Про тридцятилітнє тогобічне українське нещастя і про настале все- конечне Ti запустіння; про причини турецького находу на Чигрин, про скликання і першу виправу від Цариграда під Чигрин турецьких військ із вейзиром, трапезонтським пашею і Хмельниченком; про передчуття в нещасливій Україні крайнього Ti занепаду; про тодішні моління й підмогу, послану в Чигрин; вірші панегіричні; про зібрання на цьому боц

московських і козацьких військ на порятунок Чигрину і про прислання в козацькі полки ікони Христового святителя й чудотворця Олексія з похвальним словом Запорозькому війську і заохоченням на війну проти бусурман; також про особливу монаршу грамоту, що потверджувала давні українські права й воль- ності; про запал од того козаків битися; про прибуття до дніпрового берега всіх християнських військ і про звідомлення з Чигрина, що турчин уже здобуває його; про осадження турецькими шанцями дніпрового берега і про опанування тих шанців козаками; про прибуття від Чигрина турків і татар до Дніпра; про їхню війну з козаками, що були в турецьких шанцях, які вони опанували, і про велику їхню, бусурманську, шкоду зі втратою ханського сина; про Хмельни- ченків страх; про переправу християнських військ на той бік Дніпра і про повторне звідомлення з Чигрина, що турчин уже надокучив йому, здобуваючи цілий місяць не без значної своєї шкоди, а козацької здобичі; про всілякі марнотні турецькі способи до здобуття Чигрина і про втрати; про прибуття від Дніпра під Чигрин численних легких московських військ; про втечу з-під Чигрина бусурман і про гоніння їх аж до Чорного лісу з великою їхньою шкодою.

Року від створення всього живого 7185, а від господнього утілення 1677. Тоді текло друге літо царювання в Росії пресвітлого Феодора Олексійовича, а від війни Богдана Хмельницького з поляками, що була почата 1648 року, докінчувався тридцятий рік нещасливих тогобічних українських подій з безперервним воєнним вогнем, а до того — з чварами, незгодами, війнами, кровопролиттями і з крайньою руїною. Тоді наступило на Україні від турчина, замість божої благодаті і бажаної тиші (із-за примноження людського беззаконня через висяклу в них любов до інших), остаточне і всеконечне розорення й запустіння. A турчин після кам’янецької, хотинської, ⁷⁴⁶ Після умансько-ладижинської вій- ладижино-уманської війни відпочивав тільки один ⁷⁴⁶ рік і відразу

ни була ще одна війна-польсько-ту- замислив через свою гординю постати війною для всеконечного рецька, яка закінчилася Журавницькою ^{г г} ^.

згодою 1676 p захоплення чи розорення тогобічної козако-руської малоросійської

України, маючи до того дві причини. Одну проти великого російського государя, що звелів добувати в Чигрині Дорошенка, його турецького союзника, другу проти Чигрина, що, відкинувши його союз

і протекцію, схилився під високу руку православного російського монарха. Отож він постановив у своїй думі спершу розорити війною Чигрин, а потім за одним заходом учинити те саме й богоспасенному місту Києву. A скоро [весна зодягла землю] травами і красноквітни- ми злаками, приємними людському зорові, відразу отой ненаситний візантійський смок, що завжди жадає християнської крові, виставивши в полі під Константинополем свою Махметову хоругву на війну, свиснув грізним своїм наказом на обидва далеко розлеглі пропонтійські береги, закликаючи під ту хоругву своє зміїне кодло махометан. A коли їх, кінних і піших, зібралося під ту хоругву величезне число ⁷⁴⁷, тоді він, придавши їм багато гармат, можчи- рів ⁷⁴⁸, бомб і великих муреломних картарів ⁷⁴⁹, також порохів і різних куль превеликий достаток, узапастив до того їх усіляким достатнім провіантом і численними грошовими мільйонами і наказав їм повзти ⁷⁵⁰ від Візантії на Україну під Чигрин, а тоді під Київ. Ha чолі всіх тих військ він виправив при найвищому своєму вейзирі Ібраїма-сагран-пашу трапезонтського з товаришами, що перед тим дізнав сподіваного щастя під Кандією ⁷⁵¹ і на інших місцях у воєнних оказіях і повернувся до свого цісаря зі значною вислугою; приверстано було до них в допомогу на власне злоумисля і розстригу-венжика ⁷⁵² козацького Юрія Хмельниченка ⁷⁵ , який мав надію, що скоро приповзе на Україну з турецькими військами і звістить про себе козаків, то не тільки через достойність і заслуги його батька, старого Богдана Хмельницького, але й зі страху перед превеликою бусурманською силою Чигрин з усією Україною знову схилиться під турецьку владу, а його, Хмельниченка, легко зволить прийняти собі за гетьмана.

⁷⁴⁷ Турецьку армію одні числили 100, а інші — 45 тисяч чоловік.

⁷⁴⁸ M о ж ч и p и — монтири.

⁷⁴⁹ K a p т a p а — гармата на облогу, яка заряджалася ядром в 40 фунтів.

⁷⁵⁰ Турки переправилися через Дністер в половині червня.

^/э1 K а н д і я — головне місто острова Кріт. Йдеться тут про турецько-венеційську війну і про облогу Кандії, яка закінчилася перемогою турків. Це сталося 1669 p., на чолі турецьких військ стояв тоді великий візир Кеприлі.

⁷⁵² P о з c т p и г а — людина, позбавлена чернечого звання; в e н ж и к — прикладка до прізвища Юрія Хмельницького, буквально означає — окру- тень.

⁷⁵³ Ю. Хмельницький мав при собі 120 козаків з турецьких невільників.

Апостол Андрій на горах київських (26).

⁷⁵⁴ Турки прийшли під Чигирин 3 серпня (за ст. ст.).

Турецький завій (55).

⁷⁵⁵ Уривки з панегірика «Чигрин» подано в перекладі з польської мови.

⁷⁵⁶ C а я н — давній військовий одяг.

⁷⁵⁷ Маються на увазі польсько-турецькі змагання. П а н ц и p з л о т о - к p и т и й — тут: поляки.

⁷⁵⁸ T у л у м б a c и — литаври.

⁷⁵⁹ K о ч і — екіпажі.

⁷⁶⁰ Ш п и X л і p и — житниці.

⁷⁶¹ K о н c т а н т и н и п о б о ж н і — візантійські імператори, було їх за династичним численням дванадцять.

⁷⁶² K а п і т у л а — собор.

⁷⁶³ I н ф у л а — єпископська шапка, тут у розумінні чин.

⁷⁶⁴ Г і з e л ь I н о к e н т і й — тоДі архімандрит Києво-Печерської лаври.

⁷⁶⁵ Г а л я т о в с ь к и й I н о к e н - т і й — тоді архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові

⁷⁶⁶ JI e ж ai й с ь к и й M и x а й л о — архімандрит Новгород-Сіверського монастиря.

Чи в останні числа квітня, чи в перші травня турецькі війська рушили від Візантії і неспішно простували звичним шляхом на Україну, визначивши термін воєнному в ній промислу на серпень місяць ⁷⁵⁴.

Ледь саян ⁷⁵⁶ бусурманський, до стінки прибитий, Заспокоювать панцир почав злотокритий ⁷⁵⁷ По Хотині, та знову на інші невчаси

I турецькі, й татарські гудуть тулумбаси ⁷⁵⁸.

Чутно брязкіт далеко лискучої броні,

Вже іржуть у тривозі сполохані коні.

Кочі ⁷⁵⁹ тягнуть з возівен, наповнюють гарби,

3 тайників витягають всі цісарські скарби, Відмикають шпихліри ⁷⁶°, збирають запаси,

Що роками копили в минулому часі.

Тут глибокі і давні, нажиті з посвяти,

Константинів побожних ⁷⁶¹ викопують спряти.

Чи по згубу, чи здобич минущу бажають Захопити — невірні в похід вирушають!

Суне сила велика, іде в Україну,—

Плаче вже тридцять років вона на руїну. Ворогами обдерта з плодів усіх гарних I своїми побита з амбіцій примарних,

Переділена, повна вона ворожнечі —

Загорілася з жару від власної печі!

Що їй доля в ці літа принесла щербата?

Батька син убиває, іде брат на брата.

Того мало. Найгірше, що гак уже пада,

Тепер бідам давнішим була б вона рада.

Уже власні хвороби забула б навіки,

Вже б пробачив брат брату провини великі,

Бо всіх дрож охопила — гряде вже навала I для віри святої загроза настала,

Бо старання велике було всього люду,

I отця пресвятого святий дух нас будить Барановича йменням — архієпископа,

Що на Сівері вчули його добру стопу.

Він рецепти, як лікар умілий, не значить,

Аж допоки хворобу гаразд не побачить.

Тож до ради святої зове капітулу ⁷⁶².

Трьох згадаєм, одної були всі інфули ⁷⁶³:

Гізеля ⁷⁶⁴, щоб жить свято, він давній поборця,

Гілятовського ⁷⁶⁵, також Лежайського ⁷⁸⁶— тройця

Ця одним духом скута, усі три прелати.

Інших ще ігуменів, вродженої братії 3 усієї Вкраїни — усі послушенство

Учинили і в пильне ввійшли набоженство.

Узяли в богомисля війни всі причини.

За що Бог нас приводить, бува, до руїни.

I. Гізель (54).

⁷⁶⁷ У Чигирині зачинився російський гарнізон на чолі з генералом A. Tpay- ерніхтом (24 тисячі чоловік) і 5 козацьких полків. Росіяни були в горішньому, а українці в долішньому місті.

⁷⁶⁸ Ібрагім-паша і хан кинули частину війська, щоб перепинити шлях військам I. Самойловича та Г. Ромоданов- ського. Це сталося 24 серпня (за ст. ст.).

⁷⁶⁹ I. Самойлович та Г. Ромоданов- ський зустрілися тільки третього, за іншими даними — 10 серпня, й рушили до Дніпра.

⁷⁷⁰ П і т о н — вид зміїв від 6 до 8 метрів довжини.

⁷⁷¹ T P И T O н — у грецькій міфології божество з двома риб’ячими хвостами, кінськими грудьми й ногами, але з людською головою.

⁷⁷² T і з і ф о н а — богиня кровної помсти в грецькій міфології, одна з трьох іріній.

767

768

769

I не бачать нічого, лиш гріх непокритий

Між людей, тож складають подання для світу: Щоб всі люди молитви, також призивання Богу щиро давали, і звечора, й зрання За монарха, що у вірі правій пробуває,

Під яким ми опіку і ласку приймаєм.

Також і за вітчизну, свойого гетьмана,

За усіх — кардинала і прймаса-пана.

I рецепт на біль лютий синове слухняні Заживають охоче, бо зцілює рани!

Вже турецька притисла нога Україну —

Смок азійський поспішно повзе до Чигрину Він преславну фортецю навколо обходить,

До Дніпра інше військо в загоні відводить,

Щоб обсісти найшвидше усі переправи,

Ha Дніпра узбережжі свої ставить лави Чигирин у облозі у відчай впадає

I надії на поміч вже майже немає Є на Бога надія! Його допомоги

У молитвах прохає багатий і вбогий.

Гей, багато ми терпим, безсмертний наш Боже!

Нашу неміч твоя міць невже не підможе?

Ходим пізно ми й рано у темнім підлав’ї,

Чи ж to сниться нам неміч, чи бачим наяві,

Диха смрадне болото, вогонь з вуст пітона ⁷⁷⁰,

Із якого ця гідра бридячого лона?

Чи з’явилась зі джбана старого Тритона ⁷⁷¹,

Чи вродила те диво на світ Тезіфона ¹¹²I Християн тисне нехрист накотом важенним,

Вдар їх, Боже! Кинь в Їжу гадюкам шаленим!..

Облога Чигирина. Фрагмент (19).

Роксоланські рознісши нещадно обози,

Вже татарин нам троки ⁷⁷³ ладна й поворози. Ні, у сонячнім возі не всяк сісти може!

Ha Вкраїні своїх ще гетьман не тривоже ⁷⁷⁴,

⁷⁷³ T p о к и — ремені біля задньої сідельної луки.

⁷⁷⁴ Див. приміт. 769.

⁷⁷⁵ їх відправлено 17 серпня (за ст. ст.). Тут був піший сердюцький полк і тисяча російських драгунів.

⁷⁷⁶ Це сталося 24 серпня. Турки в цей час зняли частину війська з облоги, і це дало змогу помічному війську проскочити до Чигирина.

Ta покликав охітника пристрасним словом ⁷⁷⁵.

Швидко кілька їх тисяч проскакують, ховом До Чигрина невтомно ярами ідучи, їм утіху і поміч посильну несучи,

Щоб утримать фортецю, поки стане сили,

Дочекатись, щоб наші війська підступили.

Вів Корицький їх Яків, досвідчений воїн,

Його гетьман призначив для виправи тої. Разом з ним люд служивий у зброї блискучій, Котрих Ромодановський послав, їх ведучий. Той люд хоч одвірний та мав і незгоди,

У Чигрин хоч пробились, але не без шкоди. Наш Корицький у замок пройшов без утрати, Турку зміг перед очі в фортеці постати ⁷⁷⁶.

Гетьман Самойлович після виправи того новозатяжного свого війська в Чигрин і сам з пильністю дбав, щоб стягти до себе всі цього- бічні полки свого рейменту. A з боку царської величності тягли з великоросійськими військами на Україну князь Григорій Григоро- ⁷⁷⁷ Князь Голіцин мав стояти у Пу- ^вич Ромодановський, маючи при собі й калмиків, князь Голіцин⁷⁷⁷ тивлі. Він очолював помічне військо. з осібними військами й воєвода Бутурлін також з осібним москов-

ським військом. A за ними приспіли на з’єднання слобідські козаки і смоленська шляхта. Коли ж гетьман Самойлович зібрався і з’єднався зі своїми козако-малоросійськими військами, то пресвітлий государ Феодор Олексійович, заохочуючи й понаджуючи його з усім Запорозьким військом на війну супроти турків і татар, прислав до нього в полки через свого нарошного посланника на благословення всечесну ікону Христового святителя Олексія, Київського митрополита і всієї Росії чудотворця, з таким «Похвальним словом» ⁷⁷⁸, складеним превелебним отцем Симеоном Полоцьким, на той час його, государським, казнодією, за його ж монаршим указом до всього Запорозького війська. Його переписано на папері й читано в усіх малоросійських полках, а потім у 16 [...] ⁷⁷⁹ році видрукувано при кінці книги «Вечеря духовна», складеної його ж, Полоцького, працею. Це слово я виписав з тієї книги і поклав тут хоч і над потребу, однак для задовольнення читальника ⁷⁸°.

⁷⁷⁸ «Похвальне слово», яке йде далі, посилалося, очевидно, з іншої нагоди і не при Федорі Олексійовичі, а при Олексії Михайловичу. (Див. подальший виклад).

⁷⁷⁹ Рік не проставлено. Має бути: «...в 1681 році».

⁷⁸⁰ Повна назва: «Слово до православного і христоіменитого Запорозького воїнства при піднесенні всечесної ікони святого отця нашого Олексія, митрополита київського і всієї Pocii чудотворця в благочестиві їхні полки, [щоб] зібрати їх проти нечестивих турок і татар». Перекладено зі старослов’янської мови. Звірено за книгою: C. Полоцький. Вечеря духовна.— 1681.— А. 93-99.

«Цар Соломон, переповнений більшою від усіх ізраїльських царів мудрістю, створив якось собі престол, як честю, так і золотом красний — православнії люде, христоімените воїнство! — а до нього утвердив шестиступні сходи, і дванадцять левів стояло біля приступок з одного й другого боку. Отак праведний Соломон, цар неба й землі, створив собі мислений престол — єдину святу соборну апостольську церкву, прикрашену чистим золотом благодаті і небесною честю. До неї зробив він своєю рукою шість приступок і зволив створити їх за шість днів, підкоривши їх користі й служи- тельству, і огородив їх левами непозолоченими, але дорожчими за

C. Полоцький (45).

всяке золото, бо живими і з даром мови — православним і христолюбивим воїнством, що служило йому не так для негарного постраху, як для захисту від усілякого ворога й супостата. Такими левами з даром мови, обдарованими великою силою від Господа, є ви, хри- стоімениті люде, воїни царя небесного і вірні слуги його дійсного намісника на землі, найблагочестивішого, найтихішого, найсамодер- жавнішого великого государя-царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця. Ви-бо

C. Полоцький.

Вечеря душевна.— Титул (46).

вашою зброєю більше за лев’ячі пазурі терзаєте сильних і жорстоких дивозвірів, що даремно нападають на дітей східної церкви. Ви грудьми своїми, як необорною стіною, огороджуєте російську землю і захищаєте її від наскоків нечестивих бусурман. Ви, невсипущі чатівники жереба Пресвятої Богородиці, надихніться сяйливою вірою всієї православної країни — ви поставлені Богом для швидкої помсти злісним ворогам! Ви справді можете про себе сказати те, що казав Давид Саулові про себе: «Раб твій доглядав батькової отари, і як іноді прийде, бувало, лев чи то ведмідь та вхопить овеча з-між отари, так я, бувало, біжу та й б’ю його, покіль вирву йому з пащі овеча; як же він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й уб’ю на смерть». Бо татари нападають на отару Христову і крадуть з неї, наче люті леви й ведмеді, баранів і овець, чоловічу тобто стать і жіночу, а ви, кидаючись услід, багатьох з них б’єте й умертвляєте та своїм промислом і силою встановлюєте бажаний мир, радість, веселощі й гаразди східним братам і родичам вашим, а всі христоімениті люде моляться за вас. У цьому увірений не тільки чутками, але й самими ділами цілковито увідомлений найблагоче- стивіший, найтихіший і найсамодержавніший великий государ-цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець, що єдиним є царем, який сяє благочестям, єдиним є найвищим стовпом і фундаментом церкви, теплий поборник святого православ’я, старатливий поширювач справжньої віри в Бога Христа, що з’їдається старанням до божого дому; як другий Давид, він захисник і володар усіх правовірних, світ очей усіх православних християн і не забуває вас, прикладаючи своє благословення і зво- лення своє батьківське до вашого, що від Бога, дбання, бо носить написану на сердечних скрижалях вашу віру й старання та чинить щодо вас милосердний промисел. Тож приносьте гучнішими подвигами вашими більшу службу господові, знищуючи ворогів його пребожественного імені, що нападають на християн, братів ваших і родичів, друзів і сусідів, бороніть од нечестивих агарян, що хапають полон, повертайте той полон на волю і встановлюйте вашою зброєю бажаний мир і тишу російській породі.

