<<
>>

2.3 Динаміка юридичногоконфлікту

Вплив на перебіг та можливі наслідки конфлікту передбачає необхідність розуміння,

що конфлікт не є якимсь тимчасовим актом.

Дослідження динаміки конфліктів передбачає відповідь на запитання: “Що і як відбувається в конфлікті?”, тобто означає вивчення

конфлікту як процесу. Будь який конфлікт має

власну внутрішню логіку розвитку. Саме процеси, які відбуваються у конфлікті на різних

його стадіях, визначають конструктивний чи

деструктивний потенціал конфлікту, його результати й наслідки.

Існує чимало варіантів визначення динамічних компонентів (етапи, фази, стадії тощо) перебігу конфлікту.

Поширеним (Н. Грішина,

А. Ішмуратов) є поділ його на стадії.

1. Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації.

2. Усвідомлення (сприйняття) ситуації як конфліктної.

3. Конфліктна поведінка (взаємодія).

4. Вирішення конфлікту.Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації можна вважати

“стадією потенційного конфлікту”. Це латентна (прихована) стадія

конфлікту, коли наявність конфліктних відносин ще відсутня, та й

сама конфліктна ситуація ще не усвідомлюється сторонами. Але вже

виникла суперечність, яка становить предмет майбутнього конфлікту. Класичним прикладом може слугувати ситуація, коли на підприємстві оголошено про майбутню реорганізацією і можливе скорочення штатів. Конфліктні відносини ще не виникли, бо поки що не відомо, які саме підрозділи і як будуть реорганізовані, які зміни відбудуться у штатному розписі, в оплаті праці, у функціональних обов'язках працівників. Але все це може спричинити протиборство інтересів, тобто конфлікти.Хоча цілком імовірно, що в деяких випадках конфліктна ситуація

може виявитися одночасно з виникненням конфлікту (у його відкритій стадії). Наприклад, крадіжка або пограбування майна як міжособистісний конфлікт між злочинцем і потерпілим, виникає і вичерпується в момент скоєння злочину. Але на цьому ґрунті виникає інший

юридичний конфлікт (злочинця з правоохоронними органами), який

вирішується у площині кримінального та кримінально процесуального права.Зазвичай конфліктні ситуації, як і самі конфлікти, виникають в

особливій соціально психологічній атмосфері соціальної напруги.

Можна вести мову про міжособистісну, міжгрупову, міжнаціональну, міжрегіональну чи глобальну напругу в суспільстві. Це

своєрідне тло, на якому відбуваються конкретні конфлікти. Глибинні соціальні причини цього явища — сукупність економічних,

політичних, соціальних та інших процесів, які призводять до виникнення в суспільстві нестабільної ситуації — економічної, соціально політичної, міжнаціональної та ін. Крім загальних слід розрізняти й локальні причини (некваліфіковане керівництво, дії екстремістських сил, резонансні злочини тощо), які викликають соціальну напругу і сприяють виникненню конфліктних ситуацій.

Наприклад, типовими причинами для виникнення конфліктів в

організаціях, на думку Ф. М. Бородкіна та Н. М. Коряка, є: а) незбалансованість робочих місць; б) коли одному підлеглому віддають розпорядження численні керівники; в) велика кількість безпосередніх підлеглих на одного керівника, що створює хаотичність в управлінні; г) “порочне коло управління” — перекладання

відповідальності один на одного, що породжує стан загальної без41відповідальності; д) несинхронність роботи через неграмотність

або помилки працівників та ін. [11, с. 45–67]

Однак відомо багато ситуацій, коли наявність численних конфліктогенних факторів може і не призводити до виникнення конфлікту.

Справа в тому, що виникненню конфлікту передує суб'єктивне усвідомлення факторів, здатних подолати інерцію минулих неконфліктних відносин.

Саме сприйняття ситуації як конфліктної створює

конфлікт. Оскільки на цій стадії конфлікту відбувається “демонстрація намірів” сторін, вона має назву “демонстраційної”.

