Бiлоцеркiвського договору.
Договiр було пiдписано 18 вересня 1651 р. у Бiлiй Церквi. Козацький реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстровi козаки могли жити лише у воєводствi, причому тiльки в королiвщинах, а iз шляхетських володiнь мусили виселитися.
У Брацлавському i Чернiгiвському воєводствах вони тепер взагалi оселятися не мали права. Реєстр гетьман i полковники повиннi були скласти до кiнця року й послати королевi у Варшаву. Шляхтичi дiстали право повернутися до своїх маєткiв і володiти ними. Всi покозаченi селяни, не внесенi до реєстру, мусили повернутися до своїх панiв і бути в звиклому послушенствi, тобто в панському ярмi. Шляхта, що перебувала в українському вiйську, як і київськi мiщани, дiставала амнiстію. Гетьман не мав права зносин з iншими державами i зобов’язувався негайно розiрвати союз iз Кримським ханством. Чигирин на основi привiлею Короля мав лишитися за гетьманом. Хмельницький залишався гетьманом запорiзьких козакiв, але пiсля його смертi король дiставав право призначати і звiльняти гетьманiв. Коронне польське вiйсько не могло стояти лише в мiстах Київського воєводства, де розташовувалися реєстровi козаки.Отже, Бiлоцеркiвська угода була набагато тяжчою від угоди Зборiвської. Для маси трудового українськото селянства вона означала повернення у панське ярмо. У цих умовах розгорнулося масове переселення української людностi на територiю Росiйської держави, зокрема на Слобожанщину. Особливо посилилося переселення в 1651 — 1652 рр. пiсля битви пiд Берестечком. Не маючи сил далi терпiти знущання шляхтичiв і магнатiв, селяни, козаки, мiщани цiлими селами i мiстечками знiмалися з насиджених мiсць i переходили росiйський кордон, шукаючи порятунку вiд нестерпного гноблення. Так, на початку 1652 р. з Чернiгiвщини в район Путивля «на вечное житье» прийшли близько 2 тис. українських козакiв, селян i мiщан на чолi з полковником Iваном Дзиковським.
На території вiд Путивля до Острогозька i далi на пiвдень i схiд переселенцi заснували багато слобiд, з яких виросли мiста, такi, як Харкiв, Суми, Лебедин, Охтирка та iн.
Таким чином, вiдбувалося швидке заселення Слобiдської України що дiстала назву вiд слова «слобода», як називали переселенцi свої новi мiсця проживання.
Росiйський уряд спiвчутливо ставився до переселенцiв iз України, надiляв їх землею, допомагав їм хлiбом, посiвним матерiалом, грошима, не порушував їхнього козацького устрою.
Iнтенсивно розгорталися i переговори мiж Хмельницьким та росiйським урядом. Наприкiнi грудня 1650 — на початку сiчня 1651 р. Хмельницький направив до царя посольство на чолi з М. Сулiчичем. У сiчнi 1651 р. до Чигирина прибув росiйський дипломат — думний дяк Ларiон Лопухін.
У лютому 1651 р. Земський собор у Москвi розглянув питання про можливiсть розiрвати мир з Польщею i прийняти Вiйсько запорiзьке у пiдданство царя. Собор вирiшив прийняти Вiйсько Запорiзьке пiд високу руку московського царя i почати вiйну з Польщею. Але тодi це рiшення не було втiлене в життя, бо Росiя ще не була готова до вiйни з Польщею.