Головна мета і функції економічної системи

Обґрунтовані в попередньому розділі поняття еко­номічного центру, структурної будови економічної системи, верховної економічної влади характеризують систему як цілі­сне утворення.

Економічна система є однією з підсистем суспільства, і її місія (призначення) обумовлена суспільством. Вона полягає у створенні благ та послуг, необхідних для задоволення матеріа­льних потреб суспільства. Разом з тим економічна система має власну головну мету, що пов'язана (як і в кожному системно­му утворенні) зі збереженням власної цілісності та вжиттям заходів, що протидіють її розпаду. Для економічної системи кожного суспільства головною метою є збереження цілісності заради виконання своє місії — створення благ і послуг для за­доволення матеріальних потреб суспільства.

Реалізація головної мети досягається через дії економічного центру в різних напрямах, які заведено називати функціями економічної системи^{[125] [126]. На зв'язок між головною метою та функціями будь-якої системи вказував Т. Парсонс, підкрес­люючи, що завжди функція «визначає деякі необхідні умови збереження незалежного існування системи в середині якогось середовища». Для пізнання функцій економічної системи необхідно розкрити умови її збереження при постійних змінах у суспільстві (зростання потреб), природному середовищі (ви­черпання природних ресурсів і погіршення екології) та у сві­товому господарстві (посилення світогосподарських зв'язків). Такою умовою і є необхідність дій з боку цілого в певних на­прямах, тобто реалізація певних функцій.}

Іншу, не менш важливу, сторону функції встановив Лейб- ніц, який увів її до наукового аналізу. Він вбачав у функції ві­дображення залежності однієї змінної величини від іншої, тоб­то зв'язок між ієрархічно розташованими субстанціями, що перебувають у стані динаміки. Тріумф вищої математики, од­ним із творців якої є Лейбніц, можна пояснити тим, що вона, спираючись на функціональні залежності, відобразила за до­помогою формалізованих виразів усю складність взаємодії у межах функціонуючих систем.

Залежність, її характер та форма дають змогу зрозуміти причини та встановити напрями дій цілого на свої частини. Напрями суспільної залежності відносно відокремлених інди­відів, які займають різні позиції у структурі економічної сис­теми відносно економічного центру, дають можливість конк­ретизувати функції економічної системи, виявити джерело рушійних сил, що лежить в її основі.

У понятті економічної функції відображена реалізація зв'язку суспільної залежності між різними рівнями економіч­ної системи. Функціональні зв'язки можуть виникати як між економічним центром та економічними суб'єктами (по верти­калі), так і між економічними суб'єктами (по горизонталі). Для того щоб розкрити функціональні залежності економічної сис­теми, необхідно розглянути всі напрями суспільної залежнос­ті, що виникає між людьми в господарській сфері суспільства. Як правило, при розгляді функцій економічної системи обме­жуються дослідженнями функціональної залежності між еко­номічним центром та суб'єктами економічної системи, які Т.Парсонс назвав первинними функціями.

Формування головної мети та первинних функцій економі­чної системи відбувається об'єктивно і залежить від змін у зовнішньому середовищі. Одначе для їх реалізації необхідно усвідомити (пізнати) основні напрями дій та організувати практичну діяльність людей. Цю роль виконує економічний центр (держава та її вищі органи управління), яка проявляється як діяльність верховної влади. Тому часто основні напрями її діяльності являють собою функції економічної системи.

У функції знаходимо не лише спільні властивості (тотож­ності) сторін, що їх об’єднують та роблять залежними, а й ак­тивний вплив однієї частини економічної системи на іншу. Сукупність функцій відображає основні напрями, у яких роз­гортаються зв’язки, що практично реалізують економічні за­лежності системи і тим самим зберігають її від розпаду. Для виявлення зв’язків і конкретизації економічних функцій сис­теми необхідно розглянути обґрунтовані в попередньому роз­ділі основні форми економічної залежності, зумовлені дифе­ренціацією та інтеграцією економічної системи.

Насамперед розглянемо суспільний поділ праці, основні форми якого дають змогу виділити виробничі зв’язки між сфе­рами господарської системи — землеробством, промисловіс­тю, сферою послуг тощо, між галузями та підгалузями суспі­льного виробництва. Реалізація цих зв’язків відображає рух результатів виробництва по фазах суспільного виробництва: між створенням продукту, розподілом серед учасників вироб­ництва, обміном та споживанням. Єдність виробничих еконо­мічних зв’язків характеризує відтворювальну функцію еконо­мічної системи, показує, чому і як суспільне виробництво знову і знову повторюється.

Ця проблема знайшла своє відображення у світовій еконо­мічній літературі при аналізі діалектики виробництва та спо­живання, дослідженні їх взаємообумовленості та суперечливо­сті. К. Маркс у своїй теорії відтворення показав умови, за яких здійснюється як просте повторювання процесу виробництва, так і його постійне зростання. Центральне місце в ній займа­ють рух створених благ і послуг від однієї галузі до іншої, умови реалізації їх наступним учасникам суспільного вироб­ництва.

Досягнення рівноваги та збалансованості між різними сфе­рами суспільного виробництва — одне з центральних завдань верховної економічної влади. Причому рівновага розглядаєть­ся не як стан системи, а як вектор її розвитку, як один із прин­ципів динамічних характеристик економічних процесів. Й. Шум- петер вважав досягнення збалансованості складових суспільс­тва однією з головних проблем, що постійно потребують розв’язання. «За можливим винятком первісних племен і пов- номасштабного соціалізму, суспільства ніколи не були струк­турними цілісностями, і половина проблем, з якими вони сти­каються, виникає саме через це»^[128]. Рівень розв’язання зазна­ченої проблеми проявляється у глибині економічних криз, що з різною періодичністю повторюються в кожному суспільстві. Антикризова політика, сукупність заходів, спрямованих на до­сягнення збалансованості економічної системи, забезпечують реалізацію відтворювальної функції. В останні роки великого значення набули прийняття стратегії соціально-економічного розвитку суспільства, запровадження індикативного плану­вання, розвиток маркетингу тощо.

Цільова функція економічної системи пов’язана з діями економічного центру щодо встановлення та забезпечення сус­пільного статусу економічних індивідів. Лише за умови реалі­зації ними власних цілей вони зможуть забезпечити своє від­творення та розвиток як економічні суб’єкти. Саме це і є необхідною передумовою існування суспільства і його еконо­мічної системи, які створюються індивідами. Тому цільову функцію економічної системи варто розглядати як реалізацію зв’язку між головною метою економічної системи (збереження її від розпаду) та цілями економічних індивідів. Збереження економічної системи стає можливим тоді, коли зберігаються (відтворюються) економічні індивіди в процесі забезпечення їхніх потреб, відтворюється їх суспільний статус у процесі ре­алізації власності на засоби виробництва та робочу силу.

Цільова функція економічної системи реалізується за допо­могою дій верховної економічної влади, насамперед через установлення певних форм власності, закріплення її особливо­стей у сукупності правочинів власників та забезпечення їх до­тримання. Закон про власність на засоби виробництва і робочу силу відкриває цілий ряд законодавчих актів, нормативних рі­шень щодо встановлення і забезпечення правопорядку у взає­мовідносинах між економічними суб’єктами. До них варто віднести дії щодо створення конкурентного середовища, при­йняття актів, які регулюють соціально-трудову взаємодію, тощо.

Разом з тим цільова функція економічної системи не обме­жується характеристикою напряму та умов збереження її цілі­сності. Іншою характеристикою цільової функції є природа рушійних сил, що забезпечують досягнення головної мети. Адже поняття зв'язку, за допомогою якого ми розкриваємо сутність функцій, передбачає наявність таких сил, що зумов­люють вплив одного суб'єкта на іншого, взаємодію між ними. При цьому важливо виявити природу сил, що забезпечують досягнення головної мети, їх джерело суттєво впливає на ці­льову функцію економічної системи.

Стосовно економічної системи таким джерелом є актив­ність економічних індивідів, які її проявляють заради забезпе­чення власних потреб та реалізації своїх здібностей. Характе­ризуючи природу активності людей, Т. Парсонс підкреслював: «Головною метою активності є забезпечення особистих потреб чи задоволеність особи»^[129]. Ця мета відображається в економіч­них інтересах, на реалізацію яких (внутрішньої сили активно­сті) впливають зовнішні сили, система спонук, що набуває фо­рми стимулів. Особливості цільової функції конкретної еко­номічної системи завжди залежать від специфіки розгортання внутрішніх і зовнішніх сил, що забезпечують активність інди­відів. Головна мета кожної економічної системи досягається через застосування притаманних їй форм примусу людей до праці, урахування суспільних умов розгортання дійсного дже­рела руху системи — активності індивідів, зумовленої внутрі­шніми спонуками.

Інтеграційна функція економічної системи пов'язана з об'єднанням усіх її складових у певну цілісність. Необхідність дій економічного центру в зазначеному напрямі пов'язана з постійними змінами в економічній системі, безперервністю процесів диференціації її елементів. Інтеграційна функція реа­лізується в процесі організації економічної системи через дії економічного центру зі створення умов для розгортання субор- динаційних та координаційних зв'язків між елементами еко­номічної системи.

Суть цих дій верховної економічної влади (центру) була розглянута у попередньому розділі даної праці. Тут варто ли­ше наголосити на тому, що ієрархічні (вертикальні) економічні зв'язки організуються на принципах субординації, а горизон­тальні (мережні) зв'язки між рівноправними економічними суб'єктами — на засадах координації. Безпосередньо процеси інтеграції в зазначених напрямах і формах здійснюються через установлені економічним центром різноманітні норми та зво­ротні зв'язки.

Ми розглядаємо норми як свідомо встановлені та гаранто­вані силою верховної економічної влади суспільні умови взає­модії економічних суб'єктів. Їх інтеграційні можливості пояс­нюються тим, що в кожній нормі відображаються цілі економічної системи та орієнтація на відповідні способи дій суб'єктів. Ці норми утворюють певні рамки для вільних дій економічних суб'єктів, де сторонами цих рамок є позитивні та негативні обмеження. Т. Парсонс вважає, що кожна норма складається із чотирьох компонентів: прав та відповідальності за дії, характеру санкцій з боку суспільства за порушення норм, винагороди за дотримання норм і заохочення до високо­го рівня їх виконання в повному обсязі^[130].

Слід зазначити, що норми лежать в основі організації як вер­тикальних, так і горизонтальних зв'язків, субординаційних та координаційних способів узгодження дій між структурними елементами економічної системи. У першому випадку (верти­кальні зв'язки) норми набувають форми різноманітних зако­нодавчих актів — кодексів, законів, постанов, правил, регла­ментів тощо, а в другому (горизонтальні зв'язки) — норми є формою контракту. Обидві форми прояву норм (законодавчі акти та контракти) об'єднує ключова риса — вони спрямовані на інтеграцію економічної системи, відображають (урахову­ють) її головну мету.

Реалізація інтеграційної функції економічним центром пе­редбачає здійснення ним контролю за дотриманням норм та захист контрактних відносин, а також забезпечення зворотно­го зв'язку стосовно дієвості існуючих норм, їх адекватності рі­вню розвитку економічних суб'єктів та стану економічної сис­теми. Історично форми контролю та зворотного зв'язку постійно змінювалися. У сучасних умовах, коли економічна система набула якостей грошової економіки, ключовим знаряд­дям контролю за перебігом економічних процесів є гроші^[131]. Зворотний зв'язок економічний центр організовує у формі мо­ніторингу за перебігом економічних процесів, дослідження динаміки і тенденцій розвитку, рівня інфляції, отримання звітів, організації перевірок дотримання встановлених норм тощо.

Адаптаційна функція економічної системи, на наш погляд, пов'язана з формуванням потенціалу, можливостями присто­сування до змін у навколишньому середовищі та проявляється у розвитку економічної системи. Адже здатність економічної системи протистояти негативним тенденціям та реагувати на зовнішні виклики є відображенням її потенційного стану, який може бути реалізований лише в реальному процесі. Адаптивна функція відображає такі зміни в економічній системі, які за­безпечують її поступальний розвиток, прогрес. Вона полягає в діях економічного центру, спрямованих на зміцнення потенці­алу економічної системи, на її розвиток.

Дослідження економічного потенціалу країн та проблем економічного розвитку останнім часом набули особливої акту­альності. Це насамперед пов'язано з вичерпанням природних ресурсів та загостренням проблем збереження природного се­редовища. У центрі цих проблем — пошук способів розв'язання протиріччя між постійним зростанням суспільних потреб і можливостями їх забезпечення, обмеженістю ресур­сів. Ключовими напрямами його розв'язання є зміни у техніці та технології (зростання виробничого потенціалу) і зміни люд­ського потенціалу (підвищення професійних компетенцій та зміна місця і ролі людини у виробництві). Цим самим ство­рюються нові умови для взаємодії економічної системи з зов­нішнім середовищем — політичною, соціальною, духовно­культурною сферами суспільства; глобальним світовим сере­довищем та природним середовищем.

Основу адаптаційної функції економічної системи станов­лять процеси постійної та всебічної її диференціації. Ці проце­си спираються на безперервний розвиток суспільного поділу праці, коли виникають усе нові галузі, підгалузі та види суспі­льного виробництва, а також на поділ праці у виробничих еко­номічних організаціях. Він проявляється в постійному розвит­ку техніки та технології, підвищенні рівня особистісних та професійної компетенції працівників.

Механізм пристосування до змін у зовнішньому середовищі включає кілька складових. Диференціація веде до появи нових економічних суб'єктів та зміни умов їхньої діяльності. Зокре­ма, знімаються існуючі обмеження та створюються нові умови для ефективнішої взаємодії. Вони передбачають можливості вибору таких способів взаємодії, які точніше відповідають власним і спільним цілям економічних суб'єктів. Це означає, що їх діяльність стає раціональнішою, наявні ресурси викори­стовуються ефективніше. Створюються умови для більш точ­ної та об'єктивної оцінки результатів діяльності, що, у свою чергу, передбачає адекватну винагороду.

Отже, передумовою здійснення адаптаційної функції еко­номічної системи є її диференціація. Вона може здійснюватися економічним центром свідомо, через розгортання науково- технічного прогресу, створення нових виробництв і техніки та технології для них або стихійно — у формі революцій та криз. Наступні дії верховної економічної влади спрямовані на ство­рення нових умов для діяльності економічних суб'єктів, закріп­лення їх нового статусу. Головним тут є зосередження в їхніх руках більших можливостей, закріплення вищого і дієздатнішо­го потенціалу, концентрації в їхніх руках більшого обсягу ре­сурсів. Диференціація здійснюється заради появи більш стій­ких, життєздатних економічних суб'єктів, що володіють потенціалом, достатнім для пристосування до нових умов.

Наступні кроки економічного центру з реалізації адапта­ційної функції економічної системи пов'язані з інтеграцією ді­яльності нових економічних суб'єктів, досягненням цілісності системи на вищому рівні розвитку. Як було показано вище, об'єднання досягається через створення нових законодавчих актів, нових форм зворотного зв'язку, що відображають зміни в економічній системі. У них знаходять свій прояв як нові, вищі цілі економічної системи, так і цілі економічних суб'єк­тів. У кінцевому підсумку всі дії верховної економічної влади спрямовані на створення таких умов, що відкривають нові стимули та мотиви активної діяльності економічних суб'єктів.

Процес адаптації економічної системи вважається успіш­ним лише тоді, коли зміни в економічній системі набудуть своєї легітимності, коли нові напрями виробництва будуть сприйняті суспільством.

Важливим моментом завершення процесу адаптації є ши­роке визнання та дієвість нових стимулів і мотивів економіч­ної діяльності серед її учасників. Водночас виникають нові вимоги до суспільного виробництва, формуються нові викли­ки, що потребують адекватної реакції з боку владного центру, підготовки і розгортання нового етапу безкінечного процесу адаптації економічної системи.

Не важко помітити, що всі розглянуті вище первинні функ­ції економічної системи взаємопов'язані, потребують комплекс­ного аналізу. Адже зв'язки, відображені у функціях, здій­снюються через людей та створені ними економічні центри. Вони є окремими напрямами взаємодії людей. У єдності фун­кції знаходимо прояв цілісності економічної системи, нову ха­рактеристику її розвитку.

