<<
>>

Права учасників товариства з обмеженою відповідальністю

Учасниками називаються особи, які беруть участь у товаристві з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ). Їх участь буває майновою (адже вони роблять внески до статутного капіталу ТОВ), особистою (або організаційною, оскільки учасники ТОВ управляють ним) та трудовою (якщо учасник ТОВ працює в ньому).

Майнова участь обумовлює й особисту участь: від вкладу учасника залежить розмір його частки у статутному капіталі ТОВ, яка впливає на обсяг його організаційних прав (зокрема голосування на загальних зборах). А от праця учасника в ТОВ не обумовлена ані його майновими, ані немайновими (особистими, корпоративними) правами, і трудові відносини регулюються трудовим, а не цивільним та корпоративним законодавством. Тобто трудова участь у ТОВ не входить до складу прав його учасників, на відміну від учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які мають працювати в них, і така їхня діяльність є підприємницькою.

Учасники ТОВ мають права, передбачені ст. 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) та ст. 10 Закону «Про господарські товариства», які зазвичай іменуються корпоративними (ст. 167 ГК України). Ці права стосуються, насамперед, участі в розподілі прибутку, власне для чого учасники і вносили свої вклади до статутного капіталу ТОВ. Учасникам має забезпечуватися доступ до контролю за належним використанням внесених ними коштів/майна, що стали власністю ТОВ. Для цього вони мають право участі в управлінні товариством.

Отже, в українському законодавстві використовуються такі терміни стосовно прав учасників ТОВ: 1) право участі; 2) корпоративні права; 3) право на частку у статутному капіталі; 4) права учасників.

Право участі врегульовано в ст. 100 ЦКУ як особисте немайнове право, що не може передаватися іншій особі.

Корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст.

167 ГК). Отже, корпоративні права є комплексними, що включають в себе майнові та немайнові права учасників.

Частка у статутному капіталі є різновидом майнових прав, з якими можна укладати правочини, тобто є об’єктом.

Права учасників ТОВ є суб’єктивними цивільними правами, що надаються учасникам господарського товариства, вони є тими можливостями, яких набувають особи шляхом участі в товаристві (ст. 116 ЦКУ). Ці права не належать до об’єктів цивільних прав, з якими укладаються правочини, а становлять зміст правовідносин.

З наведених міркувань випливає такий логічний рядок:

1) корпоративні права належать учаснику ТОВ;

2) ці права обумовлені його часткою у статутному капіталі;

3) корпоративні права є суб’єктивними правами учасників господарських товариств, що реалізуються в корпоративних відносинах, які складаються між учасником та ТОВ, — участі в загальних зборах, розподілі прибутку тощо;

4) частки у статутному капіталі ТОВ є об’єктами, з якими учасники можуть вчиняти правочини (купівлі-продажу, дарування, спадкування, управління тощо);

5) якщо частка є об’єктом, то вона фігурує не лише в договірних та спадкових правовідносинах, а й у відносинах власності. Тобто може йтися про право власності на частку, а отже, і про спільну власність на неї.

З наведених міркувань стає зрозумілим, що корпоративні права є однією складовою правовідносин — їх змістом, а частка у статутному капіталі — іншою складовою — об’єктом. Зрозуміло також, що й правовідносини ці не ті ж самі, бо корпоративні права реалізуються в корпоративних правовідносинах, які мають свою специфіку в порівнянні з загальноцивілістичними відносинами. Право на частку або акції виступає об’єктом суто цивільних правовідносин (купівлі-продажу, спадкування тощо), а корпоративні права в такому разі «приховуються» за правом на частку. Адже у набувача частки виникають такі ж корпоративні права, які мав відчужувач. Право ж на частку «приховується» в корпоративних правовідносинах, адже, виходячи з того, що особа є учасником, тобто має право на частку, вона в змозі реалізувати свої корпоративні права.

В іншому випадку це стає неможливим (так, її не допустять до участі в загальних зборах, не виплатять дивіденди).

Отже, учасник ТОВ має «право на частку» (право власності, завдяки якому він може продати її тощо) та «права з частки» (корпоративні права), які є взаємопов’язаними, але реалізуються в різних за своєю природою правовідносинах і мають різні об’єкти.

Право на частку виникає в особи, яка внесла вклад до статутного капіталу ТОВ. Тобто замість вкладу, що передається у власність ТОВ, особа набуває права на частку в його статутному капіталі. З цього випливає, що поняття «вклад» та «частка» не є тотожними.

Вкладами до статутного капіталу може бути будь-яке майно: гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (ч. 2 ст. 115 ЦКУ). Практично так само регулюється це питання й ГК (ч.

1 ст. 86). Винятки, заборони і уточнення щодо цього містяться в законодавстві України і стосуються, зокрема: а) неможливості перебування у юридичної особи на праві власності певних видів майна; б) внесення майна особою, яка не є його власником; в) заборони внесення векселів як вкладів (ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні»); г) передання майна, що перебуває у податковій заставі, підлягає письмовому узгодженню з податковим органом; д) формування (збільшення) статутного капіталу окремих видів юридичних осіб, наприклад банків, яке може здійснюватися винятково шляхом грошових внесків (ч. 1 ст. 32 Закону України “Про банки і банківську діяльність”); е) використання для формування статутного капіталу товариства бюджетних коштів, коштів, одержаних у кредит та під заставу (ч. 3 ст. 86 ГК). Крім того, законодавством передбачається в окремих випадках необхідність перевірки аудитором (аудиторською організацією) фінансового стану засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні вклади до статутного капіталу господарського товариства, а майнового стану засновників-громадян — підтвердження декларацією про їхні доходи і майно, посвідченою відповідним податковим органом.

Головною умовою, яка висувається до майна, що вноситься як вклад, є те, щоб воно мало грошову оцінку. Це необхідно насамперед для того, аби визначити частку особи у статутному капіталі ТОВ, але не тільки. Внесок учасника має своє призначення - сформувати капітал ТОВ, а за відсутності його грошової оцінки це буде неможливо. Учасник за цих причин не може звільнятися від обов’язку вкладу. Не допускається й внесення в якості вкладу обов’язку учасника щодо виконання робіт чи надання послуг товариству.

Проблемним є питання про те, чи виникає право спільної власності подружжя на частку в статутному капіталі ТОВ, якщо вклад вноситься одним із подружжя. За такої ситуації останній стає учасником ТОВ і набуває корпоративних прав, обумовлених його часткою у статутному капіталі. Однак ця частка сформована за рахунок вкладу, внесеного учасником із спільного майна подружжя. Тому першоджерело формування частки обумовлює і її правовий режим, який не може автоматично змінитися зі внесенням вкладу одним із подружжя до статутного капіталу ТОВ. І другий з подружжя не може позбавитися права на те майно, яке одержав той з подружжя, хто виступає учасником товариства.

Отже, важливо усвідомлювати, що при цьому не йдеться про корпоративні права — їх має лише учасник товариства, тобто один із подружжя. І реалізуються ці права в корпоративних (внутрішніх) відносинах абсолютно без жодних перешкод з боку іншого з подружжя, адже ці права належать лише тому, хто має корпоративний зв’язок із товариством. Цілком зрозуміло, що другий з подружжя не закликається до участі в загальних зборах, не інформується про стан роботи ТОВ, від нього не вимагається ніякої згоди для реалізації будь-яким учасником товариства (в тому числі й другим із подружжя) своїх корпоративних прав.

Щодо прав на частку у статутному капіталі ТОВ, то вона належить не лише його учаснику на праві власності, а є правом спільної власності подружжя.

Саме тому, коли йдеться про поділ майна між подружжям, то до його складу входить і частка у статутному капіталі ТОВ, що належить одному з них.

Ані другий з подружжя, ані спадкоємці не можуть вимагати прийняти їх до ТОВ, тому що вони як були, так і залишилися сторонніми особами для товариства1. У них відсутній корпоративний зв’язок із ним, а наявний лише майновий, що зводиться до вимоги виплатити певні суми.

Порівняємо цю ситуацію з іншою, коли хтось із подружжя, який розпорядився спільними коштами, зробив відповідні вкладення, наприклад, до банківської установи. Так само як і у випадку інвестування до статутного капіталу ТОВ, той з подружжя, хто вніс кошти, є стороною договору і учасником договірних відносин. Але другий з подружжя, безумовно, має право вимагати відповідних виплат у разі поділу майна.

Дещо непослідовно роз’яснив цю проблему Верховний Суд України у постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в п. 28 якої зазначається, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При чому ВСУ посилається на ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», згідно з якою власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Натомість варто звернути увагу на те, що твердження ВСУ стосується вкладу до статутного капіталу, а не частки в ньому. Вкладом же є те майно або кошти, які вносить учасник при створенні господарського товариства або при вступі до нього, про право подружжя на які взагалі в цій Постанові не йдеться[1] [2].

Оскільки внесення вкладу до статутного капіталу ТОВ є дією, якою обумовлюється зміна власника майна (право на яке переходить від учасника до ТОВ), слід вести мову про його оборот, а відтак — по договірні відносини, що при цьому складаються. При створенні ТОВ ці договірні відносини ґрунтуються на договорі між учасниками, який хоча і не є обов’язковим (ст. 142 ЦКУ), але зазвичай укладається.

Якщо ж особа стає учасником вже створеного ТОВ (наприклад, вносить свій вклад, вступаючи до цього товариства, тим самим збільшуючи його статутний капітал), договір укладається між нею та товариством.

За чинним законодавством статутний капітал ТОВ є суто номінальним показником, адже, якщо донедавна його мінімальний розмір встановлювався на рівні еквіваленту однієї мінімальної заробітної плати, то сьогодні закон взагалі не висуває жодних вимог до його розміру. Внаслідок цього статутний капітал ТОВ вже не виконує гарантійну функцію, а покликаний лише засвідчити обсяг корпоративних прав його учасників та визначити розмір тих вимог, які вони (або їхні спадкоємці чи кредитори) можуть висувати до товариства (ст.149 ЦКУ).

Втім, нерідко учасники ТОВ визначають досить значний розмір своїх вкладів, що потрібно їм для початку своєї діяльності або для її розширення в подальшому (при прийнятті нового учасника, який інвестує кошти для цього).

Внесення вкладів при цьому має відбуватися в річний строк (ч. 3 ст. 144 ЦКУ). Якщо вклад має вноситися в негрошовій формі, варто було б визначити стисліші строки для цього, оскільки, по-перше, зі спливом часу втрачається сенс в таких вкладах, бо їх призначення — саме в переданні майна для початку діяльності ТОВ; по-друге, позначення у статуті ТОВ розміру його статутному капіталу не відповідатиме дійсності та вводитиме в оману осіб, які матимуть намір вступити до правовідносин із ТОВ.

Внесення вкладу, будучи обов’язком учасника та існуючи в договірних правовідносинах, має виконуватися належним чином. В протилежному випадку має йтися про відповідальність. Натомість з ч. 3 ст. 144 ЦКУ не випливають майнові негативні наслідки, які тягне за собою невиконання особою обов’язку зі своєчасного внесення вкладу. В цій нормі лише вказується на можливість загальних зборів щодо прийняття рішення про виключення учасника, який не вніс (не повністю вніс) свій вклад, про зменшення статутного капіталу ТОВ на невнесену суму або навіть про ліквідацію ТОВ. Між тим не завадило б учасника, який не вніс або не повністю вніс свій вклад, притягнути до майнової відповідальності, яка зазвичай настає за невиконання (неналежне виконання) грошового зобов’язання.

Виходячи з сутності вкладів та їх пов’язаності з частками у статутному капіталі та, відповідно, корпоративними правами, слід зазначити також наступне. 1) Вклади мають вноситися всіма учасниками ТОВ без виключення. Ніхто не вправі звільнятися від цього обов’язку. 2) Попри те, що це договірний обов’язок учасника, не можна застосовувати ст.ст. 599-607 ЦКУ про різні підстави припинення зобов’язальних правовідносин, зокрема прощення боргу, зарахування вимог учасника до ТОВ, замість внесення ним вкладу тощо. Це пов’язано з тим, що відносини з приводу обов’язку особи внести вклад до ТОВ не просто припиняються з його виконанням, а трансформуються на інші правовідносини - корпоративні. Не можуть в особи виникнути корпоративні права, якщо вона не склала майнової участі в товаристві. Так само не може особа вимагати виплати їй вартості майна пропорційно її частці у статутному капіталі ТОВ (ч. 2 ст. 148 ЦКУ), якщо нею не було внесено вклад.

Розмір статутного капіталу ТОВ може змінюватися у бік збільшення або зменшення. Збільшення відбувається завдяки внесено учасниками ТОВ додаткових вкладів (ч. 6 ст. 144 ЦКУ), але це може бути й за рахунок нерозподіленого прибутку ТОВ (крім прибутку поточного року). Відповідно до ч. 3 ст. 87 ГК, рішення ТОВ про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до Державного реєстру.

Отже, статутний капітал ТОВ не є раз і назавжди заданою величиною. Не можуть вважатися незмінними і частки в ньому учасників. Вони можуть збільшуватися при внесенні ними додаткових вкладів або зменшуватися, якщо одним із учасників внесено додатковий вклад, а іншим - ні, адже в останньому випадку відбувається перерозподіл між учасниками розмірів часток у статутному капіталі.

При цьому не має значення, як називається майно, що додатково вноситься учасниками, - вклад чи внесок. Головна його сутність та призначення - збільшити статутний капітал ТОВ. Збільшення статутного капіталу за наявності боргів учасників щодо оплати вкладів забороняється.

У контексті цього питання слід торкнутися такої проблеми, як зміна часток учасників ТОВ при збільшенні його статутного капіталу. Якщо таке збільшення мало місце за рахунок нерозподіленого прибутку товариства, то співвідношення часток учасників у статутному капіталі не змінюється. Адже всі вони набувають прирощення пропорційно розміру своїх часток.

Інша справа, якщо йдеться про додаткові внески учасників ТОВ. Чинною редакцією ч. 2 ст. 51 Закону зазначається, що зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їхньої частки у статутному (складеному) капіталі, зазначеної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами? Відтак, чи слід розуміти цю норму як таку, що спрямована на фіксацію незмінності часток учасників у статутному капіталі?

Відповідь на це запитання має бути негативною.

По-перше, виходячи з того, що статутний капітал та частки в ньому можуть змінюватися, як про це згадувалось вище. По-друге, якщо змоделювати ситуацію, коли ця норма вважалася б такою, що ґрунтується на імперативному приписі незмінності часток учасників, то це не узгоджувалося б із численними нормами не лише про зміну статутного капіталу, а й про виключення або вихід учасника з ТОВ із внесенням іншими учасниками вкладів для підтримання статутного капіталу в існуючому обсязі. І найголовніше, по-третє, це тлумачення цієї норми у структурно-системному зв’язку з іншими нормами Закону. Так, ця норма міститься в статті, що має назву «Особливості змісту установчих документів ТОВ». Це є визначальним, адже вона не міститься ані в ст. 52, ані в ст. 16 цього Закону. Це свідчить про те, що спрямованість такого регулювання полягає в тому, аби відомості, що є публічними (які містяться у статуті ТОВ та Державному реєстрі), були незмінними, доки не відбудеться державна реєстрація змін до статуту ТОВ. Така фіксація часток учасників покликана забезпечити належність і достовірність відповідної інформації, що доступна всім користувачам Державного реєстру. Крім того, вона забезпечує й права самих учасників ТОВ, які не залежать від жодних змін ані у коливанні ринкових цін на майно, яке було ними внесено як вклади, ані від різного роду внесків кимось із учасників, що було викликане різними обставинами при здійсненні ТОВ своєї діяльності. І навпаки, якщо учасники усвідомлено і узгоджено (відповідно до статуту та Закону) приймають рішення про те, що внесення додаткових внесків якраз спрямовано на зміну розміру статутного капіталу та часток учасників, то це має відобразитися у статуті ТОВ.

Необхідність у зменшенні статутного капіталу ТОВ виникає з різних причин, зокрема внаслідок проведення з учасником ТОВ, що вибув, розрахунків. Адже, якщо учасник вибуває з ТОВ, це неминуче відбивається на розмірі його статутного капіталу, в якому вже не буде частки такого учасника. Разом із тим інші учасники можуть одночасно прийняти рішення про поповнення статутного капіталу шляхом внесення додаткових вкладів з додержанням пропорційності, передбаченої статутом, або ж ні.

В певних випадках ТОВ зобов'язане зменшити свій статутний капітал. Це викликано вимогою ЦКУ про додержання його співвідношення з активами товариства: якщо за результатами фінансового року вартість чистих активів ТОВ виявиться меншою від статутного капіталу, останній має також зменшитися (ч. 4 ст. 144 ЦКУ). Оскільки ж зміна статутного капіталу може негативно відобразитися на майновому стані осіб, які перебувають у правовідносинах з ТОВ (насамперед його кредиторами), останні мають не лише повідомлятися про це, але й їм мають бути забезпечені їхні права. Для цього вони наділяються можливістю вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань ТОВ та відшкодування ним збитків (ч. 5 ст. 144 ЦКУ). Проте, не завадило б підсилити правові механізми охорони прав кредиторів, передбачивши субсидіарну відповідальність учасників перед кредиторами за зобов'язаннями товариства, якщо зменшення статутного капіталу останнього супроводжувалося виплатами на користь учасників.

Володимир Кравчук,

суддяЛьвівського окружного адміністративного суду, доктор юридичних наук

<< | >>
Источник: УКРАЇНСЬКЕ КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО - науково-практичне видання Центру комерційного права. 2012

Еще по теме Права учасників товариства з обмеженою відповідальністю:

  1. 2. Аграрні правовідносини як предмет АП. Структура АП.
  2. 21. Громадяни та юр. особи, як суб'єкти АП.
  3. 87. Правове становище сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.
  4. 44. Господарські товариства (ГТ).
  5. ТЕМА 13. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  6. VI. Розірвання договору найму службових жилих приміщень і виселення.
  7. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  8. Передмова
  9. Права учасників товариства з обмеженою відповідальністю
  10. Відкликання голови виконавчого органу товариства
  11. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю: проблемні питання та практичні рекомендації
  12. Переважне право купівлі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю
  13. Проблеми спадкування права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю
  14. Реорганізація товариств з обмеженою відповідальністю: юридичні ризики