Скасування кріпосного права

19 лютого 1861 р. Олександр II проголосив своїм Маніфестом скасування кріпацтва в Росії:

— Скасовано особисту залежність селянина від поміщика.

— Селяни дістали особисту свободу і громадянські права: брати шлюб без дозволу поміщика, уклада­ти договори, торгувати і займатися промислами, вступати на службу або до навчальних закладів, вільно розпоряджатися своїм майном, самостійно виступати в суді.

— Земля передавалася селянам за викуп. 20% поміщику сплачували селяни, решту платила дер­жава. Селяни мали погасити борг державі з відсот­ками протягом 49 років.

— До укладення викупної угоди селяни мусили відпрацьовувати панщину і сплачувати оброк, маючи статус тимчасовозобов'язаних.

— Селянська громада несла відповідальність за ви­купні операції та сплату податків селянами за принципом кругової поруки.

— Для кожної губернії було встановлено норми зем­леволодіння. Якщо селянський наділ перевищу­вав норму, його землю «відрізали» на користь поміщика. В Україні селяни отримали в чорно­земних губерніях по 3-5 десятин на душу чо­ловічої статі, в нечорноземних — 4-7 десятин. Фактично у селян «відрізали» близько половини землі.

— На Правобережжі селянські наділи збільшили, астан тимчасовозобов'язаних узагалі не вводився, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки на випадок чергового антиросійського повстання.

— У 1866 р. державним селянам дозволили викупи­ти їхні землі. Результати й наслідки реформи

— Сприяла утвердженню товарного капіталістич­ного виробництва.

— Селяни залишилися нижчим станом: сплачу­вали подушний податок (до 1866 р.), відбува­ли рекрутчину, підлягали фізичним покаран­ням.

— Збереглися залишки феодального ладу: про­тягом 9 років після реформи селяни не мог­ли відмовитися від наділу й залишити село, був ускладнений вихід із селянської громади, більша частина землі залишилася у власності поміщиків.