Цей підхід до проблем розвитку економічних систем принци­пово відрізняється від традиційного аналізу економічного зрос­тання та розвитку економічної системи. Професор Л. Я. Кор­нійчук проаналізувала еволюцію поглядів на проблеми еконо­мічного зростання та сталого розвитку, розкрила особливості підходів, характерних для представників різних наукових шкіл і напрямів^[132]. Вона дійшла висновку про необхідність створен­ня нової моделі економічного розвитку, що спирається на ци- вілізаційні виміри суспільних процесів.

На наш погляд, в основу нових підходів до пізнання механі­зму економічного розвитку покладено глибоке дослідження функцій економічної системи. Адже його неможливо розкрити за допомогою понять, які належать до категоріального апарату, що використовується для характеристики статичного стану економічної системи. Водночас поняття зв'язку, взаємодії суб'єктів, функції зовнішнього середовища, головної мети тощо відкривають перспективи для наукового аналізу процесів роз­витку економічної системи з урахуванням як економічних, так і цивілізаційних факторів на засадах цивілізаційної парадигми.

Реалізація первинних функцій економічної системи включає не лише дію верховної економічної влади, а й відповідну реак­цію суб'єктів, на яких вона спрямована. У кожній функції зав­жди знаходимо дві сторони, поєднані зв'язком суспільної зале­жності. Характер залежності економічних суб'єктів від еко­номічного центру визначає й особливості реакції перших. Вона проявляється у формуванні зворотного зв'язку, в ефективності діяльності суб'єктів тощо. Важливо підкреслити, що здійснення первинних функцій економічної системи відбувається через ре­алізацію прямих і зворотних зв'язків між економічними суб'єк­тами та економічним центром. Практичне здійснення прямих і зворотних зв'язків ми розглядаємо як процес взаємодії між економічним центром та економічними суб'єктами.

Разом з тим такі зв'язки виникають і по горизонталі — між економічними суб'єктами, що займають різні позиції в струк­турі економічної системи. Тут також виникають зв'язки функ­ціональної залежності, але вони є вторинними, третинними і т.д., їх характер зумовлений первинними функціями економіч­ної системи. Адже саме первинні функції реалізують головний (системоутворювальний) зв'язок економічної системи, який впливає на всі інші функціональні залежності.

Взаємодія стає наступним поняттям, що відображає процес реалізації економічних функцій, вертикальних чи горизонта­льних зв'язків та сторін, між якими вони виникають. Вона пе­редбачає урахування узгодженості цілей сторін, які вступили у зв'язок функціональної залежності, рівень збігу векторів їхніх дій. Залежно від рівня взаємоузгодженості дій сторін виникає різної сили синергетичний ефект, який дає змогу розкрити причини того, чому ціле завжди більше суми складових (ре­зультатів дій сторін).

Взаємодія означає, що відбуваються не лише процеси реа­лізації економічних зв'язків, суспільної залежності суб'єктів, а й зміна самих економічних суб'єктів, сил і векторів їх актив­ності. Адже лише «при взаємній зміні речей, пов'язаних між собою, ми можемо говорити про те, що в даному разі має міс­це взаємодія»^[133]. Економічна взаємодія завжди супроводжу­ється розвитком як економічних суб'єктів, так і економічної системи в цілому. Тому поняття взаємодії характеризує як функ­ціонування, так і розвиток економічної системи, а у своїй єдності вони відображають її динамізм.

Взаємодія відображає історичні особливості формування та реалізації головного зв'язку економічної системи — суспільної залежності індивідів, характеризує суспільну форму економіч­них суб'єктів на різних етапах розвитку економічної системи, особливості способів реалізації функціональних зв'язків тощо. Тому існують об'єктивні підстави для розгляду взаємодії еко­номічних суб'єктів як наукового предмета дослідження функ­ціонуючих економічних систем. На відміну від виробничих відносин, що були найбільш глибокою характеристикою її ста­тичного стану, поняття взаємодії охоплює динамічні характе­ристики процесів, що відбуваються в економічній системі.

До цього слід додати, що поняття взаємодії відповідає новим критеріям визначення наукового предмета, які випливають із ме­тодології системного аналізу. Як відомо, таким предметом зав­жди є поняття, яке характеризує системоутворювальний зв'язок, що являє собою основу формування всіх інших зв'язків. Як було показано вище, поняття взаємодії суб'єктів економічної системи, що відображає реалізацію головного зв'язку (суспільну залеж­ність), на наш погляд, відповідає цим критеріям.

Аналіз головної мети та первинних функцій економічної системи відкриває шлях для наступного кроку — узагальнення найглибших характеристик у дефініції економічної системи та дослідження процесів її генезису. Дефініція має відповідати ряду вимог, серед яких особливе значення мають такі.

По-перше, методологічна послідовність у реалізації прин­ципів системного аналізу, використання понять і категорій ци- вілізаційної парадигми. Некоректними є визначення, що спи­раються на продуктивні сили, виробничі відносини та інші категорії формаційної парадигми.

По-друге, відображення належності дефініції до більш ши­рокої системи — суспільства і природи — вимагає урахування центральної ролі людини в ній та впливу всіх цивілізаційних факторів на її діяльність. Людиноцентричність у визначенні економічної системи має особливе значення ще й тому, що в наукових працях часто вживаються такі дефініції, у яких центральною ознакою економічної системи є багатство, а роль людини зводиться до одного з факторів виробництва.

По-третє, визначення економічної системи має відображати нерозривність процесів її функціонування та розвитку, бути од­ним із базових понять у характеристиці її динамізму. Тому в ньому мають відображатися причини існування та відтворення економічної системи на новому рівні. Один із засновників теорії динамізму Г. В. Лейбніц наголошував на тому, що у визначенні повинні «міститися спосіб породження предмета чи його кон­ституювання, тобто правило, завдяки якому стає очевидною

• • г- • • 136

відтворюваність, або меншою мірою можливість предмета».

По-четверте, визначення має бути операбельним: з одного бо­ку, вбирати в себе ряд характеристик, які узагальнюються в ньо­му, що дає змогу постійно не апелювати до проміжних понять, а з другого — стати методологічною основою, опорним поняттям, на базі якого відкриваються нові можливості подальшого аналізу економічних процесів і явищ. Воно має нести потенціал для роз­роблення цілісної системи наукових понять і категорій, що ві­дображають як сутність економічної системи, так і її функціону­вання та розвиток, мати науково-практичне значення.

Вимоги, яким має відповідати дефініція економічної систе­ми, не вичерпуються викладеним вище переліком. У науковій літературі знаходимо й інші критерії, а також численні варіан­ти визначень економічної системи^{[134] [135], критичний аналіз яких заслуговує окремого розгляду. Викладені в даній праці основні риси економічної системи можуть бути інтегровані в такому її визначенні. Економічна система — це сфера суспільства, у якій відбувається створення і споживання матеріальних благ і послуг через свідомо організовану взаємодію економічного центру та економічних суб'єктів на різних рівнях її структури.}

Дефініція економічної системи виводиться із ширшого понят­тя — суспільства, що функціонує в певному природному середо­вищі. Основні ознаки економічної системи та її функції детермі­новані суспільством і в концентрованій формі відображені в її призначенні — забезпечення суспільних потреб у матеріальних благах та послугах. З обумовленості економічної системи суспі­льством як цілим випливає необхідність урахування впливу на неї цивілізаційних факторів, включаючи політику, культуру, со­ціальні процеси, а також природне середовище. Причому вплив цих факторів ми зобов'язані розглядати як вплив цілого на свою частину, вплив, що має вирішальне значення і для внутрішніх суто економічних факторів. Створення та споживання благ і по­слуг є функцією економічної системи відносно суспільства.

У процесі взаємодії вирішальну роль відіграє верховна еко­номічна влада центру, яка детермінує цілісність економічної сис­теми. Вплив із боку цілісності здійснюється в кількох напрямах, що проявляються як первинні функції економічної системи. В єдності відтворювальної, інтеграційної, цільової та адаптаційної функцій відображаються процеси функціонування та розвитку економічної системи, характеристики її динамічного стану.

Сутність економічної системи відображається в активності суб'єктів, що проявляється у формі організованої взаємодії. По­няття економічного суб'єкта розкриває центральну роль індиві­дів та об'єднання їх в організації в економічній системі. Різні фо­рми суспільної залежності, зумовлені суспільним поділом праці та власністю на ресурси, поєднання в них якостей суб'єкта гос­подарювання, суб'єкта власності, дають змогу обґрунтувати ве­лику різноманітність суспільних форм економічних суб'єктів.

Організованість діяльності суб'єктів означає, що вона під­порядкована індивідуальним та спільним цілям, передбачає узгодження дій. Кожній економічній системі притаманні влас­ні процедури узгодженості, але вони завжди спираються на використання економічних інститутів та менеджменту як форм реалізації влади. В організованості економічної системи знаходимо спосіб досягнення її головної мети — збереження цілісності, методи взаємоузгодження цілей усіх суб'єктів, вплив цілого на частини і форми взаємоузгодження.

Взаємодія акумулює всі характеристики економічної сис­теми, конкретизує прояв активності суб'єктів, дає змогу роз­глядати її як таку, що реалізує зв'язки економічних суб'єктів, які відображають їх суспільну залежність. Крім того, взаємодія передбачає взаємну зміну економічних зв'язків у результаті взаємодії суб'єктів, що веде до розвитку самих суб'єктів. Отже, процес взаємодії містить механізм функціонування (реалізації зв'язків між суб'єктами) та розвитку економічної системи.

З наведеного вище визначення економічної системи об'єктивно випливають основні напрями та проблеми її науко­вого дослідження. По-перше, розгляд її може здійснюватися виключно на засадах цивілізаційної парадигми розвитку су­спільства. Це означає, що кожному суспільству, яке належить до певної цивілізації, притаманні свої національні економічні системи, специфіка яких зумовлена цивілізаційними особли­востями та природними умовами існування.

По-друге, у центр аналізу мають бути поставлені дослі­дження природи економічних суб'єктів. На цьому ґрунті від­кривається можливість розкриття структур економічної систе­ми даного суспільства. У нинішніх умовах розв'язання цього питання потребує вивчення природи і розмаїття форм еконо­мічних організацій (юридичних осіб), що домінують у ринко­вій економічній системі.

По-третє, дослідження методів узгодженої діяльності еко­номічних суб'єктів та їхніх цілей. На чільне місце тут вихо­дить проблема економічних інститутів та реалізація економіч­ної влади. Важливою складовою цього напряму є вивчення механізму впливу на активність економічних суб'єктів, систе­ми стимулів та мотивів діяльності.

По-четверте, вивчення конкретних форм взаємодії як на ринку, через здійснення економічних операцій, так і в межах економічних організацій, через систему менеджменту. Особ­ливої уваги потребує аналіз економічних операцій як основної форми ринкової взаємодії.

Окрім цього, методологія системного аналізу економічної сфери передбачає онтологічні характеристики економічної си­стеми доповнити дослідженням її генезису. Взаємна обумов­леність та взаємозв’язки між різними складовими не дають змоги розкрити закономірності її функціонування і розвитку лише на основі причинно-наслідкових залежностей. Розгляд еволюції суспільства дає можливість пояснити існуючий стан економічної системи, а тому потребує аналізу процесів її ста­новлення і розвитку. Тому дослідження особливостей національ­ної економічної системи необхідно розпочинати з її генезису.

У своїй єдності перелічені напрями утворюють контури на­укового пізнання формування та функціонування економічних систем. Вони стають структурними розділами економічної науки, що своїм об’єктом обрала теоретичне дослідження еко­номічної сфери суспільства на засадах системного аналізу. Та­кий підхід залишає місце для інших економічних наук, які досліджують проблеми взаємодії економічних суб’єктів з різ­них боків та на різних рівнях. Розв’язання проблеми взаємодії у найбільш загальній формі передбачає створення нової кла­сифікації економічних наук, яка стає наступним кроком у ви­вченні економічної системи.

3.3.