Про турецький намір заволодіти Києвом чи розорити його; про приготування християнських військ на оборону Києва; про начальників, що очолювали християнські війська, і про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці та інші святині; про осібні сторожові війська, що стояли супроти Криму, про козацькі війська — одні з них притягли під Kuiey а інші виправлено на низ Дніпра супроти татар; про прибуття всіх військ під Київ; про настановлення там мостів через Дніпро; про турецьку готовність іти на Київ і про

Києво-Печерського города; про npu4UHUy що стримали турчина від походу на Київ; про турецьку хитрість до заволодіння християнських держав і про його гординю через свої гаразди; про шкідливу для християн їхню схильність до згоди з турками і про страшну для турчина християнську згоду; про зміну турчином свого наміру йти на цісаря Риму і на Київ; про його боязливе повернення до Цариграда; королівський універсалу що велів Pyci з’їздитися в Люблін для унії.

оку від початку світобуття 7187, а від господнього плотського з’явлення у світ 1679. Ще з осені перед початком цього року гетьману Самойловичу й усій малоросійській Україні явно далося чути від невільників, що втекли з бусурманської землі, і через татарських «язиків», пійманих козацьким промислом, що вищезгаданий головний ворог господнього хреста та всіх християн, підступний візантійський змій (який не тільки заволодів був преславним і православним християнським царством Грецьким, але й поневолив собі через меча численні християнські держави, спустошивши до решти інші; від такого свого щастя він гордився й заносився, бо його ніколи не перемагали, і називався він бичем, посланим від Бога на християн) відкрив у своїй державі намір заволодіти чи всеконечно знищити й розорити богоспасенне царське місто Київ і наказав чинити військові приготування для походу під Київ ⁸⁸⁷. Коли гетьман Самойлович доповів про те пресвітлому государю царю Феодору Олексійовичу, то він, благочестивий монарх, прагнучи захистити царську отчину від бусурманського находу, на пораду свого синкліту⁸⁸ звелів багаточисленним своїм великоросійським військам готуватися на наступну весну до військового походу під Київ. Коли ж сподівана весна показала людським очам веселе своє лице з квітами, зільними травами, потрібними худобі для корму, тоді відразу й російський Марс, розвинувши на війну свої хоругви, рушив зі своїх домівок та зимових кватир у похід до Києва з багаточисленною

Турецький намір заволодіти Києвом.

250

Фасад Старо-Київської фортеці з Подолу (33).

⁸⁹⁰ Частина турецького війська стояла на Поділлі, турки також зміцнювали Кам’янець-Подільський.

⁸⁸⁹ Частина козацького війська на чолі з гетьманенком Семеном Самойловичем воювала Правобережжя і зганяла населення на лівий берег — т. зв. «згін».

силою кінних і піших ратних людей при багатьох князях, ближніх боярах, окольничих, воєводах та інших вождях і численних царедворцях, над якими всіма цар поставив замість себе найголовнішим гетьманом та старійшиною боярина й казанського намісника князя Михайла Алегуковича Черкаського, давши йому в поміч, над усі ті воїни й воєначальники, чудотворну ікону Пресвятої Діви Богородиці, всенадійної і всесильної заступниці християн, також чесного хреста і частину животворящого хреста, що мав у собі Христове волосся, з іншими д^ того мощами святих, і свою похідну церкяу, освячену в ім’я преподобйого Сергія Радонежського, чудотворця, з приданими до неї від найсвятішого Іоакима, московського патріарха, вправними багаточисленними особами духовного чину. A в товариші придав йому, князю черкаському, стольника й воєводу Бориса Петровича Шереметова та інших князів і бояр з осібними полками, смоленською шляхтою і з іншими іноземними начальниками та з великим військом, що було під їхньою командою. У Києві ж тоді був начальником і воєводою при московських військах боярин і дорогобузький намісник князь Никита Семенович Урусов з товаришами і воєводами, князем Данилом Афанасійовичем Борятин- ським та дворянином Іваном Петровичем¹Лихаревим. A осібно стояв напоготові на ближніх кордонах з великоновгородськими і псковськими полками боярин та воєвода князь Іван Андрійович Хован- ський. Князь же Яків Семенович Борятинський стояв із осібним воїнством на білогородському рубежі супроти кримської орди, а князь Каспулат Муцалович Черкаський з черкаськими та калмицькими ордами стояли також проти кримської орди на Моравських шляхах за рікою Ворсклою.

