Основні ознаки вольових дій. Вольові якості особистості. Шляхи розвитку волі

Традиційно у психології власне вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети й пов’язані з подоланням труднощів.

Дослідник В. Іванніков наводить такі характеристики вольо­вої дії:

• усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність, її беруть до виконання за власним свідомим рішенням;

• підстави (соціальні чи особисті) для вольової дії існують завжди;

• її зумовлює дефіцит спонукання за активних умов або де­фіцит гальмування під час стримування;

• потребує додаткового спонукання (або гальмування) і за­кінчується досягненням поставленої мети.

Основні ознаки вольових дій виявляються у:

• свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;

• конкуруючих мотивах;

• наявності вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій є такі:

• їх виконують на підставі прийняття свідомого рішення;

• спрямовані на подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів;

• мають певну суперечність, яка полягає у боротьбі мотивів з початку або у процесі їх здійснення;

• можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досяг­ненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати у разі конку­ренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим осо- бистісним мотивом тощо.

Спонукальна (мотиваційна) функція волі забезпечує реаліза- ційну мотивацію дії, що є необхідним аспектом вольового акту за недостатності (дефіциту) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов’язкового виконання.

Отже, всі ситуації, які за необхідністю пов’язані з вольовими діями (існування внутрішніх чи зовнішніх перешкод, конкурую­чих цілей, відсутність актуальної потреби), об’єднує дефіцит реа- лізаційної мотивації дії, яку потрібно, на думку самої людини, виконати.

Волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо - регулятивну природу.

комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольова регуляція поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми моти­вації, коли людина зумисне й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну сенсу дії. Вольову регуляцію при самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опану­ванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції - волі.

Вольову регуляцію поведінки, всі фази складної вольової дії пов’язують з особливим емоційним станом, який визначають як вольове зусилля. Вольове зусилля пронизує всі фази вольового акту: усвідомлення мети, оформлення бажань, вибір мотиву, плану та способів виконання дії. Виникає вольове зусилля щоразу як стан емоційного напруження пов’язаний із зовнішніми чи внутрішніми труднощами. Звільнитися від нього можна лише або відмовившись від подолання перешкод, а отже, від мети, або ж подолавши їх шля­хом вольового зусилля.

Конкретна вольова дія може реалізуватися в простих і склад­ніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спря­моване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію.

Простий вольовий акт має дві фази:

1) виникнення спонукання та усвідомлення мети;

2) досягнення мети.

Інші наукові підходи визначають на чотири фази, а саме:

1) усвідомлення мети й бажання досягти її;

2) усвідомлення можливостей досягнення мети;

3) прийняття рішення;

4) виконання рішення.

Перші три етапи можна об’єднати єдиною назвою “підготов­ча ланка”, тоді 4-й етап матиме назву “виконавчої ланки”. Для простої вольової дії характерним є те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається.

Складну вольову дію визначає опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її моти­вів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, плану­вання. У складній вольовій дії можна виокремити чотири основні фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;

2) стадія обмірковування і боротьба мотивів;

3) прийняття рішення;

4) виконання рішення.

Дослідники також доводять, що складна вольова дія охоплює більшу кількість етапів, які реалізуються в такій послідовності;

1) усвідомлення мети й бажання досягти її;

2) усвідомлення можливостей досягнення мети;

3) поява мотивів, які стверджують або заперечують ці мож­ливості;

4) боротьба мотивів і вибір;

5) прийняття однієї з можливостей рішення;

6) здійснення прийнятого рішення.

Процес перебігу вольової дії в реальних умовах завжди зале­жить від конкретної ситуації, тому різні фази можуть набувати більшої або меншої ваги, інколи сконцентровуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім нівелюючись. Насправді будь-яка вольова дія є вибірковим актом, що включає свідомий вибір і прий­няття рішення.

Перша фаза вольової дії починається з виникнення спону­кання, прагнення. Залежно від ступеня усвідомленості, прагнення диференціюють на потяги, бажання, хотіння.

Потяги - це мотиви поведінки, що являють собою недифере- нційовану, малоусвідомлювану, безпредметну потребу. Якщо людина не знає, який предмет задовольнить її, не знає, чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, вона відчуває потяг. Доки людина перебуває під владою потягів, поки не піднялася над ними, у неї нема волі. І лише коли виникає усвідомлений зв’язок між по­тягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг “опредметнюється” і переходить у бажання. Таке “опредметню- вання” і є передумовою вольового акту. Предмети стають об’єктами бажань.

Бажання - це мотиви поведінки, яким притаманна достатня усвідомленість потреб. Бажання є опредметненим цілеспрямова­ним прагненням. Виникає бажаність предмета, складна взаємоза­лежність між предметом і бажанням. Така взаємозалежність відіг­рає суттєву роль у зародженні регуляційного процесу. З цього моменту починається усвідомлення потреб, процес мотивації по­ведінки. Зародження бажань завжди означає виникнення і поста­новку мети. Бажання переходить у справді вольовий акт, коли до усвідомлення мети приєднуються установка на її реалізацію, спря­мованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто коли виникає хотіння.

Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване прагнення діяти певним чином, долати зовнішні та внутрішні труднощі за­ради досягнення поставленої мети.

Друга фаза вольової дії пов’язана з боротьбою мотивів. Обмір­ковування обраної мети та засобів її досягнення передбачає зважу­вання різних доводів за і проти, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізу обставин тощо. Вибору обраної мети властива боротьба мотивів. Ця боротьба передбачає наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, інтересів, ціннос­тей, які стикаються, конфліктуючи між собою. Вольове обгово­рення і боротьба мотивів закінчуються прийняттям рішення.

Третя фаза вольової дії пов’язана з прийняттям рішення, тобто остаточною постановкою свідомої мети. Обміркування, ус­відомлення мети та її вибір - різні щаблі у вольовому акті. Вибір мети потребує не лише оцінки, а й докладання вольових зусиль. З одного боку, мета є ідеальним образом результатів вольових дій, з іншого - вихідним пунктом рушійної сили поведінки. Завер­шення вольової дії можливе завдяки реальним діям, переходу до виконання.

Четверта фаза вольової поведінки - це виконання прийнятих рішень і намірів. Коли “боротьбу мотивів” завершено і рішення прийнято, починається справжня боротьба - боротьба за вико­нання рішення. Це виконання потребує зміни дійсності, людина стикається з реальними труднощами. У подоланні реальних пере­шкод суттєвого значення набуває здатність до вольового зусилля.

Лише у вольовій поведінці або вчинку визначається воля людини.

Боротьба мотивів є більш складним актом волевиявлення. Мотив є внутрішньою рушійною силою поведінки людини. Він складається з уявлення та почуття, яке насичує його емоційним змістом. Одному уявленню протистоїть інше (або інші), оскільки відповідні їм почуття не завжди сумісні між собою. Душа людини перетворюється на арену для боротьби мотивів, які можуть узго­джуватись у прийнятті рішення, а можуть паралізовувати один од­ного й спричиняти стан нерішучості. У такій внутрішній боротьбі відбувається більша частина свідомого духовного життя людини.

Вольовий акт у власному сенсі постає як рішення, яке припи­няє хитання людини під впливом сил окремих мотивів. Основною властивістю особистості, пов’язаною з виконанням вольового акту, є рішучість. Рішуча людина легше за інших обирає шлях дії, не потрапляючи у пастку неузгодженості мотивів.

Якщо зробити спробу розкласти вольовий процес на складові та етапи його розгортання, то отримаємо таку картину. По-перше, особистість з її конкретним душевним укладом, самопочуттям, са­мооцінкою та більш-менш чітким усвідомленням своїх інтересів формує певні уявлення. По-друге, ці уявлення мають на такому її душевному фоні конкретний емоційний тон. По-третє, із сукупно­сті уявлень (чи ідей) і пов’язаного з ними почуття народжуються мотиви, які вступають, залежно від ступеня їхньої суперечності, в більш чи менш інтенсивну боротьбу між собою. По-четверте, осо­бистість здійснює вибір між ними та остаточно формує рішення. По-п’яте, вона реалізує прийняте рішення, долаючи перешкоди і труднощі.

С. Л. Рубінштейн виокремлює у вольовому процесі чотири основні стадії (фази), які у складному вольовому акті постають у розгорнутому вигляді, а у простому - у згорнутому:

1) виникнення потягу і попереднє встановлення мети;

2) розгляд і боротьба мотивів;

3) прийняття рішення;

4) виконання прийнятого рішення.

Відповідно до певної діяльності людини вольовий процес можна описати терміном “вольова дія”, під якою розуміють той самий вольовий процес, але в діяльнісному контексті. Вольовою є цілеспрямована свідома дія. Власне через неї людина підпорядко­вує власні імпульси свідомому контролю. Усі ознаки та якості волі виявляються у вольових діях. Вольові дії поділяють на прості й складні, мимовільні та довільні.

Мимовільні дії здійснюються внаслідок виникнення неусві- домлюваних (або недостатньо усвідомлюваних) потягів; вони імпульсивні, позбавлені чіткого плану. До мимовільних дій можна віднести і так звану “польову поведінку”, коли людина діє повні­стю під впливом зовнішніх обставин.

Довільні дії передбачають усвідомлення мети, попереднє уявлення тих операцій, за допомогою яких її можна досягти, їх послідовність. Але довільні дії зовсім не обов’язково передбача­ють вольове зусилля, оскільки досягнення мети не завжди вимагає подолання труднощів.

Лише в тому разі, коли довільні дії пов’язані з подоланням труднощів і вимагають вольового зусилля, можемо їх справді вольовими діями.

Труднощі й перешкоди на шляху досягнення мети бувають двох видів: зовнішні та внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розуміють труднощі самої справи, її складність, екстремальні умови діяльності, опір інших людей тощо. Зовнішні перешкоди об­межують свободу дії людини, але майже не впливають на свободу вибору і свободу бажання. Внутрішні перешкоди створюють різ­номанітні потяги самого суб’єкта, які заважають виконати запла­новане, коли, щоб змусити себе працювати, людина повинна до­лати лінощі, втому, бажання займатись чимось іншим, цікавішим. Подолання перешкод вимагає від людини здійснення вольового зусилля. Вольове зусилля - це особливий стан психічної напруги, який мобілізує фізичні, моральні та інтелектуальні сили людини.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особисті­стю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До них відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самос­тійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Погово­римо про деякі з них.

Є. П. Ільїн поділяє ситуативні вияви волі і вольові якості осо­бистості. Перші виникають як природна реакція психіки на певні ситуації, коли людина змушена через зовнішні причини виявляти свою волю; другі - це відносно стійкі стани людини, які активізу­ються і виявляються в більшості однотипних ситуацій.

Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов’язана зі здатністю і вмінням своєчасно та самостійно приймати відповіда­льні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій яко­сті особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного ви­бору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації.

Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чі­тке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досяг­нення мети.

Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергій­них дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина перебуває у проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети.

Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятли­вим чинникам. Воля в цьому випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан наприкінці ситуації, що склалася.

Ініціативність - це вольова якість, яка виявляється у здатно­сті до активних дій, що викликані власними установками, уявлен­нями, переконаннями людини. Ініціативність розкривається у творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів.

Самовладання - передбачає збереження ясності думки, воло­діння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми ді­ями у стані стресу.

Самостійність волі передбачає під час врахування думок ін­ших людей, їхніх порад певну критичність щодо цих думок і по­рад. Самостійність волі може бути протиставлена, з одного боку, впертості, негативізму, а з іншого - навіюваності. Негативізм - це немотивована протидія всьому тому, що йде від інших; упертість - це мотивована протидія, за якої людина діє відповідно до прийнятого нею рішення, але це рішення і мотивування не мають об’єктивних підстав. У разі навіюваності людина не має своєї думки і діє під впливом обставин і тиску з боку інших людей, ви­являє конформність.

Велике значення для аналізу вольових якостей особистості має моральність волі, яка виявляється в тому, які цілі людина пе­ред собою ставить, які засоби для їх досягнення вона обирає; які при цьому реалізує спонукання; якими принципами керується. Усі вказані складові оцінюються в цьому випадку з точки зору їх відповідності моральним нормам.

Воля, як і весь психічний світ, виникає і розвивається у про­цесі життя та виховання людини. Розвиток вольової регуляції по­ведінки нерозривно пов’язаний із розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об’єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом у єдину мотива­ційну систему, що визначає спрямованість поведінки.

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуля­ції поведінки і активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе з тим, щоб не випадкові потяги керували її поведі­нкою, а система засвоєних і прийнятих правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в пі­длітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто висту­пає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, 232

рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійс­нення мети, свідчать про те, що він з об’єкта волі інших людей по­ступово перетворюється на суб’єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм, чи почнуть виникати збочення, за­лежить від середовища, у якому відбувається формування особис­тості, та від виховання.

Для юнацького віку характерний подальший інтенсивний ро­звиток вольових якостей. У цей період вони стають компонентами й рисами характеру особистості. У поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспіль­ним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структуру характеру особистості - це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового са­моствердження, соціального вибору та самовизначення в юності, самовиховання кожної особистості.

Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підрос­таючого покоління є:

1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогли­вістю до поведінки людини;

2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

3) поєднання свідомого переконування з організацією прак­тичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямо­вані вправи, пов’язані зі свідомим прагненням особистості навчи­тися володіти собою, опанувати вольовим способом поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях щоденного життя. Кожну дію можна пере­творити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов’язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спря­мовувати, а не примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):

- зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили;

- заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план;

- продовжуйте робити те, що робили, ще п’ять хвилин, на­віть коли ви стомилися і вас почало приваблювати щось інше;

- зробіть шо-небудь досить повільно;

- коли легше сказати “так”, але правильніше сказати „ні”, го­воріть “ні”;

- робіть те, що, як ви вважаєте, зараз найголовніше;

- у найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань;

- дійте всупереч усім очікуванням;

- утримуйтеся говорити те, що вас підштовхують сказати;

- відкладіть те, виконанню чого ви віддаєте перевагу саме за­раз;

- спочатку виконайте те, що ви хотіли відкласти. Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це зда­ється вам недоцільним.

Отже, через спеціально організований вплив на людину мо­жна змінити сенс їх дії. Така дія досягається завдяки новому зна­чущому мотиву або за допомогою оцінок і думок інших людей.

13.3.