⁷⁸¹ Олексій став митрополитом у 1348 p.

⁷⁸² Син чернігівського боярина Федора Бяконта, але народився він у Москві.

⁷⁸³ Ч а н і б e к — хан Золотої Орди, царював у 1342—1357 pp.

⁷⁸⁴ B оригіналі: «Таідулі». Це було в 1357 p.

Заради тих благословенних та інших багатьох дій пресвітлий государ-цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець, візьме в преміцну правицю даного собі від Бога на помсту злочестивим меча і звелить вам учинити те саме. Тож із божою поміччю мужньо йдіть у похід на ваші супостати, смиряйте їхню горду силу, а непокірних топчіть переможними ногами. A коли зможете це вчинити, то благочестивий цар, який не на лук свій сподівається, а кладе всю надію на божу поміч, благословить прислати до вас у ваш православний полк чесну й святу ікону великого божого угодника, отця нашого у святих Олексія, київського митрополита ⁷⁵¹ і всієї Росії чудотворця, він із вашої ж країни, чернігівський уродженець ⁷⁸², але всіх православних християн швидкий помічник та покровитель. A ви заспівайте переможну пісню за його святим піклуванням, молячись йому цілковитою вірою й любов’ю з теплими слізьми, вдійте світле торжество, пере- мігши злопідступних ворогів. Він же, дивний чудотворець, має дану собі від усемогутнього Бога таку благодать, що втишує війни, переводить лютість звіроподібних скитів у покірливість, а стрім їхній перетворює у страх і втечу. Бо коли він ще жив, тримаючи патерицю московського й київського престолів, страшні його слова усовіщу- вання били ворогів, і вони не насмілювалися нападати на російські країни. Так само й нині, коли він стоїть перед божим престолом зі святою й непорочною своєю душею і може про все просити, вороги забояться його заборони і не зможуть стояти супроти вас, а ви це діло боже візьмете собі до рук під його керівництвом і посібництвом. B давнину велику почесть сотворив великому цьому святителю й чудотворцю татарський цар Чанібек ⁷⁸³, коли через послання вмолив цього святого прийти до нього з Російської країни в його орду до його осліплої тоді цариці Тандули ⁷⁸⁴. Коли ж святий рушив у дорогу і ще коли був на далекій відстані від орди, цариці було явлення, що бачила уві сні того дивного святителя, одягнутого в усе архієрейське, з багатьма священиками й дияконами, також убраними за своїм чином, і що вони приходять до неї, щоб зцілити її. Коли ж вона звістила цей сон цареві, відразу пронеслася звістка, що їде з Росії святитель. Цар відтак і цариця за образом, побаченим уві сні, звеліли готувати з добрих і дорогих тканин священичу одежу на самого святого архієрея і на всіх церковників, що мали з ним прийти. A коли божі помічники наблизилися, цар вийшов назустріч святителеві зі своїм сином Бердебеком, з іншими своїми синами, також і всечесно зі всіма своїми вельможами та князями. A коли святитель прийшов на місце їхнього житла, відразу пошанувався тими уготованими дарами, освятив їх і вдягся в них, так само вдяглися за своїм чином і всі інші, що були з ним, і заспівали молебен. A освятивши воду, він покропив царицю, і від того подарувалося очам цариці світло, хоч і була вона невірна. O чудо превеликого! Раб божий нечестиву просвітлює! O диво чудесне! Зціляє недуг без тілесного

⁷⁸⁵ Бердебек був ханом після Чанібе- ка. Він убив батька і став на його місце.

⁷⁸⁶ Г о л і а ф — біблійний персонаж, філістимлянський велетень. Його вбив Давид зі своєї пастушої пращі.

⁷⁸⁷ P у в и м — біблійний персонаж, жив у XVII ст. до н. e., родоначальник племені. Г а д — біблійний персонаж, родоначальник племені. M о н a c і я — біблійний персонаж, родоначальник племені.

⁷⁸⁸ B оригіналі: «Сеннахиріма». E з e - к і я — біблійний персонаж, іудейський цар, жив у VIII ст. до н. e. C e н - н a X и p и м — був царем у Наневії й пішов був війною на Езекію. Його військо було значно сильніше Езекієвого, але той у казковий спосіб ворога переміг: з’явився янгол смерті і знищив 400 тисяч ассірійців.

⁷⁸⁹ Пропуск. Має бути: «Бог наш, помічник наш».

лікування! O милосердя батьківське! Як уділяє недостойну благодаттю! За це він був значно пошанований і щедро обдарований та повернувся додому, несучи мир православним християнам, як покірливим вівцям від хижого й лютого звіра. Так само й другим своїм ходінням в орду він утримав, як богомудрий, своїм увітливим yco- віщенням відлукавого зачину лютого варвара і неситого на кров християнську змія Чанібекового сина Бердебека ⁷⁸⁵, що кинувся був полонити Російську землю, і вчинив стадові своєму солодку тишу.

Коли він був тоді в мертвенній плоті такий сильний словом і ділом, ще сильніший він тепер, безсмертно стоячи душею перед Богом, знищить луки ваших ворогів, зломить мечі, а самих потопче, коли не віддадуть йому достойного пошанування. Ви ж, братіє, вірні воїни правовірного царя, воздайте достойне й належне пошанування великому цьому святителеві і старанно кличте його собі в допомогу, як швидкого помічника, проказуючи ім’я його святе Олексій, що є п о м і ч н и к, і не буде даремне ваше прохання, бо написано про це: «Просіть, і дасться вам».

He сподівайтеся на багатолюддя, на силу, на коні і на зброю вашу, бо написано: «Даремний кінь у спасінні, і зброя моя не врятує мене», але сподівайтеся на господа, що каже: «Поміч моя від господа, що сотворив небо й землю»,— і будете блаженні, як пошле вам господь поміч від Сіону і від святого й заступить вас. Сподівалося чудисько на ім’я Голіаф ⁷⁸⁶ на силу плоті своєї і на зброю, але було переможене Давидом, що був малий тілом, великий у надії на Бога. Його сподіванку священне писання так нам з’являє: «I Давид відказує Філістієву: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, я ж іду на тебе в ім’я господа Саваота, в ім’я Бога військ ізраїльських, що ти зневажив». I пересилив Давид чужинця, умертвив його пращею й каменем і убив його. Коли ж підуть чужинці на вас, озброєні залізом, мечами і стрілами з Голіафом, ви ідіть за Давидом, огороджені надією на ім’я господа Саваота, і насправді співайте переможних пісень. Пересильте їх так, як давні сини Рувимові й Гадові і Mo- насіїнові одноплемінники ⁷⁸⁷, і воюйте супроти агарян, і пересильте їх, і хай втрапляють агаряни вам у руки, і всі їхні житла, тому що постанете, закликавши Бога, і почуєте ви їх, тому що покладаєтесь на нього, і захопите їхні користі. Коли ж побачите безліч коней і вершників, що йтимуть на вас, не бійтеся, бо боговидець у божественному писанні переконує у такому: «Коли підеш на війну з ворогом твоїм і, побачивши коні, й вершники, і люди численні супроти тебе, не лякайся їх, коли господь Бог твій з тобою». Нам же, ієреям, заповідає казати вам у рік війни: «Послухай, Ізраїлю, ви входите сьогодні на війну з ворогом вашим, хай не ослабне серце ваше, не бійтеся, не страшіться і не відхиляйтеся від лиця їхнього, коли господь Бог ваш іде перед вами, сприяє супроти ворогів ваших і врятує вас». He злякався благочестивий Езекія гордого Сейнахорима ⁷⁸⁸, оточеного великою кількістю війська, сподівався на Бога і торжествував над своїми ворогами, тому що господь послав янгола свого йому в поміч, що побив усіх хоробрих мужів, вояків і начальників вояків. Бо він своїх вояків збуджував словами про надію, тож і я вам, божим воякам, щоб знайшли подібним покладанням на Бога подібну допомогу, кажу оце: дійте мужньо й посилите, не страшіться, не жахайтеся лиця султана турецького, й хана перекопського, і всієї безлічі лиць, що будуть із ними, бо хоч їх і дуже багато, істина не з ними, з ними-бо м’язи міцні, а з нами господь Бог наш ⁷⁸⁹ — повстаньте за нас! I постане господь за вас, о воїни благочестиві, коли ви тру- ждатиметеся для його божественної слави! Постане господь за вас, коли ви за церкву його святу на її ворогів підійметесь! Постане господь за вас, коли бережете заповідь його, турбуючись про любов душі своєї і про братів ваших, коли дбаєте про звільнення їх не від лютого полону, а щоб зберегти від магометанського опоганення! Постане господь за вас, коли ви грудьми вашими огородите, як необорною стіною, православних християн! Тільки молю вас, брати улюблені, ідіть на це діло боже, скинувши гріховний тягар через

Автограф C. Полоцького (45).

святе покаяння і утвердившись небесним напутченням, що є живо- ⁷⁹⁰ B оригіналі нема «і спаса нашого», творящим тілом і кров’ю господа Бога і спаса нашого ⁷⁹⁰; від нього

достойно їж і пий і живий будеш навіки за оцим господнім словом: «їж мою плоть і пий мою кров, матимеш життя вічне». До того раджу вам, щоб, благочестиво живши, заховували ви поміж себе любов, і єдиним серцем, єдиною душею йдіте на супостати ваші. Отак з’єднаних воєдино, ворожа сила здоліти вас не зможе, як і стріл ніхто не зламає, коли будуть вони в одному снопці, а тих, що розлучені по одному, і мала ламає сила. Ще любовно вас переконую, щоб усі труди ваші і справи вручали милосердній охоронниці всіх правовірних преблагословенній матері божій і здійснювали вашу службу під її покровою, і матимуть вони блаженний кінець. Зрештою, випадкові в поміч, закликайте великого святителя Олексія, щоб він як пастир захистив вас, овець словесної Христової отари, від хижих вовків, од нечестивих бусурман — хай подасть вам благословення на це прийдешнє діло, хай вимолить вам у господа силу, непереможну силу, промисел розсудливий, раду здорову, путь небла- зенний, подвиг щасливий! «Хай страшні будете в їхній очах, хай один із вас пожене тисячу, а два подвигнуть тми». Ти ж, о божественний святителю, прехороший пастире, премилостивий отче, премудрий учителю, предобрий наставниче, співпрестольнику з апостолами, лікарю премилосердний, служителю богоприємний, світиль- ниче пресвітлий, вождю дуже справний, архієрею божий, дивний

Бій. Фрагмент (51).

⁷⁹¹ O м о ф о p — одна з архієрейських одеж, нараменник.

чудотворче, отче святий Олексію! Будь за іменем твоїм посібником цьому православному воїнству, покривай їх омофором ⁷⁹¹ своїм від ворожих стріл, побий своєю пастирською патерицею люту зброю противенців, огороди стадо це словесне стіною твого благословення, підійми руки свої святі до господа на небеса, як колись боговидець на горі в пустелі, хай ці православні вояки приймуть твоїми святими молитвами від господа утвердження в цьому подвизі, щоб присми- рювати гордих ворогів, які не хилять своїх колін перед іменем пресолодкого Icyca; хай знеможеться лук сильних ворогів, а безсилі підпережуться силою; коли ж злочестиві вороги щось неправедно захоплять від благочестивих царів, то хай повернуть те у державу благовірного нашого царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, бо коли буде все на місці, прийде Бог, єдиний у святій тройці, і буде він прославлений від правовірних у храмах і співові, так само і його пресвятому імені бути прославленому в храмах. О, дай нам, всещедрий Боже, заполу- чити те через молитви святителя Олексія, заради слави імені твого. He нам, господи, не нам, але імені твоєму дай славу від усіх сил небесних, що славиться нині і на безконечні віки. Амінь».

⁷⁹² C. Величко урочисто обставляє акт боротьби проти турків, притягуючи сюди документи, які не належать до цього часу. I. Самойлович переписувався з царським урядом часто й активно, не урочисто, а по-діловому. Можливо, йдеться тут про царську грамоту, послану 3 серпня (за ст. ст.) з наказом негайно вирушати на допомогу Чигирину.

При отій іконі Христового святителя Олексія і при тому слові було принесено й особливу монаршу грамоту до гетьмана Самойло- вича ⁷⁹ , що хвалила його попередню вірність і заохочувала на упе- редню війну проти бусурман, підтверджуючи всій малоросійській Україні і всьому Запорозькому війську всілякі давні вольності з побажанням тільки військової служби. Оцією милостивою монаршою грамотою, іконою Христового святителя Олексія і тим похвальним словом, як гетьман Самойлович, так і все Запорозьке малоро-

Бій. Фрагмент (51).

сійське військо були вельми втішені й заохочені на війну супроти бусурман, хоч би й до останнього занепаду.

⁷⁹³ Це було вже 24 серпня (за ст. ст.).

⁷⁹⁴ Інші дані: під Бужин пішов сам хан, а за ним Ібрагім-паша з більшою частиною своїх військ.

У перших тоді числах серпня всі згадані великоросійські й малоросійські війська, що були непоодаль, стяглися до своїх обозів і дісталися 7 серпня дніпрового берега, що навпроти Бужина. Тоді ж принесено звідомлення, що вже й візантійський смок приповз на Україну й обклав та почав бомбардувати й добувати четвертого серпня своїми багаточисленними військами старовічне столичне козацьке місто Чигрин. A звідомившись, що сильні царські й козацькі війська вже наблизилися до Дніпра на оборону Чигрина, від-

793 · · о

⁷⁹⁵ Інші дані: це був не острів, а трикутне підвищення, що вдається у Дніпро. У те літо сам Дніпро був дуже сухий, тож, можливо, той трикутник при більшій воді ставав і островом.

разу виправив з гарматами кількадесят тисяч янчарів и одного солтана теж з кількадесятьма тисячами орд ⁷⁹⁴ до дніпрового берега під Бужин, наказавши їм, щоб аж ніяк не пустили через Дніпро християнських військ, що йдуть на оборону Чигрина. Тоді ті янчари й татари прийшли до дніпрового берега, де мало перевозитися християнське військо, й, осадивши його всього гарматами й шанцями, були певні, що не пропустять через Дніпро на той бік християнських військ, про що не мали сумніву й вейзир з пашою під Чигрином. Але в тому надія їх одурила, оскільки всемогутній Бог того літа ще не дав бусурманові на свій жеребок берда, а надав християнським вождям таку раду, що вони, станувши біля дніпрового берега і побачивши на тому боці обкладений турками й татарами дніпровий берег, звеліли завезти нічною порою на один дніпровий острів ⁷⁹⁵, що був просто турецьких шанців, ховано поставити й націлити на той бік Дніпра, де були янчари з татарами, кількадесят найбільших гармат, що могли досягти в найдальші цілі, а козакам, найвиборнішим стрільцям, кільканадцяти тисячам, наказали тої ж таки ночі позатягати на той острів сухменем водні човни і вночі з острова в

⁷⁹⁶ Було то 25—26 серпня (за ст. ст.).

⁷⁹⁷ Один загін спустився на човнах униз по течії й висадився на вільному березі. Вони вдарили в тил. Решта попливли вночі 28 серпня (за ст. ст.), переправилися через Дніпро, і турки з татарами були поставлені перед фактом, що вони не втримали переправи.

⁷⁹⁸ Тут у розумінні «рушничний», Я H- ч a p к а — різновид рушниці.

⁷⁹⁹ Відступили на Крилов.

⁸⁰⁰ Інші дані: військо майже все переправилось у ніч на 28 серпня.

⁸⁰¹ Див. приміт. 794. Опис бою, який подається далі, інші джерела не потверджують.

Яничар-солак (34).

⁸⁰² B и т і ч к и й в и п о p и — випади війська з обложеного міста чи обозу.

належному до війни порядку й уладнанні тихо попливти через Дніпро і вдарити на ті турецькі шанці,— було це в середніх чи остан-

• 79fi

Hix числах серпня .

Я, описувач того діяння, не міг мати достатнього знаття з реєстрових козацьких записок про ту першу Чигринську війну і змушений був вичерпати його з панегіричних рим згаданого Олександра Бучинського, який пише, що згадані виборні козаки, всівши серед темної ночі в свої човни, тихо поплинули від свого острова через Дніпро на турецькі шанці ⁷⁹⁷. A коли турки побачили їхню навігацію, видали на них під темну зорю кількаразовий нітрохи не шкід-

« O · O 798

ливии гарматнии і янчарськии вогонь, якого козаки принаимні не збоялися, а просто й тихо попливли на берег до бусурманських шанців. Коли ж були близько берега і вже досягали тичками дніпрового дна, то заграли вони на військових музиках марсовий танець на кров. До тих ігор шанцеві янчари не могли й не вміли відправити воєнного танцю, мало билися з козаками, були побиті й пересилені від них, без пам’яті покинули свої шанці з гарматами й усілякими припасами, що були при дніпровому березі, і повтікали в тамтешні ліси й луги ⁷". A скоро розвиднилося, гетьман Самойлович дістав певну відомість про вибиття турків з тих шанців і послав тоді до того свого першого війська, до опанованих турецьких шанців, кільканадцять тисяч козацьких мушкетерів, а для переправи своїх військ наказав денно й нощно розшуковувати й споряжати з різних місць пороми й усілякі водні судна ⁸⁰°.

