Загальна характеристика волі. Аналіз складної вольової дії

Людина не тільки пізнає навколишній світ і певним чином належить до нього, але й впливає на оточення, змінює зовнішній світ відповідно до своїх потреб та інтересів, долає для досягнення поставлених цілей різні труднощі.

Основна функція волі полягає у свідомій регуляції активності в утруднених умовах життєдіяльності. Підґрунтям цієї регуляції є взаємодія процесів збудження і гальмування нервової системи. Відповідно до цього прийнято виокремлювати дві інші функції - активізуючу та гальмівну.

Вольові дії розвиваються на основі мимовільних дій. Найпро­стішими з мимовільних дій є рефлекторне звуження та розши­рення зіниць, ковтання, чхання, а також дії, пов’язані з чинниками виникнення мимовільної уваги (поворот голови у бік гучного звука). Мимовільними виразні рухи: коли людина радіє, то почи­нає посміхатися, під час здивування піднімаються брови тощо.

Поведінка людини також може бути мимовільною і довіль­ною. До мимовільного типу поведінки належать імпульсивні дії і реакції, не підпорядковані загальній меті (на шум за вікном, на подразники, які відповідають актуальній на цей момент потребі людини). До мимовільної поведінки належать і поведінкові реакції людини у стані афекту під впливом неконтрольованих свідомістю емоційних станів.

Довільні дії, на відміну від мимовільних, більш характерні для поведінки людини і спрямовані на досягнення поставленої мети. Саме свідомість дій характеризує вольову поведінку. Однак вольові дії можуть включати в себе як окремі ланки, так і рухи, які у процесі утворення автоматизувалися і втратили свій початковий свідомий характер.

Ще однією важливою ознакою вольової поведінки є її зв’язок з подоланням перешкод, причому незалежно від того, якого типу ці перешкоди - внутрішні чи зовнішні. Внутрішніми, або суб’єктивними, перешкодами є спонукання людини, спрямовані на невиконання цієї дії або на виконання протилежної їй дії. На­приклад, школяреві хочеться гратися іграшками в той час, коли по­трібно виконувати домашнє завдання. Внутрішніми перешкодами можуть бути втома, бажання розважитися, лінь тощо.

Разом з тим варто зазначити, що не будь-яка дія, спрямована на подолання труднощів, є вольовою. Наприклад, людина, яка вті­кає від зграї собак, може долати складні перешкоди, але цілі ви­кликані зовнішніми причинами, а не внутрішніми установками особи. Важливою особливістю вольових дій, спрямованих на по­долання перешкод, є усвідомлення значення поставленої цілі, за яку треба боротися, усвідомлення необхідності досягти її. Тому во­льові дії можуть розрізнятися не лише за мірою їх складності, але й за мірою усвідомленості. У деяких випадках усвідомленість дій людини знижена, тоді говорять про імпульсивні дії.

Воля пов’язана з багатьма чинниками психіки людини:

- з потребами, інтересами, світоглядом, ідеалами, переконан­нями (тобто загалом з мотиваційною сферою особистості, насам­перед тими її складовими, які належать до спрямованості особис­тості, що є стрижнем її психологічної структури);

- з почуттями, оскільки в деяких випадках людині необхідно утриматися від певних дій та вчинків, особливо у стані афекту;

- з мисленням, адже воля передбачає наявність цілеспрямо­ваності людини, що зумовлює свідомий вибір мети і підбір засобів для її досягнення; нерідко під час досягнення мети людина зустрі­чається з труднощами, що вимагає внесення певних коректив.

Наприклад, глибоко переконана у своїй правоті людина може виявити більшу вольову активність для досягнення поставленої мети. Сильною волею відрізняються люди з високими ідеалами, різ­нобічними інтересами. Вольової напруги від людини вимагають цілеспрямоване сприймання, довільне запам’ятовування, довільна увага, творче мислення і уява.

Вольову діяльність людини визначає свідомо сформульована мета. Діючи, людина ставить завдання, планує його виконання, до­бирає засоби його розв’язання. Щоб успішно навчатися, людина повинна усвідомлювати мету навчання, свої шкільні завдання, вміти організувати їх виконання, бути наполегливою.

Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досяг­нення мети. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, ін­тереси, усвідомлення необхідності діяти.

Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшу енер­гію та завзяття люди докладатимуть до його здійснення. Пристрасне захоплення своєю справою спонукає людей до творчої праці.

Вольова діяльність буває простою та складною.

Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здій­снення не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення.

Наприклад, захотівши пити, людина одразу наливає води у склянку і п’є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не вимагають складних засобів для їх виконання.

Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на вико­нання дії. Так, людина, розв’язуючи математичні задачі, щоб дося­гти бажаного успіху, повинна здійснювати низку вольових дій.

Складність вольової діяльності залежить від складності за­вдання, на виконання якого вона спрямована.

Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажан­нями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подо­лання внутрішніх труднощів вимагає самоопанування та усвідом­лення необхідності виконати те чи інше завдання.

Прагнення людини іноді виявляється у формі потягів. Як пра­вило, потяги бувають невиразними, мало усвідомленими. Людина кудись поривається, але чого саме їй забажалося, вона чітко не ус­відомлює. Наявність прагнень, що виявляються лише у формі по­тягів, - недостатня умова для цілеспрямованої вольової діяльності.

Усвідомлюючи свої потяги, людина в такий спосіб перетво­рює їх на бажання. Бажаючи чогось, людина вже має більш або менш чітке уявлення про мету свого прагнення, напрям своєї діяльності.

Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще не бачити того шляху, яким треба йти, щоб успішно її здійснити, не маючи засобів для її досягнення. Накреслюючи потрібні шляхи та засоби, людина глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко ус­відомлене прагнення дає змогу людині виразніше уявити не тільки мету діяльності, а й шляхи та засоби її завершення, зумовлює ак­тивне бажання. Боління передує власне дії, яка завершує вольовий акт. Однак так трапляється не завжди. Іноді людина вагається: діяти чи ні. У такому випадку має місце той особливий проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Цей стан виникає тоді, коли в людини є супе­речливі бажання - одні спонукають її до певної дії, а другі переш­коджають їй.

Наприклад, людину роздирають суперечливі бажання: взя­тися за виконання завдання чи піти в кіно. Під час цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення. Воно є наміром діяти або наміром відмовитися від виконання дії.

Рішення, що є глибоко усвідомленим, перетворюється на дію. Виконання дії починається з її планування, організації засобів, по­трібних для здійснення завдання, і закінчується її завершенням. Так, людина, вирішивши сконструювати радіоприймач, вивчає структуру радіоприймачів, креслить схему, знаходить потрібні для радіоприймача деталі й нарешті монтує його. Так закінчується прийняте рішення.

Успіх вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Уміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та більш органі­зованими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія має успіх, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завер­шенню дії.

Отже, воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, що виявляється у вмінні долати внутрішні та зовнішні труднощі під час здійснення цілеспрямованих дій та вчинків.

13.2.