Турчин, зачувши про зібрання й поготовність християнських військ під Києвом, сам стояв десь недалеко в полях і, бувши готовий до війни ⁸⁹°, не посмів іти під Київ, але зажив звичайної своєї підступності, бажаючи одурити християн, як оДурив був і в час розорення у 1674 році Ладижина й Умані, тобто пустив був поголоску, що тягне просто під Київ. Потім фальшиво змінив її і розголосив, що повернув зі своїми військами назад. Коли б після тієї брехливої поголоски християнські війська були розпущені з-під Києва, то він,

хитрий лис і хижий вовк, мав потягти до Києва й допинатися того, що хотів. Але християнські війська були перестережені й навчені згаданою ладижинською й уманською оманою і не відступали від Києва протягом усього літа. Тоді, не тратячи часу при тому порож- нюванні, московські війська обвели й уміцнили горішній город Київ, де були церква Святої Софії і катедра київських митрополитів, глибокими ровами та високими валами. A козацькі війська за гетьманським приводом уміцнили й обклали ровами й міцними валами, відкинувши палі, що ними був обставлений, також город Київ-Пе- черський. Про це все просторіше читай у друкованому київському «Синопсисі» від листа 122 до листа 129.

Хоча я й написав вище, що турчин з огляду на виставлені біля Києва християнСькі війська не посмів тягти під Київ, однак у другого рукописного козацького літописця ясно виказується, що він, турецький султан, хай і був тоді помирений з Польщею, однак

Портрет Б.

не посмів приходити під Київ не тільки через виставлені на оборону його християнські війська, але й через те, що, бувши в розбраті з християнським цісарем, готувався зі своїми військами й на нього, прагнучи не лише звоювати цісарську землю, але й заволодіти через меч і старим Римом з усією його державою; особливо ж через те, що побачив — навколишні сусідні держави й християнські німецькі монархи були тоді у гніві й незгоді з християнським цісарем.

Під час таких самих християнських незгод, у давно минулі літа, він, турчин, заволодів поодинці, як казав я і раніше, численними християнськими державами, заживаючи до того такої хитрості й підступності, що з однією християнською державою мирився, а інші воював і підкорював собі. Людей же в тих християнських державах, що змагалися з ним, одних геть вибивав, а інших забирав

⁸⁹¹ Австрійський цісар вважався прав- ним спадкоємцем римських імператорів і сам носив їхній титул, через що його державу називали Римською.

⁸⁹² Ідея союзу проти турків належала Яну Собеському. Для Ti здійснення вислано було депутацію в Париж, в Англію та Голландію на чолі з коронним підскарбієм Морштином. Князь M. Радзівілл поїхав у Відень, Рим та Венецію. Посли їздили до Москви, Швеції та Іспанії. Цю ідею підтримав папа Інокентій XI, але нічого з того не вийшло: на такий союз не погодилася жодна із держав.

Синопсис.— Сторінка з книги (39).

у вічну неволю. I, викорінюючи до решти ті держави, чим далі, тим вище, через природжену свою гординю, зносився вгору, і, як уже казано, іменував себе ніколи не здоланним. A монархи й князі християнські, що примирювалися тоді з ним, хоча й бачили ту шкідливу всепагубну його хитрість щодо інших християн, однак, дотримуючись статечно слова свого паролю й капітуляції, не зволювали порушувати постановлених із турчином пактів задля оборони інших християн, яких розорювано й неволено, щоб учинити йому B його замислах та намірах належну стрічу й перепону.

⁸⁹³ Величкова звістка про страх турків перед з’єднаною силою християнських монархів безпідставна, оскільки ніякого з’єднання не було.

⁸⁹⁴ Універсал подано в перекладі з польської мови. Звірено за вид.: Коялович M. Литовская церковная уния.-СПБ, 1861.

Того ж року польський король Ян Собеський, хочучи за своїм бажанням і старанням перетворити православну Русь, що була під державою Корони Польської, на унію, скасувати в ній святе благочестя та гвалтовно нахилити її до римосхизматичного блуду, призначив у майбутньому 1680 році, в січні, на 14 день, унітам і дезуні- там грецького обряду і всій взагалі шляхті з’їхатися для утвердження тієї унії зі своїми правами й привілеями до Любліна. Він видав про те такі свої королівські універсали ⁸⁹⁴:

ЯН ТРЕТІЙ,

з божої ласки король польський, великий князь литовський, прусський, мазовецький, жмудський, інфлянтський, київський, волинський, подільський, смоленський, сіверський і чернігівський

⁸⁹⁵ B оригіналі «ставропігіанам».

Велебним набожним митрополитам, єпископам, архімандритам, ігуменам, настоятелям і всьому духовенству, також шляхетським обивателям різних воєводств, братствам, ставропігіям ⁸⁹⁵ і всім узагалі в містах наших шляхетських грецької релігії унітам і дезунітам у Короні і Великому Князівстві Литовському, тим, що перебувають у провінціях, що до них належать, вірно люб’язним нам,— наша королівська ласка.

Гармати. Кують мечі (49).

Велебні, набожні, вірно люб’язні нам!

⁸⁹⁶ Йдеться про прохання Й. Шум- лянського та його однодумців, подане папському нунцію 1677 p.

Маючи постійні турботи в наших державах, зичимо ми того, щоб якнайбільше квітнули в них пожаданий мир і християнська любов, за якими йде боже благословення. До того всього, однак, є в народі руському великою перешкодою завзята й закореніла незгода, яка розриває єдність обивателів наших держав, порушує фундамент святого миру, знищує братерську любов і бажає запалити в серцях взаємне заятрення. Тож, хочучи запобігти тому всьому батьківським нашим доглядом і старатливістю, прагнемо спровадити розрізнений дух вашої вірності до належного заспокоєння, згідно нашої конституції, постановленої на сеймі у Варшавіі, яка на Грод- зенському сеймі не могла дійти до виконання. Також, схиляючись до усильних прохань обох боків ⁸⁹⁶, нинішнім універсалом жадаємо ваших вірностей і по них конечно хочемо, щоб, відклавши набік усі інші заняття, зобабіч, з усіма привілеями, декретами й правами прибували в наше Любельське місто на день двадцять четвертий у січні місяці, а згідно старого календаря на день чотирнадцятий року наступного 1680, і там від Бога, невичерпного джерела всякого миру і взаємної любові, були б підсилені, за заступництвом преблагої й найсвятішої Діви, в присутності вельможних наших комісарів, яких до того часу визначимо з нашого сенату, пильно переговорити при християнській любові поміж себе; й отак ті наші вельможні комісари, що засідатимуть там замість нас, пробуджуватимуть ваші вірності до згоди, заспокоєння і до задоволення законних вимог. Коли це збудеться, дасть Бог, як зичимо, тішитиметься не тільки цілий християнський світ, але й саме небо, бо Бог згоди, Бог єдності, Бог миру благословлятиме ваші вірності й нашу державу та поганьбить ворога хреста святого, який сподівається згубити нас не так через міць і силу свою, як через незгоду й розбрат християнства. A коли б хтось із ваших велебностей, кохаючись у незгоді й розбраті, немилім Богові й людям, не прибув би на той такий побожний і пожаданий акт і прибути не захотів би, то його, як ослушника волі нашої і ворога святої згоди, буде віддалено від добр, які тримає, а ті добра буде через нас віддано комусь іншому.

Щоб цей універсал наш дійшов до відома всіх, ми бажаємо, щоб велебні митрополити, єпископи й інші настоятелі наказали його опублікувати. Його ми для більшої ваги, підписавши рукою нашою, наказали ствердити і зміцнити коронною печаткою.

⁸⁹⁷ Тобто 1679 року.

Даний у Яворові, дня IX, місяця жовтня, року божого MDCLXXIX ⁸⁹⁷, панування нашого року VI.

ЯН КОРОЛЬ

(M. П. K.)

Станіслав Щука,

секретар його королівської милості

⁸⁹⁸ Євгенієм IV. Собор було скликано після погодження між Євгенієм та візантійським цісарем Іоанном VII Палеоло- гом.

⁸⁹⁹ Собор почався в італійському місті Феррарі 1438 p., але через моровицю був перенесений у Флоренцію і закінчився там 1439 p.

⁹⁰⁰ Флорентійський з’їзд після довгих

дебатів та нарад прийняв унію, погодивши різницю в дощатах та обрядах. У час роботи з’їзду помер патріарх константинопольський Іосиф. Ухвали з’їзду підписали папа, цісар, всі отці латинські та грецькі, за винятком митрополита з Ефеса Марка. Був на тому соборі й київський митрополит Ізидор. Латиняни переконували греків часом погрозами, але кровопролить не було. Коли ж уніати повернулися додому, то їх зустріли як єретиків. Просторішу історію про Флорентійський собор див.: Остроумов И. История Флорентийского собора.—

M., 1847.