Органічне ураження центральної нервової системи у дітей і підлітків
супроводжується загальним або частковим затриманням розвитку різного ступеня виразності.
У практиці експертизи неповнолітніх найчастіше спостерігаються психопатоподібні стани органічної природи, хоча наслідком органічного ураження можуть бути також церебрас- тенічні, неврозоподібні, епілептиформні розлади і явища слабоумства.При психопатоподібних станах органічний дефект виявляється в незначному затриманні психофізичного розвитку з деяким зниженням пам'яті, уваги, у моторному занепокоєнні, емоційному збіднінні, схильності до афективних чи імпульсивних реакцій, розладах потягів (дромоманія, піроманія, сексуальні збочення). Частими симптомами є стійкий енурез, головні болі, запаморочення, непритомності, схильність до судомних нападів, нестерпність духоти, поїздок у транспорті, неврологічна симптоматика. Усі ці явища зазвичай мають тенденцію з віком згладжуватися і до пубертатного періоду на перший план виходять характерологічні, психопатоподібні порушення, що, як і психопатії, можуть виявлятись у вигляді різних клінічних варіантів. Однак найчастіше йдеться про підлітків з підвищеною збудливістю чи нестійкими істеричними особливостями. Наявність органічної симптоматики, розладів потягів, грубих змін в афективній сфері, великої мозаїчності у клінічній картині відрізняють ці стани від психопатій. Експертна оцінка психопатоподібних станів аналогічна такій одиниці при психопатіях, однак при цьому доводиться враховувати не тільки глибину особистісних характерологічних порушень, а й симптоми органічного дефекту.
Основою психопатій є стійкі особистісні, характерологічні порушення, що формуються з дитинства і до завершення пубертатного періоду. У пубертатному періоді ці відхилення часто ще нестійкі, парціальні й такі, що не склались у визначений клінічний тип психопатії.
3 поведінкових реакцій найхарактерніші реакції протесту чи опозиції, відмови, імітації.
Реакції протесту можуть виявлятися у прагненні вчиняти погане чи наперекір, а також у формі агресії, суїци- дальних спроб. Реакції відмови так само різноманітні (заглиблювання в собі, відмова підпорядковуватись, спілкуватись й інші патологіч- ніші форми цих реакцій — тривалі відмови від їжі, мутизм, запори, блювоти та ін.). Глибина цих реакцій може бути різною. Реакції протесту найчастіше спостерігаються у збудливих особистостей, імітації — у хитливих, відмови — у астеніків і психастеніків.Розпізнати шизофренію в підлітковому віці дуже важливо, оскільки констатація цього хронічного психічного захворювання супровод-
жується екскульпацією особи. Утруднення діагностики шизофренії у підлітків пов'язано з тим, що в судово-психіатричній клініці в основному доводиться мати справу з психопатоподібними формами, які часто подібні до психопатій, що формуються в цьому віці.
Іноді при першому знайомстві з такими хворими безмотивний, імпульсивний характер правопорушення, відсутність адекватної реакції на вчинене чи безглузда мотивація змушують запідозрити шизофренію.
У пубертатному періоді при шизофренії посилюється патологічна замкненість, емоційні реакції стають одноманітними і не відповідають їх причинам. У цей час часто виникають ідеї інших батьків, які легко трансформуються в маячні симптоми. Схильність до безглуздих абстрактних побудов, беззмістовне мудрування, завзятий інтерес до питань світобудови, відірваність від реальності, схильність до абсолютної і тривалої бездіяльності, напади млявості й байдужності, холодність і ворожість до батьків відрізняють психопатоподібну шизофренію у підлітків від психопатій.
Великі утруднення виникають при експертизі олігофренії. З трьох ступенів цього уродженого чи рано набутого недоумства (ідіотія, імбецильність, дебільність) у практиці експертизи, як правило, спос-терігається дебільність різного ступеня виразності. Утруднення, що виникають при експертизі дебільних підлітків, зумовлюються насамперед схильністю таких осіб до обтяження станів у важких для них ситуаціях (агравації), до реакцій розгубленості. При судово-психіатричній кваліфікації цих станів необхідно зважати не тільки на глибину інтелектуального дефекту, а й на стан емоційно-вольової сфери, порушення мотивації вчинків, підвищену навіюваність, нездатність порівнювати і коригувати власні афективні спонукання і поведінку, невміння орієнтуватися в конкретній ситуації й адаптуватися в ній, нецілеспрямованість у вчинках. Підвищену навіюваність дебільних підлітків необхідно враховувати при оцінюванні їхніх показань, особливо коли вони є важливими свідками у справі чи потерпілими.