Ібраїм-паша і вейзир, довідавшись про втечу своїх янчарів із дніпрових шанців, дуже затривожилися ⁸⁹¹ і, побивши києм боки своїх марнотних Богів, на яких сподівався, сам зі свіжими янчарами, ханом й усіма ордами прибув від Чигрина до дніпрового берега під Бужин і міцно натис на те козацьке військо, що відняло турецькі шанці. Тим часом кілька тисяч московського війська, а особливо з Низу запорожці, виправлені від кошового Сірка, припливли човнами в допомогу до тих козаків, що були у віднятих турецьких шанцях, і наступного дня, як зійшло сонце, зачали разом з тими козаками міцний бій з турками й татарами. Побачивши це, московські й козацькі війська, що були на цьому боці Дніпра, відразу почали за указом випускати через Дніпро зі згаданого дніпрового острова з гармат, що були в закритті, на татарські й турецькі війська сильні пе- руни, якими не тільки побили й розлучили з життям багатьох турок і татар, що були в бою, але й не обминули тією смертною порцією й ханського сина. Отак паша, вейзир і хан, нічого не вчинивши козакам, змушені були повернути з великою шкодою назад до Чигрина.

Венжик Хмельниченко, звідомившись про це, вельми стривожився на своє нещастя і, боячися тіснішої неволі від турчина, зна- мірився був попустити своїй недолі віжки і втекти від турків на християнський бік. Але, оточений пашами й таємно політичними над собою караулами, не зміг того вчинити. Московські ж і козацькі війська зараз після тієї виправи й битви почали, не бачачи жодної перепони від турків і татар, з великою швидкістю й пильністю денно й нощно перевозитися приладнаними водними суднами й поромами за Дніпро, знамірюючись учинити належну допомогу Чиг- рину, який хотіли порятувати і який уже приходив від бусурман у відчай. Ha той час один добрий молодець козак, виправлений звідти, прокрався справним промислом і відважним серцем через усі турецькі й татарські війська, прибув до гетьмана Самойловича й доповів йому, що турчин міцно ошанцював і обклав Чигрин та вже цілий місяць здобуває його з пильністю, заживаючи всіляких способів і вигадок з превеликими штуками й коштами до здобуття; вночі дві, а вдень тільки півтори години допускає обом військам відпочити. I оцим своїм наступом та війною він дуже вже надокучив чигринським обложенцям, але хоча сміло шанцюється та лізе під Чигрин, однак дістає навзаєм і від чигринських обложенців через витічки й випори ⁸⁰² сильну відсіч і зазнає великих утрат у своїх військах.

Убори турецької старшини (55).

⁸⁰³ Це було в 20-х числах серпня.

⁸⁰⁴ Цифри перебільшені.

⁸⁰⁰ Йдеться, мабуть, про випад козацько-російського війська в ніч з 5 на 6 серпня.

⁸⁰⁶ Д e м e ш к и — дамаські шаблі.

Вже після цього турчин, невсипущо дбаючи про здобуття Чиг- рина, підвів дві значні міни під чигринські стіни ⁸⁰ , а коли виламав їх ними, то, безсумнівно хотів утиснутися величезною силою через ті проломи в Чигрин. Тоді козаки-обложенці мужньо й великодушно виступили з голими грудьми через ті ж проломи з Чигрина і, заслонивши його собою, мали з янчарами превелику, кілька годин незгасну битву, аж доки не забудовано поламані стіни. B цій битві при всесильній божій помочі забито 30 тисяч турків і втрачено тоді ж 5 хоругов власного війська ⁸⁰⁴, однак чужі полки було відвернено од Чигрина. Третій турецький підкоп у Чигрині козаки спостерегли, відразу його перерізали й відняли і тим порохом частували турків, а на частих витічках одних турків забивали в шанцях, інших хапали за волосся з шанців і затягували живих у Чигрин разом з турецькими гарматами.

Побачивши таку шкоду в людях і гарматах, турчин зараз-таки уміцнив усі свої шанці й обклав їх плетеними й наповненими землею кошами, також поприковував до дерев’яних стовпів міцними ланцюгами у шанцях і гармати, щоб козаки своїми вискоками, як раніше, не могли їх зручно хапати і тікати до Чигрина своїми норами. Однак те туркам допомогло мало, оскільки мужні обложенці-ко- заки самі-одні (бо великоросійське військо, що було в Чигринському замкові, з козаками ні в якому разі не виходило), частократ випадаючи з Чигрина, вдирались у турецькі шанці і через коші, багато забивали в них турків, а численні гармати, приковані до стовпів, відломлювали і запроваджували в Чигрин. A надто коли якось опівночі козаки, чигринські обложенці, впали були мужнім серцем і в обоз поміж самі турецькі намети, витряхнули з м’яких розкішних перин турків, що заживали солодкого сну, вчинили їм велику тривогу, замішання й ущербок і з великими здобичами щасливо повернули назад у Чигрин ⁸⁰⁵.

Турчин, однак, сильно дбав про здобуття Чигрина, покіль не приспіли йому на відсіч від Дніпра великоросійські й козацькі війська. Тим часом Ібраїм-паша нагло захворів на подагру, однак, доказуючи своє передзавзяття, відразу звелів для захисту свого війська від чигринської стрільби прилаштувати й припровадити під чигринські мури велике число повстяних гарб, що ззовні і зсередини були товсто увиті й уклеєні льоном та прядивом зі смолою. Коли це було вчинено, то за наказом паші янчари в тих гарбах відразу почали сміливіше і без свого хитання просовуватися під чигринські мури. Коли ж тим гарбам і янчарам у них дрібна стрільба вже нічого не могла зашкодити, то один німчин із замку, що був при московському війську, хутко кинувся, був-бо моторний, і наробив предивних гранат зі смолою й лоєм, добре вкручених, начинених порохом і сіркою. Коли ж потім янчари з певною надією на чигринську згубу присунулися близько під чигринські стіни в тих смоляних гарбах за проводом самого вейзира й Ібраїма-паші, то московське й козацьке військо з Чигрина й Чигринського замку густо випустило не шкідливу тому гарб’яному штурмові дрібну стрільбу і вдарило на них з усіх гармат. Вслід за тим гарматним громом запалено й кинено з Чигрина під усі згадані гарби оті смоляні й сірчані гранати, від яких приправлені до штурму гарби почали запалюватися й душити янчар смоляним та сірчистим димом,— серед воєнної бурі й завірюхи турки аж ніяк не могли загасити той вогонь, оскільки з Чигрина не загасала й згадана гарматна і дрібна стрільба. Тоді турки, змарнотувавши в своїй надії здобути Чигрин, із ганьбою та з великим ущербком у своїй силі, покинувши свій гарб’яний штурм, змушені були чмихати й утікати одні в шанці, а інші від списів та деме- шок ⁸⁰⁶ козаків, що вийшли на випор, аж у свій обоз. Через те й сам вейзир з Ібраїм-пашею втекли до своїх наметів і, кинувшись на землю, дякували своєму пророку Махомету, що не допустив їм погинути в тій воєнній завірюсі і страшній колотнечі. Після такого програного штурму й занепаду вейзир та Ібраїм-паша, упереджуючи перешкоду в своєму замислі від російських і козацьких військ, що

мали наступити від Дніпра в поміч Чигрину, зажили нової моди і способу на здобуття Чигрина, і то такого, що зібрали зі всього війська до спільної череди багато годівних азіатицьких буйволів та корів і нарадили, погнавши їх примусом, наповнити ними чигрин- ські рови, а по них наказали янчарам уломитись у Чигрин. Козаки, які вже мали нестачу в м’ясі, угледіли це з чигринських мурів та стін орлиним оком і, як лев на лови, були готові дати відсіч череді худоби, а з нею й янчарам, чекали тільки гарматного початку. A коли та череда, що голосно рикала, зблизилася, гонена примусом, до чигринського рову, тоді з усіх стін та гармат чигринських, завчасу добре на те приготованих, випущено міцні перуни, від яких череда, вельми побита, відразу змішалася і кинулася нестримним рухом назад і своїх янчарів, що їх гнали, полки й шики змішала, розгромила й потоптала. A козаки випали з Чигрина по готовому такому ладові і легко, безборонно й достатньо напоїли свої списи й демешки бусурманською кров’ю, причинивши їм великий ущербок.

⁸⁰⁷' Турки зняли облогу самі.

⁸⁰⁸ 29 серпня (за ст. ст.) обложенці не виявили турецького війська під Чигирином. Турки відійшли на ріку Інгул.

Турецьке військо (34).

Після тих подій відразу ж з другого боку, від Дніпра й Бужина, наспіли на поміч Чигрину численні легкі, як орли швидколітні, московські й козацькі війська і з обох боків міцно наступили на турецькі війська й сили і змішали їх ⁸⁰⁷. Насіли вони мужньо й на самий турецький кіш. Діялося це 27 серпня ⁸⁰⁸, коли в Києві на горішньому місті (були в ньому з царських начальників князь і воєвода київський Іван Борисович Троєкуров і окольничий Іван Іванович Ржевський), як свідчить про те київський «Синопсис», отець Гізель, печерський архімандрит, та інші ігумени з усім духовенством і багатолюдним зібранням мало не цілий літній день відправляли молебень, ходячи довкола того горішнього міста з чудотворною печерською іконою Пресвятої Богородиці, яку дотіля ніколи не зрушували з місця, та з іншими іконами, чесними хрестами і святими божими мощами.

Тож проти них турецька й татарська велика сила, либонь, міцно опиралася, однак, цілковито зрозумівши, що вже наближаються всі християнські війська з обозами й піхотами, засумнівалась

⁸⁰⁹ Свій табір турки підпалили.

⁸¹⁰ Ч о p н и й л і c — ліс у долині між Великим і Малим Інгулом.

⁸¹¹ Перекладено з польської мови.

⁸¹² Б a X м а т и й — татарський кінь.

⁸¹³ 3 а в і й — чалма, тюрбан.

⁸¹⁴ Б л а в а т — шовкова тканина.

Бій з турками (53).

у своїй міці, турки впали в сильний страх та й кинулися втікати на- легці додому, покинувши всі обозові тяжарі, запаси й великі користі чигринським обложенцям ⁸⁰⁹, а також помічним російським військам. Ha ті користі кінні війська мало дивилися, гналися за турками й татарами від Чигрина аж до Чорного лісу ⁸¹⁰ і всюди по тамтешніх полях, а найбільше під Чорним лісом погромили й побили їх велике число. Це все та ж таки поетична муза згаданого панегіриста Олександра Бучинського-Яскольда описує і з’являє такими римами ^8И:

Ці поля чигринські давно не орались,

Гострим скопані рогом, а трупом всівались.

Ha миль декілька турків лягло, яничарів,

Вал поклався високий і з диких татарів.

Коні мчаться по трупах і трупом лягають,

Русь уже не бахматих ⁸¹², турецьких сідлає!

Повно цінних завоїв⁸¹³, і кожен в блаватах⁸¹⁴, Ha війні козак піший, з війни — на бахматих.

He бродивши, козак наш зумів взяти качку,

He ходив до них морем, суху дав трепачку.

He шанують тут трупа — наука з Чигрина: Погреб вовк відспіває, як з’їсть поганина.

Воювать з козаками, хай знає,— не жарти,

He попустять оцього вкраїнськії варти!

Милосердя не варті, бо не християни

Добродійства не мали вони і на рани.

A уздріє голота, що в ворога злото,

Більша буде від злота на турка охота.

Крикне: «Ми Магомета поб’ємо і скрушим,

I його володіння омежим і здушим!»

Чутка давня: віщала одна пророкиня:

«Як у згоді христяни, то турок загине».—

Війна. Фрагмент (34).

¹⁵ Тобто Крітське море.

⁸¹⁶ O д и н e ц ь — дикий кабан.

⁸¹⁷ A б и з — татарський мулла.

⁸¹⁸ T e п л и ц я — тепле приміщення, домівка, лазня.

⁸¹⁹ A c п p и — дрібна монета.

B тайні рицарі раду тут стали чинити:

Хто з нас віру бажає тверду боронити,

Серце мужнє потрібно в броню одягати,

Турок буде при тому, як пір’я, порхати.

To козак! До коша он вже загнаний турок,

Ti убиті, а інші, подібно до курок,

Що розтріпав їх яструб, і гнізда кидають,

I куди впаде око кіннота тікає.

Від орлів царських турки нещадно побиті,

Злобним головам годі при тому вціліти.

Штучні міни забули, вони їх поклали

Там, де скелі преміцно Чигрин підпирали.

Наче лин у коші він, з заціпленим духом,

Чи немов бик шалений, що перед обухом Свою голову хилить, крутими рогами Землю риє і топче сердито ногами,

Ще й пісок розкидає, аж шарпає скроні

Сам свої, роз’ятрілий,— і злість уже тоне!

Він шукає поради, та що оті мислі,

Коли лоба нещастя не звільнять навислі.

Бо сам хан знемагає з смертельної рани,

Із башею й своїми міркують солтани,

Ha дунайський вже берег звертають всі око,

Щоб їх хвиля на потім в степу прешироко He рознесла, загнавши в дубові відроги,

Де низали б на шнур їх, неначе міноги.

Тож Браїм-баша кинувсь у пломінь скажений,

Був під муром він тричі, загинуть, шалений,

Став готовий: «Хай взнають гавурського гроту Груди ці, ніж срамотно бажать повороту!

Я ж бо той, що в народів беру їх свободи,

Скелі в ноги схиляю й кандійськії води! ⁸¹⁰ Чи одну тут не взявши, віддать маєм кліті,

Чи ж не зможе павучі порвати лев сіті?»

I як тільки ясний день в антипод впадає,

To у місячнім світлі у табір влітає Наш козак. Тут так гарно, пишнота засліпить,

Турський місяць до згуби хай турку присвітить! Ледь баші гук козацький в наметі долине,

A вже військо побите, а решта ще гине,

Ha коня він незгайно стрімкого злітає,

B чистім полі притулку для себе шукає.

За своїми метнувся, десь, може, кочують,

Ось напав. Ні, на полі ніч вічну ночують.

I його обіймають страхи прегарячі,

Коли свіжу кров турську струмками побачив.

Тут і там, мов одинець⁸¹⁶ хрющить в гущавині Маври разом з абизом ⁸¹⁷, мов дикії свині.

A отам запорожець, й під листом він чує,

Як найліпший мисливець уважно чатує Ha кота а чи лиса, і де оком скинув,

Ниже ціль із гвинтівки і б’є безупину.

A у степ чистий скочать, то верхи ганяє,

I з тріумфом шаблюка з коня їх збиває.

Стелить миль на десятки, кладе переправи 3 турків злих українець для вічної слави,

Поки простору стало аж ген по границю,

Кров гаряча заповнить турецьку теплицю⁸¹⁸. Турка визуто сильно із тої розкоші —

Балдахіни в наметах ладнав прехороші,

Ta його у кошах тих взяли катаракти I женуть утікати в непевнії тракти.

Аспри ⁸¹⁹, блискітки всякі, як пір’я, літали,

Облога Чигирина. Малюнок з Літопису C. Величка (19).

⁸²⁰ Захищаючи здобуте {латин.).

⁸²¹ Ніж здобувати, шукати (латин.).

⁸²² У Чигирин I. Самойлович з Г. Ромодановським уступили 29 серпня (за ст. ст.).

⁸²³ 5 вересня (за ст. ст.).

Осідлав козак турка, в полон мало брали.

Більше лупу із трупу гадали зідрати,

У надії до решти тих турок попрати.

Вірять в того, на кого був зважився стати

Поганин, що Христа так любив зневажати.

Бусурмана прогнали до Чорного лісу,

Замикнули в дім темний — під вічну завісу.

Збили турка дощенту, знесли кіш із грунту,

Чи ж дістане, хто знає, баша Трапезунта?

I хоч темних лісів він проскочив був чати,

Але кари від пана ще має чекати.

Сам-бо, parta tueri ⁸²⁰ замінює цноту,

Quam quaerere⁸²¹, козак в дім спішить на роботу.

Після такої першої чигринської щасливої перемоги над бусурманами і після звільнення Чигрина від ворожого оточення ⁸²² й руїни обидва війська, великоросійське й малоросійське, віддавши подяку Богові спасителю і сильному помічникові своєму на ворогів, залишили в Чигрині значну козацьку залогу й невелику частину московського війська і відійшли з-під Чигрина до Дніпра⁸² , а переправившись через Дніпро, щасливо розійшлися по домівках у середніх числах вересня. Згаданий же панегіриста Олек- сандер Яскольд закінчив свій панегірик, названий «Чигрин», такими словами:

Перемога над османами (53).

ПОЧУТТЯ ВДЯЧНОСТІ ⁸²⁴

⁸²⁴ Перекладено з польської мови.

He собі козак славу, мій Боже, віншує,

Хоч скарби із звитяжства належно шанує,

Першу міту для слави твоєї, о Боже,

Силу взявши, наш лицар злу силу знеможе. Турські топче загони і пріч проганяє,

I, щоб віра тривала, свій край захищає.

⁸²⁵ Анахронізм, бо Володимир (Святославич) князював у 978—1015 pp., а Османська імперія склалася після падіння Візантійської імперії (XV ст.).

⁸²⁶ C и б a p и т — тобто житель грецької колонії на півдні Італії Сибариса. Її мешканці визначалися розкішним, гулящим життям. Через це c и б a p и т— гуляка, гульвіса.

⁸²⁷ Ш и ш а к и — шоломи.

⁸²⁸ Тут — надгробки.

⁸²⁹ Поховано втікачів {латин.).

Бо відколи ще княжив у нас Володимир,

Ми із турками бились, змагалися з ними ⁸²⁵,

Князь той, Руську державу грудьми захищавши,

Наче скло, пиху гордих крушив, потоптавши.

Тим козак і у наш час не дружить зі страхом,

Сибаритським ⁸²⁶ не ходить ніколи він шляхом, A бере він собі за взірець Геркулеса;

He зійде зі шляху він ані на півкреса.

Зараз Русь на дорозі своїх предків гордих Гонить скоком лісами татарськії орди I, збиваючи в турка блискучі шишаки ^{8 7},

Собі слави малює довічної знаки,

Насипає могили, кладе і купреси ⁸²⁸,

Написавши надгробок: «Fugaces oppressi» ⁸²⁹— Вікопомно читайте, ідіть на могили,

Туркам сипані русом із божої сили!

Тож твоя хай покриє правиця нас, Пане,

Хай візьме гору русин і згинуть погане!

Перед світлом пречистим нехай стуманіють,

Хрест поб’є, то розтануть як віск і здиміють.

B Магомета побачим усю їхню раду,

Нехай вітром знесуться і з пилом осядуть.

Нехай знають: живий Бог Богів у Сіоні,

Покажи ти їм славу на власному троні,

Хай поганські мечеті твоя міць зруйнує,

Хай не кажуть: «Де Бог той, що вас порятує?»

A ми кажем: «Бог з нами. Хто тільки постане Проти нас, то без сліду залишим, погане!»

Бо про силу цю божу — і ви це признали —

Дивний знак і знамення усі прочитали.

⁸³⁰ 3 л о т о г л а в — парча, дорога тканина.

Якась пані вельможна обходила мури,

У злотоглав ⁸³⁰ убрана, обходила мури.

I фатальним декретом вона пригрозила,

A по страшнім видінні з очей відступила. Християнська Покрова — та дивная пані,

Пиху скоро вона вам зламає, погані,

Обірве лук, напнутий на нас, християне,

Християнин від того окрилений стане.

Лук рука не подужа на нас підійняти,

Перед Богом ми щиро почнемо співати:

«Онде видно — погани, що кедри ліванські Вже заносили в думи неситі шайтатіські,

A воно комусь дивно, що в думку це клали,

їх минаєм, шукавши,— без сліду пропали».

Боже, хай же правиця твоя, взявши зброю,

⁸³¹ Г e к а т a — у греків богиня місячного світла, зображалася часом у вигляді трьох зв’язаних спинами постатей.

Міць покаже достатню, як дійде до бою!

Триголовця отого, страшної Гекати ⁸³¹,

Ми боятись не будем, потягнем до страти.

Хто Христа вихваляє, поможеш отому,

Щоб ганебну дер шкуру він звіру страшному.

Як спочатку давав нам на турка відвагу,

Так і далі хай хилить війни рівновагу,

I за це будеш, Пане, хвалу вічну мати,

Що у нас мусив турок отак погибати.

Добре альфу читають тобі в Греко-Русі:

Боже, вірить невірних нехай Русь примусить!

I омега тим стилем хай читана буде:

Хай тріумф Русь до решти над турком здобуде!

Вірять (літера каже), це справиш належне —

3 зору руських химера навіки хай щезне!

Кривду літері вчинять,— те кожен побачить,—

Як її буде турчин нам в школі тлумачить.

Боже! Альфа й омега є для козака ти,

Буде літер безчестя на тебе лягати!

Вірю в кривду цю літер, як в божу я волю,

Турка, Боже, на шаблю дай в марсовім полю!

ЗАКЛИК ДО ЛИЦАРЯ

Мало в полі робили, хоч у полі руси

Час утратили добрий, впавши у спокуси.

Зловлена турецька сторожа (38).

Годі, лицарю славний, марно сумувати,

P O д о п и — високий гірський кряж у Фракії, що йде по східному кордоні Македонії; M e д і н а — друге священне місто після Мекки у магометан, тут помер Магомет. Ще у XIX ст. туди не міг зайти жоден немагомета- нин.

⁸³² Д а г о н — божество семітського пантеону, син неба і землі. Тут мається на увазі надгробок Магомета в Медіні, який був не «золотавий», а біломарму- ровий.

⁸³³ Австрійський імператор вважався найвищим коронованим достойником Європи, отже, й головним противником турків.

⁸³⁴ Муравський шлях виходив з Перекопу і йшов у північно-східному напрямку до річки Конки, потім на північ вододілом між Дніпром та Дінцем. Від нього відходили по боках дві дороги до Дніпра.

⁸³⁵ Ф а в н — віщий добрий, милостивий бог лісів, полів, гір, печер, отар. Посилав плодючість полям, тваринам і людям.

⁸³⁶ Див. приміт. 797.

⁸³⁷ I н г у л — права притока Південного Бугу. Починається на Кіровоград- щині, в середині течії виходить на Причорноморську низовину. Сюди, на Інгул, відступили турки наприкінці серпня 1677 p.

Будеш, турка клянучи, в лісі зимувати. Переможеш весною, перейдеш крізь гори,

Досягнеш Пропонтиди аж туди, де море. Отчу віру підперши, славу України

Піднесеш над Кавказу винеслі вершини!

Гемус, гострі Родопи, Медіни багаті^{8 2},

Магомета дідизну зможеш собі взяти, Скрушиш гріб золотавий бридкого Дагона ⁸³³,— Знай, того потребує віри оборона.

ОХОЧА СТЕЖКА

за жовніром, котрий битиметься в 1678 році

B сімдесят і восьмий рік, о миле жовнір’я,

Хто пегасів лет подасть чи з голуба пір’я, Щоб за вами я літав у кожну хвилину,

Як ви б’єтесь чи йдете кудись до спочину. Чи у полі між квіток, чи на перелозі,

Чи шугаєте в човнах у морській дорозі,

Чи як сиплете вали в степу на границях,

Чи як ніжитесь, бува, в цілющих теплицях, Чи дунайські десь мости ви б’єте потроху,

Чи поклонитесь, бува, бридкому волоху,

Чи проходите коли загоном у полю,

Відбиваючи в татар своїм людям волю.

Чи агів із Кам’янця в полон заберете —

Плату цісарю свою велику даєте ⁸³⁴.

Чи труснете чорні ви лісів гущавини,

Щоб безслідно кримчаків погнать з України. Чи під небом заснете на шляху в Моравах ⁸³ , Пильно сховані сліди шукаючи в травах.

Це Фавоній ⁸³⁶ посприяв у цьому ласкавий — Заживаєте ви скрізь заслужено слави!

B сьоме липня берег ви Дніпра залишили ⁸³⁷,

Й перші кулі на Інгул ⁸³⁸ уже полетіли,

Де розкинув кримський хан татарські когорти,

Чигирин (29).

Чигирин. План. 1678 p. (29).

Щоб дорогу простелить до клятої Порти. Нездоланними грудьми на них ви ставайте

⁸³⁹ Тобто відбивайте Правобережну Україну, яка відійшла туркам за угодою, учиненою з П. Дорошенком та поляками.

I границю за Чигрин свою розширяйте ⁸³⁹. Боже, місяцю дозволь зламать гострі роги, Тріумфальний вірш тоді дійде до порогу,

A коли од вас при тім візьме він наснагу,

He втомлюся я співать про вашу відвагу!

ДО НЕОХОЧОГО

He дивуйся, сусіде, що я із народів

Славлю тих, що у рабстві, і тих, що в свободі, Бо Господь у несилі свої славить сили,

Він живе в простоті, щоб його возхвалили!

Про ту ж першу щасливу чигринську козако-руську війну з турками дістався мені зошиток якогось іншого автора, писаний польськими римами, який хоча мені й менше потрібний до моєї літописної розповіді, однак для забави охочому читальникові кладу його тут від слова до слова:

Ha Pyci першим князем був Кий. Русин — б’ється;

Кий, щоб бити добряче, у руки береться.

Пашував Браїм-баша,

Бах — і в ліс його душа!

Кавалери одважні сидять у Чигрині, їх татарам і туркам не вибити нині,

Від гармат, мов полова, османці летіли,

Відійшли із ганьбою, мужів не здоліли.

⁸⁴⁰ Шайтаном називали Ібрагіма-па- шу.

⁸⁴¹ Прозаїчну вставку подано в перекладі зі старослов’янської мови.

Ворота пекельні не здолали Чигрина й Шайтан-паша⁸⁴°. Bci поганські Боги — чортовиння; Господь же небеса сотворив. A коли Господь не збереже міста, завжди воно буде в небезпеці⁸⁴¹.

Херувими рай глядять, Бог стеріг Чигрина,

Щоб на нього від поган не зайшла руїна.

Турецький імам. 1678 p. (53).

Коли Бог з HCiMU_y ніхто тоді на нас ⁸⁴².

Досить швидко — будь-коли добре.

⁸⁴² Речення подано в перекладі зі старослов’янської мови.

Що за думу заспівав турчин під Чигрином,

Як тікав. Чигринцям — сміх, в нього — сльози

плином.

Гей, турченку, за Дунай, як втечеш тим часом,

Вдруге на Чигрин, зважай, не накидуй ласо!

Як тебе вгостили тут, іншому повідай,

I який гостинець взяв, то такий і видай!

Добре матися й орді — турчина побито:

Із пшениці перейшли, стиснуті, на жито!

Після штук турецьких всіх добре ворог битий —

Гордий був, та перестав, вже він не сердитий.

Має чим хвалитися він перед султаном

I султанові повість, хто у русів паном.

A гарач який узяв — хай веселий буде,

Як прийде, натрапить він на меча повсюди.

Бо хто мститься, то того двічі будуть бити,

Знаю певне: слово те зможемо сповнити.

Зрештою, і господь Бог може сам помститись,

⁸⁴³ Mores (латин.) — норов, покірливість.

⁸⁴⁴ Honores (латин.) — честь, гонор.

Знищить пишних гордяків, змусить присмиритись.

He іде наука в ліс, научила mores ⁸⁴³

Русь татар та османів, має тож honores ⁸⁴⁴.

Добре, турче, собі радь, лапки стань лизати,

Іншим разом в Руський край краще не з’являтись.

A коли спокуса ще, турчине, спокусить,

To побачиш, що візьмеш, те покажуть руси.

По пророцтва не ходи і до Махомета,

Від Pyci тобі конець, знай отож про це ти.

Врятували ноги раз, вдруге буде годі,

Втрапиш ти у власну сіть, що на нас лагодив.

Що без помочі візьмеш, кожен добре знає —

Україна лиш одну божу поміч має.

⁸⁴⁵ Тобто на меча апостола Петра.

⁸⁴⁶ Російського царя Феодора Олексійовича.

⁸⁴⁷ Йдеться про Правобережну Україну, яка була офіційно підвладна Туреччині.

Турецькі дервіші. XVII ст. (34).

Ha Петрового меча ⁸⁴⁰ буде покладатись.

Допомоги від людей годі їй жадати.

Бито пса, нехай навік страх од того має, Теодора-сударя ⁸⁴⁶ турок не здолає.

Теодор той — божий дар, та султан ні в око,

3 Махометом на усіх напада наскоком.

Він як Бог_у хоч цар земний, зватись небом любить,— Непохибно те усе турчина погубить.

Висланим послам дано добру упоминку —

Під Чигрином зажили немалу нагінку.

Через те фортуна лиш турка врятувала,

Аби більша, як впаде, скрута не здолала!

Бачив дерево, увись дуже підіймалось,

Ще б до неба проросло — в хмарах поламалось.

Теслярчук наш потесав труни на гевала,

Тож нехай Русь на мечі переробить рала.

He чекає вдома їх, хай на турка піде,

I тоді побачить він, які вдарять біди.

Русь хоч зараз турку ще з примусу підвладна ⁸⁴⁷,

Ta до царських вона військ доєднатись ладна.

Бо вони — овечки лиш, турок — вовк заклятий,

To й готовий він овець завше похапати.

Тільки цар отарі тій голова пристойна,

Бо на ласку панську і на все інше гойна.

I в сподіванці отій вівці будуть знову

Бити турка, аж візьме він біду готову,

Тобто згине, як собі сам і пророкує,

Поверне господній гріб, в гробі завікує.

Від собаки святість Бог забере й забуде —

Bipy маємо, що те невзабарі буде.

He стає паперу вже, треба слова стислі —

Що не буде в нас поган, пристає до мислі.

Турок розкоші зажив у житті свойому,

Махомет його чека, бо уже по всьому.

Мудрий русин турчаку відшука управу,

Повесні над ним дізна іще більшу славу.

Буде турок немалу силу готувати,

Русин знає, як його вдома зустрічати.

Ta зволяє краще він стрічі в його дому,

He своє, його добро споживать при тому,

He свої, його краї, густо кров’ю злити,

Буде краще, ніж би нас він почав губити.

Тільки треба доладу у похід збиратись —

⁸⁴⁸ C т e ф а н — архідиякон християнської церкви, був побитий камінням у царювання Антоніна в 154 p. Внесений церквою в число 70 апостолів.

B його краї нема ліпш турка воювати!

Коли мученик Стефан ⁸⁴⁸ був камінням, бідний. Тяжко битий, то Господь бачив його біди.

A як кидав в Чигрині в нас з гармати ворог,

3 нами був тоді Христос — бачили прозоро.

I хвалити його міць, не свою, ми стали,

Через те звідтіль поган, наче псів, погнали.

Мати божа, янголи наглядали свято,

Як уміли за Христа й віру постояти,

Вони янгольським пером спишуть, як ви мужньо Стали і Шайтан-пашу відлякали дружно.

Бо коли на ворогів з міста випадали,

Як колосся під серпом, турки полягали.

Слава коні свої там острогами била,

I бойовище вона трупами покрила.

Ваша матір, давня Русь, смак пізнала слави —

Хай за мужність вашу скрізь рицар світу з’явить.

Був би каменем хіба, щоб те не вчинити,

Руський рицарю, і гріх мав за те носити!

Хай господь на бій серця більше вам запалить,

I відвагу вашу хай сам собі похвалить.

Ви ж бо хрест, господній гроб, в церквах бороніте I, як почали, поспіль турка геть гоніте.

To вужака, як йому голову не втнете,

Від отрути ви себе не убережете.

Надивитись пес не дав, хутко вдарив в ноги,

Іншим разом до Pyci не знайде дороги!

A відважиться іще, то сказати мушу —

Добре вас побили тут, бійтеся за душу.

Бо Павло-пророк увіч гибіль вам віщує,

Він на третім небові добре нас цінує.

Поводяться, як вороги хреста Христового, їхній кінець — то загибель.

ДО ФІЛ 3 B 18—19

Господь турському притер місяцеві роги,

Цілий місяць штурмував, а по тому — в ноги!

Собі добре зміркував, бо напевне б згинув,

Встиг: із шиї собі він гак смертельний скинув.

Цілуй землю, по якій ти біжиш, турчине!

Каже Русь: коли живий, то напевне згинеш.

Ну, а зараз ми усі присуд тобі робим:

Від козацьких ти шаблюк ляжеш скоро в гробі!

НАДГРОБОК ОРДІ 3 ТУРКАМИ

Махомет, своє перо омочивши в смоли,

Виведе надгробок і поприймає в школи.

I зубами всі почнуть скреготать навіки,

Що, шалені, позбулись божої опіки.

B чорта вірили вони, то й належать тому Навік-віки, бо самі слугували злому.

Ш e о л — пекло.

⁸⁵⁰ B оригіналі цитати з Біблії подано старослов’янською мовою. Подаємо їх за українським перекладом Біблії.

⁸⁵¹ Ю. Хмельницький залишивсь у Волощині в м. Сороках поблизу України, щоб зваблювати до себе козаків.

⁸⁵² Див. приміт. 739.

⁸⁵³ K о н c e p в а ц і я — тут: охорона прав.

A праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої омиє.— Псал. 57(58), в. 11. Отож ненавиджу твоїх ненависників, господи, і твоїх заколотників бриджусь, повною ненавистю я ненавиджу їх — вони стали мені ворогами! — Псал. 138(139), в. 21—22. Права рука твоя, господи, вславлена силою, правиця твоя трощить ворога, господи! A своєю безмірною величчю ти розбиваєш своїх заколотників.— Вихід, 15, в. 6. Я кличу: преславний господь, і я визволений від своїх ворогів.— Псал. 17(18), в. 3. Може один гнати тисячу, а два прогонять десять тисяч.— 5 M., 32, в. 30. Mu ввійшли до огню й до води, але на широкі місця ти нас вивів.— Псал. 65(66), в. 12. Ta визволить Бог мою душу із влади шео- лу ⁸⁴⁹, бо він мене візьме.— Псал. 48(49), в. 16. Хай безбожні попадають разом до сітки своєї.— Псал. 140( 141), в. 10. 3 нами господь Саваоф, наша твердиня — Бог Яковів.— Псал. 45(46), в. 8.1 він потопче противників наших.— Псал. 59(60), в. 14. Bcix поган засоромиш.— Псал. 58(59), в. 9. У гніві їх знищ, знищ, і хай їх не буде, і хай знають вони, що царює Бог.— Псал. 58(59)., в. 14. Tu вигнав поганів своєю рукою.— Псал. 43(44), в. 3. Заховай мене від потаємного збору злочинників, від крику свавільців, які нагострили свого язика, як меча.— Псал. 63(64), в. 3. Отож Бог зруйнує назавжди тебе, тебе викине, й вирве з намету тебе, й тебе викоренить із країни життя. 1 побачать це праведні, й будуть боятись, і будуть сміятися з нього: «Ось муж, що Бога не чинить своєю твердинею та на великість багатства свого покладає надію, втікає до злого свого.— Псал.

51(52), в. 7—9⁸⁵⁰.

Після такого нещасливого воєнного поступування Ібраїм-паша, вейзир та Юрась Хмельниченко ⁸⁵¹ повернули до Константинополя, а з якими емоціями були прийняті своїм султаном на повітанні, того ніхто не знає, певне тільки те, що на Хмельниченка не було султанської урази і декларована була йому повна його султанська ласка й надалі. Після тієї декларації його було наречено невзабарі князем Сарматійським ⁸⁵² і призначено в Немирів українським гетьманом. A християнські, московські й козацькі війська після тієї щасливої і преславної чигринської перемоги над турком залишили в Чигрині значну військову залогу, поставивши над нею полковником і наказним гетьманом згаданого значного військового товариша Григорія Коровченка і наказавши йому понаправляти чигринські руїни й поза- гладжувати турецькі шанці. A самі обидва повернули вони від Чиг- рина до Дніпра і, переправившись невзабарі через Дніпро, після належної подяки своєму помічникові Богу за дану над ворогами перемогу і після радісного тріумфу для всього християнства щасливо розійшлися по домівках.

Тоді ж 1677 року в січні місяці, на четвертий рік панування короля Яна Третього, того-таки Собеського, відправлявсь у Варшаві вальний екстраординарійний шеститижневий сейм, на якому ухвалено й постановлено багато різноманітних речей, а потім у Кракові в друкарні дідичів Криштофа Схендля були видрукувані за королівським привілеєм конституції, при яких поряд з іншими численними ухвалами й постановами, на п’ятому листі, ухвалено й постановлено про козаків такий пункт: