<<
>>

4.6. Розв'язання кримінальноправових конфліктів

Основною процедурою вирішення та

розв'язання кримінально правових конфліктів

є кримінальне судочинство. Воно становить

єдину систему дій, етапів дослідження кримінальної справи, встановлення істини у цій

справі.

Принципово важливими для утвердження нерепресивних способів вирішення

кримінальних конфліктів є положення ст. 62

Конституції України. Зокрема, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не

може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні

злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її

користь. Істотні зміни і доповнення, внесені

останнім часом до кримінально процесуального законодавства, і розробка нового

Кримінально процесуального кодексу України створюють належні умови для того, щоб

кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до

відповідальності і жоден невинний не був покараний. • виконання вироку;

• перегляд судових рішень у порядку виключного провадження

(за нововиявленими обставинами або у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог

кримінально процесуального закону).

У положеннях Конституції України та Кримінально процесуальному кодексі суб'єкти кримінального процесу названі сторонами.

Сторони (обвинувачений і потерпілий, обвинувач і захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач) завжди мають у справі самостійний процесуальний інтерес, як правило, протилежно спрямований.

Враховуючи наявність процесуальних інтересів та їх протилежність,

законодавець гарантує рівні процесуальні права та можливості на заявлення клопотань, надання доказів і участь у їх дослідженні.Важливу роль у кримінально процесуальному конфлікті відіграє

суд.

Розгляд справи при дотриманні змагальності сторін не перетворює його на стороннього глядача. Змагальність сторін не виключає

активності й ініціативи суду щодо збирання необхідних доказів з метою повного і всебічного дослідження всіх обставин справи для встановлення істини. Процесуальна рівність сторін створює необхідні

умови для досягнення істини в кожній справі. Саме змагальність сторін спонукає суд правильно розглянути матеріали справи й ухвалити

законне та обґрунтоване рішення. Отже, як наголошує М. М. Михеєнко, “завдання суду — не просто розв'язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, а з'ясувати істину, правильно й справедливо

вирішити справу” [70, с. 47].Покладаючи на суд виключно завдання здійснення правосуддя,

Конституція України (ст. 124) не відносить до його компетенції кримінальне переслідування. Разом з тим суд має право здійснювати у

справах публічного звинувачення судовий контроль за законністю та

обґрунтованістю порушення кримінальної справи, відмови в її порушенні чи закритті справи, який реалізується лише шляхом розгляду

в судовому засіданні матеріалів, поданих йому органами державного

обвинувачення [65, с. 9–10].За останні роки відбулися певні кроки на шляху до демократиза+

ції кримінально+процесуального законодавства, зокрема прийнято

норми, які спрямовані на захист прав і свобод особистості в кримінальному процесі (ускладнений порядок отримання санкцій на

арешт та підслуховування телефонної інформації, заборона на дії, які

принижують честь і гідність громадян при виконанні окремих слід152чих дій, на методи допиту, що містять елементи насилля, тощо). Цивілізоване розв'язання кримінально правових конфліктів має відбуватися в умовах недопущення насилля над особистістю у будь яких

формах психічного й фізичного впливу, отримання доказової інформації лише відповідно до норм кримінально процесуального законодавства.

Судово правова реформа передбачає пошук нових прогресивних

технологій розв'язання кримінально правових конфліктів.

Проте

цей процес гальмує наявність застарілих методологічних засад, постулатів на зразок тих, що держава повинна вести безкомпромісну боротьбу з усіма видами злочинів, побудова кримінально правової доктрини на принципі невідворотності покарання. Вітчизняна теорія і

практика кримінального права тривалий час віддавала перевагу кримінально репресивним способам вирішення кримінально правових

конфліктів.Дедалі більше стає зрозуміло, що за допомогою лише каральнорепресивних заходів неможливо суттєво поліпшити криміногенну

ситуацію. “На жаль, — зауважує голова Верховного Суду України

В. Т. Маляренко, — значна частина наших громадян, умовно кажучи,

не завжди переходить дорогу на зелене світло світлофора... Середовище породжує не тільки винахідників, вчених, політиків, воно, хоч і

гірко це визнавати, щороку дає в середньому тільки зареєстрованих

500 тис. злочинів та більше двох з половиною мільйонів судових

справ про адміністративні правопорушення... А якщо врахувати те,

що не при кожній крадіжці курки чи мішка картоплі і взагалі крадіжці чи іншому нещасті людина біжить до райвідділу МВС, щоб зареєструвати цей факт, і не всі неплатники податку виявляються, і не всі

порушення правил торгівлі, мисливства, рибальства, дорожнього руху тощо фіксуються, і не всі хабарники отримують хабарі в присутності понятих, а зґвалтовані не спішать обнародувати цей факт тощо —

тобто, що латентна складова правопорушень набагато вища від зафіксованої, то взагалі є над чим замислитись” [66, с. 5].Нині можна говорити про поступову гуманізацію судово+правової

системи України. Так, якщо до позбавлення волі було засуджено у

1999 р. 37,5 % осіб, у 2000 р. — 35,9 %, а в 2001 р. — 37,2 % від усіх засуджених, то у 2002 р. уже 31,4 %, а в першому півріччі 2003 р. — 30,8 %.

Якщо у 2001 р. було звільнено від покарання 32016 осіб, то у 2002 р. —

105488 осіб, в тому числі з випробуванням — 100192 особи (у першому

півріччі 2003 р. відповідно 56521 і 54916 осіб). Збільшилася кількість

153осіб, засуджених до штрафу, громадських робіт та інших покарань, не

пов'язаних з позбавлення волі [66, с.

6–7].В умовах демократизації суспільства стало можливим звернення до

притаманних цивілізованим системам права варіантів вирішення

кримінально+правових конфліктів. Активно й досить радикально вирішується проблема застосування компромісу у таких конфліктах

[104]. Так, вперше на державному рівні передбачається можливість

співробітництва правоохоронних органів з учасниками організованих злочинних угрупувань (ст. 14 Закону “Про організаційно правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993

р.). Зокрема, учасник організованого злочинного угруповання може

бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно розшукової діяльності, попереднього розслідування чи судового розгляду справ сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними

злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню

шкоди фізичним та юридичним особам і державі.Чинний Кримінальний кодекс України передбачає можливість

компромісу між державою і правопорушником. Відповідно до ст. 18 КК

особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця,

за певних умов може бути звільнена від кримінальної відповідальності. Сприяння розкриттю й розслідуванню злочинів у формі добровільної заяви про вже вчинений злочин чи той, що готується, в окремих випадках є підставою до звільнення від кримінальної відповідальності. Це, приміром, стосується добровільної заяви громадянина

України, який одержав злочинне завдання від іноземної держави чи

організації або їх представників, але не вчинив жодних дій на його

виконання (ч. 2 ст. 56 КК); добровільної заяви про дачу хабара (ч. 3

ст. 170 КК) та ін.

Законодавець також передбачає можливість компромісу держави із

співучасниками злочину (організатором, підбурювачем чи пособником), які можуть бути звільнені від відповідальності, якщо вони вчасно повідомили органи державної влади про злочин, що готується або

вчиняється (ст. 31 КК).

Варіантом компромісу між злочинцем і державою є норма ст. 44 КК, що передбачає звільнення від кримінальної

відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо вона після вчинення злочину

щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Можли154вість врегулювання кримінально правового конфлікту шляхом компромісу передбачається також в інших статтях КК, де йдеться про

спеціальні (компромісні) умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема ч. 2 ст. 111; ч. 2 ст. 114; ч. 4 ст. 212; ч. 2 ст. 255; ч. 5

ст. 258; ч. 6 ст. 260; ч. 3 ст. 263; ч. 4 ст. 307; ч. 4 ст. 309; ч. 4 ст. 311.

Суть названих компромісних процедур досудового та судового закінчення провадження у справах, як наголошує В. М. Верещак, полягає не тільки в тому, що мета кримінального судочинства досягається

при його істотному прискоренні і значно менших матеріальних і моральних затратах, а й у тому, що відвертається більша шкода, яка могла бути заподіяна в разі вчинення злочину [14, с. 41–42].В теорії кримінального права кримінально правовий компроміс

розглядається як взаємна домовленість, що встановлює певні умови

звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які зобов'язуються виконати передбачені кримінальним законом нормативноправові настанови. Г. О. Усатий пропонує систематизовану типоло+

гію кримінально+правових компромісів залежно від причин та умов їх

укладання: 1) рятівна альтернатива; 2) оптимальне рішення; 3) можлива альтернатива (варіант розв'язання проблеми); 4) тактичний

прийом; 5) засіб тимчасового призупинення протиріч; 6) інші комбіновані варіанти [104, с. 28].Важливою умовою застосування кримінально правового компромісу є відповідність його морально етичним нормам суспільства, законодавче визначення меж допустимості компромісної угоди у боротьбі зі злочинністю.

Як відомо, значна кількість кримінальних конфліктів не має суспільно небезпечного характеру і не зачіпає істотно інтересів держави

й суспільства.

Виходячи з цього, чимало науковців цілком слушно

ставлять питання про необхідність введення спрощених процедур роз+

гляду справ. На аргументацію цієї позиції, наприклад, Л. Л. Нескороджена наводить дані, що майже в половині кримінальних справ

(43 %) потерпілі та цивільні позивачі не беруть активної участі в кримінальному процесі у зв'язку із задоволенням їхніх вимог матеріального та морального характеру до порушення кримінальної справи під

час попереднього розслідування [72, с. 58].Однією з таких спрощених процедур вирішення кримінально правових конфліктів може бути припинення провадження шляхом при+

мирення потерпілого і обвинуваченого, яке застосовується в деяких

країнах, наприклад у ФРН, Франції, Росії. Для України така форма

155вирішення кримінально правових конфліктів є відносно новою. Цивілізованому розв'язанню кримінального конфлікту, зокрема відновленню безконфліктного стану між особою, яка вчинила злочин, та

потерпілим, має сприяти норма, передбачена ст. 46 КК. В ній ідеться

про можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи,

яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула

заподіяну шкоду. Чинний Кримінально процесуальний кодекс передбачає процедуру примирення, зокрема, у справах приватного обвинувачення. Проте не визначено механізму врегулювання такого

примирення, а лише сформульовано коло кримінальних справ, при

розслідуванні яких може відбутися примирення сторін.Обов'язковою попередньою умовою процедури примирення і сприятливою основою для зближення позицій захисту й обвинувачення є

відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди.Одним із способів вирішення кримінального конфлікту є угода

про визнання вини при судовому розгляді, застосування якої впродовж кількох століть практикується в англо американській правовій

системі. Суть її полягає в досягненні компромісу між державним обвинувачем і обвинуваченим, який базується на взаємних поступках:

а) визнанні обвинуваченим своєї вини в менш тяжкому злочині, ніж

йому пред'являлося спочатку; б) відмові обвинувача від підтримання обвинувачення у більш тяжкому злочині. Такі угоди вигідні для

обвинувачених, бо надають їм можливість через зізнання у дрібних

правопорушеннях уникати покарання за тяжчі злочини. Підсудні

часто відмовляються від проведення попереднього слухання, що, як

правило, передбачає пом'якшення покарання чи зменшення обсягу

обвинувачення. Абсолютна більшість (у деяких районах до 90 %) засуджених у США опинилися за ґратами не за вердиктом присяжних,

а тому, що зізнались у вчиненому злочині [14, с. 42].В укладанні угоди про визнання вини зацікавлені також прокурор

і адвокат, оскільки це дає змогу уникати проведення громіздкого судового розслідування. Потерпілий в такій угоді відіграє лише принципову роль — йому не належить право укладення цієї угоди з обвинуваченим. Проте здебільшого його інтереси враховуються і зміст

угоди про визнання вини відповідає бажанню потерпілого.Формально ратифікація таких справ покладається на суд, але реальний успіх їх вирішення визначається професійними навичками

прокурора й адвоката, їх умінням досягати компромісу.156Варто зауважити, що судові компроміси на Заході не перестають викликати суперечок щодо захищеності прав і свобод потерпілих від злочинів, доцільності участі суддів у переговорах тощо. З метою впорядкування процедури укладання угод про визнання вини група спеціалістів Національної комісії США з розроблення стандартів і мети кримінального

судочинства запропонувала зафіксувати такі правила [14, с. 41–42]:

1. Загальні підстави та процедура примирення мають бути зафіксовані у писаних нормах права.

2. При обговоренні можливостей використання цієї процедури обвинувач і представник захисту не повинні заздалегідь обумовлювати її

поширення на всі пункти обвинувачення.

3. Попередній обмін думками про можливий компроміс повинен

відбуватися тільки між обвинуваченим і представником обвинувачення, за відсутності зацікавлених осіб, які можуть бути допущені до

участі лише в тих випадках, коли йтиметься про ставлення їх до компромісу, що відбувся.

4. Процедура компромісу повинна здійснюватися за повної оприлюдненості, крім випадків, коли результати переговорів про компроміс, який не відбувся, можуть бути використані на шкоду обвинуваченому.

5. До того моменту, коли справа надійшла до суду, в інтересах позитивних переговорів бажано встановити жорсткі часові рамки.

6. До початку переговорів необхідно скласти письмово документ про

корисність і доцільність примирення сторін у справі, що розглядається.

7. Прокурор повинен визначити свою позицію за тими пунктами

обвинувачення, за якими він згоден поступитися.

8. Завищення щодо обвинуваченого недоведених доказів з метою

утруднення компромісу сторін недопустиме.

9. Участь судді в процедурі примирення сторін не допускається.

10. Обвинуваченому повинні бути повідомлені пункти обвинувачення у відкритому судовому процесі до того, як він погодився на використання процедури.

11. Компроміс, який відбувся, має бути оформлений письмово і

поданий на розгляд суду для його ратифікації чи відхилення.

У вітчизняній кримінально правовій науці розглядається можливість поширення зарубіжного досвіду вирішення кримінально правових конфліктів шляхом укладання угоди про визнання вини. Проте слід враховувати неоднозначне ставлення до цієї процедури навіть

там, де вона давно застосовується, а також ту обставину, що в законо157давстві різних країн вона вирішується по різному. Якщо у США угоди можливі в усіх кримінальних справах, у тому числі й тоді, коли обвинуваченому загрожує смертна кара, то у Західній Європі допускається можливість тих чи інших погоджувальних процедур лише тоді,

коли пропонований термін позбавлення волі не перевищує визначеної межі (наприклад, три роки в Італії) або коли обвинувач вимагає

покарання, яке не перевищує визначеного терміну (приміром, в Іспанії шість років) [14, с. 43].

Юридична конфліктологія дедалі більше уваги приділяє напрацюванню комплексу заходів і механізмів запобігання кримінальним

конфліктам. Серед іншого ідеться про необхідність профілактики

психологічних причин, пов'язаних з негативними умовами соціалізації особистості та недостатньою культурою поведінки. На жаль, на тлі

насиченості сучасних мас медіа зразками насильницької поведінки

конкретні міжособистісні проблеми, пов'язані переважно з нестачею

коштів та побутовою невлаштованістю, часто густо трансформуються у причини кримінальних конфліктів.

158

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 4.6. Розв'язання кримінальноправових конфліктів:

  1. 58. Вашингтонська конвенція «Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами» 1965р.
  2. 2.3 Динаміка юридичногоконфлікту
  3. 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти
  4. 3.7. Кримінальні та кримінальнопроцесуальні конфлікти
  5. Розділ 4. Розв'язання та запобіганняюридичним конфліктам
  6. 4.2. Способи розв'язанняюридичних конфліктів
  7. 4.6. Розв'язання кримінальноправових конфліктів
  8. 4.8. Запобігання та розв'язаннясімейних конфліктів
  9. 5.2. Конфліктна поведінкаяк взаємодія сторін
  10. Зміст
  11. Тема 5. Цивілізаційні контури розв’язання глобальних проблем сучасності
  12. Тема 5. Цивілізаційні контури розв’язання глобальних проблем сучасності
  13. 1. Проблема вимірів і підходів до розв’язання глобальних проблем сучасності
  14. Додаток Б Загальна схема покрокового розв'язання задачі оптимізації руху фінансових потоків
  15. 5.1. Розв’язання задач на простий категоричний силогізм
  16. 5.2. Розв’язання задач на умовно-категоричний силогізм
  17. 5.3. Розв’язання задач на розділово-категоричний силогізм
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -