Гостра реакція на стрес
ної психогенної травми. Стресом може бути сильне травматичне переживання, включаючи загрозу безпеці чи фізичній цілісності індивідуума, природна катастрофа, нещасний випадок, аварія, злочинна поведінка інших осіб, зґвалтування, втрата близьких, пожежа, неприємна звістка, арешт.
Ризик розвитку в особи такого розладу підвищується в разі фізичного виснаження й наявності органічних факторів (наприклад, у людей похилого віку). Крім того, у виникненні гострої реакції на стрес значну роль відіграє індивідуальна вразливість і знижені адаптивні можливості особистості, оскільки цей розлад розвивається не в усіх людей, які піддалися сильному стресу. Симптоми виявляють типову змішану і мінливу картину й включають початковий стан "оглушення" з деяким звуженням свідомості та зниженням уваги, нездатністю адекватно реагувати на зовнішні стимули з дезорієнтацією в місці, часі та власній особистості.Такий стан може супроводжуватися психомоторною загальмова- ністю (аж до ступору) чи ажітацією і гіперактивністю (реакція втечі).
Психомоторна загальмованість виявляється раптово станом заціпеніння, повною нерухомістю, порушенням сприйняття зовнішніх подразників і відсутністю мови. До психомоторної загальмованості додаються вегетативні порушення і глибоке потьмарення свідомості (сноподібне оглушення) з подальшою амнезією.
Гіперактивна форма характеризується хаотичним, безладним метанням, що настає раптово, безглуздою втечею, часто в напрямку небезпеки. Хворі намагаються кудись іти чи бігти, їхні рухи стають безцільними й недиференційованими, міміка відбиває жахливі пере-живання, висловлювання нескладні, уривчасті, іноді переважає мовна сплутаність у вигляді нескладного мовного потоку. Вегетативні порушення виявляються у тахікардії, різкому зблідненні чи почервонінні шкіри, рясному потовиділенні. До гіперактивної форми шокових реакцій належать також гострі психози страху. У такому разі у клінічній картині психомоторного збудження основним симптомом є панічний, невтримний страх. Іноді психомоторне збудження змінюється психомоторною загальмованістю, і тоді хворі застигають у позі, що виражає жах, розпач. Такий стан страху зникає через кілька днів, але в подальшому будь-яке нагадування про минулі переживання може призвести до загострення нападів страху.
В окремих випадках на ґрунті перенесеної гострої реакції страху в подальшому може розвиватися затяжний невроз страху.