<<
>>

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

За характером інвестиційна діяльність на Україні є одним з найбільш складних в правовому і фінансово-економічному аспекті проявів господарських відношень. Наявність об'єктів інтелектуальної власності і необхідність їхньої оцінки і захисту, високі фінансові ризики, необхідність створення нової кампанії, питання розподілу продукції і майнових прав самого інвестора тягне за собою необхідність розвитку складного нормативно-правового забезпечення цієї діяльності, що включає як національно-правовий, так і міжнародно-правові аспекти і полягає в наступному:

По-перше, правовий режим іноземної власності визначається передусім внутрішнім законодавством приймаючої країни.

Однак не можна не бачити і те, що назване законодавство викликає особливий інтерес зарубіжних інвесторів, оскільки торкається найважливіших для них питання — пільгових умов інвестування і державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

По-друге, правове регулювання інвестиційної діяльності здійснюється не тільки основним Законом України «Про режим іноземного інвестування», який визначає правовий статус іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а положеннями цілі низки інших законів і підзаконних нормативних актів в області інвестиційної діяльності, приватизації, оподаткування, зовнішньоекономічної діяльності, підприємництва, валютного регулювання тощо.

Зокрема, це Закони України: «Про інвестиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про правовий статус іноземців», «Про загальні основи створення і функціонування спеціальних (вільних) [74] економічних зон», «Про лізинг»; Укази Президента України «Про міри по реформуванню інвестиційної політики в Україні», «Питання Палати незалежних експертів з питань іноземних інвестицій», Постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки», а також Законів України: «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про підприємництво в Україні», «Про господарські товариства», «Про приватизацію майна державних під- пр-ємств», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» і деякі інші, з внесеними до них доповненнями і змінами.

По-третє, регулювання інвестиційної діяльності здійснюється не тільки законодавством тієї або іншої країни, а і міжнародними угодами між державами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про режим іноземного інвестування» у випадку, коли міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору. Особливої уваги заслуговують двосторонні угоди про гарантію інвестицій, що укладаються з іншими державами, які експортують капітал. Основна мета таких угод полягає в забезпеченні захисту інвестицій від різноманітних ризиків. Кількість двосторонніх угод такого роду, укладених з різноманітними країнами до 1997 р., досягла 36. Крім того, підписано понад 16 угод про уникнення подвійного оподаткування.

По-четверте, інвестиційному законодавству, як і законодавству з економічних питань в цілому, притаманні непослідовність і нестабільність правових норм, що в значній мірі пов'язане зі змінами курсу економічної політики держави.

19 березня 1996 р. Верховною Радою України прийнятий Закон «Про режим іноземного інвестування», що сьогодні в шостий раз, починаючи з березня 1992 р. змінює правила для іноземних інвесторів. Основним принципом цього закону є національний режим, тобто рівне відношення як до іноземних, так і вітчизняних інвесторів. Відповідно до з цього принципу іноземним інвесторам не повинні надаватися пільги у випадку відсутності аналогічних пільг у вітчизняних інвесторів.

Тому, підприємства з іноземними інвестиціями, зареєстровані після вступу в силу згаданого Закону, у принципі сплачують усі податки, збори й обов'язкові платежі (крім мита за майно, що ввозиться як внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємства) у розмірах і порядку, установлених для всіх інших підприємств України. Виняток складають тільки підприємства, що здійснюють виробництво автомобілів і запчастин до них, із інвестицій (у тому числі іноземної), винятково у грошовій формі, яка складає суму, еквівалентну не менше 150 мільйонам доларів США.

Але податкові пільги для таких підприємств визначені не законодавством про іноземні інвестиції, а податковим законодавством, і призначаються не тільки для іноземних, але і для українських інвесторів.

Проте п. 5 Постанови Верховної Ради України від 19.03.96 р. «Про порядок введення в чинність Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначено, що «до іноземних інвестицій, що були фактично внесені до вступу в силу цього Закону, за вимогою іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції, яке було чинним на момент внесення цих інвестицій».

Крім того, Постановою Верховної Ради України від 6 липня 1999 р. № 823-XIV пункт 5 Постанови Верховної Ради від 19.03.1996 р. було доповнено абзацами такого змісту:

«До іноземних інвестицій, що були здійснені до набрання чинності Закону України від 13 березня 1992 року «Про іноземні інвестиції», застосовувалися державні гарантії, встановлені чинним на той час законодавством.

До іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Закону України від 13 березня 1992 року «Про іноземні інвестиції», протягом десяти років з дня реєстрації інвестиції на вимогу іноземного інвестора, застосовувалися положення зазначеного Закону, а також інші акти спеціального законодавства України, в тому числі податкового, митного, інвестиційного тощо, яке діяло на момент реєстрації інвестиції.

До іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 55-93 «Про режим іноземного інвестування», застосовуються положення статті 8 цього Декрету, яке передбачає, що в тому випадку, коли наступне спеціальне законодавство про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, скасовані в розділі ІІ цього Декрету, до іноземних інвестицій протягом десятьох років зі дня вступу в силу такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовувалось спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій.»

Все це означає, що для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованими до надбання чинності Закону України від 19 березня 1996 р., існувало 4 окремих правових режими:

1.

Правовий режим підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованими до прийняття Закону України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992р.

У прийнятому Законі України «Про захист іноземних інвестицій» від 10 вересня 1991 р. № 540-ХІІ вперше законодавчо закріплене положення про те, що інвестиції, прибуток, законні права й інтереси іноземних інвесторів на території України захищаються її законами (ст. 1). Відповідно до ст. 2 державні органи не можуть реквізувати іноземні інвестиції. Виняток складають випадки стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій приймає Кабінет Міністрів України. Компенсація, що виплачується в цих випадках іноземному інвестору повинна бути адекватною і ефективною. Іноземним інвесторам гарантується переходи межі України їхнього прибутку й інших сум як у національній валюті України, так і в іноземній валюті, що отримані на законних підставах. Вони також можуть ре інвестувати прибуток на території України. Згідно зі ст. 6 згаданого Закону іноземні інвестори повинні були сплачувати податки, установлені законодавством України.

2. Правовий режим підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих під час чинності Закону України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про іноземні інвестиції» на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарської діяльності, за винятком, передбаченим цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами, що діють для України. Стаття 9 Закону визначає, що в тому випадку, якщо таке спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десятьох років за вимогою іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство (тобто законодавство про іноземні інвестиції, що діяло на момент реєстрації інвестицій).

На підставі цієї статті іноземні інвестори, що внесли інвестиції під час дії даного Закону, можуть вимагати, щоб до них протягом 10 років після зміни встановлених у ньому правил застосовувалися норми даного Закону, а не норми Закону від 19.03.96 р.

або Декрету «Про режим іноземного інвестування». Оскільки перша радикальна зміна умов захисту іноземних інвестицій відбулася шляхом прийняття Декрету від 20.05.93 р., що був опублікований і набрав сили 05.06.93 р., то слід вважати, що для відповідних підприємств з іноземними інвестиціями цей десятирічний термін буде тривати до 5 червня 2003 року.

Всі нові податкові й інші закони, прийняті пізніше, застосовувалися до цих підприємств з урахуванням особливостей, встановлених ст. 32 зазначеного Закону. Згідно з цією статтею у випадку якщо законами України встановлюються нові види податків, що у них були відсутні на момент прийняття цього Закону, підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на термін, передбачений у цьому Законі для знову створених підприємств з іноземними інвестиціями. Підприємства з іноземними інвестиціями при участі українського капіталу, за винятком підприємств, створених в області оптово-роздрібної торгівлі і посередницької діяльності, звільнялись від сплати податків на прибутки протягом п'ятьох років з моменту оголошення наявності першого прибутку, а надалі сплачують зазначені податки у розмірі 50 відсотків від ставок, установлених законами України.

Знову створені підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу, створені в області оптово-роздрібної торгівлі, звільнялись від сплати податків на прибутки протягом трьох років, а підприємства в області посередницької діяльності — протягом двох років із моменту оголошення наявності першого прибутку, а надалі сплачують зазначені податки в розмірі 70 відсотків від ставок, установлених законами України. Крім того, підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу, що були створені до прийняття згаданого Закону, а також підприємства за участю українського капіталу, що придбали статус підприємств з іноземними інвестиціями не з моменту їхнього створення, звільняються від сплати податків на прибутки з урахуванням термінів, минулих із моменту оголошення вказаними підприємствами першого прибутку відповідно до моменту прийняття цього Закону або придбання статусу підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємства з іноземними інвестиціями, капітал яких цілком належить іноземному інвестору, мали право на зменшення суми прибутку, що підлягали оподатковуванню, на розмір фактично здійснених інвестицій, перерахований у чинну на території України валюту за курсом, який застосовується при оцінці іноземних інвестицій відповідно до статті 5 Закону. У випадку, якщо розмір фактично здійснених іноземних інвестицій перевищує суму прибутку підприємства з іноземними інвестиціями за один фінансовий рік, суми прибутків, які підлягають оподатковуванню, зменшуються на розмір зазначеного перевищення.

Сума прибутку підприємств з іноземними інвестиціями, що підлягали оподатковуванню, зменшувались на розмір коштів, які реінвестуються на території України.

Для підприємств з іноземними інвестиціями, які діють у пріоритетних галузях народного господарства, передбачені державними програмами заохочення іноземних інвестицій, і в окремих регіонах відповідно до законодавства про спеціальні (вільні), економічні зони, можуть установлюватися податкові пільги щодо оподатковування.

При переказі (вивозі) за межи України частини доходів, які належить іноземному інвестору за результатами діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, сплачується податок за ставкою 15 відсотків від суми, що переказується або вивозиться.

Отже, у випадку введення після реєстрації відповідного підприємства нових видів податків (зборів, обов'язкових платежів) вони звільнялись від них на строк 5, 3 або 2 роки з моменту їх введення. Термін залежав від характеру діяльності підприємства. У разі заміни одного податку іншим (як це відбулося з податком на прибутки підприємств, що був замінений податком із прибутку), підприємство з іноземними інвестиціями звільняється від його сплати на ті ж 5, 3 або 2 роки після його введення, але при цьому після закінчення пільгових термінів повинно сплачувати податок на прибутки, а після закінчення терміна пільги щодо нового виду податків таке підприємство замість податку на прибутки починає сплачувати податок із прибутку.

Що стосується пільг по сплаті мита, ПДВ і акцизного збору, то: від сплати мита звільнялась імпортована продукція, що ввозиться підприємствами з іноземними інвестиціями для власних потреб і експортована ними продукція власного виробництва (стаття 28 Закону), пільг щодо сплати акцизного збору ці підприємства мати не повинні, оскільки Закон України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 року, що діяв на момент прийняття Закону України «Про іноземні інвестиції» і визначав, що об'єктом оподатковування є оборот із продажу на внутрішньому ринку; підакцизних товарів (продукції) як зроблених в Україні, так і завезених на її територію, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, а Закон «Про іноземні інвестиції» пільг щодо сплати акцизного збору не містить.

Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялись на 5 років від сплати ПДВ на товари, роботи, послуги власного виробництва, але вони повинні були сплачувати ПДВ на імпортні товари, оскільки податок на додаткову вартість існував на момент прийняття Закону «Про іноземні інвестиції» (він був введений Законом України «Про податок на додану вартість» від 20.12.91 р.), а Постановою Верховної Ради України від 31 травня 1995 року «Про застосування статті 28 Закону України «Про державний бюджет України за 1994 рік» спеціально пояснено, що ПДВ на імпортні товари не є новим видом податку.

Закон «Про іноземні інвестиції» (стаття 29) установлює, що підприємства з іноземними інвестиціями можуть без ліцензій експортувати продукцію, роботи і послуги власного виробництва й імпортувати продукцію, роботи і послуги для власних потреб. Щодо іншої продукції, товарів і послуг, то на них повинні поширюватися загальні умови ліцензування, установлені законодавством, яке діє на даний час.

3. Правовий режим підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих під час дії Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993року № 55-93.

Прийняття Декрету Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» було обумовлено тим, що Закон України «Про іноземні інвестиції», що раніше діяв мав ряд істотних хиб. Зокрема, у ньому не було передбачено мінімального розміру і виду іноземних інвестицій, для яких установлювалися податкові пільги. Закон давав можливість іноземним інвесторам одержати податкові пільги на території України й одночасно обходити податкове законодавство у своїх країнах у випадках існування угоди про уникнення подвійного оподаткування між Україною і відповідною країною. Як справедливо відзначає А.В. Омельченко, існував завуальований імпорт товарів під видом внесків у статутні фонди спільних підприємств із наступною реалізацією їх третім особам1.

У статті 8 цього Декрету відзначалося, що в тому випадку, якщо таке спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі ІІ цього Декрету, до іноземних інвестицій протягом десятьох років із дня вступу в силу такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій. Істотна відмінність від аналогічної норми в статті 9 Закону України «Про іноземні інвестиції» полягає в тому, що стаття 9 давала більш широку гарантію: у ній іноземні інвестори гарантувалися від зміни умов захисту іноземних інвестицій, зазначені у всьому Законі, а не в якому-небудь його розділі.

Розділ ІІ Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 року № 55-93 передбачав такі види [75]

державних гарантій захисту іноземних інвестицій:

— гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і їхніх службових осіб (ст. 9). (Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не можуть також реквізувати іноземні інвестиції, за винятком рятувальних заходів у випадку стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України);

— компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам (ст. 10). (Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, заподіяний їм у результаті дій або бездіяльності державних органів України або їхніх службових осіб, що суперечать чинному законодавству України, а також у результаті неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбаченими законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями);

— гарантії у випадку припинення інвестиційної діяльності (ст. 11). (У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду), а також прибутків з цих інвестицій у грошовій або товарній формі по реальній ринковій вартості на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України);

— гарантії переказу прибутків, доходів та інших сум у зв'язку з іноземними інвестиціями (ст. 12). (Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за межі України їхніх прибутків, прибутків і інших коштів іноземній валюті, отриманих на законних основах у зв'язку з інвестиціями);

— гарантії використання прибутків, доходів та інших коштів, отриманих від іноземних інвестицій, на території України (ст. 13). (Прибуток (доход) іноземного інвестора або інші кошти, отримані у валюті України або в іноземній валюті в зв'язку з іноземними інвестиціями, можуть реінвестуватися в Україні).

Що ж стосується питань оподатковування, то цьому питанню присвячена стаття 31 Декрету «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 року № 55-93, що не знаходиться в розділі ІІ. Ця стаття визначала, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки, установлені законодавчими актами України, за винятками, передбаченими цим Декретом. При цьому у випадку, якщо законодавчими актами України встановлюються нові види податків, що не були передбачені ними на момент прийняття цього Декрету, то існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на п'ять років. Відзначимо, що пільги, передбачені цією статтею, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями, якщо кваліфікаційна іноземна інвестиція не відчужується протягом терміна її амортизації, але не раніш закінчення пільгового податкового періоду.

Декрет «Про режим іноземного інвестування» утратив силу на підставі Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р. Пільги відносно податків і інших обов'язкових платежів для цих підприємств утратили силу після введення в дію цього Закону і Закону «Про оподаткування прибутку підприємства» у редакції від 22 травня 1997 року.

4. Правовий режим підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих під час чинності Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996р.

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність іноземних інвесторів на території України, є Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.

Цей закон визначає правовий статус іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, до яких згідно зі ст. 1 відносяться підприємства будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України.

Нині для набуття підприємством відповідного статусу достатньо, щоб частка іноземного інвестора в статутному фонді становила не менше 10%. Наприклад, мінімальний статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю дорівнює приблизно 5 тисяч доларів. Отже, для того щоб відповідне товариство набуло статусу підприємства з іноземними інвестиціями, достатньо внести іноземному інвесторові 500 доларів.

Порівняно з попередніми нормативними актами, чинним законом скорочено коло тих, хто можуть бути іноземними інвесторами. Це виключно іноземні юридичні і фізичні особи — іноземці, які постійно не живуть в Україні. Як бачимо, з осіб, що можуть бути іноземними інвесторами, виключено громадян України, які постійно живуть за кордоном.

У ст. 1 названого Закону знайшло більш чітке визначення поняття іноземні інвестиції. Воно доповнено положенням про те, що їхньою метою є одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. При цьому важливо підкреслити, що підприємства набувають статусу підприємства з іноземними інвестиціями тільки з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Згаданий закон містить нововведення. Таким нововведенням є необхідність експертного підтвердження в Україні прав інтелектуальної власності іноземного інвестора, встановлення можливості здійснення спільної інвестиційної діяльності (спільне виробництво тощо) без створення юридичної особи (підприємства, організації).

Окремий розділ у Законі присвячений питанню державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Це означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України.

Нагадаємо, що Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 року) встановлював, залежно від податку на прибуток терміном до 5 років (за невеликим винятком з деяких видів діяльності). А тепер підприємства з іноземними інвестиціями матимуть однакові з вітчизняними підприємствами умови.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Якщо надалі спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі ІІ Закону України «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набуття чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

У чинному Законі «Про режим іноземного інвестування» залишалася лише одна пільга, а саме: звільнення майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду, від обкладення митом. Щодо пільг у сфері оподаткування, на які, зрозуміло, сподівалися іноземні інвестори, законодавець висловився з цього приводу чітко і ясно: відповідно до ст. 20 цього Закону підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до чинного законодавства України.

Для інвесторів найбільш значними податковими платежами є податок на додану вартість та податок на прибуток.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. встановлює загальний режим оподаткування (за ставкою 30%) для нерезидентів, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва.

Відповідно до статті 13 цього Закону валові доходи нерезидентів, що не здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, отримані із джерел на території України, оподатковуються за ставкою 15% за таким винятком:

— якщо доходи отримані у вигляді відсотків (доходу) від операцій з цінними паперами, емітованими особами, які не є платниками даного податку, то вони оподатковуються за ставкою 30%. При цьому вищезазначений 15%-ий податок не нараховується;

— суми доходів нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 10%;

— суми доходів нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, а також у вигляді надання рекламних послуг, оподатковуються за ставкою 30%;

— суми доходів нерезидентів, які сплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковуються за ставкою 6%.

Якщо нерезидент здійснює діяльність у декількох країнах і не веде окремого обліку своєї діяльності в Україні, сума податку може бути визначена на основі розподільчого балансу, складеного нерезидентом і узгодженого з податковою адміністрацією. У разі неможливості прямим підрахунком визначити прибуток, одержаний від діяльності нерезидентів в Україні, він визначається податковою інспекцією на основі валового доходу або здійснених витрат і норми рентабельності 30%.

Щодо єдиної пільги, яка зашилася, а саме звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться як внесок іноземного інвестора, то й тут законодавець встановив досить значні обмеження. По-перше, це правило не поширюється на майно, що хоч і ввозиться як внесок іноземного інвестора, але являє собою товар для реалізації або власного споживання. По-друге, якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, підприємство сплачує ввізне мито, яке обчислюється з митної на день відчуження.

Стосовно державних гарантій необхідно відзначити, що суб'єктом, який отримує державні гарантії, є іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестиції в Україні, згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування», не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Стаття 10 Закону надає іноземним інвесторам право на відшкодування збитків, у тому числі втраченої вигоди та моральної шкоди, завданих їм бездіяльністю або неналежним виконанням державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями відповідно до законодавства України. Розмір компенсації, що підлягає виплаті іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій статті, визначається на час фактичного відшкодування збитків.

Спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Усі інші спори підлягають розгляду в судах та (або) арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном. Обсяг іноземних інвестицій значною мірою залежить від того, наскільки держава гарантує переказ прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про режим іноземного інвестування» експорт продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню та квотуванню за умови її сертифікації як продукту власного виробництва. Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 05.08.96 р. здійснювати сертифікацію такої продукції уповноважено Торгово-промислову палату України та її регіональні відділення.

Підприємство з іноземними інвестиціями може здійснювати будь-які види діяльності, що відповідають меті, визначеній у статуті підприємства, з урахуванням обмежень, передбачених законодавчими актами України.

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Відповідно до статей 18 та 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування» постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 937 затверджено Порядок видачі, обліку та погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита в разі відчуження цього майна.

Порядок визначено виходячи з того, що майно, яке ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями звільняється від мита. Митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу, що не перевищує 30 календарних днів від дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Протягом цього часу зазначене майно має бути зараховане на баланс підприємства, про що робиться відмітка на векселі податковою адміністрацією за місцезнаходженням підприємства. Для цього векселедавець звертається до податкової адміністрації із заявою та пакетом документів, який включає повідомлення про державну реєстрацію іноземної інвестиції.

Якщо вексель не погашено протягом 30 календарних днів, векселедавець зобов'язаний внести плату за векселем протягом п'яти календарних днів. У разі несплати у 5-денний термін векселедержатель (митний орган) подає до відповідного банку вексель та розпорядження про безспірне стягнення з векселедавця непогашених вексельних сум. Після списання відповідної суми банк повертає вексель векселедержателю для погашення.

Порядком також передбачено, що у разі відчуження майна, ввезеного в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності векселедавця, останній сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. На суму несплаченого мита нараховується пеня за весь час заборгованості, починаючи з дня відчуження майна.

2.3.

<< | >>
Источник: Сміян Л.С.. Правові основи інвестиційної діяльності. — К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2001р. — 196 с.. 2001

Еще по теме ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

  1. 42. Поняття соц.. розвитку села і АП комплексу та особливості його правового регулювання.
  2. 4. Система інвестиційного права.
  3. 9. Особливості сучасного правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні.
  4. 10. Закон України «Про інвестиційну діяльність» - основа інвестиційного законодавства України.
  5. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  6. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  7. 3.3. Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу
  8. ТЕМА 12. СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
  9. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МІСЦЕ ТА СИСТЕМА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРАВА
  10. ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ
  11. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  12. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ
  13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
  14. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
  15. ЗАКОН УКРАЇНИ Про інвестиційну діяльність
  16. Механізм правового забезпечення екологічної політики України.
  17. Інституційна та функціонально-правова організація забезпечення екологічної безпеки.
  18. ІНСТИТУЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД