<<
>>

Д. Вплив державної структури на юридичну систему: огляд

Поділ влади й федералізм, можливо, мають свої переваги в розосередженні повноважень між окремими гілками державної структури. Так чи інакше, вони роблять юридичну систему комплексною.

В подальших розділах цієї книги ви зустрінетесь із деякими складовими частинами, що випливають з глибин державної структури. Але дещо розглянемо зараз.

1. Вплив поділу влади й федералізму на федеральні суди

Як поділ влади, так і федералізм, впливають на повноваження федеральних судів. Вважається, що поділ влади впливає на основу «юридичної сили», яка використовується федеральними судами, відповідно до статті III. Вплив федералізму на федеральні суди, власне, відразу стає очевидним, коли порівняти його з розширеним поглядом Суду на владу Конгресу відносно штатів. Тоді, коли Суд вважає, що законодавчій владі дозволено змінювати закони штату, можливості федеральної судової влади обмежені з метою запобігання небажаному втручанню у важливі функції штату. Скорочення повноважень федерального суду внаслідок

117 Durfee v. Duke, 375 U.S. 106 (1963).

118 Див. Fauntleroy v. Lum, 210 U.S. 230 (1908) (Holmes, J.). Докладніше це питання висвітлено в

розділі V.

119 Стаття IV, §2, п. 2.

120 Див. Puerto Rico v. Branstad, 483 U.S. 219 (1987), Kentucky v. Dennison, 65 U.S. (24 How.) 66 (1860).

3*9-340

36 Розділ І

поділу влади й федералізму сьогодні вже не сприймається як консервативна реакція Верховного суду на «активність» федерального суду в 60 і 70-х pp. XX ст. На думку Верховного суду, більшість повноважень федерального суду є суперечливими. Верховний суд зазначає, що система нижчих федеральних судів, паралельних судам штатів, є непотрібною і може сприяти зловживанням 121.

Обмеження «судових справ» і «спорів» у cm. III. Це обмеження стосується правомірності судового розгляду — чи повинен федеральний суд розглядати спори.

Ст. III стверджує, що федеральна судова влада поширюється на «судові справи» й «спори». Ці терміни коментувалися Верховним судом з метою обмеження федеральних судів у проведенні традиційних судових процесів, сторони яких висувають юридичні претензії і мають конкретний «інтерес» у справі. Таким чином, тлумачення того, що є законом в абстрактному або неюридичному контексті, заборонено, бо це не підлягає «судовій владі». Федеральний суд також повинен ретельно перевіряти, чи це суто особиста справа, чи вона має політичний підтекст

Оскільки питання про обмеження судового розгляду пов'язані зі специфікою федеральних судів, як зазначається у ст. III, то ці обмеження не стосуються судів штатів. Конституції деяких штатів подібним чином обмежують владу своїх судів, а деяких штатів — ні. Наприклад, часто трапляються випадки, коли верховні суди штатів уповноважені виносити консультативні рішення навіть з федеральних конституційних питань123.

Створення федерального загального права. Федеральні суди, як і суди штатів, мають повноваження створювати загальне право (common law). Як зазначається в наступному розділі, термін «камон-лоу», вживаний у цьому сенсі, означає законодавче правило, повністю створене судовим рішенням або масою накопичених судових рішень, на відміну від звичайного законодавчого акта чи правила, яке інтерпретує законодавчі акти . Суди, що послуговуються «загальним правом», сприймаються як виконавці «законодавчої» функції, оскільки вони створюють окремі поправки до закону, які керуватимуть поведінкою людей у майбутньому. Той факт, що суди виконують цю «законодавчу» функцію, не є проблемою в системі загального права. Але, як відомо, федеральні суди відрізняються від судів штату: на повноваження федеральних судів створювати загальне право впливають принципи поділу влади й надання «всіх законодавчих повноважень» Конгресу. Як зазначав Суд в останніх судових справах, процес створення загального права «включає балансування конкуруючих інтересів та цінностей, які в нашій демократичній системі є справою обраних представників»

Федеральним судам було заборонено провадити справи з цивільних злочинів Вони мають менші повноваження у створенні загального права в цивільних справах, аніж суди штатів.

Федеральна судова законотворчість здійснюється лише в небагатьох сферах, де потребують захисту особливі федеральні інтереси, а також у тих випадках, коли Конгрес уповноважує або дає чітку вказівку застосувати силу закону. Отже, створення федерального загального права здебільшого стосується справ, пов'язаних з власністю, правами й обов'язками уряду Сполучених Штатів (контроль уряду та зобов'язання), з міжнародними спорами, справами адміралтейства, а також тих випадків, коли Конгрес вважає необхідним створення загального права чи заповнення прогалин у федеральному законодавстві .

121 Див. також Erwin Chemerinsky. Federal Jurisdiction, 2d ed.(Little, Brown & Co. 1994), де йдеться про

плутанину в юрисдикції федеральних судів.

122 Питання про юридичні обмеження докладніше обговорюється в розділі IX.

123 Див. розділ IX, а також Doremus v. Board of Education, 342 U.S. 429 (1952) (апеляція від суду штату,

подана до Верховного суду з питання свободи віросповідання).

124 Див. розділ IX.

125 Див. Texas Industries, Inc. v. Radcliff Materials, Inc., 451 U.S. 630, 647 (1981), цитати зі справи Di

amond v. Chakrabarty, 447 U.S. 303, 317 (1980/

126 Див. United States v. Hudson & Goodwin, 11 U.S. (7 Cranch.) 32 (1812).

127 Див. Chemerinsky (виноска 121), §§ 6.1.— 6.3.

Урядова структура з історичного погляду 37

Повноваження федерального суду створювати загальне право обмежуються і федералізмом. Із справи Еріє, Лакаванна P.P. проти Томпкінса (Erie, Lackawanna R.R. v. Tompkins) випливає, що федеральні суди повинні дотримуватися рішень штату з питань загального права, якщо ці рішення продиктовані вимогами закону штату. Рішення у справі Еріє грунтується на тому, що штат зберігає за собою повноваження створювати загальне право, а також на тому, що створення загального права федеральними судами суперечить цим повноваженням штату .

Притаманне приватне право на позов. Якщо законодавчий акт встановлює право, але не вказує засобів його втілення, то загальноправовий суд може створити такий засіб у вигляді визнання права на позов про компенсацію збитків.

Ця можливість грунтується на давній істині: ubijus ibi remedium . Конгрес створює багато федеральних прав за допомогою законодавчих актів, але часто він не закладає умов для реалізації цих прав. У той же час федеральний суд не може створювати таких умов, доки Конгрес не дасть розпорядження про це . На думку Верховного суду, вільне судове визначення засобів реалізації прав — це не тільки виключно законодавча функція. Такі діїдали б змогу федеральним судам розширювати свою власну юрисдикцію. А цією функцією Конституція наділила лише Конгрес у ст. III ш.

Якщо суди штатів виявляють нерішучість у створенні загального права, то це зумовлено тим, що вони обмежені конституціями штатів або законами. На них не впливає федеральний поділ влади чи розгляд ст. III.

Антипостановчий акт і невтручання федерального суду. Відповідно до статті про верховенство, федеральні суди, які запроваджують федеральні закони, стоять над установами й судами штатів. Однак Конгрес, стурбований втручанням федерального суду в засідання суду штату, нейтралізував цей загальний вплив федерального верховенства як частину першого законодавства, прийнятого згідно з новою Конституцією. 1789 р. вийшов «Антипостановчий акт» із законодавчою забороною втручатися федеральним судам у справи, які розглядаються судами штатів (мається на увазі розпорядження про припинення справ у судах штатів). Деякі винятки в за-бороні постанов, винесених судами, розглядалися пізніше, але сутність заборони збереглася до наших днів. Крім того, Верховний суд у XX ст., буквально в останні роки, розробив повністю або частково кілька доктрин про невтручання. Ці доктрини, що певною мірою спираються на Конституцію, вимагають від федеральних судів утримуватися від застосування наданої їм юрисдикції, тобто не втручатися в процеси у штатах, або, інакше кажучи, уникати можливих прямих образ, пов'язаних із застосуванням штатами судової, адміністративної і законодавчої влади 133.

128 304 U.S. 64 (1938).

129 Справа Erie, Lackawanna R.R.

v. Tompkins розглядалася тоді, коли погляд Суду на федеральну

владу був обмеженішим, аніж тепер. Сьогодні не так помітно, що Верховний суд вважає федеральні суди

конституційно нездатними створювати загальне право у сферах, які виходять за межі вищезазначених.