Конфлікти не виникають без участі людини. Більш того, соціальні

психологи стверджують, що суб'єктивні уявлення можуть більше

впливати на поведінку, ніж об'єктивні фактори. Загальновідомі результати експерименту Ф. Зімбардо, проведеного в експериментальній тюрмі, де досліджувалася динаміка взаємин між ув'язненими та

наглядачами. За жеребом для ролі “тюремників” та “ув'язнених” були відібрані нормальні, здорові, законослухняні добровольці. Але

створена експериментаторами ілюзія дуже швидко злилася з реальністю. “Наглядачі”, що були спокійними й миролюбними людьми,

почали виявляти садизм та жорстокість. “Ув'язнені”, відібрані за допомогою тестів як “цілком нормальні”, почали проявляти у поведінці

різну патологію. Парадоксально, що, розуміючи всю штучність і нереальність ситуації експерименту, його учасники поступово почали

поводитися так, ніби вона була реальною, у власних діях і переживаннях вони перетворювалися на наглядачів та ув'язнених. Отже, як

зазначає Н. Грішина, об'єктивно існуючі суперечності не однозначно

детермінують конфліктну взаємодію учасників ситуації, а навпаки,

сторони самі “конструюють” конфлікт, приписуючи ситуації відповідне значення. Тому виникнення конфліктної ситуації — це не просто наслідок наявності суперечностей, а являє собою такий процес:

зовнішня ситуація — визначення ситуації — конфліктна ситуація [18,

с. 172–173].Оскільки сприйняття конфліктної ситуації суб'єктивне, воно, певною мірою викривлене. Існують такі варіанти збігу (незбігу) суб'єктивного й об'єктивного у конфліктній ситуації:

• адекватно сприйнятий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація і сторони адекватно її сприймають;

• неадекватно сприйнятий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація, але сторони її сприймають з істотним відхиленням

від реального стану;

42• незрозумілий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація, але вона не сприймається потенційними опонентами;

• уявний конфлікт, коли об'єктивної конфліктної ситуації немає,

але сторони сприймають свої дії як конфліктні.

Неадекватність оцінок ситуації можна пояснити особистісними

факторами людини (особливостями характеру, темпераменту, впливами психічних станів, недостатньою правовою соціалізацією тощо),

різними соціально політичними процесами та аномаліями на макрорівні.

Аби відбулося усвідомлення конфлікту, зазвичай потрібен інци+

дент, тобто ситуація, за якої одна зі сторін почне діяти всупереч інтересам іншої. Проте інколи вже наявність у другої сторони значного

“деструктивного потенціалу” — достатній аргумент для усвідомлення

ситуації як конфліктної, що провокує суб'єкта на агресивну поведінку, тобто спричиняє конфлікт.Для юридичного конфлікту характерним є виникнення на основі

усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації в однієї чи обох сторін мотивів юридичного характеру (рішення про звернення до правоохоронних органів, до суду, вступ до права власності тощо). На цій

основі виникають правові відносини між сторонами, які перебувають

у конфлікті. Проте правовідносини можуть існувати і до усвідомлення конфлікту, а відповідна юридична мотивація дій виникати пізніше, наприклад, після консультації з юристом.

Після того як конфлікт усвідомлюється сторонами, вони переходять до конфліктної поведінки (взаємодії). Оскільки це найгостріша стадія конфлікту, в конфліктології вона отримала назву “агресив+

ної”, або “батальної”.

Зміст її становлять протилежно спрямовані дії

сторін конфлікту.Особливістю поведінки учасників суто юридичного конфлікту є

чітка її регламентованість, процесуальна визначеність. Розвиток

правових відносин пов'язаний із перебігом подій у процесі розгляду

справи юридичною інстанцією. Це можуть бути досить тривалі й різноманітні процедури. Наприклад, у разі кримінального конфлікту:

попереднє розслідування, направлення справи до суду, судовий розгляд, апеляційне, касаційне провадження тощо.

Як вже зазначалося, дії сторін юридичного конфлікту можуть мати наступальний чи оборонний характер, бути активними чи пасивними. Цей поділ є досить умовним, тому що в реальній боротьбі вони

можуть швидко змінюватися і переходити один в одного.43Для вивчення конфліктної взаємодії важливим є звернення до наукової типізації конфліктної поведінки. Один із таких варіантів пропонує С. В. Кудрявцев, виокремлюючи типи протиборства у конфлікті [131, с. 66–68]:

• дії, спрямовані на захоплення та (або) утримання спірного об'єк+

та. Характер таких дій в різних життєвих ситуаціях (майнові, господарські спори, воєнні дії за спірну територію тощо) проявляється порізному і залежить від конкретного об'єкта і типів суб'єктів. У конфліктах між групами і великими соціальними спільнотами ці дії становлять складну багатоступеневу діяльність із застосуванням політичних, економічних, воєнних та інших засобів;

• створення перешкод та спричинення непрямої шкоди. Такі дії є

атрибутами “безоб'єктного” конфлікту. За їхньою допомогою знижують ефективність або навіть блокують чужу діяльність. Задля недопущення безпорядків загін поліції перегороджує шлях демонстрантам; міжнародні організації здійснюють економічну блокаду держави — порушника міжнародних норм; перехожий, на очах якого відбувається правопорушення, втручається, щоб його не допустити. Варіанти дій такого типу різноманітні настільки, наскільки великою є

кількість подібних ситуацій;

• дискримінаційні та образливі слова і дії. Це те, що викликає образу,

зачіпає самолюбство, честь і гідність (від брутальних слів, пропагандистських випадів до дискримінаційних дій) людей, верств населення,

народностей, націй. Такі дії характерні насамперед для конфліктів, в основі яких лежать більш ґрунтовні суперечності й протиріччя, пов'язані

з правами людини, соціальних груп, націй, великих соціальних спільнот;• підкорення та захоплення суб'єкта. Цей різновид дій належить

насамперед до проявів влади, істотного обмеження волі інших суб'єктів, різних форм диктату у міжнародних відносинах, обмеження суверенітету націй, територіальних утворень тощо;

• завдавання прямої (фізичної) шкоди. Зазвичай дії цього типу містять фізичне насилля над людьми, спричинення болю та тілесних ушкоджень, викликане ліквідацією групових структур, руйнуванням населених пунктів, територій. Залежно від суб'єктів різних рівнів деструктивні дії відрізняються за характером і масштабами — від насилля у сім'ї до застосування збройних сил проти інших держав. Прикладами останнього можуть слугувати бомбардування США та їхніми

союзниками об'єктів на території Югославії, проведення ними “анти44терористичних операцій” на територіях інших держав — Афганістану,

Іраку.Крім зазначених типів прямого вступу в боротьбу як засіб впливу

на супротивника використовуються погрози. Застосування погрози з

наміром завдати шкоди інтересам іншої сторони характерне для деструктивної моделі поведінки в конфлікті. З одного боку, це апеляція

до здорового глузду, почуттів супротивника, а з іншого — демонстрація жорсткості та безкомпромісності. У міжнародній практиці, зокрема у воєнних зіткненнях, використовується метод ультиматумів, коли

до другої сторони висуваються вимоги, у разі невиконання яких на

супротивника очікують жорсткі санкції, аж до повного знищення.

Погрози можуть застосовуватися в процесі переговорів і навіть бути

самостійною стадією в конфлікті (наприклад, прибуття парламентарів, які уповноважені передати вимоги й отримати відповідь). Крайнім випадком застосування тактики погроз є терористичні дії (заручники, погроза здійснення вибухів тощо) [18, с. 68–70].Конфлікт, як стверджує А. Г. Здравомислов, — це одночасне розгортання дії та контрдії. Це реалізація намірів і водночас подолання

опору, який неминуче зустрічається у ході цієї реалізації. Це

винятково складна спільна дія щонайменше двох сторін, об'єднаних

протистоянням [36, с. 101].Зазвичай конфліктологи розглядають процес конфлікту у певній

послідовності дій та контрдій сторін:

• поступове посилення позицій учасників конфлікту за рахунок

введення дедалі активніших сил і збагачення досвіду протистояння;

• збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первинної проблемної ситуації;

• посилення конфліктної активності учасників, зміна характеру

конфлікту у бік його поглиблення, залучення в конфлікт нових

сил;

• зростання емоційної напруги, яка може мобілізовувати або, навпаки, деструктивно впливати на поведінку учасників;

• зміна ставлення до проблемної ситуації та конфлікту загалом.

Розв'язання (вирішення) конфлікту — це його “завершальна” фаза. Розв'язання відбувається як внаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації, так і за рахунок зміни її образів, які сформувалися у

сторін. Юридичні процедури вирішення конфлікту передбачають

підготовку і видання правозастосовного акта (вирок, рішення,

ухвала, наказ, розпорядження тощо).45Вирішення конфліктів може бути:

повним

а) на об'єктивному рівні, за рахунок перетворення об'єктивної

конфліктної ситуації;

б) на суб'єктивному рівні, за рахунок кардинальної зміни образів

конфліктної ситуації;

частковим

а) на об'єктивному рівні, за рахунок перетворення об'єктивної

конфліктної ситуації у напрямі створення незацікавленості у конфліктних діях;

б) на суб'єктивному рівні, за рахунок обмеженої, але достатньої

для тимчасового припинення суперечки зміни образів конфліктної

ситуації.

Найімовірнішими версіями закінчення юридичних конфліктів

М. І. Панов вважає:

• припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін

або його тимчасове призупинення з можливістю поновлення;

• скасування конфлікту шляхом його симетричного розв'язання

(“виграш — виграш” або “програш — програш”);

• закінчення конфлікту, але за асиметричною формулою розв'язання (“виграш — програш”);

• переростання конфлікту в інше протиборство;

• поступове загасання конфлікту.

Юридичні конфлікти можуть закінчитися за будь яким із цих сценаріїв шляхом насильства, роз'єднання чи примирення.

Насильство застосовують тоді, коли протилежна сторона значно

слабша. Це дає змогу швидко завершити боротьбу. Але стратегічно

силове розв'язання конфлікту, за винятком дій державних органів чи

міжнародних організацій, спрямованих на відновлення справедливості, правопорядку та миру, є малоефективним. Практика свідчить,

що насильство застосовується у багатьох юридичних (передусім кримінальних) конфліктах. Особливо небезпечне застосування насильства у варіанті “терор — антитерор”, у міжнародних і міжнаціональних

конфліктах.Роз'єднання сторін означає, що конфлікт припинено шляхом розриву відносин між конфліктуючими сторонами (скасування угоди,

розлучення подружжя тощо).

Примирення — це свідоме мирне завершення конфлікту, яке досягається шляхом переговорів між обома протилежними сторонами за

46можливої участі третьої сторони (наприклад, у міжнародних, політико правових, трудових конфліктах) [50, с. 166–167].Можлива й інша динаміка перебігу юридичних конфліктів. Але за

умови, що в них беруть участь правозастосовні (правоохоронні) органи, вирішення юридичних конфліктів завжди спрямоване на завершення спору в межах закону і відповідно до нього. Проте не завжди

розвиток таких конфліктів має на меті примирення сторін, пом'якшення їхнього протистояння. Справді, про таку спрямованість можна говорити стосовно сімейних, деяких трудових, цивільно правових

спорів. Але у кримінальних справах майже завжди йдеться про покарання винного — і часто густо про насильницьке втручання у конфлікт з метою його припинення.У багатьох випадках насильство й примус супроводжують юридичний конфлікт упродовж всього його розвитку. Так, у кримінальному конфлікті можуть застосовуватися оперативні заходи щодо

розшуку злочинця, примусове його затримання, обрання запобіжних

заходів (взяття під варту, підписка про невиїзд та ін.), здійснення інших примусових слідчих дій (обшук, виїмка тощо). Засіб покарання,

який призначає суд, також є засобом державного примусу. Отже,

юридичні конфлікти — це вельми загострена форма боротьби сторін,

хоча ця боротьба й відбувається у межах закону.

Розгляд і вирішення юридичного конфлікту не дає гарантій щодо

його остаточного розв'язання. Юридична оболонка може приховувати численні зародки різноманітного незбігання поглядів, суперечностей, протиріч та ін. Тому й трапляються поновлення та продовження

судового розгляду справ, спостерігаються багаторічні міжнародні

спори політичного та юридичного характеру. За всім цим в різних

умовах та з різними аргументами — те саме протистояння сторін, несумісність їхніх інтересів [131, с. 75–77].47За сферами прояву розрізняють конфлікти екологічні, міжнародні, економічні, політичні, ідеологічні, етнічні, міжнаціональні, релігійні, соціальні (у вузькому розумінні), сімейно побутові та ін. Усі

типи конфліктів мають власний зміст, який досліджується у межах

відповідних галузей знань.

Так, економічні конфлікти виникають внаслідок економічних суперечностей, зіткнення економічних інтересів. Саме економічні інтереси є підґрунтям глобальних протиріч між державами, соціальними

верствами, коли задіяні широкі маси населення. Однак економічні

конфлікти можуть виникати й між окремими людьми. Характер цих

48

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 2.3 Динаміка юридичногоконфлікту:

  1. 2.2. Структура юридичногоконфлікту
  2. 2.3 Динаміка юридичногоконфлікту
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -