Розлади вольової поведінки. Класифікація та характеристика вольових якостей особистості. Воля і рефлексія

Діяльність людини визначається її потребами, інтересами й ідеалами. Вона детермінована самим життям. Усі потреби людини соціально опосередковані. Діяльність потрібно розглядати як прояв трьох форм дії: вольової, автоматизованої й інстинктивної.

Поведінка психічно здорової людини зумовлена її потребами. Розрізняють вищі (пізнавати, спілкуватися, працювати, мати певне становище в суспільстві) та нижчі, або біологічні (харчова, самоз­береження, сексуальна), потреби. Вищі, або психо-соціальні, пот­реби формуються в людини упродовж життя. Вони залежать від особистості та соціальних чинників. Вищі потреби - індивідуальні для кожної людини, і на їхній основі формуються вищі почуття: соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні. Вищі та нижчі потреби людина переживає суб’єктивно, їх проявами є по­тяги та бажання.

Потяг - це недостатньо усвідомлений внутрішній прояв потреби, що характеризується імпульсивним емоційним напру­женням, яке спонукає до дії, визначає поведінку людини щодо за­доволення потреб. Зазначене імпульсивне емоційне напруження називають мотивацією. Потреби є внутрішнім, а мета - зовнішнім проявом мотивації. Нижче описано порушення ефекторно-вольо- вої сфери.

Гіпербулія (загострення, посилення волі) полягає в підвище­ній діяльності, руховому неспокої, прискоренні та посиленні мов­леннєвої продукції. Такі хворі хапаються за безліч справ, але жодної не доводять до кінця. Гіпербулію спостерігають при маніакальних станах в осіб з психопатичними рисами особистості. Вогнищеве під­вищення волі притаманне хворим на наркоманію, коли їм потрібно добути наркотичні речовини. Гіпербулія властива також хворим з паранояльними та парафренними маячними ідеями: вони “бо­рються” за власні ідеї, права, проти уявних ворогів тощо.

Гіпобулія (ослаблення волі) характеризується зниженням вольової активності.

Абулія - повна втрата вольової активності, прагнень, спону­кань до діяльності. Через втрату вольової діяльності інколи розгаль­мовуються автоматизовані та інстинктивні дії. Абулія може досягти такого ступеня, коли хворі здатні виконувати лише дії, що вкрай потрібні для підтримання життєдіяльності. У таких пацієнтів спо­стерігають загальмованість мімічних і пантомімічних рухів, мов­лення. Зазначена патологія завжди поєднується зі зниженням або втратою почуттів, унаслідок чого формується апатоабулічний синдром. Абулія є типовим симптомом шизофренії, а також вини­кає як наслідок інших психічних хвороб.

Парабулія - це спотворення вольової активності людини, коли змінюються не лише вольові дії, а й автоматизовані й інстин­ктивні. Парабулія має багато клінічних проявів:

- мутизм - порушення мовленнєвого спілкування без вогни­щевих уражень мовних центрів головного мозку, тобто немотиво­ване мовчання. Хворі не відповідають на запитання. Також вони втрачають здатність до мимовільного мовлення;

- негативізм - немотивований протиімпульс, безглузда про­тидія, опір з боку хворого будь-якій дії ззовні, іноді затяте праг­нення чинити наперекір. Виділяють активний (дії хворого проти­лежні щодо інструкції) та пасивний (бездіяльність, хоча є відпові­дні інструкції) негативізм;

- атактичні дії (амбітендентність) - двоїстий характер дій як прояв двох протилежних мотивацій, розщеплення дій, коли у хво­рого одночасно виникає два протилежних прагнення і він виконує дві протилежні дії в один і той самий проміжок часу;

- парапраксія - спотворення рухів. Прості дії набувають ка­рикатурного, химерного характеру (манірність, кривляння тощо);

- парамімія - потворні гримаси, мімічна гра, що не відповіда­ють ні змістові висловлювань хворого, ні його емоціям;

- ехомімія - копіювання міміки людей, в оточенні яких паці­єнт перебуває;

- ехопраксія - хворобливий стан, за якого хворий бездумно повторює дії, рухи інших;

- стереотипія рухів - повторення одного й того самого рухо­вого акту (похитування всім тілом, нахили тулуба тощо);

- ехолалія - автоматичне повторення слів, запитань співроз­мовника;

- стереотипія мовлення (вербігерація) - повторення одних і тих самих слів чи фраз;

- ступор - зниження або втрата рухової активності.

До парабулій належить також гебоїдна поведінка, що характе­ризується придуркуватістю, безглуздістю, неадекватною веселістю, “інертною ейфорією”, безпричинними сміхом, пустотливістю, кари­катурністю рухів, дій, кривлянням. Хворий може говорити нісеніт­ниці тощо.

Насильницькі дії - це нескладні дії, мимовільні рухи (ніби якась невідома сила змушує психічно хвору людину виконувати їх). Пацієнт не може протистояти цим впливам (моторний психіч­ний автоматизм).

Нав’язливі дії - це рухи або дії, що їх пацієнт виконує проти власного бажання. Він критично оцінює їхню безглуздість, але про­тидіяти цьому не може. Нав’язливі дії відволікають увагу людини доти, доки їх не буде реалізовано. Іноді вони мають ритуальний ха­рактер (начебто з метою застерегти від лиха самого хворого або його близьких). Нав’язливі дії поєднуються з нав’язливими сумнівами, побоюваннями, мудруваннями, думками. Такі дії спостерігають при неврозі нав’язливих станів, психопатіях, шизофренії.

Своєрідність активності особистості втілюється в її вольових якостях. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкре­тної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий осо­бистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над со­бою.

Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. До позитивних якостей належать такі, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Яко­сті, що характеризують слабкість волі особистості, визначають такі поняття: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Базальні вольові якості

Перелік позитивних і негативних вольових якостей досить великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В. К. Калін. Такі вольові якості, як енер­гійність, терплячість, витримку та сміливість відносять до базаль­них (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допо­міжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, під час втоми, поганого настрою, при незначних хворобливих проявів).

Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальму­вати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що за­важають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість - це здатність під час виникнення небезпеки (для життя, здоров’я чи престижу) зберегти стійкість організації психі­чних функцій і не знизити якість діяльності. Іншими словами, смі­ливість пов’язана з умінням протистояти страху і йти на виправда­ний ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості.

Решта проявів вольового регулювання особистості склад­ніші. Це певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов’язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтеле­ктуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе, як складові, сміливість, витримку, ене­ргійність; рішучість - витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними - на­полегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямова­ність, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя систе­мних (вторинних) якостей, їхнє ядро. Низький рівень базальних якостей ускладнює утворення більш складних, системних вольо­вих якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, що зумовлені її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену цілі і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче до­сягти і що їй робити. Ясність мети - в цьому полягає її гідність.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало домогтися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особис­тість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними до наполегливості проявами є впертість і не­гативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні докази.

Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності пев­них моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, у правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих яко­сті має людина безпринципна.

Рефлексія (лат. reflexio - звернення назад, самопізнання) - усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб’єкт стає об’єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психіч­ного стану.

Цей важливий аспект соціального пізнання означає і пізнання іншого через з’ясування думок про суб’єкта, і пізнання суб’єктом себе через з’ясування думок інших людей про нього. І чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше вона знає про себе й людей, що її оточують. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення самосвідомості в діяльність до формування нового ставлення суб’єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності. Основу рефлексії становлять такі базові процеси психіки:

- центрування (переоцінювання елементів, на яких фіксу­ється погляд);

- децентрування (механізм розвитку пізнавальних процесів особистості, який функціонує на основі здатності відтворювати то­чку зору іншої людини);

- проєкція (процес і результат осягнення і породження зна­чень, який полягає у свідомому чи несвідомому перенесенні суб’єктом власних властивостей, станів на зовнішні об’єкти та ін.).

Рефлексія передбачає не тільки знання суб’єкта про себе та свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприй­маються іншими. Як новоутворення психіки, вона з’являється на певному етапі онтогенетичного розвитку. Дозрівання механізмів рефлексії стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості.

Отже, вольова поведінка проявляється через потяг, абулію, гіпербулію, гіпобулію та парабулію, залежно від чого і буде ство­рена рефлексія.