<<
>>

II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи

Закриття кримінальної справи є одним із способів її остаточного вирішення. Справа має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки органом дізнання, слідчим, прокурором всіх зібраних і перевірених дока-зів.

Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи забезпечує:

а) виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності та засуджена;

б) незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки і можуть бути виправлені та перевиховані шляхам застосування заходів адміністративного впливу, або до осіб, які зовсім перестали бути суспільно небезпечними.

Необгрунтоване закриття кримінальної справи шкодить боротьбі зі злочинністю, дозволяє уникнути покарання особам, винним у вчинені злочину, обмежує права та законні інтереси осіб, які постраждали від злочину.

Підставами для закриття кримінальної справи у стадії досудового слідства є:

1) обставини, що виключають провадження у справі (ст.

6 КПК);

2) обставини, що надають слідчому право закрити кримінальну справу (статті 7—10 КПК);

3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК)1.

Обставини, що виключають провадження у справі, є й підставами для відмови в порушенні кримінальної справи.

1 Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Зазнач, праця. — С 287—288.

405

Якщо ж ці обставини були встановлені вже в ході досудо-вого слідства чи дізнання, то во-ни є підставами для закриття кримінальної справи слідчим або органом дізнання.

Безумовними підставами закриття кримінальної справи, що виключають провадження у справі, є ті, що визначені в ст. 6 КПК. На відміну від них, на підставі статті 7—10 КПК слідчий має право закрити кримінальну справу за реабілітуючими і нереабілітуючими обставинами.

Реабілітуючими є такі обставини закриття справи, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв'язку з чим відновлюється її добре ім'я, репутація.

Це відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункти 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). Усі інші обставини є нереабілітуючими, хоч особу звільнено від кримінальної відповідальності за вказаними в законі підставами1.

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена підлягає закриттю (ст. 6 КПК):

1) за відсутністю події злочину.

Багато авторів розглядають відсутність події злочину тільки як відсутність взагалі події, з приводу якої проводилось розслідування2.

На думку О. Я. Дубинського, відсутність події злочину як підстава до закриття кримінальної справи повинна застосовуватися в таких випадках:

а) якщо встановлено, що не було самого факту, для розслідування якого порушено справу. Наприклад, ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства засвідчила, що не було недостачі, дані про яку були основою до порушення кримінальної справи, бо виникла підозра про розкрадання державного майна;

б) якщо встановлено, що сама подія мала місце, однак її не можна визнати злочином, бо вона була результатом якого-небудь діяння. Прикладом можуть слугувати випадки, коли смерть людини була результатом дії стихійного лиха (повінь, пожежа), фізіологічних процесів (хвороба) тощо;

1 Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. — Харків, 2000. — С 288.

2 Советский уголовный процесе. Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование. — М., 1968. — С. 233.

406

в) якщо встановлено, що подія мала місце, проте не була злочином, оскільки пов'язана з діями потерпілого, а не сторонніх осіб (самогубства, нещасні випадки на підприємствах)1. Є ще одна думка авторів: «якщо подію злочину не встановлено, то і кримінальну справу повинно бути закрито за відсутністю події злочину»2.

2) за відсутністю в діянні складу злочину.

Ця підстава до закінчення справи застосовується, якщо встановлено, що подія, з приводу якої проводилось розслідування, мала місце, була результатом діянь певної особи, проте це діяння не є злочинним.

Розглянемо, в яких конкретних випадках виявляється відсутність складу злочину:

— відсутність одного з елементів складу злочину (об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони). Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину означає відсутність складу злочину в діянні, що розслідується. Наприклад, відсутність об'єкта виявляється дуже часто в тому, що об'єкт охороняється не кримінальним законом, а іншою галуззю права (наприклад, неповернення грошей, що були отримані в позику, тягне не кримінальну відповідальність, а матеріальну в цивільно-правовому порядку);

— непричетність особи до злочину. Ця обставина виявляється в двох можливих ситуаціях: 1) якщо достовірно встановлено, що злочин вчинено не даною особою, а іншою, і цю особу встановлено, та 2) якщо встановлено, що злочин вчинено не даною особою, а іншою, проте невідомо, ким саме. Щоб пояснити це докладніше, візьмемо приклад з практики.

Працівники Дарницького РУГУМВСв м. Києві затримали неповнолітнього К., який розповів про те, що квартирну крадіжку він вчиняв не сам, а з іншими особами. Останніх затримали. В ході подальшого розслідування було встановлено повне алібі підозрюваних. Кримінальне переслідування припинили на основі п. 2 ст. 6 КПК3.

1 Дубшвскяй А. Я. Основания прекращения уголовного дела в стадии предварительного расследования. — К., 1973. — С. 11—12.

2 Лукашевич В. 3. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования по реабилитирующим обвиняемого основаниям // Правоведение. — 1968. — № 4. — С. 53.

8 ДубинскяйА. Я. Зазнач, праця. — С. 16—17.

407

3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб.

Амністія та помилування — це акти вищого органу державної влади, які, не відміняючи закону, що встановлює відповідальність за ті чи інші злочини, звільняють осіб, що вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким, зняття судимості.

Ці акти не виключають про-типравності та караності діянь, навпаки, діяння, що потрапляють під акт амністії чи помилування, мають всі ознаки злочину1.

Можна погодитися з С. В. Бородіним, який зазначає, що в усіх випадках, якщо є дві підстави для закінчення провадження по справі (перша — акт амністії і друга — виключення вчинення злочину даною особою), справу повинно бути закрито за другою підставою2. В таких випадках це захищає громадян від необгрунтованого визнання винним.

4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку.

За наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачено кримінальну відповідальність, за фактом цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому ст. 73 КПК.

5) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків передбачених частинами 2, 3, 4 ст. 27 КПК.

Справи про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, а також справи про злочини, передбачені ст. 356 КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах

1 Дубинский А. Я. Зазнач, праця. — С 66—67.

2 Бородин С. В. Обстоятельства, исключающие производство по уголовному делу // Учебные записки ВЗЮИ. — Вып. 13. — М., 1961. — С. 78.

408

дізнання і досудове слідство не проводяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановления вироку (ч. 1 ст. 27 КПК)

У перелічених справах потерпілий сам підтримує обвинувачення, яке у кримінально-процесуальній літературі прийнято називати приватним.

6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч.

З ст. 27 КПК).

Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закриття її за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним неможливе.

Якщо справа про будь-який із зазначених у ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356 КК України злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний стан залежить від обвинуваченого чи з інших причин не може захищати свої законні інтереси, прокурор може порушити справу і за відсутності скарги потерпілого. Наприклад, злочин вчинено щодо неповнолітнього, або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснити право на захист тощо. Така справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку. Якщо потерпілий і примириться з обвинуваченим чи підсудним по такій справі, вона закриттю не підлягає (частини 2 і 3 ст. 27 КПК).

Справи про злочини, вказані в частинах 2 і 3 ст. 27 КПК, називаються справами приватно-публічного обвинувачення, оскільки порушуються, наприклад, за заявою потерпілої прокурором, суддею. При цьому слід зазначити, що в таких справах прокурор має право в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочин, передбачений ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356 КК України, і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в провадження по такій справі не позбавляє потерпілого прав,

409

передбачених ст. 49 КПК, але справу в таких випадках за примиренням потерпілого з об-винуваченим, підсудним не може бути закрито (ч. 4 ст. 27 КПК).

7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявле-ними обставинами.

Таке закриття кримінальної справи може мати місце як після притягнення особи як обви-нуваченого, так і до цього.

Проте в будь-якому разі повинно бути зібрано достатньо дока-зів, які підтверджують злочинність діяння, що його вчинила померла особа.

Чинний закон встановлює, що смерть особи, яка вчинила злочин, не може слугувати підставою для закінчення справи, якщо провадження по ній необхідне для реабілітації померлого. Провадження по справі можливе також при відновленні справи щодо інших осіб за нововиявлени-ми обставинами. Продовження розслідування для реабілітації померлого може бути здійснено за клопотанням його родичів, громадських організацій, зацікавлених осіб. Якщо в результаті розслідування з'ясується, що померлий не вчиняв злочину, то кримінальну справу повинно бути закрито за відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи або за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, що означатиме реабілі-тацію померлого1.

8) щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави.

В силу виключності судового вироку, який вступив в законну силу, не допускається повторний розгляд та інше рішення питань, що знайшли відображення у вироку, крім обвинувачення з приводу того самого діяння, що визнане доведеним чи відкинуте судом. Наявність вироку, що вступив у законну силу, ухвали чи постанови суду про закриття справи може слугувати підставою для закриття провадження: а) щодо особи, стосовно якої це рішення винесли; б) за тим самим обвинуваченням. Якщо в злочині брали участь інші особи, які не притягувались до кримінальної відповідальності, наявність вироку по даній справі не перешкоджає веденню розслідування для виявлення ролі

1 Дубивский А. Я. Зазнач, праця. — С. 66—67.

410

цих осіб у вчиненому злочині та притягненні їх до відповідальності. В тих випадках, коли після вступу вироку в законну силу буде встановлено, що засуджений вчинив інший злочин, який не розслідувався, — це буде підставою для формулювання нового обвинувачення.

Судом Залізничного району м. Києва Д. був засуджений за хуліганство. Після вступу в законну силу вироку було встановлено, що за день до вчинення хуліганства він брав участь у пограбуванні гр-на Н. Те, що Д. вже винесли вирок, не стало перешкодою для притягнення його до відповідальності за пограбування1.

9) щодо особи, про яку є вескаеована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням.

На стадії досудового розгляду наявність нескасованої постанови про закриття справи за тим самим обвинуваченням виключає можливість продовження розпочатого провадження.

10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Припиняють провадження в кримінальній справі, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

По-іншому слід вирішувати питання про закриття кримінальної справи за статтями 7—10 КПК, оскільки ці питання може вирішувати тільки суд за таких обставин: звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки; закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям; з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуванням примусових заходів виховного характеру; з переданням особи на поруки; із закінченням строків давності.

Звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК).

Суд має право звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розгляду

1 ДубинскийА. Я. Зазнач, праця. — С 118—119.

411

справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну не-безпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у ст. 48 КК, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у ст. 48 КК, у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимог, зазначених у частинах 2 і 3 ст. 71 КПК.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на цей час не можна вважати суспільно небезпечною. Зміна обстановки може означати соціально-економічні або організаційно-господарські зміни в масштабі всієї держави, окремого регіону чи конкретного підприємства, установи, організації. Вона може полягати, наприклад, у переході від воєнного часу до мирного, скасуванні надзвичайного стану, через що діяння втратило суспільну небезпечність, а особа перестала бути суспільно небезпечною.

Зміна обстановки може стосуватися також умов життя особи, яка вчинила злочин, і бути пов'язаною з її спеціальним статусом (скажімо, призив на строкову військову службу), станом здоров'я (одержання особою каліцтва, що позбавило її можливості самостійно пе-ресуватись) тощо1.

Провадження в кримінальній справі, відповідно до ст. 71 КПК, може бути закрито судом за таких умов:

1) у зв'язку з дійовим каяттям;

2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

1 Яценко С. С Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 2002. — С 95.

412

3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в поряд-ку, передбаченому ст. 447 КПК;

4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5) із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність об-винувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Прокурор або слідчий у разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 7і КПК, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з цією постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права.

Необхідно розрізняти «щире каяття» як окрему обставину, яка, не виключаючи кримінальної відповідальності, пом'якшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК), та «дійове каяття» (ст. 45 КК) як підставу звільнення від кримінальної відповідальності. «Щире каяття» є альтернативою двох інших підстав («з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину»), що пом'якшують покарання особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. «Дійове каяття», про яке зазначено в назві ст. 45 КК і яке характеризується тим, що особа «щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодовує завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду», становить комплекс позитивних дій, що є підґрунтям для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності У зв'язку з дійовим каяттям (ст. 7*КПК). Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у ст. 45 КК України, мають право своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвину-

413

Баченого від кримінальної відповідальності, а суд у судовому засіданні може винести пос-танову про закриття справи.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям такі: а) злочин вчинено особою вперше; б) це злочин невеликої тяжкості; в) особа після вчинення злочину щиро розкаялась; г) активно сприяла розкриттю злочину; д) повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 7s КПК).

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна ві-дповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за мотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла 11-річного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. 73 КПК, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

414

Порядок провадження в суді щодо такої особи визначено в главі 36 КПК «Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх».

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК).

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора має право за наявності підстав, зазначених у ст. 46 КК України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у ст. 46 КК, у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд У судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. Підставою застосування ст. 46 КПК України є додержання сукупності передбачених нею умов: а) особа вчинила злочин вперше; б) це злочин невеликої тяжкості; в) винний примирився з потерпілим; г) відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду.

Примирення винного з потерпілим означає досягнення між ними угоди, в якій фіксується, що потерпілий помирився з своїм кривдником, задоволений вжитими останнім заходами з відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди і внаслідок цього не заперечує проти звільнення винного від кримінальної відповідальності (чи просить про таке звільнення). Примирення має бути добровільним, а не зробленим потерпілим через його залякування з боку особи, яка вчинила злочин, її родичів чи інших осіб. Мотиви примирення можуть бути різними як у потерпілого (прощення, задоволення поведінкою правопорушника після злочину, жалість до його малолітніх дітей тощо), так і у винного (розкаяння, сором за вчинене, боязнь майбутнього покарання тощо). Ініціатива примирення може виходити від особи, яка вчинила злочин, потерпілого, сторонніх приватних осіб (родичів, знайомих та ін.), а також від правоохоронного органу чи суду.

Процедура примирення так званого приватного обвинувачення продовжує функціонувати і з введенням інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим. Водночас положення ст. 46 КК України мають поширюватись і на справи приватного обвинувачення, якщо на цьому наполягає по-

415

терпілий (інакше не буде примирення, що пов'язане з відмовою потерпілого від обвинува-чення винної у вчиненні злочину особи)1.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК).

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій ч. І ст. 97 КК України (неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості), виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

За наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 97 КК, у справах, які надійшли до суду з обви-нувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Досягнення завдань і цілей кримінального процесу не завжди повинно бути пов'язане з притягнення винної у вчиненні злочину особи до кримінальної відповідальності, особливо що стосується неповнолітніх.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру належить до виключної компетенції суду і є його правом, а не обов'язком. Воно може мати місце за наявності одночасно трьох умов: а) неповнолітній вчинив злочин уперше; б) це злочин невеликої тяжкості; в) виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м'яке покарання. До таких злочинів відносяться, зокрема, хуліганство (ч. 1 ст. 296), побої (ч. 1 ст. 126 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125).

Особливо ретельно суд має дослідити питання щодо можливості виправлення неповнолітнього без застосування по-

1 Яцевко С. С. Зазнач, праця. — С. 91—92.

416

карання. Мають бути встановлені й оцінені дані, які характеризують особу до і після вчи-нення нею злочину: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому тощо.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК).

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора мають право за наявності підстав, зазначених у ст. 47 КК України, своєю мотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.

За клопотанням колективу слідчий, прокурор інформують такий колектив про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості. За наявності підстав, зазначених у ст. 47 КК, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.

Сутність передбаченого цією статтею виду звільнення полягає в тому, що особа умовно не притягається до кримінальної відповідальності та передається на поруки колективу підприємства, установи або організації для її виправлення шляхом застосування заходів виховного характеру, але остаточне вирішення цього питання залежить від подальшої поведінки особи. Відповідно до ст. 47 КК України на неї покладаються обов'язки, які водночас є умовами остаточного вирішення цього питання, — не ухилятися від заходів виховного ха-рактеру та не порушувати громадського порядку.

Якщо протягом року з дня її передачі на поруки особа не виправдає довіру колективу і порушить зазначені вище умови, колектив може відмовитись від поручительства.

Суд за наявності такого рішення, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи1.

1 Фесенко Є. В. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 2002. — С 93—94.

14 J-8S 417

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК).

Питання, що пов'язують із застосуванням цієї підстави до закриття справи, в теорії і на практиці не знайшли одностайного вирішення. Наприклад, Г. Чангулі вважає, що закриття кримінальної справи можливе за наявності таких умов:

1) якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено;

2) якщо особа, щодо якої припиняється справа, була притягнута як обвинувачений;

3) зібрано недостатньо доказів, що вказують на вчинення обвинуваченим даного злочину, і немає можливості здобуття додаткових доказів1.

О. Я. Дубинський вважає, що конкретні випадки застосування цієї підстави виявляються в таких ситуаціях:

А. Встановлено, що злочин було вчинено, певну особу притягнуто як обвинуваченого чи поставлено в положення підозрюваного, проте подальше розслідування засвідчило, що доказів вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостей збору додаткових доказів немає.

Б. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні даного злочину є підставою для закриття провадження по кримінальній справі в цілому, якщо розслідуються дані про вчинення злочину конкретною особою, проте доказів його вини недостатньо і зібрати їх немає можливості, а обставини справи виключають можливість вчинення злочину (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень) іншою особою2.

Закриття справи при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину можливе лише в тому разі, якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено, винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого і їй пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, але під час досудового слідства з'ясувалося, що зібраних доказів недостатньо для направлення справи до суду, а додаткових доказів зібрати неможливо.

1 Чавгули Г. Недоказанность участия обвиняемого в совершении преступления как процессуальное основание к прекращению уголовного дела в стадии предварительного следствия // Социалистическая законность. — 1965. — № 3. — С. 58—60.

2 Дубяиский А. Я. Зазнач, праця. — С. 16—17.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи:

  1. 10. Оскарження і опротестування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
  2. § 17. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов‘язки.
  3. § 76. Закриття справи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття. Оскарження постанови.
  4. § 81. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
  5. § 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов‘язки.
  6. § 54. Закриття справи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття. Оскарження постанови.
  7. § 57. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
  8. § 66. Порядок розгляду справи у касаційній інстанції. Касаційна ухвала по кримінальній справі, її значення і зміст.
  9. § 71. Підстави, строки і порядок відновлення справи у зв’язку з новоявленими обставинами.
  10. § 73. Особливості провадження в кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.
  11. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  12. § 3. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи
  13. § 2. Обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи
  14. II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи
  15. § 3. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суд-дею
  16. § 2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні
  17. § 3. Скасування, зміна вироку, ухвали (постанови) апеляційним судом