Типи міфів

Оскільки зміст терміна «міф» і можливості його застосування дале­ко не рівнозначні, бажано уточнити, в якому розумінні він використо­вуватиметься. Як правило, розрізнення між міфом, легендою, сагою, народним переказом та казкою проводиться на підставі літературних критеріїв, інше загальноусталене використання цього терміна проти­ставляє міф історичній правді, маючи на увазі, що все, позначене тер­міном «міф», не заслуговує на довіру.

Вивчаючи досить різноманітний міфологічний матеріал, який ви­ник у давнину на Близькому Сході, і вводячи як критерій поняття функції, можна розрізняти певні типи міфів.

3.2.1. Ритуальний міф

Вірогідно встановлено, що більшість текстів, з яких узяті наші знан­ня про міфи, були знайдені в храмових архівах, Вони свідчать про існу­вання в долинах річок Нілу і Тигру і Ефрату високорозвинутої міської цивілізації, яка мала сільськогосподарське підґрунтя. З цих текстів вид­но, що мешканці Єгипту та Месопотамії створили складну систему дій, яку ми позначаємо словом «ритуал». Ці дії виконувалися численними служниками храмів. Вони складалися з набору діянь, творимих уста­леним чином у певний час спеціальними особами, які мали особливі знання про спосіб їх здійснення. Вся ця складна система дій була при­значена для контролювання невідомих сил, які оточували людину, та для забезпечення добробуту громади. Але зараз ми знаємо, що ритуал складався не тільки з діянь, ці діяння супроводжувалися промовлян­ням слів, співом та виголошенням магічних замовлянь, які становили значну частину ритуалу. Іншими словами, ритуал складався з того, що робилося (греки називали це iro tenon) та того, що промовлялося (це вони називали dromeno^ тобто міф).

Таким чином, стає зрозумілим, що в суспільстві, в якому такі риту­али складають значну частину життя громади, історична вірогідність міфу не мала значення. Функція історії полягає в тому, щоб зафіксува­ти якомога точніше поведінку громад у минулому, тобто з’ясувати й передати певні відомості. Функція міфу полягає не в пізнанні, а в дії, причому в дії, яка є важливою для існування громади. В минулому людство впродовж тривалих періодів не мало потреби в історії, але задовго до появи ранніх форм Історичних літописів міф виконував у громаді життєво важливу функцію: становлячи значну частину ритуа­лу, він допомагав зберегти умови, на яких базувалося життя громади. Тому такий міф ми називаємо ритуальним, Ця назва пов’язана з його функцією, з тим, що він мав забезпечувати дієвість ритуалу. Мабуть, це найдавніший з наявних різновидів міфу.

3.2.2. Міф про походження

Цей тип міфу, який ще називають етнологічним, також дуже давній, деякі вчені вважають його найдавнішим. Функції такого міфу поляга-

ють у поясненні походження того чи іншого звичаю, імені або навіть предмета. Наприклад, ми побачимо, що шумерський міф про Енлілята мотику призначений для пояснення того, як у результаті діяльності бо­жества виникли найважливіші сільськогосподарські знаряддя, Іншим прикладом може бути давньоєврейський міф про боротьбу Якова з над­природною істотою. Ця оповідь пояснює їстівні табу стародавніх ізраїльтян.

3.2.3, Культовий міф

Під час становлення релігії Ізраїлю виникає нове застосування міфу. На ранній стадії розселення євреїв у Ханаані три сезонних свята, при­писаних у Книзі Заповіту, святкували у різних місцевих святилищах, як-от Бетель, Сихем та Шило.

Ритуал супроводжувався культовим міфом, який описував подію в термінах не історичних, а запозичених частково з вавилонського, част­ково з ханаанського міфів. Функція культового міфу полягала в тому, щоб підтвердити відносини заповіту між Ягве та Ізраїлем і звеличити всемогутність і силу Ягве. У цьому новому застосуванні міф позбав­лявся магічної сили, яку він мав, коли був ритуальним. Можна просте­жити подальший розвиток культового міфу в його профетичному за­стосуванні, коли він стає засобом викладу єврейському народові «історії спасіння». Міф і досі описує якусь ситуацію й досі має функцію збере­ження безперервності ситуації, але тепер шляхом моральної, а не ма­гічної сили. Культовий міф, такий, яким ми його бачимо у пророків Ізраїлю, набуває більш величної функції.

3.2.4. Звеличувольний міф

Звернімо увагу на інший, відмінний від описаних раніше, тип міфу. Його функція полягає в тому, щоб оточити народження та діяння попу­лярного героя ореолом таємниці та чуда. Історія народження Мойсея та його поява в тростинному ковчезі на хвилях Нілу, можливо, груп-

тована на історичному переказі, але вона має паралелі в аналогічних історіях про Саргона, Ripa, Ромула, Рема та Інших героїв, які живуть в уяві народній; історія народження та подвигів героя Данового коліна ізраїльтян Самсона розповідається в міфологічних термінах і повинна звеличити коліно Данове та її героя; розповіді про подвиги Іллі та Єли- сея підпадають під таку саму категорію, хоча у цьому випадку присут­ній також мотив звеличення Ягве.

3.2.5. Есхат ологічн и й міф

Цей тип міфу притаманний радше юдейській та християнській думці. У книгах пророків, і перш за все в апокаліптичній літературі, значне місце посідає уявлення про катастрофічний кінець наявного світопо- рядку. Пророки вірили, що історія спасіння має завершитися карди­нальним Божим втручанням. Пророкам притаманна фраза: «1 буде в останні дні». І коли пророки намагаються описати кінець часів, вони мимоволі переходять на мову міфів. Джерелом образів, за допомогою яких вони описують кінцеву перемогу над силами зла, стає у вавилон­ському епосі про творення оповідь про перемогу Мардука над драко­ном, який втілює в собі хаос. Як і Божий акт творення, який виходить за рамки історії й тому може бути описаний тільки мовою міфу, Божий акт, який завершує історію, також може бути описаний тільки подібни­ми термінами. Есхатологічне застосування міфу перейшло з юдаїзму до християнства і в повному обсязі виявилося у Об’явленні святого Івана Богослова.

Треба звернути увагу на те, що додання поняття міфу до євангель­ської оповіді не означає, що її історична вірогідність ставиться під сум­нів. Але для тих, хто подібно до єврейських пророків та перших учнів Ісуса вірить, що Бог увійшов до людської історії, в ній існує низка мо­ментів, коли відбуваються події, причини та природа яких виходять за межі історичних причинно-наслідкових закономірностей. У цих випад­ках функція міфу полягає в тому, щоб відобразити мовою символів і за допомогою образів те, що неможливо переказати словами. Таким чи­ном міф додає символіці розширювального значення.

3.2.6. Дифузія та дезінтеграція міфу

Наявність міфів у суспільстві може бути пояснена подвійним чи­ном: або їх поширенням, або незалежною роботою уяви, яка стикнула- ся з аналогічними ситуаціями.

Цілком правомірно припустити, що поширенню міфів та їх перене­сенню з однієї країни до Іншої сприяли мандри й переміщення, пов’я­зані з торгівлею, міграцією народів та навали. Можна помітити, що ритуали занепадали та зникали або трансформувалися у міру занепаду цивілізацій, де вони відігравали важливу роль. Далі ми побачимо, як міфи, пов’язані з ритуалами, звільняються від цього зв’язку та стають формою словесності, переходячи в традиції інших народів. Наприклад, міф про вбивство дракона, який, як ми побачимо, становить централь­ну частину вавилонського міфу про творення, викликав легенди про Персея та Андромеду, Геракла та Лернейську Гідру, Сиґурду та Фафні- ра та й досі живе в сюжеті про святого Георгія і дракона.

3.3.