Висновки до розділу 1
1. Встановлено, що, не дивлячись на чисельні наукові розробки по питаннях, пов’язаних із запобіганням злочинам, які вчиняються персоналом випарвних колоній, досі в Україні на рівні кандидатських та докторських дисертацій проблеми, що стосуються діяльності персоналу цих колоній, не досліджувались, що не дозволяє належним чином реалізувати на практиці завдання по запобіганню суспільно небезпечних діянь і наслідків з боку означеної категорії суб’єктів злочинів та удосконалити практичну складову цього виду суспільної діяльності.
Важливість вирішення зазначеної теоретико-прикладної проблеми обумовлена ще й тим, що досі питання запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, вивчались у межах та контексті діяльності системи МВС України, структурним елементом якої до 1999 року (часу повного виведення ДДУПВП з підпорядкування цього відомства) були органи та установи виконання покарань. Такий підхід не дозволяв приділити належну увагу таким об’єктам запобігання злочинам, як персонал виправних колоній, позаяк цією проблематикою, в основному, займались фахівці у галузі адміністративного права та процесу, а також фахівці міліцейського профілю.
У той самий час, специфіка кримінально-виконавчої діяльності, особливості кримінально-виконавчих правовідносин та змістовні відмінності елементів детермінаційного комплексу, що породжує і обумовлює вчинення злочинів у цих УВП, дозволяє зробити висновок, про те, що вибрана тема дослідження є актуальною та такою, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення з огляду існуючих проблем в організаційному, правовому, фінансовому та інших видах забезпечення процесу запобігання злочинам з боку персоналу виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі.
2. Виведено поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній» та обґрунтовано його системоутворюючі ознаки.
А це, у свою чергу, дало можливість по-новому підійти до змісту даного виду запобіжної діяльності та сформувати науково обґрунтовані шляхи удосконалення правового механізму з цих питань.Необхідність з’ясування змісту зазначеного поняття обумовлена тим, що досі в науці не має сталої думки та не доведена необхідність виділення окремого виду запобігання злочинам у в ДКВС України, хоча очевидність вирішення цієї
проблеми є очевидною. Зокрема, у структурі персоналу органів та установ виконання покарань персонал виправних колоній складає більше 70%.
З іншого боку, саме у виправних колоніях зосереджені найбільш небезпечні категорії засуджених (рецидивісти; члени організованих злочинних формувань; так звані «авторитети» злочинного середовища, ін.), провокаційні та протиправні діяння яких складають основну питому вагу в злочинному механізмі діяльності персоналу зазначених УВП.
З огляду цього, з’ясування змісту поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній», є нагальним теоретико- прикладним завданням спроба вирішення якої вчинена у цій дисертації.
3. Встановлено, що у правовому механізмі запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України, значну роль відіграють міжнародно-правові акти. По своєму змісту та спрямованості вони поділяються на:
а) правові джерела,ю що мають загальний (універсальний) характер, тобто стосуються діяльності посадових осіб усіх правоохоронних органів у сфері запобігання злочинам;
б) стосуються тільки галузі кримінально-виконавчої (пенітенціарної) діяльності;
в) мають національний характер, у яких відображено особливості зазначеної діяльності в окремо взятій державі (чи правовій системі).
Виходячи з цього, доведено, що всі ці групи міжнародно-правових актів несуть у собі методологічні засади щодо удосконалення чинного законодавства України та практики, пов’язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній. Зокрема, розроблені науково обґрунтовані пропозиції щодо приведення норм вітчизняного права до кращих міжнародних зразків, що дасть можливість значно підвищити ефективність діяльності по запобіганню суспільно небезпечних проявів з боку зазначених суб’єктів злочинів.
65