Поняття, види та умови дійсності правочинів.
Правочин (negotio) — це правомірна дія особи, спрямована на досягнення дозволеної правом мети.
Не кожне волевиявлення особи є правочином. Воно має відповідати визначеним нормативним вимогам, а саме — умовам дійсності правочину.
Правочини, що не відповідають цим умовам, вважалися68
нікчемними, тобто неіснуючими. До умов дійсності правочинів відновилися:
- право- і дієздатність учасника (учасників) правочину (див. т. 2, п. 2);
- законність. Правочин не повинен суперечити закону та моралі;
- реальність виконання. Не могла бути предметом правочину фізично нездійсненна дія;
- збіг внутрішньої волі і зовнішнього волевиявлення сторін. Пийдавніше право брало до уваги лише волевиявлення сторін, а реальні наміри контрагентів значення не мали. Згодом римські юристи прийшли до висновку, що більш вагомою є дійсна воля контрагента. Розбіжності між волею і волевиявленням називають вадами йолі.Вади волі (наприклад, волевиявлення під погрозою насильства, внаслідок хитрості чи обману контрагента) викликали недійсність правочину (див. п. 2 цієї лекції);
- дотримання форми волевиявлення сторін. Форми волеви- нвлення могли бути різними — усна, письмова і навіть мовчазна (копклюдентна). Але для деяких правочинів форма волевиявлення була чітко визначена правом. Наприклад, стипуляція могла здійснюватися тільки в усній формі. У будь-якому випадку форма волевиявлення мала бути зрозумілою для іншого контрагента;
- визначеність предмета договору. Предметом правочину могли бути речі, дії, або і речі, і дії одночасно, але вони повинні бути ЧІТКО зазначені.
Правочин є одвічно нікчемним, якщо відсутня хоча б одна з умов його дійсності. Правочин є оборотним (оспорюваним), якщо Істотні вимоги до нього виконані, але страждають дефектами, що є достатніми для визнання його недійсності судом.
Поки зацікавлена всоба не оскаржить оборотний правочин, він розглядається як Дійсний. Крім того, різниця між нікчемним й оборотним правочином полягає в тому, що нікчемний правочин не підлягає «оздоровленню», тим часом як оборотний може бути підкріплений чи виправлений.- Помилки при укладенні правочину.
Помилка при укладенні правочину — це розбіжність між волею особи та її вираженням зовні. Розрізнялися істотні та несуттєві Помилки. До числа перших відносилися:
- помилка в характері правочину. Наприклад, один з учасників Договору вважає, що одержує річ даром, а інший впевнений у тім, що продає річ;
- помилка в предметі правочину. Наприклад, покупець вважає, Що здобуває раба Стиха, а продавець передає йому раба Галла. Якщо ж помилка полягала в неправильній оцінці якості предмету,
69
ї.
то дійсність угоди залежала від того, наскільки якість предмета впливала на укладання договору. Наприклад, якщо предметом угоди була золота ваза, а вона виявилася бронзовою, то мала місце істотна помилка в предметі. Якщо ж, наприклад, продавався фруктовий оцет, а був переданий винний оцет, то це не було істотною помилкою;
- помилка в особистості учасника правочину. Помилка визнавалася істотною, якщо властивості особистості контрагента були необхідними для іншого контрагента. Наприклад, якщо був укладений договір з художником, а в реальності контрагент не вмів малювати, то така помилка була істотною.
Наявність істотної помилки спричиняла нікчемність правочину. Несуттєвими помилками, що не впливали на долю правочину, визнавалися помилка в праві і помилка в мотивах укладання правочину. Інакше кажучи, незнання законів чи омана щодо вигідності угоди не були достатніми підставами для визнання угоди нікчемною. На незнання права могли посилатися тільки малолітні, жінки та воїни.
- Вади волі при укладанні правочину.
Волевиявлення контрагентів має бути вільним.
Вираження волі внаслідок обману, насильства чи примусу вважалося дефектним, тобто таким, що має «ваду волі». Правочини з вадами волі вважалися дійсними, лише поки їх нікчемність не встановлювалася судом.Причини вад волі:
- обман(dolus, dolusmalus) — свідоме введення іншої сторони в оману на шкоду дійсним її інтересам. Наприклад, продавець продав антикварну річ, що свідомо для нього була підробленою. Для захисту потерпілих від обману застосовувалися два основних правових засоби
- застереження боржника при пред’явленні позову кредитором (excepciodoli) і позов про обман (actiodoli). Право на excepciodoliмав потерпілий, який ще не встиг виконати зобов’язання, але уже отримав позов кредитора. Actiodoliзастосовував той, хто не мав іншого способу забезпечити реституцію уже виконаного зобов’язання. У результаті actiodoliправочин визнавався недійсним, а винний присуджувався до відшкодування збитків і безчестя (infamia);
- насильство(vis) або погроза його застосування (metus) — фізичний або психологічний вплив на контрагента з метою примусити його до волевиявлення на користь іншої сторони. Потерпілому надавався спеціальний позов (actioquodmetuscausa). Винний зобов’язаний був відшкодувати збиток, а при відмові виконати цю вимогу добровільно — відшкодовував збиток чотирикратно.