Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт

до розмови на тому з'їзді з унітами; про літургії, казання та інші тодішні церемонії; про виправу послів від руського духовенства до короля з інструкцією; про беззвісний кінець і роз'їзд з Любліна з'їзду, який там був; про турецьку поголоску щодо знищення низового Запорозького війська і про лист гетьмана Самойловича до запорожців з обіцянкою щирої їм допомоги; про повноважних московських послів у Варшаву до поляків, щоб якнайшвидше постановити союз з поляками на спільну війну супроти турчина; про Косогова, який міряв за Ворсклою степ від слобідських міст до Дніпра; запорозький лист про Сіркову смерть і про бусурманську поведінку; про мор у Січі й Кази- кермені; про турецький кордон; про польську комісію з турками; про комету, що була на небі.

Року від створення світу 7188, а від олюднення божого 1680 мені трапилося відшукати на самий початок до опису цьогорічних подій поміж шпаргалами тільки один рукописний польський аркуш — частину руського діаріуша, де йшлося про Люблінський з’їзд. Із тієї частини діаріуша я трохи довідався, що той Люблінський з’їзд хотів відновити й утвердити на благочестивій Pyci унію. Це ту унію, що супротивна східному благочестю і шкідлива його спасінню; вона була спершу усилувана постановитися 1438 року схизматиком Євгенієм 898, папою римським, на розбійницькому Феррар- ському чи Флоренському з’їзді 899 з православними греками, які нерушно трималися семи світових соборів. Але він, папа Євгеній, нічого сподіваного з православними греками не досяг (і взагалі був посоромлений зі своїми кардиналами від греків, які учинили з божественного писання достеменні аргументи про святе православ’я і вказали схизматикам-римлянам шлях до спасіння), і той розбійницький Флоренський з’їзд закінчився самим лише кровопролиттям і вбивством багатьох православних греків та розоренням афонських монастирів (про що осібно, хто хоче, хай читає просторішу історію деінде) . Коли ж після того розбійницького Феррарського з’їзду минуло 157 років, тобто у 1595 році від Різдва господнього, ту унію було відновлено, але вже не в греків, а в православній Русі, що була під польським володінням, без її волі й відома, через безбожних

901 До них долучалися ще Г. Балабан, єпископ львівський, та M. Копистенсь- кий, єпископ перемишлянський.

902 Пропуск в тексті.

К. Терлецький (43).

I. Потій (43).

її владик і перших відступників од святого православ’я Кирила Tep- лецького, єпископа луцького й острозького, та Іпатія Потія, єпископа володимирського і брестського, з кількома іншими руськими владиками 901. Вона була введена й прийнята через Михайла Рогозу, київського митрополита, якого злохитро вловили й намовили до відщепенства ті ж принципали Терлецький і Потій (про що трохи просторіше дивися позаду на [...] 902 листі).

Ота унія й панувала на Pyci 26 років від свого тодішнього початку, однак потім за дозволом Жигмонта Третього, короля польсь-

903 Теофан приьжджав до Києва 1620 p. Православні звернулися до нього з проханням поставити єпископів. Теофан затвердив митрополитом I. Борецького. Жигмунд III, навпаки, видав указ про пе- реслщування нових єпископів. Унія ж знищена не була. Найсильнішого удару їй було завдано за козацьких воєн, але теж не знищено до решти.

кого і шведського, і за ретельним дбанням козацького гетьмана Петра Сагайдачного та через найсвятішого єрусалимського патріарха Теофана, що прибув тоді з царського міста Москви до Києва і жив у ньому деякий час, її було 1621 року скасовано й відкинено 903.

A святе православ’я засяяло і дістало свою честь зі встановленням у Києві митрополита Іова Борецького, а на інших місцях інших православних єпископів та владик, як про це було коротко сказано раніше у згаданому 1621 році. A тому, що відтоді пшениця благочестя, насіяна згаданим найсвятішим патріархом, яка зростала, до решти не позбулася кукілю уніатського блуду, поміж православними

Єрусалимський патріарх Теофан (54).

ховалися й уніати і таємно зичили зросту унії та й намагалися завжди завести її з польською допомогою в православну Русь.

У такому стані благочестива Русь, що була під польським володінням, пригнічувалася, як рожа терням, і це незмінно тяглося протягом 59 чи 60 років, від вищезгаданого 1621 року до цього 1680 року. A тепер, знати, той-таки сатана, що відвів римлян од грецького благочестя і вкинув їх у рів схизми, з неледачим дбанням міркуючи про погибель християнського народу, знову спрямував їх-таки, римлян (вони ж і поляки), які відхилилися зі шляху східного благочестивого сповідання до західної римської омани, на те, щоб вони знову намагалися відкинути православний руський народ, який лишається під володінням Корони Польської, від святої благочестивої грецької віри і нахилити його через неспасенну унію до свого однодумства та й закинути в рів того-таки власного блуду. Поляки тоді з уніатами, які сліпотствували щодо догматів благочестивої грецької віри, а потопилися в римо-схизматичному блуді і ніяк не хотіли виправитися дая свого спасіння, намовили й упросили свого короля Собеського, щоб став при тому, аби благочестя в Русі, яка лишається під лядською державою, було скасовано й перетворено на унію і щоб звелів він бути про те з’їзду й розмові руських з поляками й унітами. Король Собеський тільки позверховно був схильний

захищати старовічне грецьке благочестя, внутрішньо ж був схильні- ший до розширення віри й мудрувань римських, у яких і сам був, і, схиляючись більше до римлян, ніж до русів» допустив скликання в Любліні з’їзду й розмов про віру, а в минулому літі 9 жовтня 1679 року розіслав із Яворова в Польщу й Русь свої універсальні коро- 904 Другий універсал було послано 10 лівські розпорядження 904 (з яких універсалів список одного покла- жовтня* дено в минулому 1679 році), щоб на ті розмови з’їздились у Люблін

на 14 січня цього року. Ha цей з’їзд із православного руського боку з’їхалося багато єпископів, архімандритів, ігуменів та інших знаменитих і вчених духовних осіб, між якими найперший був отець Йо- сиф Шум’янський, львівський єпископ 90°, а з польського боку з’їхалося також багато значних і мудрих персон з якимсь уніатським митрополитом 906. Православні, промешкавши в Любліні поло-

Портрет П. Сагайдачного, 1622 (9).

905 Ha цей з’ізд Й. Шумлянський не поїхав, не було на ньому жодного православного єпископа, тільки намісник Могилівського монастиря Волчацький, взагалі православних там було мало. Натомість з’їхалися уніати й католики. Запрошення на з’їзд було послано й православним владикам Східної України, але вони в Люблін не поїхали.

906 Уніатським митрополитом був тоді Кипріан Жоховський.

"' Цей з’їзд було описано у кн.: Жоховський K. Coloquium Lubelskie...— Л., 1680, але C. Величкс користувався якимось іншим джерелом, не зовсім точним. Запротестували проти унії не Й. Шумлянський з духовенством, а Луцьке братство.

<< | >>
Источник: Самійло Величко. Давньоруські та давні українскі літописи. Том 2. Київ - 1991. 1991

Еще по теме Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт:

  1. Про царське готування до війни проти Литви й поляків і про взаємний обмін козацьких та московських військ; про королівські листи до турків та хана і про прихильні відповіді до нього звідтіля.
  2. Про смерть київського митрополита Косова; про доглядання Бара- новичем його престолу і про вибрання на Київську митрополію Балабана; про виправу Хмельницьким на Ташлик козацького війська і про хворобу Хмельницького; про смерть Хмельницького і про похованняйого в Суботові.
  3. Про вихід шведів із Кракова і про вступ до міста польського короля; про королівський похід на Шведа із Кракова до Мазовїі та Пруссів і про успіхи Чернецького в Пруссах; про примус через трактат брандебуржців до Корони Польської, як було колись; про смерть Хмельницького і про неузгоду серед козаків щодо гетьманства; про вибрання в гетьмани Виговського і про його неправедну увагу до поляків.
  4. Про дії Виговського та Пушкаря; про закликання орди і про розгром під Жуками Пушкаревого війська; про забиття самого Пушкаря і про зраду Виговського російському государеві; про Гадяцьку комісію та пакти і про вчинене тоді на Україні бідство, кровопролиття та розор; про змагання Ромодановського з Гуля- ницьким під Варвою і про постановлення там нового й першого на цім боці Дніпра гетьмана Безпалого; про відступ його, Ромода- новського, з новим гетьманом від Варви до Лохвиці.
  5. Стефан САВИЦЬКИЙ ПОВІСТЬ ПРО КОЗАЦЬКУ ВІЙНУ 3 ПОЛЯКАМИ, ЯКА ВЕЛАСЯ ГЕТЬМАНОМ ЗАПОРОЗЬКИХ ВІЙСЬК ЗІНОВІЄМ БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ I ЧЕРЕЗ ЯКУ BIH 3 БОЖОЮ ПОМІЧЧЮ ВИБИВСЯ 3 КОЗАКАМИ Й ТАТАРАМИ З-ПІД ЛЯДСЬКОГО ПІДДАНСТВА I ВДАВСЯ ПІД ВЕЛИКОДЕРЖАВНУ ПРОТЕКЦІЮ ПРЕСВІТЛОГО ВСЕРОСІЙСЬКОГО МОНАРХА. ВІД КНИГИ, НАЗВАНОЇ «ВІЙНА ДОМОВА», ТВОРУ САМУЇЛА ТВАРДОВСЬКОГО, СКЛАДЕНОЇ ПОЛЬСЬКИМИ РИТМАМИ Й ВИДРУКОВАНОЇ B КАЛІШІ У 1681 РОЦІ, КОРОТКО ВИПИСАНА У КВІТНІ 1718 РОКУ
  6. Про Сомкове полковництво й наказне гетьманство в Переяславлі; про роздвоєння, як і за Виговськогоу Малої Росії; про Хмельничен- кове старання привести те роздвоєння до первісної єдності; про подвійний марнотний Хмельниченковий похід проти Сомка в Переяславль і про біду Україні від Хмельниченкового війська.
  7. Про намір Брюховецького йти на Тетерю; про зимування його в Каневі; про Тетерину втечу з Корсуня у Польщу; про взяття Kopcy- ня й Тетериної старшини Гамалією; про марнотне здобуття Брюхо- вецьким Білої Церкви; про його повернення звідтіль у Гадяче і про виїзд його з полковниками на Москву; про з'їзд у Чигрині тогобічної старшини і про наречення там гетьманом Дорошенка; тут-таки королівське убезпечення, дане ігуменові Макошинського монастиря.
  8. Про королівський універсал з присягою преосвященного отця Тукальського, київського митрополита; про листовну Дорошенкову відповідь до запорожців з його вимовленнями і висловленням запорозької неправди; там-таки про роздвоєння та розтроєння малоросійське; про цьогобічних гетьманів і уманського Ханенка; про шкідливі для Малої Росії Андрусівські договори; про Підгаєцькі пакти; про Острозьку комісію і про піддання його, Дорошенка, під турецьку протекцію.
  9. Про злий умисел султана й вейзира турського на викоренення запорожців; про нещасливу їхню в тому ділі поведінку з погублен- ням у Запорозькій Січі численних янчарів; про щастя в тому запорожців і про всі тодішні діяння; про подяку їхню спасителеві Богу; про взятих живцем янчарів і про викуплення їх ханом; про чотири агиу що викупилися; про запорозький листу з підозрінням і діткливо писаний до Дорошенка; про клятвенн
  10. Про смерть царя Олексія Михайловича і про нового царя Феодора Олексійовича; про Самойловичеву апеляцію до Москви на Дорошенка; про Дорошенковий лист do запорожців, у якому він жаліється на Самойловича, / про відповідь запорожців на цей лист Дорошенкові; про Дорошенкову антипатію із Самойловичем через тодішні причини; про прихід під Чигрин Ромодановського з Самойловичем і про здобування Чигрина; пр
  11. Про турецький намір заволодіти Києвом чи розорити його; про приготування християнських військ на оборону Києва; про начальників, що очолювали християнські війська, і про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці та інші святині; про осібні сторожові війська, що стояли супроти Криму, про козацькі війська — одні з них притягли під Kuiey а інші виправлено на низ Дніпра супроти татар; про прибуття всіх військ під Київ; про настановлення там мостів через Дніпро; про турецьку готовність іти на Київ і про
  12. Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -