Соціальна структура населення Лівобережжя та Слобожанщини

Козаки — привілейований стан тогочасного суспільства: особисто вільні, звільнені від держав­них податків і повинностей, могли вільно прожи­вати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, про­мислами, мали спадкове землеволодіння.

З другої половини XVIII ст. у зв'язку зі зростан­ням майнової нерівності козаки почали поділятися на дві категорії:

виборні— заможні козаки, що особисто несли війсь­кову службу;

підпомічники — небагаті козаки, які самі не слу­жили, а допомагали виборним: виділяли кошти на придбання коней, зброї, одягу, давали провіант для армії, вели господарство старшини, брали участь у державних роботах.

Українська шляхта— панівний стан українсько­го суспільства, який досить швидко злився з козаць­кою старшиною внаслідок поширення на неї стар­шинських прав і привілеїв.

Духовенство— привілейований стан; верхівка ду­ховенства та монастирі мали великі землеволодіння, а також залежних селян на цих володіннях. Часто козаки засновували монастирі, які ставали культур­ними осередками краю. Духовенство користувалося великим впливом і брало участь у засіданнях гене­ральної ради.

Міщанство— напівпривілейований стан; міща­ни мали права та привілеї на самоврядування, стано­вий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але повинні були сплачувати податки й виконувати повинності на користь держави.

Селянство (посполиті)— найчисленніший не-привілейований стан. Унаслідок Національно-виз­вольної війни селяни отримали особисту свободу і пра­во змінювати місце проживання, але не мали спад­кової власності на землю. Працювали на старшину, шляхту й монастирі, сплачували податки продукта­ми і грошима. На Слобожанщині селяни сплачували податки до царської казни.

Розвиток господарства Сільське господарствобуло головним заняттям населення.

У Гетьманщині селяни, козаки та міщани знаслідок війни отримали право займати вільну землю й обробляти її. Проте селяни не поспішали бра­ти землю з державного фонду, тому що за неї слід було нести військову службу, і оселялися на землях старшини та церкви. Козацька старшина намагалася збільшити свої землеволодіння, захоплюючи наділи дрібних господарів і перетворюючи на спадкові «ран­гові» маєтки, Саме вона стала найбільшим землевлас­ником. Поступово поширюється і набуває постійного характеру панщина, хоча за часів Національно-виз­вольної війни її замінили на чинш.

На Слобожанщині діяло право займанщини.

Займанщина — поселенці могли брати стільки землі, скільки могли обробити. Кожний полк мав фонд незаселених земель, із якого нові козаки могли отримати наділ. Селяни, як і в Гетьманщині. оселялися переважно на старшинських землях.

Поряд із землями, заселеними українськими пе­реселенцями, на Слобожанщині існували маєтки російських поміщиків, пожалувані царем за служ­бу. Заселяли їх привезеними з Росії кріпаками. По­ступово посполиті українські селяни наближаються в своєму статусі до феодально залежних кріпаків.

Розвиток ремесел, торгівлі, промислів:ґураль­ництво (горілчаний промисел), млинарство, гутництво (виробництво скла), виробництво заліза, соле­варіння. Ремісники виготовляли продукцію як для місцевих потреб, так і на продаж.

Привілеї в торгівлі (безмитна торгівля) належали козацтву, але нею займалися також купці, міщани і посполиті. Велася торгівля переважно на ярмарках. Чотири рази на рік ярмарки проводилися в Харкові, тричі на рік — у Сумах. Чимало товарів надходило з Росії та з-за кордону (із Польщі, Криму, Туреччи­ни тощо).