30. Філософське розуміння суспільства.

Конспект тема 13, п. 1.

Суспільство – сумісне життя багатьох людей, що активно взаємодіють між собою з приводу задоволення своїх життєво необхідних потреб. У результаті між ними складається певне відношення, що стосуються засобів і способів задоволення потреб.

Философия суспільства прагне до з'ясування природи суспільства, його особливостей. У платонівській "Державі" вчення про суспільство розроблене в тісному зв'язку з теорією ідей. Августин розглядає суспільство, "град земний", у світлі "граду Божого". У Новий час Гоббс і Локк розробляють концепцію суспільного договору і відповідно договірну концепцію держави. Позитивізм (Конт, Спенсер) з його орієнтацією на наукове знання сприяв виділенню з філософ спеціальної науки про суспільство — соціологію. Філ життя і феноменологія (Гуссерль, Шюц) привели до станів соціології повсякденності. Філ підхід "від природи до суспільства" лежить в основі натуралістичних концепцій суспільства. У цих концепціях підкреслюється особлива, детермінована специфіка суспільства роль географічних (клімату, ресурсів корисної копалини, флори і фауни) і демографічних (населення) чинників, біології людини, розглядається у дусі дарвінізму і генетики. У основі психологізму в соціології, социопсихології лежить просте переконання, сформульоване, зокрема, Дж. С. Миллем: "З'єднуючись в суспільство, люди не перетворюються на щось інше, що володіє іншими властивостями. . . ».

На перший погляд, програма соціопсихологізма представляється самоочевидною, цілком спроможною і не може не привести до успіху. Але соціопсихологія конструює суспільство за образом і подобою індивіда, а сам індивід розглядається ізольований від суспільних умов, наприклад матеріального виробництва

Найвпливовішою школою соціопсихології виявився інстинктивізм, перш за все фрейдизм, значення якого зараз, в наші дні, велике.

МарксК. завжди підкреслював своєрідність і самостійність суспільства як сукупності сусп відносин. По Марксу, люди вступають у відносини в процесі суспільного виробництва. У сфері матеріального виробництва справа йде таким чином: у продуктах праці в результаті виробничої кооперації сліди індивідуального як би "змиваються". У результаті виходить безособове, суспільне. Виходить, що за появу суспільного відповідальний символічний характер діяльності людини, не просто однієї людини, а багатьох людей, що обмінюються продуктами своєї діяльності.

П'ята концепція розуміння природи суспільства є слідством "лінгвістичного повороту" у філософії XX в. Думка така: якщо мова є головна відмінна риса людини, то він, мабуть, визначає і обличчя суспільства. Вирішальна думка Хабермаса полягає у тому, що правила мовної комунікації, будучи критично розглянутими, після досягнення певної згоди між учасниками дискурсу приймаються як правил сумісної дії. Дискурс — це сумісний, заснований на дискусії захід щодо вироблення правил гуртожитку. Суспільство виступає як комунікативно-дискурсивне ціле, контакт можливий лише там, де торжествують відвертість, демократичність, критичність.

Отже, суспільство — це системна освіта, сумісна життєдіяльність людей. Соціальне — це системні характеристики суспільства

Суспільство - це складне утворення, але це не виключає його вивчення.

У 17 ст. широке розповсюдження одержала натуралістична концепція життя, в основі якої покладено принцип, який вимагає пояснення соц. явищ виключно дією природних закономірностей. Вищі форми зводяться до нижчих, а людину вважають найвищою істотою. Людина позбавляється якісної визначеності і її поведінка включається до послідовності наслідковості. Людина уподібнюється соц. атомам. Матеріалізм трактує людину вульгарно-матеріалістично. Ідеалістична точка зору: людина відривається від природи і перетворює духовну сферу сусп. життя в самостійну субстанцію. Ідеалізація духовного фактора в історичному процесі: людина повинна наслідувати духовні ідеали. Духовність неможлива без моральності, а моральність не може існувати без свободи. Духовні цінності передбачають засвоєння всіх труднощів минулого. Все те позитивне, що було досягнуто в галузі суспільства. (Конт ввів поняття соціальний організм). Суспільство – це жива система, це особливий вид життя на Землі, воно якісно відрізняється від живих систем і від неживих. Суспільство – частина природи.

Активність людей відрізняється від активності тварин: а) людина є єдиною істотою, що поєднує в особі матерію і дух. Тому діяльність людини носить духовний характер, передбачає наявність смислу і цілі. Причому роль духовної продукції весь час зростає; б) поведінка тварин визначається виключно біологічною програмою. Інформація від людини до людини передається за допомогою знакових систем (мови, письма) (соціалізація певних поколінь); в) на відміну від тварин людство за допомогою техніки, знарядь праці діє на природу, створюється олюднена природа (штучне середовище) де людська праця носить опредмечений х-р. тіло людини виникло в процесі еволюції. Суспільство –являє собою живу систему, яка підтримує своє існування небіологічними засобами. Найважливішим елементом культури є здатність до праці, культура, мова, моральні і естетичні оцінки. Виховання і навчання – канали передачі досвіду; г) людська діяльність носить суспільний х-р. людська діяльність – спрямована активність індивідів. Суспільні потреби не завжди співпадають з індивідуальними потребами. Люди виступають творцями культури і носіями сусп. відносин (зв’язки між людьми). Первинними є виробничі відносини. Сусп. життя фіксується в понятті сусп. буття. Первинним є сусп. бутя, а вторинним – сусп. свідомість. До сусп. свідомості відносимо сукупність духовних відношень в суспільстві, сукупність ідей, знань, думок, оцінок, вірувань, які відображають духовне буття. Сусп. буття і сусп. свідомість – важливі характеристики суспільства.

31.