Наука як феномен культури і галузь духовного виробництва.

Основна форма людського пізнання - наука в наш час стає все більш значущою і суттєвою складовою частиною тої реальності, яка нас оточує. Сучасна наука в багатьох відношеннях істотно відрізняється від тої науки, яка існувала навіть півстоліття тому.

Наукове знання, в кінечному рахунку, необхідне для того, щоб направляти і регулювати практику. Але практика може принести успіх тільки тоді, коли вона узгоджується з об'єктивними законами зміни і розвитку його предметів. Тому основна задача науки - виявити ці закони. Орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть бути включені в діяльність, і їх дослідження- складають одну з найважливіших особливостей наукового пізнання. Наука орієнтована на предметне і об'єктивне дослідження дійсності. Націленість науки на вивчення не тільки об'єктів, що використовуються в сьогоднішній практиці, але й тих, які можуть стати предметом масового практичного освоєння в майбутньому, є другою відмінною рисою наукового пізнання. Ця риса дозволяє розмежувати наукове і буденне стихійно-емпіричне пізнання: а)Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, а не зведених до об'єктів звичайного досвіду (відмінність в мові науки і звичайній мові, т. б. наукова мова не допускає багатозначності і нечіткості). б)Наукові дослідження потребують особливої системи спеціальних знарядь (спец. наукова апаратура). в)Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знання (експериментальний контроль за отриманими знаннями, виведення одних знань з інших, істинність яких доказана). г)Системність і обгрунтованість людського знання.

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання.

Наука - форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука - це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки - виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета - істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі; науки про суспільство - суспільні; технічні науки. Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів). Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

В епохи античності та середньовіччя науки як цілісної системи знання ще не було, існували лише її передумови, елементи. Виникнення науки пов’язують з її відокремленням від традиційної філософії в Новий час (кін. XVI-XVII ст. ). В цей період поняття “наука” і “природознавство” практично ототожнювалися, бо формування суспільствознавства почалося пізніше і йшло повільніше. В своєму розвитку наука проходить ряд періодів, виділення яких здійснюють за різними критеріями (засадами). Найбільш поширеним критерієм періодизації науки є співвідношення об’єкта і суб’єкта наукового пізнання. Даний критерій дозволив виділити три основні періоди розвитку науки: класичний, некласичний, постнекласичний. В кожному періоді розроблялися певні ідеали, норми і методи наукового дослідження, формувався своєрідний стиль мислення, специфічні поняття.

Класична наука (XVII-XIX ст. ) прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізнання.

Некласична наука (перша половина ХХ ст. ) враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту.

Постнекласична наука (з другої половини ХХ ст. ) осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.

34.