвинувачення в суді включає відділ забезпечення державного обвинувачення в регіоні та відділ державного обвинувачення в апеляційному суді;

- Управління інформаційних технологій, документального та

матеріально-технічного забезпечення формують відділ документального забезпечення; відділ матеріально-технічного забезпечення; відділ

інформаційних технологій;

- Управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва включає відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, перший слідчий відділ і другий слідчий відділ [170].

Окремими структурними підрозділами прокуратури області є такі відділи: відділ ювенальної юстиції; відділ роботи з кадрами; відділ організаційного та правового забезпечення; відділ міжнародного

співробітництва; відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру; відділ фінансування та бухгалтерського обліку; відділ організації прийому громадян, розгляду звернень і запитів; режимно-таємна частина; відділ ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно - аналітичної роботи; відділ організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції. Крім цього слід зазначити, що до структурних підрозділів прокуратури Одеської області за посадою належать прес-секретар і журналіст [170].

Таким чином, якщо аналізувати структуру органів прокуратури на обласному рівні, то в нашому випадку, з огляду на коло завдань, які покладаються на кожний окремий структурний підрозділ або посадову особу, структура керівництва органів прокуратури буде виглядати таким чином:

- прокурор області виконує такі завдання: керує загальною організацією роботи прокуратури; співпрацює з обласною радою та обласною державною адміністрацією; координує діяльність правоохоронних органів області у сфері протидії злочинності; координує відділ організаційного та правового забезпечення, відділ роботи з кадрами, відділ ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно - аналітичної роботи, внутрішню безпеку та режимно-таємну частину;

- перший заступник прокурора області виконує такі завдання: координує відділ організації прийому громадян, розгляду звернень і запитів; відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру; управління інформаційних технологій, документального та матеріально- технічного забезпечення; відділ фінансування та бухгалтерського обліку; очолює конкурсну комісію на заміщення вакантних посад державних службовців; дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців прокуратури області; координує діяльність заступників прокурора області та структурних підрозділів прокуратури області; взаємодіє з Консультативною радою при прокуратурі області;

- заступник прокурора області координує управління представництва інтересів громадянина або держави в суді; відділ підтримання державного обвинувачення в суді; відділ ювенальної юстиції. Заступник прокурора області очолює управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності; відділ міжнародного співробітництва. Заступник прокурора області очолює управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва; відділ організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції [170].

Відповідно, з огляду на наведе, слід розуміти, що структура державного органу загалом і прокуратури зокрема має відповідати деяким вимогам і формуватися на підставі визначених правил.

Отже, для раціональної організації та ефективного керівництва діяльністю органу прокуратури та з метою виключення дублювання функцій і завдань окремими підрозділами потрібно, спираючись на сформульовані нами критерії, у подальших наукових пошуках розробити і впровадити у практичну діяльність Типове положення про структурний підрозділ органу прокуратури.

Структура сприяє збереженню стійкого стану системи, тому надає певної цілісності певному держаному органу. Тобто стосовно системи структура є показником її зорганізованості. Об’єктом структуризації прокуратури може бути сама організація (тобто структура прокуратури як організації), окремі її підрозділи, керівний апарат (тобто структура керівництва прокуратури), кожен елемент як самої організації, так і її апарату управління, якщо розглядати їх окремо (структура кадрів прокуратури, структура технічних засобів, структура методів управління, структура функцій управління і т. ін.).

Усе вищевикладене дає підстави стверджувати таке:

1. Наявність структури - невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем, зокрема організаційних, до яких належать органи державної влади й органи прокуратури зокрема, при цьому, виходячи з теорії управління, усі органи належать до класу систем управління, структура яких є сукупністю ланок і рівнів управління, між ними встановлюються підпорядкованість і взаємозв’язок.

2. Новими елементами в системі прокуратури України є військові прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура України, при цьому законодавством визначено, що до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

3 Внутрішня організаційна структура Г енеральної прокуратури представлена різноплановими структурними підрозділами, що зумовлюється функціями і завданнями, які на них покладені, зокрема департаменти, управління, відділи, Г енеральна інспекція.

4. Окремі структурні підрозділи прокуратури представлені як управління, відділи та окремі посадові особи, при цьому управління є структурними підрозділами вищого рівня, які включають у себе відповідні відділи.

5. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи, тому надає певної цілісності відповідному держаному органу, тобто стосовно системи структура є показником її зорганізованості.

6. Об’єктом структуризації прокуратури може бути сама організація (тобто структура прокуратури як організації), окремі її підрозділи, керівний апарат (тобто структура керівництва прокуратури), кожен елемент як самої організації, так і її апарату управління, якщо розглядати їх окремо (структура кадрів прокуратури, структура технічних засобів, структура методів управління, структура функцій управління і т. ін.).

Таким чином, можемо виокремити три ключові критерії для формування організаційної структури прокуратури певного рівня: по -перше, чітке визначення керівної ланки, тобто тієї сукупності державних посад органів прокуратури, яка пов’язана з використанням владних повноважень, що виражені в управлінських рішеннях; по-друге, побудова підрозділів прокуратури таким чином, щоб вони змогли повністю та якісно допомагати керівній ланці в здійсненні компетенції прокуратури; по-третє, чітке виділення та опис в органі прокуратури посад і робочих місць.

Висновки до розділу 1

1. Згідно з теорією розподілу влад і положеннями Конституції України (державна влада здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову) існує виключно три гілки єдиної державної влади, а тому ми не можемо погодитися з тими вченими, які приписують прокуратурі окремий правовий статус влади, відмінний від трьох класичних.

