ВПЛИВ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ: ПЕНСІЙНИЙ АСПЕКТ

Окрему загрозу пенсійним системам становлять фінансові кризи. Вплив кризи 2008 р. на пенсійні системи піддано прискіпливому вивченню і спеціалістами Світового банку [118], і зацікавленими спеціалістами деяких країн [119].

• на різні типи пенсійних систем криза вплинула по-різному;

• у розподільчій системі (функціонує в т. ч. і на Україні) криза більш чітко висвітлила вже наявні проблеми. Прямий вплив кризи виявився через зниження обсягів пенсійних внесків завдяки згортанню виробництва, скороченню зайнятості та зниженню рівня заробітних плат. Одночасно спостерігалося збільшення пенсійних виплат унаслідок того, що населення вишукує можливості раннього виходу на пенсію або отримання інвалідності. Таким чином, значні втрати в частині доходів разом зі зростанням видаткової частини здатні значно збільшити і без того неприпустимо великий дефіцит бюджету ПФУ. Обов’язки за його покриттям у вітчизняних реаліях можуть бути покладені лише на державний бюджет, чим збільшують державний борг;

• у накопичувальних системах основною проблемою стало зниження внаслідок кризи вартості пенсійних активів, яке відбувається, головним чином, через «просідання» фондового ринку, тобто стрімке зниження котирувань цінних паперів, у які розміщено пенсійні накопичення громадян. Так, виникає «інвестиційна пастка», про яку йшлося у параграфі 4.1 розділу 4. Держава може прийняти на себе зобов’язання щодо компенсації втрат «післякризовим» пенсіонерам, унаслідок чого знову збільшиться тиск на державний бюджет і зросте державний борг. (Альтернатива може полягати у відстроченні виходу на пенсію з накопичувальної системи із таким розрахунком, що за кілька післякризових років пенсійні активи відновляться завдяки загальному зростанню фондового ринку. Але навіть із прийняттям такого підходу держава мусить прийняти на себе додаткові зобов’язання щодо компенсації примусового відстрочення виходу на пенсію (хоча розмір такої компенсації, безумовно, має бути меншим, ніж компенсація знецінення пенсійних активів під час кризи).

Однак у цілому розподільчі пенсійні системи виявилися більш стійкими до впливу фінансової кризи, ніж накопичувальні.

Світова фінансова криза загострила проблеми пенсійних систем, які й раніше давали про себе знати. Фактично пенсійна система жодної країни не залишилася стійкою до кризових шоків, підсиливши тим самим загрозу фінансовій безпеці держави. Тому реформування такого інституту стало на порядок денний майже кожного уряду. Для підвищення фінансової стійкості пенсійних систем і нівелювання загрози економічній безпеці рекомендуються такі заходи.

Розподільча (солідарна) система. Основні заходи для розподільчої системи, що зазвичай пропонуються численними спеціалістами, можна розділити на параметричні та структурні.

До параметричних заходів можна віднести збільшення ставки пенсійних відрахувань, просте підвищення пенсійного віку, збільшення стажу відрахувань до пенсійної системи, зміна алгоритму розрахунку пенсій та їх індексації. Проте слід звернути увагу на таке:

• нині найбільш розповсюдженою є система, за якою пенсії розраховуються на основі заробітної плати за останній рік або кілька років роботи, коли вони зазвичай є найбільш високими. Тобто система стимулює працівників до пошуку роботи з максимально високою заробітною платою у передпенсійний рік. У деяких випадках підвищення в такий період має штучний характер, а розмір пенсії слабо корелює з показниками усього періоду трудової діяльності загалом;

• індексація пенсій досить часто слабо обмежена законодавством, що створює стимули для політиків обіцяти й навіть здійснювати підвищення пенсій без відповідних економічних підстав. Пропонується обмеження за одним із трьох параметрів (або їх комбінації) - інфляція, зростання заробітної плати й ВВП. При цьому має дотримуватися така ієрархія: зростання заробітної плати перевищує зростання пенсії, а зростання ВВП перевищує зростання заробітної плати.

На відміну від параметричних (наприклад, підвищення пенсійного віку), структурні заходи спрямовані на зміну стійкості системи, додають елемент, що роблять систему більш витривалою до зміни демографічної та економічної ситуації.

До структурних заходів відносять прив’язку параметрів до зміни демографічної ситуації, або автоматичне запобігання збільшенню (в ідеалі - виникненню) дефіциту Пенсійного фонду. Такі заходи відповідають довгостроковим потребам, тому в деяких країнах вони були запроваджені превентивно і потребують особливої уваги. З-поміж них є такі:

• встановлення більш щільного зв’язку між, з одного боку, потрібним строком відрахувань і пенсійним віком та, з іншого - очікуваною тривалістю життя та співвідношенням платників внесків і пенсіонерів. Такий зв’язок уже запроваджено в деяких розвинених країнах (Німеччина), або планується запровадити в майбутньому (Фінляндія, Португалія) [119];

• моніторинг бюджетів пенсійних фондів щодо потенційної можливості виникнення дефіциту. Коли ймовірність такої можливості перевищує встановлений рівень, автоматично вводяться в дію обмеження на зростання пенсій або підвищуються пенсійні внески;

• обмеження можливості дострокового виходу на пенсію у спосіб відміни пільг і привілеїв, а також стимулювання подовження періоду трудової активності.

Накопичувальна система. Основні рекомендації щодо підвищення стійкості накопичувальної складової пенсійної системи є такими:

• удосконалення управління пенсійними активами, зокрема більш ретельне відстеження співвідношення «дохідність-ризик», запровадження пруденційних правил нагляду та контролю:

• зниження адміністративних витрат, зокрема винагороди суб’єктів інституційної інфраструктури (професійного адміністратора, компаній з управління активами, зберігачів та ін.);

• запровадження більш гнучкого визначення пенсійного віку, що дозволить найбільш вразливим віковим когортам населення уникнути «інвестиційних пасток».

Отже, майбутні фінансові кризи в будь-якому випадку негативно впливають на стан пенсійних систем, але механізми й наслідки впливу для розподільчої та накопичувальної систем різняться між собою.

Накопичувальні системи внаслідок економічної природи є більш вразливими для фінансових криз.

Запобіжні заходи для розподільчої системи є обмеженими для застосування через складну економічну та демографічну ситуацію. Під час розроблення заходів протистояння кризовим явищам перевага має надаватися заходам структурного характеру.

Запобіжні заходи параметричного характеру для накопичувальної системи взагалі (крім поодиноких випадків) не можуть бути застосовані. Отже, арсенал заходів протистояння кризовим явищам для накопичувальних систем складається майже виключно зі структурних.

Нейтралізації впливу фінансових криз зокрема та загроз реформованій пенсійній системі взагалі потребує чіткого формулювання та осмислення державних пріоритетів на довгострокову перспективу.

Найбільшими загрозами реформованій пенсійній системі (окрім неякісного управління, про яке йшлося вище) слід вважати інфляцію та стійкість фінансових ринків.

Первинним пріоритетом для держави у контексті запровадження накопичувальної складової має бути запобігання знеціненню пенсійних накопичень унаслідок інфляції. Першою та найголовнішою метою для держави варто вважати зниження такого показника до прийнятного значення. Протягом останніх 6 років індекс споживчих цін на товари та послуги змінювався (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Фінансово-економічні показники

Джерело: Держкомстат [108], компанія «Кінто» [110], НБУ [137].

Узагальнено автором

Якщо навіть залишити поза увагою сумніви відносно об’єктивності показника, офіційне зростання індексу споживчих цін складає в середньому 14,3 % щорічно. Це означає, що лише протягом 6 років вартість товарів і послуг зросла майже удвічі. Зрозуміло, що просте накопичення за таких темпів інфляції є малоефективним.

Прогнозами НДІ праці та зайнятості населення [107] передбачене поступове зниження рівня інфляції до 3 % щорічно до 2020 р. і подальша стабілізація на цьому рівні до 2050 р. Вочевидь, такий рівень показника слід вважати прийнятним і для економіки в цілому, і для пенсійної системи взагалі. Отже, завдання нинішнього та наступних урядів полягає у створенні умов для прискореного економічного зростання, внаслідок чого інвестування пенсійних активів приноситиме дохід, що перевищуватиме рівень інфляції.

Незалежно від утримання чи неутримання інфляції на вказаному рівні завдання компаній з управління активами, що обслуговуватимуть Накопичувальний фонд, полягатиме в забезпеченні рівня дохідності інвестування не менше за інфляцію.

Чинне законодавство щодо інвестування пенсійних накопичень передбачає диверсифікацію вкладень за видами активів, основними з яких є державні цінні папери, банківські депозити та акції й облігації підприємств.

Відносно банківських депозитів - протягом вказаного періоду їхня дохідність стабільно відстає від рівня інфляції (за винятком 2010 р.)

Також із таблиці видно, що акції вітчизняного фондового ринку здатні забезпечити рівень дохідності, що значно випереджає інфляцію. Наприклад, протягом 2007 р. індекс ПФТС зріс з 498 до 1160 пунктів, тобто у 2,33 рази. Подібне спостерігалося і протягом 2010 р. Але фінансова криза 2008 р. нищівно знизила його з 1160 до 301 пункту. Загалом протягом 2008-2010 рр. індекс так і не досяг докризового рівня.

Інколи експертна спільнота зазначає, що у довгостроковій перспективі ціни на акції все одно зростатимуть через свою економічну природу. Наочним спростуванням такої хибної думки є динаміка японського індексу Nikkei 225, що демонструє стійке зниження вже протягом трьох десятиріч.

Отже, з огляду на повну невизначеність стану та перспектив і вітчизняного, і світових фінансових ринків слід зазначити, що завдання забезпечення управління пенсійними накопиченнями на рівні, що перевищує, або хоча б дорівнює інфляції, є досить непростим.

Сказане не слід розуміти в тому сенсі, що таке управління є неможливим. Так, у контексті теми монографії при запровадженні накопичувальної складової має передбачатися механізм, що забезпечуватиме збереження накопичень від інфляції. Такий механізм має містити особливі алгоритми управління довгостроковими пенсійними накопиченнями. А його кінцевою ланкою мають бути державні гарантії збереження пенсійних накопичень на рівні номінального обсягу, скоригова- ного на рівень інфляції. Нині чинне законодавство такого механізму не передбачає. За таких умов запровадження накопичувальної складової не тільки не досягне задекларованих цілей, а й може перетворитися на механізм поглиблення подальшого зубожіння пенсіонерів.

Окремою проблемою може стати спокуса держави використовувати пенсійні накопичення для досягнення власних цілей, які можуть іти всупереч інтересам Накопичувального фонду і платників пенсійних внесків. Наприклад, уже зараз чутно про спроби чиновників продати ще не існуючому Накопичувальному фонду міноритарну долю Ощадбанку, залишивши за державою можливість одноосібно управляти установою [10].

Отже, у контексті збереження пенсійних накопичень головним завданням уряду слід визнати боротьбу з інфляцією для зниження її до прийнятного рівня. В іншому випадку забезпечення дохідності інвестування на рівні інфляції в довгостроковій перспективі стає досить проблематичним завданням, а доцільність накопичень - сумнівним.

Іншим пріоритетом має стати підвищення стійкості фінансових ринків. Передусім зусилля в такій сфері мають спрямовуватися на фондовий ринок. Вітчизняному фондовому ринку потрібно повернути його основну функцію, яку нині повністю втрачено. Йдеться про залучення та розподіл тимчасово вільних грошових коштів. Створення нових акціонерних товариств класичного типу або збільшення статутного капіталу наявних для розширення бізнесу у спосіб відкритої пропозиції власних акцій досі залишається екзотикою. Зазвичай підприємства реального сектору мало цікавляться своїми акціями, що обертаються на ринку [95]. Відрив вторинного фондового ринку України від реальності, потреб економіки, відомих класичних функцій - перша й головна його особливість.

За таких умов фондовий ринок функціонує як окреме самодостатнє явище, і тон на ньому задає спекулятивний капітал, що провокує періодичне виникнення фінансових «мильних бульбашок», характеризується підвищеною волатильністю й схильністю виходити з ринку при першій-ліпшій нагоді.

Отже, завдання розбудови стійкої фінансової системи полягає насамперед у поверненні притаманної їй ролі - обслуговування реальної економіки. При цьому жодним чином не йдеться про заборону спекулятивного капіталу, але його присутність на ринку (особливо вихід із ринку) має регламентуватися і контролюватися державою.

Щодо наслідків запровадження накопичувальної складової, то вони визначатимуться насамперед успішністю чи неуспішністю забезпечення зазначених пріоритетів.

У короткостроковій перспективі (перехідний період до 5 років від дати запровадження системи) є такі дві проблеми. З одного боку, внаслідок спрямування частини пенсійних внесків до ІІ рівня бюджетна система стикнеться з проблемою доходів, що «випадають». Способами її вирішення є ліквідація тіньової економіки, підвищення частки заробітної плати у ВВП із випереджальним зростанням продуктивності праці, обмеження видатків ПФУ з одночасним поверненням частини коштів Накопичувального фонду до бюджету. З іншого боку, за такий період фінансові ринки мають адаптуватися до новоствореного грошового припливу, згенерувавши фінансові інструменти для його поглинання.

Ще одним важливим, на погляд автора, завданням є злам патерна- лістських настроїв, що на сьогодні панують у суспільній свідомості. Без доведення до свідомості громадян необхідності власних зусиль для забезпечення гідної старості пенсійна реформа приречена на невдачу.

Середньострокова перспектива (до 25 років з дати запровадження системи, коли почнуть виходити на пенсію найстаріші учасники, яким на дату запровадження виповниться 35 років) є найбільш складною для прогнозування, оскільки значною мірою визначатиметься результатами перехідного періоду.

Протягом такого періоду в українському суспільстві співіснуватимуть дві вікові когорти населення, які не перетинатимуться між собою. Пенсійна доля старшої когорти (особи, яким на дату запровадження системи було понад 35 років) цілком і повністю знаходитиметься «у руках» держави, тоді як молодша когорта (учасники системи) значною мірою розраховуватиме на індивідуальні пенсійні накопичення.

У фінансовому плані такий період буде періодом накопичень та інвестування, тобто процесів, які повною мірою залежатимуть від успіху чи неуспіху запровадження засад, висвітлених у статті.

Насамкінець, довгострокова перспектива (до 40 років з дати запровадження) характеризуватиметься природним вибуттям старшої вікової когорти, тобто суспільство принаймні в пенсійному аспекті стане однорідним. ІІ рівень розповсюдиться на усіх працівників, у т. ч. й тих, хто на дату запровадження вперше отримав трудову книжку. Сподіваємося, що в довгостроковій перспективі суспільство повністю позбавиться патерналістських настроїв та усвідомить власну відповідальність за гідну старість.

У фінансовому плані такий період стане періодом не тільки накопичень, а й виплат, тобто особливої актуальності набудуть проблеми функціонування адміністративно-фінансових механізмів взаємодії НПФ і провайдерів ануїтетів (страхових компаній).