Суспільний лад

За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі поділялося на численні, строкаті групи, які ще не мали того майже замкнутого характеру, що його матимуть пізніше суспільні стани.

Саме ця велика кількість станів призводила до того, що правові відмінності між ними не мали чітко встановлених меж, поступово переходячи від вищих, привілейованих, до нижчих, з меншими правами, і навіть до найнижчих, що не мали жодних прав. Умовно тогочасне суспільство можна поділити на три великі категорії: феодали, особисто вільна верства, феодально залежне населення.

Феодали. Найвище місце в суспільній ієрархії посідали Великий князь і численні члени різних відгалужень династії Рюрикови- чів. Наприкінці Х ст. сформувалися великокнязівський домен і домени місцевих князів, які стали адміністративними і господарськими центрами феодальних володінь. Феодали були пов'язані між собою системою васальних відносин. Клас бояр, або "княжих мужів", складався у Х-ХІ ст. з бояр земських (старовинного, місцевого походження) і дружинників князя (вояцько-лицарських елементів, здебільшого варязького походження). Згодом відмінність між ними зникає і вони утворюють групу бояр-землевласників.

На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри, як про це свідчить Розширена редакція Руської правди, користувалися правом спадкового володіння вотчинами. Боярське успадкування вотчин могло зберігатися навіть з переходом від одного князя до іншого. Бояри у багатьох випадках мали свої військові дружини, брали участь у князівських радах, обіймали вищі посади в князівській адміністрації.

Помітне місце в панівній верхівці давньоруського суспільства Х ст. посідали "старці". У літописних оповідях про діяння князя Володимира вони згадуються поряд з боярами як радники. Деякі вчені (В. Мавродін, І. Фроянов) вважають, що "старці" — це племінна знать, яка виконувала судово-адміністративні функції.

Поряд з великими феодалами виростав клас дрібних феодалів, які отримували жалувані землі без права успадкування, дарування чи продажу. Такі тимчасові держателі земель могли жалувані або інші землі викупити і в такий спосіб стати довічними власниками.

Верства бояр не була замкнутою кастою. За визначні заслуги перед князем (державою) до неї міг увійти представник нижчих верств чи іноземець.

На щабель нижче від бояр стояла міська знать ("старці градсь- кі", "нарочиті мужі"), найвизначнішими представниками якої були великі купці ("гості"), що займалися зовнішньою торгівлею. Вони домінували в міській політиці, часто вступаючи в родинні зв'язки з боярами. Міська верхівка часто виступала союзником боярства, яке мешкало в містах, у боротьбі проти посилення влади князя. За таких обставин з ХІІ ст. князі змушені були укладати "ряд" (договір) з вічем.

Із запровадженням християнства на Русі почалося формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи, ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монастирське) і біле (мирське). Значну роль відігравало чорне духовенство, серед якого було чимало вихідців з вищих верств населення. Досить часто князі й бояри ставали засновниками монастирів.

Все вільне населення Київської Русі позначалося загальним терміном "люде". Найбільшою соціальною верствою були вільні общинники (селяни), яких називали смердами. У Руській правді є статті, які захищають життя і власність смердів, регламентують порядок успадкування їхнього майна. Смерд мав право переїжджати з місця на місце, звертатися до суду. Основним обов'язком смердів була сплата князям, боярам та іншим власникам (залежно від того, на чиїй землі посажений) данини, а також відбування військової повинності під час війни. Збирання данини дістало назву "полюддя". Проте у ХІІ ст.

з'являються ознаки посилення поневолення селянства феодалами, що виявляється у ширшому застосуванні "уроків" (відробіток на користь власника землі), захопленні феодалами общинних земель. Збільшення боярських землеволодінь призводить до виникнення великої групи смердів, які працюють на боярській землі, залишаючись дочасу особисто вільними. Проте їхня дієздатність дедалі більше стає обмеженою. В разі смерті такого селянина і відсутності спадкоємця по чоловічій лінії (сина) ця земля разом з усім майном поверталася феодалу.

До особисто вільної соціальної верстви також належала більшість міського населення: ремісники, що поділялися на майстрів та підмайстрів і гуртувалися в ремісничі корпорації, а також дрібні торгівці, крамарі, рядове духовенство. Ремісники й торгівці несли основний тягар міських повинностей. Вони сплачували податки грішми, платили натурою (хлібом, пшоном, солодом), відробляли на будівництві й ремонті міських укріплень. Місто тоді ще не мало свого окремого самоуправління і його людність ще не відокремилася від решти населення в замкнуту суспільну групу.

Феодально залежне населення, за Руською правдою, становили напівзалежна та цілковито залежна верстви. До першої належали рядовичі, які перебували у тимчасовій феодальній залежності на умовах "ряду" (договору). Великим за кількістю різновидом рядо- вичів були закупи — селяни, які, розорившись, брали у феодалів "купу" (позику) і за це мали працювати у їхньому господарстві. До відробітку боргу вони втрачали значну частину своєї правоздатності й опинялися в становищі, близькому до невільників. Позикодавець мав право фізично карати закупа "за вину". У разі неповернення купи закуп перетворювався на холопа.

Холопи, челядь повністю залежали від феодалів і були їхньою власністю. Вони не мали ні особистих, ні майнових прав. У Руській правді термін "челядин" має широке поняття і стосується різних категорій залежного населення. Джерелом формування челяді на Русі був переважно полон. Соціальне становище холопа було аналогічним рабському. Життя холопа захищалося лише стягненням "урока" (відшкодування), він не міг виступати свідком, не був суб'єктом злочину. За злочин холопа відповідав феодал, він же отримував "урок", якщо хтось неправомірно вбивав холопа. Руська правда встановлювала відповідальність за надання допомоги холо- пу-втікачеві та обов'язок сприяти тому, щоб його було спіймано. Джерелами холопства були: самопродаж чи продаж батьками дітей, вступ на службу до феодала "без ряду", народження від холопів, одруження з чужою рабинею, продаж боржника, який збанкрутував, безнадійна заборгованість, покарання за злочини. У холопство навертали також закупів-втікачів. Проте холопи могли самі викупити себе на волю чи, як повідомляє Данило Заточник, бути звільненими феодалом за вірну службу. Холоп міг одержати волю через суд.

Окремий прошарок населення, за Руською правдою, становили ізгої — люди, які вибули з однієї соціальної верстви і не потрапили до іншої. Найчастіше на ізгоїв перетворювалися смерди, які в процесі феодалізації втратили зв'язки з общиною, та холопи, які викупилися чи були відпущені на волю. Матеріально незабезпе- чені, вони змушені були проситися під владу пана або під патронат церкви і згодом ставали залежними від землевласників. Ізгоями могли стати й вихідці з вищих верств суспільства: збанкрутілі купці, діти священиків, які не навчилися грамоти, князі-сироти, які втратили "причетність" до руської землі. Такі ізгої вважались вільними доти, поки не потрапляли до когось в услужіння. Під патронатом церкви перебували також прощеники (в минулому вільні, а потім феодально залежні люди, які були "прощені" паном, тобто відпущені на волю) та задушні люди (холопи, яких феодал відпустив на волю за заповітом).

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Суспільний лад:

  1. § 20. Держава і суспільство.
  2. § 48. Правопорядок і суспільний порядок.
  3. 1.3. Основні положення загальної теорії правової системи 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства
  4. ТЕМА 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
  5. 1. Поняття та структура суспільства
  6. Співвідношення суспільної, державної та політичної влади
  7. Діти „індіго” як феномен сучасного суспільства
  8. Поняття політичної системи суспільства та її структура
  9. Політична система суспільства
  10. Особливості становлення громадянського суспільства в Україні.
  11. 3. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
  12. Суспільний лад