2. Доведено, що Прокуратура України - це правоохоронний орган, який має як конституційний, так і адміністративно-правовий статус, вона не належить до законодавчої та судової гілок влади.

3. На прокуратуру покладаються функції підтримання публічного обвинувачення в суді, організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді.

4. Доведено, що щодо призначення генерального прокурора, якому підпорядковані всі прокурори, у вітчизняному законодавстві допущено політичний компроміс, який порушує незалежність судової влади. Так, Генеральний прокурор призначається Верховною Радою України за поданням Президента України, а не незалежним органом судової влади - Вищою радою правосуддя.

5. Під адміністративно-правовим статусом прокуратури України слід розуміти сукупність адміністративно-правових елементів, які визначають місце і роль Генеральної прокуратури, регіональних, місцевих прокуратур і прокурорів у правовій системі України, які характеризують зміст їх адміністративної діяльності щодо виконання покладених на них нормами адміністративного права завдань.

6. Елементами адміністративно-правового статусу прокуратури є: 1) функції прокуратури; 2) адміністративні права та обов’язки прокурорів; 3) підстави та порядок набуття адміністративної правосуб’єктності прокурорів; 4) адміністративна відповідальність у сфері діяльності прокуратури; 5) гарантії незалежності та соціального захисту прокурорів.

7. Однією з підстав виникнення адміністративної правосуб’єктності прокурорів є законні вимоги, які висуваються до прокурорів, установлюються відповідно до структурного рівня інституту прокуратури та полягають головним чином у наявності в кандидата на посаду громадянства України, професійного стажу, визнаної іноземної або національної освіти, а також навичок володіння державною мовою.

8. Спеціалізованим законом визначено порядок набуття

адміністративної правосуб’єктності прокурорів, який відповідає європейським засадам та умовно поділяється на певні організаційно -правові етапи: 1) інформаційне поширення повідомлення про оголошення

конкурсного відбору на посаду прокурора; 2) підтвердження кандидатами їх відповідності посаді офіційними документами та заявами; 3) публічна перевірка поданих кандидатами документів; 4) прокурорський кваліфікаційний іспит; 5) проходження професійної прокурорської підготовки; 6) призначення на посаду керівництвом прокуратури; 7) офіційне прийняття присяги прокурора.

9. Гарантії незалежності та соціального захисту прокурорів - це визначена законодавством система адміністративно-правового забезпечення прокурорів, яка полягає в низці правових заходів, які спрямовані на належний рівень публічного захисту прокурора, його політичної та соціальної незалежності, матеріальної стабільності, та в установленні європейських засад регулювання діяльності прокуратури.

10. До провідних особливостей гарантій незалежності та соціального захисту прокурорів слід віднести такі: спрямовані на підняття авторитетності прокуратури в суспільстві; полягають у низці організаційно -правових, організаційних та інших заходах; визначають місце прокуратури в системі органів державної влади; забезпечують належний рівень самостійності інституту прокуратури; координують прокурорів різних рівнів на здійснення своїх повноважень відповідно до законів; спрямовані на встановлення європейських засадничих принципів діяльності у площині прокуратури.

11. До основних ознак адміністративно-правового статусу прокуратури

України належать: незмінність адміністративно -правового статусу

прокурорів незалежно від місця всієї системи прокуратури; визначений порядок набуття адміністративної правосуб’єктності прокурорів, який має конкурсний та європейський характер; обов’язковим елементом адміністративно-правового статусу прокуратури України є гарантії незалежності Прокуратури України та соціального захисту прокурорів.

12. Визначено, що наявність структури - невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем, зокрема організаційних, до яких належать органи державної влади й органи прокуратури зокрема, при цьому, виходячи з теорії управління, усі органи належать до класу систем управління, структура яких є сукупністю ланок і рівнів управління, між ними встановлюються підпорядкованість і взаємозв’язок.

13. Новими елементами в системі прокуратури України є військові прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура України, при цьому законодавством визначено, що до військових прокуратур належать Г оловна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

14. Внутрішня організаційна структура Генеральної прокуратури представлена різноплановими структурними підрозділами, що зумовлюється функціями і завданнями, які на них покладені. Це зокрема департаменти, управління, відділи, Генеральна інспекція. Окремі структурні підрозділи прокуратури представлені як управління, відділи та окремі посадові особи, при цьому управління є структурними підрозділами вищого рівня, які включають у себе відповідні відділи.

15. Об’єктом структуризації прокуратури може бути сама організація (тобто структура прокуратури як організації), окремі її підрозділи, керівний апарат (тобто структура керівництва прокуратури), кожен елемент як самої організації, так і її апарату управління, якщо розглядати їх окремо (структура кадрів прокуратури, структура технічних засобів, структура методів управління, структура функцій управління і т. ін.).

<< | >>
Источник: НЕВРОЗОВ ОЛЕКСІЙ БОРИСОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України:

  1. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  2. 3.3. Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу
  3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
  4. Сучасний стан наукової розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. 1.3 Адміністративно-правовии статус публічної адміністрації, яка здійснює забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  8. Загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  9. АНОТАЦІЯ
  10. ВСТУП
  11. Місце і роль прокуратури України всистемі державної влади
  12. Поняття та елементи адміністративно-правового статусу прокуратури України
  13. Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України
  14. Адміністративні права та обов’язки прокурорів
  15. ВИСНОВКИ
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. Адміністративно-правове регулювання поліцейських послуг у сфері протидії злочинності