Стаття 81. Право власності на землю громадян

1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і ко­мунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були рані­ше надані їм у користування;

208

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділян­ки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки не­сільськогосподарського призначення за межами на­селених пунктів, на яких розташовані об'єкти неру­хомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності иа земельні ділян­ки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором кулів лі-продажу, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташова­ні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, при­йняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Як вже визначалось, набуття права власності на зе­млю відбувається на підставі діючих нормативних актів за наявністю підстав, передбачених коментованою статтею. Тобто правовідносини власності і, отже, об'єк­тивне право власності виникає на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юри­дичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності.

В більшості випадків виникнення права власності на конкретну земельну ділянку у однієї особи означає припинення права власності на цей об'єкт у іншої осо­би.

209

Передбачені ст. 81 підстави виникнення права при­ватної власності застосовуються в повному обсязі тіль­ки до громадян України. По-перше, право власності громадян на земельні ділянки може виникати на під­ставі цивільно-правових угод. Такі угоди бувають дво­сторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односто­ронні (успадкування).

Підстава виникнення права власності на земельні ділянки за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів (див. ст. 132 ЗК України)

Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на земельні ділянки є, головним чи­ном, прийняття спадщини. Особи, покликані до спад­кування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємної земельної ділянки тільки в силу прий­няття спадщини. Тому не можна вважати підставою виникнення права власності на земельну ділянку, що залишилася після померлого громадянина, заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не вира­зив волі на прийняття спадщини, він правонаступни­ком не стає. Тому підставою виникнення права влас­ності у даному випадку є бажання спадкоємця прий­няти спадщину.

Порядок здійснення угод з земельними ділянками регламентується главою 20 цього Кодексу. При укла­данні угод з земельними ділянками не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних Ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій, або одержання земель­них ділянок із земель державної і комунальної влас­ності в межах норм безоплатної приватизації, визна­чених цим Кодексом. Набуття права на землю грома­дянами здійснюється шляхом передачі земельних ді­лянок у власність.

Громадяни України мають право отримати безоплат­но у власність раніше надані їм в користування земель­ні ділянки, але за розмірами, які встановлені в чинно­му Земельному кодексі.

У разі відсутності приватизованих земельних діля­нок громадяни України мають право отримати без­оплатно у власність із земель державної або комуналь­ної власності по одній земельній ділянці з кожного виду використання. Таким чином, громадяни України мають можливість отримати безоплатно у власність шляхом приватизації до шести земельних ділянок з кожного виду використання в межах, передбачених ст. 121 цьо­го Кодексу.

Крім того, у випадку приватизації сільськогосподар­ських підприємств громадяни — працівники цих під­приємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в натурі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відповідною метою вико­ристання. При приватизації земель державних і ко­мунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються праців­никам цих підприємств, установ та організацій, а та­кож пенсіонерам з їх числа, з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіо­нери з їх числа, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на міс­цевості). Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сіль­ськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи

211

комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право набувати у власність земельні ділян­ки (на підставі цивільно-правових угод) тільки несіль­ськогосподарського призначення на яких, як правило, розташовані або будуть будуватися об'єкти нерухомо­го майна, в першу чергу, в межах населеного пункту.

Якщо іноземний громадянин або особа без громадян­ства у порядку успадкування отримає земельну ділян­ку сільськогосподарського призначення, то вона повин­на її протягом року залишити шляхом відчуження, тобто продати, обміняти або подарувати особі, яка во­лодіє належною земельною праводіездатністю (напри­клад, громадянину України). Термін, в який повинна бути відчужена земельна ділянка сільськогосподарсь­кого призначення, починається з дня прийняття спад­щини. У випадках, коли земельна ділянка протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка під­лягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Іноземний громадянин або особа без громадянства, до яких переходить право власності на земельну ділян­ку і які не можуть набути права власності на землю, мають право отримати її в оренду.