<<
>>

2. РОЗЧЛЕНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ХАРАКТЕРИСТИКА ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ

Згідно з расовою доктриною нацистів, усі слов'яни були «людьми другого сорту». Гітлерівці вважали Україну першочерговим об'єктом німецької колоніальної експансії, а українців — майбутніми рабами німецьких колоністів.

У серпні 1941 р., повністю нехтуючи національними

прагненнями українців, Гітлер наказав розчленувати Україну на окремі адміністративні одиниці. Так, 20 серпня 1941 р. був створений Рейхскомісаріат «Україна», куди входили Волинь, Полісся, Правобережжя, частина Полтавщини і Запоріжжя. На чолі цієї території, що охоп­лювала близько 340 тис. км2 з 17 млн. населення, Гітлер, як уже згадувалося, призначив Еріха Коха. Ця людина» чи не найбільше спричинилася до того, щоб налаштувати українців проти німців.

/ Нацисти перетворили Галичину на один із районів. Генерального губернаторства Польщі, що викликало гли­боке обурення українського населення краю. Буковина й частина Південно-Східної України, у тому числі й Оде­са, були передані союзникові Німеччини — Румунії й почали називатися Трансністрією. Наближені до лінії фронту східні землі в околицях Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії.

Фашисти мали намір зберегти цілковитий контроль над територією України. Це засвідчують структура і чи­сельність німецької цивільної адміністрації. Сюди прибула велика кількість чиновників. Українці обіймали лише дрібні адміністративні посади (сільський староста, мер невеликого міста, дрібний поліцай).

Природа нацистського режиму виявлялася і в ставленні до населення України, передусім до євреїв і вій­ськовополонених. Єврейське населення України не було евакуйоване і потрапило до рук нацистів, які утворили в Україні 50 гетто й понад 180 великих концентраційних таборів. За кілька місяців окупації вони замордували приблизно 850 тис. євреїв. У Києві за якихось два дні у Бабиному Яру було знищено майже 33 тис. людей.

За перші шість місяців війни у полон потрапили мільйони червоноармійців.

Нацисти заганяли полонених у та­бори, оточені колючим дротом, де вони вмирали від холоду, голоду та хвороб, а нерідко їх просто страчували. До кінця війни з 5,8 млн. радянських полонених, як? потрапили до рук нацистів, загинуло близько 3,3 млн., із. них майже 1,3 млн. — в Україні.

Нацисти використовували Україну не тільки як голов­ного постачальника продовольства, а й як джерело при­мусової праці для промисловості та сільського господар­ства Німеччини. На першому етапі українці часто добро­вільно їхали працювати туди, рятуючись від скрути. Але-коли стало відомо про принизливе ставлення до слов'ян, мізерну платню, населення почало уникати цього. З лю­того 1942 р. німці примусово вивозили українців з Рейхскомісаріату до Німеччини як «остарбайтерів». Поліція-239

Коха проводила масові облави, зокрема на ринках, при виході з церков, кінотеатрів тощо. Впродовж 1942— 1944 рр. з України вивезено близько 2 млн населення. З 2,8 млн остарбайтерів наприкінці війни 2,3 млн походили з України.

Окрім цього, нацистська влада виявляла жорстокість у ставленні до міського населення та інтелігенції. По­стачання продуктів у міста було обмежено.

У східних районах України, які залишалися під юрис­дикцією військових, склалася ситуація, подібна до ситуа­ції у Рейхскомісаріаті, за винятком того, що тут поліцей­ський терор не був всеохоплюючим і допускалося існу­вання деяких українських цивільних організацій, зокрема організації на чолі з В. Доленком у Харкові.

У роки другої світової війни частина українських земель перебувала під румунською окупацією, а Закар­паття — під угорською. Становище тут було дещо іншим. Румуни 4 липня 1941 р. окупували Північну Буковину і Північну Бессарабію, а наприкінці липня — Південну Бессарабію. За німецько-румунським договором 19 серпня 1941 р., з серпня по жовтень того ж року була окупована Трансністрія. Отже, з другої половини 1941 р. під Ру­мунією перебувала українська територія, що охоплювала приблизно 60 тис. км2 з 3,5 млн населення, або 10% української території.

Румуни запровадили тут військово-поліцейський терор, колоніальний економічний визиск, систематичну румунізацію.

З Буковини, Бессарабії, Трансністрії були створені губернаторства, на чолі яких «кондукаторул» генерал Ион Антонеску призначав губернаторів: для Буковини — К. Колотеску, для Бессарабії — К. Войкулеску і для Трансністрії — професора Г. Алексіяну. У кожному гу­бернаторстві діяв директорат румунізації, завданням якого було змінювати назви українських місцевостей, україн­ські прізвища, забороняти українську мову в школі, адмі­ністрації, церкві, його завданням було також виселення українців і заселення української території румунськими колоністами. На Буковині заборонялися всі українські товариства. /

Загалом політика румунів у другій світовій війні на українських землях проводилася традиційною лінією — заперечення прав місцевого населення України, румуні­зація, колонізація та господарська експлуатація. Однак запроваджений румунами порядок не мав таких крайніх наслідків, як фашистський. Тому населення Трансністрії схилялося до румунської, а не німецької окупації.

На Закарпатті угорці створили окрему адміністративну одиницю — «Підкарпатську територію» на чолі з ре­гентським комісаром і центром в Ужгороді. Угорці про­водили антиукраїнську політику, підтримували русофілів тощо.

Отже, нацистська політика в Україні була жорстокою і необачною. Неспроможність нацистів ефективно вико­ристати проти більшовицького режиму неросійські народи стала однією з їхніх найбільших політичних помилок у війні.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 2. РОЗЧЛЕНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ХАРАКТЕРИСТИКА ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ:

  1. 2. РОЗЧЛЕНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ХАРАКТЕРИСТИКА ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