<<
>>

Фактори продуктивності та їх класифікація.

Продуктивність праці -— показник динамічний, що постійно змінюєть­ся під впливом безлічі факторів. Фактори зміни показника — це сукуп­ність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показ­ника.

Відповідно фактори підвищення продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що приводять до збільшення продук­тивності праці. Оскільки підвищення продуктивності праці має велике значення і для кожного підприємства окремо, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів збільшення стає найважливішою задачею економічної теорії і практики. Крім того, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких протікає процес праці. Вони або підсилюють дію того чи іншого фактора (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність у сіль­ському господарстві. Суспільні умови, пов'язані з формами власності на засоби виробництва і з виробничими відносинами, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці.

Ус Ьактори, що впливають на продуктивність праці, можна поділити на ^.-' рупи.

Перша група включає фактори, що діють у напрямку підвищення про­дуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соці­альних умов життя трудящих. Другу tpyny становлять фактори, що нега­тивно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна об­становка.

На рівні окремого підприємства чи організації усі фактори можна поділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність технології, енергооснащеність, організацію праці і виробництва, дієвість систем стимулювання, навчан­ня кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і ін., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників.

До зовнішніх^ факторів слід віднести: зміни асортименту продукції і її і рудомісткості в зв'язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; ріиень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-тех­нічного постачання, природні умови і т. п. Внутрішні і зовнішні фактори можна розглядати також за принципом рівня регулювання, тобто ті, які може регулювати суб'єкт, що хазяює (управління, організація, трудові підносний, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умо-іні праці, інновації й ін.), і ті, що знаходяться поза сферою регулювання суб'єкта, що хазяює (політична ситуація в країні й у світі, рівень розвит­ку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загаль­ний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури й ін.).

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєдну-ішти в три основні групи:

1.) матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки і техноло­гії, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удос­коналюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і управ­ління;

'Л) соціально-економічні, пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до ііллсності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її став­лення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у ви­робництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як провідна і визначальна.

До матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу.

Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення одиничних по­тужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності пра­ці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скоро­чення витрат живої праці; зниження матеріалоємності продукції й еконо­мія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і устатку­вання. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії — атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.

У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість про­дукції.

До організаційних факторів зростання продуктивності праці відно­ситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і націо­нального господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна по­дальша кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енер­гопостачання, ремонтного обслуговування і т. д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підви­щення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своє­часне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безпере­бійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація пра­ці. Вона тісно пов'язана з організацією виробництва і включає такі на­прямки: раціональні поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслу­говування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всіляких виробничих шкідли-востей і небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни.

Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм орга­нізації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегат-иого обслуговування в умовах автоматизованого і нанівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться до системи наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні управління господарством країни в її задачі входять створення галузевих і територіальних органів керування підприємства­ми, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи під­приємств як усередині країни, так і з ближнім зарубіжжям. На підпри­ємствах задачами організації управління є створення економічної і дієвої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетент­ними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і викорис­тання; в економічній сфері — організація внутрішньогосподарського гос­прозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулю­вання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіма економічними показниками.

Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і управління. Неповне викорис­тання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків від­биваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний по­казник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а ско­рочення втрат забезпечує її зростання.

Деякі організаційні заходи призводять безпосередньо до зниження трудомісткості. До них відносяться, наприклад, заходи щодо освоєння передових прийомів і методів праці, розширення виробничого профілю і поєднання функцій чи навіть професій і ін.

Важливе місце в системі організаційних факторів займає поліпшення структури кадрів — відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх — частки основ­них робітників.

Чим вища питома вага виробничих робітників у загаль­ній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вища за інших рівних умов і продуктивність праці в середньому на одного працівника. Соціальпо-економічпі фактори відіграють важливу роль у формуванні показника продуктивності праці. Значення дії даних факторів обумовле­не тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удосконалювання матеріальної основи виробництва - техніки, технологій, і здійснення різноманітних і нерідко досить складних організаційних заходів відбува­ються не самі по собі, під впливом якихось сил природи, а винятково в результаті активної трудової діяльності людей — учасників суспільного виробництва. Рушійною силою в цій трудовій діяльності є інтерес до досягнення визначеного результату, що, у свою чергу, дозволяє задоволь­няти необхідні матеріальні і духовні потреби людей — учасників вироб­ництва.

Крім того, крім прагнення до визначеного результату трудової діяль­ності, всі учасники виробничої чи іншої діяльності повинні володіти (кожний на своєму рівні) достатньою дієздатністю, необхідними особис­тими якостями, а також здоров'ям.

До найважливіших соціально-економічних факторів, що впливають на продуктивність праці, відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики робітників, як рівень кваліфікації і професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність, розумові здібності; адаптованість, інноваційність і про­фесійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів також відносять характеристики трудових колекти­вів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологіч­ний клімат, система ціннісних орієнтацій.

Матеріальна і моральна зацікавленість працівників у результатах пра­ці як фактор підвищення її продуктивності діє в різних напрямках. Най­більш коротким і доступним шляхом є підвищення інтенсивності праці.

Воно дає негайний і очевидний результат. Однак при цьому продуктивна сила праці не збільшується, а психофізіологічні межі підвищення інтен­сивності праці дуже тверді. Істотне зростання продуктивності праці тіль­ки за рахунок підвищення інтенсивності і збільшення енергетичних ви­трат організму працівника не може бути досягнуте.

Разом з тим зацікавленість працівників у результатах праці спонукує їх до удосконалювання організації виробництва і праці. Таким шляхом соціальний фактор реалізується через організаційні і матеріально-техніч­ні фактори, викликає прагнення до удосконалювання техніки, технології, організації виробництва, праці управління.

Однак тільки однієї матеріальної і моральної зацікавленості в резуль­татах праці недостатньо. Потрібно не лише хотіти одержати бажаний результат, а й бути здатним його досягти. Для цього необхідні, по-перше, кваліфікація, що здобувається за допомогою первинного навчання і три­валої практики, а, по-друге, відповідний стан здоров'я. Але оскільки стан здоров'я — фізична дієздатність працівників — залежить не тільки від виробничих умов, а й від умов життя взагалі (ступінь задоволення ро­зумних життєвих потреб у їжі, одязі, житлі, у повноцінному відпочинку і т. д.), то корені соціально-економічних факторів виходять далеко за межі підприємства й охоплюють, власне кажучи, весь життєвий уклад, спосіб житія тієї чи іншої соціальної групи.

За сферою виникнення і дії фактори підвищення продуктивності праці поділяються на:

— внутрівиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

— галузеві і міжгалузеві, які пов'язані з можливістю поліпшення коо­перативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства;

— регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, харак­терні для даного регіону;

— загальнодержавні — це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

В економічній і навчальній літературі дореформеного періоду класи­фікація факторів росту продуктивності праці зводилася в основному до розглянутих вище груп. Однак перехід вітчизняного господарства на ринкові відносини обумовлює потребу розширити традиційну класифі­кацію факторів, доповнивши її факторами економії минулої праці (сиро­пний, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, енергоносіїв, зовніш­ніх послуг і т. д.). Якщо підходити до оцінки рівня продуктивності праці :і позиції зіставлення результату виробництва і витрат живої праці і всієї минулої чи уречевленої праці, то коло факторів (і відповідно резервів, що стоять за ними ) істотно розширюється: на показнику буде познача­тися не тільки економія живої праці (відпрацьованих людино-годин, чи людино-днів чисельності працівників, зайнятих у виробництві, як це тра­диційно і враховується), а й економія усіх видів минулої праці (сирови­ни, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що поставля­ються по кооперації, усіх паливно-енергетичних ресурсів, послуг промис­лового характеру, а також у відповідних пропорціях частки амортизації основних виробничих фондів). Тому в умовах ринку існуючі класифіка­ції факторів зростання продуктивності праці необхідно доповнити, при­наймні, двома новими групами факторів, пов'язаних з поточними витра­тами минулої праці (сировини, матеріалів, енергії й ін., що безпосередньо нходять у продукт виробництва в кожному виробничому циклі), і еконо­мічним і ефективним використанням основних виробничих та невироб­ничих фондів (машин, механізмів, технологічного устаткування, апарату­ри, транспортних засобів, виробничих будинків і споруджень і ін.).

Економія минулої праці, укладеної в матеріальних витратах першої групи, буде підвищувати продуктивність праці безпосередньо, у зворот­ній пропорції до досягнутої економії.

Раціональне використання виробничих і невиробничих фондів, що пе­реносять минулу працю на новостворену продукцію частинами (у вартіс­ній формі, у вигляді амортизаційних відрахувань), відіб'ється на показ

Розглянуті вище принципи розподілу орієнтовані переважно па еко­номічний аспект проблеми. Однак у розподільних відносинах дуже важ­ливим є також соціально-етичний аспект. За певних умов він може вия­витися навіть важливішим ніж економічний. Основна суперечність між цими аспектами полягає в тому, що розподіл за результатами праці, не говорячи про розподіл за власністю, веде до значної нерівності в доходах, а відповідно й у споживанні.

50.

<< | >>
Источник: Шпаргалки.com. Відповіді на екзамен Економіка праці та соціально-трудові відносини (ЕП та СТВ). 2016

Еще по теме Фактори продуктивності та їх класифікація.:

  1. Специфічний розлад особистості
  2. Фактори продуктивності та їх класифікація.
  3. 52. Резерви підвищення продуктивності праці та їх класифікація.
  4. 4.Поняття про психопатії.Дані патопсихологічного обстеження при епілептоїдній психопатії.
  5. РОЗДІЛ 4. ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
  6. РОЗДІЛ 12. АНАЛІТИЧНЕ ТА КОНСАЛТИНГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
  7. Історіографія проблеми.
  8. Об’єктивні ознаки та суб’єктивні чинники правового забезпечення екологічної безпеки.
  9. Юридичні гарантії ефективного використання природних ресурсів.
  10. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
  11. Персонал Державної пенітенціарної служби України як суб’єкт кримінально-виконавчих правовідносин
  12. 2.3 Основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинів персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі