Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру

1. Державний земельний кадастр — це єдина дер­жавна система земельно-кадастрових робіт, яка вста­новлює процедуру визваная факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомо­стей і документів про місце розташування та право­вий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію зе­

497

мель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Вивчення земельних ресурсів і проведення земель­ного кадастру стало необхідним при утворенні держа­ви і розвитку оподаткування. У найдавнішій формі земельного оподаткування розмір податку встановлю­вався залежно від площі землі. На певному етапі роз­витку суспільства разом з обліком кількості почина­ють враховувати якісний стан земель, а надалі і роз­мір прибутку, який одержується з земель різної якос­ті. З самого початку кадастром була книга зі списком земель, які оподатковувались і де вказувались площа, якість ґрунтів і розмір земельного податку.

Термін «кадастр» (франц. сасіазіге, від пізньогрец. каїбзМсои — реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. В умовах економічного реформування значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інфюрма-ційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податко­вої та інвестиційної політики держави і розвитку рин­ку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр — це реєстр, що мі­стить систему відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і зе­млекористувачів, у тому числі орендарів, за категорія­ми земель, про якісну і вартісну характеристики земель, дані щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості земель, обліку якості земель, боніту­вання ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр розглядають у вузь­кому і широкому значенні цього поняття.

498

щодо обліку, опису та оцінки землі, виконуваних дер­жавними органами з метою отримання відомостей про землю для земельного оподаткування та інших суспіль­них потреб.

Державний земельний кадастр у широкім значенні охоплює такі операції: облік земель; їх природно-істо­ричний та економічний опис; оцінка земель. У процесі обліку визначаються просторове розташування, розмі­ри, склад земельних угідь та їх якість. Опис передба­чає з'ясування і фіксацію природно-історичних та еко­номічних властивостей землі. Оцінка земель має на меті встановлення середніх величин норм урожайності (про­дуктивності) і прибутковості земель, їх цінності як засобу виробництва та просторового базису.

Державний земельний кадастр є основою для веден­ня кадастрів інших природних ресурсів. Законодавст­вом України передбачено ведення державного кадаст­ру тваринного світу, державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин, державного водного, держав­ного лісового кадастрів, державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, містобудівно­го кадастру населених пунктів тощо. Ці кадастри при­значені для забезпечення державних органів, підпри­ємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень. Ве­дення кадастрів покладається на спеціально уповнова­жені органи виконавчої влади і здійснюється у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Напри­клад, Постанови КМУ «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15.11.1994 р., «Про за­твердження порядку ведення державного водного када­стру» від 08.04.1996 р., «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25.03.1993 р. та інші.