130 «Кожне право підтримується засобом». Див. також Restatement (Second) of Torts § 874A (1979)

(якщо законодавчий акт «захищає представників якогось класу», але не вказує засобів його реалізації,

то до особи, яка постраждала внаслідок порушення закону, може застосовуватись «нове положення дій,

аналогічне існуючій процедурі подання позову», якщо суд вирішить, що це положення найефективніше

забезпечує дотримання законодавства»).

131 Див. справу Touche Ross & Co v. Redington, 442 U.S. 560 (1979), а також Chemerinsky, § 6.3.3

(виноска 121).

132 Див. статтю III, § 2. Найпереконливіший аргумент на користь правила, що обмежує діяльність

федеральних судів, навів суддя Пауелл у справі Cannon v. University of Chicago, 441 U.S. 677, 730—749 (1979),

таку позицію поділяла більшість у справі Touch Ross, див. вище. Неспроможність федеральних судів (без

перечно, зумовлена Конституцією) створювати права для діяльності, використовуючи федеральні зако

нодавчі акти, «виявилася» недавно, див. Middlesex Sewerage Authority v. National Sea Clammers Assoc, 453

U.S. 1, 23—25 (1981), а також Marbury v. Madison, 5 U.S. (1 Cranch.) 137, 163 (1803) (загальне й незмінне

правило: «якщо існує право, то повинні бути і юридичні положення або закон для його реалізації щоразу,

коли використовується це право»).

133 Деякі питання щодо цього розглядаються у розділі V, а також в розділі VI про адміністративне

право.

38 Розділ І

Незалежність штатів від втручання федерального суду. Ст. III спершу уповноважила федеральний суд провадити процеси деяких категорій. Під час обговорення Конституції постало питання, чи призначалося це положення ст. III для скасування незалежності суду штату, тобтс чи уповноважений федеральний суд втручатися в судовий процес, хоча б тоді, коли він відбувається у федеральному суді.

1791 р. у справі Чисхольм проти штату Джорджія (Chisholm v. Georgia) Верховний суд дійшов висновку, що ст. III скасувала цю недоторканність. Рішення було таким: штат Джорджія зобов'язаний виконувати угоду про асигнування, укладену під час Революційної війни. У відповідь Конгрес і штати прийняли 1793 р. 11-ту поправку, анулювавши рішення у справі Чисхольма. Недоторканність штатів існує досі, незважаючи на ратифіковані «поправки громадянської війни» та на обмеження 14 поправкою влади штатів. Недоторканність штатів виявляється навіть на судових процесах у федеральному суді про порушення громадянами штатів федеральних прав. Федеральні суди вдаються до різних способів, аби примусити штати дотримуватися федерального закону, але процеси про відшкодування грошових збитків залишаються закритими, доки штат, який має відношення до цього процесу, не погодиться на розгляд справи ш.

<< | >>
Источник: В. БЕРНХЕМ. ВСТУП ДО ПРАВАТА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ США. Київ - 1999. 1999

Еще по теме Д. Вплив державної структури на юридичну систему: огляд:

  1. 2.2. Структура юридичногоконфлікту
  2. Д. Вплив державної структури на юридичну систему: огляд
  3. АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА:
  4. ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ
  5. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  6. 3. 1. Вічеві традиції в політичній системі України - Русі
  7. 4.3. Виконавчі структури державних утвореннь 1917 – 1921 рр.
  8. Конституційний процес. Конституція України 1996 р. Конституційна реформа
  9. Болгарські переселенці у системі військової та цивільної іноземної колонізації в Україні у 1764-1800 рр.
  10. Огляд історико-джерелознавчих студій
  11. Особливості адміністрування ВЗН і окремих запорозьких громад у державах Центрально-Східної Європи та їх вплив на рух документообігу
  12. Поняття, юридичні ознаки та особливості екологічної політики України та їх впровадження в праві
  13. §1. Криміналістична характеристика злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів
  14. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАКОПИЧУВАЛЬНОЇ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ
  15. ІНСТИТУЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД
  16. Потерпілий-юридична особа як учасник кримінального провадження
  17. 3.1 Кримінально-виконавчі напрямки поліпшення виправного впливу на засуджених
  18. Місце і роль прокуратури України всистемі державної влади
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -