Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт

до розмови на тому з'їзді з унітами; про літургії, казання та інші тодішні церемонії; про виправу послів від руського духовенства до короля з інструкцією; про беззвісний кінець і роз'їзд з Любліна з'їзду, який там був; про турецьку поголоску щодо знищення низового Запорозького війська і про лист гетьмана Самойловича до запорожців з обіцянкою щирої їм допомоги; про повноважних московських послів у Варшаву до поляків, щоб якнайшвидше постановити союз з поляками на спільну війну супроти турчина; про Косогова, який міряв за Ворсклою степ від слобідських міст до Дніпра; запорозький лист про Сіркову смерть і про бусурманську поведінку; про мор у Січі й Кази- кермені; про турецький кордон; про польську комісію з турками; про комету, що була на небі.

Року від створення світу 7188, а від олюднення божого 1680 мені трапилося відшукати на самий початок до опису цьогорічних подій поміж шпаргалами тільки один рукописний польський аркуш — частину руського діаріуша, де йшлося про Люблінський з’їзд. Із тієї частини діаріуша я трохи довідався, що той Люблінський з’їзд хотів відновити й утвердити на благочестивій Pyci унію. Це ту унію, що супротивна східному благочестю і шкідлива його спасінню; вона була спершу усилувана постановитися 1438 року схизматиком Євгенієм 898, папою римським, на розбійницькому Феррар- ському чи Флоренському з’їзді 899 з православними греками, які нерушно трималися семи світових соборів. Але він, папа Євгеній, нічого сподіваного з православними греками не досяг (і взагалі був посоромлений зі своїми кардиналами від греків, які учинили з божественного писання достеменні аргументи про святе православ’я і вказали схизматикам-римлянам шлях до спасіння), і той розбійницький Флоренський з’їзд закінчився самим лише кровопролиттям і вбивством багатьох православних греків та розоренням афонських монастирів (про що осібно, хто хоче, хай читає просторішу історію деінде) . Коли ж після того розбійницького Феррарського з’їзду минуло 157 років, тобто у 1595 році від Різдва господнього, ту унію було відновлено, але вже не в греків, а в православній Русі, що була під польським володінням, без її волі й відома, через безбожних

901 До них долучалися ще Г. Балабан, єпископ львівський, та M. Копистенсь- кий, єпископ перемишлянський.

902 Пропуск в тексті.

К. Терлецький (43).

I. Потій (43).

її владик і перших відступників од святого православ’я Кирила Tep- лецького, єпископа луцького й острозького, та Іпатія Потія, єпископа володимирського і брестського, з кількома іншими руськими владиками 901. Вона була введена й прийнята через Михайла Рогозу, київського митрополита, якого злохитро вловили й намовили до відщепенства ті ж принципали Терлецький і Потій (про що трохи просторіше дивися позаду на [...] 902 листі).

Ота унія й панувала на Pyci 26 років від свого тодішнього початку, однак потім за дозволом Жигмонта Третього, короля польсь-

903 Теофан приьжджав до Києва 1620 p. Православні звернулися до нього з проханням поставити єпископів. Теофан затвердив митрополитом I. Борецького. Жигмунд III, навпаки, видав указ про пе- реслщування нових єпископів. Унія ж знищена не була. Найсильнішого удару їй було завдано за козацьких воєн, але теж не знищено до решти.

кого і шведського, і за ретельним дбанням козацького гетьмана Петра Сагайдачного та через найсвятішого єрусалимського патріарха Теофана, що прибув тоді з царського міста Москви до Києва і жив у ньому деякий час, її було 1621 року скасовано й відкинено 903.

A святе православ’я засяяло і дістало свою честь зі встановленням у Києві митрополита Іова Борецького, а на інших місцях інших православних єпископів та владик, як про це було коротко сказано раніше у згаданому 1621 році. A тому, що відтоді пшениця благочестя, насіяна згаданим найсвятішим патріархом, яка зростала, до решти не позбулася кукілю уніатського блуду, поміж православними

Єрусалимський патріарх Теофан (54).

ховалися й уніати і таємно зичили зросту унії та й намагалися завжди завести її з польською допомогою в православну Русь.

У такому стані благочестива Русь, що була під польським володінням, пригнічувалася, як рожа терням, і це незмінно тяглося протягом 59 чи 60 років, від вищезгаданого 1621 року до цього 1680 року. A тепер, знати, той-таки сатана, що відвів римлян од грецького благочестя і вкинув їх у рів схизми, з неледачим дбанням міркуючи про погибель християнського народу, знову спрямував їх-таки, римлян (вони ж і поляки), які відхилилися зі шляху східного благочестивого сповідання до західної римської омани, на те, щоб вони знову намагалися відкинути православний руський народ, який лишається під володінням Корони Польської, від святої благочестивої грецької віри і нахилити його через неспасенну унію до свого однодумства та й закинути в рів того-таки власного блуду. Поляки тоді з уніатами, які сліпотствували щодо догматів благочестивої грецької віри, а потопилися в римо-схизматичному блуді і ніяк не хотіли виправитися дая свого спасіння, намовили й упросили свого короля Собеського, щоб став при тому, аби благочестя в Русі, яка лишається під лядською державою, було скасовано й перетворено на унію і щоб звелів він бути про те з’їзду й розмові руських з поляками й унітами. Король Собеський тільки позверховно був схильний

захищати старовічне грецьке благочестя, внутрішньо ж був схильні- ший до розширення віри й мудрувань римських, у яких і сам був, і, схиляючись більше до римлян, ніж до русів» допустив скликання в Любліні з’їзду й розмов про віру, а в минулому літі 9 жовтня 1679 року розіслав із Яворова в Польщу й Русь свої універсальні коро- 904 Другий універсал було послано 10 лівські розпорядження 904 (з яких універсалів список одного покла- жовтня* дено в минулому 1679 році), щоб на ті розмови з’їздились у Люблін

на 14 січня цього року. Ha цей з’їзд із православного руського боку з’їхалося багато єпископів, архімандритів, ігуменів та інших знаменитих і вчених духовних осіб, між якими найперший був отець Йо- сиф Шум’янський, львівський єпископ 90°, а з польського боку з’їхалося також багато значних і мудрих персон з якимсь уніатським митрополитом 906. Православні, промешкавши в Любліні поло-

Портрет П. Сагайдачного, 1622 (9).

905 Ha цей з’ізд Й. Шумлянський не поїхав, не було на ньому жодного православного єпископа, тільки намісник Могилівського монастиря Волчацький, взагалі православних там було мало. Натомість з’їхалися уніати й католики. Запрошення на з’їзд було послано й православним владикам Східної України, але вони в Люблін не поїхали.

906 Уніатським митрополитом був тоді Кипріан Жоховський.

"' Цей з’їзд було описано у кн.: Жоховський K. Coloquium Lubelskie...— Л., 1680, але C. Величкс користувався якимось іншим джерелом, не зовсім точним. Запротестували проти унії не Й. Шумлянський з духовенством, а Луцьке братство.

<< | >>
Источник: Самійло Величко. Давньоруські та давні українскі літописи. Том 2. Київ - 1991. 1991

Еще по теме Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт:

  1. Про вибрання на Києво-Печерську архімандрію Вуяхевича; про монаршу платню, прислану гетьману, і про розіслання Ti полковникам; про послання тієї ж таки платні полтавському полковникові через канцеляриста Петрика; про його, Петрикову, втечу за Мазепи- ним благозволенням до Січі та Криму; про воєводу Новобогородиць- кого Змєєва і про архімандрита Хрисанфа, якого прислано в Малу Росію від святійшого єрусалимського патріарха Досифея з грамотою do київського митрополита отця Ясинського, писаною на те
  2. Про вихід з польської облоги шведського короля і про його втечу до Пруссів; про з'єднання польських військ під Варшавою і про розіслання королівських універсаліву які оголошували амністію відступництву поляків; про нещасливий роз'їзд Чернецького під Дугласове військо; про розор шведами Куяв і про вирубання польської піхоти на чолі з Бігдошем; про повторну, щільнішу облогу Варшави; про лічбу там польського війська; про послання трубача до обложенців і про Вітембергову затятість; про штурм Варшави
  3. Про намір Брюховецького йти на Тетерю; про зимування його в Каневі; про Тетерину втечу з Корсуня у Польщу; про взяття Kopcy- ня й Тетериної старшини Гамалією; про марнотне здобуття Брюхо- вецьким Білої Церкви; про його повернення звідтіль у Гадяче і про виїзд його з полковниками на Москву; про з'їзд у Чигрині тогобічної старшини і про наречення там гетьманом Дорошенка; тут-таки королівське убезпечення, дане ігуменові Макошинського монастиря.
  4. Про другу тримісячну книгу «Житій святих», котра вийшла з києво-печерськоі друкарні; про шкідливе татарське вторгнення під Сандомир та Львів; про патріарше благословення гетьману через грамоту на похід до Казикермена; про приязнь з Волощини до гетьмана з усілякими звідомленнями про чужоземців; про причини російської війни на Азов та Казикермен; про похід туди московських та козацьких військ; про невзяття тог
  5. Про рушення Хмельницького з-під Білої Церкви на Гончариху; про зупинку його там; про звістки, які він одержав про поляків, / про його намір іти на них походом; про Кривоносову виправу до Бара; про взяття Бара з численною здобиччю; про те, як стояв Кривоніс під Кам'янцем-Подільським і про його поворот до Хмельницького; про задум Хмельницького йти на Пиляву і про з’ЇЗд поляків у Збараж до Вишневецького; про те, як Вишневецький із військом підхилився під команду нових гетьманів; про зосередження по
  6. Про польську конфедерацію під Тишовцями на шведа; про розі- слання конфедератських універсалів у Польщу і звідомлення королеві Казимирові про ту конфедерацію; про марнотну Казимирову виправу посла до хана, щоб той приборкав Хмельницького, і про те, як король Казимир прибув з-за кордону у Ланцут до конфедератів; про коронного маршалка Любомирського, який один час жив із польською короною у Венграх; про потвердження королівською присягою тої конфедерації і про розіслання в усю Польщу королівських
  7. Про турецьку лють на поляків і козаків за їхню перемогу під Віднем; про хитрі затяги козаків з визначенням їм на місяць великої платні і про козацьку в тому обережність; про турецьку нещасливу дванадцятирічну війну з цісарем; про третю розміну невільників під Пере- волочною з татарами; про випалення гетьманським військом степу; про незгоди через те між запорожцями й гетьманом; про уразливе гетьманське писання до запорожців; про вивідання запорожцями того, що з царського боку мають їх утиснути, і
  8. Про турецьку завзятість на поляків і про головну поразку турків під Хотином від Собеського з поляками та козаками; про смерть короля Вишневецького; про вибрання на королівство Собеського і про перший його некорисний мир із турками; про козацьке лицарство під Хотином супроти турчина і про турецьку ярість за те на козаків із приготуванням до їхнього викоренення; про уманський бунт у Світлий понеділок і про вибиття Дорошенкових полковників та сердюків; про лядську й Ханенкову вдячність їм за те і п
  9. Про польське домагання відібрати собі Україну; про Хмельниченко- ву зраду під Слободищами; про розгром поляками й татарами московських та козацьких військ під Чудновом тощо.
  10. Про рушення Хмельницького з Запорозьким і татарським військом від Січі до Жовтої Води та на Україну; про злучення його з реєстровими козаками, що їх послали проти нього коронні гетьмани; про розгром під Жовтою Водою польських військ на чолі з комісаром і гетьмановим сином; про взяту там здобич і полонян; про відправлення їх до Чигрина; про те, як зловили Чаплинського.
  11. Про королівську раду, що вчинити з Вітембергом, який здався; про прохання великополян не відпускати Вітемберга; про затримання Вітемберга і про відіслання його до Замостя; про знудження польського війська, голод та хвороби і про те, як воно роз’їжджалося по домівках; про шведського генерала Дугласа і про польського короля, який їздив під його військо; про генеральну битву обох королів і про поразку польського короля; про втрату ним гармат, обозу й частини війська; про шведський марш на Львів; пр
  12. Про смерть царя Феодора Олексійовича і про царювання після нього двох царів і третьої їхньої сестри в Росії; про дбання короля Собе- ського завести в Pyci унію; про його послів через те в Люблін; про схилення Шум’янського до унії і його лист про те до папи римського; про перший розмін невільниками під Переволочною; про повторний Суховієвий прихід у тогобічну Україну, щоб посісти там гетьманство; про нещастя його в тому через Самойловичеві перепони; про повернення його на Низ; про поведінку його
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -